Стаття 42. Навчання непрацюючого населення
1. Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через медіа іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.
2. Для надання населенню за місцем проживання інформації з питань цивільного захисту органами місцевого самоврядування створюються консультаційні пункти та призначаються особи, відповідальні за організацію їх роботи.
Створення та функціонування консультаційних пунктів забезпечується відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
( Абзац другий частини другої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )( Статтю 42 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2081-IX від 17.02.2022 )
Розділ V
ЗАПОБІГАННЯ НАДЗВИЧАЙНИМ СИТУАЦІЯМ
Глава 11. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту та управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та пожеж
( Назва глави 11 в редакції Закону № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 42-1. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту
1. З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій здійснюється державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту.
2. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання у сфері цивільного захисту здійснюється шляхом:
1) проведення експертизи проектів містобудівної документації та проектів будівництва;
2) ліцензування послуг і виконання робіт протипожежного призначення;
3) технічного регулювання у визначеній сфері відповідальності;
4) державного ринкового нагляду щодо засобів цивільного захисту;
5) державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки;
6) страхування відповідальності;
7) моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій.
( Главу 11 доповнено статтею 42-1 згідно із Законом № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 42-2. Управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та пожеж
1. Управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та пожеж здійснюється шляхом:
1) аналізу ризиків;
2) оцінки ризиків;
3) визначення та реалізації (виконання) заходів, спрямованих на приведення ризиків до прийнятного рівня, та мінімізації можливих наслідків.
2. Порядок управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру та пожеж, методика їх оцінювання затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
( Главу 11 доповнено статтею 42-2 згідно із Законом № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 43. Моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій
1. З метою забезпечення здійснення заходів із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій в Україні проводяться постійний моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій.
2. Моніторинг надзвичайних ситуацій - це система безперервних спостережень, лабораторного та іншого контролю для оцінки стану захисту населення і територій та небезпечних процесів, які можуть призвести до загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, а також своєчасне виявлення тенденцій до їх зміни.
3. Спостереження, лабораторний та інший контроль включають збирання, опрацювання і передавання інформації про стан навколишнього природного середовища, забруднення продуктів харчування, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними та хімічними речовинами, зараження збудниками інфекційних хвороб та іншими небезпечними біологічними агентами.
4. Для проведення моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій в Україні створюється та функціонує система моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій.
5. Порядок функціонування системи моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, проведення моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, перелік установ та організацій, які належать до суб’єктів моніторингу, спостереження, лабораторного контролю і прогнозування надзвичайних ситуацій, визначаються Кабінетом Міністрів України.
6. Суб’єкти моніторингу, спостереження, лабораторного контролю та прогнозування надзвичайних ситуацій на регіональному, місцевому та об’єктовому рівні визначаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання.
( Статтю 44 виключено на підставі Закону № 124-IX від 20.09.2019 )
Стаття 45. Експертиза у сфері цивільного захисту
1. Експертизі у сфері цивільного захисту у випадках, передбачених законом, підлягають:
1) проекти містобудівної документації в частині інженерно-технічних заходів цивільного захисту і додержання вимог пожежної та техногенної безпеки;
2) проектна документація на будівництво в частині інженерно-технічних заходів цивільного захисту і рішень щодо додержання вимог пожежної та техногенної безпеки.
2. Експертиза проектів містобудівної документації та проектної документації на будівництво проводиться відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
( Текст статті 45 в редакції Закону № 353-VII від 20.06.2013; стаття 45 в редакції Закону № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 46. Технічне регулювання продукції у сфері цивільного захисту
1. Технічне регулювання продукції у сфері цивільного захисту спрямовано на визначення та виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції, в тому числі до пожежної та техногенної безпеки, а також пов’язаних із нею процесів і методів виробництва.
2. Оцінка відповідності продукції у сфері цивільного захисту здійснюється у випадках та порядку, визначених Законом України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності".
( Стаття 46 в редакції Законів № 124-VIII від 15.01.2015, № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 46-1. Аудит пожежної та техногенної безпеки
1. Аудит пожежної та техногенної безпеки - це аналіз стану діяльності суб’єкта господарювання або іншої юридичної особи, що проводиться за його заявою, з метою виявлення, запобігання та усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки. Проведення аудиту пожежної та техногенної безпеки не тягне за собою застосування санкцій та/або інших заходів реагування.
