Європейські пенітенціарні (вязничні) правила

I. Рекомендація № R. 87(3)

ІІ. Пояснювальна доповідь до Європейських в'язничних правил

III. Історія, філософія і розробка Європейських в'язничних правил

IV. Відповідність Європейських в'язничних правил Мінімальним стандартним правилам поводження із в'язнями

Комітет міністрів відповідно до статті 15b Статуту Ради Європи,

враховуючи важливість запровадження серед держав-членів Ради Європи загальних принципів карної політики,

відзначаючи, що, хоча у розвиткові непов'язаних із позбавленням волі альтернативних заходів щодо правопорушників досягнуто значних успіхів, позбавлення волі залишається необхідною санкцією у системі кримінального правосуддя,

зважаючи на важливу роль міжнародних правил у практиці та теорії в'язничного режиму та управління,

відзначаючи однак, що суттєві соціальні тенденції та зміни в галузі в'язничного режиму та управління диктують необхідність перегляду Мінімальних стандартних правил Ради Європи в галузі поводження із в'язнями (резолюція (73)5), для того щоб можна було закріпити та розвивати найкращі з цих досягнень і створити широкий простір для подальшого прогресу,

рекомендує урядам держав-членів керуватися у їхньому внутрішньому законодавстві та практиці принципами, викладеними в тексті Європейських в'язничних правил, що містяться у додатку до цієї рекомендації, з метою їхнього поступового запровадження із особливим врахуванням цілей, визначених у преамбулі, та основних принципів, наведених у частині І, а також рекомендує якнайширше розповсюдити цей текст.

Переглянута європейська редакція Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями

Ці правила мають на меті:

а) встановити низку мінімальних стандартів для всіх тих аспектів управління в'язницями, які є суттєво важливими для забезпечення людських умов утримання та належного поводження із в'язнями в сучасних та прогресивних системах;

b) заохочувати адміністрації в'язниць до розвитку політики, стилю та практики управління на основі сучасних принципів цілі та справедливості;

c) розвивати у персонала в'язниць професійні навички, що віддзеркалюють важливі соціальні та моральні якості його роботи, та створити умови, за яких цей персонал міг би якнайефективніше виконувати свою роботу в інтересах усього суспільства, в'язнів, що знаходяться під його наглядом, та його власного професійного задоволення;

d) забезпечити основні реальні критерії, за допомогою яких адміністрації в'язниць та особи, відповідальні за інспектування умов утримання та управління в'язницями, могли б об'єктивно оцінювати стан справ та ступінь просування до більш високих стандартів.

Слід підкреслити, що ці правила не є типовими і що в багатьох європейських країнах в'язничні служби на практиці вже використовують стандарти більш високі, ніж ті, що викладені у цих правилах, в той час як інші докладають зусиль і будуть в подальшому докладати зусиль до цього. На випадок появи труднощів або практичних проблем у застосуванні цих правил Рада Європи має у своєму розпорядженні механізм та фахівців, які здатні допомогти необхідними порадами та ознайомити з досвідом в'язничних адміністрацій держав-членів.

У цих правилах більшої уваги приділяється поняттям людської гідності, обов'язку в'язничних адміністрацій людяно і належно поводитися із в'язнями, важливості ролі персоналу та ефективним сучасним підходам до процесу управління. Правила розроблені для того, щоб слугувати практичним довідником, бути заохоченням та порадником для тих, хто працює на всіх рівнях управління в'язницями. Пояснювальна доповідь до цих правил має на меті забезпечити їхнє розуміння, прийняття та гнучкість, які необхідні для досягнення найбільш високого у порівнянні з елементарними стандартами рівня їхнього застосування у практичній діяльності.

1. Позбавлення волі здійснюється у фізичних та моральних умовах, що забезпечують повагу до людської гідності та відповідають цим правилам.

2. Правила застосовуються неупереджено. Дискримінація за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, місця народження, майнового або іншого стану забороняється. Релігійні переконання та моральні принципи групи, до якої належить в'язень, мають поважатися.

3. Метою режиму поводження з ув'язненими особами є підтримання їхнього здоров'я та почуття особистої гідності, а також, наскільки це дозволяє призначений вироком строк покарання, розвиток у них почуття відповідальності та тих нахилів і здібностей, які допоможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до закону та самостійно заробляти на своє життя після їхнього звільнення.

4. Кваліфіковані та досвідчені інспектори, призначені відповідним компетентним органом, регулярно перевіряють пенітенціарні установи та служби. Вони, зокрема, перевіряють, у якій мірі діяльність цих установ відповідає чинним законам і нормативним актам, цілям в'язничної служби та вимогам цих правил.

5. Охорона особистих прав в'язнів із приділенням особливої уваги законності виконання заходів, пов'язаних із позбавленням волі, забезпечується шляхом контролю, який здійснюється відповідно до національних правил судовим органом або іншим органом, який належним чином уповноважений відвідувати в'язнів і який не підпорядковується в'язничній адміністрації.

6. 1. Ці правила поширюються серед співробітників пенітенціарних установ національними мовами.

2. Вони також доводяться до відома в'язнів тими ж мовами та у міру можливості і доцільності іншими мовами.

7. 1. Жодна особа не може бути прийнятою до пенітенціарної установи без належно оформленого рішення про утримання під вартою.

2. Основні подробиці рішення та інформація, необхідна для прийому, негайно реєструються.

8. У кожному місці позбавлення волі щодо кожної нової ув'язненої особи в надійному місці зберігається у повному обсязі така інформація:

а) інформація стосовно особистості в'язня;

b) причини взяття під варту та орган, який ухвалив про це рішення;

с) день та час прийому та звільнення.

9. Процедура прийому відповідає основним принципам цих правил і сприяє в'язням у вирішенні їхніх невідкладних особистих проблем.

