Про затвердження Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України

торпеди без пристрою самоліквідації;

автоматичні підводні контактні міни, які закріплені на мінрепах, коли вони перестають бути безпечними, якщо зриваються з якоря;

лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;

засоби впливу на природне середовище, що має довгострокові серйозні наслідки руйнації;

запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву, за винятком випадків, зазначених в Основних вимогах Протоколу III "Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї" до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію" (розділ VII).

1. Право збройних конфліктів впроваджує правові засоби врегулювання конфліктів неміжнародного характеру, щоб захистити жертв таких конфліктів і не допустити руйнувань, які ставлять під загрозу існування людей у районах, де вони відбуваються.

Особливістю такого правового врегулювання є застосування у внутрішніх збройних конфліктах як правових норм міжнародного права прав людини, так і норм МГП.

2. Право прав людини - міжнародні норми, спрямовані на сприяння та захист прав людини на міжнародному, регіональному, національному рівнях.

3. Вимоги щодо вивчення у Збройних Силах України норм МГП, які стосуються неміжнародних збройних конфліктів, базуються на світовому досвіді залучення формувань збройних сил для надання допомоги правоохоронним органам у боротьбі з тероризмом та участі в проведенні міжнародних миротворчих операцій на території інших держав.

4. Під час ситуацій порушення внутрішнього порядку та обстановки внутрішньої напруженості (заворушення, окремі й спорадичні акти насильства) збройні сили можуть залучатись з метою надання допомоги правоохоронним органам для виконання завдань щодо охорони визначених об’єктів, боротьби з тероризмом та спільного патрулювання.

Виконуючи зазначені завдання, військовослужбовці зобов’язані дотримуватись вимог міжнародного права прав людини.

У частині дотримання міжнародного права прав людини військовослужбовці повинні керуватись вимогами Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а також Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень.

5. Основними принципами міжнародного права прав людини є:

право на життя, свободу і безпеку всіх людей;

заборона катувань і жорстокого поводження;

заборона несанкціонованого арешту і утримання під вартою;

право на справедливий суд;

право гуманного поводження з особами, позбавленими волі;

право на захист від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції;

право на свободу думки та її вираження, свободу зібрань та асоціацій.

У ситуаціях внутрішніх заворушень та напруженості слід дотримуватися наведених вище принципів міжнародного права прав людини.

6. Застосування сили під час правоохоронних операцій має бути винятковою мірою - останнім засобом досягнення законної мети. Сила може бути застосована лише в найменшій необхідній мірі. За можливості застосування сили має бути диференційованим (наприклад, усне попередження, демонстрація сили, застосування зброї несмертельної дії, застосування летальної зброї без наміру позбавити життя, застосування летальної зброї в повному обсязі).

Ступінь застосування сили та потенційна шкода, яку воно може завдати, мають відповідати тяжкості правопорушення і законній меті, яку передбачається досягти.

Правоохоронні операції мають ретельно плануватися, щоб уникнути за можливості застосування сили і звести до мінімуму ризик заподіяння шкоди стороннім особам. Особи, що беруть участь у правоохоронних операціях, повинні мати відповідну підготовку, зброю і спорядження.

Про застосування сили, яке призвело до смерті або поранення, слід повідомляти негайно.

Будь-яке надмірне або інше свавільне застосування сили має належним чином розслідуватися і за потреби має бути покаране як кримінальний злочин або накладено дисциплінарне стягнення залежно від тяжкості ситуації.

7. У виняткових випадках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права надає можливість державі відступати від певних прийнятих на себе зобов’язань під час введення на її території правового режиму надзвичайного стану.

В Україні правовий режим надзвичайного стану регулюється Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану".

У разі введення надзвичайного стану обов’язковою є вимога дотримання таких прав людини:

право на життя;

щодо заборони катувань та такого поводження з людьми, яке принижує людську гідність;

щодо заборони рабства і утримання людей у неволі;

щодо заборони на зворотну силу кримінального закону;

право на цивільну правоздатність;

право на свободу думки, совісті та релігії.

У разі якщо зазначена ситуація має всі ознаки внутрішнього збройного конфлікту (збройного конфлікту неміжнародного характеру), МГП застосовується в обсязі як до ситуацій неміжнародного збройного конфлікту.

8. Сторони неміжнародного збройного конфлікту зобов’язані надавати захист таким категоріям осіб:

тим, хто не бере безпосередньої участі у воєнних діях;

особам зі складу збройних сил, які склали зброю;

тим, хто перестав брати участь у воєнних діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з іншої причини.

Щодо вказаних осіб забороняється вчинення таких дій:

посягання на життя та фізичну недоторканість (будь-які види вбивств, каліцтв, жорстокого поводження, тілесних покарань чи катувань);

посягання на людську гідність (образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примушування до проституції тощо);

колективні покарання;

взяття заручників;

акти тероризму;

грабіж;

рабство та работоргівля;

засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином;

загроза вчинення будь-якої із вказаних дій.

