Європейські пенітенціарні (вязничні) правила

Головним джерелом правил є спрямована на пенітенціарну реформу міжнародна діяльність, яка почала давати себе взнаки наприкінці минулого і на початку цього сторіччя. Міжнародні форуми, присвячені пенологічним питанням, відбулися в Лондоні (1872 рік), Стокгольмі (1878 рік), Римі (1885 рік), Санкт-Петербурзі (1890 рік), Парижі (1895 рік), Брюсселі (1900 рік), Будапешті (1905 рік) і Вашингтоні (1910 рік). У сучасних формулюваннях остаточний підхід до реформи пенітенціарної системи та управління в'язницями, збудований на концепції регулювання умов за допомогою кодексу мінімальних стандартів, був розроблений завдяки діяльності Міжнародної комісії з питань каральної і пенітенціарної політики (ІППС) в 1929-1933 роках. Ця робота була розпочата, і це дійсно так, вченими різних країн, але це був лише перший значний крок на міжнародному рівні. Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями, розроблені і переглянуті ІППС, були рекомендовані урядам Асамблеєю Ліги Націй на її 15-й звичайній сесії, що відбулась у вересні 1934 року. 28 вересня 1935 року на своїй 16-й звичайній сесії Асамблея Ліги Націй ухвалила резолюцію, за якою Генеральний секретар мав запропонувати всім урядам, що прийняли правила, поширити їх в офіційних та інших виданнях. С того часу формулювання положень правил безумовно дороблялися з урахуванням існуючих потреб та ідей, але загальна спрямованість та підхід, визначені Лігою, залишилися. Наголос був зроблений на практичному аспекті правил, проголошених Лігою Націй, а також на необхідності розглядати їх як такі, що застосовуються в усіх пенітенціарних системах незалежно від правового, соціального та економічного становища. Правила не мали на меті бути взірцем умов утримання у в'язницях, вони просто передбачали мінімальні стандарти, які відповідали філософській концепції, основаній на гуманітарних і соціальних принципах. Правила, проголошені Лігою Націй, стосувалися категоризації, розподілу та відокремлення в'язнів, виправлення в цілому, фізичних норм, в'язничних режимів, дисципліни, персоналу та заходів, що мають вживатися після звільнення. У світлі сьогоднішніх ідей щодо розширення сфери застосування правил слід відзначити, що первинна редакція правил, запропонована Лігою Націй, наголошувала на тому, що країни, в яких утримання під вартою не регулюється правилами, мають у міру можливості якнайменш дотримуватися головних принципів правил.

На міжнародному рівні після закінчення Другої світової війни та в перші роки після неї ситуація із правилами залишалася тією ж самою. Після закінчення цього конфлікту, коли в Європі була створена Рада Європи та відзначалася нова тенденція до більш ліберальної та прогресивної каральної політики, на світовому рівні відбулося історичне політичне переорієнтування та соціальне оновлення. У цьому контексті Організація Об'єднаних Націй зосередила увагу на проблемах соціального порядку та правах людини. Так, в рамках активної діяльності у цьому напрямку Організація Об'єднаних Націй у 1949 році скликала групу міжнародних пенологів, які рекомендували переглянути Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями. Проект правил Організації Об'єднаних Націй був підтриманий всіма регіональними групами Організації і схвалений Першим Конгресом Організації Об'єднаних Націй по запобіганню злочинності та поводженню із правопорушниками у його резолюції від 30 серпня 1955 року. Вони були промульговані Соціальною комісією Економічної та Соціальної Ради, яка постановила надавати Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй доповіді про застосування правил 1 раз на 3 роки. Організація Об'єднаних Націй обновила та розвинула текст правил Ліги Націй. Проте у багатьох аспектах вони були набагато менш амбіціозні ніж останні, і в них більше наголосу було зроблено на загальній одностайності існуючої на той час думки, справедливих принципах та практиці. Хоча правила таким чином були більше зорієнтовані на філософські ідеї, в них містилося чітке і тверде визнання того, що пенітенціарна практика постійно розвивається. Після цього наступні конгреси Організації Об'єднаних Націй підтверджували ці правила і зазначали необхідність їнього застосування та поширення на інші аспекти керівних принципів утримання під вартою, основаних на головній філософії правил та ідеалах, проголошених Загальною декларацією прав людини та іншими документами Організації Об'єднаних Націй. На Шостому Конгресі Організації Об'єднаних Націй, що відбувся у Каракасі в 1980 році, головна увага була зосереджена на статусі та застосуванні правил в державах-членах. Одночасно із підтвердженням цінності та ефективності правил була висловлена стурбованість щодо рівня їхнього практичного застосування. Крім того, були висунуті пропозиції щодо доцільності перегляду тексту правил, але вони не знайшли суттєвої підтримки. Рада Європи визначила свою позицію по цим аспектам правил в офіційній заяві, що згадується нижче. Робота, яка проводилася на регіональному рівні для підготовки Сьомого Конгресу Організації Об'єднаних Націй, що відбувся у 1985 році, свідчить про те, що ці питання знов будуть стояти на порядку денному із наголосом на заходах, яких можна вжити для поліпшення застосування правил та розвитку регіонального співробітництва.

Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями завжди займали важливе місце в діяльності Ради Європи в галузі каральної політики. Відповідно до свого Статуту Рада сприяє прогресові в соціальній сфері згідно з її ідеалами та принципами, які є спільним надбанням Європи. Саме виходячи з такої позиції, вона вивчала та намагалася послабити проблеми, що створюються кримінальною та антисоціальною поведінкою. Для забезпечення цієї роботи офіційним мандатом та належними ресурсами Комітет міністрів у червні 1956 року ухвалив резолюцію (56)13. Її головна мета полягала в активізації співробітництва між Радою Європи та Організацією Об'єднаних Націй. На розвиток цієї резолюції у 1957 році був створений Європейський комітет з проблем злочинності (СДПС), якому були надані всебічні повноваження щодо діяльності у цій галузі в рамках Ради Європи. У 1968 році СДПС було запропоновано пристосувати текст правил Організації Об'єднаних Націй до потреб тогочасної каральної політики і сприяти їхньому практичному застосуванню в Європі. Пізніше, коли група експертів з пенітенціарних питань закінчила свою роботу, Комітет міністрів у січні 1973 року ухвалив резолюцію (73)5, яка містила текст європейської редакції Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями. Ця резолюція особливо наголошувала на цінності загальних принципів пенітенціарної політики та розвиткові у галузі виправлення. Зокрема, резолюція містила рекомендацію урядам держав-членів керуватися у їхньому законодавстві та практиці принципами правил і надавати Генеральному секретареві Ради Європи один раз на п'ять років доповідь про застосування цих принципів. Ще одна ініціатива передбачала проведення в державах-членах один раз на два роки конференції начальників в'язничних адміністрацій. Рада вважала, що головною метою цих конференцій має бути сприяння застосуванню Європейських мінімальних стандартних правил в обсязі, який охоплює всі в'язничні справи. Перший п'ятирічний огляд був проведений в 1978 році. З цією метою був створений комітет експертів обмеженого складу із завданням підготувати доповідь про виконання правил в європейських в'язничних системах, вивчити питання майбутнього перегляду правил та контролю за їх виконанням в Європі і надати доповідь з цього приводу. Комітет обмеженого складу доповів про свою роботу у 1978 році. Його висновки були схвалені СДПС, потім затверджені Комітетом міністрів у червні того ж року і викладені в офіційній заяві від імені Ради Європи на Конгресі Організації Об'єднаних Націй, що відбувся у Каракасі у 1980 році. Докладніше ці висновки описуються нижче. Проте тут було б корисним розглянути у загальних рисах завдання та функції Комітету із співробітництва у в'язничних справах (ПС-Р-СП), який є одним з етапів історичного розвитку намірів Ради Європи забезпечити практичну ефективність правил. Цей комітет був створений з урахуванням міркувань, викладених в доповіді комітету обмеженого складу, згідно з якими, як свідчить досвід, практичне застосування правил збагатить весь пенітенціарний процес, якщо вони будуть вписані в контекст загальної філософії та практики. У зв'язку з цим ПС-Р-СП було доручено сприяти здійсненню політики та задоволенню інтересів Ради Європи у тому, що стосуюється правил у більш широкому контексті. Таким чином, його головне покликання полягало у тому, щоб відслідковувати розвиток сучасної практики у галузі в'язничного виправлення та сприяти такому розвиткові; бути джерелом інформації; надавати консультативні послуги державам-членам з конкретних пенітенціарних питань; готувати та проводити конференції начальників в'язничних адміністрацій; і оприлюднювати доповіді та поточну інформацію з в'язничних питань. В межах такого широкого мандата ПС-Р-СП сприяв прогресові у застосуванні правил і регулярно доповідав з цього приводу СДПС. На виконання своїх функцій щодо правил ПС-Р-СП у 1983 році здійснив другий п'ятирічний огляд і після цього надіслав в'язничним адміністраціям декількох держав-членів запитальник з метою з'ясування становища у галузі виконання деяких правил та сприяння прогресу у конкретних галузях з урахуванням результатів огляду. Цей запитальник, хоча і достатньо скромний, був на міжнародному рівні першим опитуванням відносно застосування правил. Відповіді, отримані від відповідних держав-членів, були відвертими, корисними і слугували доброю підставою для впевненості у тому, що ПС-Р-СП може таким чином тісно і корисно співпрацювати з європейськими в'язничними адміністраціями у напрямку підвищення рівня виконання правил та надання підтримки для заохочення заходів, спрямованих на підвищення ефективності правил у їхньому практичному застосуванні. Окрім СДПС та ПС-Р-СП, які займалися вузько спеціальними питаннями, увагу до правил проявляли також і інші органи Ради Європи, зокрема Парламентська асамблея. У своїй рекомендації 914(1981) щодо соціального становища в'язнів Парламентська асамблея Ради Європи в контексті загальної прогресивної філософії в'язничної політики погодилася із пропозиціями, які СДПС раніше зробив стосовно необхідності перегляду правил з метою врахування в них існуючих тенденцій та розширення сфери їхньої дії. СДПС доручив також ПС-Р-СП, після того як він здійснив огляд виконання правил, включити також в коло його головних завдань розробку нової редакції правил. Паралельно із зусиллями, які ПС-Р-СП докладав для більш ефективного застосування правил, це доручення започаткувало новий етап у їхньому історичному розвиткові в Європі.

ПС-Р-СП має достатньо інформації про практику застосування у інших регіонах правил Організації Об'єднаних Націй або про запровадження національних правил як засобу поліпшення стандартів або в'язничного управління та виправлення. Спроби кодифікації мінімальних стандартів в рамках окремих правових систем є важливим кроком на шляху створення практичної основи та моральних критеріїв загальновизнаних правил як засобу забезпечення людяного та належного поводження. Ефективний та надійний шлях для просування вперед, здається, відкривають також пропозиції, спрямовані на здійснення акредитації на основі досягнення на практиці мінімальних стандартів.