2. Аудит пожежної та техногенної безпеки проводиться в порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України, організаціями незалежно від форми власності, визнаними центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, такими, що відповідають критеріям, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту. До проведення аудиту залучаються (у тому числі відповідно до цивільно-правових договорів) експерти у сфері пожежної та техногенної безпеки, які пройшли професійну атестацію.
3. Професійна атестація експертів у сфері пожежної та техногенної безпеки проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, за результатами складення іспиту, на безоплатній основі у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України. До професійної атестації допускаються особи, які мають ступінь вищої освіти бакалавра, спеціаліста або магістра за спеціальністю "Пожежна безпека" або "Цивільна безпека" та мають стаж роботи за фахом не менше п’яти років.
Розгляд заяви про проведення професійної атестації здійснюється протягом 10 робочих днів з дня її отримання.
Строк проведення іспиту та прийняття рішення про видачу кваліфікаційного сертифіката або про відмову в його видачі за результатами складання іспиту не може перевищувати один місяць з дня отримання заяви про проведення професійної атестації.
Підставою для відмови у видачі кваліфікаційного сертифіката за результатами іспиту є непідтвердження професійної спеціалізації, рівня кваліфікації та знань.
Особам, які пройшли професійну атестацію, видається кваліфікаційний сертифікат. Видача кваліфікаційного сертифіката здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Реєстру організацій, що проводять аудит пожежної та техногенної безпеки, та експертів у сфері пожежної та техногенної безпеки (далі в цій статті - Реєстр), який є автоматизованою системою збору, накопичення та обробки даних про осіб, які пройшли професійну атестацію експертів у сфері пожежної та техногенної безпеки, та організацій, які мають право проводити аудит пожежної та техногенної безпеки.
Особи, які пройшли професійну атестацію, набувають права на проведення аудиту пожежної та техногенної безпеки з дня внесення до Реєстру.
Створення та функціонування Реєстру забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який є його держателем.
Порядок позбавлення кваліфікаційного сертифіката визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Аудит пожежної та техногенної безпеки проводиться не пізніше 45 днів після отримання відповідного звернення суб’єкта господарювання або іншої юридичної особи. Строк проведення аудиту не може перевищувати 10 робочих днів.
5. За результатами аудиту пожежної та техногенної безпеки складається акт, типова форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
Акт, складений за результатами проведення аудиту пожежної та техногенної безпеки, є дійсним протягом трьох місяців з дня його складення.
( Закон доповнено статтею 46-1 згідно із Законом № 2655-IX від 06.10.2022 )
Стаття 46-2. Ліцензування господарської діяльності у сфері цивільного захисту
1. Надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення підлягають ліцензуванню згідно із законодавством.
2. Перелік послуг і робіт протипожежного призначення визначається Кабінетом Міністрів України.
( Главу 11 доповнено статтею 46-2 згідно із Законом № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 46-3. Державний ринковий нагляд щодо засобів цивільного захисту
1. Державний ринковий нагляд щодо засобів цивільного захисту здійснюється відповідно до Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції".
( Главу 11 доповнено статтею 46-3 згідно із Законом № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 47. Контроль виконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування
1. Контроль виконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, іншими органами державної влади (далі - органи державної влади) та органами місцевого самоврядування здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, шляхом проведення комплексних, контрольних і цільових перевірок.
2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, для здійснення заходів контролю виконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту.
3. Комплексні перевірки є плановими і проводяться один раз на п’ять років згідно з планом основних заходів цивільного захисту на відповідний календарний рік. Для здійснення контролю за станом усунення недоліків, виявлених під час комплексної перевірки, у наступному плановому році може бути проведена контрольна перевірка.
4. Цільові перевірки проводяться з метою контролю виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування цільових завдань у разі виникнення або загрози виникнення надзвичайної ситуації, у тому числі масштабної пожежі, впровадження заходів цивільного захисту та життєзабезпечення населення, яке потрапляє в зону ураження.
5. Порядок організації та здійснення контролю виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування вимог законодавства у сфері цивільного захисту затверджується Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2486-IX від 29.07.2022; в редакції Закону № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 48. Атестація аварійно-рятувальних служб, рятувальників та громадян України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби
1. Атестація аварійно-рятувальних служб, рятувальників та громадян України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби, проводиться з метою перевірки їх готовності до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж та надання права на проведення таких робіт.