9. Щодо дітей МГП передбачає:

забезпечення їм права на отримання освіти;

проведення необхідних заходів щодо возз’єднання сімей, які були розлучені під час збройного конфлікту;

заборону вербування та участі у воєнних діях дітей віком до п’ятнадцяти років;

надання особливого захисту дітям віком до вісімнадцяти років навіть у разі, коли вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон;

евакуацію дітей з району воєнних дій (за необхідності і за узгодженням з батьками чи з особами, які їх заміняють).

10. Усі поранені, хворі та особи, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, незалежно від того, брали вони участь у збройному конфлікті чи ні, повинні користуватися повагою і захистом.

Як тільки дозволять обставини, усі учасники збройного конфлікту повинні:

вжити всіх можливих заходів щодо розшуку і збору поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію (аварію літального апарата), та захисту їх від пограбування;

організувати розшук загиблих (померлих) з метою недопущення їх пограбування і забезпечення гідного поховання.

11. Щодо осіб, свобода яких була обмежена, необхідно дотримуватися таких вимог:

забезпечувати їх продовольством та питною водою нарівні з місцевим цивільним населенням;

захищати їх від суворих кліматичних умов;

надавати їм дозвіл на отримання індивідуальної чи колективної допомоги;

дозволяти здійснення культових дій та надання допомоги духовним персоналом;

у разі залучення до роботи забезпечувати їм умови праці та захист нарівні з місцевим цивільним населенням;

місця утримання інтернованих і затриманих осіб не мають розміщуватись поблизу зони бойових дій.

12. Вимоги щодо осіб та об’єктів, які користуються захистом МГП, що викладені у цьому розділі, стосуються повною мірою і неміжнародних збройних конфліктів.

13. Медичний і духовний персонал повинен користуватися повагою та захистом, йому надається вся можлива допомога щодо забезпечення умов для виконання ним своїх функцій.

14. Цивільне населення та окремі цивільні особи не можуть бути об’єктом нападу доти, доки вони не беруть безпосередньої участі у збройному конфлікті.

Забороняється віддавати накази і розпорядження щодо примусового переміщення цивільних осіб у зв’язку зі збройним конфліктом, якщо це не викликано вимогами їхньої безпеки.

Для нейтральних та безсторонніх гуманітарних організацій передбачається можливість здійснення їхніх функцій щодо жертв збройних конфліктів. За узгодженням із державою-учасницею ними можуть здійснюватися гуманітарні операції щодо надання допомоги цивільному населенню.

Сторони збройного конфлікту повинні надавати дозвіл і сприяти швидкому і безперешкодному надходженню гуманітарної допомоги до цивільних осіб, що її потребують, за умови, що така допомога має неупереджений характер, здійснюється без дискримінації і підлягає контролю з боку сторін конфлікту.

15. Кримінальне переслідування осіб, які вчинили військові, воєнні та інші злочини в період неміжнародного збройного конфлікту, здійснюється відповідно до вимог законодавства України шляхом проведення досудового слідства і винесення судового вироку.

1. У службовій діяльності командувачі (командири, начальники) повинні керуватись нормами МГП, які зобов’язують:

у мирний час:

організовувати і брати участь у поширенні знань про МГП серед підпорядкованого особового складу;

забезпечувати вивчення права збройних конфліктів у процесі військового навчання і виховання військовослужбовців;

звертати увагу підлеглих на те, що за серйозні порушення норм МГП чинним законодавством України передбачається притягнення до кримінальної відповідальності;

постійно підтримувати правопорядок і високу військову дисципліну, які гарантують неухильне дотримання усім особовим складом норм МГП у випадку збройного конфлікту;

контролювати наявність у військовослужбовців посвідчень особи (військових квитків), особистих знаків (розпізнавальних медальйонів), посвідчень про належність до медичного або духовного персоналу;

контролювати підготовку медичного персоналу і військових службових (службових) осіб юридичної служби щодо вивчення норм МГП;

під час збройного конфлікту:

подавати особистий приклад у дотриманні норм права збройних конфліктів і вимагати цього від підлеглих;

вимагати від підлеглих знання і неухильного виконання норм права збройних конфліктів;

припиняти порушення норм МГП особовим складом і за потреби притягати до відповідальності осіб, які вчинили ці порушення;

проявляти повагу та заступництво національним товариствам Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, іншим гуманітарним товариствам, визнаним і уповноваженим урядом, за умови підпорядкування особового складу цих товариств законам воєнного часу та наказам і розпорядженням військового командування;

сприяти за можливості Міжнародному комітету Червоного Хреста у виконанні ним гуманітарних функцій щодо забезпечення захисту і надання допомоги жертвам збройних конфліктів.

