Про деякі питання практики застосування розділу II Арбітражного процесуального Кодексу України

З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Згідно з частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи досудового врегулювання господарських спорів застосовуються сторонами у випадках, передбачених цим Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Таким чином, за наявності у договорі, який відповідає вимогам закону, зазначеної умови вона має обов'язковий характер як для сторін, так і для господарського суду. Водночас така умова має застосовуватись лише у тому разі, якщо вона передбачає досудове врегулювання спору у розумінні ГПК. Умови договору, які передбачають інші формулювання щодо врегулювання спірних відносин, наприклад, "шляхом переговорів", у "добровільному порядку", "за взаємною згодою сторін" тощо не підпадають під дію наведеної норми ГПК".

Відповідно до частин другої і третьої статті 5 ГПК порядок досудового врегулювання як обов'язкова умова звернення до господарського суду встановлено для спорів, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, а визначається такий порядок цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено законодавством. Отже господарські суди повинні виходити з того, що порядок пред'явлення і розгляду претензій до перевізника, які випливають з перевозок, визначається транспортними статутами і кодексами, а претензій до органів зв'язку стосовно надання останніми послуг зв'язку - відповідними правилами чи положеннями. Разом з тим претензії перевізника, що випливають з перевозки, і претензії органів зв'язку, які випливають з операцій по наданню послуг зв'язку, пред'являються і розглядаються у порядку, передбаченому розділом II ГПК. У такому ж порядку пред'являються і розглядаються претензії до перевізника чи органу зв'язку, якщо ці претензії не пов'язані з перевозкою або наданням послуг зв'язку.

5. У випадку, коли виданий боржником вексель опротестовано у встановленому порядку, вжиття кредитором заходів досудового врегулювання спору є обов'язковим.

2. Статтею 6 ГПК передбачено, що підприємства і організації, чиї права і законні інтереси порушені, звертаються до порушника з письмовою претензією, яка надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Отже у разі пред'явлення претензії шляхом передачі її тексту телеграфом, факсом, по радіо, телефоном, телетайпом порядок досудового врегулювання спору може вважатись додержаним лише за наявності відповіді на претензію або листа другої сторони з вимогою надіслати додаткові документи, необхідні для розгляду претензії.

3. У відповідності з пунктом "г" статті 6 ГПК в претензії, яка підлягає грошовій оцінці, повинні зазначатися сума претензії та її розрахунок.

Вирішуючи питання щодо додержання порядку досудового врегулювання спору, господарський суд повинен виходити з такого.

3.1. Якщо боржник необгрунтовано відхилив чи залишив без відповіді претензію кредитора щодо сплати пені за несвоєчасну оплату поставленого (проданого) товару, наданих послуг, виконаних робіт, внаслідок чого на день подання кредитором позову сума пені, що підлягає стягненню, збільшилась проти зазначеної в претензії, ця обставина не може служити підставою для повернення позовних матеріалів з посиланням на пункт 7 статті 63 ГПК. Оскільки сума претензії хоча і є одним із важливих її реквізитів, проте у даному випадку визначальним для вирішення питання щодо вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору є не сума пені на день звернення з позовом, а факт порушення платником строку платежу та обгрунтованість чи необгрунтованість відхилення претензії. Якщо господарський суд визнає вимоги кредитора обгрунтованими, пеня, за клопотанням сторони або з ініціативи господарського суду, підлягає стягненню з відповідача, виходячи з її розміру на день прийняття рішення.

У випадках, коли боржник порушив строк розгляду претензії щодо сплати пені, і це змусило кредитора звернутись з позовом, а в судовому засіданні чи у відзиві на позов претензію визнано, господарський суд також не позбавлений права вийти за межі позовних вимог на підставі пункту 1 статті 83 ГПК і стягти пеню з розрахунку на день прийняття рішення.

3.2. Якщо ціна позову в іноземній валюті обрахована відповідно до встановленого Національним банком України на день подання позову курсу, але останній до моменту прийняття рішення зі спору збільшився, додаткова претензія на різницю не потрібна: господарський суд на підставі пункту 1 статті 83 ГПК може вийти за межі позовних вимог з власної ініціативи або за клопотанням сторони, прокурора чи третьої особи із самостійними вимогами.

3.3. У разі, коли позивач з будь-яких причин звернувся з позовом про стягнення суми меншої, ніж претензійна, він не позбавлений права звернутись до господарського суду повторно з вимогою про стягнення різниці між претензійною та стягнутою за першим позовом сумами. У цих випадках у господарського суду немає підстав для відмови у прийнятті таких позовних матеріалів з посиланням на пункт 2 статті 62 ГПК чи повернення їх за мотивом відсутності доказів додержання позивачем порядку досудового врегулювання спору (пункт 7 статті 63 ГПК).

3.4. У разі, якщо після прийняття господарським судом рішення про відшкодування шкоди, її розмір збільшився внаслідок зростання цін на майно, роботи або послуги, потерпіла особа не позбавлена права пред'явити з цих підстав новий позов до відповідальної за шкоду особи лише за умови вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору.

Приймаючи рішення зі спору, пов'язаного із відшкодуванням шкоди, господарський суд на підставі пункту 1 статті 83 ГПК також вправі вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів потерпілої особи.

