Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/25/ЄС від 26 лютого 2014 року про здійснення субєктами закупівель у водній, енергетичній, транспортній галузях та в галузі поштових послуг і про скасування Директиви 2004/17/ЄС

Якщо суб’єкт господарювання покладається на потужності інших суб’єктів щодо критеріїв, що стосуються економічного та фінансового стану, замовник може вимагати, щоб суб’єкт господарювання та такі суб’єкти несли спільну відповідальність за виконання договору.

На тих самих умовах група суб’єктів господарювання, як зазначено в статті 37, може покладатися на потужності учасників групи або інших суб’єктів.

3. У випадку договорів про виконання робіт, договорів про надання послуг та операцій з розміщення й встановлення в контексті договору про постачання продуктів, замовники можуть вимагати, щоб певні критичні завдання виконував безпосередньо сам учасник процедури закупівлі або, якщо тендерну пропозицію подає група суб’єктів господарювання, як зазначено в статті 37(2), учасник такої групи.

1. Об’єктивні правила та критерії відсторонення й відбору суб’єктів господарювання, що подали запит на кваліфікацію в системі кваліфікації, та об’єктивні правила й критерії відсторонення й відбору конкурсантів та учасників процедури закупівлі у відкритих процедурах, процедурах із обмеженою участю, переговорних процедурах, конкурентних діалогах чи інноваційних партнерствах можуть включати підстави для відсторонення, перераховані в статті 57 Директиви 2014/24/ЄС, на умовах, визначених у вказаній статті.

Якщо замовник є публічним замовником, такі критерії та правила повинні включати підстави для відсторонення, перераховані в статті 57(1) та (2) Директиви 2014/24/ЄС, на умовах, визначених у вказаній статті.

Крім того, якщо цього вимагають держави-члени, такі критерії та правила повинні включати підстави для відсторонення, перераховані в статті 57(4) Директиви 2014/24/ЄС, на умовах, визначених у вказаній статті.

2. Критерії та правила, зазначені в параграфі 1 цієї статті, можуть включати критерії відбору, визначені в статті 58 Директиви 2014/24/ЄС, на умовах, визначених у вказаній статті, зокрема стосовно обмежень вимог щодо річних оборотів, як передбачено в другому підпараграфі параграфа 3 вказаної статті.

3. Для цілей застосування параграфів 1 та 2 цієї статті застосовують статті 59-61 Директиви 2014/24/ЄС.

1. Якщо замовники вимагають надання сертифікатів, складених незалежними органами, які засвідчують відповідність суб’єкта господарювання певним стандартам забезпечення якості, в тому числі стосовно доступності для осіб з інвалідністю, вони повинні зазначати системи забезпечення якості, що ґрунтуються на відповідних серіях європейських стандартів, сертифікованих акредитованими органами. Вони повинні визнавати еквівалентні сертифікати, видані органами, що мають осідок в інших державах-членах. Крім того, вони повинні приймати інші докази еквівалентних заходів із забезпечення якості, якщо відповідний суб’єкт господарювання не мав можливості отримати такі сертифікати в межах відповідних строків з причин, які не залежать від такого суб’єкта господарювання, та за умови що суб’єкт господарювання доведе відповідність запропонованих заходів із забезпечення якості обов’язковим стандартам забезпечення якості.

2. Якщо замовники вимагають надання сертифікатів, складених незалежними органами, які засвідчують відповідність суб’єкта господарювання певним системам або стандартам екологічного менеджменту, вони повинні покликатися на Схему екологічного менеджменту та аудиту (EMAS) Союзу або на інші системи екологічного менеджменту, визнані відповідно до статті 45 Регламенту (ЄС) № 1221/2009, чи інші стандарти екологічного менеджменту на основі відповідних європейських або міжнародних стандартів акредитованих органів. Вони повинні визнавати еквівалентні сертифікати, видані органами, що мають осідок в інших державах-членах.

Якщо суб’єкт господарювання явно не має доступу до таких сертифікатів або не має можливості отримати їх у відповідні строки з причин, що не залежать від такого суб’єкта господарювання, замовник повинен також приймати інші докази вжиття заходів з екологічного менеджменту, за умови що суб’єкт господарювання доведе, що такі заходи еквівалентні заходам, що вимагаються згідно з відповідною системою або стандартом екологічного менеджменту.

3. На запит, держави-члени повинні надавати іншим державам-членам будь-яку інформацію, пов’язану з документами, поданими як докази відповідності стандартам забезпечення якості та екологічним стандартам, зазначеним у параграфах 1 та 2.

1. Без обмеження національних законів, підзаконних нормативно-правових актів або адміністративних положень стосовно ціни певних продуктів або винагороди за надання певних послуг, замовники повинні присуджувати договори на основі найбільш економічно вигідної тендерної пропозиції.

2. Найбільш економічно вигідну тендерну пропозицію з точки зору замовника визначають на основі ціни або вартості з використанням підходу економічної ефективності, такого як розрахунок вартості життєвого циклу відповідно до статті 83; така тендерна пропозиція може включати найкраще співвідношення ціни та якості, яке оцінюють на основі критеріїв, у тому числі якісних, екологічних та/або соціальних аспектів, пов’язаних із предметом відповідного договору. Такі критерії можуть стосуватися, наприклад:

(a) якості, у тому числі технічних переваг, естетичних та функціональних характеристик, доступності, дизайну для всіх користувачів, соціальних, екологічних та інноваційних характеристик, торгівлі та її умов;

(b) організації, кваліфікації та досвіду персоналу, призначеного для виконання договору, якщо якість роботи призначеного персоналу може мати значний вплив на рівень виконання договору; або

(c) післяпродажного обслуговування та технічної допомоги, умов постачання, наприклад, дати постачання, процесу постачання та періоду постачання або періоду виконання, зобов’язань стосовно частин та безпеки постачання.