2. Забезпечення військових частин текстами Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни, Додаткових протоколів до них від 08 червня 1977 року та Додаткового протоколу до них від 08 грудня 2005 року , Міжнародного реєстру культурних цінностей, які перебувають під спеціальним захистом, та Державного реєстру національного культурного надбання покладається на структурні підрозділи Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, підпорядковані їм органи військового управління, в безпосередньому підпорядкуванні яких перебувають військові частини, на відповідні штаби видів Збройних Сил України, командувань високомобільних десантних військ та Сил спеціальних операцій, оперативних (повітряних) командувань, військово-морських баз.

3. Для вирішення питань, що стосуються застосування норм МГП, командувачі (командири, начальники) залучають юридичних радників, функції яких покладені на помічників командирів військових частин з правової роботи (юрисконсультів військових частин).

1. Під час збройного конфлікту офіцери та працівники юридичної служби Збройних Сил України, помічники командирів військових частин з правової роботи (юрисконсульти військових частин) виконують обов’язки юридичних радників.

Юридичні радники повинні надавати консультації командуванню щодо дотримання норм МГП, правил застосування сили та щодо проведення інструктажу особового складу з їх виконання.

2. Помічник командира військової частини з правової роботи (юрисконсульт військової частини) у мирний час зобов’язаний:

координувати роботу з вивчення норм і приписів МГП в органі військового управління, з’єднанні, військовій частині, військовому навчальному закладі, установі, організації Збройних Сил України;

надавати необхідну методичну допомогу з питань застосування норм МГП різним категоріям військовослужбовців;

проводити заняття з МГП з різними категоріями військовослужбовців;

за допомогою навчальних вправ та тестів оцінювати рівень засвоєння положень МГП військовослужбовцями різних категорій;

надавати інформацію та консультації окремим військовослужбовцям у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, пов’язаних із застосуванням норм і приписів МГП.

3. Під час збройного конфлікту юридичний радник зобов’язаний:

візувати проекти документів перед прийняттям відповідним військовим командуванням рішення на ведення воєнних дій з точки зору відповідності їх нормам і приписам МГП;

надавати необхідну допомогу військовому командуванню у вирішенні складних питань і вибору способу дій, який був би одночасно і законним, і ефективним;

надавати допомогу військовому командуванню у вирішенні правових питань, які виникають, та усуненні перешкод, що можуть виникнути під час ведення воєнних дій;

за необхідності брати безпосередню участь у веденні воєнних дій;

знайомитися з планами майбутніх воєнних дій з метою оцінки відповідності їх нормам і вимогам МГП;

у разі невідповідності дій військового командування положенням МГП нагадати йому про вимоги права збройних конфліктів, зокрема статті 87 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни від 08 червня 1977 року; у разі, коли порушення норм МГП не усуваються, юридичний радник зобов’язаний доповісти про це вищому командуванню як в усній, так і в письмовій формі.

На юридичного радника забороняється покладати обов’язки та завдання, не передбачені цією Інструкцією.

Юридичні радники із числа офіцерів та працівників юридичної служби Збройних Сил України відповідних органів управління беруть участь в оперативному (бойовому) плануванні та розглядають проекти службових документів на відповідність їх нормам і приписам МГП.

4. Правове забезпечення діяльності українського миротворчого контингенту здійснюється помічником командира військової частини з правової роботи (юрисконсультом військової частини), який є його юридичним радником.

Військово-медичний персонал, виконуючи свій військовий обов’язок, повинен керуватися загальновизнаними нормами МГП, які зобов’язують його:

надавати за необхідності медичну допомогу в умовах збройних конфліктів незалежно від будь-яких причин, крім медичних;

враховувати норми МГП під час організації медичного забезпечення з’єднання, військової частини (підрозділу);

надавати медичну допомогу всім пораненим та хворим як у районі воєнних дій, так і на окупованих територіях;

брати участь у підготовці військовим командуванням спеціальних угод та проведенні нарад представників сторін - учасниць збройного конфлікту з питань, що стосуються забезпечення захисту і допомоги жертвам збройних конфліктів (врегулювання діяльності військових і цивільних медичних формувань, визначення санітарних і безпечних зон (місцевостей); організація медичних перевезень; використання технічних засобів, міжнародних правил, стандартів і процедур розпізнавання, оповіщення і захисту медичного персоналу, формувань та санітарно-транспортних засобів; організація гуманітарної та медичної допомоги цивільному населенню тощо);

за розпорядженням військового командування взаємодіяти з місцевою адміністрацією, органами управління охороною здоров’я та гуманітарними організаціями з питань надання гуманітарної допомоги цивільному населенню.

1. МГП передбачає індивідуальну відповідальність фізичних осіб і зобов’язує держави, які беруть участь у збройному конфлікті, вживати заходів щодо припинення будь-яких порушень його вимог.

