КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
| 03.10.2013 р. | Справа N 826/7030/13-а |
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ганечко О. М., суддів - Коротких А. Ю., Хрімлі О. Г., при секретарі - Біднячук Ю. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2013 року у справі за позовом Харківської міської ради до Міністерства юстиції України, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про визнання незаконним та скасування наказу,
встановив:
Позивач звернувся з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: Державна реєстраційна служба України про визнання незаконним та скасування наказу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2013 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року N 607/5 "Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб" передбачено випадки, коли державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводяться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, відповідно до додатка до цього наказу.
Додатком до наказу є Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб (далі - Порядок взаємодії), який визначає процедуру взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно, що виникають, з вказаних у цьому Порядку підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України 01.07.2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952) нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
Керуючись Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 395/2011, Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Серед основних завдань Мін'юсту України, передбачено формування і забезпечення реалізації політики у сфері з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 3 Положення).
Згідно ст. 7 Закону N 1952 Міністерство юстиції України, зокрема, забезпечує формування державної політики у сфері державної реєстрації прав; здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України та покладені на нього Президентом України.
Тобто, окремо повноваження відповідача, саме у сфері державної реєстрації прав, визначені вказаним Законом.
Оскільки, оскаржуваним наказом регулюються питання взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно, суд приходить до висновку, що при визначені державної політики у відповідній сфері, Мін'юст має право приймати нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини у сфері державної реєстрації прав.
Статтею 3 Закону N 1952, якою визначені засади державної реєстрації прав, встановлено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього Закону систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав (Укрдержреєстр); органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Тобто, кожен із вказаних органів є органом державної реєстрації прав, а відтак, може здійснювати дії з державної реєстрації прав.
Крім того, центральним органом виконавчої влади, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є Державна реєстраційна служба України, відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 401/2011.
В підпункті 10 пункту 4 вказаного Положення прямо передбачено, що Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
При цьому слід звернути увагу, що статтею 15 Закону N 1952 передбачено, в якому порядку проводиться державна реєстрація прав та їх обтяжень, а саме:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Наказ відповідача від 02.04.2013 року N 607/5 визначає, які саме дії із вказаного переліку, покладаються на який із органів системи державної реєстрації прав.
Крім того, зазначений наказ передбачає порядок взаємодії між системою органів державної реєстрації прав, не змінюючи при цьому жодну норму щодо звернення заявників із заявами про здійснення відповідної реєстрації, строків розгляду заяв, місця отримання заявником документа про реєстрацію.
Відповідно до статті 1 Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Водночас наказ від 02.04.2013 року N 607/5 регулює виключно взаємовідносини між системою органів державної реєстрації прав під час здійснення такої реєстрації. При цьому наказ, жодним чином не регулює відносини з іншими суб'єктами правовідносин, в тому числі господарські чи адміністративні із суб'єктами господарювання та не встановлює додаткових органів, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 30.03.2012 року N 237/2012, Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування у сфері господарської діяльності.
Згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 4 вказаного Положення Держпідприємництво проводить аналіз проектів регуляторних актів, що подаються для погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу та приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні, а також повідомляє органи виконавчої влади, їх посадових осіб, уповноважених на прийняття або схвалення регуляторних актів, про виявлення встановлених законом обставин, за яких такий акт не може бути прийнято або схвалено, а також відповідні органи юстиції, якщо зазначені регуляторні акти підлягають державній реєстрації в органах юстиції.
З листа Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року N 2554/0/20-13, вбачається, що проект наказу "Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб" не є проектом регуляторного акту, та не потребує погодження з Держпідприємництвом України, як уповноваженим органом щодо здійснення державної регуляторної політики.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наказ від 02.04.2013 року N 607/5 "Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб" не є регуляторним актом та не порушує регуляторного законодавства, а Міністерство юстиції України, приймаючи оскаржуваний наказ, діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
За таких обставин апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
ухвалив:
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали виготовлений 08.10.2013 року.
| Головуючий, суддя | О. М. Ганечко |
| Судді: | А. Ю. Коротких |
| О. Г. Хрімлі |
