Європейські пенітенціарні (вязничні) правила

3. Медичні або психіатричні служби пенітенціарних установ забезпечують психіатричне лікування усіх в'язнів, що його потребують.

4. За домовленістю з відповідними органами слід вживати заходів для забезпечення у разі необхідності продовження психіатричного лікування в'язнів після їхнього звільнення та для забезпечення їм після звільнення соціальної психіатричної допомоги.

Переглянута європейська редакція Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями

Міжнародне співробітництво в галузях каральної політики та в'язничних справ сьогодні має довгу і багату історію. У Раді Європи головними органами, що мають безпосередні повноваження у цих питаннях, є Європейський комітет з проблем злочинності (CДПC) та Комітет із співробітництва у в'язничних справах (ПC-Р-CП). Відповідно до Статуту Ради Європи та під керівництвом Комітету міністрів ці два комітети є форумом для міжнародного співробітництва в Європі і забезпечують кадрові та технічні ресурси для виконання своїх завдань. Формальні та моральні принципи управління пенітенціарними установами містяться головним чином в Європейських мінімальних стандартних правилах поводження із в'язнями та Європейській конвенції з прав людини. Нові Європейські в'язничні правила були запроваджені з метою забезпечення на майбутнє сучасного прогресивного тексту, яким можна було б керуватися у процесі управління в'язницями та застосування в'язничних режимів.

Хоча у міжнародному праві ці правила не мають обов'язкової юридичної сили, вони, фактично, були широко визнані як практичний кодекс управління в'язницями та в'язничних режимів. Крім того, на національному рівні правовий статус цих правил, хоча і різний в різних країнах, є таким, що тією чи іншою мірою вони мають важливий вплив на моральні та практичні стандарти процесу управління в'язницями. Ці правила діяли на міжнародному рівні впродовж більш ніж півсторіччя, і вони безпосередньо чи опосередковано сприяли підвищенню стандартів і слугували забезпеченню у в'язничних системах мінімальних умов людяності та поваги. Тому, хоча формально ці правила є лише дороговказом для в'язничних адміністрацій, вони все ж такі покладають великі моральні та політичні зобов'язання на ті держави-члени, які їх прийняли. У новій редакції одним з головних завдань було зробити більший наголос на обов'язку в'язничних адміністрацій виконувати правила та забезпечити основу для посилення їхнього впливу і авторитетності за допомогою інспекцій на національному рівні та палкого прагнення Ради Європи до діалогу у цій галузі.

Зростаюча стурбованість соціальними та моральними проблемами, пов'язаними з питаннями громадського порядку, людських цінностей та нерідко суперечливими потребами задоволення суспільних інтересів та прав особистості, призвела до переоцінки ролі ув'язнення. Це стосується одночасно концепції ув'язнення як інструменту соціального примушення та функцій в'язниць в системі соціальних установ. Однією з найбільших змін у підході до процесу виправлення було зрушення від режимів, безпосередньо спрямованих на виправлення поглядів і поведінки в'язнів, до моделей, орієнтованих на розвиток соціально корисних професійних навичок та особистих здібностей, які поширюватимуть перспективи успішної соціальної реінтеграції. В цілому, але з належним урахуванням характеру та серйозності кримінальних злочинів, відбулось також зрушення від використання ув'язнення до застосування не пов'язаних із позбавленням волі заходів і більш коротких термінів покарання. Така зміна акценту суттєво стримала кількість в'язнів у місцях позбавлення волі. Проте постійне заповнення в'язниць пояснюється зростанням злочинності у суспільстві та відповідною реакцією правоохоронних органів на стурбованість громадськості. Це призвело до появи значних проблем у функціонуванні великих в'язничних систем і відповідно до посилення уваги таким питанням, як ефективність в'язничних режимів, фізичні та моральні стандарти у в'язницях, ефективність управління та належна підтримка професійних та особистих прагнень персоналу.

В галузі в'язничного управління останні десятиріччя відзначалися одночасно лібералізацією та поліпшенням умов утримання та в'язничних режимів і ускладненням оперативного управління в'язницями. Обидва ці процеси посилювалися зміною складу мешканців в'язниць, зростанням інтересу громадськості до пенітенціарних проблем та активізацією наукових досліджень у цій галузі. Рада Європи докладає великих зусиль та виділяє значні кошти для вивчення цих проблем та забезпечення керівних принципів у формі резолюцій та рекомендацій. Вони наводяться у частині ІІІ нижче для того, щоб підкреслити їхню важливість для можливого урахування в національних правилах.

Європейські в'язничні правила 1987 року

В нових Європейських правилах (рекомендація № R(87)3) дещо змінені пріоритети та акценти, і вони, не принижуючи традиційних цінностей, на яких збудовані правила, враховують чималі зміни, що відбулися у теорії та практиці і що відзначені у вступі.

Найважливіше - це надання першочергового пріоритету шести правилам основних принципів, які є наріжним каменем всієї філософії та моралі правил. Ці основні принципи містять в собі критерії людяності, поважання людської гідності, соціальну мету та принципи управління, які становлять міцну та ефективну основу управління сучасними в'язничними системами. Вони наділяють ці системи головними атрибутами етики соціальної організації, які мають важливе значення для благополуччя в'язнів, статусу персоналу та сподівань цивілізованого суспільства в сучасних умовах.

В нових правилах особлива увага приділяється поверненню до життя у суспільстві (правило 3) та індивідуалізації процесу виправлення і, відповідно, диференціації виправних режимів для досягнення цієї мети. В них також визнається важливість поліпшення системи управління, яка з огляду на поточний і майбутній брак ресурсів, має надзвичайно важливе значення для підтримання і підвищення ефективності стандартів управління, а також оптимізації результатів більш досконалих і вимогливих режимів, що існують в сучасних в'язничних системах. Праця у в'язницях, навчання та соціальне і фізичне виховання визнаються найголовнішими заходами будь-якого доладно організованого виправного режиму. З точки зору реінтеграції у життя суспільства належної уваги також приділяється необхідності залучення суспільства до професійно-технічної підготовки, яка має здійснюватися в процесі виправлення. Для підвищення їхнього значення та ефективності у процесі в'язничного виправлення ці важливі складові, передбачені новими правилами, формулюються у правилах більш чітко і ясно. Це стосується також статусу і ролі в'язничного персоналу, який також відіграє дуже важливу роль у належному управлінні в'язницями та задоволенні професійних потреб виправних режимів, спрямованих на соціальну реінтеграцію. Загалом, завдання полягає у підвищенні існуючих стандартів і сприянні як подальшому поліпшенню фізичних умов утримання в'язнів у місцях позбавлення волі, так і якості управління та виправлення через підвищення статусу самих правил.

