Земельний кодекс України. Закон від 25.10.2001 №2768-III

Верховна Рада України Кодекс України, Закон, Кодекс від 25.10.2001 №2768-III
Увага! Не остання редакція від 01.01.2004. Внесення змін (закон від 27.11.2003 N 1344-IV /1344-15/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Закон, Кодекс

Дата 25.10.2001

Номер 2768-III

Статус Діє

Редакції
21.02.2020 внесення змін (закон від 29.10.2019 N 233-IX /233-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 16.01.2020 внесення змін (закон від 05.12.2019 N 340-IX /340-20/) 29.12.2019 внесення змін (закон від 19.12.2019 N 402-IX /402-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 04.12.2019 N 329-IX /329-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 29.10.2019 N 232-IX /232-20/) 17.11.2019 внесення змін (закон від 31.10.2019 N 264-IX /264-20/) 20.10.2019 внесення змін (закон від 03.10.2019 N 155-IX /155-20/) 17.10.2019 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 132-IX /132-20/) 09.08.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2745-VIII /2745-19/) 07.02.2019 внесення змін (закон від 20.12.2018 N 2666-VIII /2666-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 10.07.2018 N 2498-VIII /2498-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 12.10.2018 внесення змін (закон від 20.03.2018 N 2354-VIII /2354-19/) 01.04.2018 внесення змін (закон від 01.03.2018 N 2314-VIII /2314-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 31.12.2017 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2236-VIII /2236-19/) 18.12.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2059-VIII /2059-19/) 28.09.2017 внесення змін (закон від 05.09.2017 N 2145-VIII /2145-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 14.03.2017 N 1923-VIII /1923-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1669-VIII /1669-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1533-VIII /1533-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1532-VIII /1532-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 04.08.2016 внесення змін (закон від 14.07.2016 N 1472-VIII /1472-19/) 03.04.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1012-VIII /1012-19/) 01.03.2016 внесення змін (закон від 10.12.2015 N 888-VIII /888-19/) 29.12.2015 внесення змін (закон від 08.12.2015 N 862-VIII /862-19/) 20.12.2015 внесення змін (закон від 24.11.2015 N 818-VIII /818-19/) 09.12.2015 внесення змін (закон від 10.11.2015 N 767-VIII /767-19/) 01.07.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 417-VIII /417-19/) 27.06.2015 внесення змін (закон від 02.06.2015 N 497-VIII /497-19/) 28.06.2015 внесення змін (закон від 02.03.2015 N 222-VIII /222-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 418-VIII /418-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 12.05.2015 N 388-VIII /388-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 12.03.2015 внесення змін (закон від 11.02.2015 N 180-VIII /180-19/) 06.09.2014 внесення змін (закон від 01.07.2014 N 1556-VII /1556-18/) 13.08.2014 внесення змін (закон від 17.04.2014 N 1223-VII /1223-18/) 09.07.2014 внесення змін (закон від 17.06.2014 N 1507-VII /1507-18/) 05.12.2013 внесення змін (закон від 24.10.2013 N 661-VII /661-18/) 09.11.2013 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 639-VII /639-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 04.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 402-VII /402-18/) 27.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 365-VII /365-18/) 27.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 366-VII /366-18/) 01.07.2013 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5293-VI /5293-17/) 13.06.2013 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4709-VI /4709-17/) 05.01.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5496-VI /5496-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 06.09.2012 N 5245-VI /5245-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3613-VI /3613-17/) 20.12.2012 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5494-VI /5494-17/) 09.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5462-VI /5462-17/) 06.12.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5395-VI /5395-17/) 03.12.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5394-VI /5394-17/) 07.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5406-VI /5406-17/) 05.09.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5070-VI /5070-17/) 04.09.2012 внесення змін (закон від 21.06.2012 N 5018-VI /5018-17/) 19.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5077-VI /5077-17/) 08.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5059-VI /5059-17/) 05.08.2012 внесення змін (закон від 21.06.2012 N 5003-VI /5003-17/) 06.05.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4226-VI /4226-17/) 08.04.2012 внесення змін (закон від 15.03.2012 N 4539-VI /4539-17/) 22.03.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4442-VI /4442-17/) 21.03.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4444-VI /4444-17/) 01.01.2002 Набрання чинності 13.01.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4215-VI /4215-17/) 13.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4188-VI /4188-17/) 30.12.2011 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4174-VI /4174-17/) 05.10.2011 внесення змін (закон від 08.07.2011 N 3687-VI /3687-17/) 07.08.2011 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3613-VI /3613-17/) 17.07.2011 внесення змін (закон від 16.06.2011 N 3521-VI /3521-17/) 17.07.2011 внесення змін (закон від 16.06.2011 N 3523-VI /3523-17/) 07.05.2011 внесення змін (закон від 07.04.2011 N 3205-VI /3205-17/) 09.04.2011 внесення змін (закон від 03.03.2011 N 3123-VI /3123-17/) 01.04.2010 тлумачення (решение від 01.04.2010 N 10-рп/2010 /v010p710-10/) 05.02.2011 внесення змін (закон від 14.01.2011 N 2949-VI /2949-17/) 30.11.2010 внесення змін (решение від 30.11.2010 N 22-рп/2010 /v022p710-10/) 18.01.2011 внесення змін (закон від 23.12.2010 N 2880-VI /2880-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 05.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2740-VI /2740-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 23.12.2010 N 2856-VI /2856-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2471-VI /2471-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 13.05.2010 N 2182-VI /2182-17/) 30.10.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2404-VI /2404-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 17.08.2010 внесення змін (закон від 09.07.2010 N 2480-VI /2480-17/) 31.07.2010 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1443-VI /1443-17/) 23.07.2010 внесення змін (закон від 29.06.2010 N 2367-VI /2367-17/) 30.04.2010 внесення змін (закон від 27.04.2010 N 2154-VI /2154-17/) 16.03.2010 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1878-VI /1878-17/) 02.02.2010 внесення змін (закон від 19.01.2010 N 1783-VI /1783-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1561-VI /1561-17/) 15.