Європейські пенітенціарні (вязничні) правила

42. Конкретна процедура подання прохань або скарг до відповідного органу залежатиме від національних і місцевих особливостей. Головний принцип полягає у тому, щоб така система була легко доступною, зрозумілою всім в'язням, працювала ефективно і швидко.

Головна ідея цього розділу правил більш грунтовно розглядається у тій частині правил, яка присвячена цілям виправлення, тому що такі контакти мають велике значення для їх досягнення. Певна частина контактів вимагає спеціального адміністративного регулювання. З цією метою і, що ще більш важливіше, з метою підкреслити відповідальність в'язничного керівництва за зміцнення цих контактів у цей розділ правил були включені деякі відповідні положення. В'язничні адміністрації повинні розглядати всі заходи, передбачені у цьому розділі, як один з напрямків повсякденної роботи пенітенціарних установ і один з головних аспектів всієї інформаційної і комунікаційної системи кожної з них. Контакти з родинами та необхідність в отриманні інформації про позав'язничне життя мають непересічне значення для досягнення цілей сучасних прогресивних в'язничних режимів, які спрямовані на мінімізацію наслідків ізоляції та оптимізацію перспектив соціальної реінтеграції. Проте у тому змісті, у якому ці положення викладені у правилах, вони більше стосуються ефективного стилю практичного управління, ніж теорії.

43. Побачення в'язнів із членами їхньої родини або тимчасове звільнення з в'язниці мають бути першочерговими пріоритетами у використанні наявних ресурсів та повсякденній діяльності. Тимчасове звільнення з в'язниці має особливе значення для зміцнення сімейних стосунків та соціальної реінтеграції в'язнів. Воно також сприяє встановленню у в'язницях загальної атмосфери людяності і повинно надаватися якнайширше у в'язницях закритого та відкритого типу. Одним з важливих аспектів політики тимчасового звільнення з в'язниці є те, що воно має здійснюватися у тісному співробітництві з в'язничним персоналом та позав'язничними установами, для того щоб можна було глибше зрозуміти його цілі і підвищити його ефективність як невід'ємної частини виправного режиму. У міру можливості побачення у в'язницях мають здійснюватися без нагляду або тільки з візуальним наглядом. У разі необхідності прослуховування розмов дозвіл на це має видаватися відповідним компетентним органом.

44. Формулювання цього правила було посилене з метою підкреслити зростаючу необхідність приділяти належну увагу в'язням-громадянам іноземних держав. Внаслідок розширення можливостей подорожування в інші країни, а також завдяки міжнародним домовленостям щодо роботи в іноземних державах, цей аспект в'язничного управління набув більшої актуальності. Особливі потреби в'язнів-громадян іноземних держав належним чином враховуються у низці інших правил. Такі в'язні повинні мати можливість користуватися списком посольств та консульств, які можуть надати їм допомогу у встановленні контактів з дипломатичними та консульськими представниками їхньої країни.

45. Положення цього правила сьогодні широко визнаються і застосовуються у в'язничних режимах. Проте зростаюче використання у в'язницях особистих радіоприймачів, телевізорів та іншого обладнання створило деякі проблеми для в'язничного керівництва. Що стосується радіоприймачів та телевізорів, то важливе значення цього обладнання, коли воно використовується під належним контролем, вже було доведене, однак при встановленні меж індивідуального використання або доступу до такого обладнання обов'язково слід враховувати інтереси всіх в'язнів. Що стосується літератури, то політика управління пенітенціарними установами має грунтуватися на законах та практиці, що регулюють її розповсюдження у позав'язничному суспільстві. Але інтереси режиму або контролю можуть зумовлювати необхідність запровадження деяких обмежень. У міру можливості в'язничні адміністрації мають забезпечувати в'язням публікації, наприклад газети та періодичні видання.

Ці правила відповідають концепції в'язничного управління, яка традиційно визнає можливість богослужіння у в'язничному житті для задоволення особистих потреб окремих в'язнів. У в'язницях, як і у позав'язничному суспільстві, посилення ролі релігії та служителів культу зумовлюється духовними змінами, що відбуваються у сучасному суспільстві. Релігійна діяльність розглядається як один з головних аспектів тих свобод та форм надання духовної допомоги, які міцно закріпилися у повсякденному житті в'язниць. Відповідно до цих правил керівництво в'язниць має забезпечити, щоб усі в'язні разом та кожний з них окремо могли безперешкодно і з гідністю сповідувати свою релігію з розумними обмеженнями, що зумовлюються наявними ресурсами та повсякденною пенітенціарною діяльністю. Ці правила не зазнали суттєвих змін, крім того, що пункт 3 правила 47 був уточнений.

46. На практиці це правило не створює ніяких труднощів, але у його нову редакцію було включене слово "література", яка не завжди може надаватися у формі книжок.

47. Це правило є достатньо чітким, і воно не вимагає ніяких додаткових пояснень того, що в'язні мають право на свій розсуд вирішувати щодо побачення з релігійними представниками. Проте слід підкреслити, що за цим правилом сповідання тієї чи іншої релігії має розглядатися як складова частина тих контактів, які в'язнична адміністрація повинна розвивати з позав'язничним суспільством.

Майно в'язнів є помітною рисою їхньої особистості, особливо за умов ув'язнення, під час якого їхній статус та особистість підлягають обмеженням. У в'язнів воно займає певну частину особистих почуттів, з якими в'язничний персонал та адміністрація повинні рахуватися, коли вони мають справу із майном в'язнів, яким би скромним воно не було.

48. Вищенаведені загальні міркування говорять про те, що заходи, які регулюються цим правилом, мають здійснюватися обережно і з розумінням. Це набуває особливої важливості у випадках конфіскації або у випадках прийняття рішення про знищення майна в'язня. Це питання належить до сфери в'язничного управління, в якому сучасна техніка може спростити процедуру і забезпечити можливості персоналізації майна, наприклад, шляхом надання в'язню для інформації копії переліку всього майна. В'язні мають бути завжди поінформованими про рішення щодо знищення або конфіскації майна та його причини. В'язні мають бути також поінформованими про національні правила або нормативні положення, що стосуються цінних речей, грошей, медикаментів або ліків. І само собою зрозуміло, що в'язні повинні мати важливість звертатися із проханнями та скаргами стосовно майна, і вони мають бути поінформованими про такі процедури під час прийому в установу.

Повідомлення про смерть, захворювання, переведення і т.ін.