10. 1. У найкоротші можливі строки після прийому по кожному в'язню, засудженому до певного терміну позбавлення волі, складаються повне досьє, відповідна інформація про його особистий стан, а також виховна програма його підготовки до звільнення, які подаються начальникові для інформації або для затвердження.

2. Такі досьє завжди містять доповіді лікаря та особи, яка безпосередньо відповідає за в'язня.

3. Доповіді та інформація стосовно в'язнів зберігаються в індивідуальних досьє з належним урахуванням їхнього конфіденційного характеру, регулярно оновлюються та видаються тільки уповноваженим на те особам.

11. 1. При розміщенні в'язнів по різних установах або режимах належним чином враховується їхній судовий та правовий стан (попередньо ув'язнений або засуджений в'язень, засуджений вперше або рецидивіст, короткий або довгий строк позбавлення волі), особливі вимоги щодо їхнього режиму, їхні медичні потреби, стать та вік.

2. Чоловіки та жінки, як правило, утримуються окремо, хоча вони можуть брати разом участь у заходах, що організуються в рамках складеної виправної програми.

3. Як правило, попередньо ув'язнені утримуються окремо від засуджених осіб, якщо вони не дають згоди на спільне розміщення або спільну участь у заходах, що організуються для них.

4. Молоді в'язні утримуються в умовах, які в міру можливості захищають їх від шкідливого впливу та враховують потреби, характерні для їхнього віку.

12. Класифікація або рекласифікація в'язнів має на меті:

а) відокремити від інших тих в'язнів, які з огляду на вчинені ними злочини або їхню особистість можуть використовувати спільне розміщення на свою користь або які можуть шкідливо впливати на інших; і

b) сприяти такому розміщенню в'язнів, яке полегшує їхнє виправлення та соціальну реінтеграцію і враховує в той же час вимоги управління та безпеки.

13. Для полегшення здійснення різних виправних режимів або розміщення особливих категорій в'язнів у міру можливості використовуються окремі установи або окремі блоки таких установ.

14. 1. Як правило, вночі в'язні розміщуються в окремих камерах, за винятком тих випадків, коли їхнє розміщення з іншими в'язнями є доцільним.

2. У випадку спільного розміщення у приміщенні мають знаходитися в'язні, здатні жити разом в таких умовах. Відповідно до характеру установи вночі забезпечується нагляд.

15. Усі приміщення, якими користуються в'язні, зокрема усі спальні приміщення, мають відповідати санітарно-гігієнічним нормам, причому належна увага має приділятися забезпеченню кліматичних умов і особливо належної кубатури приміщень, площі, освітлення, опалення та вентиляції.

16. У місцях, де в'язні мають жити та працювати:

а) вікна повинні бути достатньо великими для того, щоб в'язні, крім іншого, могли читати або працювати при природному освітленні в нормальних умовах. Вікна мають забезпечувати доступ свіжого повітря, за винятком тих випадків, коли функціонує належна система вентиляції. Крім того, з належним урахуванням вимог безпеки вікна за своїм розміром, розміщенням та конструкцією повинні мати в міру можливості нормальний вигляд;

b) штучне освітлення має відповідати встановленим технічним нормам.

17. Санітарна інфраструктура та доступ до неї мають бути достатніми для того, щоб кожний в'язень міг справляти свої природні потреби за необхідністю та в чистих і достойних умовах.

18. Усім в'язням забезпечуються ванні та душові приміщення для того, щоб вони могли і були зобов'язані приймати ванну або душ при температурі, що враховує місцевий клімат, і так часто, як це необхідно для підтримання загальної гігієни відповідно до пори року та географічного району, але не менше одного разу на тиждень. У разі можливості вільне користування ванними приміщеннями має бути забезпечене у будь-який розумний час.

19. Усі блоки установи завжди підтримуються у належному порядку та чистоті.

20. В'язні мають підтримувати себе у чистоті і з цією метою їм забезпечується водопостачання і такі туалетні речі, які необхідні для підтримання особистої гігієни та чистоти.

21. Для того щоб в'язні могли підтримувати особисту гігієну, мати пристойний вигляд та почуття особистої гідності, їм забезпечуються можливості належним чином піклуватися про свою зачіску та бороду; чоловіки повинні мати можливість регулярно голитися.

22. 1. В'язням, яким не дозволяється носити їхній власний одяг, видається комплект одягу, який відповідає місцевому клімату і достатній для того, щоб вони могли підтримувати належний стан здоров'я. Такий одяг ні в якому разі не повинен їх ображати або принижувати.

2. Весь одяг має бути чистим і у належному стані. Нижня білизна має змінюватися та пратися так часто, як це необхідно для підтримання особистої гігієни.

3. Коли в'язні отримують дозвіл виходити за межі установи, вони мають право переодягатися у їхній власний одяг або інший звичайний одяг.

23. При прийомі в'язнів до установи вживаються належні заходи для зберігання їхнього особистого одягу у стані, придатному для використання.

24. Кожному в'язню забезпечується окреме ліжко та окремі необхідні спальні речі, які підтримуються у належному стані та змінюються достатньо часто, для того щоб забезпечити їхню чистоту.

25. 1. Відповідно до норм, встановлених органами охорони здоров'я, адміністрація забезпечує в'язням у нормальні часи належним чином приготовлену та подану їжу, яка відповідає за якістю та кількістю дієтичним нормам та вимогам сучасної гігієни і враховує вік, стан здоров'я, характер роботи в'язнів, а також, у міру можливості, їхні релігійні або культурні переконання.

2. Кожному в'язню забезпечується питна вода.

26. Кожна установа має якнайменш одного кваліфікованого лікаря загальної практики. Медичне обслуговування організовується у тісному співробітництві із загальною адміністрацією охорони здоров'я місцевого або національного рівня. Воно охоплює психіатричні діагностичні послуги та у відповідних випадках лікування психічних розладів.