2. Військовослужбовці та працівники Збройних Сил України за порушення норм МГП можуть бути притягнуті як до дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності. Відповідальність військовослужбовців (громадян) України за злочини, пов’язані з порушенням норм МГП, передбачена у розділі ХІХ Кримінального кодексу України.

3. Застосування заборонених методів і засобів ведення війни (збройного конфлікту) може бути вчинено як навмисно, так і з необережності.

4. До кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили серйозні порушення МГП.

Серйозні порушення норм МГП є воєнними злочинами.

Серйозними порушеннями МГП є:

серйозні порушення, направлені проти людей;

серйозні порушення, направлені проти майна;

серйозні порушення, вчинені шляхом віроломного використання міжнародно-визнаних розпізнавальних емблем (знаків) і сигналів.

5. До серйозних порушень МГП, направлених проти людей, належать:

навмисне вбивство, катування та нелюдське поводження;

навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозного каліцтва чи нанесення шкоди здоров’ю людини;

напад на осіб, які знаходяться під захистом МГП (пункт 34 глави 2 цього розділу);

здійснення нападу невибіркового характеру, коли відомо, що це стане причиною людських втрат серед цивільного населення і спричинить збиток цивільним об’єктам;

напад на небезпечні установки і споруди, якщо відомо, що це спричинить надмірні втрати серед цивільного населення або значні збитки цивільним об’єктам;

напад на місцевості, що не обороняються, та демілітаризовані зони;

неправомірний напад на культурні цінності, які чітко розпізнаються;

проведення на людях медичних, біологічних або наукових експериментів;

нелюдське поводження, яке супроводжується приниженням гідності людини, у тому числі застосування практики апартеїду, геноциду та інших дій, які ґрунтуються на расовій дискримінації;

взяття заручників;

здійснення актів терору;

незаконне позбавлення волі (арешт);

наказ не залишати нікого в живих;

депортація чи незаконне переміщення населення окупованої території (як в межах цієї території, так і поза нею);

переміщення державою-окупантом частини власного цивільного населення на окуповану територію;

позбавлення права на неупереджене та належне судочинство;

невиправдана затримка репатріації військовополонених або цивільних осіб;

примус до служби у збройних силах противника;

обмеження доступу населення до їжі, води;

застосування заборонених видів зброї;

використання "живих щитів";

вербування до складу збройних сил або використання у воєнних діях дітей віком до п’ятнадцяти років тощо.

6. Як серйозні порушення, направлені проти майна, кваліфікуються не виправдані військовою необхідністю дії:

великомасштабне руйнування майна;

присвоєння майна у великих розмірах;

знищення або розграбування власності противника;

віддача на розграбування населеного пункту або місцевості;

захоплення суден, призначених для берегового рибальства або потреб місцевого мореплавання, госпітальних суден та суден, які здійснюють наукові і релігійні функції.

7. Як серйозне порушення розглядається віроломне використання розпізнавальних емблем (знаків, сигналів), якими позначаються особи і об’єкти, що користуються захистом МГП.

8. За порушення норм МГП, які не передбачають притягнення до кримінальної відповідальності, військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до вимог статутів Збройних Сил України та нормативно-правових актів України, що передбачають матеріальну відповідальність.

Той факт, що порушення права збройних конфліктів було вчинено підлеглою особою, не звільняє її начальників від дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, якщо вони мали в своєму розпорядженні інформацію щодо намірів підлеглого і не вжили всіх можливих запобіжних заходів щодо відвернення порушень, а також якщо, маючи інформацію про вже скоєний злочин, не вжили заходів щодо притягнення до відповідальності винних.

9. У випадку серйозних порушень норм МГП сторони, які знаходяться у збройному конфлікті, повинні вживати заходів як спільно, так і в індивідуальному порядку, у співробітництві з Організацією Об’єднаних Націй та відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Кожна держава несе відповідальність за розшук осіб, які вчинили або наказали вчинити воєнні злочини (включаючи ті злочини, що стали результатом невживання необхідних запобіжних заходів).

Той, хто звинувачується, повинен бути виданий на вимогу іншої держави, якщо його не було притягнуто до суду за серйозні порушення МГП в його державі, із суворим дотриманням принципу, згідно з яким забороняється висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там можуть загрожувати застосування катувань, переслідування чи інші серйозні порушення прав людини (принцип non-refoulement).

1. Генеральний штаб Збройних Сил України під час стратегічного планування застосування Збройних Сил додержується норм МГП.

2. Посадові особи органів військового управління, військових частин та підрозділів Збройних Сил України, виконуючи поставлені завдання, повинні забезпечити дотримання норм МГП, передбачивши всі можливі запобіжні заходи з метою уникнення, а якщо це неможливо - зведення до мінімуму втрат серед цивільного населення та збитків цивільним об’єктам.

3. МГП не змінює встановленого порядку підготовки та ведення воєнних дій.