Такі обставини можуть бути особливо болісними для людей, позбавлених волі, і вони повинні врегульовуватися з максимальною обережністю і співчуттям. Спосіб, у який такі питання вирішуються, закономірно буде свідчити в'язням, їхнім родинам та суспільству про стиль управління в'язницею та чуйність з боку в'язничної адміністрації. Це також має важливі наслідки для поведінки та функцій персоналу.

49. Адміністративні процедури, які необхідні для виконання цих вимог, можуть бути важкими і навіть коштовними. Проте з вищенаведених причин і заради досягнення ефективності у повсякденній роботі їм має приділятися першочергова увага, і вони мають забезпечуватися шляхом спеціальної підготовки персоналу, який може бути залучений до таких процедур.

Перевезення в'язнів за межі в'язниць та назад, а також з однієї в'язниці в іншу здійснюється набагато частіше, ніж здається. Тому необхідно мати правило, яке передбачає здійснення цього процесу із забезпеченням належної безпеки для персоналу та людей, що знаходяться на волі, а також гідності та практично можливого комфорту для в'язнів.

50. Це правило застосовується у випадках переведення або перевезення в'язнів в'язничним персоналом чи співробітниками інших установ (наприклад, поліції).

У сучасних в'язничних системах важливість персоналу всіх ланок як в галузі управління, так і виправлення визнається все більше і більше. Крім того, лібералізація режимів у сучасних в'язничних системах, які дають можливість в'язням активніше спілкуватися за межами камер, має певні наслідки для персоналу. Перед персоналом постає вимога більш скоординованої спільної роботи, і він має грунтовніше розуміти цілі виправлення та свою особливу роль у цьому процесі. Це призвело до змін у його ставленні до в'язнів та його функціях. Тому у цих правилах більше наголосу робиться на функціях та статусі в'язничного персоналу. Вони також мають на меті забезпечити, щоб в'язничний персонал у своїй роботі більш суворо керувався цими правилами як практичною і теоретичною основою розвитку його функцій та професіоналізму.

Одним з головних завдань в'язничних адміністрацій має бути добір співробітників, їхня підготовка та підвищення професійного рівня до стандартів, що вимагаються від персоналу в'язничних служб. Виконання цього завдання буде значною мірою сприяти розумінню того, що функціональні обов'язки всього персоналу є суспільно корисними, важкими і створюють можливості для особистого професійного задоволення. Безпосереднє відношення до визнання важливості його роботи має також суспільний імідж в'язничних служб як соціальних установ, що відіграють важливу роль у житті суспільства. Саме такі критерії визначають ступінь поваги до в'язничних служб з боку громадськості і, відповідно, створюють можливості для залучення до них високопрофесійних фахівців, що бажають працювати у соціальній сфері. Тому в'язничні адміністрації повинні докладати зусиль для інформування громадськості про роботу в'язничних служб та про їхній важливий внесок у суспільство.

Зусилля у напрямку досягнення цих цілей мають доповнюватися ефективною кадровою політикою та конструктивними професійними стосунками. Правила цього розділу спрямовані на встановлення мінімальних стандартів, які охоплюють усі аспекти кадрової політики і відповідають загальній ідеї всіх правил, особливо у тому, що стосується практичної діяльності в галузі управління та виправлення. Можливості виконання корисної роботи та її складні проблеми перетворюють сучасну в'язничну справу у галузь діяльності, в якій співпраця між керівництвом і персоналом може бути успішною завдяки спільним прагненням. Правила закладають моральні підвалини для досягнення цієї мети та практичних цілей, які повинні визначати підходи до завдань управлінського характеру та повсякденної роботи.

51. Це правило визначає непересічну важливість персоналу як основи управлінського процесу і підкреслює першочергове значення правил, що стосуються персоналу, для здійснення управлінських функцій.

52. Це правило наголошує на необхідності використання в усіх галузях можливостей персоналу за допомогою якнайкращих методів управління, що підвищують якість та ефективність персоналу, а також сприяють досягненню ним професійного задоволення. Підготовку слід розглядати не тільки як засіб поглиблення професійних знань та підвищення рівня професійної підготовки, якими б важливими вони не були. Вона також є засобом посилення відданості та професійної гордості, які є головними елементами будь-якої соціальної служби, покликаної слугувати інтересам суспільства і піклуватися про осіб, що знаходяться у несприятливій ситуації, незважаючи на прикрість, притаманну такій роботі.

53. Запровадити систему, яку можна було б використовувати у критичних ситуаціях ще замало. Хоча масштаби та активність зв'язків із громадськістю повинні бути зваженими, такі зв'язки мають бути всеохоплюючими і скоординованими. Вони повинні налагоджуватися на довгостроковій і постійній основі, для того щоб можна було забезпечувати головну позитивну інформацію, особливо у тих випадках, коли вона може бути найбільш корисною. В той же час персонал усіх рівнів має набувати досвід і отримувати керівництво для того, щоб конкретні зв'язки із громадськістю сприяли розумінню та підтримці з її боку роботи в'язничних служб. Потреби у цій справі будуть у різний час та в різних місцях різними. Проте головні напрямки політики зв'язків з громадськістю, якими б різними вони не були, на практиці повинні відповідати напрямкам, визначеним у цьому правилі. Головними принципами політики зв'язків з громадськістю є надійність, розуміння, творчість та послідовність. Персоналу належить важливе місце у цій справі, і він матиме велику віддачу від успішної діяльності у цій галузі.

54. Вимоги цього правила слід врахувати в політиці добору персоналу, що здійснюється в'язничними адміністраціями. Було б також корисним, якби працівники, що відповідають за цю політику та практичні засоби її здійснення, керувалися правилами, що стосуються персоналу і особливо правилом 54.

55. Головна мета цього правила - це важливість підвищення та підтримання персоналом свого професійного рівня. Вимоги перших двох пунктів цього правила, загалом, виконуються більшістю в'язничних систем і враховуються у їхніх навчальних програмах. Але це не повинно перешкоджати новому мисленню та творчому розвиткові цих програм шляхом врахування в них сучасного досвіду, засобів і поточних потреб в'язничної роботи. Якщо навчальні програми будуть догмою, вони будуть від цього лише втрачати; і навпаки, динамічна стратегія підготовки слугуватиме стимулом для активізації підготовки персоналу і для тих, хто її вже проходить. Третій пункт цього правила був включений з метою поширення концепції підготовки персоналу на зовнішній вимір, який має набувати все більшої важливості для в'язничних адміністрацій, якщо вони бажають вирішувати соціальні проблеми. Такий зовнішній вимір може включати підготовку та освіту в університетах та позав'язничних закладах, обмін делегаціями з інших країн та створення можливостей для ознайомлення із завданням та функціонуванням інших соціальних установ. У четвертому пункті визнається необхідність ознайомлення персоналу із змістом та філософією Європейських в'язничних правил та положеннями Європейської конвенції з прав людини, яка почала впливати на в'язничні адміністрації. Використання в учбових програмах цих двох важливих європейських документів дозволить надати конкретну інформацію, забезпечити керівні принципи, а також вписати ці програми у більш широкий контекст пенітенціарної та соціальної політики.