2. Особливістю проведення атестації аварійно-рятувальних служб, укомплектованих водолазами із спеціальним оснащенням для виконання водолазних робіт, є попередня сертифікація водолазних підрозділів зазначених служб для визначення переліку водолазних робіт, які вони здатні виконувати.
3. Атестації підлягають аварійно-рятувальні служби, рятувальники та громадяни України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби.
Періодична атестація аварійно-рятувальних служб та рятувальників проводиться не менше одного разу на п’ять років.
4. Атестацію аварійно-рятувальних служб, рятувальників та громадян України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби, проводить міжвідомча атестаційна комісія, яка утворюється Кабінетом Міністрів України.
5. Положення про міжвідомчу атестаційну комісію затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
6. До складу міжвідомчої атестаційної комісії включаються представники центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму складі аварійно-рятувальні служби, та центральних органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати державний нагляд у цій сфері.
7. Атестацію служб медицини катастроф та їх працівників щодо відповідності фахового рівня підготовки та стану здоров’я для надання екстреної медичної допомоги постраждалим безпосередньо в зоні надзвичайної ситуації проводить атестаційна комісія центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Порядок проведення такої атестації встановлюється Кабінетом Міністрів України.
8. Атестація аварійно-рятувальних служб, рятувальників та громадян України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби, проводиться безоплатно.
9. Атестація служб медицини катастроф та видача їм свідоцтва про атестацію проводяться безоплатно.
10. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, протягом 10 робочих днів після проходження атестації аварійно-рятувальною службою, рятувальниками та громадянами України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби, письмово повідомляє їх про внесення щодо них інформації до електронного реєстру атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників чи про непроходження ними атестації.
11. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, протягом 10 робочих днів після проходження атестації службою медицини катастроф здійснює видачу їй свідоцтва про атестацію, строк дії якого становить п’ять років, або письмово повідомляє про відмову в його видачі.
12. Підставою для прийняття рішення про непроходження атестації аварійно-рятувальною службою, службою медицини катастроф є:
1) надання суб’єктом атестації документів не в повному обсязі;
2) виявлення в документах, поданих суб’єктом атестації, недостовірних відомостей;
3) непроходження атестації більш як 20 відсотками основних працівників;
4) укомплектованість основними працівниками менш як 70 відсотків;
5) забезпеченість основними видами спеціальної техніки та запасами матеріальних засобів менш як 70 відсотків штатних норм;
6) коефіцієнт технічної готовності засобів індивідуального захисту рятувальників менш як 0,9, а засобів аварійно-рятувального оснащення - менш як 0,8;
7) перевищення на 10 відсотків встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, строків приведення у готовність до реагування на надзвичайні ситуації.
13. Підставою для прийняття рішення про непроходження атестації рятувальником або громадянином України, який приймається на роботу до аварійно-рятувальної служби, є:
1) подання суб’єктом атестації документів не в повному обсязі;
2) виявлення в документах, поданих суб’єктом атестації, недостовірних відомостей;
3) відсутність документів, що підтверджують прийняття на роботу як основного працівника;
4) невідповідність спеціальної та/або фізичної підготовки встановленим нормам і вимогам;
5) відсутність медичного висновку про придатність за станом здоров’я до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж;
6) непроходження підвищення кваліфікації в установлені строки.
14. Підставою для виключення аварійно-рятувальної служби з електронного реєстру атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників є:
1) припинення діяльності аварійно-рятувальної служби;
2) допущення істотних недоліків під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;
3) перевищення більш як на 10 відсотків нормативного часу на виконання поставленого завдання та низькі практичні навички з фахової підготовки, виявлені основними працівниками;
4) допущення систематичних випадків грубого порушення правил техніки безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт основними працівниками;
5) невиконання в повному обсязі або неякісне виконання профілактичних робіт на об’єктах суб’єктів господарювання та окремих територіях, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, що підлягають аварійно-рятувальному обслуговуванню;
6) допущення загибелі або поранення рятувальників внаслідок порушення техніки безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
15. Підставою для виключення рятувальника з електронного реєстру атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників є:
1) звільнення з роботи або переведення на посаду, яка не належить до основного складу;
2) низькі практичні навички, проявлені рятувальником під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж;
3) непроходження підвищення кваліфікації в установлені строки;
4) допущення систематичних випадків грубого порушення правил техніки безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж;
5) допущення поранення чи травмування внаслідок порушення правил техніки безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж;
6) непридатність за медичним висновком до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж;
7) систематичне порушення трудової дисципліни;
8) зміна професії (виду діяльності);
9) смерть чи загибель рятувальника.