2. Хворі в'язні, які потребують допомоги спеціаліста, госпіталізуються у спеціалізовані установи або звичайні лікарні. Якщо установа має своє власне лікувальне відділення, його приладдя, обладнання та ліки мають бути достатніми для забезпечення медичного обслуговування та лікування хворих в'язнів, і таке відділення має бути укомплектоване належним чином підготовленим персоналом.

3. Кожний в'язень повинен мати можливість отримувати допомогу кваліфікованого зубного лікаря.

27. В'язні не повинні використовуватися для проведення експериментів, що можуть призвести до фізичної або моральної шкоди.

28. 1. Коли це практично можливо, слід вживати заходів для того, щоб пологи приймалися не у в'язниці, а у звичайній лікарні. Однак, якщо для цього не вжито спеціальних заходів, пенітенціарна установа повинна мати персонал і обладнання, необхідні для прийняття пологів та післяродового догляду за жінками. Якщо дитина народжується у в'язниці, цей факт у свідоцтві про народження не згадується.

2. Там, де дозволяється залишати немовля із матір'ю в установі, мають вживатися спеціальні заходи для створення ясел, укомплектованих кваліфікованим персоналом, куди діти здаються, коли їхні матері не можуть за ними доглядати.

29. Лікар здійснює медичний огляд кожного в'язня якнайскоріше після його прийому і у міру необхідності після цього з метою, зокрема, виявлення фізичних або психічних захворювань і вжиття всіх необхідних заходів для лікування; ізолювання в'язнів, що мають інфекційні захворювання; визначення фізичних або психічних відхилень, які можуть перешкоджати соціальній реадаптації після звільнення; і визначення придатності кожного в'язня до праці.

30. 1. Лікар здійснює нагляд за фізичним та психічним станом здоров'я в'язнів і в умовах та з періодичністю, що відповідають медичним нормам, здійснює прийом, всіх хворих в'язнів, всіх, хто скаржиться на захворювання та пошкодження, та всіх в'язнів, які потребують особливої уваги лікаря.

2. Лікар доповідає начальникові кожного разу, коли він вважає, що подальше ув'язнення або будь-який режим ув'язнення мав або матиме негативні наслідки для фізичного або психічного стану здоров'я в'язня.

31. 1. Лікар або відповідний компетентний орган регулярно здійснює інспекції та консультує начальника з питань:

a) кількості, якості, приготування та подання їжі та води;

b) стану санітарно-гігієнічних умов та чистоти в установі та серед в'язнів;

c) санітарно-технічного обладнання, опалення, освітлення та вентиляції установи;

d) придатності та чистоти одягу і спальних речей в'язнів.

2. Начальник розглядає доповіді та рекомендації, надані лікарем відповідно до пункту 2 правила 30 та пункту 1 правила, і у разі згоди з ними вживає негайних заходів для виконання цих рекомендацій; якщо вони виходять за межі компетенції начальника або якщо він не згоден з ними, начальник негайно подає доповідь та рекомендації лікаря вищому керівникові.

32. Медичне обслуговування в установі забезпечується з метою виявлення та лікування будь-якого фізичного або психічного захворювання чи негараздів, які можуть перешкоджати соціальній реадаптації в'язнів після їхнього звільнення. З цією метою в'язням надаються усі необхідні терапевтичні, хірургічні та психіатричні послуги, в тому числі послуги, наявні на місцевому рівні.

33. Дисципліна та порядок підтримуються в інтересах безпечного знаходження під вартою, упорядкованого спільного проживання та досягнення цілей, які установа має на меті.

34. 1. В'язні не повинні призначатися у дисциплінарному порядку на роботу по обслуговуванню установи.

2. Це правило, однак, не перешкоджає належному виконанню заходів, в рамках яких здійснення конкретно визначеної соціальної, виховної або спортивної діяльності чи функцій доручається під наглядом в'язням, з яких формуються групи з метою їхньої участі у режимних програмах.

35. Законом або правилами відповідного компетентного органу має визначитися:

a) поведінка, що становить дисциплінарний проступок;

b) види та тривалість покарання, що може бути застосоване;

c) орган, який має право призначати таке покарання;

d) процедура оскарження та орган, який його розглядає.

36. 1. Покарання в'язнів призначається тільки відповідно до положень такого закону або правил, і вони не можуть бути покарані за одне і те ж діяння двічі.

2. Доповіді про неналежну поведінку негайно подаються до відповідного компетентного органу, який без затримки ухвалює по ним рішення.

3. Жоден в'язень не може бути покараний, якщо його не було поінформовано про проступок, у якому він звинувачується, і йому не була надана належна можливість захисту.

4. Коли це необхідно і практично можливо, в'язням надається можливість захисту через перекладача.

37. Колективні покарання, тілесні покарання, покарання шляхом поміщення у темну камеру, а також будь-яке жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання, суворо забороняються як види покарання за дисциплінарний проступок.

38. 1. Покарання у вигляді ізоляції, а також будь-яке інше покарання, яке може мати негативні наслідки для фізичного або психічного стану здоров'я в'язня, застосовується тільки тоді, коли лікар після медичного огляду в'язня у письмовій формі підтверджує, що цей в'язень може витримати таке покарання.

2. Таке покарання ні в якому разі не може суперечити принципам, викладеним у правилі 37, або відступати від них.

3. Лікар кожного дня відвідує в'язнів, яким було призначене таке покарання, і доповідає директорові, якщо з причини фізичного або психічного стану здоров'я в'язня покарання необхідно припинити або замінити іншим.