Існування на глобальному рівні погодженого кодексу мінімальних стандартів, досягнення успіхів у Європі та практичний і теоретичний розвиток нових підходів до управління в'язницями в інших регіонах світу свідчать про перспективу розвитку та потенціал правил у галузі поліпшення умов утримання та в'язничних виправних режимів. У деяких країнах відзначається помітна тенденція до використання моральних критеріїв та авторитету правил для поліпшення умов утримання у в'язницях та виконання ними їхніх виправних завдань. Таким чином, хоча і не в усіх країнах, чітка внутрішня течія існує, і її необхідно підтримувати. Однак більш слабкі моменти історичного розвитку, який розглядався вище, знаходяться у тих аспектах правил, які стосуються сучасного визначення мети та невирішених питань щодо засобів застосування правил та сфери їхньої дії. Тут слід зазначити, що за 50 чи навіть більше років практичного застосування правил їхні внутрішні цінності втрачені не були. Більше того, існують всі підстави вважати, що вони значною мірою впливали на каральну політику тих країн, які визнали головні принципи правил. Для того щоб правила не перетворилися у догму, необхідно відновити роботу над ними у напрямку більш творчого та цілеспрямованого майбутнього, яке посилюватиме їхню ефективність та зміцнюватиме їхній статус у галузі управління в'язницями.

Резолюції, якими Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями були введені в дію в Організації Об'єднаних Націй та в Європі, не мають обов'язкової сили у міжнародному праві. Проте вони представляють собою кодекс практичних стандартів, які спираються на загальну згоду всіх тих країн, що прийняли правила в своїй політиці або правовому регулюванні. Слабкий правовий статус правил, особливо у тому, що стосується засобів їхнього виконання та невід'ємних прав тих, на чиї умови утримання вони впливатимуть, має свої переваги і недоліки. Це - очевидно. У правилах відсутня гарантована формальна основа процедур оскарження, якими могли б користуватися в'язні для забезпечення мінімальних стандартів поводження з ними під час знаходження під вартою. За винятком тих країн, в яких правила включені в національне законодавство і таким чином мають обов'язкову силу, в них також не передбачений механізм, який окремі особи та організації могли б застосувати для забезпечення мінімальних стандартів, проголошених у правилах. З іншої сторони, рекомендаційний характер правил значно поширює можливості їхньої прийнятності більш широким колом країн, в яких соціальне та економічне становище може бути суттєво різним. Крім того, випливаюча з цього гнучкість правил відкриває широкі перспективи для їхнього більш ефективного практичного застосування у відповідних в'язничних системах. Резолюції Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи передбачають контроль за виконанням правил з метою забезпечення на міжнародному рівні підтримання їхнього морального статусу та постійної уваги до них.

У своєму огляді правил в 1978-1980 роках комітет обмеженого складу Ради Європи висловив думку, яка потім була підтримана Європейським комітетом з проблем злочинності, стосовно того, що відповідно до загальної концепції правил вони не наділяють окремих осіб певними правами, а призначені для тих адміністрацій, які відповідають за забезпечення мінімальних стандартів поводження із в'язнями та управління пенітенціарними установами. Однак ця позиція може бути у різних країнах різною у тому, що стосується місця, визначеного для правил у внутрішньому законодавстві. Місце правил у правовому процесі застосування Європейської конвенції з прав людини в державах-членах Ради Європи більш докладніше розглядається нижче.

Статус правил на національному рівні у різних країнах є різним залежно від того, якою мірою вони відображені у деяких країнах у внутрішньому пенітенціарному законодавстві. В інших країнах внутрішнє законодавство містить чіткі посилання на правила, частково їх включає або зовсім не згадує. В останньому випадку, однак, правила можуть бути враховані у в'язничних положеннях у тій чи іншій формі, повністю або частково. Таким чином, принципи та вимоги правил можуть опосередковано спрацьовувати через законодавство або регулюючі положення. Що стосується оскаржень та запитів, то у деяких країнах в'язні можуть використовувати правила як такі. В інших країнах використання правил може змінюватися залежно від обсягу, у якому на них можна посилатися, але у конфліктних випадках вони регулюються національним законодавством або зовсім не мають ніякої юридичної сили. У більшості країн правила можуть використовуватися у цих процесах або опосередковано визначають зміст регулюючих положень, у яких враховані їхні загальні ідеї. Національні інспекційні органи деяких країн також відзначають факти невідповідності правилам у своїй звітності про порушення у відповідних установах і, здається, існує позитивна тенденція керуватися правилами під час інспекцій, коли йдеться про мінімальні стандарти. В державах-членах Ради Європи орган, що відповідає за забезпечення застосування правил, визначається залежно від діючої конституції та адміністративної організації країни. Таким чином, вимоги правил у кожній державі-члені Ради Європи знаходять певне правове або практичне відображення, що має велике значення для загального рівня управління в'язницями з точки зору стандартів виправлення, фізичних умов утримання та моралі, які застосовуються в пенітенціарних установах. Що стосується міжнародного права та практики, то головні ідеї правил також відображені у таких документах, як Міжнародний пакт Організації Об'єднаних Націй про цивільні та політичні права, конвенції МОП про примусову працю, Віденська конвенція про консульські відносини, Конвенція Ради Європи про передачу засуджених осіб та двосторонні конвенції з питання передачі таких осіб. Але особливі міркування виникають у зв'язку з Європейською конвенцією з прав людини, яка передбачає унікальні правові можливості та механізм забезпечення виконання її положень. Низка статей Європейської конвенції з прав людини за своїм характером має особливе відношення до становища в'язнів та цілей правил. Серед прав та основних свобод, гарантованих Конвенцією, деякі можуть застосовуватися до в'язниць та в'язнів, що можуть бути особливо вразливими до дій та обставин, заборонених Конвенцією. Тому не дивно, що кількість заяв, які подаються в'язнями у Страсбург до Європейської комісії з прав людини, значно перевищує кількість заяв, що надходять від населення. В 1981 році Директорат з прав людини оприлюднив загальну заяву стосовно умов утримання у в'язницях та Європейської конвенції, правда ця заява не була офіційним тлумаченням Конвенції або рішенням Комісії, чи постановою Європейського суду з прав людини. В ній зазначалося, що, хоча Суд і Комісія не мають повноважень розглядати умови утримання, окрім випадків, коли порушується право, гарантоване Конвенцією, і хоча в ній відсутні конкретні положення щодо поводження із в'язнями, досвід свідчить про те, що в межах цього визначення Комісія мала багато можливостей вивчати умови утримання у в'язницях. В результаті, у цій галузі сьогодні ми маємо чимало прецедентів, а правила були визнані як такі, що становлять "практичний кодекс поводження із в'язнями". В той же час спроби посилатися у справах про порушення прав людини на Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями були невдалими. Загальна проблема полягає у тому, що умови утримання у в'язницях, які у деяких аспектах не відповідають встановленим правилами стандартам, не обов'язково представляють собою нелюдське або таке, що принижує гідність людини, поводження, заборонене Конвенцією. Ця точка зору відповідає статусу правил, описаному вище, і зокрема думці про те, що, хоча правила не мають обов'язкової юридичної сили і не підлягають обов'язковому застосуванню, окрім випадків їхнього врахування у національному законодавстві, важливість їхнього морального статусу та впливу як практичного кодексу зростає.

