Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю органів державної податкової адміністрації виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. За яких підстав застосовуються пункти 5.1, 5.2, 6 та 7 Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 20.04.95 N 28 (далі - Інструкція)?

Згідно з частинами другою і третьою пункту 6 Інструкції для застосування фінансових санкцій не мають значення причини, з яких платник припустився помилки, обчислюючи розмір податку (платежу).

Пунктом 7 Інструкції передбачено, у якій формі платник повинен повідомляти податковий орган про виявлену помилку - подання уточненої податкової декларації, розрахунку тощо або подання до установи банку платіжного доручення на сплату належної суми податку.

До того ж у відповідності з частиною четвертою пункту 6 Інструкції переплата податку (платежу) зараховується лише у рахунок недоплати того ж виду податку чи платежу, а не взагалі за будь-яку недоїмку.

Санкції, про які йдеться у підпункті 5.1 Інструкції і які стягуються за порушення податкового законодавства, передбачені у пункті 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Ці санкції встановлено з метою попередження порушень порядку і строків внесення податків та інших платежів до бюджету. Тому, якщо платник повністю розрахувався з бюджетом, сам лише факт заниження суми податку на добавлену вартість у податковій декларації не дає підстав для притягнення його до відповідальності у вигляді фінансових санкцій.

1.2. Чи звільняються учасники бартерних операцій від сплати неустойки, встановленої указами Президента України від 27.01.95 "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" та від 26.07.95 "Про додаткові заходи щодо регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" у зв'язку з тим, що вивезені за кордон товари там забраковано?

Зазначені укази не вміщують умов, за наявності яких учасника бартерної операції слід звільняти від встановленої цими указами відповідальності.

1.3. Чи звільняється резидент від сплати фінансових санкцій за порушення строків надходження валютної виручки, передбачених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року, в зв'язку з тим, що двостороннім актом приймання встановлено неналежну якість експортованого товару?

Вищезгаданий Закон не ставить право податкової адміністрації стягувати санкції за порушення строків надходження валютної виручки у залежність від причин, з яких резидент своєчасно не розрахувався. Таким чином двосторонній акт приймання може бути підставою для здійснення додаткових розрахунків між контрагентами, але не для звільнення від фінансових санкцій, передбачених вищезгаданим Законом.

1.4. Чи може арбітражний суд зупиняти провадження у справах у зв'язку з прийняттям платником податків рішення про реструктуризацію податкової заборгованості?

Прийняття платником податку рішення щодо реструктуризації податкової заборгованості (пункт 1 статті 4 Закону України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року") є його правом, а не обов'язком. Тому практично не реалізований намір платника податку звернутися з відповідним повідомленням до податкового органу не може бути підставою для зупинення провадження у справах.

Якщо під час вирішення спору між податковим органом і платником податку у зв'язку зі стягненням з останнього заборгованості шляхом звернення стягнення на його майно платник на підставі пункту 2 статті 4 згаданого Закону звертається до податкового органу з повідомленням про реструктуризацію податкової заборгованості, то арбітражний суд згідно зі статтею 79 Арбітражного процесуального кодексу України та з урахуванням матеріалів і обставин конкретної справи може вирішити питання про зупинення провадження у справі.

2. Коли страхове товариство, компанія набуває статусу юридичної особи: з моменту реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради чи з моменту внесення їх до Єдиного державного реєстру страховиків?

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про господарські товариства" права юридичної особи ці товариства набувають з дня їх державної реєстрації. Названа стаття не ставить можливість реєстрації у залежність від характеру чи виду їх діяльності, крім заборонених чинним законодавством України. Проте страхові компанії або товариства, набувши статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, вправі розпочати страхову діяльність лише за умови внесення їх до Єдиного державного реєстру страховиків (пункт 1 статті 36 Закону України "Про страхування") та одержання ліцензії Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (стаття 38 цього ж Закону).

3. Які підстави відповідальності комерційних банків за неналежне виконання розрахункових операцій за дорученням клієнтів банку згідно зі статтею 5.1 Указу Президента України від 16.03.95 N 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві" (далі - Указ)?

Статтею 5.1 Указу встановлено відповідальність комерційних банків, зокрема за виконання розрахункових операцій з порушенням порядку, передбаченого статтею 5 Указу.

За змістом статті 5 Указу та згідно з абзацом першим пункту 5 листа Національного банку України від 24.06.96 N 12-214/608-3454 "Про черговість платежів"(з наступними змінами і доповненнями), надісланого на підставі однойменного рішення Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 18.04.96 N 67-1004/98 і 12-214/337, усі грошові надходження підприємству в національній валюті України зараховуються банками тільки на розрахунковий (поточний) рахунок, за окремими винятками, зазначеними в Указі та названому листі. Отже, у цьому Указі йдеться про ті кошти, які надходять даному підприємству від інших суб'єктів господарювання.