16. Підставою для внесення змін до інформації в електронному реєстрі атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників про атестацію аварійно-рятувальної служби є зміна найменування або місцезнаходження аварійно-рятувальної служби.
17. Підставою для переоформлення свідоцтва про атестацію служби медицини катастроф є зміна найменування або місцезнаходження служби медицини катастроф.
18. Підставою для внесення змін до інформації в електронному реєстрі атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників про атестацію рятувальника є зміна ним місця роботи, професії (виду діяльності) або прізвища, імені та по батькові.
19. Підставою для видачі дубліката свідоцтва про атестацію служби медицини катастроф є його втрата або пошкодження.
20. Рішення про непроходження атестації не позбавляє суб’єкта атестації права подати документи для її проходження після усунення недоліків і порушень, які стали підставою для прийняття такого рішення.
21. Рішення міжвідомчої атестаційної комісії може бути оскаржено суб’єктом атестації в порядку, визначеному законом.
22. Порядок атестації аварійно-рятувальних служб, рятувальників та громадян України, які приймаються на роботу до аварійно-рятувальної служби, та перелік документів, які необхідно подати для проходження атестації, визначаються Кабінетом Міністрів України.
23. Неатестовані аварійно-рятувальні служби, рятувальники до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж не допускаються.
24. Атестовані аварійно-рятувальні служби та рятувальники вносяться до електронного реєстру атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників. Ведення електронного реєстру атестованих аварійно-рятувальних служб і рятувальників здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
25. Атестовані служби медицини катастроф вносяться до відповідного реєстру, ведення якого здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
( Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2228-IX від 21.04.2022, № 3441-IX від 08.11.2023; в редакції Закону № 4778-IX від 10.02.2026 )
Стаття 49. Страхування
1. Страхуванням у сфері цивільного захисту є правовідносини з передачі ризику від суб’єкта господарювання, іншої юридичної особи до страховика на умовах, визначених договором страхування, з метою захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням заподіяної шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок пожежі або іншої надзвичайної ситуації, проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків пожежі або іншої надзвичайної ситуації.
2. Суб’єкти господарювання, інші юридичні особи, у користуванні яких є об’єкти підвищеної небезпеки, зобов’язані укладати договори страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, у тому числі пожеж та аварій на об’єктах підвищеної небезпеки, екологічно небезпечних аварій та надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій, що становлять загрозу санітарному чи епідемічному здоров’ю населення, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування", у порядку, встановленому законодавством.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, за погодженням з Національним банком України.
3. Договір страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб (крім суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб, у користуванні яких є об’єкти підвищеної небезпеки) за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій, у тому числі пожеж та аварій на території та/або об’єктах нерухомості, укладається з урахуванням результатів аудиту пожежної та техногенної безпеки в порядку, встановленому законодавством.
( Стаття 49 в редакції Законів № 2655-IX від 06.10.2022, № 1909-IX від 18.11.2021 )
Глава 12. Забезпечення техногенної безпеки
Стаття 50. Джерела небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру
1. Джерелами небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є:
1) об’єкти підвищеної небезпеки;
( Пункт 1 частини першої статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1686-IX від 15.07.2021 )
2) будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;
3) суб’єкти господарювання з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов експлуатації;
4) ядерні установки з порушенням умов експлуатації;
5) наслідки терористичної діяльності;
6) гідротехнічні споруди;
7) неконтрольоване ввезення, зберігання і використання на території України техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;
8) надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;
9) наслідки військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;
10) суб’єкти господарювання, на об’єктах яких здійснюються виробництво, зберігання та утилізація вибухонебезпечних предметів;
11) об’єкти життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;
12) інші об’єкти, що можуть створити загрозу виникнення аварії.
Стаття 51. Забезпечення техногенної безпеки органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання
1. Діяльність із забезпечення техногенної безпеки є складовою виробничої, експлуатаційної та іншої діяльності відповідних посадових осіб і працівників підприємств, установ, організацій. Ця вимога відображається у відповідних статутах або положеннях.