Елемент витрат може також набувати форми фіксованої ціни або вартості, на основі якої суб’єкти господарювання конкуруватимуть лише на основі критеріїв якості.

Держави-члени можуть передбачити неможливість використання замовниками ціни або вартості як єдиного критерію присудження або обмежити таке використання певними категоріями замовників або певними типами договорів.

3. Критерії присудження вважають пов’язаними з предметом публічного договору, якщо вони стосуються робіт, продуктів або послуг, які будуть виконані, постачені або надані відповідно до такого договору в будь-якому разі або на будь-якому етапі їхнього життєвого циклу, включно з факторами, що стосуються:

(a) конкретного процесу виробництва, надання таких робіт, продуктів чи послуг або торгівлі ними; або

(b) конкретного процесу, пов’язаного з іншим етапом їхнього життєвого циклу,

навіть якщо такі фактори не є для них суттєвими.

4. Критерії присудження не повинні надавати замовнику необмежену свободу вибору. Вони повинні забезпечувати можливість ефективної конкуренції та супроводжуватися специфікаціями, які дають змогу ефективно перевіряти інформацію, надану учасниками процедури закупівлі для оцінювання відповідності учасників процедури закупівлі критеріям присудження. У разі виникнення сумнівів замовники повинні ефективно перевіряти достовірність інформації та доказів, наданих учасниками процедури закупівлі.

5. Замовник повинен зазначати в закупівельній документації відносний ваговий коефіцієнт, який він встановлює для кожного з критеріїв, обраних для визначення найбільш економічно вигідної тендерної пропозиції, крім випадків її визначення лише на основі ціни.

Такі вагові коефіцієнти можуть бути виражені шляхом передбачення діапазону з належним максимальним спредом.

Якщо визначення вагових коефіцієнтів неможливе з об’єктивних причин, замовник повинен вказати критерії в порядку зменшення їх важливості.

1. Залежно від того, наскільки це релевантно, розрахунок вартості життєвого циклу включає повністю або частково такі витрати протягом життєвого циклу продукту, послуги або робіт:

(a) витрати, що їх несе замовник або інші користувачі, наприклад:

(i) витрати, пов’язані з придбанням,

(ii) експлуатаційні витрати, наприклад, споживання енергії та інших ресурсів,

(iii) витрати на технічне обслуговування,

(iv) витрати наприкінці життєвого циклу, наприклад, витрати на збір та перероблення;

(b) витрати, зумовлені зовнішніми екологічними чинниками, що пов’язані з продуктом, послугою або роботами під час їхнього життєвого циклу, за умови наявності можливості визначення та перевірки їх грошової вартості; такі витрати можуть включати витрати, пов’язані з викидами парникових газів і з викидами інших забрудників, та інші витрати, пов’язані з пом'якшенням наслідків зміни клімату.

2. Якщо замовники оцінюють витрати шляхом розрахунку вартості життєвого циклу, вони повинні зазначати в закупівельній документації дані, які повинні надати учасники процедури закупівлі, та метод, який замовник використовуватиме для визначення вартості життєвого циклу на основі таких даних.

Метод, використовуваний для оцінювання витрат, зумовлених зовнішніми екологічними чинниками, повинен відповідати таким умовам:

(a) він ґрунтується на критеріях, що можуть бути об’єктивно перевірені та є недискримінаційними. Зокрема, якщо його не було встановлено для повторного або постійного застосування, він не повинен неналежним чином надавати переваги окремим суб’єктам господарювання або позбавляти їх переваг;

(b) він доступний усім зацікавленим сторонам;

(c) достатньо сумлінні суб’єкти господарювання, у тому числі суб’єкти господарювання з третіх країн, які є сторонами GPA або інших міжнародних угод, що є обов’язковими для Союзу, можуть надавати необхідні дані, докладаючи розумних зусиль.

3. У разі встановлення обов’язкового загального методу розрахунку вартості життєвого циклу в законодавчому акті Союзу для оцінювання вартості циклу життя застосовують такий загальний метод.

Перелік таких законодавчих актів та, якщо необхідно, делегованих актів на їх доповнення визначений у додатку XV.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 103 стосовно оновлення такого переліку, якщо оновлення переліку необхідне у зв’язку з ухваленням нового законодавства, яке запроваджує обов’язковий загальний метод, або у зв’язку зі скасуванням чи внесенням змін до наявних правових актів.

1. Замовники повинні вимагати від суб’єктів господарювання пояснення стосовно ціни або витрат, запропонованих у тендерній пропозиції, у випадках тендерних пропозицій із незвичайно низькою вартістю робіт, продуктів або послуг.

2. Пояснення, зазначені в параграфі 1, можуть, зокрема, стосуватися:

(a) економіки виробничого процесу, надання послуг або методу будівництва;

(b) обраних технічних рішень або надзвичайно сприятливих умов, доступних учаснику процедури закупівлі, для постачання продуктів чи послуг або для виконання робіт;

(c) оригінальності продуктів, послуг або робіт, запропонованих учасником процедури закупівлі;

(d) виконання зобов’язань, зазначених у статті 36(2);

(e) виконання зобов’язань, зазначених у статті 88;

(f) можливості отримання учасником процедури закупівлі державної допомоги.