56. Дуже важливо усвідомити, що в усіх ситуаціях, які вимагають здійснення повноважень та відповідальності, особистий приклад та повага є головними чинниками поліпшення результатів, досягнутих зацікавленими особами - як в'язничним персоналом, так і тими, хто знаходиться під його наглядом. Це питання належить до сфери стилю управління, і воно може бути корисною метою підготовки персоналу.

57. В останні роки однією з характерних рис в'язничного управління було зростаюче залучення фахівців на штатні або позаштатні посади, або з позав'язничних установ. Це - позитивна тенденція, і її слід підтримувати на основі положень цього правила. Слід вживати заходів для забезпечення того, щоб роль наймолодшого персоналу не принижувалася у зв'язку із розширенням послуг фахівців і щоб персонал цього рівня заохочувався до співпраці із фахівцями, коли це можливо і корисно.

58. У це правило були внесені поправки з метою підкреслити професійний статус начальників в'язниць. Воно також визнає, що у сучасній ситуації, коли зв'язок поліпшується, а соціальні умови змінюються, необхідність у проживанні начальників в'язниць в установах або поблизу них відпала.

59. Це правило має важливе значення, і його важливість ще більше зростає у світлі сучасного стилю управління та постійного удосконалення оперативної роботи та режимів. Проте практичні проблеми та брак ресурсів вимагатимуть пошуку рішень, що враховують конкретні обставини. В цілому, ці проблеми можуть бути найбільш ефективно вирішені завдяки організаційній структурі, консультаціям, управлінню та використанню сучасної технології.

60. Це правило віддзеркалює наголос, який вже був зроблений на необхідності задоволення особливих потреб в'язнів, що мають мовні проблеми.

61. В це правило були внесені зміни з метою підкреслити необхідність створення можливостей для використання спеціалізованих медичних послуг в будь-який час і визнати, що у деяких випадках такі послуги можуть бути якнайкраще надані позав'язничними медичними установами. Вимога проживання поблизу установи була виключена (див. також правило 58).

62. У новій редакції цього правила наголос зроблено на необхідності заохочувати всі пенітенціарні установи до використання на всіх рівнях персоналу обох статей. Більш широке залучення чоловіків та жінок повинно розглядатися як нормальна риса сучасного процесу управління, а також як тенденція, що дає певні переваги в галузі виправлення.

63. Це правило було дещо посилене. Хоча можливо було б і не доцільним виділяти це положення в окреме правило, все ж таки необхідно, щоб у регулюючих в'язничних положеннях та під час підготовки персоналу наголошувалося, що сила, як правило, може застосовуватися з чітко вираженого дозволу та відповідно до цих правил. Проте у в'язницях завжди будуть виникати особливі ситуації, коли застосування сили буде необхідне, а своєчасно отримати відповідний дозвіл буде неможливо з огляду на терміновість ситуації. У таких випадках необхідно обов'язково дотримуватися пункту 1 цього правила, а в'язничній адміністрації слід вимагати від начальника відповідної установи доповідь про факт застосування сили у письмовій формі.

В попередній частині Пояснювальної доповіді містяться головні положення, що забезпечують можливість виконання першочергових завдань режимів виправлення та підготовки. Правила цієї частини віддзеркалюють сучасну філософію виправлення з урахуванням досвіду минулих років і визначають головні елементи відповідних творчих режимів. Філософія виправлення все більше і більше переоцінюється і переорієнтовується на основі результатів досліджень та проблем підготовки і соціальної реінтеграції, характер яких постійно змінюється. В результаті цього посилилася тенденція до визнання того, що весь досвід у галузі виправлення і конкретна направленість підготовки персоналу набувають нових вимірів у справі досягнення намічених цілей. Досвід свідчить про те, що виправлення та підготовка як такі не завжди дають очікувані результати, оскільки цілі не завжди є реальними. Вже визнано, що головними передумовами успішного виправлення є готовність і добра воля самих в'язнів і ефективне співробітництво між в'язницею та вільним суспільством. Як і раніше, першочергове значення має "озброєння" в'язнів поглядами і професійними навичками, які відповідають вимогам звільнення та необхідності адаптації у позав'язничному суспільстві. Водночас виправлення має на меті мінімізацію негативного впливу позбавлення волі на особистість та соціальну поведінку ув'язнених осіб, а також досягнення цих двох цілей шляхом розширення контактів в'язнів з їхніми родинами та позав'язничним суспільством і залучення позав'язничних установ до процесу управління в'язницями та запровадження режимів. Ці підходи пред'являють високі вимоги до керівництва пенітенціарних установ і до персоналу, який має працювати із в'язнями. Керівництво пенітенціарних установ повинно забезпечувати ресурси, організаційну основу і створювати середовище, яке за своїм характером відповідає наміченим цілям. Персонал повинен проявляти готовність та гнучкість у відносинах з іншими установами, а також повинен знайти правильний баланс між вимогами забезпечення контролю та режиму в установі і необхідністю оптимізації контактів із позав'язничим світом. Творчі прогресивні режими, збагачені контактами з родинами та позав'язничним суспільством, не припускають ніякого послаблення дисципліни та режиму, що мають першочергове значення в управлінні в'язницями. Тут слід зрозуміти, що такі сучасні підходи та стилі можуть запроваджуватися тільки в тих установах, в яких на належному рівні здійснюються управління та контроль. Двобічність цих завдань підтверджує взаємозумовленість в'язничних проблем і цілей, а також пов'язані з цим труднощі, що виникають в процесі управління та практичної роботи персоналу. І цю багатобічну проблему обійти або полегшити ніяким чином не можна. Навіть ці мінімальні в'язничні правила не можуть гарантувати досягнення таких цілей. Проте вони закладають міцні підвалини для цього. У цій частині деякі правила в першу чергу стосуються виправлення як такого ( правила 64-70). Далі наводяться правила, в яких розглядаються конкретні головні напрямки в'язничного життя, зокрема праця, освіта, фізичне виховання та підготовка до звільнення.