Що ж до коштів, які перераховуються підприємством, то чинне законодавство не покладає на банк, що здійснює касово-розрахункове обслуговування підприємства, обов'язку контролювати правомірність їх перерахування на рахунки інших суб'єктів господарювання.

Слід також мати на увазі, що відповідно до пункту 4 статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні"(в редакції Закону України від 16.10.96) підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України.

4. Чи можливе застосування статті 148 Цивільного кодексу України у вирішенні спорів, пов'язаних з поверненням стягнутих банком у безспірному порядку коштів?

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, а не майно, що визначається родовими ознаками. До останнього, зокрема, належать грошові суми. Тому позови про повернення коштів з чужого незаконного володіння, в тому числі безпідставно стягнутих у безспірному порядку, не є віндикаційними, і правила статті 148 Цивільного кодексу України щодо них не застосовуються.

Якщо неправомірними діями банку організації завдано збитків або заподіяно шкоду, то, у залежності від конкретних обставин, вона не позбавлена права вимагати відшкодування збитків чи шкоди на підставі статей 203 або 440 Цивільного кодексу України.

5. Чи зобов'язане підприємство вносити платежі, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(в редакції Закону України від 14.10.94 ), якщо норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів до них не доводився?

У випадку, якщо відповідні органи в порушення вимог статті 19 зазначеного Закону не довели норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів до підприємства, останнє не зобов'язане вносити платежі, передбачені статтею 20 цього Закону.

6. Чи можуть територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України доручати органам контрольно-ревізійної служби проводити ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, в організаціях та установах усіх форм власності?

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" органи цієї служби проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності за дорученням, зокрема, Міністерства внутрішніх справ.

Оскільки відповідно до статті 7 Закону України "Про міліцію" міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, її територіальні органи не позбавлені права доручати відповідним органам контрольно-ревізійної служби проведення ревізій та перевірок на підприємствах, в організаціях та установах усіх форм власності.

Підстави, з яких органи МВС України вправі доручити проведення таких ревізій чи перевірок, випливають із завдань, які законодавчими актами України покладено на органи внутрішніх справ.

7. Чи підвідомча арбітражному суду справа зі спору про визнання недійсним рішення ради щодо продажу нежилого приміщення та договору купівлі-продажу цього приміщення за позовом підприємства-покупця зазначеного приміщення за іншим договором?

Арбітражний процесуальний кодекс України не містить поняття "неналежний позивач" і не передбачає права арбітражного суду вирішувати питання щодо обгрунтованості позовних вимог інакше як у засіданні арбітражного суду. Що ж до права на звернення до арбітражного суду з позовом, то таке право, зокрема, має підприємство, організація, права чи охоронювані законом інтереси яких порушені. Тобто до арбітражного суду може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що у зв'язку з прийняттям рішення ради та укладенням спірного договору порушено її права.

Для реалізації такого процесуального права не має значення, коли саме порушено права такої особи, тобто у момент прийняття радою рішення чи під час укладання договору. Питання по суті спору повинно вирішуватися з урахуванням конкретних обставин та матеріалів справи.

8. Чи мають право на звернення з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної за результатами аукціону (конкурсу), інші, крім учасників аукціону (конкурсу) та органи приватизації, юридичні особи і у який строк?

Передбачений частиною другою статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" місячний строк для подання заяв про визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі, встановлено, по-перше, для певного кола суб'єктів правовідносин, пов'язаних з приватизацією (учасників аукціону, конкурсу та органів приватизації), по-друге, виключно щодо тих випадків, які наведені у частині першій цієї статті.

Позов про визнання укладеної на аукціоні, конкурсі угоди недійсною може бути поданий іншою особою та/або з інших підстав, ніж зазначені у статті 20 названого Закону. У такому разі у вирішенні питань, пов'язаних з прийняттям позовної заяви, слід керуватися, зокрема, статтями 1 і 2 Арбітражного процесуального кодексу України, згідно з якими позивачем у відповідній справі може бути будь-яке підприємство чи організація, а також громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує угода. У розгляді такої справи арбітражний суд має керуватися загальними правилами щодо визнання угод недійсними, передбаченими главою 3 Цивільного кодексу України.