39. Використання ланцюгів та кайданів забороняється. Наручники, приборкуючі сорочки та інші тілесні засоби приборкання ніколи не застосовуються як засіб покарання. Вони можуть використовуватися тільки у таких випадках:

a) у разі необхідності, як запобіжний захід від втечі в'язня під час перевезення, за умови, що вони знімаються з в'язня, коли він з'являється перед судовим або адміністративним органом, якщо цей орган не ухвалить іншого рішення;

b) з медичних причин за приписом та під наглядом лікаря;

c) за наказом начальника, якщо інші методи не спрацьовують, для того щоб в'язень не міг пошкодити себе, інших та завдати серйозної шкоди майну; у таких випадках начальник негайно консультується з лікарем та доповідає вищому адміністративному керівникові.

40. Передбачені у попередньому пункті типи засобів приборкання та порядок їхнього застосування визначаються законом або нормативними актами. Такі засоби не застосовуються довше, ніж це необхідно.

Інформування в'язнів та подання ними скарг

41. 1. Під час прийому кожному в'язню надається письмова інформація про правила, що регулюють режим виправлення в'язнів відповідної категорії, вимоги дисципліни в установі, дозволені методи отримання інформації і подання скарг, а також інформація з усіх інших питань, яка необхідна для розуміння в'язнями їхніх прав і обов'язків та для адаптації до життя установи.

2. Якщо в'язень не розуміє надану йому письмову інформацію, така інформація має роз'яснюватися йому усно.

42. 1. Всі в'язні кожного дня повинні мати можливість звертатися із проханнями до начальника пенітенціарної установи або співробітника, уповноваженого виконувати його функції, та подавати йому скарги.

2. Кожний в'язень повинен мати можливість розмовляти з інспектором в'язниць або будь-якою іншою особою, належним чином уповноваженою відвідувати в'язниці, звертатися до них з проханнями або подавати скарги без присутності начальника або інших співробітників в'язниці. Однак апеляції по офіційних рішеннях можуть здійснюватися відповідно до встановлених процедур.

3. Кожний в'язень повинен мати можливість звертатися із проханнями або подавати скарги у конфіденційному порядку до центральної в'язничної адміністрації, судового органу або інших відповідних органів.

4. Будь-яка в'язнична адміністрація має негайно розглядати і своєчасно давати відповідь на будь-яке прохання або будь-яку скаргу, що була їй подана або передана.

43. 1. В'язні повинні мати можливість спілкуватися з їхніми сім'ями та з урахуванням вимог виправлення, безпеки та порядку особами або представниками позав'язничних організацій, а також вони повинні мати можливість бачитися з цими особами якнайчастіше.

2. Для заохочення контактів із зовнішнім світом має бути створена система тимчасового звільнення з в'язниці, яка повинна відповідати цілям виправлення, викладеним у частині IV цих правил.

44. 1. В'язні-громадяни іноземних держав негайно інформуються про їхнє право на позав'язничні контакти, і їм забезпечується розумна можливість спілкування з дипломатичними або консульськими представниками держави, громадянами якої вони є. Адміністрація в'язниці повною мірою співробітничає з такими представниками в інтересах іноземних громадян, які знаходяться у в'язниці і можуть мати особливі потреби.

2. В'язням-громадянам іноземних держав, які не мають свого дипломатичного або консульського представництва в країні, а також біженцям або особам без громадянства надаються такі ж самі можливості спілкування з дипломатичними представниками держави, яка представляє їхні інтереси, або національними чи міжнародними організаціями, до компетенції яких належить піклуватися про таких осіб.

45. В'язні повинні мати можливість бути регулярно поінформованими про події у світі за допомогою газет, періодичних видань та інших публікацій, радіо- або телевізійних передач, лекцій чи будь-яких інших аналогічних засобів, які дозволяються або контролюються адміністрацією в'язниці. Необхідно вживати спеціальних заходів для задоволення потреб іноземних громадян, що мають мовні труднощі.

46. Коли це практично можливо, кожному в'язню надається можливість задовольняти його релігійні, духовні та моральні потреби шляхом відвідання богослужіння або зустрічей, що організуються в установі, а також шляхом надання йому будь-яких необхідних книжок або літератури.

47. 1. Якщо установа має достатню кількість в'язнів однієї і тієї ж релігії, призначається та затверджується кваліфікований представник цієї релігії. Якщо кількість в'язнів виправдовує це, а умови дозволяють, такий представник має працювати повний робочий день.

2. Кваліфікований представник, призначений або затверджений відповідно до пункту 1, повинен мати можливість регулярно у відповідні часи читати проповіді, здійснювати релігійну діяльність та відвідувати одноособово в'язнів, що сповідують його релігію.

3. Доступ до кваліфікованого представника будь-якої релігії не може бути заборонений жодному в'язню. Якщо в'язень заперечує проти побачення з будь-яким релігійним представником, такий в'язень має право відмовитися від зустрічі з ним.

Зберігання майна в'язнів

48. 1. Усі гроші, цінні речі та інше майно в'язнів, яке вони відповідно до правил установи не можуть тримати при собі, здаються на зберігання під час прийому до установи. Перелік таких речей підписується в'язнем. Для належного їхнього зберігання вживаються відповідні заходи. У разі необхідності знищення будь-якої речі про це складається відповідний акт, який доводиться до відома в'язня.

2. Під час звільнення в'язню повертаються всі такі речі та гроші, за винятком сум, витрачених з дозволу, або речей, відправлених з дозволу за межі установи, або будь-яких речей, знищених з санітарно-гігієнічних причин. Речі та гроші повертаються в'язню під розписку.

3. Наскільки це практично можливо, будь-які гроші або речі, отримані для в'язня іззовні, підлягають такій самій процедурі, якщо вони не призначені і не дозволені для використання під час ув'язнення.

4. У разі наявності у в'язня будь-яких ліків, рішення про те, які з них можуть використовуватися, ухвалюється лікарем.