У вищенаведеній частині цієї Пояснювальної доповіді стверджувалося, що правила мають важливий вплив не стільки у галузі їхнього правового застосування на національному або міжнародному рівнях, скільки у підвищенні стандартів в'язничного управління. З часом в Європі вони стали символом та стимулом до поліпшення загальних стандартів і розвитку людяних прогресивних каральної політики і виправних режимів. Ні у кого не викликає сумнів, що у в'язничних системах Європи стилі управління, розробка проектів сучасної в'язничної інфраструктури, засоби та цілі режимних стратегій, а також визначення завдання та підготовка персоналу усіх ланок знаходилися під впливом загальної моральної спрямованості правил. Вони також слугують відправною точкою та основою у питаннях, що стосуються умов утримання в пенітенціарних установах. Стосовно особистого становища в'язнів вони віддзеркалюють моральні принципи, які надихають правові процедури, застосування елементарних прав людини та процедури оскарження та запитів. Загалом, вони мають непересічне значення для підтримання цивілізованих стандартів і прийнятних з моральної точки зору принципів управління в'язничними системами та виправних режимів, які застосовуються до ув'язнених осіб. Окрім безпосередніх в'язничних процедур та повсякденного життя в пенітенціарних установах, моральні принципи правил та санкції, які з них випливають, знаходять своє відображення у громадському та політичному вимірі і у важливій наглядовій ролі таких офіційних інститутів, як Les Juges de l'Application des Peines в одних країнах або Ombudsman чи національні інспекційні органи в інших. Всі з цих впливових інституцій знаходяться під впливом правил і можуть їх застосовувати в контексті їхніх загальних функцій забезпечення справедливості та справедливого розгляду справ в конкретних обставинах або особистих аспектах питань, що входять до їхньої компетенції.

В одних частинах світу здійснюються також конкретні заходи, а в інших відбуваються гострі дискусії щодо використання правил або кодексів, безпосередньо збудованих на них, з метою розробки реалістичних та ефективних стандартів шляхом акредитації або адміністративних процедур. Головний аргумент цього підходу полягає у тому, що ефективна каральна політика повинна включати кодекс стандартів, який забезпечував би мінімальні умови утримання у в'язницях і динамічно поєднував стратегії режимів, управління та виправлення на основі правил. Такий підхід не тільки припускає суворе дотримання в процесі управління в'язницями погоджених стандартів, але й вимагає також моральної та політичної готовності захищати їх.

З філософської точки зору, правила врахували розвиток в післявоєнний період теорії та практики, який, здається, прискорився в останні десятиріччя. В цілому, вони витримали випробування часом та змінами дуже добре. Сучасна ситуація та нові погляди загострили протиріччя між цілями ув'язнення та самим фактом позбавлення волі. Становлення концепції соціальної реінтеграції через виправні режими на основі процесів диференціації, класифікації та розміщення по індивідуалізованих програмах підготовки та виховання гальмується обмеженнями, які випливають із примусового характеру утримання під вартою. Застосування позбавлення волі з метою захисту суспільства та відображення його засудження кримінальної поведінки протидіє як каральний захід його використанню як засобу подальшої соціальної реінтеграції правопорушників. Метою правил було надихати та посилювати ці підходи і через поліпшення умов утримання у в'язницях та якості в'язничних режимів звернути або якнайменш загальмувати негативні аспекти ув'язнення, що може бути одним з важливих внесків у позитивні програми виправлення. Хоча, безумовно, важко визначити опосередкований вплив правил на цей головний аспект в'язничного управління та виправлення, ні в кого нема сумнівів у тому, що більш ніж будь-який інший міжнародний документ в'язничних стандартів правила визначають ціль та шлях її досягнення. Як і будь-яку невідчутну річ зважити їхній вплив на терезах не можливо. Проте більшість фахівців-практиків з пенітенціарних питань належним чином оцінюють правила і визнають їхній позитивний вплив. Навіть ті, хто критикує правила та рівень їхнього застосування, тим самим опосередковано підкреслюють їхню важливість.

