9) слідчим не було призначено експертизу, яка відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК, є обов'язковою.
Слідчим відмовлено у задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи, оскільки у матеріалах справи є висновок судово-медичної експертизи. Проте зазначена експертиза проведена в межах іншого кримінального провадження, а отже, слідчим ця експертиза не призначалась, всупереч п. 2 ч. 2 ст. 242 КПК. Ухвалою слідчого судді Київського районного м. Одеси від 12 травня 2014 року скаргу захисника підозрюваного задоволено і постанову слідчого скасовано .
Також у судовій практиці були випадки немотивованого задоволення скарг на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій. Зокрема, у мотивувальній частині ухвали від 11 вересня 2013 року, якою скасовано постанову про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області навів слідчі дії, у проведенні яких було відмовлено, та зміст положень ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 303 та ст. 223 КПК, не вказавши в чому полягала неправомірність процесуального рішення слідчого.
Основні причини відмови у задоволенні скарг на постанови слідчого про відмову в проведенні слідчих дій становили:
1) відсутність правових підстав для задоволення слідчим клопотання сторони захисту або потерпілого.
Захисник підозрюваного звернулась до слідчого судді зі скаргою на постанову слідчого про часткове задоволення клопотання про застосування технічних засобів аудіо- та відеозапису від 28 лютого 2014 року. Ухвалою слідчого судді Бериславського районного суду Херсонської області від 07 березня 2014 року у задоволенні скарги на зазначену постанову слідчого відмовлено, оскільки відмова у застосуванні засобів аудіозапису була зумовлена відсутністю таких засобів на балансі РВ.
Іншим прикладом відмови у задоволенні скарги на постанову прокурора є ухвала слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2014 року. Захисник підозрюваного П. звернувся до прокурора із клопотанням про проведення слідчих дій - допиту кількох свідків та повернення тимчасово вилученого майна, у задоволенні якого відмовлено постановою від 05 травня 2014 року, яка є предметом оскарження. Слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги з огляду на те, що скаржник просить зобов'язати прокурора вчинити дії, які у кримінальному провадженні вчиняє слідчий, а не прокурор як процесуальний керівник;
2) відсутність доказів на підтвердження викладених у скарзі обставин.
З цієї підстави слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ухвалою від 13 грудня 2013 року відмовив у задоволенні скарги С. на постанову слідчого про відмову у одночасному допиті свідків К., Г. і З., оскільки С. не надав доказів, які підтверджують наявність розбіжностей у їх поясненнях;
3) недоліки скарги, які унеможливлюють правову оцінку обґрунтованості вимог.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків з огляду на те, що у скарзі не вказано прізвище, ім'я, по батькові осіб, яких заявник просить допитати і в чому полягає необхідність їх допиту;
4) обставини, на які посилається скаржник не знайшли свого підтвердження під час судового засідання.
02 грудня 2013 року було проведено слідчий експеримент на місці ДТП за участю свідка П. Потерпілий відмовився від участі у слідчому експерименті, пояснивши це тим, що ним подано клопотання про відвід слідчого. Після того як ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 грудня 2013 року у задоволенні клопотання про відвід слідчого відмовлено, потерпілий звернувся до слідчого із клопотанням про проведення повторного слідчого експерименту. На постанову слідчого від 31 січня 2014 року, якою у задоволенні клопотання відмовлено, потерпілим подано скаргу. Ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 лютого 2014 року у задоволенні скарги відмовлено: слідчий експеримент був проведений у максимально наближених за погодними та іншими умовами до обставин злочину у присутності свідка П., про його проведення знали і потерпілий, і його представник, але відмовились від участі в ньому. Враховуючи викладене, відсутні підстави для проведення повторного слідчого експерименту;
5) відсутність предмету оскарження на час розгляду скарги слідчим суддею.