Повідомлення про смерть, захворювання, переведення і т.ін.

49. 1. У випадку смерті або серйозного захворювання, або серйозного поранення в'язня, або у випадку його переведення в установу для психічнохворих, начальник негайно інформує дружину, якщо в'язень одружений, або близького родича і в будь-якому випадку будь-яку іншу особу, попередньо зазначену в'язнем.

2. В'язні негайно інформуються про смерть або серйозне захворювання будь-якого з їхніх близьких родичів. У таких випадках і коли це дозволяють обставини, в'язням слід дозволяти відвідувати такого хворого родича чи прощатися з померлим, або під охороною, або самостійно.

3. Всі в'язні мають право негайно інформувати членів своєї сім'ї про ув'язнення або переведення в іншу установу.

Перевезення в'язнів

50. 1. Коли в'язні доставляються в установу або перевозяться з однієї установи в іншу, їх слід укривати від сторонніх поглядів якнайщільніше, і належні запобіжні заходи мають вживатися для їхнього захисту від ображень, проявів цікавості та розголосу у будь-якій формі.

2. Перевезення в'язнів в умовах недостатньої вентиляції чи недостатнього освітлення або у будь-яких інших умовах, за яких в'язні наражаються на надмірні фізичні випробування або приниження, забороняється.

3. Перевезення в'язнів здійснюється за рахунок адміністрації у належним чином встановленому порядку.

51. Враховуючи непересічну важливість в'язничного персоналу для належного управління установами і досягнення їхніх організаційних та виправних цілей, в'язничні адміністрації приділяють першочергову увагу виконанню правил, що стосуються персоналу.

52. В'язничний персонал постійно заохочується за допомогою професійної підготовки, консультацій та ефективних методів управління до людяного поводження із в'язнями, підвищення ефективності роботи та відданості своїм обов'язкам.

53. Одним з важливих завдань в'язничних адміністрацій є постійне інформування громадськості про роль в'язничної системи та роботу її персоналу з метою поглиблення розуміння громадськістю важливості внеску в'язничної системи в суспільство.

54. 1. В'язнична адміністрація ретельно підбирає кадри під час найняття або подальших призначень всіх співробітників. Особлива увага приділяється їхній сумлінності, людяності, професійному рівню підготовки та особистій придатності до роботи.

2. Співробітники, як правило, призначаються на штатні посади як професійний в'язничний персонал, мають статус цивільного службовця і гарантовано обіймають свої посади за умови належної поведінки, ефективної роботи, доброго стану фізичного та психічного здоров'я та належного рівня освіти. Заробітна плата має бути достатньою для того, щоб залучати та утримувати придатних для цієї роботи чоловіків та жінок; враховуючи важкий характер роботи службові пільги та умови праці мають бути сприятливими.

3. У разі необхідності найняття персоналу на неповний робочий день ці критерії застосовуються до нього у відповідних випадках.

55. 1. Під час добору персоналу або після відповідного періоду практичної роботи співробітникам забезпечується курс професійної підготовки із загальних та спеціальних питань, і вони мають здати теоретичні та практичні екзамени, якщо рівень їхньої професійної підготовки не робить такі екзамени не потрібними.

2. Під час служби всі співробітники мають удосконалювати свої знання та професійні навички шляхом навчання на курсах без відриву від роботи, які мають організовуватися адміністрацією через відповідні проміжки часу.

3. Слід вживати заходів для поглиблення досвіду та забезпечення підготовки тих співробітників, професійний рівень яких може бути таким чином підвищений.

4. Програма підготовки всіх співробітників має передбачати вивчення вимог та порядку застосування Європейських в'язничних правил та Європейської конвенції з прав людини.

56. Всі співробітники завжди мають поводити себе та виконувати свої обов'язки таким чином, щоб своїм прикладом справляти на в'язнів позитивний вплив та здобувати їхню повагу.

57. 1. У міру можливості у складі персоналу має бути достатня кількість фахівців, таких як психіатри, психологи, працівники соціальної сфери, викладачі, вчителі професійно-технічних дисциплін, фізичного виховання та тренери.

2. Ці та інші фахівців, як правило, приймаються на роботу на постійній основі. Це не перешкоджає діяльності працівників, які працюють неповний робочий день або на громадських засадах, якщо їхня діяльність є необхідною і сприяє посиленню підтримки та підготовки.

58. 1. В'язнична адміністрація забезпечує, щоб на чолі кожної установи завжди був начальник, заступник начальника або інша уповноважена особа.

2. Начальник установи має бути достатньо кваліфікованим для цієї посади за характером, адміністративними здібностями, професійною підготовкою та досвідом.

3. Начальник призначається на повний робочий день, він має знаходитися на роботі або бути доступним відповідно до адміністративних інструкцій в'язничної адміністрації.

4. Коли один начальник очолює дві або декілька установ, він має відвідувати їх через короткі проміжки часу. У кожній з цих установ призначається відповідальна особа.

59. Адміністрація запроваджує організаційні форми та управлінські системи з метою полегшення спілкування між різними категоріями персоналу установи та забезпечення взаємодії між різними службами, зокрема, в галузі виправлення та соціальної реінтеграції в'язнів.

60. 1. Начальник, заступник та більшість іншого персоналу установи мають розмовляти мовою переконливої більшості в'язнів або мовою, яку більшість з них розуміють.

2. Коли це необхідно і практично можливо, використовуються послуги перекладача.

61. 1. Слід вживати заходів для забезпечення можливості кваліфікованому та затвердженому на посаду лікарю у термінових випадках у будь-який час негайно відвідувати в'язнів.

2. Установи, які не мають у своєму складі одного чи декількох штатних лікарів, регулярно відвідуються лікарем або уповноваженим медичним співробітником, що працює неповний робочий день.