2. Забезпечення техногенної безпеки суб’єкта господарювання покладається на його керівника.
3. Забезпечення вимог техногенної безпеки та цивільного захисту під час проектування, будівництва об’єктів, будівель і споруд покладається на уповноважені органи містобудування та архітектури, замовників, забудовників, проектувальників та будівельні організації.
( Частина третя статті 51 в редакції Закону № 2486-IX від 29.07.2022 )
4. Забезпечення техногенної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, приватного житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на житлово-експлуатаційні організації, квартиронаймачів та власників квартир, а в жилих будинках приватного житлового фонду - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
Стаття 52. Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки
1. Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки повинні відповідати нормам захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, охорони навколишнього природного середовища, екологічної, пожежної та промислової безпеки, охорони праці, будівництва.
( Частина перша статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом № 124-IX від 20.09.2019 )
2. Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки розробляються центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, суб’єктами господарювання відповідно до їх компетенції на підставі цього Кодексу та інших законів.
Стаття 53. Автоматизована система раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення
1. На об’єктах підвищеної небезпеки 1 і 2 класів з метою своєчасного виявлення на них загрози виникнення надзвичайних ситуацій та здійснення оповіщення персоналу та населення, яке потрапляє в зону можливого ураження, створюються та функціонують автоматизовані системи раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення (далі – автоматизовані системи).
( Частина перша статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1686-IX від 15.07.2021 )
2. На гідротехнічних спорудах Дніпровського та Дністровського каскадів та в зонах їх можливого катастрофічного затоплення, на атомних електростанціях, магістральних аміакопроводах, нафто- та газопроводах створюються і функціонують автоматизовані системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та спеціальні системи оповіщення.
3. На об’єктах з масовим перебуванням людей створюються та функціонують об’єктові системи оповіщення.
4. Вимоги до автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та систем оповіщення, а також їх улаштування, експлуатації і технічного обслуговування визначаються правилами, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
( Частина четверта статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
Стаття 54. Віднесення території, населених пунктів та суб’єктів господарювання до відповідних груп і категорій цивільного захисту
( Назва статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2081-IX від 17.02.2022 )
1. Населені пункти та території, на яких розміщені суб’єкти господарювання, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв’язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп цивільного захисту - особливої, першої, другої чи третьої.
( Частина перша статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2081-IX від 17.02.2022 )
2. Суб’єкти господарювання, що мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту - особливої важливості, першої чи другої.
Глава 13. Забезпечення пожежної безпеки
Стаття 55. Заходи щодо забезпечення пожежної безпеки
1. Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною складовою діяльності держави щодо захисту життя та здоров’я людини, майна і навколишнього природного середовища від пожеж.
2. Діяльність із забезпечення пожежної безпеки та запобігання пожежам є складовою діяльності посадових осіб і працівників суб’єктів господарювання. Зазначена вимога встановлюється у трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях, статутах і положеннях.
3. Забезпечення пожежної безпеки покладається на власника (власників) земельної ділянки та іншого об’єкта нерухомого майна або наймачів (орендарів) земельної ділянки та іншого об’єкта нерухомого майна, якщо це обумовлено договором найму (оренди), а також на керівника (керівників) суб’єкта господарювання, а щодо фізичних осіб - підприємців - особисто.
4. Обов’язок із забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, проведення робіт з будівництва будинків, будівель і споруд покладається на уповноважені органи містобудування та архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.
5. Проектування та обладнання системами протипожежного захисту будинків, будівель, споруд та їх частин здійснюються згідно з будівельними нормами. Підтримання експлуатаційної придатності (обслуговування) таких систем здійснюється згідно з правилами, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
6. Обов’язок із забезпечення пожежної безпеки в житлових приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фондів, фонду житлово-будівельних кооперативів та об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлових приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями покладається на їхніх власників (співвласників), користувачів або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
7. Обов’язок із забезпечення пожежної безпеки в багатоквартирному будинку (крім житлових приміщень та нежитлових приміщень громадського призначення) покладається на житлово-будівельний кооператив, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку та/або управителя багатоквартирного будинку.
8. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах компетенції забезпечують розроблення та впровадження організаційних і практичних заходів щодо запобігання пожежам і їх наслідкам, гасіння пожеж, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів, територій і майна.