З технічної точки зору правила побудовані таким чином, щоб сприяти оперативному отриманню необхідної інформації, застосуванню правил на практиці та їхньому використанню у підготовці персоналу. Ця мета досягається завдяки логічній та впорядкованій побудові правил, яка дає можливість ясно і чітко зрозуміти їхню ціль. Тому після основних принципів в правилах наводяться розділи, присвячені управлінню в'язничними системами, персоналу, меті виправлення та виправних режимів і додатковим правилам, які стосуються виправлення і потреб особливих категорій в'язнів.

Звичайно, слід сподіватися, як це вже було з багатьма стандартами, передбаченими правилами, що в'язничні адміністрації будуть функціонувати та забезпечувати ресурси на рівнях більш високих, ніж ті, що передбачені правилами. Ще більш важливим моментом є те, що у випадках появи труднощів у застосуванні правил будуть докладатися усі зусилля для подолання проблем, що перешкоджають виконанню вимог цих правил. У разі наявності у деяких галузях постійних труднощів в'язничні адміністрації можуть звертатися за порадами та допомогою до Ради Європи. Пояснювальна доповідь має на меті слугувати практичним робочим документом, який слід використовувати разом із правилами, і забезпечувати тлумачення більш глибоке, ніж те, що можливе на основі фактичних положень самих правил. Вона має також на меті поглиблення розуміння правил, підвищення зацікавленості у їхній ефективності та практичному застосуванні, що сприятиме подальшому поліпшенню в'язничних режимів та управління. Пояснювальна доповідь може також певною мірою допомогти тим адміністраціям, які воліють запровадити на місцевому рівні такі більш конкретні стандарти, які неможливо передбачити на міжнародному рівні. Пояснювальна доповідь таким чином містить стислі узагальнені коментарі філософського характеру до кожного розділу правил і конкретні практичні коментарі до кожного правила, які можуть бути доцільними та корисними.

Переоцінка каральної філософії, в'язничних виправлення та управління, згадана у вступі, завжди була найбільш вдалою, коли вона здійснювалася у контексті людських цінностей та соціальних критеріїв. Вона була також зосереджена на успіхах та невдачах самих в'язничних служб або виправного покликання інституту ув'язнення. Цей підхід мав певні небажані наслідки, тому що завжди важко оцінити такі питання, належним чином врахувати складність проблем, визначити правильний розподіл соціальної відповідальності і запобігти руйнівним наслідкам для політики та в'язничного персоналу. З цієї точки зору нові правила є підтвердженням з боку Ради Європи традиційних людських цінностей та позитивної виховної ролі пенітенціарних служб, які спрямовують свою діяльність на соціальну реінтеграцію у кожному випадку, коли це можливо. Усі ці функції більш точніше оцінюються у контексті моральних стандартів та якості виконання, а не за допомогою об'єктивних данних, які використовуються для відносно спрощеної оцінки успіхів або невдач. З цієї точки зору правила становлять належну основу і передбачають необхідні стандарти. Завдяки наголосу на людському вимірі, поліпшенні управління, більш чіткому визначенні цілей, грунтовнішій інспекції та міжнародному співробітництві, правила являють собою важіль для удосконалення та новий стимул для подальшого прогресу в галузі управління в'язницями та в'язничних режимів у Європі.

Головна спрямованість пунктів преамбули нових Європейських в'язничних правил у загальних рисах описана у вступі до Пояснювальної доповіді. Їхній зміст підсумковано більш точніше у преамбулі нової редакції правил для того, щоб самі правила точно віддзеркалювали важливі цілі та принципи, що були закладені в основу нової європейської редакції.

Мета цих правил полягає у тому, щоб за допомогою логічно- послідовного, позитивного, реалістичного, сучасного підходу до процесу управління та виправлення задовольнити потреби та прагнення в'язничних адміністрацій, в'язнів та в'язничного персоналу. Крім того, що правила були зміцнені за рахунок посилення акценту на необхідності поліпшення існуючих стандартів, в них були також включені положення, спрямовані на підвищення авторитетності правил і сприяння систематичним перевіркам умов утримання у в'язницях та існуючої практики з використанням для цієї важливої справи головних критеріїв правил. Безумовно, точне визначення цих критеріїв буде у різних країнах різним і залежатиме від кліматичних та інших місцевих умов та практики. Тому у міжнародному документі було б неможливим або навіть недоцільним намагатися точно визначити ці стандарти. Проте було б корисним для належного управління в'язницями, для політики їхнього розвитку та сприяння перевіркам, якби на національному рівні відповідно до вимог цих правил були розроблені норми фізичних умов утримання у в'язницях. Як свідчить практика, в Європі в'язничні адміністрації, як правило, застосовують норми, що набагато перевищують мінімальні стандарти, передбачені правилами, і тому нова в'язнична архітектура або заходи ні в якому разі не повинні опускатися нижче вже досягнутого рівня. Передбачається, що коли існуючі умови не відповідають положенням цих правил, то політика і практика повинні бути спрямованими на виправлення такого положення.

У преамбулі міститься посилання на спроможність Ради Європи надавати в'язничним адміністраціям консультативні послуги та підтримку у разі існування труднощів у виконанні вимог цих правил або у вирішенні практичних проблем. Це посилання зроблене з метою стимулювання співробітництва між європейськими в'язничними службами в рамках діяльності Ради. У контексті програми Європейського комітету з проблем злочинності існують можливості для розгляду широкої низки загальних проблем та найбільш ефективних підходів для подальшого розвитку. Що стосується в'язничних адміністрацій, то Комітет із співробітництва у в'язничних справах може надавати консультативні послуги та безпосередньо співпрацювати з будь-якою в'язничною адміністрацією, яка бажає скористатися його послугами. Обмін інформацією з пенітенціарних питань, який здійснюється через Правовий директорат, є тим засобом, що дозволяє швидко проробляти конкретні питання, завдяки чому в'язничні адміністрації можуть, на свій розсуд, скористатися досвідом інших європейських країн у конкретних проблемних або особливо актуальних галузях. Завдяки поглибленню розуміння Європейських в'язничних правил серед в'язничного персоналу та громадськості, а також завдяки активному застосуванню правил на практиці таке співробітництво може відігравати важливу роль.