62. В установи або в частини установ, де утримуються чоловіки та жінки, призначається персонал відповідної статі.

63. 1. Персонал установ не повинен застосовувати силу до в'язнів, за винятком випадків самооборони або спроб втечі чи активного або пасивного фізичного опору наказам, виданим на основі чинних законів або правил. Співробітники можуть застосовувати силу виключно у межах необхідності, і вони повинні про це негайно доповідати начальникові установи.

2. Для приборкання агресивних в'язнів персонал у разі необхідності має проходити спеціальну підготовку.

3. За винятком особливих обставин, персонал, що на виконання своїх службових обов'язків працює у безпосередньому контакті із в'язнями, не повинен бути озброєним. Крім того, співробітникам ні за яких обставин не може видаватися зброя, якщо вони не пройшли повний курс підготовки з питань користування нею.

64. Оскільки ув'язнення передбачає позбавлення волі, воно вже само по собі є покаранням. Тому умови ув'язнення та в'язничні режими не повинні посилювати страждання, властиві для ув'язнення, за винятком випадків, коли це виправдовується необхідністю ізоляції або підтримання порядку.

65. Слід докладати всіх зусиль для того, щоб в установах режими запроваджувалися з метою:

а) забезпечити відповідність умов життя вимогам людської гідності та нормам, прийнятим у суспільстві;

b) мінімізувати негативні наслідки ув'язнення та різницю між життям у в'язниці та на свободі, яка послаблює почуття особистої гідності та відповідальності в'язнів;

c) підтримувати та посилювати ті зв'язки з родичами та зовнішнім світом, які якнайкраще слугують інтересам в'язнів та їх родин;

d) забезпечити в'язням можливості розвивати професійні навички та здібності, які поліпшуватимуть перспективи їхньої успішної соціальної реінтеграції після звільнення.

66. Для цього надаються та використовуються згідно з вимогами індивідуального виправлення в'язнів всі виправні, освітні, моральні, духовні та інші відповідні ресурси. Таким чином в'язничні режими мають передбачати:

а) надання духовної підтримки, порад та можливостей для відповідної праці, професійно-технічної орієнтації та підготовки, навчання, фізичного виховання, розвитку навичок, співіснування у супільстві, отримання консультацій, колективної діяльності та відпочинку;

b) вжиття заходів для того, щоб ця діяльність організовувалася у міру можливості з метою збільшення контактів із зовнішнім світом та можливостей в ньому, а також з метою розширення перспектив соціальної реінтеграції після звільнення;

c) запровадження процедур розробки та перегляду індивідуальних програм виправлення та підготовки в'язнів після докладних консультацій з відповідними співробітниками та окремими в'язнями, які мають залучатися до цього у міру можливості;

d) використання систем комунікації та стилю управління, спрямованих на встановлення відповідних позитивних відносин між персоналом та в'язнями, що поширюватиме перспективи ефективного запровадження в'язничних режимів і виправних програм.

67. 1. Оскільки досягнення цих цілей вимагає індивідуального підходу до виправлення і відповідно гнучкої системи розподілу в'язнів, вони поміщаються в окремі установи або блоки, де кожен з них може пройти належне виправлення та підготовку.

2. Тип, розмір, організація та можливості цих установ або блоків визначаються головним чином із врахуванням характеру виправлення.

3. Необхідно забезпечувати, щоб в'язні були розміщені з належним урахуванням вимог безпеки та контролю. Вони мають розподілятися по найнижчих категоріях із врахуванням інтересів громадської безпеки та їхніх особливих потреб. Слід докладати всіх зусиль для того, щоб поміщати в'язнів в установи відкритого типу або забезпечувати їм широкі можливості контактів із зовнішнім світом. У випадку іноземних громадян особливо важливим є забезпечення зв'язків з їхніми співвітчизниками у зовнішньому світі.

68. Якнайскоріше після прийому та після вивчення особистості кожного в'язня, якому був винесений вирок певного строку, у відповідній установі розробляється програма виправлення, яка враховує інформацію, отриману про індивідуальні потреби, здібності та характер і особливо бажання знаходитися поблизу своєї родини.

69. 1. В'язні, до яких застосовується той чи інший режим, повинні мати можливість брати участь у діяльності установи, яка може сприяти розвиткові їхнього почуття відповідальності, самостійності та зацікавленості у їхньому власному виправленні.

2. Слід докладати зусиль для запровадження методів заохочення в'язнів до співробітництва у їхньому виправленні та участі в ньому. Для цього в'язнів слід заохочувати брати на себе, в межах, визначених правилом 34, відповідальність за деякі напрямки діяльності установи.

70. 1. Підготовка в'язнів до звільнення має розпочинатися якнайскоріше після їхнього прийому у пенітенціарну установу. У процесі виправлення в'язнів увагу слід акцентувати не на їхній ізоляції від суспільства, а на тому, що вони продовжують бути його частиною. З цією метою необхідно, щоб соціальні установи та соціальні працівники у міру можливості надавали персоналу установи допомогу у справі соціальної реабілітації в'язнів і особливо підтримання та покращання їхніх зв'язків з їхніми родинами, іншими особами та соціальними установами. Слід вживати заходів для охорони максимально можливою мірою відповідно до закону та винесеного вироку громадянських прав, прав на соціальне забезпечення та інших соціальних пільг в'язнів.

2. Програми виправлення мають передбачати тимчасове звільнення з в'язниці, яке також має дозволятися максимально можливою мірою з медичних, освітніх, професійних, сімейних та інших соціальних причин.

3. Іноземні громадяни, виключно на підставі їхнього громадянства, не повинні бути винятком у процедурі тимчасового звільнення з в'язниці. Крім того, для послаблення їхнього почуття ізольованості слід докладати всіх зусиль для того, щоб вони могли спільно брати участь у заходах, передбачених їхнім режимом утримання.

