Про визнання рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

Про визнання рішення ДКЦПФР від 19 грудня 2006 р. N 1591 в частині затвердження Розділу VI "Склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами" Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, та визнання його нечинним в цій частині

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Закрите акціонерне товариство "Біт" з позовом до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2006 р. N 1591 в частині затвердження Розділу VI "Склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами" Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та визнання його нечинним в цій частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2006 р. N 1591 в частині затвердження Розділу VI "Склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами" Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів суперечить Цивільному кодексу України 16 січня 2003 року N 435-IV, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" 23 лютого 2006 року N 3480-IV, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" 16 липня 1999 року N 996-XIV, Закону України "Про аудиторську діяльність" 22 квітня 1993 року N 3125-XII, щодо зобов'язання закритими акціонерним товариствами щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень, у спосіб встановлений законодавством України, відповідно до пункту 15 частини другої статті 7 та пункту 13 статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", статей 15, 39 - 41 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, що також підтверджено листом Міністерства юстиції України N 20-39-380 від 01.06.2006 р., яким роз'яснено, що нормами частини п'ятої статті 152 Цивільного кодексу України та статті 39 Закону спрямовані на врегулювання питання розкриття інформації емітентами, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, тоді як статті 40 та 41 Закону регулюють відносини щодо поданні регулярної та особливої інформації всіма емітентами, і, зокрема, встановлює порядок оприлюднення цієї інформації.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (N 448/96-ВР від 30.10.96 р.; далі - Закон про державне регулювання ринку) визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.

Статтею першою вищезазначеного закону визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів являє собою здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Статтею третьою Закону України про державне регулювання ринку визначено форми державного регулювання, зокрема до них віднесено прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів, регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів.

У відповідності до положень статті п'ятої Закону про державне регулювання ринку державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Положеннями статтею 7 Закону про державне регулювання ринку визначено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства і призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях і торговельно-інформаційних системах.

Відповідно до положень статті 8 Закону про державне регулювання ринку Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти, у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію ліцензій, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій.

На виконання зазначених повноважень та норм закону відповідно до пункту 15 частини другої статті 7 та пункту 13 статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", статей 15, 39 - 41 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів.

Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів регулює склад, порядок і строки розкриття на фондовому ринку регулярної, особливої інформації та інформації про іпотечні цінні папери (далі - Інформація) емітентами цінних паперів та подання її до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія).

Дія Положення поширюється на всіх емітентів цінних паперів, крім емітентів державних цінних паперів, інвестиційних сертифікатів.

Положеннями пункту другого розділу першого Положення встановлено, що на емітентів облігацій місцевих позик вимоги розділів II, III, IV та VI цього Положення не поширюються.

Емітенти - закриті акціонерні товариства, які не здійснювали відкрите розміщення цінних паперів, розкривають регулярну інформацію відповідно до розділу VI цього Положення.

Розділом VI Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів визначено склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами.

Річна інформація закритих акціонерних товариств, які не здійснювали відкрите розміщення цінних паперів, повинна містити такі відомості:

• найменування та місцезнаходження емітента, розмір його статутного капіталу;

• органи управління емітента, його посадові особи та засновники;

• цінні папери емітента (вид, форма випуску, тип, кількість), розміщення та лістинг цінних паперів;

• інформація про рейтингове агентство;

• річна фінансова звітність;

• аудиторський висновок.

Закриті акціонерні товариства, щодо яких винесено судом ухвалу про санацію та призначено керуючого санацією або введено процедуру розпорядження майном і призначено розпорядника майна, інформацію про рейтингове агентство не розкривають.

Розкриття річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами, які не здійснювали відкрите розміщення цінних паперів, здійснюється шляхом:

• розміщення в загальнодоступній інформаційній базі даних Комісії - у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним;

• опублікування в офіційних друкованих виданнях - у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним;

• подання її до Комісії не пізніше 1 червня року, наступного за звітним.

Річна інформація емітентів - закритих акціонерних товариств, які не здійснювали відкрите розміщення цінних паперів, що розміщується в загальнодоступній інформаційній базі даних Комісії та опубліковується в офіційних друкованих виданнях, повинна містити у довільній формі відомості відповідно до пункту 1 цього розділу.

Річна інформація емітентів - закритих акціонерних товариств, які не здійснювали відкрите розміщення цінних паперів, що подається до Комісії, складається відповідно до форми, наведеної у додатку 44 до цього Положення.

