Про застосування судами кримінально-процесуального законодавства при призначенні судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному судочинстві

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно до Плану основних напрямків діяльності суду на перше півріччя 2011 року вивчив та узагальнив судову практику щодо застосування судами кримінально-процесуального законодавства при призначенні судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному судочинстві у 2010 році.

Узагальнення проведено з метою перевірки стану дотримання законодавства про судову експертизу в аспекті: конституційних положень щодо пріоритетності захисту прав людини; завдань кримінального судочинства та його засад змагальності й диспозитивності; виявлення помилок у застосуванні судами кримінально-процесуального закону при призначенні експертиз і використання їх висновків, запобігання порушенням у подальшому, а також необхідності визначення пов'язаних із цією тематикою питань, які потребують роз'яснень або законодавчого вирішення.

У процесі узагальнення вивчено окремі кримінальні справи (розглянуті переважно у 2010 році), в яких проводилися судові експертизи, представлені апеляційними судами повідомлення та копії судових рішень про призначення експертиз. Окрім того, у ході узагальнення проаналізовано й використано матеріали, надані Генеральною прокуратурою України, Міністерством юстиції України (далі - Мін'юст України), Головним бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, Київським міським центром судово-психіатричної експертизи. Розглянуто й висновки з досліджуваного питання науковців ряду закладів Міністерства освіти і науки України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Одеська національна юридична академія, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

В силу ст. 92 Конституції України засади судової експертизи визначаються виключно законами України. Проведення експертизи, участь експерта та спеціаліста у процесуальній дії у кримінальному судочинстві регулюється відповідно Законом України від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХII "Про судову експертизу" (зі змінами від 19 грудня 2006 року), статтями 54, 62, 75-77, 92, 128-1, 191-194, 196-205, 292, 270-1, 310-312 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), Законом України від 22 лютого 2000 року "Про психіатричну допомогу" (зі змінами від 17 травня 2007 року), відомчими Правилами та інструкціями Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України з питань проведення експертиз (список відомчих Правил та інструкцій додається). Керівні роз'яснення щодо застосування законодавства про судову експертизу у кримінальному судочинстві містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (зі змінами від 25 травня 1998 р.), а також у ряді інших, прийнятих з окремих питань постанов, у тому числі: від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (п. 27), від 16 квітня 2004 року № 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" (п. 9), від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті" (зі змінами від 19 грудня 2008 року; п. 19), від 26 квітня 2002 року № 3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовим припасами вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами" (пункти 4, 10), від 26 квітня 2002 року № 4 "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" (зі змінами від 18 грудня 2009 року; п. 1), від 8 жовтня 2004 року № 15 "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" (п. 21), від 3 травня 2005 року № 7 "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" (п. 3), від 27 грудня 1985 року № 11 "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" (зі змінами від 30 травня 2008 року; пункти 15, 16, від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах проти власності" (п. 25).

Згідно зі ст. 7 Закону "Про судову експертизу" судово-експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать:

науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України);

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, здійснюється виключно державними спеціалізованими установами. Експертами цих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту й освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта.

Вказаним Законом передбачено здійснення судово-експертної діяльності також судовими експертами, які не є працівниками зазначених державних установ. Зазначені особи вправі проводити дослідження, не віднесені до виключної компетенції державних спеціалізованих установ, за умови наявності у них: відповідної вищої освіти; освітньо-кваліфікаційного рівня не нижче спеціаліста; належної підготовки в державних спеціалізованих установах Мін'юсту України; атестації та кваліфікації судового експерта з певної спеціальності; внесення до державного Реєстру, ведення якого покладено на вказане міністерство (ч. 1 ст. 7, статті 9, 10). Законом "Про судову експертизу" передбачено можливість залучати й інших фахівців з відповідних галузей знань для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними установами, крім судових експертів, (ч. 4 ст. 7, ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 20).