Цинічно налаштовані люди безумовно можуть і неминуче будуть відзначати історичну неспроможність державної влади виконати, особливо в пенітенціарній галузі, своє завдання, а також вказувати на постійні кризи, що підривають найвищі ідеали. Не підлягає сумнівам також і те, що, коли правилам бракує юридичної сили та ефективного механізму застосування, вони можуть не задовольняти вимогам оперативного функціонування, фінансових обмежень або можуть відігравати незначну роль. Крім того, правила можна також критикувати за те, що у деяких аспектах їхні положення є двозначними або занадто широко сформульованими, для того щоб забезпечити на практиці стандарти, які в них проголошуються. Ніхто не буде заперечувати, що правила Організації Об'єднаних Націй і, меншою мірою, правила Ради Європи та механізми їхньої підтримки позбавлені цих недоліків. Проте це не повинно призводити до занадто високого песимізму або недооцінки впливу, який здійснюють правила. Не повинно це також призводити і до нехтування символічною важливістю правил в намаганнях в'язничних адміністрацій та в'язничного персоналу досягти більш високих стандартів. Це є одним з головних завдань прогресивних людяних систем. Уявити собі сьогодні в'язничні адміністрації без правил не можливо. Вони являють собою найбільш важливий міжнародний документ з пенітенціарних питань.

Майбутнє цих правил в Європі доцільно простежити у двох широких і взаємопов'язаних напрямках: перегляд та застосування. Але спочатку слід зробити огляд історичного та сучасного контекстів, з урахуванням яких майбутній розвиток має розглядатися та заохочуватися. Більшість пенологів та практиків вважають, що в останні десятиріччя, коли правила певною мірою затвердилися у практиці, в пенітенціарній галузі відбувся злам. Був переоцінений характер позбавлення волі як такого. По-перше, у світлі ідей та впливу тих кіл громадської думки, які активно працюють у напрямку прогресивних змін. По-друге, на несприятливому фоні громадської і політичної думки, яка байдуже або навіть з ворожнечею сприйняла неприйнятні для неї висновки досліджень. Розбіжності між теорією та практикою, що значною мірою стали результатом нереалістичних сподівань в'язничних адміністрацій, зумовили втрату довіри та недооцінку усього того, що було і є позитивним у в'язничному виправленні. Дехто розглядає інститут ув'язнення як невід'ємний елемент кримінального правосуддя та соціальної політики або як другорядний засіб поглинання невирішених проблем. Безумовно, сьогодні існує думка, що система кримінального правосуддя може зробити набагато більше, ніж просто стримувати хронічну злочинність на більш-менш прийнятних рівнях. Парадокс, але все ще вважається, що в'язниці та в'язничні адміністрації в цілому не виконують свого завдання, в той час як всі інші установи соціальної системи не мають до цього ніякого відношення. Це створює свого роду моральний та організаційний вакуум. Така ситуація і результати досліджень, які показали, що в'язничні режими дуже мало відрізняються один від одного у їхній придатності до реформ, призвели до посилення наголосу на необхідності нормалізації життя та діяльності у в'язницях, так званих "в'язницях дійсності". Прихильники цього підходу вважають, що він може значною мірою сприяти послабленню руйнівних наслідків ув'язнення, які ще недостатньо вивчені і мають бути перевірені з точки зору прагматики та цілей. Пенологія, як і інші науки, безумовно відчула на собі вплив прогресу у галузі знань, нових ідей та теорій, які посувають або якнайменш змінюють масштаби неуцтва і пересудів. В умовах такої нової пенології в'язничним адміністраціям необхідно буде долати більше перешкод у галузі теорії та практики. Правила будуть необхідні для забезпечення того, щоб, створюючи помірковану і прогресивну основу морального стримання, головні цінності та вимоги моралі зумовлювали цей розвиток. Тому ми можемо сподіватися на зростання важливості та актуальності правил. Вони мають враховувати останні досягнення і надихати в'язничні адміністрації у майбутньому.

Після розробки правил ці фактори сприяли постійним змінам та прогресу. Правила, як відзначалося вище, успішно співіснували із змінами у розумінні етіології та природи злочинності і в цілому негативними оцінками методів та цілей виправлення. З огляду на міцну основу їхніх моральних цінностей і практичну здійсненність їхніх цілей правила при належному переформулюванні можуть надійно зберегти їхній вплив у майбутньому. Але яким ж будуть головні тенденції у цьому майбутньому?

Можна сподіватися на продовження тенденції до розгляду каральних та реабілітаційних цілей у більш широкому соціальному контексті і можливо до розвитку послідовної і реальної теорії ув'язнення, спрямованої на зміцнення інтелектуальної бази, яка надихатиме цей процес. Загальна філософія правил має враховувати цю тенденцію. Майбутнє буде також свідком значних досягнень у галузі управління та технологій, переоцінки практичних засобів, а також запровадження нових більш досконалих оперативних моделей та обладнання, що використовуватимуться із застосуванням комп'ютерної техніки. Правила повинні враховувати ці зрушення в їхньому практичному та моральному застосуванні. Статус і права в'язнів стануть ще більш важливою рисою дискусій з пенітенціарних питань та каральної філософії. Майбутнє буде також свідком постійного поглиблення розуміння громадськими та політичними колами соціальних проблем і проблем злочинності, а також зв'язку цих проблем з економічним становищем. Незважаючи на величезні проблеми практичного застосування та теоретичні дискусії, розглядати позбавлення волі виключно як символ соціального засудження та механізм стримання ще замало. Тому більш цілеспрямоване та оптимістичне майбутнє пов'язане із переформулюванням правил в реалістичному і прогресивному контексті та з урахуванням широкої діяльності, яку здійснює в останні роки Європейський комітет з проблем злочинності.

Постає також питання необхідності та практичних наслідків поширення правил (або деяких з них) на інші сфери соціального контролю, які передбачають взяття під варту або інші засоби примушення (наприклад, більш широке використання арештів і таких заходів, не пов'язаних із позбавленням волі, як пробація або суспільно корисні роботи). Це питання порушувалося неодноразово, але досконало ще не вивчене, і воно не стосується умов утримання у в'язницях або управління в'язницями як такого.