4. Діяльність командувачів (командирів, начальників) щодо підготовки командувань, з’єднань, військових частин і підрозділів до виконання визначених їм завдань та управління ними в ході воєнних дій повинна здійснюватись із урахуванням принципів МГП: законності, обмеження, розрізнення, сумірності, гуманності та військової необхідності.

5. Принцип законності полягає в суворому і точному дотриманні усіма органами військового командування, військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України норм МГП.

6. Принцип обмеження полягає у тому, що право сторін, які знаходяться у збройному конфлікті, щодо вибору методів і способів ведення війни не є необмеженим.

7. Принцип розрізнення полягає у здійсненні в ході підготовки та ведення воєнних дій чіткого розмежування між цивільними особами і комбатантами, між цивільними та військовими об’єктами з метою забезпечення захисту цивільного населення і цивільних об’єктів від наслідків воєнних дій та зосередження дій військ (сил) тільки проти військових об’єктів противника.

8. Принцип співмірності полягає в тому, що сторони, які воюють, у ході ведення воєнних дій не повинні завдавати шкоди цивільним об’єктам та спричиняти втрати серед цивільного населення, які будуть надмірними для досягнення достатньої чисельної переваги над противником.

Принцип співмірності не може бути виправданням зруйнувань у необмежених масштабах або нападів на цивільних осіб та об’єкти.

Підлеглим віддаються відповідні вказівки щодо правил поведінки в бою (додаток 4).

9. Принцип гуманності полягає у прояві поваги та забезпеченні захисту людей, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, включаючи осіб зі складу збройних сил противника, що склали зброю чи припинили участь у воєнних діях внаслідок поранення, хвороби або з будь-якої іншої причини.

10. Принцип військової необхідності полягає в тому, що по-перше, вид і ступінь сили, що застосовується, мають бути дійсно необхідними для досягнення законної військової мети, по-друге, таке застосування не забороняється нормами МГП. Загальна визнана мета ведення бойових дій полягає у досягненні поразки супротивника із мінімальними витратами часу, життя і фізичних ресурсів як з боку атакуючої сторони, так і з боку атакованої сторони.

Крім того, відступи від діючих норм, обґрунтовані військовою необхідністю, допустимі тільки у випадку, якщо сама норма це передбачає, причому самою нормою може передбачатися більш високий ступінь військової необхідності (такий як імперативний, нагальний, абсолютний або неминучий).

Використовуючи принцип військової необхідності, командувач (командир, начальник) повинен вжити всіх заходів, щоб звести до мінімуму випадкові втрати та безцільні руйнування.

З метою недопущення розширеного тлумачення принципу військової необхідності визначаються особливі випадки відступу від вимог захисту:

зруйнування або захоплення об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, заборонено, за винятком випадків, коли це вимагається імперативною військовою необхідністю;

використання захоплених стаціонарних санітарних закладів заборонено, за винятком випадків, коли це вимагається нагальною військовою необхідністю;

руйнування на окупованій території заборонено, за винятком випадків, коли це є абсолютно необхідним для військових операцій;

організації цивільної оборони мають право виконувати доручені їм завдання з цивільної оборони, за винятком нагальної імперативної військової необхідності;

культурні цінності, які знаходяться під спеціальним захистом, тобто мають велике значення для культурної спадщини, не мають бути об’єктом нападу, якщо це не викликано імперативною військовою необхідністю (винятком є надзвичайний захід).

Для командувача (командира, начальника) використання принципу військової необхідності є винятковим заходом, оскільки надто часті випадки його застосування автоматично знищують цінність захисту, який надає МГП, та негативно впливають на стан військової дисципліни підпорядкованого особового складу.

Об’єкт, що знаходиться під захистом МГП, може втратити право на захист та стати військовою ціллю, зокрема культурні цінності, які знаходяться під загальним захистом, можуть бути піддані нападу, тільки якщо вони є військовим об’єктом.

Заборонено піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування незалежно від мотивів з метою викликати голод серед цивільних осіб, примусити їх до виїзду або з яких-небудь інших міркувань.

Зазначені заборони не застосовуються щодо таких об’єктів, які використовуються супротивною стороною:

для підтримання виключно особового складу її збройних сил;

для прямої підтримки воєнних дій за умови, що проти цих об’єктів ні в якому разі не вдаються до дій, результатом яких може стати залишення цивільного населення без достатньої кількості продовольства або води, що спричинить голод або примусить до виїзду.

11. Під час підготовки та ведення воєнних дій варто чітко розрізняти віроломство і військові хитрощі.

Під військовими хитрощами слід розуміти дії, що вводять противника в оману щодо стану, положення і характеру дій командування, з’єднання, військової частини (підрозділу) та спонукають його діяти необачливо.