Коли йдеться про застосування правил в галузі політики, практики, підготовки або інспекцій, слід завжди пам'ятати чотири головні цілі, викладені на початку преамбули.

Шість правил частини I є найбільш важливими, тому що вони мають непересічне значення для теорії та практики управління будь-якою в'язничною системою, що збудована на принципах людяності, моралі, справедливості та поваги до людської гідності, які є суттєво важливими для сучасного цивілізованого суспільства. Відхід від цих правил або їх упереджене тлумачення не дозволяється ні за яких обставин. Вони мають на меті забезпечити всі інші правила пріоритетними стандартами, запроваджувати які будуть зобов'язані без будь-якого застереження всі в'язничні адміністрації, що приймуть Європейські в'язничні правила.

1. Це правило було посилене шляхом включення в нього посилання на відповідність цим правилам. Воно не тільки підкреслює чинність правил з точки зору людської гідності, але й встановлює статус та пріоритетність правил у всіх тих аспектах в'язничного управління, на які вони спрямовані.

2. Положення цього правила стосуються основних свобод осіб та моралі вільних суспільств. Практика свідчить про те, що визначення дійсних релігійних переконань або моральних принципів може нерідко бути важкою справою. Такі випадки можуть бути належним чином врегульовані тільки з урахуванням місцевих умов та сучасних підходів. Можуть також виникати обставини, за яких певні заходи позитивної дискримінації щодо окремих осіб або групи можуть бути необхідними. У таких випадках слід докладати всіх зусиль для того, щоб вести розмову з відповідними особами та іншими в'язнями, яких це може стосуватися, з позиції дбайливості та здорового глузду. Такі спеціальні заходи мають здійснюватися на основі головного критерію цього правила - поваги до особистості та її переконань. Вони ніколи не повинні зашкоджувати іншим особам або групам.

3. У цьому правилі посилання на режим поводження з ув'язненими особами робиться з метою підкреслити головну концепцію. У загальному плані воно вказує на всі ті заходи (праця, соціальна підготовка, освіта, професійно-технічне орієнтування, фізичне виховання і підготовка до звільнення, тощо), які мають здійснюватися для підтримання або відновлення фізичного та психічного стану здоров'я в'язнів, забезпечення їхньої соціальної реінтеграції та загальних умов їхнього утримання. Звичайно, масштаби застосування цього підходу на практиці залежатимуть від наявних у пенітенціарних установ ресурсів, тривалості вироку покарання та загальної атмосфери ув'язнення. Але дуже важливо встановити, як це робиться у цьому правилі, лаконічний загальний принцип, яким керувались би у своїй діяльності в'язничні адміністрації і який був би загальним мірилом всієї діяльності. Більш докладно цей загальний принцип розглядається у правилах, що стосуються мети виправлення та виправних режимів.

4. Важливість регулярних інспекцій підкреслюється тим, що їм надається увага як одному з основних принципів. Всі в'язничні адміністрації мають забезпечити, щоб вимоги цих правил застосовувалися разом з іншими критеріями. Організація та статус процесу інспекцій у різних країнах будуть різними. Ефективність та авторитет інспекційних служб будуть посилюватися завдяки їхній незалежності від в'язничних адміністрацій та регулярної публікації результатів їхньої роботи.

5. Важливість цього правила сама собою зрозуміла. Його першочергове значення підкреслюється тим фактом, що воно включене у нові правила як один з основних принципів.

6. Це правило - нове, і воно набуває непересічного значення для ефективного застосування цих правил на практиці. Зокрема, розповсюдження цих правил сприятиме більш глибокому розумінню персоналом своїх завдань та головних критеріїв в'язничного управління, які визначені у правилах.

У процесі управління пенітенціарними установами процедури прийому мають дуже важливе значення для створення морального клімату та досягнення правильного балансу між формальною ефективністю та добрим ставленням до людей, які неминуче відчувають стурбованість. Тому фізичне оточення та головні процедури, що виконуються під час прийому, повинні у міру можливості враховувати цей головний принцип. Доброзичливий, людяний та у міру зручний процес під час прийому до пенітенціарної установи може значною мірою сприяти належному моральному стану та поведінці відповідних осіб, в'язнів та персоналу. У в'язнів слід розвивати розуміння того, що всі процедури є необхідними та індивідуальними, що вони мають на меті полегшити проблеми, які виникнуть у в'язниці, та сприяти задоволенню їхніх особистих потреб та потреб майбутньої соціальної реінтеграції. Персонал має розглядати ці процедури як необхідний елемент ефективного і належного управління установою і як необхідний засіб виконання ним своїх завдань у процесі управління в'язницями та виправлення в'язнів. Далі у тексті буде згадана концептуальна потреба розглядати процес прийому як перший етап загальної програми підготовки до звільнення.

7 і 8. Практика свідчить, що правила, які стосуються прийому та реєстрації, ніяких особливих проблем не створюють. Однак правило 7 було переформульоване з метою урахування зростаючих масштабів використання комп'ютерів, яке може продовжуватися у майбутньому. Тому правила більше не вимагають вести відповідний журнал обліку. Обсяг і точний характер інформації, що має реєструватися та зберігатися, великою мірою залежатимуть від системи управління, яку використовує та чи інша адміністрація, і від технічних засобів, що використовуються для обробки такої інформації. Таким чином, обсяг інформації, що реєструється, буде неоднаковим, але він має включати відомості, зазначені у правилі 8. Застосування електронної інформації диктує необхідність забезпечення належної охорони конфіденційного характеру особистої інформації.

Належна реєстрація подробиць, що стосуються прийому в'язнів під варту, є важливою запорукою прав особистості і захисту від свавілля. Вона також необхідна для належного розслідування будь-яких скарг, які можуть з'явитися під час або після прийому.

9. Закономірний стрес, що люди відчувають під час прийому до пенітенціарної установи, часто посилюється їхніми особистими проблемами, які стосуються їхніх сімей, друзів або роботи і які дійсно можуть бути або вважаються в'язнями невідкладними. Тому уважне ставлення до цих проблем у той момент, коли вони видаються найбільш гострими, є і виправданим, і корисним. Нажаль, умови, в яких здійснюється прийом, можуть зробити це дуже проблематичною справою, особливо у великих пенітенціарних установах, оскільки суди часто надсилають до в'язниць одночасно велику кількість осіб. Однак загальнолюдські цінності та більш широкі міркування управління вимагають направляти на вирішення цієї проблеми всі можливі ресурси. Тут найважливішого значення набувають досвідчений персонал, належний нагляд та доступ, у разі необхідності, до послуг спеціалістів. Слід також приділяти увагу необхідності забезпечення приватності та можливості якнайскоріших контактів з родичами або друзями по телефону, у разі можливості, або поштою. Корисною для сприяння в'язням у вирішенні їхніх власних проблем і для звернення до відповідного персоналу за допомогою може бути наявність письмової інформації про можливості, що існують для вирішення питань особистого характеру.