Титульний аркуш річної інформації емітентів - закритих акціонерних товариств, які не здійснювали відкрите розміщення цінних паперів, має містити реквізити, обов'язкові для швидкої ідентифікації емітента, засвідчення достовірності річної інформації. На титульному аркуші річної інформації обов'язково зазначаються дата розміщення річної інформації в загальнодоступній інформаційній базі даних Комісії, найменування, дата і номер офіційного друкованого видання та, у разі наявності, адреса сторінки (сторінок) у мережі Інтернет, на якій додатково оприлюднена річна інформація.

Зміст складається у формі, наведеній у додатку 44, та має містити перелік інформації, що входить до складу річної інформації. Щодо кожної з інформацій, наведених у змісті, емітент повинен обов'язково зазначити про їх наявність або відсутність та у разі відсутності вказати причини відсутності у примітках.

При поданні річної інформації до Комісії емітенти, які є професійними учасниками фондового ринку, банками, страховиками, інститутами спільного інвестування, та емітенти іпотечних сертифікатів, іпотечних облігацій, сертифікатів ФОН надають (надсилають) річну інформацію до загального відділу центрального апарату Комісії.

При поданні річної інформації до Комісії емітенти, які не визначені в пункті 6 цього розділу, подають (надсилають) річну інформацію до територіального органу Комісії за їх місцезнаходженням.

На вимогу уповноваженої особи Комісії емітент - закрите акціонерне товариство зобов'язане надати додаткову інформацію щодо фінансово-господарської діяльності товариства.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доводи позивача та заперечення відповідача, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною першою статті 24 Закону України "Про господарські товариства" (від 19 вересня 1991 року N 1576-XII) встановлено, що акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про господарські товариства" до акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Статтею 29 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що при створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Відповідно до положень статті 81 Господарського кодексу України (від 16 січня 2003 року N 436-IV) акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Положеннями статті 152 Цивільного кодексу України (16 січня 2003 року N 435-IV) визначено, що акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" 23 лютого 2006 року N 3480-IV регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Частиною першою статті 39 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено: емітенти, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, зобов'язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформацію про:

фінансово-господарський стан і результати діяльності емітента у строки, встановлені законодавством;

будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни ціни на його цінні папери;

власників великих пакетів (10 відсотків і більше) акцій.

Частиною четвертою статті 40 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що річна інформація про емітента є відкритою і підлягає оприлюдненню емітентом у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, шляхом опублікування її в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів.

Примірник офіційного друкованого видання, в якому опубліковано річну інформацію про емітента, він (емітент) надсилає до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Статтею 8 Закону України "Про аудиторську діяльність" 22 квітня 1993 року N 3125-XII визначено, що проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Також, статтею 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" 16 липня 1999 року N 996-XIV встановлено, що підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Підприємства (крім бюджетних установ) зобов'язані подавати (надсилати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, фінансову звітність про господарську діяльність у складі балансу і звіту про річні фінансові результати.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства - емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у випадках, передбачених законами, публікує його протягом 45 днів.

З урахуванням викладених норм, суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції позивача, оскільки частиною п'ятою статті 152 Цивільного кодексу України чітко встановлено зобов'язання акціонерного товариства, яке проводить саме відкриту підписку на акції щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. Крім того, щодо переліку визначених Комісією документів, а саме бухгалтерського балансу, то суд вважає необхідним зазначити, що положеннями статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, прямо встановлено обов'язок саме відкритих акціонерних товариств не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань. Також твердження позивача щодо обов'язку надання аудиторського висновку підтверджено пунктом першим частиною першою статті 8 Закону України "Про аудиторську діяльність", яким, зокрема, визначено, що проведення аудиту є обов'язковим для підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств.

Крім того, аналізуючи у сукупності вищезазначене, суд вважає необхідним зазначити про наступне. Стаття 39 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" має назву "Вимоги до розкриття інформації емітентами". Тобто, згідно позиції відповідача можна дійти висновку, що стаття встановлює вимоги до емітентів, якими можуть бути як відкриті так і закриті акціонерні товариства.

Разом з тим, зміст статті 39 Закону чітко встановлює вимогу про те, що розкриття інформації здійснюється емітентами, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів. Тобто термін "емітенти" у назві статті закону, жодним чином не впливає і не визначає зміст статті закону. Навпаки, зміст статті визначає як суб'єктний склад так і їх права і обов'язки. Таким чином, суд вважає покликання відповідача на визначення "емітенти" без врахування змісту відповідної статті необґрунтованим.

