Про затвердження Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків

Приклад балансового звіту комерційного банку (таблиця 2) наведений у додатку 8.

Форма балансу допомагає концентрувати увагу на типах активів та пасивів. Методика аналізу полягає в розмежуванні депозитів на депозити до запитання, термінові та ощадні. Вважається, що:

- депозити до запитання безпосередньо пов'язані з проведенням розрахунків і через це вони досить стабільні та нечутливі до змін процентної ставки;

- термінові депозити, а також депозити корпорацій та фізичних осіб найбільш чутливі до змін процентної ставки;

- ощадні рахунки становлять досить стабільні заощадження населення.

Сплата процентів за рахунками до запитання деякою мірою нівелює типи рахунків та їх ціну.

Позики та депозити мають класифікуватись за строком погашення, оскільки у балансі відображається їх первинна, початкова тривалість, а не період часу, що залишився до погашення. Однак деякі форми показують активи та пасиви за строками, що залишилися до їх погашення, доповнюючи інформацію, яку дає баланс.

Позабалансові статті - це зобов'язання, прийняті банком від імені свого клієнта, які можуть змусити банк видати позику у разі відсутності грошей у клієнта. Оскільки ці зобов'язання не мають кредитного ризику, вони додаються до активів, зважених на ризик при підрахунку достатності капіталу.

Основними видами аналізу балансового звіту банку є аналіз структури, який дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом певного часу, та коефіцієнтний аналіз балансового звіту, який оцінює якісні характеристики активів і пасивів і проводиться з використанням таких основних коефіцієнтів:

Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання міжбанківських активів до готівки та прирівняних до неї коштів мінус міжбанківські пасиви та позички від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

Коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт визначається як відношення суми всіх активів із нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи депозити до запитання, термінові та ощадні депозити, за винятком короткострокових та довгострокових запозичень грошового ринку). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про слабшу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів.

Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні неможливість прийняття існуючого ризику.

Багато в чому значення коефіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70-80% залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо у всій банківській фінансовій системі цей показник перевищує 100%, тоді у будь-якій галузі можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи стабілізаційному кредитуванні.

При цьому забезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних резервів, які мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками. Таким чином, обсяг позик, які беруться до розрахунку цього коефіцієнта, зменшується на суму сформованого резерву під збитки за позиками.

Коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт відображає співвідношення капіталу до загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних резервів під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, цей коефіцієнт показує те, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складнощам. Цей коефіцієнт повинен розглядатись наглядовими органами та аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку.

Коефіцієнт співвідношення дохідних активів до загальних активів. Дохідні активи складаються з підпроцентних депозитів, розміщених цінних паперів, позик, авізо та інших, поділених на загальні активи. Цей коефіцієнт має показувати, наскільки продуктивно банк використовує свої активи. Однак деяке "непродуктивне" використання активів є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, активи необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги щодо резервування можуть призвести до того, що банк не матиме змоги використовувати деякі види активів. Слід зауважити, що цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

Співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу. Існують деякі інші особливості, притаманні кожній конкретній країні.

В цілому коефіцієнти для аналізу балансу комерційного банку (таблиця 3) наведені у додатку 9.

Звіт про прибутки та збитки комерційного банку (таблиця 4) наведений у додатку 10. У звіті статті наводяться за ступенем їх важливості. При цьому:

Аналіз структури базується на відсоткових значеннях кожного рядка таблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей показують зміни питомої ваги прибутків або збитків від окремих операцій банку. Наприклад, підвищена залежність від доходу від комісії може свідчити про проблеми банку щодо основних надходжень від процентної різниці і про те, що керівництво, можливо, намагається підняти дохід від плати за послуги через надання нетрадиційних послуг.

Коефіцієнтний аналіз передбачає аналіз структури за рахунок віднесення доходів та видатків до відповідних статей балансу.

Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всі мають свої цілі щодо висвітлення специфічних аспектів фінансового стану банку. Основні коефіцієнти показників діяльності банку (таблиця 5), що наведені у додатку 11 відображає найбільш поширені коефіцієнти фінансового стану. Ці коефіцієнти розраховуються у відсотковому виразі.

Коефіцієнти в межах одного року можуть зазнати впливу сезонних змін, особливо коли банки здійснюють фінансування сільськогосподарських програм або коли деякі накопичення можуть здійснюватися тільки один раз на рік чи на півроку. У такому разі необхідно проводити аналіз тенденцій за кілька років, що дає змогу відокремити вплив сезонних факторів на ключові коефіцієнти фінансового стану.

Коефіцієнти фінансового стану банку залежать від тих ринкових умов, за яких банку доводиться працювати, включаючи макрофінансову політику, нормативно-правові акти та стандарти ведення бухгалтерського обліку, конкуренцію та практику ведення бізнесу. Коефіцієнтний аналіз може бути ускладнений змінами економічного циклу чи ринкових процентних ставок.

У ринковій економіці собівартість кредитування, звичайно, випливає із собівартості фінансування. Це означає, що якщо ринкова ліквідність штучно підтримується (переважно внаслідок дій Національного банку щодо утримання запланованого рівня інфляції), то депозитна ставка зростає, спричиняючи зростання витрат банку на залучення коштів. Якщо загальна прибутковість падає, то банк відповідає на це піднесенням ставки кредитування, з тим щоб відновити ту процентну маржу, що існувала до початку падіння. Разом із стабілізацією ліквідності на ринку процентні ставки повинні зменшитись, причому спочатку депозитна ставка, а за нею - кредитна ставка. При цьому надходження банку від різниці процентних ставок зменшуватимуться впродовж періоду зростання ставок та збільшуватимуться впродовж періоду зниження.