10. Вимоги правила 10 стосуються всього процесу підготовки в'язнів до звільнення та подальшої реінтеграції у життя суспільства. Успіх цього процесу залежатиме безумовно від низки факторів. Тут йдеться про тривалість строку покарання, наявність ресурсів для підготовки індивідуальних програм та спроможність адміністративної системи реєструвати, поновлювати та обробляти головну інформацію. Можливості начальника установи особисто вибирати та затверджувати такі програми залежатиме від конкретних обставин. Однак він завжди має бути належним чином поінформований і має здійснювати загальний контроль за цим важливим аспектом управління в'язницями та виправлення в'язнів. Доступ до інформації про особисті програми для в'язнів, як правило, має бути відкритим тільки для персоналу або інших осіб, належним чином уповноважених відповідним органом, наприклад в'язничною адміністрацією або судом.

У новій редакції цього правила міститься посилання на осіб, які безпосередньо відповідають за в'язнів. Воно підкреслює необхідність якнайширшого залучення усього персоналу, який відповідає за управління та виправлення в'язнів. Посилання на доповіді про психічний стан вилучене, оскільки такі доповіді є загальновизнаною необхідністю і не виправдовують особливого акценту. У будь-якому випадку до психіатра, як правило, направляє лікар, доповідь якого передбачається правилами.

Ефективність сучасного виправлення у місцях позбавлення волі головним чином залежить від диференціації установ, розробки низки режимів і процесу класифікації та розміщення в'язнів у ті установи, які є найбільш придатними для задоволення їхніх індивідуальних потреб. Тому важливо, щоб у процесі розподілу ресурсів, призначених для пенітенціарних установ, у процесі розробки виправних режимів та підготовки персоналу з метою якнайскорішого запровадження цих режимів, в'язничні адміністрації дотримувалися загальної стратегії, використовуючи з цією метою послідовні та систематизовані критерії та необхідний адміністративний механізм. Правила цієї частини складають спрощену низку таких критеріїв і визначають головні категорії в'язнів, для яких в'язничні адміністрації, як правило, мають вживати спеціальних або окремих заходів для їхнього розміщення або виправлення.

11. Перший із принципів цього правила міститься у правилі 11.1, яке передбачає головні критерії, що повинні звичайно враховуватися під час розміщення в'язнів по відповідних режимах. Посилання на особливі вимоги щодо їхнього режиму включає не тільки освітні потреби, але також інші фактори, згадані у правилі 12.

Досвід останніх років свідчить про тенденцію до зміни поглядів, які раніше існували щодо потреби відокремлення деяких категорій в'язнів. Сучасна пенітенціарна філософія вже не вимагає чіткого відокремлення молодих в'язнів від дорослих, чоловіків від жінок або засуджених від незасуджених. Тому ці правила були послаблені з метою визнання того, що за певних обставин деякі контакти між цими категоріями в'язнів можуть бути корисними або якнайменш не мати негативних наслідків. Таким чином, для молодих в'язнів за певних обставин може бути корисною стабільність, що може стати результатом їхньої участі разом із дорослими в'язнями у діяльності, яка здійснюється в рамках виправного режиму. Це саме стосується і участі чоловіків та жінок в одній виправній програмі. Для незасуджених в'язнів, яким робота чи інша діяльність в рамках режиму не надається або обмежується, може бути корисною можливість здійснювати ті види діяльності, якими займаються засуджені в'язні.

12. У більшості в'язничних систем головна мета розміщення в'язнів в установи, що знаходяться поблизу їхніх домівок та відповідають вимогам їхнього виправлення, може бути зашкоджена у деяких випадках можливістю потенційно небезпечної або неналежної поведінки. Це правило було переформульоване з метою надання йому більш позитивного наголосу. Воно також запроваджує поняття рекласифікації, для того щоб підкреслити необхідність тримати під особливим наглядом тих в'язнів, на виправлення і розміщення яких мали негативний вплив такі міркування. Необхідно, щоб вони не знаходилися постійно у несприятливому становищі в результаті первинної класифікації і щоб вони також могли мати надію на те, що їхнє становище може бути поліпшене. В ідеальних випадках категоризація та розміщення в'язнів мають залежати від їхньої фактичної поведінки, а не від суб'єктивного рішення. Безумовно, нерідко будуть виникати дуже складні випадки, у яких в'язничні адміністрації, керуючись громадськими інтересами та інтересами безпеки персоналу, віддаватимуть перевагу обережності, навіть якщо це явно суперечить благополуччю в'язнів. Цей момент є головними аргументом на користь регулярного перегляду у таких випадках категоризації та розміщення в'язнів і у разі необхідності подання клопотання до вищого керівництва.

13. Само собою зрозуміло, що ефективність виправних режимів залежатиме від розміщення в'язнів та ресурсів, що конкретно виділяються для досягнення цілей виправлення. У практичному житті в'язничні адміністрації часто позбавлені такої можливості. Це правило наголошує на підході, який має використовуватися у такій філософії виправлення.

Правила справедливо передбачають мінімальні елементарні стандарти, які забезпечуватимуть ув'язненим особам людяні та пристойні фізичні умови життя. У цьому контексті слід відзначити дві загальні думки. Перша з них полягає у тому, що цей аспект створює певні труднощі для в'язничних адміністрацій тих установ, в яких активно використовуються застарілі і можливо занедбані приміщення та/або в яких існує серйозна проблема зростання кількості в'язнів, переповнення і внаслідок цього великі труднощі у забезпеченні приміщень та елементарних послуг. Друга думка стосується впливу приміщень на в'язничне середовище та роботу персоналу, виправлення в'язнів, процес управління та моральний клімат. Сьогодні існування цих проблем все більше і більше визнається. Тому необхідно сприяти здійсненню заходів, спрямованих на поліпшення стану застарілих в'язниць шляхом ремонту приміщень, та повністю врахувати ці фактори у плануванні нових будівель. У цих двох напрямках більшість європейських в'язничних адміністрацій докладали зусиль та виділяли ресурси на цей важливий аспект їхніх завдань. Для повного виконання цих правил на місцевому рівні необхідно визначити норми та адміністративну практику. Вирішуючи проблему приміщень на цих рівнях, слід враховувати адміністративні потреби, людський вимір виправних режимів і пенітенціарної діяльності та соціальні фактори. Приміщення мають бути належними з точки зору стандартів, встановлених правилами, мають проектуватися та використовуватися з метою створення середовища, що сприятиме позитивному сприйняттю персоналом та в'язнями цілей реінтеграції, мають бути придатними для забезпечення управління та безпечного перебування під вартою, а також мають бути прийнятними з соціальної точки зору. Безумовно, це довгострокові підходи; вимоги правил мають більш безпосередній та поточний характер. Ці два аспекти доповнюють концепцію людяної та прогресивної політики забезпечення в'язням приміщень, яка є одним із важливих елементів у принципах, що викладені у правилі 1.