64. Положення цього правила мають величезне значення, і тому їм виправдано надається великої уваги в цій частині правил. Це правило визнає необхідність управління оперативною в'язничною діяльністю. Разом із правилами 65 і 66, це правило встановлює головні критерії підходу, викладеного у вступній частині до цього розділу Пояснювальної доповіді.

65. У цьому правилі наголошується на головних цілях режимів виправлення та процесу підготовки у світлі обов'язків в'язничних адміністрацій та потреб в'язнів. Воно визначає головні напрямки розробки політики та режимів, які необхідні для вирішення проблеми суперечності між функціями в'язниць як інструменту соціального контролю та потребами підготовки до майбутнього звільнення.

66. Правило 66 стосується конкретних засобів запровадження підходів, що описані вище. Воно передбачає необхідність створення широких можливостей для підготовки з урахуванням обставин в'язничного життя в контексті індивідуального виправлення, наявних в установі ресурсів та вироку, призначеного в'язню. Положення правила підкреслюють важливість з'ясування думки в'язнів щодо їхніх власних програм підготовки, а також щодо загального клімату, який сприяє спілкуванню та належним стосункам між в'язнями та персоналом. Головна ідея правила полягає у необхідності пошуку будь-яких реальних можливостей розширення контактів в'язнів з іншими ув'язненими, персоналом та позав'язничним суспільством з метою послаблення неминучого почуття ізоляції, що супроводжує позбавлення волі, а також збагачення тих стосунків, які забезпечують безпроблемну реінтеграцію в суспільство після відбуття покарання.

67. Два перших пункта цього правила, загалом, широко застосовуються в європейській практиці в'язничного управління, але їм заважає тільки брак ресурсів та переповненість в'язниць. Третій пункт правила був включений з метою відображення у правилах рекомендацій Комітету Ради Європи обмеженого складу, який вивчав проблеми небезпечних в'язнів та в'язнів-іноземних громадян. Проблеми, які виникають у таких випадках, посилюють почуття ізоляції, яке може виникати у небезпечних в'язнів. Вони, практично неминуче, матимуть лише слабкі або складні стосунки з персоналом та з іншими в'язнями. В'язні-іноземці нерідко постають перед такими проблеми, як мовний бар'єр, культура або належність до релігії, яка відрізняється від релігії більшості. Для послаблення цих проблем необхідно вживати всіх практично можливих заходів. Це вимагатиме від в'язничних адміністрацій тримати таких в'язнів постійно у полі зору і забезпечувати відповідному персоналу належну підготовку та інформацію.

Крім того, правило визнає зростаючу довіру в'язничних адміністрацій до відкритих пенітенціарних установ. Головним для в'язничних адміністрацій у цих питаннях є відданість концепції індивідуального виправлення, розробка відповідних заходів і позитивна система розміщення та переведення в'язнів. Це - головні елементи управлінсько-організаційного процесу, спрямованого на виправлення в'язнів та підготовку відповідно до цих правил.

68. Розробка індивідуальної програми виправлення для в'язнів вимагатиме участі різних співробітників персоналу. Вони повинні добре знати особисті потреби в'язня та його здібності, загальне ставлення в'язнів до винесеного їм вироку та проблеми можливої соціальної реінтеграції. Виконання цього правила у повному обсязі, безумовно, вимагатиме значних ресурсів, особливо у великих установах. Крім того, особливі труднощі можуть виникати у випадку в'язнів, яким був призначений дуже короткий строк покарання, наприклад, лише кілька тижнів або менше. Проте навіть якщо вивчення особистості в'язня, нагляд за ним та прийняття відповідного рішення можуть бути здійсненні у незначному обсязі, це слід робити. Інтереси відповідного в'язня та виправні функції в'язничного персоналу настійно вимагають оцінки індивідуальних потреб та, у міру можливості, розробки з урахуванням цієї оцінки особистого підходу до виправлення та підготовки в'язня.

69. Це правило давно відоме, але воно відповідає сучасним ідеям щодо участі в'язнів у виправних режимах. Проте брак ресурсів, особливо нестача кваліфікованого персоналу, та оперативні обставини обмежують можливості його запровадження на практиці. Керівництву в'язниць було б доцільним розглянути разом з виправним персоналом можливості більш широкого виконання цього правила з мінімальним використанням обмежених ресурсів. З огляду на проблеми, які нерідко постають перед засудженими до довгих строків покарання в'язнями і після закінчення ними програми підготовки, яка може надаватися їм у в'язниці, де вони відбувають покарання, слід звернути увагу на необхідність забезпечення їм можливостей участі у діяльності, передбаченій у цьому правилі. Дехто з них зможуть багато чого зробити для режиму, а також для посилення їхнього власного почуття корисності і поваги до себе в той час, коли вони відчують потребу у більш серйозній діяльності. Певною мірою це питання співробітників керівної та середньої ланки, але його вирішенню може перешкоджати відсутність творчих підходів. В контексті сучасних виправних режимів можливості, передбачені цим правилом, повинні розглядатися як перспективний терен діяльності.

70. Це правило значно оновлене з метою врахування висновків останніх доповідей Ради Європи про в'язничні режими та в'язнів-іноземців, а також про роботу семінарів з питання підготовки в'язнів до звільнення. З цієї точки зору воно має важливе значення для соціальної реінтеграції як першочергового завдання процесу виправлення та підготовки. Протягом останніх років одним з важливих аспектів індивідуальних програм виправлення стало, зокрема, тимчасове звільнення з в'язниці. Це правило має на меті заохотити в'язничні адміністрації до більш широкого використання цього положення і застосування більш творчих підходів. Соціальним аспектам виправлення та підготовки приділяється особлива увага в контексті їхньої ув'язки з підготовкою до звільнення, яка є однією з цілей індивідуальних програм виправлення з самого початку відбуття покарання.