71. 1. Праця у в'язниці розглядається як позитивний елемент виправлення, професійної підготовки та управління установою.

2. На в'язнів, що відбувають покарання, може покладатися обов'язок працювати з урахуванням їхньої фізичної та психічної придатності, яка визначається лікарем.

3. В'язням забезпечується корисна робота або у разі необхідності інша корисна діяльність в обсягах, достатніх для того, щоб вони були активно зайняті впродовж нормального робочого дня.

4. У міру можливості робота, яка доручається в'язням, повинна сприяти підтриманню або підвищенню їхньої здатності забезпечувати собі засоби для нормального існування після звільнення.

5. Професійно-технічна орієнтація щодо корисних спеціальностей забезпечується тим в'язням, які можуть з цього скористатися, і особливо молодим в'язням.

6. В'язні повинні мати можливість на свій розсуд вибирати роботу, якою вони хотіли б займатися, якщо такий вибір відповідає професійним потребам, вимогам управління установою та встановленому порядку.

72. 1. Для того щоб підготувати в'язнів до нормального трудового життя, організація та методи роботи в установах мають максимально наближатися до тих, що прийняті на аналогічній роботі у суспільстві. Така робота має відповідати чинним нормам і техніці виконання і має бути організована із врахуванням сучасних методів управління та виробництва.

2. Хоча прибутки від виробничої діяльності в установах можуть мати важливе значення для підвищення рівня, якості та актуальності підготовки в'язнів, їхні інтереси та інтереси виправлення не повинні підпорядковуватися такій меті.

73. 1. В'язнична адміністрація забезпечує в'язням роботу:

a) або у своїх власних приміщеннях, майстернях і фермах;

або

b) разом із приватними субпідрядчиками в межах або за межами установи; у цьому випадку особи, що використовують працю в'язнів, сплачують їм у повному обсязі нормальну заробітну плату із врахуванням виконаних обсягів роботи.

74. 1. До в'язнів застосовуються такі правила безпеки і охорони здоров'я, які застосовуються до працівників за межами установ.

2. У випадках виробничого каліцтва, включаючи професійні захворювання, в'язням сплачується компенсація на таких умовах, які передбачені законом для працівників за межами установ.

75. 1. Максимальна тривалість робочого дня або тижня в'язнів встановлюється відповідно до місцевих правил або звичаїв у галузі праці вільних працівників.

2. В'язні повинні мати не менше одного дня відпочинку на тиждень і достатньо часу для навчання та іншої діяльності, необхідної для їхнього виправлення та підготовки до соціальної реінтеграції.

76. 1. Необхідно запровадити систему справедливої винагороди за роботу в'язнів.

2. За цією системою в'язні повинні мати можливість витрачати якнайменш частину їхнього заробітку на дозволені речі для їхнього власного користування, надсилати частину їхнього заробітку своїм сім'ям або використовувати на інші дозволені цілі.

3. Така система може також передбачати можливість зберігання частини заробітку адміністрацією в'язниці, яка видає ці кошти в'язню при його звільненні.

77. У кожній установі здійснюється всеосяжна програма освіти з метою надання всім в'язням можливостей задовольняти якнайменш деякі з їхніх індивідуальних потреб та бажань. Такі програми мають на меті розширення перспектив успішної соціальної реінтеграції, підтримання морального стану, поліпшення поведінки в'язнів та підвищення у них почуття особистої гідності.

78. В рамках режиму освіта розглядається як один із напрямків діяльності, яка має такий самий статус і має так само сплачуватися, як і робота за умови, якщо вона здійснюється у нормальні робочі часи та в рамках затвердженої індивідуальної програми виправлення.

79. В'язничні адміністрації мають приділяти особливу увагу освіті молодих в'язнів, в'язнів-іноземних громадян або в'язнів, що мають особливі культурні чи етнічні потреби.

80. Для в'язнів, які мають специфічні проблеми, наприклад не вміють читати або рахувати, мають організовуватися спеціальні освітницькі програми.

81. Коли це практично можливо, освіта в'язнів має:

a) пов'язуватися з освітницькою системою країни для того, щоб після їхнього звільнення вони могли без труднощів продовжувати свою освіту;

b) надаватися в учбових закладах за межами установи.

82. Кожна установа повинна мати бібліотеку, якою можуть користуватися всі категорії в'язнів; книжковий фонд такої бібліотеки має забезпечувати широкий вибір розважальних і повчальних книжок, і всі в'язні мають заохочуватися до їхнього використання повною мірою. Коли це можливо, в'язничні бібліотеки повинні створюватися за участю публічних бібліотек.

83. В'язничні режими мають враховувати важливість для фізичного та психічного здоров'я належним чином організованої діяльності, яка забезпечує відповідний фізичний стан, тренування та відпочинок в'язнів.

84. Належним чином організована програма фізичного виховання, спорту та іншої розважальної діяльності має здійснюватися в рамках процесу виправлення і підготовки та з урахуванням його цілей. Для цього забезпечується відповідне місце та обладнання.

85. В'язничні адміністрації забезпечують, щоб в'язні, які беруть участь у таких програмах, були фізично здатними їх виконувати. Для тих в'язнів, які потребують лікувальної фізкультури та терапії, під наглядом лікаря запроваджуються спеціальні програми.

86. Кожний в'язень, що не залучений до роботи на відкритому повітрі або що знаходиться в установі відкритого типу, повинен щодня мати можливість, якщо це дозволяють погодні умови, для прогулянки або відповідного тренування тривалістю не менше однієї години на відкритому повітрі у місці, у міру можливості, захищеному від негоди.

87. Для всіх в'язнів здійснюються заходи, спрямовані на надання їм допомоги у поверненні до суспільства, сімейного життя та роботи після їхнього звільнення. З цією метою здійснюються відповідні процедури та спеціальні курси.