14. Вже визнано, що історичні причини та повсякденна реальність неминуче створюють проблеми у галузі виконання вимог цього правила. Піднімалося також і питання спільного розміщення. Ні у кого не викликає сумніву, що кожний в'язень повинен розміщуватися у разі можливості в окремій камері, якщо він того бажає. Досвід свідчить також про те, що дехто із в'язнів віддає перевагу спільному розміщенню, а для декого з них, особливо тих, хто легко зазнає стресів або може скоїти самогубство, таке розміщення є корисним. Це питання кожна в'язнична адміністрація має тримати постійно на контролі як питання загальної політики, так і повсякденної роботи при індивідуальних розміщеннях. Посилання у правилі 14 на доцільність спільного розміщення зроблене також з метою використання приміщень, призначених або адаптованих для проживання двох або декількох в'язнів в одній камері чи кімнаті з причин виправлення або управління. Коли спільне розміщення зумовлюється необхідністю і коли воно відбувається в результаті адміністративних рішень, особливих зусиль слід докладати для забезпечення належного нагляду та надання відповідним працівникам необхідної інформації. У деяких ситуаціях доцільно використовувати вночі системи спеціального зв'язку. Для того щоб цей аспект управління в'язницями постійно знаходився під належним контролем на адміністративному та оперативному рівнях, слід вести облік усіх випадків примусового та добровільного спільного розміщення.

15. Як вже зазначалося, на національному рівні доцільно розробити відповідні норми, для того щоб вимоги цього правила виконувалися з урахуванням місцевих умов та практики.

16. Це - ще одне правило, для виконання якого необхідні місцеві норми. У це правило були внесені зміни з метою зробити його більш реально практичним і зазначити, що сьогоднішні стандарти передбачають обладнання нових приміщень системами вентиляції.

17. Виконання цього важливого правила гальмується наявністю незадовільної санітарної інфраструктури у багатьох старих і переповнених в'язницях. Воно має непересічне значення для правила 1, і забезпечення його виконання має бути одним з першочергових пріоритетів у планах модернізації, що розробляються всіма в'язничними адміністраціями, які відчувають на собі тягар цієї проблеми.

18. Міркування, наведені вище щодо правила 17, стосуються також і цього правила. Посилання на вільне користування ванними приміщеннями у будь-який розумний час, яке міститься у новій редакції, було включене на визнання тенденції у напрямку одного з тих аспектів в'язничного життя, який дає можливість підвищувати особисту відповідальність та вибір в інтересах виправлення та підготовки.

19. Хоча це правило широко визнається як одне із завдань в'язничного управління та повсякденної роботи, у деяких випадках воно створювало проблеми. Ці проблеми пов'язані із питаннями наявності ресурсів для адміністративно-господарських потреб, особистою відповідальністю в'язнів за їхні камери та демонстраціями протесту. Положення, що обмежувало дію правила приміщеннями в'язнів і що містилося у первинному правилі, було вилучене на визнання того, що загальний стан та моральний клімат пенітенціарної установи залежать також від підтримання в належному порядку та чистоті інших частин установи. Персонал, як і в'язні, має право на такі умови у його приміщеннях, призначених для роботи та відпочинку. Неухильне дотримання цього правила у всіх частинах в'язниці слугуватиме загальним інтересам.

Заохочення в'язнів до підтримання особистої гігієни шляхом вжиття належних заходів та виділення відповідних ресурсів має бути одним з першочергових пріоритетів та одним з головних елементів процесу виправлення та підготовки.

20 і 21. Основні туалетні речі, передбачені цими правилами, мають надаватися безкоштовно у кількості та за якістю, що відповідають місцевій практиці. Коли це можливо, слід забезпечувати послуги перукаря, і в'язні повинні мати можливість окрім наданих їм туалетних речей купувати їх на свій вибір. У разі можливості має постачатися гаряча та холодна вода.

Якісні та чисті одяг і постільні речі мають першочергове значення для утвердження у всіх людей почуття гідності та поваги до себе. В умовах позбавлення волі вони набувають ще більшого значення. Адже це один з тих аспектів в'язничного життя, якому можуть надавати перебільшеної уваги ті особи, можливості особистого вибору яких неминуче обмежуються, а незвичність до казенного в'язничного одягу посилює почуття неповноцінності. Сьогодні, в деяких установах відзначається зростаюча тенденція до видання дозволу деяким категоріям в'язнів, наприклад жінкам, підслідним особам і навіть деяким засудженим чоловікам, носити їхній власний одяг. Це - дуже важливий момент у контексті сучасних підходів до реінтеграції, згідно з якими забезпечення нормального середовища та збереження особистості мають непересічне значення для досягнення цієї мети. Якщо це неможливо з фінансових, режимних або санітарних причин, в'язничні адміністрації мають забезпечувати одяг і постільні речі задовільної якості та чистоти, а також ефективні та регулярні процедури їхньої заміни.

22. Незалежно від того, як одягнені в'язні, у казенний чи власний одяг, в'язничні адміністрації у своїй повсякденній роботі мають приділяти належну увагу питанням його забезпечення, прання та ремонту. Особливо важливо, щоб в'язні, які працюють за межами установи або опиняються на волі з будь-яких інших причин, наприклад відвідання позав'язничних освітніх установ або необхідність постати перед судом, були одягнені у звичайний, а не помітний в'язничний одяг.

У разі можливості в'язні повинні мати дозвіл приходити на побачення у цивільному одязі: за будь-яких обставин персонал має забезпечувати для побачень чистий одяг у належному стані. Пристойний вигляд в'язнів має для них самих та для відвідувачів важливе значення. Необхідно, щоб за межами в'язниці під час відпустки, роботи або навчання вони були одягнені належним чином. Для роботи в межах установи в'язням має видаватися відповідний одяг з урахуванням, коли це необхідно, вимог безпеки та характеру здійснюваної ними роботи.