3. Замовник повинен оцінювати надану інформацію шляхом консультування з учасником процедури закупівлі. Замовник може відхилити тендерну пропозицію, лише якщо надані докази не пояснюють достатньою мірою запропонованих низької ціни або витрат, зазначених у параграфі 2.

Замовники повинні відхилити тендерну пропозицію, якщо вони виявлять, що вартість тендерної пропозиції є незвичайно низькою через її невідповідність застосовним зобов’язанням, зазначеним у статті 36(2).

4. Якщо замовник виявить, що вартість тендерної пропозиції є незвичайно низькою через отримання учасником процедури закупівлі державної допомоги, він може відхилити таку тендерну пропозицію на цій єдиній підставі лише після консультування з учасником процедури закупівлі, якщо останній протягом встановленого замовником достатнього строку не зможе довести, що така допомога була сумісною з внутрішнім ринком у розумінні статті 107 ДФЄС. Якщо замовник відхилить тендерну пропозицію за таких обставин, він повинен інформувати про це Комісію.

5. На запит, держави-члени повинні надавати іншим державам-членам у рамках адміністративної співпраці будь-яку інформацію, якою вони володіють, таку як закони, підзаконні нормативно-правові акти, колективні угоди з універсальним застосуванням чи національні технічні стандарти, які пов’язані з доказами та документами, наданими стосовно деталей, перерахованих у параграфі 2.

1. Цю статтю застосовують до тендерних пропозицій, які охоплюють продукти, що походять із третіх країн, з якими Союз не уклав багатосторонньої чи двосторонньої угоди про забезпечення для підприємств Союзу порівнянного та ефективного доступу до ринків таких третіх країн. Вона не повинна обмежувати зобов’язання Союзу чи його держав-членів стосовно третіх країн.

2. Можливе відхилення будь-якої тендерної пропозиції, поданої для присудження договору про постачання продуктів, якщо частка продуктів, що походять із третіх країн, як визначено відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 (- 14), перевищує 50 % загальної вартості продуктів, які складають тендерну пропозицію.

Для цілей цієї статті програмне забезпечення, використовуване в обладнанні телекомунікаційних мереж, вважають продуктом.

3. З урахуванням другого підпараграфа цього параграфа, у випадку, якщо дві чи більше тендерних пропозицій є еквівалентними відповідно до критеріїв присудження договору, визначених у статті 82, перевагу надають таким тендерним пропозиціям, відхилення яких відповідно до параграфа 2 цієї статті неможливе. Для цілей цієї статті ціни таких тендерних пропозицій вважають еквівалентними, якщо різниця в ціні не перевищує 3 %.

Однак тендерна пропозиція не повинна отримувати перевагу над іншою тендерною пропозицією відповідно до першого підпараграфа, якщо прийняття такої пропозиції зобов’язало б замовника придбавати обладнання, технічні характеристики якого відрізняються від технічних характеристик наявного обладнання, що призводило б до несумісності, технічних труднощів при експлуатації та технічному обслуговуванні або непропорційних витрат.

4. Для цілей цієї статті таких третіх країн, яким Рішенням Ради відповідно до параграфа 1 були надані переваги, передбачені в цій Директиві, не враховують для визначення частки продуктів, що походять із третіх країн, зазначеної в параграфі 2.

5. До 31 грудня 2015 року та кожного наступного року Комісія повинна надавати Раді річний звіт щодо прогресу в багатосторонніх чи двосторонніх переговорах стосовно доступу підприємств Союзу до ринків третіх країн у сферах, на які поширюється дія цієї Директиви, щодо будь-яких результатів, досягнутих у ході таких переговорів, та щодо імплементації на практиці всіх укладених угод.

1. Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які загальні труднощі, юридичні чи фактичні, які виявили та про які повідомили їхні підприємства, стосовно забезпечення присудження договорів про надання послуг у третіх країнах.

2. Комісія повинна повідомити Раді до 18 квітня 2019 року та надалі періодично повідомляти про появу можливості присудження договорів про надання послуг у третіх країнах та про прогрес у переговорах з такими країнами щодо цього питання, зокрема в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

3. Комісія повинна намагатися, шляхом взаємодії з відповідними третіми країнами, врегулювати ситуацію, за якої вона встановлює на основі звітів, зазначених у параграфі 2, або іншої інформації, що в контексті присудження договорів про надання послуг третя країна:

(a) не надає підприємствам Союзу ефективного доступу, порівнянного з доступом, який Союз надає підприємствам такої країни;

(b) не створює для підприємств національного режиму або таких самих умов конкуренції, які доступні національним підприємствам; або

(c) створює для підприємств із інших третіх країн сприятливіший режим, ніж для підприємств Союзу.

4. Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які труднощі, юридичні чи фактичні, які виявили та про які повідомили їхні підприємства, а також які виникли внаслідок недотримання положень міжнародного трудового права, перерахованих у додатку XIV, коли такі підприємства намагалися досягнути присудження договорів у третіх країнах.

5. За обставин, зазначених у параграфах 3 та 4, Комісія може в будь-який час запропонувати Раді ухвалити імплементаційний акт для призупинення чи обмеження присудження договорів про надання послуг на період, що буде встановлений у такому імплементаційному акті, для:

(a) підприємств, діяльність яких регулюється правом відповідної третьої країни;

(b) підприємств, які афілійовані з підприємствами, зазначеними в пункті (a), та які мають свій зареєстрований офіс у Союзі, однак не мають безпосереднього та ефективного зв’язку з економікою держави-члена;

(c) підприємств, які подають тендерні пропозиції, предметом яких є послуги, що походять із відповідної третьої країни.

