Отже, можна констатувати наявність у судовій практиці помилок під час застосування законодавства про судову експертизу, допущення судами істотних порушень вимог КПК, які стосуються порядку призначення експертиз і використання їх висновків.
ІІІ. Призначення експертизи
Відповідно до ст. 1 Закону "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства та суду. Згідно з ч. 2 ст. 65 КПК висновок експерта є процесуальним джерелом доказів. Як свідчить судово-слідча практика, правильне використання можливостей експертиз та наукових об'єктивних досліджень є необхідною умовою для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, визначених у ст. 2 КПК.
Із вивчених при узагальненні матеріалів убачається, що судова експертиза призначається майже в усіх випадках, коли її проведення в силу ст. 76 КПК є обов'язковим, а саме: для встановлення причин смерті людини, а також тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; визначення психічного стану підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України; для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність та якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Крім того, у судовій практиці з огляду на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 45 КПК (обов'язкову участь захисника) та положення ч. 2 ст. 370 КПК (безумовні підстави для скасування вироку, постанови) запроваджено майже як обов'язкове призначення експертизи для з'ясування здатності обвинуваченого здійснювати своє право на захист, коли є дані про наявність у нього фізичних або психічних вад, що перешкоджають захистові, і він немає захисника. Так, на цих підставах місцеві суди Кіровоградської області призначили первинні психіатричні експертизи у справах щодо М., К. . За допомогою проведених досліджень суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення слідчими органами вимог ст. 45 КК і у зв'язку з цим про необхідність направлення справ на додаткове розслідування.
Водночас надані апеляційними судами матеріали свідчать про те, що місцеві суди не завжди належно дотримуються вимог статей 45, 75, 76 КПК України. Так, Апеляційний суд Херсонської області скасував вирок Чаплинського районного суду від 2 жовтня 2009 року стосовно Ш., а справу направив на додаткове розслідування, оскільки за відсутності відповідних висновків психіатричної експертизи слідчі дії з указаною особою, котра мала психічні вади, були проведені без участі захисника.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2009 року щодо Н. у зв'язку з тим, що суд першої інстанції перекваліфіковував дії підсудного з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК на підставі показань потерпілої, які не перевірив, і всупереч ст. 76 КПК не призначив обов'язкову в цій справі судово-медичну експертизу з питань механізму утворення тілесних ушкоджень, характеру і ступеню їх тяжкості.
За змістом ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що мають значення для справи, потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Недотримання цього правила слід розглядати як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що є однією з підстав скасування судового рішення, у тому числі з направленням справи на додаткове розслідування.
Хоча процесуальний закон і не містить визначення застосованого у ст. 75 КПК терміну "спеціальні знання", його наукове та практичне тлумачення в судово-експертній діяльності та кримінальному судочинстві існує. Зокрема, спеціальні знання експерта - це його знання в певній галузі науки, техніки, виробництва, ремесла, в області мистецтва, іншій сфері людської діяльності, набуті ним унаслідок професійної підготовки та досвіду відповідної роботи. До спеціальних знань не належать загальновідомі й загальнодоступні наукові знання, повсякденні, побутові відомості, а також знання в галузі матеріального і процесуального права. Питання, пов'язані із застосуванням законодавства, слідчі органи, прокурор, суд зобов'язані вирішувати самостійно відповідно до наданих повноважень.
Під час проведення узагальнення були виявлені випадки порушення вимог ст. 75 КПК, направлення слідчими органами справ до суду для розгляду та інколи їх вирішення місцевими судами без призначення експертизи, коли для з'ясування обставин, що мають значення та в силу ст. 64 КПК підлягають доказуванню у кримінальній справі, потрібні були спеціальні знання.
Прикладом цього слугує справа щодо П., який обвинувачувався органами досудового слідства у комп'ютерному шахрайстві. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва цю справу повернено на додаткове розслідування, оскільки слідчі органи не провели необхідної з урахуванням вимог ст. 64 КПК експертизи з питань інформаційних технологій, проведення якої в суді в порядку ст. 310 КПК виявилося неможливим.
Староміський районний суд м. Вінниці справу за обвинуваченням К. за ч. 3 ст. 185 КК також повернув на додаткове розслідування у зв'язку з тим, що слідчі органи не призначили товарознавчу експертизу з метою визначення вартості викраденого майна. З аналогічних підстав направлялися справи на додаткове розслідування місцевими судами Запорізької області.
Куп'янський міськрайонний суд Харківської області направив на додаткове розслідування справу за обвинуваченням М. за ч. 2 ст. 364 КК, оскільки слідчі органи не здійснили заходів для відшукання первинної бухгалтерської документації та не провели судово-економічну й будівельно-технічну експертизи. Через відсутність висновків економічної експертизи, яку неможливо було провести в ході судового слідства, справи направлялися на додаткове розслідування й місцевими судами Тернопільської області. Натомість інший місцевий суд Харківської області, вирішуючи справу, не звернув уваги на порушення слідчими органами зазначених вимог КПК, що потягло за собою скасування в апеляційному порядку постановленого обвинувального вироку щодо засудженого за ч. 1 ст. 185 КК Ф. та направлення справи на додаткове розслідування. Основною причиною скасування судового рішення була відсутність у матеріалах справи висновку експерта про вартість викрадених залізобетонних опор.