Традиційно праця у в'язницях була і, незважаючи на поточні проблеми багатьох в'язничних систем та соціальну проблему серйозного хронічного безробіття, залишається найбільш важливою рисою в'язничних виправних режимів у цілому. В цих правилах праця у в'язницях передбачає роботу у в'язничних майстернях, внутрішні господарські роботи, спеціалізовані види роботи та роботу в місцевому позав'язничному колективі. Її важливість зумовлюється масштабами, у яких вона здійснюється, її актуальністю для соціальної реінтеграції, необхідністю належним чином використовувати наявну у в'язницях робочу силу та сподіваннями громадськості на те, що в'язні будуть працювати під час відбуття ними покарання. У в'язницях має здійснюватися також певна внутрішня господарська робота, і керівництво в'язниць у своїй повсякденній діяльності має забезпечувати таку роботу. Важливо, щоб внутрішні господарські роботи здійснювалися з найбільшою ефективністю та економією робочої сили і щоб в'язні могли виконувати роботу, за її наявністю, що більш точніше відповідає їхній професійній діяльності у позав'язничному суспільстві. В цілому в'язні мають працювати у виробничих умовах або у майстернях, парках, або на сільськогосподарських підприємствах. Така робота та розміщення робочої сили повинні належним чином відповідати політиці організації виробництва, і вона повинна здійснюватися відповідно до сучасних норм, встановлених для виробничих процесів, систем управління, контролю виробництва, забезпечення якості та збуту товарів. Необхідно, щоб, задовольняючи вимоги виробництва та договірні зобов'язання, коли такі виникають, праця у в'язницях робила вагомий внесок у процес виправлення та підготовки. У міру можливості програми праці повинні розроблятися і здійснюватися, теоретично і практично, як невід'ємні складові усього режиму, так само, як і інші види діяльності, наприклад освіта. Таким чином, коли це можливо, необхідно забезпечувати умови праці, що якнайбільше наближаються до умов, що існують у позав'язничному житті, а також надавати в'язням певний вибір та деякі стимули до виконання роботи. Схеми платні, а багато пенітенціарних установ сьогодні прямують до ставок винагороди, що сплачуються у позав'язничному суспільстві, - повинні відображати ці підходи і належним чином застосовуватися до в'язнів, що беруть участь в іншій, ніж робота режимній діяльності. Зарплати, встановлені у в'язницях, повинні регулювати якість роботи і впливати на інші аспекти режимної діяльності. Якщо в'язням буде надана можливість нести фінансову відповідальність перед їхніми родинами та за свої борги, це сприятиме процесу їхньої соціальної реінтеграції. Робота, що здійснюється з урахуванням цих підходів, створює основу для такої системи оплати праці, яка надає можливість в'язням піднести особисту відповідальність за свої справи на більш високий рівень, ніж це завжди буває у в'язницях. Таким чином, праця у в'язницях має важливе значення для особистого розвитку та більш відповідальної поведінки.

71. Це правило встановлює головні засади організації та виконання роботи у в'язницях. На практиці ці засади загально визнаються, хоча їхнє здійснення у повному обсязі нерідко гальмується браком ресурсів, можливостей або умовами функціонування. Крім того, в'язнична робота так само, як і робота у позав'язничному суспільстві може бути одноманітною, докучливою і відносно малокваліфікованою. У зв'язку з цим слід всіма засобами уникати цих проблем, тому що в'язні можуть мати такі самі труднощі після їхнього звільнення. Нова редакція цього правила наголошує на тому, що праця займає важливе місце у режимах виправлення і є позитивним елементом процесу управління установами. Остання думка підтверджується досвідом, який свідчить про те, що необхідність забезпечення робочої сили для виробничої діяльності нерідко розглядається як перешкода для виконання інших функцій в установі. Нова редакція цього правила має на меті сприяти більш позитивному сприйняттю цього аспекту для того, щоб оптимізувати роль індивідуальної праці як одного із засобів сучасних режимів та управління.

72. У правило 72 були внесені значні зміни з метою підкреслити важливість розробки виробничих програм на основі норм та технологічних процесів, прийнятих на аналогічних позав'язничних підприємствах. У цьому правилі наголошується також на застосуванні сучасних управлінських підходів, а посилання на прибутки від виробничої діяльності має позитивний, а не негативний характер для того, щоб заохочувати якнайбільші прибутки від цього підходу, не зашкоджуючи при цьому інтересам в'язнів.

73. У цілому є дві альтернативи організації виробничої діяльності. Вона може або організовуватися в'язничною адміністрацією в її власних приміщеннях, або здійснюватися за договорами з позав'язничними підприємцями, які керуватимуть виробничим процесом у в'язничних майстернях або прийматимуть в'язнів на їхніх власних підприємствах. Кожний з цих підходів має свої переваги і на практиці визначатиметься або традиціями, або існуючими обставинами. Метою цього правила є забезпечити, щоб в'язні ніяким чином не експлуатувалися, коли вони виконують ту чи іншу роботу для позав'язничних фірм на підставі договорів або офіційних угод.

74. Це правило має на меті забезпечити в'язням нормальні гарантії здорових та безпечних умов праці. В'язничним адміністраціям було б доцільно вжити заходів для належного інспектування виробничих об'єктів в'язниць, а також забезпечити затвердження відповідними компетентним органом положень, що регулюють індивідуальні права в'язнів щодо охорони здоров'я та травматизму.

75. Це правило, так само, як і правило 74, має на меті гарантувати статус в'язнів, запобігати експлуатації та забезпечити в'язням участь в іншій режимній діяльності, що має відношення до програм їхнього виправлення та підготовки.

76. Це правило визнає важливість та цінність застосування належної і справедливої системи оплати праці в контексті виправних режимів. Правило не містить ніяких положень стосовно розробки таких систем оплати, які наближались би до тарифів, що застосовуються для аналогічної роботи у позав'язничному суспільстві, тому що це було б на цьому етапі передчасним. Проте тут деякі країни досягли значного прогресу, і таку ініціативу слід вітати. Якою не була б система оплати праці та умови, за яких в'язні можуть отримувати та витрачати готівку, необхідно заохочувати, у галузі особистої фінансової відповідальності, режимні підходи, описані у вступі до цієї частини Пояснювальної доповіді.

Загальна та професійно-технічна освіта впродовж багатьох років відігравала важливу роль у в'язничних режимах підготовки. Але з часом у характері та меті навчальних планів відбулись значні зміни. Як і в загальній концепції виправлення в освіті відбулося зрушення від виправних і дисциплінарних підходів до концепції збагачення особистих знань, розвитку особистості та соціальних здібностей, які розширюють перспективи соціальної реінтеграції. В останні роки ці нові підходи були удосконалені, а їх застосування у в'язничних режимах розширене під тиском соціальних проблем та імпульсу, пов'язаного, з одного боку, із безробіттям у суспільстві в цілому, а з другого боку, із його наслідками для в'язничних робочих програм. Це також сприяло появі корисної тенденції до більш тісного співробітництва в межах режимів між відповідальними за освіту у в'язницях та керівниками інших напрямків діяльності. Таким чином, освіта в концептуальному плані як ніколи відіграє важливу роль у процесі виправлення, оскільки вона значною мірою впливає на індивідуальні програми підготовки і сприяє поліпшенню координації в процесі запровадження режимів. Безумовно, ця нова тенденція в галузі освіти буде продовжуватися, і тому її необхідно було врахувати у новій редакції правил.