Банки для поглибленого аналізу своєї діяльності і визначення її ефективності та продуктивності використовують ряд коефіцієнтів. Ці коефіцієнти наведено нижче.

Двома найбільш важливими показниками аналізу прибутковості банку є показники доходу на активи та доходу на капітал.

Цей коефіцієнт може використовуватись як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку.

Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином виключається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти і - звідси - на прибутки банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і цим самим дає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Цей коефіцієнт визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів.

Цей коефіцієнт показує залежність банку від непроцентних доходів. Збільшення цього коефіцієнта може свідчити про рівень диверсифікації в платні, фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.

Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних витрат, сплачених податків та непередбаченого доходу чи збитку.

Посередницька маржа може бути визначена як різниця між вартістю залучення коштів та доходом за доходними активами, плюс дохід від відповідних комісійних та зборів. Різниця між ними визначає кількість коштів, що виділені банківською системою на посередництво між тими, хто надає кошти, і тими, хто їх використовує.

Аналіз витрат на посередництво полягає в розкладанні непроцентних витрат на групи. Це здійснюється шляхом оцінки кожної статті непроцентних витрат як відсотка загальних середніх активів.

Типово ці статті складаються з:

- витрат на утримання робітників,

- витрат на утримання персоналу (включаючи додаткові премії та заохочення),

- інших операційних витрат,

- витрат на утримання приміщення,

- податків на діяльність та плати за ліцензування діяльності,

- зносу та амортизації,

- інших операційних видатків,

- витрат на забезпечення під збитки за позиками,

- забезпечень, зменшених на отримані кошти,

- інших видатків,

- податків на дохід,

- створення капіталу (прибутків).

Загальний обсяг коштів, які йдуть на посередництво у вигляді відсотка до загальних середніх активів, є також показником виміру ефективності діяльності банку. Його можна безпосередньо порівнювати з аналогічними показниками інших банків на одному і тому ж ринку. Одночасно різниці у відповідних загальних обсягах витрат дають змогу порівнювати структуру видатків.

Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання, так і через їх кількість, може свідчити про ефективність роботи самого банку. Однак продуктивність роботи слід розглядати з огляду на той факт, що у поточний період часу економія на зарплаті через її значне скорочення (або скорочення чисельності працівників) може призвести до зниження якості та мотивації у роботі, а звідси - до зниження через деякий час ефективності роботи банку.

Необхідно звернути увагу на те, що цей показник суттєво відрізнятиметься при порівнянні банку з невеликою кількістю працівників (але з високою заробітною платою) і банку з великою чисельністю низькокваліфікованих працівників (з низькою заробітною платою).

Цим коефіцієнтом вимірюється окупність витрат на утримання працівників. Оскільки він є універсальнішим, ніж коефіцієнт, що характеризує чистий дохід на одного працівника, то дає змогу деяким чином порівнювати організації різного типу. Він показує чистий ефект від рішень щодо мотивації праці працівників, незалежно від того, чи ці рішення спрямовані на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату, чи на високі видатки для висококваліфікованих працівників.

Має за мету за допомогою порівняння великого переліку показників банку за певний проміжок часу або кількох банків між собою скласти об'єктивну оцінку фінансового стану банку. Дані порівняльного аналізу допомагають простежувати діяльність банку у динаміці, а також робити прогнози щодо його фінансового стану у майбутньому.

При порівняльному аналізі застосовуються 3 види вихідних даних, що використовуються при проведенні аналізу фінансового стану банків, а саме:

- індивідуальні показники діяльності банку;

- середні показники за групою банків, до якої входить банк, що аналізується (або відхилення від середньої по групі);

- місце банку серед банків цієї групи за кожним показником.

Такий вид порівняльного аналізу дає можливість банку:

- порівнювати свої показники із середніми показниками своєї групи банків;

- бачити своє місце серед банків своєї групи;

- робити висновки щодо своєї діяльності в тій чи іншій галузі на ринку банківських послуг;

- прогнозувати фінансовий стан банку залежно від тих чи інших економічних обставин.

Для порівняльного аналізу діяльності банку пропонується зведений звіт банку (таблиця 6), наведений у додатку 12.

Відповідно до поставлених завдань порівняльний аналіз повинен проводитись за такими часовими вимірами:

- за 5 робочих днів - тижневий аналіз (як показано у таблиці 6);

- за 4 (5) тижнів - місячний аналіз;

- за 3 місяці - квартальний аналіз;

- за 6 місяців - піврічний аналіз;

- за 12 місяців - річний аналіз;

- за кілька років - аналіз розвитку банку.

Залежно від часового виміру така система дає змогу робити прогнозні розрахунки щодо діяльності банку у майбутньому.

Алгоритм розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків наводиться у додатку 13.

Примітка. У разі заповнення форми користуватися Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 N 141.

Примітка. А - активи; З - зобов'язання; К - капітал; ЗК - сукупні зобов'язання і капітал; Х - не заповнюється, ЦП - цінні папери.