9. Чи підсудні Вищому арбітражному суду України справи зі спорів за участю сторони, яка не є вищим чи центральним органом виконавчої влади, але на неї покладено управління майном, що є у загальнодержавній власності, та інших управлінських функцій?

Перелік вищих чи центральних органів виконавчої влади, наведений у розділі VI Конституції України, є вичерпним. Покладення на сторону управління майном, що є у загальнодержавній власності, та інших управлінських функцій не надає їй статусу вищого чи центрального органу виконавчої влади у розумінні статті 14 Арбітражного процесуального кодексу України(в редакції від 13.05.97).

10. Чи може арбітражний суд порушити справу про стягнення плати за землю за позовом прокурора, який звертається до арбітражного суду в інтересах держави, зазначивши у позовній заяві селищну раду як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах?

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 9 Земельного кодексу Українисправляння плати за землю віднесено до компетенції селищної ради, і, отже, її уповноважено виконувати певні функції держави у конкретних правовідносинах, то прокурор вправі звернутися до арбітражного суду в інтересах держави з відповідним позовом, зазначивши позивачем селищну раду (частина друга статті 2 АПК України).

11. На питання, що виникають у процесі розгляду справ про визнання боржників банкрутами, Вищий арбітражний суд України дав наведені нижче відповіді.

11.1. В якому порядку кредитор може звернутися до арбітражного суду з майновими вимогами до боржника після порушення справи про банкрутство за заявою боржника або іншого кредитора, якщо оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство не опубліковане?

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про банкрутство" (далі - Закон) кредитори вправі звернутися до арбітражного суду з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. До опублікування зазначеного оголошення кредитор має право за наявності підстав ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство боржника. У разі надходження кількох заяв про визнання банкрутом одного і того ж боржника провадження у справі порушується за заявою, яка надійшла першою, а іншим кредиторам згідно зі статтею 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство.

11.2. Чи вправі арбітражний суд визнати недійсною угоду щодо відчуження майна боржника, укладену після порушення провадження у справі про банкрутство?

Укладена боржником угода щодо відчуження належного йому майна (стаття 15 Закону України "Про банкрутство") може бути визнана недійсною і у випадках, коли її вчинено після порушення провадження у справі про банкрутство. Правовою підставою визнання такої угоди недійсною є стаття 48 Цивільного кодексу України.

11.3. Чи може кредитор, за чиєю заявою порушено провадження у справі про банкрутство, звертатися до арбітражного суду в порядку, передбаченому статтею 10 Закону з іншими майновими вимогами до боржника, крім заявлених?

Кредитор, за чиєю заявою порушено провадження у справі про банкрутство, не позбавлений права звернутися до арбітражного суду в порядку, передбаченому статтею 10 Закону, якщо крім виконавчого документа чи визнаної боржником претензії він має інші майнові вимоги до боржника, у тому числі щодо стягнення процентів за користування кредитом.

11.4. Чи може боржник, щодо якого порушено справу про банкрутство, виступати стороною в інших господарських спорах?

До визнання боржника банкрутом він вправі звертатися з відповідними позовами від свого імені. Після визнання його банкрутом майнові права і обов'язки боржника переходять до ліквідкому (стаття 15 Закону). У випадку, передбаченому частиною третьою статті 22 Закону, боржник, визнаний банкрутом, може бути вільним від боргів і продовжувати свою підприємницьку діяльність, а отже - подавати позови і відповідати за ними.

11.5. Чи може особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, ознайомитися з його майновим і фінансовим станом?

Особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, вправі ознайомитися з його майновим і фінансовим станом безпосередньо у самого боржника, на що не потрібна згода кредиторів.

11.6. Чи може бути звернено стягнення на майно, що здане в оренду боржникові, якого визнано банкрутом?

За змістом статті 18 Закону України "Про банкрутство" та статті 30 Закону України "Про оренду державного майна" ліквідаційна комісія не повинна включати до складу ліквідаційної маси орендоване майно, і отже на нього не може звертатися стягнення.

11.7. Чи можуть бути перевірені у порядку нагляду ухвали, винесені на підставі статей 15 і 16 Закону та постанови, прийняті на підставі статті 13 Закону?

Ухвали, винесені на підставі статей 15 і 16 Закону, за суттю своєю є рішеннями з того чи іншого питання, що регулюється цими нормами, а тому можливість їх перевірки в порядку нагляду не виключена.

Стосовно можливості і порядку перевірки за правилами розділу XII Арбітражного процесуального кодексу України постанов арбітражного суду, в тому числі прийнятих на підставі статті 13 Закону, Арбітражний процесуальний кодекс не містить жодних винятків.