77. Це правило передбачає посилення нової ролі освіти у сучасних в'язничних режимах та особистій підготовці окремих в'язнів. Воно безпосередньо стосується головного завдання в'язничного виправлення та особистих і соціальних потреб в'язнів. Воно має регулювати розробку освітніх програм та педагогічних методів в межах режимів підготовки.

78. Досвід свідчить про те, що, коли в'язничні схеми оплати не враховують належним чином взаємозв'язок між роботою та освітою як головними елементами в'язничних режимів, розміщення в'язнів по програмах, які найкращим чином враховують їхні індивідуальні потреби, викликає певні труднощі. Для активізації виробничої діяльності необхідно запроваджувати певні стимули, але слід також забезпечити, щоб в'язні, розміщені по освітнім програмам, що відповідають їхнім потребам, не відчували себе у несприятливому становищі у зв'язку із втратою заробітної плати. Це питання належить до компетенції в'язничного керівництва, однак головним його принципом є визнання того, що, за визначенням цього правила, освітні програми мають такий самий статус, як і робота.

79. За допомогою цих правил важливо підкреслити необхідність приділяти особливу увагу, а то і першочергову, цим категоріям в'язнів. Тут слід враховувати лінгвістичні та інші труднощі, які вони можуть мати під час навчання за звичайними програмами, а у випадку неповнолітніх в'язнів слід враховувати їхні особливі потреби у початковій освіті або спеціальній підготовці.

80. Кожна установа повинна приділяти велику увагу програмам спеціальної освіти. Вміння читати або рахувати має величезне значення для повсякденного життя у позав'язничному суспільстві або у в'язниці. Труднощі, які можуть виникати у осіб, що не вміють цього робити, або проблеми, які можуть постати перед ними у цьому зв'язку у галузі навчання, можна подолати за допомогою сучасних педагогічних методів. Такої допомоги потребують багато в'язнів. З огляду на можливість втрати набутих навичок, якщо досягнутий прогрес не буде підтриманий подальшим навчанням після звільнення, особливого значення у цій галузі в'язничної освіти набуває співробітництво з іншими учбовими закладами.

81. У цьому правилі приділяється увага загальному застосуванню останнього положення коментарів до правила 80. Воно скоріше стосується загального принципу сполучності, ніж індивідуальних потреб. Другий пункт цього правила, проте, стосується особистих програм, оскільки в ньому наголошується на перевагах використання досвіду позав'язничних навчальних закладів, коли це доцільно і можливо в окремих випадках. У галузі використання таких можливостей існує позитивна тенденція, яку слід вітати і яка безумовно може великою мірою сприяти перспективам соціальної реінтеграції. Як і у випадку роботи за межами установ, все це вимагає найтіснішого співробітництва між керівництвом установ та позав'язничних органів. Діяльність у цих напрямках слід розглядати як один з аспектів загальної політики інтеграції в'язниць у життя суспільства.

82. У зв'язку із підвищенням ролі в'язничної освіти стала нагальною необхідність у в'язничних бібліотеках. Незважаючи на повсякденні труднощі, слід докладати всіх зусиль для заохочення в'язнів до використання бібліотек та книжок у їхніх камерах та гуртожитках. Масштаби сучасної в'язничної освіти вимагають встановлення активного співробітництва з позав'язничними бібліотеками для того, щоб в'язні могли мати доступ до якомога ширшого кола книжок та інших публікацій з літературних, політичних, наукових та мистецьких питань. У відповідних установах необхідно також розглянути можливість запровадження сучасної технології і залучення професійних бібліотекарів з метою якнайширшого використання книжок та інших довідкових матеріалів в освітницьких програмах та для відпочинку. В'язням повинна також надаватись можливість працювати у в'язничних бібліотеках.

У цьому розділі нові правила визнають, що фізичне виховання, спорт та відпочинок в сучасних в'язничних режимах стали одним із важливих напрямків роботи, яка безпосередньо впливає на загальний стан здоров'я в'язнів. Ця діяльність має також особливу цінність для управління великими та переповненими установами, для послаблення напруги і забезпечення здорових і корисних заходів, коли інші ресурси обмежені. Цей напрямок режимної діяльності став, так само як і праця та формальна освіта, надзвичайно важливим елементом розробки всебічних режимів і повсякденного життя пенітенціарних установ. Якщо раніше за мету ставилися мінімальні періоди тренувань, сьогодні режими вийшли на такий рівень, коли програми фізичного виховання, спорту та відпочинку практично зробили первинні мінімальні вимоги щоденних тренувань анахронізмом у більшості сучасних пенітенціарних установ. З часом ці програми стали значно професійними та спеціалізованими. І цей факт повинен визнаватися на рівні управління установами та визначення пріоритетів. Фізичне виховання, тренування, спорт та відпочинок є ще одним напрямком діяльності, який відкриває широке поле для співробітництва із позав'язничними установами, залежно від обставин та можливостей, або у в'язницях, або за їхніми межами.

83. Це правило передбачає підхід, який відображає ступінь пріоритету, що має надаватися цьому аспекту в'язничного життя. Його слід розглядати як вагомий внесок у загальні стандарти життя та виправлення у сучасних в'язницях. Персонал, який організує ці програми та керує ними у в'язницях, має всілякими засобами заохочуватися до підвищення свого професійного рівня та статусу, оскільки такі програми стають все більш складними та всебічними.

84. Важливо, щоб керівництво та персонал, який відповідає за фізичне виховання, розглядали ці програми як складову частину загальної філософії режимів виправлення. Багато з того, що має цінність для життя установи та індивідуальної підготовки, буде втрачено, якщо ці види діяльності здійснюватимуться окремо від інших режимних заходів, які вони доповнюють. У будь-якому випадку міркування оперативного функціонування підказують, що для якнайефективнішого використання ресурсів управлінські структури повинні співпрацювати якомога тісніше.

85. Це правило підкреслює, що керівництво установ несе відповідальність за забезпечення в'язням належного стану здоров'я та безпеки. Воно також визнає, що для надання допомоги медичним службам та у галузі лікувальної фізкультури персонал, що відповідає за фізичне виховання, повинен мати відповідні професійні навички. Це є ще один напрямок діяльності, на якому тісне співробітництво між різними службами пенітенціарної установи має велике значення для задоволення потреб в'язнів та якнайефективнішого використання наявних ресурсів у загальних інтересах.