Комісія повинна якнайшвидше діяти кваліфікованою більшістю.

Комісія може пропонувати такі заходи з власної ініціативи або на запит держави-члена.

6. Ця стаття не повинна обмежувати зобов’язання Союзу стосовно третіх країн, які передбачені міжнародними угодами про публічні закупівлі, зокрема в рамках СОТ.

Замовники можуть встановлювати спеціальні умови виконання договору, за умови що вони будуть пов’язані з предметом договору в розумінні статті 82(3) та зазначені в запрошенні до участі в конкурентній процедурі або в закупівельній документації. Такі умови можуть включати економічні, екологічні, соціальні аспекти або аспекти, пов’язані з інноваціями чи працевлаштуванням.

1. Дотримання субпідрядниками зобов’язань, зазначених у статті 36(2), забезпечують шляхом вжиття належних заходів з боку компетентних національних органів, які діють у межах своєї відповідальності та компетенції.

2. У закупівельній документації замовник може з власної ініціативи або на вимогу держави-члена зазначити прохання до учасника процедури закупівлі вказувати у своїй тендерній пропозиції частину договору, яку він має намір передати на умовах субпідряду третім сторонам, та запропонованих субпідрядників.

3. Держави-члени можуть передбачати, що, на запит субпідрядника, за умови що таке дозволяє характер договору, замовник повинен переказувати безпосередньо субпідряднику належні виплати за послуги, продукти або роботи, надані суб’єкту господарювання, якому був присуджений договір (головному підряднику). Такі інструменти можуть включати належні механізми, що дозволяють головному підряднику висловлювати заперечення щодо неналежних виплат. Домовленості стосовно такого способу оплати повинні бути визначені в закупівельній документації.

4. Параграфи 1-3 не обмежують питання відповідальності головного підрядника.

5. У випадку договорів про виконання робіт та у випадку послуг, які надаватимуть на об’єкті під безпосереднім наглядом замовника, після присудження договору та не пізніше дати початку виконання договору, замовник повинен вимагати від головного підрядника вказувати назву, контактні дані та законних представників своїх субпідрядників, залучених до виконання таких робіт або надання таких послуг, наскільки така інформація відома на той час. Замовник повинен вимагати від головного підрядника повідомляти замовника про будь-які зміни стосовно такої інформації впродовж строку дії договору, а також необхідну інформацію стосовно нових субпідрядників, яких він у подальшому залучає до виконання таких робіт або надання таких послуг.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени можуть накладати зобов’язання надавати необхідну інформацію безпосередньо на головного підрядника.

За необхідності, для цілей пункту (b) параграфа 6 цієї статті необхідна інформація повинна супроводжуватися самодеклараціями субпідрядників, як зазначено в статті 80(3). Імплементаційні інструменти згідно з параграфом 8 цієї статті можуть передбачати зобов’язання субпідрядників, представлених після присудження договору, надавати замість самодекларації сертифікати та іншу супровідну документацію.

Перший підпараграф не застосовують до постачальників.

Замовники можуть із власної ініціативи або на вимогу держав-членів поширювати дію зобов’язань, передбачених у першому підпараграфі, наприклад, на:

(a) договори про постачання, договори про надання послуг, які не стосуються послуг, що будуть надані на об’єктах під прямим наглядом замовника, або на постачальників, залучених до виконання договорів про виконання робіт або надання послуг;

(b) субпідрядників з боку субпідрядників головного підрядника або субпідрядників, які займають нижчі позиції в ланцюгу субпідрядних відносин.

6. З метою уникнення порушень зобов’язань, зазначених у статті 36(2), можуть бути вжиті належні заходи, наприклад:

(a) Якщо в національному праві держави-члена передбачений механізм спільної відповідальності між субпідрядниками та головним підрядником, відповідна держава-член повинна забезпечити застосування відповідних правил згідно з умовами, визначеними в статті 36(2).

(b) Публічні замовники повинні, з власної ініціативи або на вимогу держав-членів, відповідно до статті 80(3) цієї Директиви, перевіряти, чи є підстави для відсторонення субпідрядників відповідно до статті 57 Директиви 2014/24/ЄС. У таких випадках публічний замовник повинен вимагати від суб’єкта господарювання замінити субпідрядника, стосовно якого перевірка показала наявність обов’язкових підстав для відсторонення. Публічний замовник, із власної ініціативи або на вимогу держави-члена, може вимагати від суб’єкта господарювання замінити субпідрядника, стосовно якого перевірка показала наявність необов’язкових підстав для відсторонення.

7. Держави-члени можуть передбачати більш жорсткі норми відповідальності згідно з національним правом або розширювати положення національного права стосовно прямих виплат субпідрядникам, наприклад, шляхом передбачення прямих виплат субпідрядникам без необхідності подання ними запиту на такі прямі виплати.

8. Держави-члени, які вирішили передбачити інструменти відповідно до параграфів 3, 5 або 6, повинні визначити умови імплементації таких заходів у законі, підзаконному нормативно-правовому акті або адміністративному положенні, беручи до уваги право Союзу. При цьому держави-члени можуть обмежувати їх застосовність, наприклад, стосовно певних типів договорів, певних категорій замовників чи суб’єктів господарювання або щодо певних сум.