88. У випадку в'язнів, яким було винесене тривале покарання, вживаються заходи для забезпечення їхнього поступового повернення до суспільного життя. Ця мета може бути досягнута, зокрема, шляхом здійснення у тій самій установі чи в іншій відповідній установі програми підготовки до звільнення або шляхом умовного звільнення під відповідний нагляд із активною соціальною підтримкою.

89. 1. В'язничні адміністрації мають підтримувати тісні контакти із соціальними службами та установами, які надають звільненим в'язням допомогу у справі соціальної реінтеграції, і, зокрема, у поверненні до сімейного життя та трудової діяльності.

2. Необхідно вживати заходів для забезпечення в'язням під час їхнього звільнення у разі необхідності відповідних документів і посвідчень та для надання їм допомоги у пошуках належного житла та роботи. В'язні мають також забезпечуватися засобами існування впродовж певного періоду після звільнення, належним одягом з урахуванням клімату та пори року і коштами, достатніми для подорожування до пункту їхнього призначення.

3. Представники соціальних установ або служб, кандидатури яких були попередньо погоджені, повинні мати можливість безперешкодно відвідувати установу для того, щоб брати активну участь у підготовці до звільнення та здійсненні програми надання допомоги в'язню після його звільнення.

90. В'язничні адміністрації мають керуватися положеннями цих правил, якщо вони можуть належним чином та на практиці бути застосованими в інтересах тих особливих категорій в'язнів, для яких додаткові правила наводяться нижче.

91. Без шкоди для правових норм захисту особистої свободи або намагання встановити процедуру, яка має застосовуватися до попередньо ув'язнених, такі в'язні, які вважаються невинними, поки їх вина не буде доведена, користуються перевагами, що можуть випливати із правила 90, і вони утримуються під вартою без обмежень, окрім тих, які необхідні в інтересах кримінального провадження у справі або забезпечення безпеки в установі.

92. 1. Попередньо ув'язненим надається можливість негайно поінформувати свої родини про їхнє затримання, а також надаються всі доступні засоби спілкування із сім'єю, друзями та особами, з якими вони мають встановлювати контакти у їхніх законних інтересах.

2. Їм також надається можливість побачення з ними у пристойних умовах та тільки з такими обмеженнями і наглядом, які необхідні в інтересах здійснення правосуддя та забезпечення безпеки і порядку в установі.

3. Якщо попередньо ув'язнений не бажає інформувати про своє затримання нікого із вище-зазначених осіб, в'язнична адміністрація не повинна цього робити за її власною ініціативою без серйозних на те причин, наприклад, вік, психічний стан або будь-яка інша вада ув'язненого.

93. Попередньо ув'язнені мають право одразу після позбавлення волі вибирати собі адвоката або звертатися за безкоштовною юридичною допомогою, якщо така може надаватися, а також бачитися з цим адвокатом з метою їхнього захисту, готувати та передавати адвокату і отримувати від нього конфіденційні вказівки. Для цього на їх прохання їм надаються всі необхідні засоби. Зокрема, їм надаються безкоштовно послуги перекладача для їхніх суттєвих контактів з адміністрацією установи і для захисту. Побачення таких ув'язнених осіб з їхніми адвокатами можуть відбуватися під наглядом, але не можуть прослуховуватися, безпосередньо або опосередковано, поліцією чи персоналом установи. Розміщення попередньо ув'язнених здійснюється відповідно до положень пункту 3 правила 11.

94. Попередньо ув'язненим надається можливість перебувати в окремій камері, за винятком тих обставин, коли це є недоцільним.

95. 1. Попередньо ув'язненим надається можливість носити їхній власний одяг, якщо він є чистим та відповідним.

2. Ув'язненим, що не користуються цією можливістю, видається відповідний одяг.

3. Якщо попередньо ув'язнені не мають свого власного відповідного одягу, для того щоб вони могли постати перед судом або використовувати під час дозволених виходів за межі установи, їм надається цивільний одяг у належному стані.

96. Попередньо ув'язненим, коли це можливо, надаються можливості працювати, але вони не можуть примушуватися до такої праці. Ті з них, хто бажає працювати, одержують платню як і інші в'язні. За наявності освітницьких програм або програм професійно-технічної підготовки такі в'язні заохочуються до участі у них.

97. Попередньо ув'язнені повинні мати можливість купувати за їхній власний рахунок або за рахунок третьої сторони книжки, газети, друковані та інші матеріали, якщо вони не суперечать інтересам здійснення правосуддя, забезпечення безпеки та підтримання належного порядку в установі.

98. Попередньо ув'язненим має надаватись можливість огляду та лікування їхнім власним лікарем або стоматологом, коли для цього існують достатні підстави. Відмова в огляді та лікуванні має супроводжуватися відповідними поясненнями. В'язнична адміністрація ніяким чином не відповідає за витрати, здійснені у таких випадках.

99. У країнах, де законом передбачається ув'язнення за рішенням суду у цивільній справі, особи таким чином позбавлені волі не підлягають більш суворим обмеженням або більш суворому режиму утримання, ніж необхідно для забезпечення безпечного знаходження під вартою та належного порядку. Поводження з ними має бути не менш сприятливим, ніж з попередньо ув'язненими, за винятком, однак, того, що вони можуть бути зобов'язані виконувати ту чи іншу роботу.

100. 1. Психічнохворі особи не повинні утримуватися у в'язницях, і для їхнього якнайскорішого переведення у заклади для психічнохворих мають вживатися відповідні заходи.

2. Для нагляду за в'язнями, що страждають іншими серйозними розумовими вадами або розладами, мають створюватися спеціалізовані установи або відділення, що функціонують під медичним наглядом.