Аналіз правових норм дає підстави дійти висновку, що за законом пріоритет у проведенні судових експертиз надається державним спеціалізованим установам і службам, яким у переважній більшості (згідно зі статистичними даними) суди й доручають виконання експертних досліджень. Така судова практика вважається правильною, оскільки саме державні установи здійснюють спеціальну підготовку судових експертів - отже, мають у своєму штаті кваліфікованих співробітників із належним досвідом практичної та наукової роботи, створюють організаційні умови і запроваджують концептуальні інструменти для однакового та правильного застосування експертних методик, що безпосередньо впливає на якість дослідження.

Разом із тим, у матеріалах, які надійшли з Генеральної прокуратури України, приділено особливу увагу деяким проблемним питанням, що виникають унаслідок доручення проведення експертиз спеціалізованим експертним установам. Насамперед наголошується, що призначення експертизи експертній установі має відбуватися відповідно до статей 196, 197, 310 КПК з дотриманням права обвинуваченого, підсудного на захист. Останні згідно зі статтями 197, 263 КПК при призначенні та проведенні експертизи вправі, зокрема, заявити відвід експерту і просити про призначення експерта з числа вказаних ними осіб. У силу ст. 53 КПК слідчі органи, прокурор і суд зобов'язані забезпечити можливість реалізації цього гарантованого законом права. Проте всупереч вимогам цих статей у разі призначення експертизи установі обвинувачений, підсудний позбавлені можливості своєчасно реалізувати наведені процесуальні права, оскільки за положеннями ст. 198 КПК конкретний експерт (комісія експертів) визначається керівником експертної установи після одержання ним відповідної постанови слідчих органів або ж суду; дані щодо виконавців дослідження містяться у наданому висновку й фактично доводяться до відома учасників судочинства при ознайомленні з виготовленим документом. За змістом указаних норм процесуального закону одноособову вказівку керівника про доручення конкретному виконавцю проведення експертизи не можна розцінювати як призначення експерта у справі. Як слушно зауважила Генеральна прокуратура України, рішення про допуск особи як експерта у справі повинен прийняти слідчий або суд, які призначили експертизу, після з'ясування, чи не є ця особа залежною від обвинуваченого, потерпілого та чи немає підстав для її відводу відповідно до статей 54, 62, ч. 7 ст. 75 КПК, ст. 11 Закону України "Про судову експертизу".

З огляду на викладене слід визнати обґрунтованою пропозицію Генеральної прокуратури України про необхідність запровадження практики, коли керівник експертної установи, виконуючи свої організаційні функції, на вимогу слідчого або суду завчасно повідомляє дані щодо конкретного спеціаліста, який буде проводити експертизу та нести персональну відповідальність за наданий ним висновок. З указаним повідомленням слід ознайомити учасників процесу, інтересів яких воно стосується, з'ясувати наявність чи відсутність підстав для вмотивованого відводу запропонованого експерта, за результатами прийняти відповідне рішення (про допуск особи як експерта до участі у справі або ж про відмову у допуску), про що сповістити керівника експертної установи. Такий порядок призначення експерта не є втручанням в організаційно-розпорядчі функції керівника експертної установи; навпаки, він узгоджується з основними принципами судочинства, забезпечує виконання вимог статей 16-1, 197, 263, ч. 1 ст. 310 КПК й реалізацію права на захист.

До речі, про обов'язковість забезпечення при проведенні експертизи обвинуваченому реалізації його прав, передбачених ст. 197 КПК, стверджується також у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України від 17 березня 2011 року на проект Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо експертного забезпечення правосуддя у кримінальних справах" (№ 8084). У разі ж, якщо висновок експерта здобуто з порушенням вимог КПК, його може бути позбавлено доказового значення.

У контексті питання необхідності неупередженого визначення кандидатури судового експерта та забезпечення об'єктивного розподілу справ, у яких проведення експертизи доручено спеціалізованим державним установам чи відомчим службам, для запобігання будь-якому незаконному впливу на експерта або ж втручання в хід дослідження убачається доцільним рекомендувати вказаним у ст. 7 Закону "Про судову експертизу" міністерствам та відповідним керівним органам відомчих служб запровадити автоматизовану систему документообігу.