Такими діями є:

маскування (з використанням умов місцевості, камуфляжних фарб, маскувальних сіток, димів);

активне маскування (створення хибних цілей, відволікаючі удари);

демонстративні дії;

дезінформація;

імітація військових об’єктів з використанням технічних засобів (електронних приборів, засобів зв’язку тощо);

застосування кодів, паролів і сигналів противника;

влаштування засад;

інші дії, які не є віроломством.

1. Робота командувача (командира, начальника) щодо підготовки воєнних дій розпочинається з одержання завдання, зміст якого не повинен суперечити положенням МГП.

Поставлене завдання має бути виконано.

2. Під час вивчення отриманого завдання, крім звичайних питань, командувач (командир, начальник) повинен зрозуміти зміст і порядок виконання заходів щодо дотримання підлеглими з’єднаннями, військовими частинами та підрозділами норм МГП, які передбачені старшим начальником.

3. Оцінка обстановки здійснюється з урахуванням отриманого завдання, наявних розвідувальних відомостей, необхідних запобіжних заходів, передбачених МГП, та принципу військової необхідності.

Щодо обстановки командувач (командир, начальник) оцінює:

місця розташування осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, та їх можливий вплив на виконання поставлених завдань підлеглими з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами;

можливість використання цих осіб і об’єктів противником;

ймовірні екологічні наслідки від дій своїх військ (сил) і військ противника.

4. Командувач (командир, начальник) приймає такий варіант рішення, який забезпечить виконання поставленого завдання і створить найменшу небезпеку для осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

Приймаючи рішення про воєнні дії, крім звичайних питань, командувач (командир, начальник) зобов’язаний:

у замислі під час визначення напрямку зосередження основних зусиль (головного удару) врахувати наявність у районі воєнних дій осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, та ступінь їхньої захищеності;

визначати командуванням, з’єднанням, військовим частинам та підрозділам лише такі завдання, які вони спроможні виконати і які відповідають нормам МГП (виходячи із бойових можливостей з’єднань, військових частин і підрозділів);

призначати маршрути, смуги, ділянки, райони, позиції і рубежі з таким розрахунком, щоб вони не створювали загрози особам та об’єктам, які знаходяться під захистом МГП.

У виняткових випадках, відповідно до пункту 10 глави 1 цього розділу командувач (командир, начальник) може визначити:

напрямок зосередження основних зусиль (напрямок головного удару), який включає об’єкти, що знаходяться під захистом МГП, якщо така операція враховує принцип пропорційності та якщо вжито всіх запобіжних заходів щодо захисту цивільного населення;

порядок зняття імунітету з культурних цінностей у випадку їх використання противником та нанесення вогневого ураження противнику, який розташовується на об’єктах, що захищені МГП, але які в такому разі втрачають свій захист;

завдання зі зруйнування об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, а також зі знищення або захоплення майна, що знаходиться у власності противника;

порядок тимчасової заборони (обмеження) виконання завдань за призначенням організаціями цивільної оборони;

порядок тимчасового використання захоплених стаціонарних медичних закладів (з урахуванням продовження догляду за пораненими і хворими, які в них знаходяться).

Рішення про зняття імунітету з культурних цінностей, яким надається спеціальний захист, приймає начальник не нижче командира бригади (або йому рівний).

5. Під час проведення рекогносцировки, крім звичайних питань, командувач (командир, начальник) на місцевості вивчає розташування об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП, уточнює своє рішення та визначає місця укриття або маршрути евакуації з району воєнних дій осіб, які знаходяться під захистом МГП.

6. Під час постановки завдань командуванням, з’єднанням, військовим частинам та підрозділам, крім звичайних питань, командувач (командир, начальник) зобов’язаний:

довести відомості про місця розташування осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП, та ступінь їх захищеності;

визначити порядок обмеження, призупинення або зняття захисту з об’єктів, що знаходяться під захистом МГП (за умов військової необхідності);

встановити порядок дій підлеглих відносно цивільної влади та цивільного населення (наприклад, які військові службові особи командування, з’єднання, військової частини чи підрозділу мають право надавати інформацію цивільній владі; обмеження на контакти в інтересах розвідувальної діяльності або діяльності щодо введення противника в оману).

За необхідності доводяться й інші відомості.

7. Під час організації взаємодії, крім звичайних питань, командувач (командир, начальник) узгоджує:

питання вогневого ураження противника та дій командувань, з’єднань, військових частин (підрозділів) родів військ, спеціальних військ і служб у районах проживання (скупчення) цивільного населення та розташування об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП;

дії штатних та приданих сил і засобів щодо захисту (евакуації) осіб та об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, порядок поводження з жертвами збройного конфлікту;

сигнали оповіщення цивільного населення, порядок позначення об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

Крім того, командувач (командир, начальник) організовує взаємодію з органами місцевої адміністрації і цивільної оборони з питань оповіщення, евакуації цивільного населення, позначення об’єктів (зон, місцевостей), які знаходяться під захистом права збройних конфліктів та евакуації (переміщення) культурних цінностей.