За повідомленнями апеляційних судів, найпоширенішою категорією справ, у яких слідчі органи всупереч статтям 64, 75 КПК не проводили експертизи, навіть коли це впливало на кваліфікацію діяння, є справи про злочини проти власності та у сфері службової діяльності. Таким чином, обов'язок призначення відповідних експертиз (економічних, товарознавчих) було покладено на суди. Згідно з інформацією Мін'юсту України, за рішеннями судів у 2010 році проведено 394 такі експертизи.
Водночас деякі суди, порушуючи вимоги ст. 75 КПК, при відхиленні висновків експертизи, проведеної на досудовому слідстві, нову експертизу не призначали, що стало підставою для скасування вироку. Так, у справі за обвинуваченням Л. за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК Красноперекопський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим не взяв до уваги проведену в ході досудового слідства судово-економічну експертизу, і замість призначення повторної експертизи, не маючи спеціальних знань, самостійно провів розрахунки та зробив висновок щодо порядку ведення бухгалтерського обліку. За таких обставин виправдувальний вирок, постановлений 14 грудня 2009 року місцевим судом щодо Л., Апеляційний суд Автономної Республіки Крим 18 березня 2010 року скасував як незаконний, а справу направив на новий судовий розгляд.
Крім того, виявлено випадки, коли судами у справах призначаються судово-психіатричні експертизи за відсутності даних, які викликають сумнів щодо осудності підсудного. Законом України від 22 лютого 2000 року № 1489-ІІІ "Про психіатричну допомогу" (зі змінами від 9 грудня 2003 року, 17 травня 2007 року) встановлено презумпцію психічного здоров'я: кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки його наявність не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому цим та іншими законами України. Відповідно до роз'яснень Інституту соціальної та судової психіатрії, а також роз'яснень, що містяться у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 єдиною підставою призначення судово-психіатричної експертизи є особливості поведінки особи (включаючи спроби самогубства), а саме невмотивована, неадекватна чи неконтрольована поведінка особи в життєвій ситуації в момент вчинення протиправного діяння чи у процесі судово-слідчого провадження справи. Проте, наприклад, Замостянський районний суд м. Вінниці у справі щодо У., який обвинувачувався за ч. 4 ст. 189 КК, призначив за клопотанням підсудного додаткову стаціонарну психіатричну експертизу тільки на тій підставі, що слідчій у своїй постанові нечітко сформулював питання. При цьому суд проігнорував і роз'яснення у п. 10 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, згідно з якими додаткова експертиза призначається лише після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясовується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.
Острозький районний суд Рівненської області 15 листопада 2010 року у справі за обвинуваченням Ш. за ч. 1 ст. 121 КК призначив психолого-психіатричну експертизу за клопотанням захисника, який, за змістом постанови суду, мотивував необхідність призначення експертизи тим, що підсудний вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння й тому, можливо, перебував у стані сильного душевного хвилювання. З такою неналежною аргументацію суд фактично погодився.
При розгляді справи за обвинуваченням О. за ч. 2 ст. 185 КК Каховський міськрайонний суд призначив психіатричну експертизу щодо підсудної тільки тому, що остання в судовому засіданні послалась на запам'ятування й поскаржилася на погане самопочуття. Звісно, за висновками експерта у підсудної будь-яких психічних розладів встановлено не було.
Згідно зі ст. 205 КПК визначення способу проведення судово-психіатричної експертизи (шляхом амбулаторного чи стаціонарного дослідження) здоров'я особи є компетенцією експертів. Призначення стаціонарної експертизи можливе виключно за наявності медичних (психіатричних) підстав, які встановлюються експертами під час первинного дослідження з подальшим повідомленням про це суду або ж у випадку, коли експерти, котрі проводили первинне амбулаторне експертне дослідження, під час їх допиту в порядку ст. 311 КПК в судовому засіданні вказали на необхідність проведення стаціонарної експертизи. Оскільки поміщення особи до психіатричного стаціонару (тим більше примусове) суттєво обмежує її права, недотримання зазначеного порядку є неприпустимим. Проте деякі судді, порушуючи вимоги закону, призначали стаціонарну судово-психіатричну експертизу за клопотанням учасника процесу, не маючи повідомлення експертів про неможливість надання висновку в ході дослідження, що не потребує тривалого спостереження за особою.
Наприклад, Козівський районний суд Тернопільської області у справі за обвинуваченням Ж. у викраденні майна на суму 1852 грн, задовольнив клопотання законного представника і призначив щодо неповнолітнього підсудного стаціонарну судово-психіатричну експертизу з поміщенням його до Хмельницької обласної психіатричної лікарні за відсутності при цьому експертного висновку про необхідність саме такого способу дослідження.
Отже, судам необхідно більш виважено ставитися до питання проведення психіатричної експертизи, зокрема не допускати випадків необґрунтованого її призначення й безпідставного поміщення осіб до стаціонарних відділень, про що також слушно зауважено у повідомленні Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркоманії.
Деякі апеляційні суди вбачають колізію між положеннями статтями 75, 205 КПК, якими передбачено призначення психіатричної експертизи щодо підозрюваного, обвинуваченого, та вимогами ст. 69 КПК про заборону допиту як свідків осіб, котрі згідно з висновком судово-психіатричної експертизи через свої психічні вади не можуть правильно сприймати факти і давати показання про них. Вирішуючи питання про можливість проведення психіатричної експертизи стосовно певних осіб, судам слід керуватися роз'ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 8. Зокрема, згідно з п. 14 цієї постанови за наявності сумнівів у здатності потерпілого, свідка, цивільного позивача чи відповідача у кримінальних справах правильно сприймати події, адекватно на них реагувати та вірно відтворювати їх у своїх показаннях суд може викликати в судове засідання експерта-психіатра для участі в допиті цієї особи; призначення експертиз щодо таких осіб з поміщенням до медичного стаціонару допускається лише за їх згодою.