Крім того, під час проведення узагальнення установлено, що дискусійним також є питання стосовно юридичної спроможності експертного забезпечення правосуддя територіальними бюро судово-медичних експертиз (далі - бюро СМЕ) за їх нинішнього правового статусу. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" бюро СМЕ було віднесено до об'єктів комунальної власності. Водночас згідно з ч. 2 ст. 7 Закону "Про судову експертизу" бюро СМЕ повинні мати статус державних спеціалізованих установ, оскільки виключно ці установи вправі здійснювати судово-експертну діяльність, пов'язану з проведенням судово-медичних досліджень. Унаслідок неузгодженості у визначенні понять "об'єкт комунальної власності", "державна спеціалізована установа" та їх співвідношення в судовій практиці є випадки, коли суди не визнають висновки судово-медичної експертизи як доказ у кримінальних справах. Такі рішення, за повідомленням Генеральної прокуратури України, приймались окремими судами Автономної Республіки Крим у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи. Обґрунтовуючи недопустимість як доказів висновків судово-медичної експертизи, суди посилались на те, що експертні дослідження всупереч ст. 7 Закону "Про судову експертизу" були проведені в установах - об'єктах комунальної власності. Між тим, відповідно до чинного законодавства бюро СМЕ в організаційному та науково-методичному відношенні підпорядковані МОЗ України; судовим експертам, які працюють у бюро СМЕ, свідоцтво на право проведення судово-медичних експертиз надається зазначеним міністерством; при здійсненні експертної діяльності вони керуються обов'язковими для них відомчими нормативними актами МОЗ України. Тому за цим напрямком роботи вказані експертні установи фактично виконують функції державної спеціалізованої установи, що не залежить від форми власності займаних приміщень. Отже, наведена вище позиція окремих судів щодо невідповідності статусу територіальних бюро СМЕ положенням ст. 7 Закону "Про судову експертизу" є помилковою.

У випадках, коли у спеціалізованій державній установі чи службі відсутній експерт із певної галузі науки, техніки чи інших спеціальних знань, або ж у ній з об'єктивних причин неможливо в установлений строк здійснити невідкладне експертне дослідження, суд з метою забезпечення розгляду справи у розумні строки може призначити в порядку ст. 310 КПК України проведення експертизи атестованому експерту іншої структури або ж фахівцю, котрий не є судовим експертом (за винятком експертиз, проведення яких є прерогативою тільки державних спеціалізованих установ). Указані особи набувають процесуального статусу експерта у кримінальному судочинстві лише за умови допущення до участі у справі з додержанням правил, передбачених главою 18 КПК, й вимог статей 16-1, 310 цього Кодексу.

Виходячи з цих положень закону при вирішенні питання про залучення судового експерта, який не є працівником державної спеціалізованої установи, або ж іншого фахівця особи останніх підлягають установленню в судовому засіданні за участю сторін. При цьому суд повинен пересвідчитись у повноваженнях судового експерта шляхом ознайомлення з його свідоцтвом про присвоєння кваліфікації з правом проведення експертиз за відповідною спеціальністю, враховуючи те, що строк свідоцтва, виданого Мін'юстом України обмежується трьома роками, а МОЗ України - п'ятьма. Також суд має впевнитись у: наявності у зазначених осіб належного рівня освіти й підготовки, досвіду роботи за спеціальністю в певній галузі, яка потребує спеціальних знань; згоді фахівця виконувати функції судового експерта; відсутності визначених у ст. 11 Закону "Про судову експертизу" та статтях 62, 54, ч.7 ст. 75 КПК обставин для відводу. Суд повинен роз'яснити обов'язки та права, встановлені ст. 77 КПК, і передбачені ст. 200 КПК вимоги до експертного висновку, а призначивши експертом, попередити про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу (далі - КК) за відмову від виконання покладених обов'язків і за надання завідомо неправдивого висновку; у подальшому вручити копію ухвали (постанови) про призначення експертизи.

Крім того, слід мати на увазі, що атестований судовий експерт, фахівець, які вперше залучаються до проведення експертизи у справі, беруть участь у дослідженні доказів тільки після винесення рішення про призначення експертом.