Постановою слідчого від 21 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілої про призначення повторної судово-медичної експертизи, цитологічної експертизи піднігтьового вмісту трупа, судово-імунологічної та молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою слідчого судді Любешівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2013 року в задоволенні скарги на цю постанову було відмовлено - на дату судового засідання постанову слідчого від 21 серпня 2013 року було скасовано постановою прокурора від 03 вересня 2013 року;
6) клопотання про призначення експертизи та скаргу на постанову слідчого про відмову у його задоволенні подано особою, яка не стороною кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Диканського районного суду Полтавської області відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого, якою відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової почеркознавчої експертизи: клопотання було подане представником свідка, а свідок не є стороною кримінального провадження.
Інший приклад. Слідчим суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області відмовлено у задоволенні клопотання про призначення психологічної експертизи щодо встановлення моральної шкоди стосовно свідка Щ., оскільки ч. 1 ст. 66 КПК не передбачено права свідка заявляти відповідне клопотання;
7) на час розгляду скарги слідчим суддею досудове розслідування у кримінальному провадженні закінчено.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги захисника на відмову у задоволенні клопотання, оскільки у кримінальному провадженні завершено досудове розслідування і обвинувальний акт направлено до суду. З аналогічних підстав слідчим суддею Соснівського районного суду м. Черкаси ухвалою від 22 січня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги захисника підозрюваного на рішення слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій - звернення із запитом до Інтернет-провайдера з метою встановлення ІР адреси комп'ютера, з якого завантажувались матеріали та часу завантаження матеріалів. Разом з тим слідчим суддею в ухвалі відзначено, що у своїй постанові слідчий вказав, що підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій є стислі строки досудового розслідування, з чим не можна погодитись.
Інший приклад. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у проведенні слідчого експерименту на тій підставі, що кримінальне провадження на час розгляду скарги вже розглядалось Володимир-Волинським міським судом Волинської області На зазначене судове рішення підозрюваним подано апеляційну скаргу. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Волинської області від 06 червня 2014 року у задоволенні скарги відмовлено.
В судовій практиці також були випадки залишення скарги без розгляду на тій підставі, що досудове розслідування у кримінальному провадженні закінчено. Проте КПК не передбачає такого процесуального рішення слідчого судді, як залишення скарги без розгляду. Виходячи з викладеного, ухвали про залишення скарги без розгляду, постановлені на підставі закінчення у кримінальному провадженні досудового розслідування, скасовувались судами апеляційної інстанції. Зокрема, за такої підстави ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 червня 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2014 року, якою залишено без розгляду скаргу на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій.
Окремі слідчі судді розглядали закінчення досудового розслідування як підставу для повернення скарги. Зокрема, такі помилки були в ухвалі слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2013 року та ухвалі слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, якими скарги повернуто заявникам на тій підставі, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні надійшов до суду. Беручи до уваги, що ч. 2 ст. 304 КПК передбачає вичерпний перелік підстав для повернення скарги, який не підлягає розширювальному тлумаченню, з такою практикою не можна погодитись.
Потрібно наголосити, що слідчі судді переважно правильно оцінюють наявність підстав для повернення скарги, передбачених ч. 2 ст. 304 КПК. Зокрема, слідчим суддею Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року повернуто скаргу на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення допиту малолітнього свідка в присутності психолога на підставі пропущеного строку оскарження: постанову, яка оскаржується, винесено 30 грудня 2013 року, скражник стверджує, що отримала постанову 15 січня 2014 року, але доказів цього не надала, і з клопотанням про поновлення строку на оскарження не зверталась. Разом з тим повернення скарги на тій підставі, що вона подана після закінчення строку, передбаченого ч. 1 ст. 303 КПК, а особа не порушує питання про поновлення строку, має бути здійснене слідчим суддею після перевірки дати отримання постанови, а не лише дати її направлення скаржнику.