86. Хоча сьогодні це правило стає все менш і менш актуальним, воно є важливим і заслуговує на те, щоб бути збереженим у нових правилах як одна з головних гарантій в'язнів. Цілком зрозуміло, що в рамках широкої режимної діяльності необхідно докладати зусиль для збільшення можливостей для тренування та перебування на свіжому повітрі. Проте у деяких установах це положення все ще необхідне для тих в'язнів, які тимчасово знаходяться в умовах більш суворих обмежень або які не беруть участі в іншій діяльності, але бажають мати можливість для тренувань.

У прогресивних режимах спеціальні програми підготовки до звільнення стають загальною практикою. Тут мається на увазі спеціальна підготовка, яка здійснюється на останніх етапах позбавлення волі. Вона є корисною і важливою для надання в'язням свіжої інформації та "озброєння" необхідними навичками, а також для посилення почуття поваги до себе в той час, коли вони можуть відчувати стурбованість за майбутнє. Проте у філософії соціальної реінтеграції найважливішим є те, що підготовка до звільнення, з точки зору індивідуальних потреб та самих програм підготовки, повинна починатися теоретично та практично з самого початку ув'язнення. В'язничні процедури, починаючи з прийому і закінчуючи звільненням, режими та навчальні програми, врегулювання особистих справ в'язнів і загальна політика установ повинні бути зорієнтованими на досягнення кінцевої мети - повернення у життя суспільства.

Нижченаведені правила визнають, що підготовка до звільнення здійснюється у двох напрямках. Це - відповідна підготовка і допомога та спеціальні конкретні заходи, спрямовані на фактичну соціальну реінтеграцію після звільнення.

87. Необхідність безперервності підготовки до звільнення та її головна концепція вже згадувалися вище. Зокрема, можна вживати заходів для того, щоб окремі в'язні мали можливість працювати, отримувати освіту або брати участь у спортивних та інших заходах у позав'язничному суспільстві. Такі можливості вже розглядалися в інших частинах цього розділу Пояснювальної доповіді. Для в'язнів, що відбувають короткі терміни покарання, або для тих, хто знаходиться під вартою впродовж короткого періоду, перспективи можуть бути обмеженими. Проте певна підготовка все одно необхідна, навіть якщо йдеться про звичайні консультації, орієнтування або допомогу у вирішенні особистих проблем (наприклад житло, праця, сім'я).

88. Підготовка до звільнення в'язнів, яким призначене тривале покарання, безумовно буде більш довготривалою, у цьому випадку слід застосовувати загальні міркування, викладені у вступній частині вище. Кожному в'язню, якому призначене тривале покарання, повинна надаватися спеціальна підготовка та можливість користуватися загальними програмами підготовки. Тут може йти мова про використання особливих можливостей у позав'язничному суспільстві або в межах пенітенціарної установи, які можуть поєднуватися із спеціальним курсом, що проводиться наприкінці відбуття покарання. Такий курс є корисним з практичної точки зору і є цінним засобом налагодження між персоналом та в'язнями позитивних стосунків, які сприяють підтриманню належної атмосфери в усій установі в цілому.

89. Це правило стосується розвитку співробітництва з соціальними установами та добровільними працівниками, які здійснюють важливу роботу у в'язницях та з в'язнями після їхнього звільнення. В ньому також наголошується на необхідності вжиття належних заходів для задоволення індивідуальних потреб в'язнів у галузі практичного повернення до життя у суспільстві. Якщо це можливо, до такої роботи доцільно залучати спеціально підготовлений досвідчений в'язничний персонал, який повинен працювати у тісному контакті з іншими співробітниками установи та представниками соціальних органів або служб. Коли це дозволяють кадрові можливості та умови оперативного функціонування, на цьому напрямку управлінської діяльності дуже корисно тримати постійний персонал. А втім у діяльності по підготовці до звільнення мають брати участь усі співробітники персоналу. Ця робота повинна здійснюватися у співпраці з фахівцями як самої установи, так і позав'язничних служб.

Труднощі, що виникають у цій галузі, значною мірою зумовлюються браком ресурсів або недостатньою підготовкою. Інші проблеми породжуються адміністративною структурою соціальних служб. Тому слід докладати всіх зусиль для подолання цих проблем за допомогою управлінських заходів або шляхом зміцнення співробітництва. У новій редакції цього правила визнається, що вирішення цих проблем завжди є компетенцією в'язничних адміністрацій.

Ці правила у цілому являють собою кодекс стандартів та практичних заходів, спрямованих на задоволення потреб усіх в'язнів. Масштаби практичного застосування багатьох більш важливих правил безумовно залежатимуть від обставин, в яких знаходяться окремі в'язні, та від їхнього особистого правового статусу. Так, те, що є прийнятним для засудженої особи, особливо якщо вона відбуває тривалий строк покарання, може бути абсолютно неприйнятним або непрактичним для особи, засудженої по цивільній справі, або особи, яка знаходиться під вартою впродовж короткого періоду. Особливі потреби матимуть також в'язні із психічними вадами. Незважаючи на це, всі положення правил повинні застосовуватися, коли це можливо і доцільно, до всіх осіб, що знаходяться в пенітенціарних установах. Правила частини V мають розглядатися як такі, що додатково застосовуються до особливих категорій в'язнів, яких вони стосуються.

90. Це нове правило затверджує принцип, згідно з яким правила мають застосовуватися як зазначено вище.

В цих правилах попередньо ув'язнені особи - це особи, які знаходяться під вартою з причини пред'явлення їм кримінального звинувачення, але справа яких ще не розглядалася судом, або по справі яких ще не було проголошено вироку.

91. Це правило гарантує статус таких в'язнів і розширює для них можливості використання всіх правил в цілому.

92. В це правило були внесені поправки з метою більш чіткого викладу положень та посилення його застосування на практиці з урахуванням статусу відповідних в'язнів. У практичному плані в'язничні адміністрації поставатимуть іноді перед необхідністю прийняття важких рішень стосовно обмежень або нагляду. Головним міркуванням завжди має бути відповідальність в'язничних адміністрацій за підтримання порядку та дисципліни з урахуванням потреб правосуддя та справедливості стосовно кожного в'язня. Правила визнають цей момент і забезпечують головні критерії, що повинні лежати в основі таких рішень, які мають ухвалюватися з урахуванням обставин у кожному конкретному випадку.