В аспекті положень ст. 7 Закону "Про судову експертизу" для правильного визначення суб'єкта судово-експертної діяльності набуває значення й трактування такого виду експертизи, як криміналістична, оскільки її проводять виключно державні спеціалізовані установи. При вирішенні вказаного питання необхідно керуватись Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція), та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/59 (зі змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції України від 10 червня 2005 р. № 59/5, від 29 грудня 2006 року № 126/5, від 1 червня 2009 року № 965/5). Зокрема, згідно з п. 2, пп. 2.1 Інструкції, до криміналістичних експертиз, які проводяться в експертних установах (далі - НДУСЕ), відносяться: почеркознавча; авторознавча; технічна експертиза документів; фототехнічна; портретна; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних із одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро СМЕ); балістична; вибухотехнічна; відеозвукозапису; матеріалів, речовин та виробів з них (лакофарбних матеріалів і покриттів; полімерних матеріалів; пластмас; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла; кераміки; наркотичних і отруйних речовин; спиртомістких сумішей; металів і сплавів).

Судова статистика щодо видів судових експертиз і категорій справ, за якими вони призначалися, не передбачена формами звітів судів. Тому в узагальненні статистичні показники наведені за повідомленнями Мін'юсту України, окремих експертних установ та апеляційних судів.

Так, за повідомленням начальника Управління експертного забезпечення правосуддя Мін'юсту України, у 2010 році державні експертні установи (НДУСЕ) за рішеннями місцевих судів у кримінальних справах виконали 1573 експертизи, з них: 1148 первинних, 116 повторних, 115 додаткових, 103 комісійні, 91 комплексна; за рішенням апеляційних судів - 32 експертизи, з яких: 26 первинних, 1 повторна, 2 додаткові, 2 комісійні, 1 комплексна. Більшість цих експертиз становлять автотехнічні (595), економічні (347), транспортно-трасологічні (157), почеркознавчі (62), будівельно-технічні (58), психологічні (52), відеозвукозапису (51), товарознавчі (46), експертизи матеріалів, речовин та виробів (43), у галузі охорони праці (29), технічні експертизи документів (23), трасологічні (19), автотоварознавчі (18), мистецтвознавчі (16), а також незначну кількість у сфері інтелектуальної власності, авторознавчі, електротехнічні, дорожньо-технічні, пожежно-технічні, біологічні, фототехнічні та портретні.

Порівняльні статистичні дані за 2009-2010 роки щодо кількості виконаних науково-дослідними експертними установами Мін'юсту України судових експертиз, призначених у кримінальних справах за рішеннями судів, відображено у таблицях.

Показники щодо кількості повернутих експертними установами Мін'юсту України рішень місцевих та апеляційних судів про призначення судових експертиз у кримінальних справах без виконання протягом 2009 та 2010 років є такими.

Таким чином, наведені статистичні дані свідчать, що у кримінальних справах суди призначали спеціалізованим установам Мін'юсту України в основному первинні експертизи (1174). Порівняно з 2009 роком (1472) загальна кількість виконаних у 2010 році експертиз (1605) зросла на 133. Найбільш вагому частку становлять автотехнічні (598), економічні (347), транспортно-трасологічні експертизи (158). Водночас протягом 2010 року значна кількість судових рішень про призначення експертиз (95) було повернено без виконання з причин, викладених і проаналізованих у наступному розділі узагальнення.

Варто відзначити, що збільшення випадків проведення експертизи в суді в порядку статей 310, 312 КПК також свідчить про певні недоліки досудового слідства, які підлягали усуненню під час судового розгляду справи. Більше того, в ході узагальнення виявлено окремі випадки, коли слідчі органи не призначали експертизу за наявності у справі всіх підстав для цього і навіть за умови обов'язкового її призначення в силу ст. 76 КПК, а прокурори, між тим, затверджували обвинувальні висновки і направляли справи до суду.