Тому доцільно підтримати практику тих апеляційних судів, які скасовували ухвали слідчих суддів про повернення скарги за відсутності доказів того, що строк подання скарги було пропущено. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2013 року про повернення скарги про часткове задоволення клопотання про проведення слідчих дій, оскільки колегія суду дійшла висновку, що доводи слідчого судді про можливе отримання скаржником постанови раніше зазначеної ним дати ґрунтуються на припущеннях: в матеріалах скарги відсутні будь-які докази, які вказують, що скаржник отримав копію скарги раніше ніж 18 грудня 2013 року, а копія супровідного листа про направлення постанови із датою 8 жовтня 2013 року підтверджує дату направлення, а не отримання постанови. Крім цього, скарга надійшла до слідчого судді 19 грудня 2013 року, тобто в межах строку, визначеного ч.1 ст. 304 КПК, якщо виходити зі вказаної скаржником дати отримання постанови.
Також у судовій практиці траплялись випадки повернення скарги з підстав порушення правил підсудності. Наприклад, ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2014 року скаргу підозрюваного на постанову слідчого про відмову у проведенні слідчого експерименту повернуто, виходячи з такого: скарга подається до суду за місцем розташування органу внутрішніх справ, у якому працює службова особа, процесуальне рішення якої оскаржується, а оскільки досудове розслідування кримінального провадження, щодо якого подано скаргу, проводиться слідчим управлінням УМВС України у Волинській області, то скарга підлягає розгляду у Луцькому міськрайонному суді Волинської області.
В судовій практиці мали місце інші випадки розгляду слідчими суддями скарг, поданих у зв'язку із відмовою у проведенні слідчих дій. До таких випадків здебільшого відносяться скарги на бездіяльність слідчих, яка має місце після задоволення клопотань про проведення слідчих дій. Наприклад, постановою слідчого від 07 лютого 2014 року було задоволено клопотання потерпілого Я. про проведення допиту свідків, проте допиту жодного свідка фактично не було проведено, внаслідок чого 04 квітня 2014 року потерпілий Я. повторно звернувся до слідчого із клопотанням аналогічного змісту, відомостей про результати розгляду якого йому не було надіслано. Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 18 квітня 2014 року скаргу потерпілого Я. частково задоволено - слідчого зобов'язано розглянути клопотання потерпілого від 04 квітня 2014 року.
Інший приклад. Представник потерпілого Б. подав скаргу на бездіяльність слідчого, який задовольнив клопотання про проведення слідчих дій: допит свідків, вилучення документів, отримання інформації про рух коштів. Протягом трьох місяців від дати задоволення клопотання провів лише одну із них - допит свідка Г. Під час розгляду скарги слідчий пояснень щодо невиконання постанови не надав, зазначивши, що має намір провести слідчі дії. Прокурор у судовому засіданні заявив, що задовольнивши клопотання сторони захисту, слідчий перевищив свої повноваження, внаслідок чого не може проводити вказані у його постанові слідчі дії. Слідчий суддя Комінтернівського районного суду Одеської області дійшов висновку про необґрунтованість позицій прокурора та слідчого, ухвалою від 02 вересня 2014 року скаргу задовольнив і зобов'язав останнього провести вказані у постанові слідчі дії.
Відмову у задоволенні скарг, поданих у зв'язку із безпідставністю проведення слідчих дій зумовили такі обставини:
1) під час судового розгляду спростовано доводи скарги.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого - неповідомлення про результати розгляду клопотання про проведення огляду місця події, слідчого експерименту, витребування документів тощо: слідчим було надано докази направлення скаржнику повідомлень про задоволення його клопотань;
2) відсутність предмета оскарження;
Ухвалою слідчого судді Березанського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги законного представника неповнолітнього підозрюваного на бездіяльність слідчого. Під час судового засідання було встановлено, що клопотання про проведення слідчих дій перебуває на розгляді у слідчого, оскільки було подано після звернення скаржника до слідчого судді.
Інший приклад. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачалось, що усі клопотання вирішувались слідчим у спосіб і строки встановлені КПК.