23. Це правило стосується одягу, у якому в'язні прибувають до установи або який вони беруть з собою. Під час прийому такий одяг має бути перевіреним, зареєстрованим і у разі необхідності випраним або вичищеним перед видачею або здачею на зберігання. Для зберігання особистого одягу у стані придатному для видачі в будь-який час або при звільненні слід запровадити постійну процедуру.

24. Типи ліжок і спальних речей, якими користуються в'язні, будуть залежати від кліматичних умов та відповідних місцевих стандартів. Постільні речі так само, як і одяг мають бути якісними, чистими і повинні підтримуватися у задовільному стані. Ліжка та спальні речі повинні бути безпечними і повинні регулярно перевірятися в рамках повсякденної управлінської роботи.

Важливість харчування для доброго загального стану здоров'я та настрою в'язнів навряд чи можна переоцінити. Їжа та вода складають підвалини самого життя і неминуче привертають до себе особливу увагу тих людей, які приречені на монотонність в'язничного життя в силу позбавлення волі. Якість їжі, її сервіровка та роздача можуть бути одним з найважливіших критеріїв оцінки ув'язненими особами рівня піклування про них та відповідальності за них з боку керівництва. Це має велике значення для формування у в'язнів загального ставлення до всього процесу їхнього виправлення та підготовки. Погана ж їжа та сервіровка можуть бути причиною серйозного незадоволення. Нажаль переповненість багатьох в'язниць або старі приміщення та кулінарне обладнання ускладнюють організацію задовільної сервіровки та роздачі їжі. Як одне з найголовніших завдань процесу управління пенітенціарними установами, харчування вимагає особливої уваги і має бути спрямованим на те, щоб в'язні отримували таку їжу, яка за дієтичними нормами та умовами споживання максимально наближається до середніх стандартів громадського харчування за межами пенітенціарних установ.

Начальники всіх в'язниць повинні особисто приділяти увагу цьому аспекту їхніх функцій у процесі управління в'язницями і повинні особисто перевіряти, чи відповідає харчування санітарно-гігієнічним нормам і чи воно сприяє загальному укладу життя в установі.

Сучасні системи приготування їжі та обладнання значно розширюють можливості задоволення потреб тих, кому з медичних, культурних або релігійних причин необхідна особлива дієта, або тих, кому може бути необхідна їжа у незвичайні години. В'язничні адміністрації мають докладати зусиль для того, щоб не відставати від розвитку позав'язничного життя, і за допомогою ретельного добору, підготовки та перевірки в'язничного персоналу, що відповідає за харчування, мають забезпечити, щоб він був достатньо компетентним і дотримувався встановлених норм.

25. Для виконання вимог цього правила буде необхідно встановити відповідні контакти із здравоохоронними органами та забезпечити регулярне консультування місцевим керівництвом медичного персоналу установ.

Медичне обслуговування в пенітенціарних установах має надаватися і організовуватися за такими якісними стандартами, які домірні тим, що використовуються у позав'язничному суспільстві. Воно є особливо важливим у в'язничному середовищі, тому що воно чітко віддзеркалює рівень людяності та турботи, притаманний всій в'язничній системі. Професійний рівень та ефективність медичного обслуговування мають забезпечуватися на достатньо високому рівні шляхом належного добору кадрів, їхнього удосконалення, підготовки і регулярного контролю з боку адміністрації, яка, як правило, безпосередньо не бере участі або бере опосередковану участь у головній повсякденній роботі медичних служб.

Поліпшення медичного обслуговування вимагає також надання відповідних ресурсів для підготовки медичного персоналу з питань його медичних та санітарних функцій. Лікар має нести безпосередню відповідальність за заохочення медичного персоналу до професійно-технічної підготовки і контроль за нею, а також за повсякденну роботу персоналу у в'язничних лікарнях та клініках. Наявні на місцевому позав'язничному рівні медичні ресурси слід також використовувати з метою розширення в'язням доступу до спеціалізованого обслуговування та підтримки загального підходу, зорієнтованого на більш тісне співробітництво з позав'язничними установами.

Лікарі в'язниць несуть подвійний тягар. З одного боку, вони безпосередньо відповідають перед начальником в'язниці за належне виконання своїх обов'язків. З другого боку, вони безпосередньо відповідають за своїх пацієнтів-в'язнів і за стан їхнього здоров'я в цілому. Поєднувати ці два завдання не завжди легко. Крім того, в'язничні медичні служби знаходяться в особливому фокусі суперечливих теоретичних думок про характер відносин між медичним персоналом, керівництвом в'язниць та в'язнями -пацієнтами у середовищі, що має примусовий характер. Ці спори поширюються також і на питання обов'язковості або добровільності лікування та право вибору лікаря. Однозначну загальноприйнятну відповідь на ці складні і нерідко емоційні питання знайти важко. Тому кожне суспільство та його в'язнична система повинні визначити свій власний підхід. Проте деякі принципи є непересічними і повинні розглядатися як першочерговий пріоритет. Вони передбачають, що лікарі та їхній медичний персонал несуть безпосередню відповідальність за лікування в'язнів, що знаходяться під їхнім наглядом; що лікування здійснюється, а рішення щодо нього приймається після консультації із спеціалістами і виключно в інтересах здоров'я та благополуччя пацієнтів. Будь-яке рішення в'язничного керівництва, що суперечить думці лікаря, повинно доповідатися вищому керівникові і переглядатися.

26. Це - головне правило забезпечення медичного обслуговування в пенітенціарних установах. Основа, на якій таке обслуговування має організовуватися, залежатиме від характеру та структури національних служб охорони здоров'я, розмірів та потреб конкретної установи. Головний підхід цього правила полягає у тому, що медичні служби в'язниць та позав'язничного суспільства мають бути сполучними у тому, що стосується матеріальних ресурсів та ліків, медичного персоналу або клінічного лікування. Для забезпечення якості та ефективності цього загального підходу він має регулярно переглядатися адміністрацією, а його здійснення повинно періодично контролюватися.