Прикладом є справи щодо М. (Бобринецький районний суд Кіровоградської області), К. (Вільшанський районний суд Кіровоградської області), в яких для визначення психічного стану обвинуваченого всупереч вимогам ст. 76 КПК не призначали обов'язкової за обставинами справи психіатричної експертизи, що призвело до порушення ст. 45 КПК, права на захист, та у подальшому після проведення такої експертизи в суді й отримання висновків про наявність у підсудних психічних вад, потягло за собою повернення цих кримінальних справ на додаткове розслідування. По іншій справі (щодо К., Євпаторійський районний суд Автономної Республіки Крим) слідчі органи попри те, що в матеріалах містилися дані про наявність у обвинуваченого психічного захворювання, а також про застосовування до нього раніше примусових заходів медичного характеру, не призначили обов'язкової експертизи й передчасно направили кримінальну справу до суду з обвинувальним висновком. За таких обставин суд був змушений під час розгляду справи провести психіатричну експертизу і за її результатами постановив рішення, яким до відповідної особи застосовано примусові заходи медичного характеру.

За даними Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, упродовж 2009-2010 років виконано 185 експертиз, із них за рішеннями районних судів м. Києва - 116, Апеляційного суду м. Києва - 2, судів інших регіонів України - 67.

За даними Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, упродовж 2009-2010 років до ДНДЕКЦ надійшло 84 судових рішення про призначення експертиз, із яких 66 первинних, 8 повторних, 2 додаткових, 3 комплексних та 5 комісійних; із зазначених рішень суду 28 залишено без виконання з направленням листів про неможливість дати висновок експерта.

У повідомленнях апеляційних судів наведені такі дані:

апеляційний і районні суди м. Києва призначили більше 160 експертиз, із них: 33 автотехнічні та трасологічні, 33 судово-психіатричні та психолого-психіатричні (з яких - 21 первинна), 32 судово-медичні (при незначній кількості у справах приватного обвинувачення), 17 хімічних і криміналістичних експертиз матеріалів, 16 судово-бухгалтерських, 15 судово-економічних, 3 судово-технічні, 7 почеркознавчих, 3 балістичні, 3 судово-технічні, 1 авторознавча;

апеляційним і районними судами м. Севастополя усього було призначено 31 експертизу, з яких - 6 психіатричних, 2 психологічні, 6 медичних, 5 наркологічних, 2 автотехнічні, 4 криміналістичні, 3 економічні, 1 будівельно-технічна, 2 почеркознавчі; 4 постанови суду експертами повернено без виконання через відсутність необхідних додаткових даних;

у місцевих судах Автономної Республіки Крим призначали експертизи у 241 справі - переважно судово-психіатричні; з усіх проведених експертних досліджень - 20 повторних, більшість з яких становлять судово-медичні, автотехнічні та будівельно-технічні;

суди Вінницької області усього призначили 126 експертиз, найбільше з яких - криміналістичних, автотехнічних, судово-медичних й психіатричних;

судами Волинської області усього було призначено 23 експертизи, найбільше з яких - судово-медичних;

у судах Донецької області усього призначено 520 експертиз, серед яких переважають дослідження у справах про злочини: проти життя і здоров'я особи - 101, проти власності - 54, проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту - 44, проти безпеки виробництва - 9, у сфері обігу наркотичних засобів - 30, у сфері службової діяльності - 10 Крім інших, було проведено 40 повторних експертиз, 70 додаткових, 46 комісійних, 15 комплексних;

суди Дніпропетровської області усього призначили 402 експертизи, з них: 38 додаткових, 35 повторних, 37 комісійних, 18 комплексних; переважно проводилися судово-медичні експертизи, 41 з яких проведено у справах приватного обвинувачення;

судами Житомирської області усього було призначено 85 експертиз: зокрема, 15 додаткових, 7 повторних, 21 комісійна, 5 комплексних; більшість із проведених експертиз становлять судово-медичні - 39, серед інших - 9 судово-психіатричних, 6 товарознавчих, 3 автотехнічні;

у судах Закарпатської області усього було призначено 48 експертиз, із яких найбільше судово-медичних - 28, при цьому у справах приватного обвинувачення - 26;

суди Запорізької області усього призначили 114 експертиз (у тому числі в порядку ст. 315-1 КПК), із них: 5 додаткових, 6 повторних, 2 комісійні, 11 комплексних; більшість становлять судово-медичні експертизи - 33 та психіатричні - 32;

судами Івано-Франківської області усього було призначено 77 експертиз - переважно судово-медичні та судово-психіатричні;