1. До договорів та рамкових угод можуть бути внесені зміни без проведення нової процедури закупівлі відповідно до цієї Директиви в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо внесення змін, незалежно від їхньої грошової вартості, було передбачене в первинній закупівельній документації в чітких, точних та однозначних положеннях про перегляд, які можуть включати обов’язкові положення про перегляд цін, або необов’язкових положеннях. Такі обов’язкові положення визначають сферу застосування та характер можливих змін або необов’язкових положень, а також умови, на яких можливе їх використання. Вони не передбачають змін або необов’язкових положень, які б змінили загальний характер договору або рамкової угоди;

(b) стосовно додаткових робіт, послуг чи продуктів первинного підрядника, незалежно від їхньої вартості, які стали необхідними та не були включені до первинної процедури закупівлі, якщо зміна підрядника:

(i) неможлива з економічних чи технічних причин, таких як вимоги щодо взаємозамінності чи взаємодійності з наявним обладнанням, програмним забезпеченням, послугами або установками, закупленими в рамках первинної закупівлі; та

(ii) спричинить суттєві незручності або значне дублювання витрат для замовника;

(c) у разі відповідності всім таким умовам:

(i) потреба у змінах зумовлена обставинами, що їх добросовісний замовник не міг передбачити;

(ii) внесення змін не змінює загального характеру договору;

(d) якщо новий підрядник замінює підрядника, якому замовник початково присудив договір, внаслідок:

(i) однозначного обов’язкового чи необов’язкового положення про перегляд відповідно до пункту (a),

(ii) повного або часткового переходу прав та обов’язків первинного підрядника після корпоративної реструктуризації, у тому числі поглинання, злиття, придбання чи неплатоспроможності, до іншого суб’єкта господарювання, який відповідає початково встановленим критеріям якісного відбору, за умови що це не призведе до інших суттєвих змін договору та якщо це не має меті ухиляння від застосування цієї Директиви; або

(iii) взяття замовником на себе зобов’язань головного підрядника перед його субпідрядниками, якщо така можливість передбачена в національному законодавстві відповідно до статті 88;

(e) якщо зміни, незалежно від їх вартості, не суттєві в розумінні параграфа 4.

Замовники, які внесли до договору зміни у випадках, визначених у пунктах (b) та (c) цього параграфа, повинні опублікувати повідомлення про це в Офіційному віснику Європейського Союзу. Таке повідомлення повинне містити інформацію, визначену в додатку XVI, та бути опубліковане згідно зі статтею 71.

2. Крім того, договори також можуть бути змінені без жодної потреби перевіряти дотримання умов, визначених у пунктах (a)-(d) параграфа 4, та без необхідності проведення нової процедури закупівлі відповідно до цієї Директиви, якщо вартість зміни є нижчою за обидва такі значення:

(i) порогові значення, визначені в статті 15; та

(ii) 10% первісної вартості договору в разі договорів про надання послуг і договорів про постачання продуктів та 15% первісної вартості договору в разі договорів про виконання робіт.

Однак така зміна може не змінювати загального характеру договору або рамкової угоди. У разі внесення декількох послідовних змін вартість оцінюють на основі чистої сукупної вартості таких послідовних змін.

3. З метою розрахунку ціни, зазначеної в параграфі 2, оновлена ціна є референтною вартістю, якщо договір містить положення про індексацію.

4. Зміну до договору або рамкової угоди впродовж строку їх дії вважають суттєвою в розумінні пункту (e) параграфа 1, якщо внаслідок такої зміни договір або рамкова угода суттєво відрізняються за характером від початково укладених договору або рамкової угоди. У будь-якому разі, без обмеження параграфів 1 та 2, зміну вважають суттєвою, якщо дотримана одна або більше з зазначених нижче умов:

(a) зміна вводить умови, які, якби були частиною первинної процедури закупівлі, дозволяли б допуск конкурсантів, інших ніж ті, які були початково обрані, або прийняття тендерної пропозиції, іншої ніж та, що була початково прийнята, або які б залучали додаткових учасників до процедури закупівель;

(b) внесення змін змінює економічний баланс договору або рамкової угоди на користь підрядника у спосіб, не передбачений у первинному договорі або рамковій угоді;

(c) зміна значно розширює сферу застосування договору або рамкової угоди;

(d) якщо новий підрядник замінює підрядника, якому замовник початково присудив договір, у випадках, інших ніж передбачені в пункті (d) параграфа 1.

5. У випадку інших змін до положень договору про виконання робіт, постачання продуктів чи надання послуг або рамкової угоди впродовж строку їх дії, не передбачених у параграфах 1 та 2, вимагається нова процедура закупівлі відповідно до цієї Директиви.

Держави-члени повинні забезпечити можливість припинення замовниками договору про виконання робіт, постачання продуктів чи надання послуг впродовж строку його дії принаймні за таких обставин та на умовах, визначених застосовним національним правом, якщо:

(a) до договору було внесено суттєві зміни, які б вимагали проведення нової процедури закупівлі відповідно до статті 89;

(b) на момент присудження договору підрядник перебував в одній із ситуацій, зазначених у статті 57(1) Директиви 2014/24/ЄС, і тому такого підрядник повинен бути відсторонений від участі в процедурі закупівлі відповідно до другого підпараграфа статті 80(1) цієї Директиви;

(c) договір не повинен був бути присуджений підряднику через серйозне порушення зобов’язань відповідно до Договорів та цієї Директиви, що було визнано Судом Європейського Союзу під час процедури згідно зі статтею 258 ДФЄС.

