Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича - доповідача,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI (Урядовий кур'єр, 2009 р., 3 лютого).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості".

Заслухавши суддю-доповідача Кампа В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI (далі - Закон), опублікований в газеті "Урядовий кур'єр" від 3 лютого 2009 року. Законом внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України "Про Єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992 року N 2097-XII, статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

У конституційному поданні стверджується, що положення Закону щодо надання податкових пільг суб'єктам господарювання без відповідного компенсаційного механізму призведуть до розбалансування Державного бюджету України, а тому вони порушують частину третю статті 95 Конституції України.

Автор клопотання вважає, що положення Закону про надання Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок ввезення, перелік промислових підприємств та товарів не відповідають частині першій статті 67, за якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України щодо законодавчого визначення системи оподаткування, податків і зборів.

За Законом до 1 січня 2011 року закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється у вітчизняних виробників цих товарів, робіт і послуг (юридичних та фізичних осіб), крім товарів, які не виробляються в Україні. На думку глави держави, положення Закону стосовно надання товарам національного походження переваг порівняно з товарами іноземного походження суперечить частині третій статті 42 Конституції України.

У конституційному поданні Президент України стверджує, що пунктом 1 розділу II Закону порушена визначена частиною п'ятою статті 94 Основного Закону України процедура набрання ним чинності, оскільки цим пунктом Закону встановлено дату набрання ним чинності 1 січня 2009 року, а він опублікований і набув чинності 3 лютого 2009 року. Відтак, як вважає автор клопотання, Закон має зворотну дію, а це не відповідає частині першій статті 58 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Антимонопольний комітет України, Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація України, вчені Академії муніципального управління, Донецького національного університету, Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, фахівці Всеукраїнської громадської неприбуткової організації "Інститут бюджету та соціально-економічних досліджень".

3. За результатами дослідження матеріалів справи Конституційний Суд України дійшов висновку про необхідність першочергової перевірки додержання встановленої статтею 94 Конституції України процедури набрання чинності Законом.

3.1. Закон прийнято Верховною Радою України 18 грудня 2008 року. Однак Президент України повернув його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Верховна Рада України повторно прийняла Закон 15 січня 2009 року не менш як двома третинами від її конституційного складу.

Голова Верховної Ради України 20 січня 2009 року знову прийнятий Закон направив Президенту України. Закон був підписаний Президентом України 30 січня 2009 року й опублікований у газеті "Урядовий кур'єр" від 3 лютого 2009 року та інших офіційних виданнях із зазначенням дати прийняття Закону - 18 грудня 2008 року.

3.2. За Конституцією України Голова Верховної Ради України підписує прийнятий закон і невідкладно направляє його Президентові України; Президент України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх для повторного розгляду до Верховної Ради України зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями (частини перша, друга статті 94, пункт 30 частини першої статті 106) .

У частині четвертій статті 94 Основного Закону України закріплено обов'язок Президента України підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів закон, який під час повторного розгляду був прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу. Якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Отже, офіційне оприлюднення, опублікування закону є конституційно встановленою процедурою, необхідною для набрання ним чинності, що підтверджується правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в абзаці сьомому підпункту 4.1. пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2009 року N 17-рп/2009 у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом.

3.3. Конституційний Суд України наголошував, що юридичним наслідком застосування Президентом України вето щодо прийнятого закону є скасування останніх результатів голосування за нього і відкриття процедури його повторного розгляду у Верховній Раді України, яка має право враховувати або не враховувати пропозиції Президента України до закону і прийняти його знову (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України).

За таких обставин датою прийняття закону слід вважати дату його остаточного голосування за результатами повторного розгляду. Саме ця дата повинна бути вказана при офіційному оприлюдненні закону та його опублікуванні (абзац четвертий підпункту 4.1. пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2009 року N 17-рп/2009 у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом).

Оскільки прийняття Закону за наслідками повторного розгляду Верховною Радою України відбулося 15 січня 2009 року, то саме ця дата повинна зазначатися при офіційному оприлюдненні та опублікуванні Закону відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України.

Якщо за результатами розгляду повернутого закону з пропозиціями Президента України Верховна Рада України повторно прийняла закон, то саме він підлягає офіційному оприлюдненню та опублікуванню, що підтверджується правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 7 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України. Тому в такому законі повинна вказуватися дата його повторного прийняття. Зазначення в офіційно оприлюдненому та опублікованому Президентом України чи Головою Верховної Ради України повторно прийнятому законі іншої дати є порушенням встановленої Конституцією України процедури набрання ним чинності, оскільки дата прийняття закону є обов'язковим, тобто невід'ємним його елементом.

Наведене свідчить про порушення визначеної частиною четвертою статті 94 Конституції України процедури набрання чинності Законом, що відповідно до частини першої статті 152 Основного Закону України є підставою для визнання його неконституційним.

Оскільки Закон визнано неконституційним в цілому через порушення встановленої Конституцією України процедури набрання ним чинності, необхідності у розгляді інших питань конституційного подання немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 65, 67, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI.

2. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 липня 2009 року N 18-рп/2009 (далі - Рішення) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" від 18 грудня 2008 року N 694-VI (далі - Закон).

Підтримуючи висловлену в Рішенні правову позицію щодо порушення встановленої Конституцією України процедури набрання чинності Законом, вважаю, що була також порушена процедура його прийняття, про що Конституційний Суд України мав зазначити.

Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, на конституційному рівні розмежовані окремі стадії законотворчого процесу, який складається із самостійних логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій, зокрема щодо внесення, розгляду, прийняття законів та набрання ними чинності.

Стадія прийняття закону включає ухвалення законопроекту в результаті голосування, технічне опрацювання після прийняття, підписання закону Головою Верховної Ради України, який цим засвідчує ідентичність тексту, прийнятого Верховною Радою України, та відповідність дати прийняття закону, яка вказується за результатами розгляду на пленарному засіданні. Закон датується днем його прийняття, тобто датою, коли відбулося останнє голосування (у разі повторного розгляду, відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України, закон датується днем його повторного прийняття).

Виходячи з цього дата прийняття та порядковий номер, зазначені у прийнятих законах, є складовими стадії їх прийняття.

Набрання чинності законом є стадією, що залежить від факту його прийняття, а також офіційного оприлюднення та опублікування. Конституція України передбачає можливість визначення моменту набрання чинності самим законом із застереженням, що день набрання чинності має бути не раніше дня опублікування закону.

Отже, процедура прийняття і подальшого офіційного оприлюднення та опублікування закону впливає на набрання ним чинності, а порушення процедури прийняття, зокрема у випадку зазначення неправильної дати, має наслідком порушення процедури набрання ним чинності. Тому вважаю, що Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення, зазначаючи про порушення процедури набрання чинності Законом, недостатньо врахував розмежування стадій законотворчого процесу та не вказав також про порушення процедури прийняття Закону, оскільки дата його прийняття є складовою стадії його ухвалення та впливає на набрання ним чинності.