Відповідно до Закону "Про судову експертизу" та ст. 196 КПК проведення експертизи може бути доручено експертній державній установі або конкретній особі, яка володіє спеціальними знаннями. Якщо проведення експертизи доручається певній особі, суд зобов'язаний пересвідчитись у повноваженнях фахівця і наявності в нього спеціальних знань з питань, що потребують експертного дослідження. Призначаючи експертизу державній установі, суд повинен упевнитись у можливості її проведення такою установою з огляду, у тому числі, на положення Інструкції. Головні завдання та орієнтовний перелік питань, які вирішуються НДУСЕ, наведені у Рекомендаціях до Інструкції. За повідомленням Мін'юсту України, суддям у перевірці компетенції експертів може також допомогти інформація з фонду державного Реєстру атестованих судових експертів, дані якого розміщено на офіційному веб-сайті Мін'юсту України - www.minjust.gov.ua (для отримання більш конкретної інформації щодо експерта потрібно відкрити картку судового експерта натисненням символу "+").
В ході вивчення матеріалів, які надійшли до ВССУ, встановлено, що суди не завжди дотримуються вказаних вимог закону; призначаючи експертизу, доручають її виконання неповноважним особам (які не є суб'єктами судово-експертної діяльності) та установам, що з об'єктивних причин не могли ці дослідження провести, внаслідок чого справи тривалий час не знаходили свого вирішення.
Наприклад, Шевченківський районний суд м. Чернівців у справі за обвинуваченням Ж. за ч. 1 ст. 185 КК призначив товарознавчу експертизу фахівцю, який не мав права проводити вказаний вид досліджень, що унеможливило використання отриманих висновків як доказ.
Не зваживши на правила глави 18 КПК, Першотравневий районний суд м. Чернівців у справі за обвинуваченням Л. за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК призначив судово-технічну експертизу матеріалів аерофотозйомки, проведення якої доручив Харківському національному автомобільно-дорожньому університету. Проте рішення суду не було виконано, а матеріали повернено, оскільки співробітники вказаного закладу не мали спеціального дозволу на здійснення таких видів досліджень. У подальшому виконання експертизи суд доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ), за повідомленням якого, проведення дослідження виявилося неможливим через відсутність в установі фахівців із поставлених судом питань. Аналогічні порушення закону допустив й один із місцевих судів Запорізької області, який призначену 16 грудня 2010 року психологічну експертизу у справі за обвинуваченням Ч. за ч. 1 ст. 115 КК доручив для виконання Дніпропетровському національному університету.
Вважаємо, що однією з причин помилок при визначенні суб'єкта судово-експертної діяльності є також специфічність певних нетипових питань (які підлягали доказуванню у кримінальній справі та стосовно вирішення яких фахівцями в Рекомендаціях до Інструкції, Реєстрі не міститься достатньої інформації), а в деяких випадках - некомпетентність керівника експертної установи (відповідного структурного підрозділу) та невірні дані, викладені в експертному повідомленні.
Так, Києво-Святошинський районний суд Київської області призначив у кримінальній справі за обвинуваченням М. комплексну судову експертизу, доручивши її проведення КНДІСЕ. Експертам були поставлені питання щодо відведення земельних ділянок, їх категорій, цільового призначення, можливості утворення піщаного пересипу між островом і суходолом природним шляхом та інші питання, які потребують спеціальних знань у галузі геодезії, картографії, землевпорядкування та кадастру. У відповідь КНДІСЕ повідомив про відсутність в установі відповідних фахівців і необхідність залучити до виконання експертизи фахівця Інституту гідромеханіки НАУ, на що отримав згоду суду. Проте у наданому висновку багато з поставлених судом питань не знайшли свого вирішення; при цьому експерти послались на те, що вказані питання - поза за межами їх компетенції.
Крім того, як видно з повідомлень Мін'юсту України, експертних установ, апеляційних судів, із досліджених копій судових рішень, є непоодинокими є випадки, коли судді всупереч вимогам ст. 75 КПК, призначаючи експертизу, ставлять на вирішення експертів правові питання, які не потребують спеціальних знань, що є неприпустимим.
Наприклад, у постанові про призначення повторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи у справі за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 115 КК суддя Броварського міськрайонного суду на вирішення експертів поставив питання щодо стану сильного душевного хвилювання підсудного в момент вчинення злочину. Натомість експерти у своєму висновку правильно вказали на те, що зазначене питання є правовим і не входить до їх компетенції. Аналогічних порушень припускалися й місцеві суди Хмельницької, Тернопільської та інших областей. При цьому, за повідомленням лише Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, у 45 судових рішеннях експертам було поставлено юридичне питання щодо осудності особи.
Численними є випадки невдалого формулювання питань, поставлених перед експертом, некоректного формулювання експертного завдання.