Договори про надання соціальних та інших специфічних послуг, перерахованих у додатку XVII, присуджують відповідно до цієї глави, якщо вартість договорів дорівнює пороговому значенню, вказаному в пункті (c) статті 15, або є вищою за нього.

1. Замовники, які мають намір присудити договір про надання послуг, зазначених у статті 91, повинні повідомити про свій намір у будь-який із таких способів:

(a) за допомогою повідомлення про намір укласти договір; або

(b) за допомогою періодичного інформаційного повідомлення, яке постійно публікують. Періодичне інформаційне повідомлення повинне стосуватися конкретно типів послуг, що будуть предметом договорів, які будуть присуджені. Таке повідомлення демонструє, що договори будуть присуджені без подальшого опублікування, й запрошує зацікавлених суб’єктів господарювання до висловлення зацікавленості в письмовій формі; або

(c) за допомогою повідомлення про наявність системи кваліфікації, яке постійно публікують.

При цьому перший підпараграф не застосовують, якщо для присудження договору про надання послуг можна було використати переговорну процедуру без запрошення до участі в конкурентній процедурі відповідно до статті 50.

2. Замовники, які присудили договір про надання послуг, зазначених у статті 91, повинні повідомити результати в повідомленні про присудження договору. При цьому вони можуть групувати такі повідомлення на щоквартальній основі. У такому випадку вони повинні надсилати згруповані повідомлення протягом 30 днів після закінчення кожного кварталу.

3. Повідомлення, зазначені в параграфах 1 та 2 цієї статті, повинні містити інформацію, зазначену в додатку XVIII, у частинах A, B, C чи D відповідно, згідно зі стандартними шаблонами повідомлень. Комісія визначає стандартні форми за допомогою імплементаційних актів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною в статті 105.

4. Повідомлення, зазначені в цій статті, публікують відповідно до статті 71.

1. Держави-члени повинні встановити національні правила присудження договорів, на які поширюється дія цієї глави, для забезпечення відповідності замовників принципам прозорості та однакового ставлення до суб’єктів господарювання. Держави-члени мають свободу визначати процедурні правила, які застосовні за умови, що вони дають змогу замовникам враховувати особливості відповідних послуг.

2. Держави-члени повинні забезпечити можливість врахування замовниками потреби в забезпеченні якості, безперервності, цінової й економічної доступності та комплексності послуг, конкретних потреб у наявності різних категорій користувачів, у тому числі малозабезпечених та вразливих груп, залучення користувачів і розширення їхніх можливостей та інновацій. Держави-члени також можуть передбачати, що вибір надавача послуг повинен бути оснований на тендерній пропозиції з найкращим співвідношенням ціни та якості, з урахуванням критеріїв якості та сталості соціальних послуг.

1. Держави-члени можуть передбачати можливість замовникам, які є публічними замовниками, залишати за організаціями право на участь у процедурах присудження публічних договорів виключно у випадку послуг у сфері охорони здоров’я, соціальних та культурних послуг, зазначених у статті 91, які охоплені кодами CPV 75121000-0, 75122000-7, 75123000-4, 79622000-0, 79624000-4, 79625000-1, 80110000-8, 80300000-7, 80420000-4, 80430000-7, 80511000-9, 80520000-5, 80590000-6, 85000000-9-85323000-9, 92500000-6, 92600000-7, 98133000-4, 98133110-8.

2. Організація, зазначена в параграфі 1, повинна відповідати таким умовам:

(a) її мета - виконання місії щодо надання громадських послуг, пов’язаної з наданням послуг, зазначених у параграфі 1;

(b) прибутки повторно інвестують для досягнення мети організації. Розподіл або перерозподіл прибутків ґрунтується на міркуваннях щодо участі;

(c) структури управління або власності організації, яка виконує договір, ґрунтуються на власності працівників чи на принципах участі або вимагають активної участі працівників, користувачів чи стейкхолдерів; та

(d) відповідний публічний замовник впродовж останніх трьох років не присуджував організації відповідного договору про надання послуг згідно з цією статтею.

3. Максимальна тривалість дії договору не перевищує трьох років.

4. Запрошення до участі в конкурентній процедурі повинне містити покликання на цю статтю.

5. Незважаючи на статтю 108, Комісія повинна оцінити наслідки застосування цієї статті та повідомити результати оцінювання Європейському Парламенту і Раді до 18 квітня 2019 року.

1. Цю главу застосовують до конкурсів проєктів, які організовують у рамках процедури закупівлі для договору про надання послуг, за умови що оцінна вартість договору без ПДВ, у тому числі з урахуванням будь-яких можливих призів чи виплат учасникам, дорівнює сумі, визначеній у пункті (a) статті 15, або є вищою за неї.

2. Цю главу застосовують до всіх конкурсів проєктів, якщо загальна сума призів та виплат учасникам конкурсу, включно з оцінною вартістю без ПДВ договору про надання послуг, який може бути в подальшому укладений відповідно до пункту (j) статті 50, за умови що замовник не виключає можливості такого присудження в повідомленні про конкурс, дорівнює сумі, визначеній у пункті (a) статті 15, або є вищою за неї.

1. Замовники, які мають намір організовувати конкурс проєктів, повинні запрошувати до участі в конкурентній процедурі за допомогою повідомлення про конкурс.

Якщо вони мають намір присуджувати подальший договір про надання послуг відповідно до пункту (j) статті 50, це вказують у повідомленні про конкурс проєктів.

Замовники, які провели конкурс проєктів, повинні повідомити про результати в повідомленні.