9. Центральні органи виконавчої влади та інші органи державної влади з урахуванням особливостей щодо забезпечення пожежної безпеки галузей, підприємств, установ та організацій можуть розробляти та затверджувати відомчі правила пожежної безпеки.
10. Відомчі правила пожежної безпеки погоджуються із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
11. Власники земельної ділянки та іншого об’єкта нерухомого майна або наймачі (орендарі) земельної ділянки та іншого об’єкта нерухомого майна, керівники суб’єктів господарювання та їх працівники (робітники), що порушують (не виконують) встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки, несуть відповідальність відповідно до закону.
12. У договорі про передачу в найм (оренду) об’єкта нерухомого майна повинні визначатися права та обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки та відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки на об’єкті найму (оренди).
13. Повноваження у сфері пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів, інших об’єднань підприємств, передбачених законом, визначаються їхніми статутами або договорами між суб’єктами господарювання, що утворили об’єднання. Для виконання делегованих об’єднанню функцій може утворюватися служба пожежної безпеки.
( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1259-IX від 19.02.2021, № 2486-IX від 29.07.2022; в редакції Закону № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 56. Погодження норм і правил
( Назва статті 56 в редакції Закону № 124-IX від 20.09.2019 )
1. Норми і правила, які встановлюють вимоги до пожежонебезпечних технологічних процесів та продукції, повинні включати вимоги пожежної безпеки і погоджуватися з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
( Частина перша статті 56 в редакції Закону № 124-IX від 20.09.2019; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
2. Вимоги пожежної безпеки, що містяться у відомчих нормативних актах, не повинні суперечити нормам і правилам.
( Частина друга статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 124-IX від 20.09.2019 )
Стаття 57. Дотримання вимог пожежної безпеки під час проектування, будівництва та реконструкції об’єктів виробничого та іншого призначення
1. Виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, обладнання, транспортні засоби, що вводяться в дію чи експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переоснащення, а також технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з пожежної безпеки.
2. Початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб’єктом господарювання об’єктів нерухомості (будівель, споруд, приміщень або їх частин) здійснюється суб’єктом господарювання на підставі поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (далі - декларація), а для суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику - також за наявності позитивного висновку за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення (далі - оцінка протипожежного стану).
Оцінка протипожежного стану проводиться суб’єктом господарювання, який одержав відповідну ліцензію.
Висновок за результатами оцінки протипожежного стану оформляється та надається суб’єктом господарювання, який проводив оцінку протипожежного стану.
Позитивний висновок за результатами оцінки протипожежного стану надається до початку роботи новоутворених підприємств, до початку використання суб’єктом господарювання об’єктів нерухомості, за відсутності фактів порушення правил пожежної безпеки та діє до реєстрації декларації.
3. Перелік суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, у сфері дозвільної системи і ліцензування господарської діяльності.
( Абзац перший частини третьої статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
Критерій віднесення суб’єкта господарювання до високого, середнього та незначного ступеня ризику визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Декларація подається суб’єктом господарювання до державного адміністратора або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (дозвільного органу).
( Абзац перший частини четвертої статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
Декларація реєструється дозвільним органом на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня її надходження відповідно до вимог законів України "Про адміністративну процедуру", "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.
( Абзац другий частини четвертої статті 57 в редакції Закону № 353-VII від 20.06.2013; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )( Абзац третій частини четвертої статті 57 виключено на підставі Закону № 4017-IX від 10.10.2024 )
Державний адміністратор протягом одного робочого дня після надходження декларації передає її дозвільному органу.
( Абзац п’ятий частини четвертої статті 57 виключено на підставі Закону № 4017-IX від 10.10.2024 )( Абзац шостий частини четвертої статті 57 виключено на підставі Закону № 4017-IX від 10.10.2024 )
Декларація не подається:
1) на використання торговельних місць, кіосків та контейнерів, якщо їх розміщено на ринку відповідно до схеми, погодженої з органом державного пожежного нагляду;
2) орендарем об’єкта нерухомості (особою, яка використовує об’єкт нерухомості за цивільно-правовим договором, що не передбачає перехід права власності на цей об’єкт) за умови, що декларацію на об’єкт нерухомості зареєстровано власником;
3) на використання об’єктів, що в установленому законодавством порядку приймаються в експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.