Як приклад можна навести постанову Корецького районного суду Рівненської області від 7 грудня 2010 року про призначення додаткової пожежно-технічної, електро-технічної експертизи у справі за обвинуваченням О. за ч. 2 ст. 367 КК. При цьому суд поставив експертам питання, у числі інших, явно некоректне за змістом, по суті юридичне й таке, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 275 КПК (межі судового розгляду): "Чи вправі була медсестра К., з точки зору дотримання Правил пожежної безпеки, безконтрольно залишати на період з 1 (першої) год. 15 хв. ночі до 5 год. 30 хв. ранку в кімнаті № 5, де знаходилась немічна К., ввімкнений електросвітильник?". Серед питань, що виходять за межі компетенції експерта, у постановах судів є, наприклад, і таке: "Чи маються в історії хвороби докази лікування у потерпілої перелому носа?" (постанова Київського районного суду м. Полтави від 27 вересня 2010 року у справі щодо Б.).
Відповідно до статей 196, 310 КПК суд, призначаючи експертизу, повинен надати експерту об'єкти, які мають бути досліджені, та матеріали, необхідні для проведення експертизи. У випадку, коли наданих матеріалів для проведення дослідження недостатньо, експерт згідно зі ст. 77 КПК порушує клопотання про надання йому додаткових матеріалів.
Ці положення процесуального закону повною мірою не враховуються. За повідомленням Мін'юсту України, аналіз експертної практики свідчить, що часткове задоволення судами клопотань експертів унеможливлює вирішення поставлених перед ними питань, а за відсутності відповідей судів на клопотання експертів у багатьох випадках взагалі виключає можливість проведення досліджень та призводить до складання відповідних довідок.
Поза увагою судів залишаються й положення підпункту 2.3.2 розділу 2 Інструкції, якими встановлено заборону експерту самостійно збирати матеріали, що підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих матеріалах неоднозначно. Усупереч вимогам закону та положень Інструкції інколи суди доручають експертам відбирати зразки для порівняльного дослідження; є випадки, коли у судових рішеннях не зазначено вихідних даних для проведення експертизи, не вказано томів та аркушів об'ємних справ, які містять об'єкти дослідження, або ж узагалі на дослідження надаються документи з непрошитими і непронумерованими сторінками.
Унаслідок таких порушень у 2010 році з НДУСЕ повернули без виконання 95 судових рішень про призначення експертиз.
За інформацією Мін'юсту України, найбільш поширеними недоліками при призначені експертиз судами є:
під час призначення та проведення почеркознавчих і авторознавчих експертиз - оформлення неналежним чином порівняльних матеріалів (вільних та експериментальних зразків підпису та почерку), недостатня їх кількість;
при призначенні балістичних експертиз - ненадання речових доказів (вогнепальної зброї, боєприпасів);
при призначенні експертиз відеозвукозапису, комп'ютерної техніки та програмних продуктів - ненадання додаткових матеріалів для проведення дослідження; невідповідність питань у постанові Рекомендаціям;
при призначенні експертизи матеріалів, речовин та виробів і біологічної експертизи - ненадання дозволу на пошкодження речових доказів (при необхідності їх пошкодження у процесі досліджень), що значно збільшує строк виконання експертизи у зв'язку з довготривалим листуванням або призводить до неможливості проведення експертизи;
при призначенні автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз - ненадання необхідних вихідних даних; за умови неоднозначного або неповного викладення в матеріалах справи вихідних даних у постановах (ухвалах) суду - відсутність достатнього обсягу даних для проведення досліджень; незабезпечення судовими рішеннями транспортних засобів для експертного огляду;
при призначенні будівельно-технічних експертиз - незабезпечення доступу до об'єкта дослідження та ненадання на дослідження необхідної кількості вихідних даних і технічної документації (технічних паспортів, проектно-кошторисної документації, виконавчої документації тощо), у зв'язку з чим експерти вимушені направляти клопотання про надання додаткових матеріалів, вихідних даних, уточнення питань. Як правило, клопотання задовольняються тривалий час, витребувані документи надаються в неповному обсязі або не надаються зовсім, що впливає на строки виконання експертиз та їх якість;
при призначенні електро-технічних, пожежно-технічних та експертиз у галузі охорони праці - ненадання експертним установам матеріалів справ, вихідних даних, що унеможливлює дослідження в повному обсязі;
при призначенні економічних експертиз - ненадання необхідних документів (об'єктів дослідження); призначення іноді економічних експертиз без попереднього проведення документальної перевірки або при неякісно проведених документальних перевірках, що унеможливлює виконання експертизи, оскільки проведення ревізійних дій не відноситься до завдань судово-економічної експертизи і виходить за межі компетенції експерта; постановка питань, які передбачають правову оцінку дій службових осіб;
при призначенні товарознавчих експертиз - недостатня кількість вихідних даних для проведення розрахунків; ненадання об'єктів дослідження; несвоєчасне надання відповідей на клопотання.
Стосовно того, що суди в багатьох випадках усупереч вимогам ст. 77 КПК, роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14, у постановах (ухвалах) про призначення експертизи не вказують вихідних даних, необхідних для проведення дослідження, безпідставно зобов'язують експертів вибирати їх самостійно, зазначається й у повідомленні Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Оскільки ці порушення виключають проведення експертного дослідження, 28 постанов суду були повернені без виконання. Крім того, у повідомленні звернено увагу на інші недоліки судових рішень. Зокрема, відзначено, що у постановах (ухвалах) про призначення фоноскопічної експертизи ставиться велика кількість питань, які дублюють завдання встановлення автентичності запису (питання оригіналу/копії, безперервності запису, наявності ознак монтажу, змін у записі, одночасності записів тощо).
