Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводиться до відома позиція Вищого арбітражного суду України з деяких питань, пов'язаних із застосуванням у вирішенні спорів норм чинного законодавства.

1. Спори за участю податкових органів.

1.1. Хто є платником податку на додану вартість з операцій, пов'язаних з продажем електроенергії на митній території України?

Відповідно до пункту 11.6 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) до 1 січня 2000 року діяли положення Закону, які встановлювали оподаткування операцій з продажу електроенергії податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Починаючи з цієї дати на операції з продажу на митній території України електроенергії поширюються вимоги пункту 6.1 статті 6 Закону, що передбачають оподаткування цих операцій за ставкою 20 відсотків.

Платником податку з таких операцій, тобто особою, яка згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону зобов'язана утримувати та вносити до бюджету податок на додану вартість, є продавець електроенергії.

1.2. Чи застосовуються до платників податку фінансові санкції за завищення у податковій декларації суми податкового кредиту?

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на непідтверджену суму податкового кредиту.

Оскільки названим Законом не встановлено відповідальність за завищення у податковій декларації суми податкового кредиту, то фінансові санкції за таке порушення можуть застосовуватись на підставі пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

1.3. Чи сплачує суб'єкт підприємницької діяльності податок на додану вартість з операцій ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, якщо він сплачує єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції?

Згідно з приписами статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 N 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10-відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору.

Отже за змістом зазначеного Указу передбачено звільнення суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а не з операцій ввезення (пересилання) товарів на митну територію України (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість"), тому такий податок сплачується суб'єктами підприємницької діяльності на загальних підставах відповідно до чинного законодавства.

1.4. У якому порядку задовольняються вимоги щодо сплати податків, зборів (інших обов'язкових платежів), після прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом?

Відповідно до статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за усіма видами заборгованості банкрута.

Що ж до вимог, пов'язаних із стягненням сум податків і зборів (інших обов'язкових платежів), нарахованих після прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, то їх визнання та задоволення може здійснюватись на загальних підставах, визначених названим Законом.

1.5. Чи звільняються від оподаткування операції, пов'язані з погашенням цінних паперів?

Відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню, зокрема, операції, пов'язані з поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів, або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у тому числі шляхом погашення облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів.

Названий Закон не дає визначення терміну "погашення цінного паперу". Таке визначення вміщено у пункті 3.4 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 N 61, за яким погашення цінного паперу є сукупність дій емітента щодо припинення обігу цінних паперів та їх анулювання відповідно до умов випуску.

2. Чи можна звертати стягнення на майно підприємств, які включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації?

Чинне законодавство, у тому числі Цивільний кодекс України, Закони України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про приватизацію державного майна" тощо, не ставить можливість звернення стягнення на майно підприємства - боржника за рішенням суду у залежність від тієї обставини, чи належить відповідне підприємство до об'єктів, що не підлягають приватизації.

Що ж до задоволення вимог кредиторів за рахунок майна державних підприємств відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", то воно має здійснюватись з додержанням встановлених цим Законом процедур.

3. Чи можливе коригування зобов'язання щодо кількості продукції, яка обмінюється за бартерним договором, у зв'язку із збільшенням чи зменшенням ціни відповідної продукції?

Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а за відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Отже збільшення чи зменшення ціни відповідної продукції може бути підставою для відповідного коригування зобов'язання щодо кількості продукції, яка обмінюється за бартерним договором, проте таке коригування припустимо виключно за згодою сторін такого договору. У разі виникнення у зв'язку з цим спору, його може бути вирішено арбітражним судом у встановленому законом порядку.

4. Чи може бути визнано вексель таким, що виконаний з дефектом форми, якщо текст вексельного бланку викладено російською мовою?

Викладення тексту вексельного бланку російською мовою не є підставою для визнання його таким, що виконаний з дефектом форми.

5. Чи підвідомчі арбітражним судам справи зі спорів, пов'язаних з визнанням такими, що не підлягають виконанню розрахункових документів, поданих до банку на підставі опротестованих векселів?

Якщо до арбітражного суду подано позов про визнання таким, що не підлягає виконанню, розрахункового документа, поданого до установи банку на підставі опротестованого нотаріусом векселя (відповідно до статті 8 Закону України "Про обіг векселів в Україні", згідно з якою такі векселі є виконавчими документами), то відповідний спір підвідомчий арбітражному суду.

У разі ж оскарження нотаріальних дій підвідомчість справ визначається відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" і глави 39 Цивільного процесуального кодексу України.

6. Чи є об'єктом справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування вартість форменого одягу, безкоштовно виданого працівникам Державної митної служби?

З урахуванням Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про оплату праці" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.97 N 225 "Про умови оплати праці працівників Державної митної служби", а також частини п'ятої статті 154 Митного кодексу України вартість безкоштовно виданого працівникам цієї служби форменого одягу не може вважатися об'єктом справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

7. Чи підлягають нарахуванню і сплаті відсотки за користування кредитом після закінчення строку, на який було надано кредит?

Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок, зокрема, закону чи договору.

Згідно із статтею 216 названого Кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким слід вважати виконання з додержанням визначених законодавством чи договором певних умов, якими щодо кредитних договорів є, зокрема, повернення, строковість та платність (пункт 9 Положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.95 N 246. Якщо таких умов або хоча б однієї з них не додержано, то сам лише факт закінчення строку, на який було надано кредит, не може розцінюватись як підстава для припинення нарахування і сплати відсотків за користування кредитом, оскільки такі відсотки за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом з урахуванням загального строку позовної давності (стаття 71 Цивільного кодексу України).

8. У розгляді справ про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями на них.

8.1. Чи можливо визнання банкрутами боржників, які мають солідарний обов'язок перед кредитором?

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не виключає можливості визнання банкрутами боржників, які мають солідарний обов'язок перед кредитором (стаття 175 Цивільного кодексу України).Закон не передбачає обов'язку одного з боржників повідомляти суд про виконання ним солідарного зобов'язання. Водночас боржник, який виконав таке зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором (частина п'ята згаданої статті Цивільного кодексу України.

8.2. Чи повинен арбітражний суд призначати арбітражного керуючого виключно з числа кандидатур, запропонованих державним органом з питань банкрутства?

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачає обов'язку арбітражного суду призначати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) виключно з числа кандидатур, запропонованих державним органом з питань банкрутства.