Під час розгляду слідчими суддями скарг на постанови слідчих про відмову у про проведенні слідчих дій були випадки закриття провадження за заявою скаржника. Зокрема, ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2014 року закрито провадження за скаргою захисника А. на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту. Проте КПК не передбачає такої процедури як закриття провадження за скаргою, тому в таких випадках слідчі судді повинні відмовляти в задоволенні скарги. Прикладом правильно вирішення такого питання є ухвала слідчого судді Любешівського районного суду Волинської області від 11 вересня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні скарги потерпілої на постанову про відмову в проведенні слідчого експертменту з огляду на те, що до суду подано постанову про закриття кримінального провадження, а потерпіла подала заяву про повернення їй скарги, оскільки перестали існувати підстави для її розгляду.
У судовій практиці траплялись випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження за скаргою. Вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою захисника підозрюваного на постанову про відмову в задоволенні клопотання про призначення імунологічної експертизи, слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зазначив, що скарга подана на дію слідчого яка не підлягає оскарженню, оскільки залучення експерта є одним із способів збирання доказів сторонами кримінального провадження (ухвала від 14 березня 2013 року). Разом з тим із цією позицією не можна погодитись з огляду на зміст п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК, згідно з яким рішення слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій можуть бути оскаржені на під час досудового розслідування. Тому скарга захисника підозрюваного на постанову про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи може бути предметом розгляду слідчим суддею в порядку, визначеному параграфом 1 глави 26 КПК.
Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку, що в більшості випадків слідчі судді постановляють ухвали, складаючи та оформлюючи їх відповідно до ст. 372 КПК. Проте в окремих випадках мають місце суттєві недоліки викладу мотивувальної частини ухвали. Наприклад, з мотивувальної частини ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 05 вересня 2014 року не вбачається у проведенні яких слідчих дій і за яких підстав слідчим було відмовлено підозрюваному, в чому полягає необґрунтованість відмови слідчого та які підстави для задоволення скарги слідчим суддею.
В ухвалі слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2014 року підстави, виходячи з яких слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги, сформульовані у виді цитати із оскаржуваної постанови: "клопотання захисника про проведення слідчих дій направлені на затягування розслідування кримінального провадження", причому, мотиви такого висновку слідчого судді в ухвалі не висвітлені.
Обґрунтування відмови в задоволенні скарги на постанову про відмову в задоволенні клопотання слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва в ухвалі від 11 квітня 2014 року виклав таким чином: "суд не вбачає за необхідне
зобов'язувати слідчого проводити процесуальні дії при його обґрунтованій позиції про їх непотрібність при наявності значної ваги інших доказів вини підозрюваного". Разом з тим цитоване речення містить суперечність приписам ч. 2 ст. 9 КПК про те, що слідчий зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного. Крім цього, в ухвалі не вказані обставини, які зумовили висновок слідчого судді про непотрібність проведення процесуальних дій. Мотивувальна частина ухвали слідчого судді Кагарлицького районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року складається із викладу переліку слідчих дій, у проведенні яких слідчий відмовив потерпілим, та висновку слідчого судді про доцільність відмовити у задоволенні клопотання .
Таким чином, підстави для відмови у задоволенні клопотання слідчим суддею в ухвалі не зазначені.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК слідчий суддя за результатами розгляду скарги може постановити ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого, прокурора; 2) зобов'язання вчинити певну дію; 3) зобов'язання припинити певну дію; 4) відмову в задоволенні скарги. Отже, у ч. 2 ст. 307 КПК передбачено вичерпний перелік рішень, які можуть бути прийняті слідчим суддею за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.