В ході вивчення представлених апеляційними судами копій судових рішень встановлено, що висвітлені у повідомленнях Мін'юсту України та державних експертних установ помилки судів у застосуванні законодавства, яке регулює призначення експертиз, є поширеними. До того ж у справах про злочини проти безпеки руху місцеві суди, призначаючи автотехнічну, транспортно-трасологічну експертизи, у багатьох випадках не тільки не наводять необхідних для проведення дослідження вихідних даних, але й за наявності в матеріалах справи різних даних щодо обставин подій не доручають експертам дати висновок стосовно кожного з варіантів окремо, як це має бути відповідно до роз'яснень, що містяться у зазначеній постанові Пленуму Верховного Суду України № 14.
Водночас окремі судді виявляють необізнаність із питань, які можуть вирішуватися при проведенні уніфікованих і загальновідомих у судово-слідчій практиці експертиз, що свідчить про недостатній професійний рівень.
Зокрема, за висновками автора повідомлення Апеляційного суду Дніпропетровської області, місцевий суд, призначивши комплексну експертизу у справі за обвинуваченням Д. за ч. 2 ст. 286 КК, неправомірно поставив експертам юридичне питання щодо визначення водія мотоцикла з числа тих осіб, які знаходилися на транспортному засобі на момент ДТП. Між тим, відповідно до відомчих Правил та Інструкцій Мін'юсту і МОЗ України, існуючих наукових методик питання розмежування водія і пасажира транспортного засобу, яке досить часто виникає у справах про злочини проти безпеки руху, вирішується шляхом проведення комплексної судово-медичної, автотехнічної, а за певних обставин - також і трасологічної та медико-криміналістичної експертизи, оскільки воно насамперед пов'язано з дослідженням і співставленням отриманих внаслідок ДТП тілесних ушкоджень, пошкоджень одягу, взуття з конструктивними особливостями деталей транспортного засобу, виявлених на ньому та на місці пригоди слідів. За допомогою медичних і науково-криміналістичних досліджень є можливість отримати об'єктивні дані про те, на яких місцях перебували учасники подій на момент дорожньо-транспортної пригоди та після неї.
Також убачається помилковою позиція Апеляційного суду Закарпатської області щодо необґрунтованості поставлення на вирішення експерта-психолога питання про визначення можливого розміру грошової компенсації за спричинені потерпілим моральні страждання. Навпаки, згідно з наданою Мін'юстом України, КНДІСЕ інформацією, в експертних установах адаптовано та прийнято до впровадження секцією судово-психологічної експертизи при НКМР Мін'юсту України (протокол від 14-15 листопада 2002 р. № 7) методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань. Указану методику внесено до Реєстру методик проведення судових експертиз відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 року № 595.
Необхідно відзначити, що в судовій практиці допускаються помилки у визначенні предмета дослідження конкретних видів експертиз. За повідомленням Головного бюро судово-медичних експертиз МОЗ України, упродовж 2010 року мали місце чотири випадки, коли суди, призначивши судово-медичну експертизу, ставили перед експертами питання, які могли бути вирішенні виключно при проведенні судово-психіатричної експертизи, або медико-соціальними комісіями, а тому такі судові рішення були повернені без виконання.
Законодавством (статті 75, 312 КПК) передбачено можливість призначення та проведення експертиз різних за класифікацією. У кримінальній справі експертиза може бути:
первинною (призначеною вперше з одного й того ж предмету, одних і тих же обставин);
додатковою (призначеною відповідно до ст. 75 КПК і п. 3.6 розділу 3 Інструкції тому самому або іншому експерту для вирішення окремих питань, які не увійшли до переліку поставлених перед первинною (основною), а також у разі неповноти або недостатньої ясності, конкретності викладення ходу експертного дослідження і висновків первинної експертизи);
повторною (проводиться з тих же предмету й обставин вдруге, якщо висновок первинної експертизи визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності; на вирішення повторної експертизи ставляться ті ж самі питання, з тими ж вихідними даними, її виконання доручається іншому експертові або іншим експертам).
Експертиза виконується експертом одноособово або групою експертів. Виконана групою експертів - фахівців в одній галузі знань експертиза є комісійною, в різних галузях - комплексною.
Однак у деяких випадках судами при призначенні експертиз невірно визначався їх процесуальний статус.
Наприклад, Брянківський районний суд Луганської області у справі за обвинуваченням М. та Н. за ст. 125 КК призначив судово-медичну експертизу, проведення якої доручив експертам Луганського обласного бюро СМЕ. У подальшому з указаної установи надійшло повідомлення про те, що суд у постанові при визначенні статусу експертизи припустився помилки, зокрема, замість комісійної призначив комплексну.
Як указується в листі Мін'юсту України, суди призначають повторні експертизи зі зміненим комплексом вихідних даних або з іншими питаннями - не тими, що ставилися перед експертами під час первинної експертизи. Тобто фактично йдеться про нову експертизу. Наведені помилки призводили до зайвого листування з метою з'ясування правильного статусу експертизи, оскільки це безпосередньо впливає на порядок та організацію проведення дослідження. Також суди у своїх рішеннях, порушуючи вимоги ст. 312 КПК, не завжди зазначають мотиви й підстави призначення додаткових і повторних експертиз, іноді не надають висновків попередніх експертиз.
Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості призначення експертизи до порушення кримінальної справи. Проте деякі суди не зважили на це, що потягло неправильне визначення статусу експертизи, проведеної в суді, та постановлення незаконного вироку. Зокрема, Луцький міськрайонний суд (Волинська область) у справі щодо М. за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК призначив додаткову експертизу без надання необхідної медичної документації, при цьому залишив поза увагою те, що вказана експертиза могла бути проведена лише після розгляду первинної, отриманої в порядку, встановленому КПК. Між тим, у цій справі первинний висновок судово-медичної експертизи був виконаний за постановою дільничного інспектора до порушення кримінальної справи. За таких обставин вирок місцевого суду апеляційний суд скасував із направленням справи на новий судовий розгляд.
Система експертних установ не є інстанційною, в основному вони здійснюють свою діяльність за принципом територіальності, що судами не завжди враховується. Так, у 2010 році Головним бюро судово-медичних експертиз МОЗ України зафіксовано 28 випадків невмотивованого призначення вказаній установі експертних досліджень у справах, в яких не виконувалося жодної судово-медичної експертизи, або висновки надавались одним експертом, а комісійна судово-медична експертиза до бюро за зоною обслуговування не призначалась. Як видно з представлених для узагальнення матеріалів, поширеними є випадки безпідставного ігнорування судами принципу територіальності й під час призначення експертиз НДУСЕ.
З огляду на встановлену Законом "Про судову експертизу", відомчими інструкціями специфіку експертної діяльності є хибною практика невмотивованого доручення проведення експертиз спеціалізованим державним установам поза зоною їх обслуговування без вичерпання можливостей наявних у регіоні відповідних установ, а також без урахування класифікації досліджень. Вона призводить до невиправданої тяганини, порушення розумних строків вирішення справи по суті, зайвих необґрунтованих витрат бюджетних коштів.
Передбачений у ст. 11 Закону "Про судову експертизу", а також у статтях 54, 62, 75 КПК перелік обставин, що виключають участь експерта у справі, є вичерпним. При цьому за змістом ст. 62 вказаного Кодексу правила, зазначені у ст. 54 КПК, стосуються експерта, спеціаліста з тим обмеженням, що їх попередня участь як експерта, спеціаліста не може бути підставою для відводу. Крім того, згідно з ч. 7 ст. 75 КПК не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі. Слід зауважити, що статус спеціаліста визначено окремо у статтях 128-1, 271 КПК. На відміну від ревізора та експерта, спеціаліст залучається до участі у справі для надання допомоги слідчим органам, суду; використовуючи свої спеціальні знання і навики, він сприяє у кримінальному судочинстві виявленню, закріпленню та вилученню доказів, звертає увагу на пов'язані з цим обставини та їх правильне значення. З указаних питань спеціаліст висловлює своє судження, що ґрунтується на його профільних знаннях і практичному досвіді роботи. Думка спеціаліста (фахівця) з питань, що потребують спеціальних знань, не може замінити висновок експерта, однак є дієвим інструментом для належної його оцінки. Аналіз нормативно-правових норм у їх сукупності дає підстави вважати, що сама по собі участь особи у справі як спеціаліста, проте не ревізора (вказані поняття не є тотожними), не перешкоджає її залученню як експерта. Тому позиція окремих суддів (наведена в повідомленні апеляційних судів м. Києва, Хмельницької області) про заборону законодавцем особі, яка брала участь у справі в якості спеціаліста, у подальшому виконувати функцію експерта є неприйнятною.
У справах про заподіяння легких тілесних ушкоджень і побоїв (ст. 125, ч. 1 ст. 126), що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, практика судів щодо призначення експертизи для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є різною. Більшість судів у вирішенні цього питання, керуючись наведеними у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 роз'ясненнями, не призначають судово-медичної експертизи й обґрунтовано обмежуються дослідженням акта судово-медичного обстеження, якщо той відповідає вимогам, що пред'являються до цього документа, і якщо викладені в ньому дані не заперечуються учасниками судового розгляду та не викликають сумніву щодо їх достовірності. Таку практику слід визнати правильною, вона узгоджується і з правилами ч. 3 ст. 299 КПК, якими передбачено право суду не досліджувати за згодою сторін докази стосовно тих фактичних обставин справи, що ніким не оспорюються.
IV. Дослідження та оцінка судом висновку експерта
Відповідно до статей 257, 323 КПК вирок у справі може ґрунтуватися лише на доказах, розглянутих у судовому засіданні, суд першої інстанції зобов'язаний безпосередньо дослідити всі докази у справі, в тому числі заслухати висновки експертів. З огляду на ці вимоги закону, а також на положення ст. 65 КПК у постановленому за результатами розгляду справи судовому рішенні висновок експерта набуває значення доказу лише за умови його безпосереднього дослідження судом за участю сторін у судовому засіданні. При цьому експертний висновок має бути перевіреним з точки зору: додержання норм закону при призначенні та проведенні експертизи; компетентності експерта; наявності або відсутності обставин, що усувають його від участі у справі; чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатності поданих експерту предметів і документів - об'єктів дослідження; наукової обґрунтованості висновку; застосування належної методики; обґрунтованості висновку на повідомлених експерту даних і чи не збиралися вихідні дані самим експертом; повноти, обґрунтованості та правильності відповідей експерта на поставлені питання та їх узгодженості з іншими фактичними даними у справі.