Текст переглянутих правил становитиме для в'язничних адміністрацій значний розвиток існуючих формулювань і включатиме нові правила, які будуть враховувати зміни, що відбулися, а також еволюцію практики. Їхні цілі віддзеркалюватимуть роботу та доповіді Європейського комітету з проблем злочинності та його допоміжних комітетів. Крім того, в них будуть також враховані думки та конкретні пропозиції, надіслані Комітету із співробітництва у в'язничних справах у відповідь на його запитальник, що був розповсюджений серед європейських в'язничних адміністрацій. Таким чином, переглянуті правила будуть вписані в контекст загального завдання Європейського комітету з проблем злочинності в галузі координації законодавства в Європі, пенологічних досліджень, дослідження проблем злочинності та соціальних змін, характеру злочинності та ставлення суспільства до злочинів та ув'язнення. Вивчення конкретних аспектів позбавлення волі та поводження із правопорушниками включає опрацювання таких питань, як альтернативні заходи, не пов'язані із позбавленням волі, відбуття покарання, персонал, неповнолітні та повнолітні правопорушники, робота з в'язнями після їхнього звільнення, праця у в'язницях, в'язні-жінки і в останній час - в'язні-іноземці, повернення під варту, небезпечні в'язні, в'язничні режими, тимчасові відпустки та управління в'язницями. У майбутньому переглянуті правила можуть слугувати важливим і остаточним засобом висвітлення і запровадження у життя важливих знань та досвіду, накопичених європейськими в'язничними адміністраціями. Водночас із філософським внеском цієї роботи у правила, майбутнє має також бути свідком більш впорядкованого застосування правил на практиці. Необхідно також заохочувати більш широке використання правил з огляду на те, що вони повинні віддзеркалювати реалістичні, творчі та прогресивні підходи до сучасних і майбутніх в'язничного управління зокрема і каральної філософії в цілому.

На своєму засіданні, що відбулося у Страсбурзі у травні 1984 року, Європейський комітет з проблем злочинності доручив Комітетові із співробітництва у в'язничних справах підготувати переглянуту редакцію Європейських мінімальних стандартних правил та Пояснювальну доповідь до них. Підгрунтям для перегляду цих правил була доповідь комітету обмеженого складу (1978-1980 роки), інформація, надана у відповідях на 5-річні запитальники 1978 і 1983 років, а також зауваження держав-членів стосовно конкретних пропозицій щодо перегляду, які були зібрані під час обробки відповідей на запитальники. В результаті цього, були розроблені широкі критерії, які були підтримані Європейським комітетом з проблем злочинності та начальниками в'язничних адміністрацій.

Загальний підхід полягав у тому, що переглянуті правила мають враховувати поточну соціальну ситуацію в Європі, нові тенденції у галузі каральної філософії та зміни у практиці в'язничного управління та виправлення. Нова редакція правил, у міру можливості, повинна стосуватися існуючих та можливих майбутніх стандартів європейських в'язничних служб і має також враховувати конкретні програми, політику, економічні та політичні міркування, які можуть сприяти або перешкоджати застосуванню правил. Що стосується подробиць окремих правил, то переглянуті правила окрім інформації, згаданої вище, мають враховувати також доповіді та дослідження Ради Європи; останню діяльність та досвід інших міжнародних організацій, а також досвід країн, в яких правила набувають більшої важливості та впливу; і загальний зміст і практичні наслідки документів з прав людини, Декларації про катування та інших аналогічних міжнародних документів. Переглянуті правила повинні також визнавати важливість ролі персоналу в процесі в'язничного управління і виправлення і, у міру можливості та доцільності, задовольняти його законні прагнення в галузі його професійної діяльності, для того щоб заохочувати персонал до поглиблення розуміння і запровадження прогресивних змін у виправленні в'язнів на основі правил.

З правової та технічної точки зору для практичної ефективності правил важливо, щоб їхня структура та термінологія відповідали їхньому статусу, тобто завданню, скоріше покласти на в'язничні адміністрації відповідальність, ніж безпосередньо надати в'язням індивідуальні права, які, як правило, можуть захищатися в існуючих правових або конституційних органах. Проте слід підкреслити, що, прагнучи до цієї мети, не можна послаблювати захист в'язнів та їхніх загальних інтересів. З точки зору структури текст нових правил має бути збудований таким чином, щоб він забезпечував логічний і впорядкований виклад питань, які слід об'єднати у більш пов'язані між собою напрямки в'язничного виправлення та управління. Це посилюватиме наголос, полегшуватиме їхнє використання як довідника і забезпечуватиме цілісну основу для розробки політики та практики. Для полегшення розуміння правил та їхнього застосування у сучасному філософському контексті до них також має додаватися Пояснювальна доповідь. Вона слугуватиме керівництвом для практичного застосування правил у поточній ситуації, заохочуватиме в'язничні адміністрації до виконання їхньої роботи у більшій відповідності до стандартів, передбачених правилами, і сприятиме підвищенню їхньої ролі та ефективності у практичному застосуванні.

У переглянутому тексті деякі існуючі правила, які мають пояснювальний характер, будуть перенесені у положення преамбули або пояснювальної доповіді. Під час загального перегляду існуючого тексту в нього також будуть включені декілька нових правил, які оновлюватимуть філософську основу правил і посилюватимуть їхню актуальність для сучасної або майбутньої практики. На додаток до положень про персонал, пропонувалося внести зміни в формулювання існуючих правил і докладно розглянути їх у пояснювальній доповіді, спираючись на роботу, проведену Радою Європи після оприлюднення тексту правил в 1973 році. Виняткова увага у цьому загальному підході до роботи над положеннями, які стосуються персоналу, пояснюється його непересічною важливістю та необхідністю зробити в переглянутих правилах наголос на завданнях персоналу. Передбачалися також деякі інші нові правила або посилання в пояснювальній доповіді, спрямовані на посилення застосування правил на практиці. Наприклад, в правила будуть включені посилання або положення, що стосуються поширення тексту правил серед в'язнів та персоналу та його використання в процесі управління та підготовки. Вони враховуватимуть також нові тенденції у філософії і практиці, які виникли в Раді Європі, наприклад, мета соціальної реінтеграції, зростаючий наголос на контактах із зовнішнім світом, поетапна підготовка до звільнення, принципи сучасного управління, планування режимної діяльності, завдання персоналу, стандарти житлових умов, праця та освіта у в'язницях, поводження з особливими категоріями в'язнів та важливість громадської думки. Текст переглянутих і нових правил, а також пояснювальна доповідь, спиратимуться, таким чином, у своїх визначеннях та статусі на нижченаведені документи.