27. Це правило за своїм змістом чітко спирається на загальні принципи та положення Європейської конвенції з прав людини і не створює ніяких труднощів. Адже заборона експериментів має також посилюватися положеннями внутрішнього законодавства. Тому проблеми можуть виникати у сфері його застосування. Зрозуміло, що дослідження, спрямовані на підвищення ефективності лікування, у деяких випадках можуть диктувати необхідність проведення експериментів. Але це правило запроваджує надійний захист у цій сфері, і воно порушуватися не може. Експерименти мають бути належним чином санкціоновані відповідним органом. В'язні повинні залучатися до експериментів виключно на добровільній основі, за їхньою письмовою згодою, і вони повинні мати можливість у будь-який час відмовитися від експериментів, що на них проводяться, якщо вони цього бажають. В'язні не можуть відбиратися для експериментів як піддослідний об'єкт тільки внаслідок їхнього становища. Не повинні вони також і опинятися у ситуації, коли відмова від пропозиції щодо експериментів призводить до необгрунтованих претензій або втрати деяких привілеїв чи переваг. Крім того, для забезпечення виконання вимог цього правила експерименти мають регулярно контролюватися та оцінюватися адміністративними органами.

28. Перша вимога цього правила стосовно прийняття пологів за межами в'язниць, здається, не створює на практиці ніяких особливих труднощів і широко виконується. Якщо в'язнів-жінок у тій чи іншій установі небагато, з точки зору управління буде доцільним дійти згоди з відповідною позав'язничною медичною установою щодо прийняття пологів та післяродового нагляду. Проте практичне застосування другого пункту цього правила у різних країнах та ситуаціях буде різним. Тут одностайної думки не існує і не може існувати, оскільки тривалість спільного перебування матері з дитиною та вік, до якого дитина має бути з матір'ю, обумовлюються місцевими стереотипами та практикою. У багатьох випадках вирішення цього питання залежить від наявних ресурсів. В інших випадках головним чинником буде стан здоров'я матері та дитини. Але незалежно від ресурсів та інших міркувань головний принцип полягає у забезпеченні негайного та подальшого благополуччя дитини та її матері. Які б точки зору не існували щодо віку, з якого дитина має бути відлучена від матері, та щодо умов, у яких матір може годувати свою дитину у в'язниці, доглядати за нею та встановлювати свої особисті стосунки з нею, для забезпечення безпечних і належних умов у цій справі необхідно визначити спеціальні пріоритети. З цією метою необхідно здійснювати належний контроль та добирати спеціально підготовлений для цього персонал. Медичні заходи мають розроблятися та здійснюватися з урахуванням необхідності досягнення якнайвищих стандартів.

Ефективне застосування цього підходу вимагає, щоб правила, які регулюють такі ситуації щодо матері та дитини, були чітко сформульованими і зрозумілими. Для цього слід визначити, що забороняється, і забезпечити лікарям і адміністративним керівникам відповідну гнучкість у практичному вирішенні таких питань. Необхідно докладати всіх зусиль для створення атмосфери, яка якнайближче наближалася б до нормальних задовільних умов, що створюються для матері та дитини за межами в'язниць; однак нагляд з боку медичного та в'язничного персоналу повинен бути більш активним, ніж у позав'язничних установах. Коли це дозволяють обставини і коли цього вимагають міркування догляду, матері і/або дитині повинна надаватися можливість використання позав'язничних ясел та інших установ.

Пункт 2 правила 28 стосується тільки тих ситуацій, коли жінки знаходяться у в'язницях разом із своїми дітьми. У таких випадках не можна забувати, що, як свідчить досвід, постійний догляд матері за її дитиною, особливо у перші місяці після народження, має важливе значення для розвитку і майбутнього благополуччя дитини. До часу відлучення дитини від матері, у якому віці воно не відбувалося б, в'язничні адміністрації повинні робити все можливе для забезпечення нормального стану здоров'я, зростання, соціального, психічного та інтелектуального розвитку дитини і для підтримки матері у такій складній ситуації.

29. Адміністративні та медичні вимоги цього правила є безумовно законними та виправданими. Загалом, вони широко виконуються, але певні труднощі виникають у випадках коротких періодів позбавлення волі. Ще одне питання, що виникає на практиці, стосується можливості здійснення належного медичного огляду не лікарем, а іншим співробітником в установах, в яких загальний рівень медичного обслуговування є достатньо високим і виправдовує це. У цілому забезпечення суворого практичного виконання цього правила покладається на начальника та лікаря установи.

30. Це правило визначає головні функції лікаря у його професійній діяльності, і воно має безпосереднє відношення до адміністрації в'язниць, яка несе загальну відповідальність за пенітенціарну установу та в'язнів, що в ній утримуються. Посилання на медичні норми слід розглядати як вимогу забезпечення такого рівня медичного обслуговування, який відповідає нормальним медичним стандартам, що застосовуються у позав'язничному суспільстві.

31. Кожне з положень цього правила створює певні труднощі на практиці і тому широко не застосовується. Проте у кожному випадку необхідно забезпечувати відповідний рівень медичної думки. Тому з метою сприяння досягненню цілей цього правила в нього було включене посилання на компетентний орган, для того щоб не покладати всю відповідальність за інспекції та консультування на лікаря. Крім того, положення стосовно фізичного виховання та спорту були виключені з цього правила і перенесені у правила, що стосуються режимів.

Другий пункт цього правила є одним з важливих елементів належного управління пенітенціарними установами, і в ньому також робиться необхідний наголос на розподілі функцій у цій сфері.

32. Посилання на наявні на місцевому рівні послуги було включене в це правило з метою заохочення в'язничних медичних служб до їхнього більш широкого використання для лікування фізичних або психічних захворювань в'язнів. Це стосується також продовження лікування, розпочатого до ув'язнення, і продовження після звільнення лікування, розпочатого у в'язниці. У цьому контексті слід враховувати, зокрема, необхідність соціально-медичної реабілітації наркоманів.

Одним з найбільш делікатних і тому важливих аспектів управління в'язнями є питання підтримання дисципліни та призначення покарання. Тут для забезпечення необхідних та справедливих заходів здійснення необхідного контролю і санкцій особливого значення набувають, якщо керуватися міркуваннями людяності і реалістичності, високі професійні стандарти та спеціальна підготовка. Системи справедливого та ефективного покарання необхідні для здійснення основних принципів в інтересах суспільства, в'язничного персоналу та самих в'язнів. Належні контроль та дисципліна у галузі особистого поводження та суспільної діяльності у в'язницях необхідні для досягнення головних цілей виправлення осіб, позбавлених волі. Крім того, суспільство має право вимагати, щоб управління в'язницями здійснювалося на впорядкованій основі, і тому безпечність та ефективність виконання персоналом його в'язничних та виправних завдань також залежить від цього. Проте дисципліна як така не є самоціллю процесу управління. Вона є необхідним аспектом головного завдання адміністрації по забезпеченню умов, за яких в'язниці можуть виконати своє призначення. Однією з головних складових у цій справі є забезпечення належного статусу та гідності в'язнів, а також принципів справедливості. Тому у нових правилах процедури повсякденного дотримання дисципліни розглядаються не як каральні або обмежуючі заходи у негативному значенні цього слова, а як позитивні чинники у досягненні намічених цілей та практичному застосуванні.

