Земельний кодекс України. Закон від 25.10.2001 №2768-III

Верховна Рада України Кодекс України, Закон, Кодекс від 25.10.2001 №2768-III
Увага! Не остання редакція від 01.01.2008. Внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Закон, Кодекс

Дата 25.10.2001

Номер 2768-III

Статус Діє

Редакції
21.02.2020 внесення змін (закон від 29.10.2019 N 233-IX /233-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 16.01.2020 внесення змін (закон від 05.12.2019 N 340-IX /340-20/) 29.12.2019 внесення змін (закон від 19.12.2019 N 402-IX /402-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 04.12.2019 N 329-IX /329-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 29.10.2019 N 232-IX /232-20/) 17.11.2019 внесення змін (закон від 31.10.2019 N 264-IX /264-20/) 20.10.2019 внесення змін (закон від 03.10.2019 N 155-IX /155-20/) 17.10.2019 внесення змін (закон від 20.09.2019 N 132-IX /132-20/) 09.08.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2745-VIII /2745-19/) 07.02.2019 внесення змін (закон від 20.12.2018 N 2666-VIII /2666-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 10.07.2018 N 2498-VIII /2498-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 12.10.2018 внесення змін (закон від 20.03.2018 N 2354-VIII /2354-19/) 01.04.2018 внесення змін (закон від 01.03.2018 N 2314-VIII /2314-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 31.12.2017 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2236-VIII /2236-19/) 18.12.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2059-VIII /2059-19/) 28.09.2017 внесення змін (закон від 05.09.2017 N 2145-VIII /2145-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 14.03.2017 N 1923-VIII /1923-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1669-VIII /1669-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1533-VIII /1533-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 20.09.2016 N 1532-VIII /1532-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 04.08.2016 внесення змін (закон від 14.07.2016 N 1472-VIII /1472-19/) 03.04.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1012-VIII /1012-19/) 01.03.2016 внесення змін (закон від 10.12.2015 N 888-VIII /888-19/) 29.12.2015 внесення змін (закон від 08.12.2015 N 862-VIII /862-19/) 20.12.2015 внесення змін (закон від 24.11.2015 N 818-VIII /818-19/) 09.12.2015 внесення змін (закон від 10.11.2015 N 767-VIII /767-19/) 01.07.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 417-VIII /417-19/) 27.06.2015 внесення змін (закон від 02.06.2015 N 497-VIII /497-19/) 28.06.2015 внесення змін (закон від 02.03.2015 N 222-VIII /222-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 418-VIII /418-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 12.05.2015 N 388-VIII /388-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 12.03.2015 внесення змін (закон від 11.02.2015 N 180-VIII /180-19/) 06.09.2014 внесення змін (закон від 01.07.2014 N 1556-VII /1556-18/) 13.08.2014 внесення змін (закон від 17.04.2014 N 1223-VII /1223-18/) 09.07.2014 внесення змін (закон від 17.06.2014 N 1507-VII /1507-18/) 05.12.2013 внесення змін (закон від 24.10.2013 N 661-VII /661-18/) 09.11.2013 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 639-VII /639-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 04.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 402-VII /402-18/) 27.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 365-VII /365-18/) 27.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 366-VII /366-18/) 01.07.2013 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5293-VI /5293-17/) 13.06.2013 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4709-VI /4709-17/) 05.01.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5496-VI /5496-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 06.09.2012 N 5245-VI /5245-17/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3613-VI /3613-17/) 20.12.2012 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5494-VI /5494-17/) 09.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5462-VI /5462-17/) 06.12.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5395-VI /5395-17/) 03.12.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5394-VI /5394-17/) 07.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5406-VI /5406-17/) 05.09.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5070-VI /5070-17/) 04.09.2012 внесення змін (закон від 21.06.2012 N 5018-VI /5018-17/) 19.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5077-VI /5077-17/) 08.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5059-VI /5059-17/) 05.08.2012 внесення змін (закон від 21.06.2012 N 5003-VI /5003-17/) 06.05.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4226-VI /4226-17/) 08.04.2012 внесення змін (закон від 15.03.2012 N 4539-VI /4539-17/) 22.03.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4442-VI /4442-17/) 21.03.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4444-VI /4444-17/) 01.01.2002 Набрання чинності 13.01.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4215-VI /4215-17/) 13.