Резолюції або рекомендації Комітету міністрів:

- резолюція (66)26 про статус, добір і підготовку в'язничного персоналу;

- резолюція (68)24 про статус, добір та підготовку співробітників керівної ланки пенітенціарних установ;

- резолюція (73)17 про короткострокове виправлення дорослих правопорушників;

- резолюція (75)25 про працю у в'язницях;

- резолюція (76)2 про виправлення в'язнів, що відбувають тривале покарання;

- резолюція (78)62 про злочинність неповнолітніх і соціальні зміни;

- рекомендація № R(80)11 стосовно утримання під вартою до суду;

- рекомендація № R(82)16 стосовно тимчасових відпусток з в'язниці;

- рекомендація № R(82)17 стосовно утримання під вартою та виправлення небезпечних в'язнів;

- рекомендація № R(84)12 стосовно в'язнів-іноземців.

Доповіді Ради Європи:

- Жіноча злочинність (1980 рік);

- Управління в'язницями (1983 рік);

- В'язні-іноземці (рекомендація № R(84)12) (1985 рік).

Європейські семінари, включаючи, зокрема, семінари з питань підготовки до звільнення та освіти в пенітенціарних установах, які сьогодні вивчаються комітетом обмеженого складу.

Вірогідно також, що буде розглядатися питання про таку нову назву переглянутих правил, яка більш точніше віддзеркалюватиме їхню прогресивну роль та статус і посилюватиме їхню європейську приналежність.

В документі PС-Р-СP (85)1 міститься докладний опис поточного рівня застосування правил в європейських в'язничних службах із зазначенням проблем, які можуть призвести до зриву, повного або часткового, застосування правил на практиці. Значною мірою ці проблеми зумовлюються нестачею інфраструктури, до якої належать незадовільні старовинні будівлі, де нерідко можуть знаходитися приміщення ХІХ або навіть попередніх сторіч, в яких утримується велика кількість в'язнів, що відбувають тривалі та короткі строки покарання. Ця проблема загострювалася і продовжує загострюватися переповненням приміщень та поточним браком фінансування ремонтних робіт та нового будівництва. Оскільки правила певною мірою впливають на визначення пріоритетів у розподілі ресурсів для пенітенціарних установ та в них самих, це допоможе в'язничним адміністраціям гальмувати процес погіршення ситуації і поліпшувати ті обставини, які призвели до незадовільного рівня застосування стандартів, проголошених правилами. Проте деякі з цих проблем стосуються стилів управління, традиційної практики та слабких статусу і застосування правил внаслідок їхнього недостатнього поширення, редакційних або процедурних чинників. Враховуючи всі ці причини, в новій редакції правил будуть змінені формулювання і більш чітко викладена їхня мета, для того щоб більш точніше визначити характер і наслідки зобов'язань, які правила покликані покласти на в'язничні адміністрації. Це має сприяти прийняттю правил та їхньому застосуванню як основи діяльності в усіх напрямках в'язничного управління, включаючи особливо у цьому контексті розробку, планування і здійснення політики, системи та стилі управління. Інспекції на національному рівні вважаються одним з головних і все більш важливих організаційних заходів забезпечення якнайвищого рівня дотримання правил. Порядок організації інспекцій, їхня методологія, статус і повноваження мають вирішуватися національними владами. Необхідність у здійсненні контролю та інспекцій на національному рівні в дусі та відповідно до правил могла б бути наголошена і зафіксована в міжнародній угоді у вигляді європейської резолюції або рекомендації. В такому документі могла б бути також визнана роль, яку Рада Європи могла б відігравати, доповнюючи національні заходи у цій галузі.

Як вже зазначалося, Рада Європи спочатку мала намір покласти завдання контролю за виконанням правил в Європі на регулярні наради керівників в'язничних адміністрацій. Проте практика показала, що необхідність витрачати багато часу на цих нарадах на інші невідкладні питання і факт скликання цих нарад 1 раз на 2 роки не дозволяють задовільно виконувати таке завдання. Це було однією з причин, що призвела до створення Комітету із співробітництва у в'язничних справах.