33. Це правило було переформульоване і охоплює більш широкі позитивні підходи, визначені у вищенаведеному поясненні до цих правил.

34. Підкреслювати важливість першого пункту цього правила можливо і не доцільно. Досвід його широкого застосування свідчить про те, що воно має непересічне значення для визнання важливості та застосування дисциплінарних кодексів та процедур.

Другий пункт цього правила не стосується дисципліни серед в'язнів. У контексті всього правила він наголошує, що суворе дотримання першого пункту не перешкоджає участі в'язнів у належним чином санкціонованій громадській діяльності в'язниць. В рамках деяких видів діяльності вони можуть мати можливість здійснювати певні керівні функції і мати певні повноваження в інтересах всієї діяльності в цілому та їхнього особистого розвитку або виправлення. Це є якраз тією сферою режимної діяльності, у якій важливі результати можуть бути досягнуті завдяки творчим підходам. Проте важливо наголосити, що така діяльність має організовуватися та контролюватися таким чином, щоб забезпечити її відповідність цілям виправних режимів та інтересам впорядкованого в'язничного життя, якого цей розділ правил безпосередньо стосується.

35. Це правило є основою, на якій має будуватися дисциплінарний порядок. У ньому підкреслюються першочергове значення правової основи, повноважень адміністративних органів та необхідність встановлення меж для покарання.

Воно містить нове важливе положення, яке передбачає можливість оскарження у відповідному органі. Досвід останніх десятиріч показує, що наявність проблем у запровадженні справедливої та ефективної дисциплінарної системи, особливо у переповнених в'язницях і в'язницях, в які в'язні можуть поміщатися лише на короткі періоди часу, диктує необхідність запровадження додаткових гарантій. У разі відсутності можливостей ухвалювати рішення щодо дисциплінарних проступків із дотриманням належної правової процедури, наприклад із наданням послуг адвоката, для забезпечення справедливого правосуддя у випадку проступків, що підлягають більш суворому покаранню, може бути необхідним або доцільним запровадження процедури оскарження. Це питання є дуже складним і в багатьох аспектах суперечливим. Воно безумовно пов'язане із практичними труднощами та браком ресурсів. Головний зміст цього правила полягає у тому, щоб заохотити в'язничні адміністрації до перегляду їхніх дисциплінарних систем та правової основи з метою визначення та запровадження належної процедури оскарження. В одних країнах вона вже передбачена правовою системою, а в інших розглядається на адміністративному рівні. Проте незалежно від підходів, які використовуватимуться для його виконання, це нове положення має розглядатися як важливий додаток до норм, які регулюють повноваження адміністративних органів у визначенні дисциплінарного проступку і призначенні відповідного покарання.

Одним з важливих моментів правила 35b є те, що воно припускає заборону покарання невизначеної тривалості, навіть у тих випадках, коли воно може бути оскаржене.

36. Це правило встановлює додаткові критерії управління дисциплінарними системами у в'язницях. Ці критерії широко застосовуються на практиці і, окрім випадків, пов'язаних із браком ресурсів та процедурними питаннями, не створюють ніяких серйозних проблем.

37. Це правило є абсолютним; будь-який відхід від нього порушуватиме правило 1 і підриватиме всю концепцію людяності та справедливості, на якій збудовані ці правила.

38. Правило 38 може створювати певні труднощі морального та практичного характеру. Проте дисципліна та дисциплінарні санкції у тій чи іншій формі, безумовно, є важливими елементами в'язничного життя. Положення цього правила містять у собі принципи; досвід і професійний рівень в'язничного керівництва повинні бути достатніми для забезпечення збалансованості практичних та моральних аспектів у застосуванні цього правила.

Використання таких засобів у ситуаціях, що вимагають приборкання в'язнів, закономірно суперечить з моральної точки зору цивілізованій поведінці. Тому їх застосування повинно підлягати суворому контролю, і у міру можливості його слід уникати. Однак неминуче виникають ситуації, які вимагають використання фізичного приборкання за допомогою спеціальних засобів для попередження фізичного зашкодження в'язнів чи персоналу, втечі або зашкодження майна. Ці правила мають на меті встановлення прийнятних меж застосування засобів приборкання.

39. Це правило визначає засоби, які можуть або не можуть використовуватися, а також випадки, у яких їх застосування дозволяється. Воно спрямоване на посилення медичного контролю і визнає, що у деяких ситуаціях засоби приборкання можуть бути необхідними під час судових або адміністративних процедур. В останньому випадку рішення щодо їхнього використання має прийматися відповідним судовим або адміністративним органом.

40. Це правило передбачає, що найвищою інстанцією має бути закон або нормативні акти, а не рішення в'язничної адміністрації.

Належне функціонування в'язниць може бути поліпшене шляхом надання в'язням відповідної інформації та запровадження ефективної процедури швидкого та справедливого розгляду прохань або скарг в'язнів. Ці два аспекти слід розглядати як додаткові, тому що належне інформування може сприяти зменшенню прохань та скарг. В'язничний персонал має бути підготовленим і має заохочуватися до оновлення письмової інформації, що надається в'язням, і до забезпечення її повного використання. Таким чином, він може сприяти загальній атмосфері і поліпшувати свої особисті стосунки з в'язнями, що, відповідним чином, сприятиме виконанню ним своїх виправних завдань. В'язнична адміністрація має приділяти належну увагу цьому аспекту своїх функцій і має періодично здійснювати огляд інформаційних матеріалів з метою підвищення їхньої ефективності та оновлення в інтересах задоволення існуючих потреб.

41. Важливо, щоб головна інформація, необхідна в'язням, надавалась під час прийому в установу. У разі відсутності можливості забезпечити кожному в'язню особистий примірник довідника з такою інформацією, в'язничний персонал, що приймає в'язнів в установу, має надавати такі матеріали для ознайомлення у пунктах прийому. Друга частина цього правила наголошує на необхідності надання в'язням допомоги, коли у них виникають проблеми із розумінням наданої інформації.