в апеляційних та місцевих судах Київської області призначались експертизи в основному у справах про злочини: проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, проти життя і здоров'я особи, проти власності, у сфері обігу наркотичних засобів; це переважно були додаткові та повторні експертизи;

суди Кіровоградської області усього призначили 153 експертизи, що становить 3,7 % від загальної кількості розглянутих справ із постановленням вироку;

судами Луганської області усього призначено 193 експертизи, більшість із яких проведено у кримінальних справах про злочини: проти життя та здоров'я особи - 91, проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту - 47, проти власності - 20, у сфері обігу наркотичних засобів - 15;

у судах Львівської області усього було проведено 156 експертиз, із них 53 повторні; переважно це були експертизи психіатричні - 35, медичні - 32, психолого-психіатричні - 10;

суди Миколаївської області усього призначили 122 експертизи, переважно судово-медичних - 100;

судами Одеської області було призначено 95 експертиз, із них: 23 додаткові, 10 повторних, 19 комісійних, 11 комплексних; більшість становлять експертизи у справах про злочини: проти життя та здоров'я особи - 49, проти безпеки дорожнього руху - 15;

у судах Полтавської області призначено 137 експертиз, із них: 6 додаткових, 10 повторних, 17 комісійних, 14 комплексних; переважно експертизи призначались у справах про злочини: проти життя та здоров'я особи - 86, проти власності - 25, безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту - 9;

суди Рівненської області усього призначили 72 експертизи, більшість із яких - у справах про злочини проти життя та здоров'я особи, а також проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту;

судами Сумської області було призначено понад 102 експертизи, більшість із яких - судово-медичні;

у судах Тернопільської області усього проведено 34 експертизи, з яких: у справах приватного обвинувачення - 12, у справах про злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту - 6;

суди Харківської області переважно призначали судово-медичні експертизи - 49, з яких - 17 додаткових, 4 повторні, 14 комісійних, 1 комплексна. Крім того, були призначені 24 психіатричні, 2 психологічні, 4 наркологічні, 12 автотехнічних, 10 товарознавчих, 1 додаткова комп'ютерно-технічна, 1 повторна комісійна балістична, 3 почеркознавчі, 2 хімічні;

у судах Херсонської області усього провели 116 експертиз, з яких: судово-психіатричних - 42, судово-медичних - 37, судово-бухгалтерських - 13, судово-економічних - 8;

судами Хмельницької області усього було призначено 172 експертизи, з них: 8 додаткових, 17 повторних, 19 комісійних, 7 комплексних; серед інших видів експертизи найбільше судово-медичних - 94, судово-психіатричних - 49;

суди Чернівецької області усього призначили 37 експертиз, у тому числі 8 судово-медичних, 13 психіатричних і психолого-психіатричних, 6 автотехнічних, 3 криміналістичні, по одній - біологічна, товарознавча, бухгалтерська, будівельна, фоноскопічна, технічна експертиза матеріалів аерофотозйомки; проведено, зокрема, 9 додаткових, по 5 повторних і комплексних, 3 комісійні експертизи.

Статистичних показників щодо кількості експертиз, проведених за рішеннями судів Київської, Черкаської, Чернігівської областей, відповідними апеляційними судами не надано.

З матеріалів, що надійшли до ВССУ, вбачається, що найбільше експертиз призначили суди Донецької та Дніпропетровської областей. Найчастіше це були судово-медичні, психіатричні (психолого-психіатричні), автотехнічні та транспортно-трасологічні, економічні експертизи у кримінальних справах, в яких органи слідства такі дослідження взагалі не призначали і не проводили, або ж правильність наданих експертами висновків викликали сумнів. У більшості випадків суди були вимушені фактично усувати недоліки досудового слідства і без повернення справи на додаткове розслідування самі призначали необхідні експертизи, що негативно впливало на строки розгляду цих справ.

За повідомленнями апеляційних судів і даними, наявними у ВССУ, у 2010 році у зв'язку з порушенням норм КПК, які регулюють питання проведення експертиз, в апеляційному та касаційному порядку скасовано 119 судових рішень, у тому числі з направленням та 54 справ на новий судовий розгляд, 65 - на додаткове розслідування, змінено судових рішень у 118 справах.