4. Господарські суди повинні врахувати, що досудове врегулювання спору передбачає не тільки пред'явлення претензії та відповідь на неї. Згідно з частиною 4 статті 7 ГПК при розгляді претензії підприємства чи організації у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії, спрямовані на врегулювання спору. Якщо заявник, якому було запропоновано вчинити зазначені дії, відмовився або не відповів на пропозицію, внаслідок чого спір був доведений до господарського суду, і останній визнає, що це перешкодило врегулюванню спору у претензійному порядку, господарський суд не позбавлений права повністю або частково покласти на позивача сплачене ним державне мито, як це передбачено частиною 2 статті 49 ГПК.

5. Строки розгляду претензій, встановлені статтею 7 ГПК, обчислюються з дня одержання претензії і можуть бути продовжені на час, необхідний для досилання заявником на вимогу другої сторони додаткових документів. При перевірці додержання боржником строку розгляду претензії господарським судам слід звертати увагу на таке.

5.1. Якщо до претензії не додано всіх документів, необхідних для її розгляду, вони витребуються у порядку, встановленому частиною 3 статті 7 ГПК. У випадку відмови заявника претензії виконати обгрунтовані вимоги другої сторони щодо подання додаткових документів або залишення цих вимог без відповіді, що перешкодило врегулюванню спору в досудовому порядку, господарський суд вправі віднести повністю або частково на позивача судові витрати, хоча би позов і було задоволено (частина 2 статті 49 ГПК).

5.2. Витребувані додаткові документи повинні бути такими, що дійсно необхідні для розгляду претензії і відсутні у підприємства, організації, що розглядає претензію. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що відсутність витребуваних додаткових документів не перешкоджала розгляду претензії або ці документи безумовно повинні були знаходитись у другої сторони (наприклад, договір, платіжний документ тощо), однак боржник не дав відповіді по суті претензії чи порушив строк її розгляду, господарський суд вправі, незалежно від вирішення спору, застосувати до відповідача санкції, передбачені статтею 9 ГПК та покласти на нього повністю або частково державне мито (частина 2 статті 49 ГПК).

5.3. Згідно з частиною 3 статті 7 ГПК претензія підлягає розгляду за наявними документами. Отже порядок досудового врегулювання спору слід вважати додержаним позивачем незалежно від того, що він не надіслав на вимогу другої сторони відсутні в останньої додаткові документи. Однак з урахуванням того, що витребувані, але не надіслані, заявникам документи могли б сприяти врегулюванню спору в досудовому порядку, господарський суд вправі віднести повністю або частково на позивача сплачене ним державне мито і у тому випадку, коли позов задоволено за рахунок відповідача (частина 2 статті 49 ГПК).

За будь-яких умов залишення претензії без розгляду тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 9 ГПК, і господарські суди не повинні залишати поза увагою порушення вимог статті 7 ГПК.

6. Вирішуючи питання про додержання сторонами порядку досудового врегулювання спору, господарським судам необхідно враховувати, що повідомлення про результати розгляду претензії повинно відповідати певним умовам, викладеним у статті 8 ГПК. Якщо у відповіді на претензію не додержано цих умов, зокрема, коли претензію повністю або частково відхилено без наведення мотивів відхилення, без посилання на нормативні акти чи документи, на підставі яких претензія не підлягала задоволенню, заявникові не надіслані відсутні у нього документи, що обгрунтовують відхилення претензії, то порядок досудового врегулювання спору слід вважати порушеним з наслідками, передбаченими статтями 49 і 90 ГПК.

7. У відповідності зі статтею 9 ГПК у разі порушення строку розгляду претензії чи залишення її без відповіді господарський суд при вирішенні спору має право стягти з порушника у доход державного бюджету штраф у розмірі, встановленому цією статтею. При цьому слід мати на увазі таке.

7.1. Оскільки розмір штрафу обчислюється із суми претензії, то за вимогами немайнового характеру цей штраф застосуванню не підлягає.

7.2. За наявності у справі двох і більше відповідачів встановлений статтею 9 ГПК штраф може бути стягнутий з кожного відповідача окремо, якщо ним порушений порядок досудового врегулювання спору. У таких випадках обмеження розміру штрафу ста мінімальними розмірами заробітної плати (без індексації) стосується кожного з відповідачів окремо.

8. Порядок досудового врегулювання спорів, що виникають при зміні чи розірванні господарських договорів, регулюється статтею 11 ГПК, якою, зокрема, строк розгляду пропозицій щодо зміни умов чи розірвання договору обмежений 20 днями. При цьому слід враховувати, що вимоги статей 6-8 ГПК щодо змісту, порядку оформлення, реквізитів претензії і відповіді на неї поширюються і на пропозиції про зміну умов чи розірвання договору та їх розгляд другою стороною.

9. Звернення з претензією та очікування відповіді на неї не зупиняє перебігу строку позовної давності. Оскільки стаття 6 ГПК не обмежує часу звернення з претензією, а стаття 74 Цивільного кодексу України надає особі право звертатись за захистом свого порушеного або оспорюваного права незалежно від закінчення строку позовної давності, можливість досудового врегулювання спору слід вважати втраченою (пункт 3 статті 80 ГПК) тільки у випадках, прямо передбачених чинним законодавством (наприклад, статутом залізниць).