2. Запрошення до участі в конкурентній процедурі повинне містити інформацію, визначену в додатку XIX, а повідомлення про результати конкурсу проєктів повинне містити інформацію, визначену в додатку XX, у стандартних формах. Комісія визначає зазначені стандартні форми за допомогою імплементаційних актів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною в статті 105.

Повідомлення про результати конкурсу проєктів надсилають в Офіс публікацій Європейського Союзу впродовж 30 днів після закриття конкурсу проєктів.

Якщо оприлюднення інформації про результати конкурсу перешкоджатиме правозастосуванню, суперечитиме суспільному інтересу чи шкодитиме законним комерційним інтересам певного публічного чи приватного суб’єкта господарювання, або може зашкодити добросовісній конкуренції між суб’єктами господарювання, таку інформацію можуть не публікувати.

3. Статтю 71(2)-(6) також застосовують до повідомлень стосовно конкурсів проєктів.

1. Під час організації конкурсів проєктів замовники повинні застосовувати процедури, адаптовані до положень розділу I та цієї глави.

2. Допуск учасників до конкурсів проєктів не повинен обмежуватися:

(a) територією або частиною території держави-члена;

(b) на підставі того, що згідно з нормами права держави-члена, в якій організований конкурс, від них вимагають мати статус або фізичної, або юридичної особи.

3. Якщо в конкурсах проєктів може брати участь обмежена кількість учасників, замовники повинні встановити чіткі та недискримінаційні критерії відбору. У будь-якому разі кількість запрошених до участі конкурсантів повинна бути достатньою для забезпечення справжньої конкуренції.

4. До складу журі входять виключно фізичні особи, що не залежать від учасників конкурсу. Якщо від учасників вимагається особлива професійна кваліфікація, принаймні третина членів журі повинна мати таку кваліфікацію або еквівалентну кваліфікацію.

1. Члени журі незалежні у своїх рішеннях або висновках.

2. Журі перевіряє подані конкурсантами плани та проєкти анонімно та виключно відповідно до критеріїв, викладених у повідомленні про конкурс.

3. Журі фіксує рейтинг проєктів у звіті, підписаному її членами та складеному відповідно до переваг кожного проєкту, із зазначенням своїх приміток та будь-яких питань, які потребують роз’яснення.

4. Анонімність зберігається до моменту ухвалення журі висновку або рішення.

5. За потреби конкурсантів можуть запросити дати відповіді на запитання, зафіксовані журі в протоколі, для роз’яснення будь-яких аспектів проєктів.

6. Складають повний протокол діалогу між членами журі та конкурсантами.

1. Для дієвого забезпечення правильної та ефективної імплементації держави-члени повинні забезпечити виконання одним або більше органами або структурами принаймні тих завдань, які визначені в цій статті. Вони повинні повідомляти Комісію про всі органи або структури, компетентні для виконання таких завдань.

2. Держави-члени повинні забезпечити моніторинг застосування правил щодо публічних закупівель.

Якщо органи або структури з моніторингу визначають із власної ініціативи або внаслідок отримання інформації конкретні порушення або системні проблеми, вони уповноважені повідомляти про такі проблеми національні органи аудиту, суди, трибунали або інші належні органи чи структури, такі як омбудсман, національні парламенти або їхні комітети.

3. Результати заходів моніторингу відповідно до параграфа 2 оприлюднюють за допомогою належних засобів інформації. Крім того, такі результати доводять до відома Комісії. Наприклад, вони можуть бути включені до звітів про моніторинг, зазначених у другому підпараграфі цього параграфа.

До 18 квітня 2017 року та кожні три роки після того держави-члени повинні подавати Комісії звіт про моніторинг, який охоплює, якщо застосовно, інформацію про найчастіші джерела неправильного застосування або правової невизначеності, у тому числі можливих структурних або повторюваних проблем у застосуванні правил, про рівень участі МСП в публічних закупівлях, а також інформацію про запобігання випадкам шахрайства, корупції, конфлікту інтересів та іншим порушенням під час процедури закупівлі, виявлення таких випадків та звітування про них.

Комісія може не частіше ніж кожні три роки подавати державам-членам запит про надання інформації стосовно практичної імплементації національних стратегічних політик у сфері закупівель.

Для цілей цього параграфа "МСП" розуміють відповідно до означення в Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (- 15).

На основі даних, отриманих відповідно до цього параграфа, Комісія повинна регулярно видавати звіт про імплементацію та найкращі практики національних політик у сфері закупівель на внутрішньому ринку.

4. Держави-члени забезпечують:

(a) безкоштовний доступ до інформації та настанов щодо тлумачення та застосування права Союзу щодо публічних закупівель для надання допомоги публічним замовникам та суб’єктам господарювання, зокрема МСП, в правильному застосуванні правил Союзу щодо публічних закупівель; та

(b) надання публічним замовникам підтримки в плануванні та проведенні процедур закупівель.

5. Держави-члени повинні, без обмеження загальних процедур та методів робіт, встановлених Комісією для комунікації та зв’язку з державами-членами, призначити орієнтир для співпраці з Комісією щодо застосування законодавства про публічні закупівлі.

6. Публічні замовники повинні, принаймні протягом дії договору, зберігати копії всіх укладених договорів, вартість яких дорівнює або є вищою за:

(a) 1000000 євро у випадку договорів про постачання продуктів або договорів про надання послуг;

(b) 10000000 євро у випадку договорів про виконання робіт.