Мандат, який був наданий Комітетові із співробітництва у в'язничних справах Комітетом міністрів у 1981 році, передбачав, що цей постійний комітет має "забезпечити ефективність Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями і внести пропозиції щодо поліпшення їхнього практичного застосування в Європі", маючи на увазі їхній перегляд у майбутньому. У виконанні цього завдання цей комітет є безпосередньо підзвітним Європейському комітетові з проблем злочинності. Як вище зазначалося, Комітет із співробітництва у в'язничних справах вже провів другий 5-річний огляд. Здійснюючи огляд ситуації стосовно правил в Європі, Комітет почав наполегливо працювати у напрямку роз'яснення та поліпшення застосування правил. Здається, у майбутньому найкращі перспективи ефективного просування на шляху виконання цього завдання полягають у розвиткові ролі Комітету із співробітництва у в'язничних справах при підтримці в'язничних адміністрацій держав-членів. Комітет розглядав сам свої функції та шляхи їх посилення шляхом вжиття у майбутньому заходів на національному та міжнародному рівнях. Про інспекції на національному рівні вже згадувалося вище, і Комітет вже докладав зусиль для забезпечення того, щоб у майбутньому про всі випадки незастосування правил національні інспектори в'язниць доповідали йому з метою надання їм допомоги у визначенні проблем і пошуку шляхів їх вирішення. Було б корисним, якби цей процес заохочувався в'язничними адміністраціями на більш систематичній основі. Водночас Комітет із співробітництва у в'язничних справах також підтвердив, що в принципі в'язні повинні мати право на використання послуг адвокатів і подання в суд оскаржень рішень центральної адміністрації, які порушують те чи інше правило, зафіксоване або в пенітенціарному законодавстві, або в в'язничних документах. На думку Комітету, з цього випливає, що, для уникнення проблем неприйнятності за Європейською конвенцією з прав людини, в'язні обов'язково повинні бути поінформованими про їхні права і повинні знати, який орган має право ухвалювати остаточні рішення. Хоча ці два процеси - інспекції та оскарження - чітко відрізняються один від одного з точки зору здійснення та характеру, теоретично вони разом являють собою цінний важіль підвищення статусу правил та поліпшення їхнього застосування. У цьому контексті було запропоновано, щоб в'язні або асоціації в'язнів мали право подавати оскарження або робити подання щодо порушення правил у Комітет із співробітництва у в'язничних справах. Комітет вирішив, що це буде неприйнятним і не відповідатиме його функціям та статусу правил. Комітет також вважає не можливим включення Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями в Європейську конвенцію з прав людини, оскільки такий крок скоріше всього зашкоджуватиме політичній та конституційній прийнятності права на індивідуальне оскарження.

Резолюція (73)5 Комітету міністрів передбачає процедуру подання Генеральному секретареві Ради Європи п'ятирічних доповідей про виконання правил. Відтоді ця процедура як і процедури, передбачені іншими європейськими резолюціями, була забута. Незважаючи на це, Комітет із співробітництва у в'язничних справах, зважаючи на важливість отримання регулярної інформації про здійснення правил для виконання ним його функцій щодо правил, зумів провести у 1983 році другий огляд у тісному і добровільному співробітництві із в'язничними адміністраціями всіх держав-членів. Визнаючи, що контроль за застосуванням правил за допомогою процедури подання регулярних доповідей є найкращим прийнятним механізмом, Комітет розглянув можливість поліпшення цієї процедури шляхом скорочення інтервалів подання доповідей з 5 до 3 років. Однак він дійшов висновку про те, що, хоча для застосування правил така процедура є позитивним чинником, він не може рекомендувати її, тому що вона ляже додатковим адміністративним тягарем на в'язничні адміністрації. Безумовно, контроль за виконанням правил є делікатним питанням для міжнародних органів, і тому процедури огляду і заохочення до більш ефективного дотримання правил в рамках офіційного мандату Комітету із співробітництва у в'язничних справах можуть здійснюватися лише за згодою в'язничних адміністрацій та у тісному співробітництві з ними. Проте успіхи, досягнуті дотепер, дають підстави вважати, що поліпшення застосування правил таким шляхом буде реально можливою справою і що Комітет зможе таким чином відігравати важливу роль у сприянні виконанню вказівок Комітету міністрів щодо правил та зусиллям Європейського комітету з проблем злочинності, спрямованим на розробку практично здійснюваної загальної європейської каральної політики.

Хоча європейська редакція правил існує трохи більше одного десятиріччя, вона спирається на моральні цінності, які надихали концепцію міжнародно-прийнятного кодексу стандартів поводження із в'язнями впродовж більше 50 років. Крім того, європейські правила підтримуються розвитком філософської думки у напрямку більш творчих і прогресивних в'язничних програм та загального підходу, який спирається на Статут Ради Європи і проголошує людяність, людську гідність, пристойні соціальні цілі в європейській каральній філософії. Все це знаходить своє відображення в механізмах та роботі Європейського комітету з проблем злочинності та Комітету із співробітництва у в'язничних справах, тобто органів, за допомогою яких Комітет міністрів промульгує та здійснює свої рішення. Тверда впевненість Ради Європи у важливості та практичній цінності правил призвела до такої переоцінки та створення в Комітеті із співробітництва у в'язничних справах додаткового потенціалу для підвищення ефективності правил. Однак труднощі у галузі застосування правил, зміни у проблемах в'язнів, розвиток філософії, функції та структура в'язничного життя і управління свідчать про те, що перегляд правил з урахуванням останніх досліджень Ради Європи в пенітенціарній галузі та резолюцій, які були ухвалені на основі цих досліджень, буде важливим кроком вперед. Крім того, недоліки в'язничного управління, внаслідок яких в'язні шукають відновлення людської гідності у галузі прав людини, можуть бути послаблені більш ефективним застосуванням нової редакції Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями, яка визнає цей важливий практичний і моральний аспект в'язничного життя. Рада Європи вважає, що нова редакція сприятиме практичному застосуванню та посиленню впливу правил в державах-членах. Збудовані на останньому досвіді та нових думках переглянуті правила разом із Пояснювальною доповіддю до них мають надати нового імпульсу в'язничному виправленню та зміцнити в'язничне управління на основі більш ефективних стандартів і цінностей.

__________

Примітка:

Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями: 94 правила.

Європейські в'язничні правила: 100 правил.

З тексту Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями було вилучено 9 правил (1-4, 57, 67, 84.1, 85.2, 87).

В текст Європейських в'язничних правил було додано 15 нових правил.

В усі залишені правила були внесені певні поправки: в одні з них - значні, а в інші - лише редакційні.