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4188-VI /4188-17/) 30.12.2011 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4174-VI /4174-17/) 05.10.2011 внесення змін (закон від 08.07.2011 N 3687-VI /3687-17/) 07.08.2011 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3613-VI /3613-17/) 17.07.2011 внесення змін (закон від 16.06.2011 N 3521-VI /3521-17/) 17.07.2011 внесення змін (закон від 16.06.2011 N 3523-VI /3523-17/) 07.05.2011 внесення змін (закон від 07.04.2011 N 3205-VI /3205-17/) 09.04.2011 внесення змін (закон від 03.03.2011 N 3123-VI /3123-17/) 01.04.2010 тлумачення (решение від 01.04.2010 N 10-рп/2010 /v010p710-10/) 05.02.2011 внесення змін (закон від 14.01.2011 N 2949-VI /2949-17/) 30.11.2010 внесення змін (решение від 30.11.2010 N 22-рп/2010 /v022p710-10/) 18.01.2011 внесення змін (закон від 23.12.2010 N 2880-VI /2880-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 05.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2740-VI /2740-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 23.12.2010 N 2856-VI /2856-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2471-VI /2471-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 13.05.2010 N 2182-VI /2182-17/) 30.10.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2404-VI /2404-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 17.08.2010 внесення змін (закон від 09.07.2010 N 2480-VI /2480-17/) 31.07.2010 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1443-VI /1443-17/) 23.07.2010 внесення змін (закон від 29.06.2010 N 2367-VI /2367-17/) 30.04.2010 внесення змін (закон від 27.04.2010 N 2154-VI /2154-17/) 16.03.2010 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1878-VI /1878-17/) 02.02.2010 внесення змін (закон від 19.01.2010 N 1783-VI /1783-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1561-VI /1561-17/) 15.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1559-VI /1559-17/) 10.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1702-VI /1702-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1708-VI /1708-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1704-VI /1704-17/) 22.09.2005 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.09.2005 N 5-рп/2005 /v005p710-05/) 02.07.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1442-VI /1442-17/) 01.07.2009 внесення змін (закон від 05.06.2009 N 1474-VI /1474-17/) 01.05.2009 внесення змін (закон від 05.03.2009 N 1066-VI /1066-17/) 03.02.2009 внесення змін (закон від 15.01.2009 N 875-VI /875-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 800-VI /800-17/) 14.10.2008 внесення змін (закон від 16.09.2008 N 509-VI /509-17/) 04.06.2008 внесення змін (закон від 03.06.2008 N 309-VI /309-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 внесення змін (закон від 27.04.2007 N 997-V /997-16/) 13.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 490-V /490-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 489-V /489-16/) 31.03.2006 внесення змін (закон від 08.02.2006 N 3404-IV /3404-15/) 02.03.2006 внесення змін (закон від 09.02.2006 N 3415-IV /3415-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3235-IV /3235-15/) 11.01.2005 внесення змін (закон від 14.12.2004 N 2229-IV /2229-15/) 30.12.2004 внесення змін (закон від 20.04.2004 N 1694-IV /1694-15/) 07.12.2004 внесення змін (закон від 06.10.2004 N 2059-IV /2059-15/) 04.06.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1709-IV /1709-15/) 27.04.2004 внесення змін (закон від 18.03.2004 N 1626-IV /1626-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 27.11.2003 N 1344-IV /1344-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 05.06.2003 N 898-IV /898-15/) 15.10.2003 внесення змін (закон від 11.09.2003 N 1158-IV /1158-15/) 06.08.2003 внесення змін (закон від 11.07.2003 N 1119-IV /1119-15/) 31.07.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1103-IV /1103-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 26.04.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 675-IV /675-15/) 01.01.2002 внесення змін (закон від 20.12.2001 N 2905-III /2905-14/) 25.10.2001 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Глава 16-1
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.
2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування.
3. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.
5. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть бути припинені за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
( Кодекс доповнено главою 16-1 згідно із Законом N 997-V від 27.04.2007 )
Глава 17
Добросусідство
Стаття 103. Зміст добросусідства
1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку
Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев
У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.
Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
Стаття 107. Відновлення меж
1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Стаття 108. Спільне використання межових споруд
1. У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.
2. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах.
2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
3. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути замінені іншими межовими знаками.
Глава 18
Обмеження прав на землю
Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку
1. На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.
2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).
Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку
1. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:
а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;
б) заборони на передачу в оренду (суборенду);
в) права на переважну купівлю у разі її продажу;
г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;
ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;
д) заборони на провадження окремих видів діяльності;
е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;
є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;
ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;
з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;
и) інших зобов'язань, обмежень або умов.
2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.
Стаття 112. Охоронні зони
1. Охоронні зони створюються:
а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
2. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Стаття 113. Зони санітарної охорони
1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.
2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.
3. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України.
Стаття 114. Санітарно-захисні зони
1. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
2. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.
3. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.
Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель
1. Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
2. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.
3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.
Розділ IV
НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ
Глава 19
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами
Стаття 116. Підстави набуття права на землю
1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
( Частина перша статті 116 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
5. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність
Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність провадиться у порядку, встановленому цим Кодексом для юридичних осіб.
Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
3. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
5. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
9. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
( Частина дев'ята статті 118 в редакції Закону N 1626-IV від 18.03.2004 )
10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 120. Перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду
( Назва статті 120 в редакції Закону N 997-V від 27.04.2007 )
1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
( Частина перша статті 120 в редакції Закону N 997-Vвід 27.04.2007 )
2. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
( Частина друга статті 120 в редакції Закону N 997-Vвід 27.04.2007 )
3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
4. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
5. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам
1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування
1. Сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
2. Районні, обласні ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.
3. Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;
( Пункт "б" частини третьої статті 122 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV від 08.02.2006 )
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
( Пункт "в" частини третьої статті 122 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV від 08.02.2006 )
4. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
5. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
6. Рада міністрів Автономної Республіки Крим надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
7. Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
Стаття 123. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам
1. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
2. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.
3. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.
4. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
5. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
6. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
7. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
8. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.
9. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.
( Стаття 123 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1119-IV від 11.07.2003 )
Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
1. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.
( Частину першу статті 124 доповнено абзацом другим згідно ізЗаконом N 107-VI від 28.12.2007 )
Не допускається проведення аукціонів щодо ділянок, які (або будівлі на яких) орендують бюджетні установи, музеї, підприємства і громадські організації у сферах культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки та їх члени (під творчі майстерні).
( Частину першу статті 124 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
3. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Стаття 125. Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою
1. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
2. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
3. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Стаття 126. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку
1. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Глава 20
Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод
Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, державні органи приватизації і центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.
( Частина перша статті 127 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )( Дію частини другої статті 127 зупинено на 2008 рік щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності за конкурсом згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
2. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.
( Частина друга статті 127 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 489-V від 19.12.2006; в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007 )
Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам
1. Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, і земель сільськогосподарського призначення та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
( Абзац перший частини першої статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України.
( Частину першу статті 128 доповнено абзацом другим згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
Продаж громадянам і юридичним особам земель сільськогосподарського призначення здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України.
( Частину першу статті 128 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
2. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.
( Абзац перший частини другої статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законом N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
До заяви додається:
а) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі;
б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі відсутності державного акта;
в) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
( Частина друга статті 128 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3235-IV від 20.12.2005 )
3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада або державний орган приватизації, або центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.
( Частина третя статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
4. Особам, які подали заяви (клопотання) про придбання (купівлю) земельної ділянки, що не перебуває у їх користуванні, продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше 30 днів після розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.
5. Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:
а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;
б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності.
6. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, державного органу приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
( Частина шоста статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
7. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.
8. Вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
9. Розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням.
10. Рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржено в суді.
11. Кошти, отримані від продажу земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, а також земель сільськогосподарського призначення зараховуються державними органами приватизації або центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів до державного та місцевих бюджетів у порядку, визначеному законом про Державний бюджет України.
( Статтю 128 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
Стаття 129. Продаж земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам
1. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.
( Абзац перший частини першої статті 129 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
( Частину першу статті 129 доповнено абзацом другим згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
2. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
3. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.
4. Іноземні держави, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, подають клопотання до Кабінету Міністрів України.
5. Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок, подають клопотання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, і державного органу приватизації. До клопотання додається договір оренди землі, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.