Водночас у практиці розгляду скарг на постанови слідчого траплялися випадки, за яких слідчі судді постановляли ухвали про вчинення дій, які не передбачені ч. 2 ст. 307 КПК. Наприклад, слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської області постановив ухвалу від 15 травня 2013 року про закриття провадження за скаргою на постанову слідчого від 01 квітня 2013 року про часткову відмову в задоволенні клопотання і на постанову слідчого від 19 квітня 2013 року. Підставою для такого процесуального рішення слідчого судді стала відповідна заява скаржника, яку мотивовано тим, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні завершено. Аналогічний випадок мав місце в практиці слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира. Ухвалою від 08 травня 2014 року закрито провадження за скаргою захисника підозрюваного на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення економічної експертизи з огляду на те, що захисник підозрюваного подав заяву про відмову від скарги, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено. Проте з приписів ч. 2 ст. 307 КПК не випливає повноваження слідчого судді постановити ухвалу саме про закриття провадження за скаргою. Тому в таких випадках слідчий суддя повинен відмовити у задоволенні скарги.
Також у деяких ухвалах, постановлених слідчими суддями, використовуються поняття, які не передбачені КПК: "ініціатор клопотання", "цивільний представник", "представник цивільного представника" (ухвала слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року), "процесуальний прокурор" (ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 квітня 2014 року), що є неприпустимим з огляду на відсутність таких учасників кримінального провадження згідно норм КПК.
Висновки і пропозиції
Проведене узагальнення судової практики вирішення слідчими суддями питань, пов'язаних із слідчими (розшуковими) діями, дає підстави для висновку, що слідчі судді в цілому дотримуються процесуального порядку розгляду клопотань про проведення слідчих дій та скарг на відмову слідчого, прокурора у проведенні слідчих дій.
Разом з тим за результатами узагальнення виявлено значну кількість проблемних питань, які виникають під час розгляду слідчими суддями клопотань про надання дозволу на проведення слідчих дій та скарг на постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, зокрема:
1) неоднакове розуміння слідчими суддями понять "виняткові випадки" та "тяжка хвороба" у значенні ст. 225 КПК;
2) різні підходи слідчих суддів щодо розгляду клопотань про допит слідчим суддею під час досудового розслідування свідка, потерпілого, до яких застосовано заходи забезпечення безпеки;
3) відсутність єдиної позиції щодо правової оцінки похилого віку особи як обставини, яка може унеможливити допит особи в судовому засіданні;
4) суперечлива практика слідчих суддів щодо повернення клопотань про допит свідка, потерпілого в порядку ст. 225 КПК, клопотань про примусове проведення медичної експертизи;
5) наявність різних підходів до визначення кола осіб, які можуть підлягати одночасному допиту в порядку ст. 225 КПК;
6) відсутність єдиної позиції стосовно тлумачення поняття "неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту" в значенні ст. 244 КПК;
7) неоднорідна судова практика задоволення клопотань про призначення стаціонарної психіатричної експертизи у випадку, якщо не проводилась амбулаторна психіатрична експертиза;
8) суперечлива правова оцінка перебування підозрюваного під наглядом у лікаря-психіатра як підстави для призначення стаціонарної психіатричної експертизи;
9) різні підходи до визначення строку, на який особу направлено до медичної установи для проведення стаціонарної психіатричної експертизи;
10) неоднакова практика правозастосування норм КПК про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів під час розгляду клопотань про примусове відібрання біологічних зразків для експертизи;
11) суперечлива практика розгляду слідчими суддями клопотань щодо відібрання біологічних зразків для експертизи в особи, яка не є стороною кримінального провадження;
12) відсутність єдиного підходу щодо розмежування оскарження відмови у задоволенні клопотання про вчинення слідчих дій та бездіяльності слідчого, яка полягає у нездійсненні певних процесуальних дій у визначений КПК строк.
Для вирішення зазначених проблем слідчим суддям під час вирішення питань, пов'язаних із слідчими (розшуковими) діями, необхідно неухильно дотримуватись положень кримінального процесуального закону.
| Голова Секретар пленуму | Б. Гулько Д. Луспеник |