8. У ході деталізації прийнятого рішення, особливо під час планування вогневого ураження противника, командувач (командир, начальник) і штаб керуються принципом співмірності, особливо у разі визначення порядку та засобів вогневого ураження військових об’єктів.

На робочих картах військових службових осіб, зокрема, відображаються:

місця розташування об’єктів (зон, місцевостей), які знаходяться під захистом МГП;

райони компактного проживання (скупчення) цивільного населення.

Начальники родів військ, спеціальних військ і служб у своїх документах детально висвітлюють питання дотримання норм МГП підпорядкованими їм з’єднаннями, військовими частинами та підрозділами.

Порядок урахування норм МГП під час організації бойового забезпечення викладено у розділі ІІІ цієї Інструкції.

9. У ході здійснення контролю готовності командувань, з’єднань, військових частин (підрозділів) до виконання завдань, крім звичайних питань, перевіряються:

точність виконання вимог керівних документів старшого начальника у частині, що стосується дотримання норм МГП;

відповідність рішень, які прийняті підлеглими командувачами (командирами, начальниками), положенням МГП;

знання особовим складом норм МГП;

контроль своєчасності та якості виконання заходів щодо запобігання або зведення до мінімуму збитку особам і об’єктам, які знаходяться під захистом МГП.

10. У разі потреби із підпорядкованими командувачами (командирами, начальниками), штабами, з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами можуть проводитись командно-штабні (тактичні, тактико-спеціальні, льотно-тактичні) навчання, тренування та заняття з відпрацюванням питань застосування норм права збройних конфліктів.

1. Під час воєнних дій:

командувач (командир, начальник) постійно уточнює, які об’єкти у районі, смузі (на ділянці) дій підлеглих командувань, з’єднань, військових частин (підрозділів) знаходяться під захистом МГП, а які є військовими об’єктами;

особовий склад органів військового управління, з’єднань, військових частин та підрозділів має точно дотримуватися норм МГП.

Здійснюючи управління командуваннями, з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами у ході виконання поставленого завдання, командувач (командир, начальник) вживає всіх можливих запобіжних заходів, щоб уникнути випадкових втрат серед цивільного населення, а також збитків цивільних об’єктів, у крайньому разі звести їх до мінімуму.

У разі воєнної необхідності зняття імунітету з культурних цінностей обмежується в часі та стосується найменш важливих їх частин.

2. Оборону організовують головним чином поза межами густонаселених районів.

Цивільних осіб та цивільні об’єкти слід вивести із розташування військових об’єктів. З цією метою командувачі (командири, начальники) вживають всіх заходів щодо організації взаємодії із цивільною владою.

Переміщення цивільних осіб із районів, що розташовані поблизу військових об’єктів, бажано здійснювати у знайомі їм райони, які не становлять для них небезпеки.

Якщо дозволяє обстановка, робиться завчасне ефективне повідомлення про оборонні заходи, які можуть зачіпати цивільне населення (наприклад, для евакуації людей із певних будівель або районів).

3. Перевіряється позначення об’єктів, які користуються особливим захистом, розпізнавальними емблемами (знаками) відповідно до обстановки, що склалась.

4. Коли є вибір між декількома смугами (ділянками, районами, позиціями) для отримання рівноцінної переваги, вибирається та із них, оборона якої створює найменшу небезпеку для цивільних осіб та цивільних об’єктів.

5. Командувач (командир, начальник) і штаб постійно уточнюють місця розташування об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП, на маршрутах висування і рубежах розгортання противника, перед фронтом оборони, а також характер (статус) об’єктів (цілей), запланованих до вогневого ураження. За необхідності завдання підлеглим уточнюються.

6. Командир військової частини (підрозділу) другого ешелону (резерву) повинен знати розташування в районі майбутніх воєнних дій об’єктів (зон), які знаходяться під захистом МГП, володіти інформацією щодо зміни характеру (статусу) об’єктів (цілей), запланованих до вогневого ураження, а з початком дій - уточнювати завдання підлеглим відповідно до останніх даних обстановки.

1. Під час проведення воєнних операцій мають вживатися заходи щодо захисту цивільного населення, цивільних осіб і цивільних об’єктів.

Під час планування нападу ті, хто приймають рішення:

пересвідчуються, що об’єкти нападу не є ні цивільними особами, ні цивільними об’єктами й не підлягають особливому захисту, є військовими об’єктами. Командувач (командир, начальник) і штаб постійно уточнюють характер (статус) об’єктів (цілей), запланованих до вогневого ураження, та місця розташування об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП. У разі, коли стало очевидним, що обрана ціль не є військовим об’єктом, її ураження відміняється, а завдання підлеглим уточнюються;

вживають усіх можливих запобіжних заходів при виборі засобів і методів нападу, щоб уникнути випадкових втрат життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і випадкової шкоди цивільним об’єктам або звести їх до мінімуму;

утримуються від прийняття рішень про здійснення будь-якого нападу, який може спричинити випадкові втрати серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдати випадкової шкоди цивільним об’єктам або те й інше разом, що було б надмірним щодо конкретної і прямої військової переваги, яку планується одержати.