Експертний висновок за змістом і формою має відповідати вимогам ст. 200 КПК. Убачається правильною практика, коли цей документ складається з трьох частин: вступної, дослідницької та висновків з поставлених перед експертом питань. Якщо експертизу проводили декілька експертів однієї спеціальності (комісійна експертиза) і дійшли згоди з досліджених питань, то вони підписують спільний висновок; у разі розбіжностей кожний викладає свою окрему думку в дослідницькій частині та у підсумках висновку, підписуючи їх. При проведенні експертизи декількома експертами різних спеціальностей (комплексна експертиза) кожний експерт підписує ту частину висновку, в якій викладено хід і результати проведених безпосередньо ним досліджень. Слід мати на увазі, що експертний висновок не може ґрунтуватися на припущеннях або ж вихідних даних, об'єктах дослідження, отриманих усупереч процесуальному порядку. Порушення цих вимог закону позбавляє висновок експерта юридичної сили, тому він не може бути використаний як доказ у справі.
Судово-експертна статистика свідчить про те, що у більшості справ, у яких проводились експертизи, дослідження здійснювалися на належному професійному рівні, надані висновки в основному визнавалися судами достовірними й обґрунтовано використовувалися в якості доказу щодо обставин, які потребують спеціальних знань.
Разом із тим, були й випадки некваліфікованого проведення експертиз та надання експертами помилкових висновків. Пов'язано це насамперед із недостатністю наданих експертам предметів і документів, неповним їх дослідженням або неправильно обраним методом дослідження, хибністю вихідних даних, нікчемністю об'єкта дослідження, а іноді зумовлено й низьким рівнем кваліфікації окремих фахівців. Тому законодавець передбачив обов'язкову процедуру перевірки експертного висновку, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами і не має наперед установленої сили (статті 67, 257 КПК).
Прикладом помилковості експертного висновку, яка призвела до незаконного судового рішення, слугує справа за обвинуваченням К. за ч. 1 ст. 152; ч. 2 ст. 153; ч. 2 ст. 15, п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. Ухвалою Апеляційного суду Київської області щодо вказаної особи було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового лікування у психічній лікарні із суворим наглядом. Таке рішення суду в основному ґрунтувалося на висновках амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи. Проте у подальшому, в ході розслідування за нововиявленими обставинами й проведення повторної стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи встановлено, що К. за своїм психічним станом у період інкримінованого діяння і на час його обстеження не страждав і не страждає на хронічне душевне захворювання, не виявляв і не виявляє ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, отже, і примусового лікування не потребував і не потребує. Тому зазначене рішення апеляційного суду за заявою Генерального прокурора України, поданою в порядку глави 32 КПК, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2011 року скасовано як незаконне, а справу направлено на нове розслідування.
Відповідно до кримінально-процесуального закону суд досліджує висновок експерта шляхом оголошення в судовому засіданні, а за необхідності - й допиту експерта. Після оголошення висновку сторони можуть ставити питання експертові. При цьому слід мати на увазі, що, виходячи зі змісту положень ст. 16-1 КПК, суд не вправі відмовити стороні у виклику експерта для отримання роз'яснень стосовно наданих ним висновків.
Допит експерта в суді (ст. 311 КПК) є способом перевірки достовірності висновку та його значення для справи. Експерт викликається в судове засідання та допитується для роз'яснення і доповнення його висновку.
Роз'яснення можуть стосуватися суті використаних методик експертного дослідження і наукових літературних джерел, застосованих спеціальних термінів, характеру висновку (чи є він категоричним, вірогідним, приблизним, умовним, альтернативним), придатності наданих об'єктів дослідження та їх достатності. При проведенні узагальнення виявлено, що окремі судді (Волинська область) не повною мірою розуміють мету допиту експерта та викликають його в судове засідання на тій підставі, що підсудний не визнає пред'явлене обвинувачення. Водночас є випадки, коли суди незаконно відмовляють учаснику процесу у допиті експерта в суді для перевірки достовірності наданого ним висновку (Апеляційний суд Миколаївської області, справа щодо Г.).
Експертний висновок може бути доповнений шляхом наведення додаткової аргументації окремих його положень, пояснення мотивів певних відповідей на поставлені питання, якщо це не потребує додаткового експертного дослідження, а також повідомлення про виявлені при проведені експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання. Водночас ст. 311 КПК не передбачено можливість допиту іншого експерта замість експерта - виконавця дослідження.
Необхідно відзначити, що в силу ст. 65 КПК джерелом доказів є не тільки показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, але й усякі фактичні дані, відображені у протоколах слідчих і судових дій, на підставі яких слідчий та суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно-небезпечного діяння. З огляду на це дані у протоколі судового засідання, отримані у зв'язку з допитом експерта у порядку ст. 311 КПК (роз'яснення, доповнення його висновку), за своєю правовою суттю можуть бути джерелом доказів.
Очевидно, що суд, лише дослідивши експертний висновок у спосіб, передбачений законом, вправі дати йому оцінку, визнати достовірним і допустимим доказом чи навпаки. Порушення процесуального порядку дослідження експертного висновку унеможливлює посилання на нього як на доказ у постановленому вироку.
Судова практика вказує на поширеність випадків неповного дослідження висновку експерта, безпідставного залишення поза увагою проведених експертних досліджень або ж їх неправильної оцінки, внаслідок чого рішення судів скасовувались або змінювались.
Як приклади можна навести такі справи.
Ухвалою Верховного Суду України від 4 лютого 2010 року змінено вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 травня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року щодо засудженого за ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 190 КК Г. . Із цих судових рішень виключено посилання на показання потерпілих Ж., М. у зв'язку з недопустимістю як доказів у силу п. 3 ч. 1 ст. 69 КПК. Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи докази, не зважили, що вказані особи згідно з висновками судово-психіатричних експертиз страждають на хронічне психічне захворювання, через свої психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.