93. Формулювання "для їхніх суттєвих контактів з адміністрацією установи і для захисту" слід розуміти як таке, що стосується в'язничних адміністрацій, адвокатів або судових органів. У формулювання цього правила була внесена деяка редакційна правка без суттєвих змін.

94. Це - ще одне правило, в якому уроки практичного досвіду та нові ідеї зумовили суттєву зміну тексту первинної редакції. Зрозуміло, що внаслідок ризику самогубства або більш загальних міркувань щодо благополуччя в'язнів можуть нерідко виникати обставини, за яких спільне розміщення у камерах є доцільним.

95. В текст цього правила були внесені лише редакційні правки.

96. В це правило були внесені поправки з метою визнати, що у забезпеченні роботи для попередньо ув'язнених, які бажають працювати, нерідко можуть виникати практичні проблеми. У цьому правилі також робиться позитивний наголос на важливості професійної підготовки або освіти для попередньо ув'язнених або як засобу підтримки в умовах позбавлення волі, або як засобу особистого розвитку.

97. На практиці, здається, з цим правилом ніяких проблем не виникає, і воно широко застосовується в Європі. Його важливість та непересічна цінність дозволили включити розумні та помірковані гарантії у повсякденну практику сучасних пенітенціарних систем. В'язничні адміністрації повинні заохочувати персонал усіх ланок до використання творчого підходу до цього правила, оскільки це може значною мірою сприяти поліпшенню інколи важких і незадовільних умов утримання осіб цієї категорії.

98. У застосуванні цього правила на практиці виникають певні проблеми. Незважаючи на це, воно є важливим символом правового та особистого статусу попередньо ув'язнених осіб, і його слід дотримуватися. У це правило були внесені поправки з метою розширити сферу його застосування та наголосити на головному принципі поводження із попередньо ув'язненими особами.

Ув'язнені в порядку виконання судового рішення у цивільній справі

99. В цілому це правило повністю застосовується і не створює ніяких проблем, незважаючи на певні розбіжності у його тлумаченні. В нього були внесені лише незначні редакційні правки.

100. В це правило були внесені деякі редакційні поправки з метою визнати, що задоволення вимог цього правила не повністю належить до компетенції в'язничних адміністрацій. На практиці, у повному обсязі воно не застосовується у зв'язку з існуванням у різних країнах різних процедур, браком ресурсів та проблемами правового визначення. Незважаючи на це, в'язничним адміністраціям слід докладати зусиль для виконання першого пункту цього правила і працювати у напрямку дотримання двох інших пунктів. В галузі управління та виправлення цієї категорії в'язнів виникають особливі міркування морального та медичного характеру, і одностайної думки з цього питання нема. Тож метою цього правила є визначення не конкретного підходу, а головних принципів забезпечення людяних та справедливих умов утримання. Для виконання вимог цього правила всі в'язничні адміністрації повинні бути готовими виділяти спеціальні ресурси для вирішення цих проблем та приділяти їм необхідну увагу. Весь персонал, який може безпосередньо працювати з в'язнями цієї категорії, повинен пройти спеціальну підготовку і мати відповідний досвід. Це набуває особливої важливості в установах, де брак ресурсів не дозволяє задовольняти потреби в'язнів цієї категорії або виконувати управлінські функції. Важливість і складність цього питання вимагають від в'язничних адміністрацій вжиття заходів для того, щоб загальні та індивідуальні проблеми тримались постійно під медичним та адміністративним контролем. Важливе значення має також продовження психіатричного лікування після звільнення.

Зростаючий наголос на міжнародному співробітництві в галузі пенології та кримінології, а також розширення можливостей такого співробітництва внаслідок розвитку засобів подорожування та удосконалення засобів зв'язку певною мірою відвертають увагу від історії цього процесу. Практики та теоретики намагаються співпрацювати в ім'я прогресу на протязі більше 100 років, але принаймні на інтелектуальному рівні міжнародний обмін ідеями та досвідом розпочався набагато раніше. Важливою частиною усього цього процесу є Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями.

Як і інші аспекти управління в'язницями, як і численні форми розробки соціальної політики, стандарти, що регулюють поводження з особами, які знаходяться у місцях позбавлення волі, повинні враховувати зміни, що відбуваються в моральному та фізичному середовищі, в якому ці стандарти застосовуються. Крім того, в'язничні адміністрації мають сприяти підтримці та намагатися заохочувати до підтримки людяних, прогресивних підходів, збудованих на найвищих реально практичних стандартах. Проте, якщо самі правила та характер їхнього застосування не будуть враховувати моральні, інтелектуальні та практичні критерії, що відповідають соціальній політиці та є надійними з політичної точки зору, вплив правил буде серйозно зменшеним. Це підтверджується досвідом та об'єктивною оцінкою сучасної реальності. Ця фундаментальна позиція була підтримана ідеалами та зобов'язаннями міжнародних органів, які впродовж більше півсторіччя намагалися викласти свою філософію та цілі у галузі карної політики в мінімальних стандартних правилах.

Впродовж цього періоду життя європейських країн порушувалося війною, економічними кризами та докорінними зрушеннями у соціальних поглядах. Така ситуація ускладнювалася проблемами міграції людей між країнами та з сіл до міст під тиском економічних труднощів. Ці глобальні соціальні зрушення супроводжувалися процесом дестабілізації сім'ї, посиленням економічної несправедливості та змінами у сприйнятті моральних та релігійних цінностей. Парадокс, але зростання загального добробуту та структурне безробіття внаслідок науково-технічного прогресу відбувалися одночасно із зростанням злочинності та антисоціальної поведінки, з однієї сторони, і позитивними тенденціями, спрямованими на моральні цілі та соціальну етику, збудовані на високих і людяних ідеалах, з іншої сторони. У цьому контексті відбулися зміни у проявах злочинності та остаточне формування прагнень молоді та деяких культурних меншин. Підвищення загальних стандартів та сподівань принесли новий вимір в каральні теорії та призвели до змін у складі ув'язнених осіб завдяки цим та іншим факторам, таким як розширення альтернатив, педагогічних заходів та підвищена мобільність. Наслідки усіх цих історичних подій та тенденцій відбилися на в'язничному виправленні та правилах, які регулюють практику управління в'язничними системами. В цій частині Пояснювальної доповіді ми розглянемо історичний розвиток правил в контексті міжнародного співробітництва на фоні змін і головної реакції на них.