( Частина п'ята статті 129 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
6. Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюються сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження Кабінету Міністрів України.
Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюються державними органами приватизації після отримання погодження Кабінету Міністрів України.
( Частину шосту статті 129 доповнено абзацом другим згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006, N 107-VI від 28.12.2007 )
Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення
1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:
а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;
б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
2. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.
Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод
1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
( Частина перша статті 131 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 997-V від 27.04.2007 )
2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки
1. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
2. Угоди повинні містити:
а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
б) вид угоди;
в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
е) договірну ціну;
є) зобов'язання сторін.
3. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Стаття 133. Застава земельних ділянок
1. У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності.
2. Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу за згодою всіх співвласників.
3. Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості).
4. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.
5. Порядок застави земельних ділянок визначається законом.
( Стаття 133 із змінами, внесеними згідно із Законом N 898-IV від 05.06.2003 )
Глава 21
Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах
Стаття 134. Обов'язковість продажу земельних ділянок державної або комунальної власності на конкурентних засадах
Земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.
( Текст статті 134 в редакції Закону N 107-VI від28.12.2007 )
Стаття 135. Земельні торги
( Дію частини першої статті 135 зупинено на 2008 рік щодо проведення земельних торгів у формі конкурсу згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
1. Земельні торги проводяться у формі аукціону.
( Частина перша статті 135 в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007 )
2. У земельних торгах можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.
( Дію частини третьої статті 135 зупинено на 2008 рік згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
( Частину третю статті 135 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 )
3. Форма проведення земельних торгів (аукціон або конкурс) визначається власником земельної ділянки, якщо інше не передбачено законом.
4. Земельні торги можуть проводитися за рішенням суду.
Стаття 136. Підготовка земельних ділянок для продажу на земельних торгах
1. Органи державної влади або органи місцевого самоврядування, або державні органи приватизації, або центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, уповноважені приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок, призначених для продажу суб'єктам підприємницької діяльності на земельних торгах.
( Частина перша статті 136 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006; в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007 )
2. Земельна ділянка, призначена для продажу суб'єктам підприємницької діяльності на земельних торгах, виставляється на земельні торги після:
( Абзац перший частини другої статті 136 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV від 20.12.2005, N 489-V від 19.12.2006; в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007 )
а) визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками;
б) виготовлення технічного паспорта земельної ділянки.
3. В технічному паспорті земельної ділянки містяться відомості про:
а) розмір земельної ділянки;
б) місце розташування (адресу);
в) належність до державної чи комунальної власності;
г) грошову оцінку земельної ділянки та її стартову ціну, яка не може бути нижчою оцінки земельної ділянки за цінами, що склалися на земельних аукціонах у відповідному населеному пункті або районі населеного пункту;
( Пункт "г" частини третьої статті 136 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
ґ) природний і господарський стан земельної ділянки;
д) цільове призначення земельної ділянки.
4. Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 137. Оголошення про проведення земельних торгів
1. Земельні торги проводяться не раніше 30 днів з моменту опублікування у пресі офіційної інформації про виставлення на земельні торги земельних ділянок, а також розміщення на таких земельних ділянках рекламних щитів з офіційною інформацією про виставлення на земельні торги земельних ділянок.
2. Офіційна інформація про виставлення земельних ділянок на земельні торги повинна включати відомості про:
а) розмір земельної ділянки;
б) цільове призначення;
в) стартову ціну, яка не може бути нижчою оцінки земельної ділянки за цінами, що склалися на земельних аукціонах у відповідному населеному пункті або районі населеного пункту;
( Пункт "в" частини другої статті 137 із змінами, внесеними згідноіз Законом N 107-VI від 28.12.2007 )
г) місце і час проведення торгів;
ґ) назву та адресу установи, прізвище та посаду, номер телефону особи, у якої можна ознайомитися з технічним паспортом земельної ділянки.
ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ I
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Глава 1
Основні положення
Стаття 1. Земля - основне національне багатство
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Право власності на землю гарантується.
3. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 2. Земельні відносини
1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Стаття 3. Регулювання земельних відносин
1. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
2. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання
1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Стаття 5. Принципи земельного законодавства
Земельне законодавство базується на таких принципах:

Новини від Дт-Кт «Дебету-Кредиту» – тепер у Viber!