Крім того, беручи до уваги трактування поняття емітент та його правозастосування відповідачем, суд звертає увагу на частину третю статті 40 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", яка в річній інформації емітента містить вимоги щодо лістингу цінних паперів. Разом з тим, виходячи з вищезазначеного та умов обігу цінних паперів, лістинг можливий лише відносно цінних паперів відкритого акціонерного товариства, акції якого можуть обертатися на біржі, на відміну від акцій закритого акціонерного товариства. Такі вимоги статті знову ж таки при тлумаченні відповідачем застосування терміну "емітент" створює протиріччя щодо можливості поширення статті одразу на відкриті та закриті акціонерні товариства. Крім того, статтею 41 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що особлива інформація про емітента - інформація про будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни вартості його цінних паперів. До особливої інформації належать, зокрема, відомості про факти лістингу/делістингу цінних паперів на фондовій біржі.

Знову ж таки, неможливо вести мову щодо застосування цієї статті до емітентів як відкритих, так і закритих акціонерних товариств з огляду на зміст інформації - факти лістингу/делістингу на фондовій біржі. Адже це буде протирічити положенням статті 25 Закону України "Про господарські товариства", за змістом якої обіг акцій закритого акціонерного товариства на біржі неможливий, й, відповідно, неможливий і лістинг таких цінних паперів.

Додатково, особлива інформація обумовлює необхідність публічного інформування акціонерів про будь-які дії, що можуть призвести до значної зміни вартості цінних паперів емітента. З цього випливає, що зміст та необхідність надавання та публічного оприлюднення інформації про це може стосуватися лише щодо цінних паперів відкритих акціонерних товариств, фактично ціна на які формується ринком, попитом і пропозицією, зокрема через механізм біржі. На відміну від чого, вартість акцій закритих акціонерних товариств фактично визначається за згодою акціонерів між собою в кожному конкретному випадку.

Крім того, суд не погоджується з думкою відповідача, що частиною четвертою статті 40 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", якою встановлено, що річна інформація про емітента є відкритою і підлягає оприлюдненню емітентом, встановлено обов'язок емітента щодо оприлюднення річної інформації, оскільки частиною першою статті 39 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено коло осіб, які зобов'язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформацію щодо емітентів, а саме: емітенти, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів.

Таким чином, аналізуючи вищезазначене у сукупності, зміст статті 152 Цивільного кодексу України та положення статей 39, 40, 41 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", суд вважає, що при правозастосуванні та визначені відповідачем поняття "емітент" має місце невідповідність та протиріччя зазначених вище норм законів між собою, а трактування норм закону в цій частині необґрунтованим. У разі, якщо керуватися положеннями 152 Цивільного кодексу України, та всебічним змістом статей 40, 41 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", враховуючи за змістом статті емітента лише як відкритого акціонерного товариства, то будь-які протиріччя відсутні, а положення норм Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" логічними та узгодженими як між собою, так і нормами інших Законів.

Також суд не може враховувати як обґрунтування та підтвердження позиції відповідача його посилання на лист Міністерства юстиції України N 20-39-380 від 01.06.2006 р., яким роз'яснено, що нормами частини п'ятої статті 152 Цивільного кодексу України та статті 39 Закону спрямовані на врегулювання питання розкриття інформації емітентами, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, тоді як статті 40 та 41 Закону регулюють відносини щодо поданні регулярної та особливої інформації всіма емітентами, і, зокрема, встановлює порядок оприлюднення цієї інформації, оскільки Міністерство юстиції України не наділено повноваженнями щодо тлумачення законів України, що підтверджується наступним.

Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 року N 1396/97, встановлено, що Мін'юст України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, дає роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям, готує за дорученням Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України правові висновки з відповідних питань.

В той час як, статтею 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України; 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Аналізуючи викладені обставини, враховуючи чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що при винесенні рішення про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів в частині Розділу VI "Склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України вийшла за межі повноважень, що полягає у розширеному тлумаченні та неправильному застосуванні норм актів вищої юридичної сили, зокрема, частини п'ятої статті 152 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту першому частини першої статті 8 Закону України "Про аудиторську діяльність".

Крім того, посилання відповідача на роз'яснення Міністерства юстиції України, яке за своїм змістом є фактично тлумаченням закону, щодо застосування положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та оскаржуваних норм Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів не може бути оцінено як доказ, оскільки Міністерство юстиції України не наділено повноваженнями щодо тлумачення норм законів України, до його компетенції належить лише роз'яснення чинного законодавства, в той час як повноваження щодо тлумачення Конституції та законів України належать Конституційному Суду України.

Виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку, що Розділ VI Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

У відповідності до статті 19 Конституції України (N 254к/96-ВР від 28.06.96 р.) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення в частині затвердження Розділу VI Положення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 69 - 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Розділ VI "Склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами" Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2006 р. N 1591, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2007 р. за N 97/13364, визнати повністю таким, що не відповідає актам вищої юридичної сили: частині п'ятій статті 152 Цивільного кодексу України, частині четвертій статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту першому частини першої статті 8 Закону України "Про аудиторську діяльність".

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Біт" (84313, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.