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1559-VI /1559-17/) 10.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1708-VI /1708-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1704-VI /1704-17/) 22.09.2005 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.09.2005 N 5-рп/2005 /v005p710-05/) 02.07.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1442-VI /1442-17/) 01.07.2009 внесення змін (закон від 05.06.2009 N 1474-VI /1474-17/) 01.05.2009 внесення змін (закон від 05.03.2009 N 1066-VI /1066-17/) 03.02.2009 внесення змін (закон від 15.01.2009 N 875-VI /875-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 800-VI /800-17/) 14.10.2008 внесення змін (закон від 16.09.2008 N 509-VI /509-17/) 04.06.2008 внесення змін (закон від 03.06.2008 N 309-VI /309-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 внесення змін (закон від 27.04.2007 N 997-V /997-16/) 13.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 490-V /490-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 489-V /489-16/) 31.03.2006 внесення змін (закон від 08.02.2006 N 3404-IV /3404-15/) 02.03.2006 внесення змін (закон від 09.02.2006 N 3415-IV /3415-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3235-IV /3235-15/) 11.01.2005 внесення змін (закон від 14.12.2004 N 2229-IV /2229-15/) 30.12.2004 внесення змін (закон від 20.04.2004 N 1694-IV /1694-15/) 07.12.2004 внесення змін (закон від 06.10.2004 N 2059-IV /2059-15/) 04.06.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1709-IV /1709-15/) 27.04.2004 внесення змін (закон від 18.03.2004 N 1626-IV /1626-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 27.11.2003 N 1344-IV /1344-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 05.06.2003 N 898-IV /898-15/) 15.10.2003 внесення змін (закон від 11.09.2003 N 1158-IV /1158-15/) 06.08.2003 внесення змін (закон від 11.07.2003 N 1119-IV /1119-15/) 31.07.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1103-IV /1103-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 26.04.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 675-IV /675-15/) 01.01.2002 внесення змін (закон від 20.12.2001 N 2905-III /2905-14/) 25.10.2001 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
3. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.
4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Стаття 60. Прибережні захисні смуги
1. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
2. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
3. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах
1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
в) влаштування літніх таборів для худоби;
г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
3. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
4. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах
1. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;
б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;
в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;
г) застосування сильнодіючих пестицидів.
2. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
Стаття 63. Смуги відведення
1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.
2. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.
3. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.
Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів
1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.
2. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.
3. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.
Глава 13
Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
1. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
2. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
Стаття 66. Землі промисловості
1. До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.
2. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
3. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.
4. Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.
Стаття 67. Землі транспорту
1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
2. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Стаття 68. Землі залізничного транспорту
До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Стаття 69. Землі морського транспорту
1. До земель морського транспорту належать землі під:
а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;
б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.
2. На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.
Стаття 70. Землі річкового транспорту
До земель річкового транспорту належать землі під:
а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;
б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;
в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;
г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;
ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;
д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.
Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства
1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
2. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:
а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;
б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;
в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;
г) захисні насадження.
Стаття 72. Землі авіаційного транспорту
1. До земель авіаційного транспорту належать землі під:
а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;
б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;
в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;
г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.
2. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.
Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту
1. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.
2. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Стаття 74. Землі міського електротранспорту
До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.
Стаття 75. Землі зв'язку
1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.
2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.
Стаття 76. Землі енергетичної системи
1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.
2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.
Стаття 77. Землі оборони
1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
2. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
4. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Розділ III
ПРАВА НА ЗЕМЛЮ
Глава 14
Право власності на землю
Стаття 78. Зміст права власності на землю
1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.
Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
1. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Стаття 81. Право власності на землю громадян
1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
3. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб
1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:
а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.
3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.
( Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1103-IV від 10.07.2003 )
4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
2. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
3. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
4. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
в) прийняття спадщини;
г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
5. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.
Стаття 84. Право власності на землю держави
1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
3. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.
4. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі оборони;
г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
ґ) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.
5. Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
ґ) конфіскації земельної ділянки.
( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1158-IV від 11.09.2003 )
Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.
Стаття 86. Спільна власність на землю
1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
2. Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.
3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
4. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.
Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
1. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
г) за рішенням суду.
Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
1. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
3. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.
6. При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону.
Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.
2. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:
а) подружжя;
б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;
в) співвласників жилого будинку.
3. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.
5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Стаття 90. Права власників земельних ділянок
1. Власники земельних ділянок мають право:
а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
б) самостійно господарювати на землі;
в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок
1. Власники земельних ділянок зобов'язані:
а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
Глава 15
Право користування землею
Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
1. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Стаття 93. Право оренди земельної ділянки
1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.
4. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
5. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
6. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку
1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.
Стаття 95. Права землекористувачів
1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 96. Обов'язки землекористувачів
1. Землекористувачі зобов'язані:
а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.
Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи
1. Підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.
2. Строки і місце проведення розвідувальних робіт визначаються угодою сторін.
3. Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України.
4. Підприємства, установи та організації, які проводять розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у попередній стан.
5. Спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт, вирішуються у судовому порядку.
Глава 16
Право земельного сервітуту
Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Стаття 99. Види права земельного сервітуту
Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів
1. Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки.
2. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
3. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Стаття 101. Дія земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
3. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
4. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Глава 17
Добросусідство
Стаття 103. Зміст добросусідства
1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку
Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев
У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.
Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
Стаття 107. Відновлення меж
1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Стаття 108. Спільне використання межових споруд
1. У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.
2. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах.
2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
3. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути замінені іншими межовими знаками.
Глава 18
Обмеження прав на землю
Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку
1. На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.
2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).
Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку
1. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:
а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;
б) заборони на передачу в оренду (суборенду);
в) права на переважну купівлю у разі її продажу;
г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;
ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;
д) заборони на провадження окремих видів діяльності;
е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;
є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;
ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;
з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;
и) інших зобов'язань, обмежень або умов.
2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.
Стаття 112. Охоронні зони
1. Охоронні зони створюються:
а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ I
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Глава 1
Основні положення
Стаття 1. Земля - основне національне багатство
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Право власності на землю гарантується.
3. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 2. Земельні відносини
1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Стаття 3. Регулювання земельних відносин
1. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
2. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання
1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Стаття 5. Принципи земельного законодавства
Земельне законодавство базується на таких принципах:

Новини від Дт-Кт «Дебету-Кредиту» – тепер у Viber!