( Частину четверту статті 57 доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 353-VII від 20.06.2013 )
5. Суб’єкт господарювання набуває право вчиняти дії щодо провадження господарської діяльності, передбачені частиною другою цієї статті, з дня подання (надходження) декларації до відповідного дозвільного органу.
( Абзац перший частини п’ятої статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Форма декларації та порядок її подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
( Абзац другий частини п’ятої статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 )
Особи, які подали декларацію, несуть передбачену законом відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданій декларації.
Стаття 58. Призначення і завдання пожежної охорони
1. Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров’я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на підприємствах, установах, організаціях і в населених пунктах.
2. Основними завданнями пожежної охорони є:
1) забезпечення пожежної безпеки;
2) запобігання виникненню пожеж та нещасним випадкам під час пожеж;
3) гасіння пожеж, рятування населення, а також надання допомоги у ліквідації наслідків інших надзвичайних ситуацій.
Стаття 59. Види пожежної охорони
1. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.
Стаття 60. Державна пожежна охорона
1. Забезпечення державної пожежної охорони відповідно до повноважень покладається на:
1) органи та підрозділи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
( Пункт 1 частини першої статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
2) державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту;
3) допоміжні служби, призначені для забезпечення пожежної безпеки;
4) заклади освіти, науково-дослідні установи, об’єкти, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
( Пункт 4 частини першої статті 60 в редакції Закону № 2228-IX від 21.04.2022 )
5) Державний центр сертифікації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
( Пункт 5 частини першої статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
2. Порядок здійснення державної пожежної охорони визначається Положенням про державну пожежну охорону, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 61. Відомча пожежна охорона
1. У суб’єктів господарювання, віднесених до сфери управління відповідних центральних органів виконавчої влади, утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) для забезпечення відомчої пожежної охорони.
2. Перелік суб’єктів господарювання, в яких створюється відомча пожежна охорона, визначається Кабінетом Міністрів України.
3. Порядок забезпечення відомчої пожежної охорони, права та обов’язки її працівників визначаються положеннями про них, які затверджуються відповідними міністерствами на підставі Типового положення про відомчу пожежну охорону. Типове положення про відомчу пожежну охорону затверджується Кабінетом Міністрів України.
4. Пожежно-рятувальні підрозділи, що забезпечують відомчу пожежну охорону та мають виїзну пожежну техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
( Частина четверта статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
5. Пожежно-рятувальні підрозділи, що забезпечують відомчу пожежну охорону, щодо підготовки рятувальників та організації гасіння пожеж керуються актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, а також актами інших міністерств, до сфери управління яких віднесені підрозділи, що забезпечують відомчу пожежну охорону.
( Частина п'ята статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
6. Нормативно-правові акти міністерств з питань підготовки рятувальників пожежно-рятувальних підрозділів, що забезпечують відомчу пожежну охорону, та організації гасіння пожеж погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
( Частина шоста статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2228-IX від 21.04.2022 )
7. Для забезпечення пожежної безпеки, координації та вдосконалення відповідної роботи і контролю за її проведенням, у тому числі за дотриманням правил пожежної безпеки, в апаратах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв’язку, захисту інформації, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, Державної спеціальної служби транспорту і в системі Міністерства оборони України утворюються служби пожежної безпеки.
Служби пожежної безпеки можуть утворюватися в інших органах державної влади, до сфери управління яких належать суб’єкти господарювання, діяльність яких віднесена до високого ступеня ризику.
Положення про службу пожежної безпеки розробляється на підставі типового положення про службу пожежної безпеки, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та затверджується органом державної влади, який утворив таку службу.
( Частина сьома статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законами № 766-VIII від 10.11.2015, № 1404-VIII від 02.06.2016; в редакції Закону № 3063-IX від 02.05.2023 )
Стаття 62. Місцева пожежна охорона
1. У населених пунктах, в яких відсутні державні пожежно-рятувальні підрозділи, органи місцевого самоврядування за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, або його територіальними органами (у разі їх утворення) утворюють пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої пожежної охорони.
Пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої пожежної охорони також можуть утворюватися органами місцевого самоврядування у визначеному абзацом першим цієї частини порядку в населених пунктах, в яких утворені державні пожежно-рятувальні підрозділи.
Пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої пожежної охорони в установленому законодавством порядку можуть залучатися до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