В апеляційному порядку скасовано вирок Луцького міськрайонного суду (Волинська область) щодо засудженого П. за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки суд фактично не дослідив судово-медичну експертизу й не усунув розбіжності у висновку та показаннях експерта в судовому засіданні.
Через неналежну оцінку експертного висновку з точки зору його достатності, достовірності та допустимості також скасовано вирок Луцького міськрайонного суду щодо К. . Як випливає з повідомлення Апеляційного суду Волинської області, місцевий суд, визнавши доведеною винуватість засудженого у вчиненні крадіжок, необґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку суперечливі та неповні висновки трасологічних експертиз; окрім того, залишив без перевірки твердження К. про порушення його права на захист при призначенні експертиз.
Унаслідок того, що суд першої інстанції не дав відповідної оцінки висновкам проведеної у справі судово-медичної експертизи, залишив поза увагою неповноту дослідження і за наявності підстав не призначив додаткову експертизу, Апеляційний суд Донецької області скасував вирок щодо М. та Г., а справу направив на новий судовий розгляд.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду від 15 березня 2010 року щодо засудженого М. за ч. 2 ст. 286 КК Апеляційним судом Хмельницької області було скасовано у зв'язку з тим, що місцевий суд не звернув уваги на порушення слідчими органами вимог ст. 197 КПК при призначенні експертизи, а також із тим, що висновок експерта ґрунтується лише на приблизних даних.
При постановленні 19 лютого 2010 року вироку відносно Ф., засудженого за ч. 1 ст. 286 КК, Ялтинський міський суд при оцінці доказів залишив поза увагою порушення слідчими органами вимог ст. 196 КПК щодо порядку призначення експертизи, замість якої було проведено товарознавче дослідження підприємцем, який не мав кваліфікації судового експерта та відповідного спеціального дозволу на проведення такого виду досліджень. Недотримання вимог кримінально-процесуального закону, які регламентують призначення експертизи, стало однією з підстав для скасування вироку.
В ході узагальнення були отримані дані, які висвітлюють дискусійні питання, що виникають при оцінці висновку експерта. Так, згідно з роз'ясненнями у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 пневматична зброя, газові пістолети, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, не можуть бути віднесені до предмета злочинів, відповідальність за які настає за статтями 262, 263 КК. За повідомленням керівника ДНДЕКЦ МВС України, наведені роз'яснення не узгоджуються із судово-експертною практикою. Зокрема, він стверджує про доведеність проведеними дослідженнями, що всі пістолети та револьвери, призначені для відстрілу патронів, споряджених гумовими та аналогічними за властивостями снарядами несмертельної дії, мають усі визначальні критерії вогнепальної зброї й тому визнаються експертами вогнепальною зброєю. Також зазначає, що упродовж останніх років спостерігається стійка тенденція до зростання випадків використання такої зброї під час скоєння тяжких злочинів.
З урахуванням викладеного судам для правильної оцінки висновку експерта з питань віднесення предметів до вогнепальної зброї слід ретельно його досліджувати, детально перевіряти визначені фахівцем на підставі спеціальних знань усі об'єктивні критерії, аналізувати висновок у сукупності з іншими представленими у справі фактичними даними; у разі необхідності роз'яснень і доповнень висновку необхідно допитувати експерта в порядку ст. 311 КПК, а у випадках, передбачених ст. 75 КПК, - призначати в порядку ст. 312 КПК додаткову або повторну експертизу.
Крім того, за повідомленням експертної служби МВС України, суди, вирішуючи долю речових доказів - об'єктів криміналістичного дослідження, досить часто приймають рішення про знищення куль та гільз, вилучених із місць учинення злочинів, хоча слідчими органами не встановлено зброю, з якої стріляли. Внаслідок таких судових рішень у подальшому унеможливлюється ідентифікація зброї, застосованої при вчиненні злочинів, оскільки знищення об'єктів тягне вилучення їх з масиву балістичного обліку. Також суди, ухвалюючи рішення про знищення холодної та вогнепальної зброї, не враховують, що згідно зі ст. 20 Закону "Про судову експертизу" вказану зброю може бути поміщено до колекції експертних підрозділів для використання в експертній та методичній діяльності. Зазначені недоліки у вирішенні питань про речові докази підлягають усуненню, при цьому судам необхідно мати на увазі, що згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 81 КПК речі, вилучені з обігу, можуть передаватися відповідним установам.
V. Висновки та пропозиції
Отримані в ході узагальнення результати свідчать, що експертні дослідження є важливою, іноді невід'ємною складовою процесу доказування у кримінальному судочинстві. На сьогодні більшість експертиз проводиться на належному фаховому рівні. Однак не виключені помилки і порушення норм КПК при призначенні та проведенні експертиз, а також при використанні їх висновків як доказу у справі, що зумовлено сукупністю причин. Основні з них - недосконале знання суддями законодавства, що регламентує правові засади судової експертизи та порядок її проведення, відсутність систематичного аналізу судової практики із зазначених питань, неприділення належної уваги роботі з підвищення професійної кваліфікації.
З метою усунення виявлених недоліків та подальшого покращення роботи судів з питань, викладених в узагальненні, вважаємо за необхідне:
1. Узагальнення розглянути на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
2. Про наслідки узагальнення інформувати Генеральну прокуратуру України, Мін'юст України, МВС України, МОЗ України.
3. Витяг із узагальнення направити апеляційним судам і провести із суддями цих судів семінари на досліджувану тематику.