Публічні замовники повинні надавати доступ до таких договорів; однак у доступі до конкретних документів або даних може бути відмовлено тією мірою та на таких умовах, які передбачені в застосовних правилах Союзу або національних правилах щодо доступу до документів та захисту даних.

1. Замовники повинні зберігати відповідну інформацію щодо кожного договору або кожної рамкової угоди, які охоплені цією Директивою, та кожного разу після встановлення динамічної системи закупівель. Такої інформації повинно бути достатньо для пізнішого обґрунтування ними рішень, ухвалених стосовно:

(a) кваліфікації й відбору суб’єктів господарювання та присудження договорів;

(b) використання переговорних процедур без запрошення до участі в конкурентній процедурі відповідно до статті 50;

(c) незастосування глав II-IV розділу II відповідно до відступів, передбачених у главах II та III розділу I;

(d) якщо необхідно, причин використання засобів комунікації, інших ніж електронні засоби комунікації, для електронного подання тендерних пропозицій.

Якщо повідомлення про присудження договору, складене відповідно до статті 70 або статті 92(2), містить інформацію, необхідну відповідно до цього параграфа, замовники можуть покликатися на таке повідомлення.

2. Замовники повинні документувати прогрес усіх процедур закупівель, незалежно від того, проводили їх за допомогою електронних засобів чи ні. Для цього вони повинні забезпечити збереження ними документації, якої достатньо для обґрунтування рішень, ухвалених на всіх етапах процедури закупівлі, такої як документація стосовно комунікацій із суб’єктами господарювання та внутрішніх обговорень, підготовки закупівельної документації, проведення діалогу або переговорів, якщо їх було проведено, відбору та присудження договору. Таку документацію зберігають протягом не менше трьох років з дати присудження договору.

3. Таку інформацію чи документацію або їхні основні елементи надають Комісії або національним органам чи структурам, зазначеним у статті 99, на їхній запит.

1. Комісія повинна переглядати якість та повноту даних, які можна отримати з повідомлень, зазначених у статтях 67-71, 92 та 96, які опубліковані відповідно до додатка IX.

Якщо якість та повнота даних, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, не відповідає зобов’язанням, встановленим у статті 67(1), статті 68(1), статті 69, статті 70(1), статті 92(3) та статті 96(2), Комісія повинна подати відповідній державі-члену запит про надання додаткової інформації. У розумні строки відповідна держава-член повинна надати відсутню статистичну інформацію, запит стосовно якої подала Комісія.

2. До 18 квітня 2017 року та кожні три роки після того держави-члени повинні надсилати Комісії статистичний звіт щодо закупівлі, яка була б охоплена цією Директивою, якби її вартість перевищувала відповідне порогове значення, встановлене у статті 15, із зазначенням оцінки сукупної вартості такої закупівлі у відповідний період. Така оцінка може ґрунтуватися на даних, наявних відповідно до національних вимог щодо опублікування, або на оцінках на основі зразків.

Такий звіт може бути включений до звіту, зазначеного в статті 99(3).

1. Держави-члени повинні надавати одна одній взаємну допомогу та запровадити інструменти для дієвої співпраці для забезпечення обміну інформацією стосовно питань, зазначених у статтях 62, 81 та 84. Вони повинні забезпечити конфіденційність інформації, якою вони обмінюються.

2. Компетентні органи усіх відповідних держав-членів повинні здійснювати обмін інформацією відповідно до правил захисту персональних даних, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС (- 16) та Директиві Європейського Парламенту і Ради 2002/58/ЄС (- 17).

3. Щоб протестувати придатність інформаційної системи внутрішнього ринку (IMI), встановленої Регламентом (ЄС) № 1024/2012 для обміну інформацією, охопленою в цій Директиві, запускають пілотний проєкт до 18 квітня 2015 року.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, викладених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в статтях 4, 17, 40, 41, 76 та 83, покладають на Комісію на невизначений період з 17 квітня 2014 року.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 4, 17, 40, 41, 76 та 83, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, зазначені в такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної в ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених у дію делегованих актів.

4. Після ухвалення делегованого акта Комісія повинна одночасно повідомити про це Європейський Парламент і Раду.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статей 4, 17, 40, 41, 76 та 83, набуває чинності лише в тому випадку, якщо ані Європейський Парламент, ані Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати нотифікації такого акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до закінчення такого періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Делеговані акти, ухвалені відповідно до цієї статті, набувають чинності невідкладно і застосовуються, допоки не буде внесено жодних заперечень згідно з параграфом 2. У повідомленні Європейському Парламенту і Раді про делегований акт повинні бути вказані причини використання екстреної процедури.

2. Як Європейський Парламент, так і Рада можуть висувати заперечення щодо делегованого акта відповідно до процедури, зазначеної в статті 103(5). У такому разі Комісія скасовує акт одразу після нотифікації Європейським Парламентом або Радою рішення щодо заперечення.

1. Комісії допомагає Дорадчий комітет з питань публічних закупівель, створений на підставі Рішення Ради 71/306/ЄЕС (- 18). Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

3. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 18 квітня 2016 року. Вони повинні негайно надіслати Комісії текст таких положень.

2. Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть відтермінувати застосування статті 40(1) до 18 жовтня 2018 року, окрім випадків, у яких використання електронних засобів є обов’язковим відповідно до статей 52, 53, 54, статті 55(3), статті 71(2) або статті 73.

Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть відтермінувати застосування статті 40(1) для централізованих закупівельних організацій відповідно до статті 55(3) до 18 квітня 2017 року.