Слід вибирати такі напрямок і час нападу, за яких людські втрати та зруйнування цивільних об’єктів будуть найменшими (наприклад, нанесення вогневого ураження військовому заводу противника після закінчення робочого дня).

Якщо дозволяє бойова обстановка, завчасно повідомляється про наступальні воєнні дії, які можуть зашкодити цивільному населенню (наприклад, відкрити попереджувальний вогонь зі стрілецької зброї, щоб спонукати цивільних осіб сховатися в укриттях).

2. Під час вогневого ураження противника береться до уваги таке:

нападу підлягають лише конкретні військові об’єкти;

військовий об’єкт має бути розпізнано, для його ураження слід мати чіткі вказівки щодо цілі;

напад відміняється або зупиняється, якщо стає очевидним, що об’єкт не є військовим, що він підлягає особливому захисту або що напад може викликати випадкові втрати серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдати випадкової шкоди цивільним об’єктам, що було б надмірним щодо конкретної і прямої військової переваги, яку планується отримати.

3. Торгові судна, що йдуть під конвоєм кораблів противника, та цивільні літальні апарати, що супроводжуються військовими літаками, не можуть піддаватися прямому нападу; напад на військовий об’єкт повинен здійснюватися згідно із принципом пропорційності.

4. Переміщення військових частин (підрозділів) других ешелонів (загальновійськових резервів) за бойовими порядками першого ешелону за можливості здійснюється в обхід населених пунктів та об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

Під час зміни військ (сил) райони зосередження, вихідні райони для військових частин (підрозділів), які змінюють, і райони збору для змінюваних військових частин (підрозділів) призначаються, як правило, осторонь від районів (місць) проживання цивільного населення і розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

1. Під час ведення воєнних дій у місті (населеному пункті) командувач (командир, начальник) і штаб повинні враховувати:

перебування в місті (населеному пункті) цивільного населення;

наявність і розташування об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, та інших об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

Особлива увага приділяється недопущенню перетворення цивільного населення в об’єкти нападу та здійснення нападів невибіркового характеру.

2. При використанні в населених районах вибухонебезпечна зброя може мати широку зону ураження або ефект обширної дії за рахунок:

великого руйнівного радіуса дії конкретних боєприпасів, що використовуються, тобто великого вибухового або фрагментарного діапазону або ефекту;

низької точності ураження;

використання зброї, спроектованої для ураження великої території численними боєприпасами.

Як наслідок, існує значна ймовірність невибіркового ефекту дії такої зброї, отже, слід уникати її використання при веденні воєнних дій у населених районах.

3. У разі ведення воєнних дій на водних перешкодах (морському узбережжі, островах тощо) не допускається знищення (руйнація) гребель, дамб, а також об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення.

4. У разі ведення воєнних дій у горах враховується можливість каменепадів, сходження снігових лавин, селевих потоків, що може становити загрозу для осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП.

5. У разі ведення воєнних дій у лісі враховується можливість виникнення лісових пожеж, які можуть становити загрозу для осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

1. Під час здійснення маршу військових частин і підрозділів маршрут руху колон (за винятком колон медичних формувань) слід вибирати по можливості поза населеними пунктами. У разі проходження маршруту руху через населені пункти колони мають рухатись із максимально можливою швидкістю.

Якщо дозволяє обстановка, про проходження колон необхідно завчасно сповіщати цивільне населення.

Місця для привалів і зупинок колон військових частин і підрозділів по можливості вибираються осторонь від населених пунктів, районів (зон) і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

2. Силами і засобами комендантської служби військових частин не допускається:

скупчення цивільного населення поблизу переправ, мостів, залізничних переїздів, тіснин тощо під час проходження через них колон;

одночасне пересування по дорогах і колонних шляхах цивільних колон і колон військових частин (підрозділів).

3. Під час перевезень військ (сил) райони зосередження військових частин та підрозділів, тимчасові перевантажувальні райони призначаються поза населеними пунктами та об’єктами (зонами), що знаходяться під захистом МГП.

1. У випадку тривалого розташування військової частини (підрозділу) на одному місці командир (начальник) і штаб, крім вирішення звичайних питань, організовують взаємодію з представниками місцевої влади з питань дотримання порядку, правил поведінки і пересування цивільним населенням в районах розташування військ (сил), організовують їхнє позначення та проводять інші заходи, що знижують рівень небезпеки для цивільного населення.