Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

Відповідно до ст.59 Закону України "Про Національний банк України" та з метою удосконалення порядку формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків Правління

1. Затвердити Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (додається).

2. Визнати таким, що втратило чинність, Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.09.97 N 323 (зі змінами і доповненнями).

3. Установити, що банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, та за простроченими на строк понад 30 днів нарахованими доходами за кредитними операціями відповідно до пунктів 1.6, 1.7, 8.2 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, починаючи з 1 січня 2001 року.

4. Зобов'язати Департамент бухгалтерського обліку внести до 1 січня 2001 року відповідні зміни до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України щодо порядку обліку прострочених понад 30 днів нарахованих доходів за кредитними операціями.

5. Постанова набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

6. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови Я.Ф.Солтиса, Департамент пруденційного нагляду (В.О.Зінченко), Управління нагляду за великими банками (Ю.О.Герасименко), Операційне управління (В.Д.Щуцький) та начальників територіальних управлінь Національного банку України.

1.1. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі - Національний банк) установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Банк відображає в бухгалтерському обліку формування та використання резервів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з бухгалтерського обліку".

1.2. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - Положення) розроблено на підставі законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про заставу", "Про господарські товариства" , Про акціонерні товариства" та нормативно-правових актів Національного банку.

1.3. З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

1.4. До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

кошти банків у розрахунках та строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1502, 1510, 1512, 1513, 1514, 1515, 1516, 1517);

кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1520, 1521, 1522, 1523, 1524, 1525, 1526 КА, 1527, 1600 А);

вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2030, 2036 КА, 2037);

кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання (балансові рахунки 2010, 2016 КА);

кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2020, 2026 КА, 2027);

кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2062, 2063, 2065, 2066 КА, 2067, 2071, 2072, 2073, 2074, 2075, 2076 КА, 2077);

іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2082, 2083, 2085, 2086 КА, 2087);

кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2102, 2103, 2105, 2106 КА, 2107, 2112, 2113, 2115, 2116 КА, 2117);

іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2122, 2123, 2125, 2126 КА, 2127, 2132, 2133, 2135, 2136 КА, 2137);

кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2202, 2203, 2205, 2206 КА, 2207, 2211, 2215, 2216 КА, 2217);

іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2232, 2233, 2235, 2236 КА, 2237);

кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2220, 2226 КА, 2227);

кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичним особам (балансові рахунки 2600 А, 2605 А, 2620 А, 2625 А, 2650 А, 2655 А);

гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003);

вимоги за виплаченими банком гарантіями (балансовий рахунок 3548);

гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023);

зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129). До розрахунку резерву береться 50% від суми зобов'язань з кредитування, які обліковуються за позабалансовими рахунками 9100, 9129.

1.5. З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами1; за кредитними операціями між установами в системі одного банку2; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

1 Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику.

2 Для банків із 100% іноземним капіталом - за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас".

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

1.7. Банки зобов'язані формувати резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

За коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах, банки зобов'язані формувати резерв з урахуванням ризику країни відповідно до вимог глави 8 цього Положення.

Заборгованість за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, визначається банком як безнадійна.

1.8. Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

1.9. Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними оборотно-сальдового балансу4.

3 Угода про надання гарантії тощо.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу4.

4 Контроль за даними оборотно-сальдового балансу означає, що формування резерву здійснюється з урахуванням коригуючих проводок відповідно до Положення про формування коригуючих проводок, що здійснюються банками України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.10.2001 N 427 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2001 за N 909/6100.

1.10. Заборгованість за кредитними операціями, що класифікована банком як безнадійна, списується за рахунок резерву в порядку, установленому Національним банком.

1.11. Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

1.12. Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем.

1.13. Банк зобов'язаний здійснювати контроль за цільовим використанням наданих кредитів відповідно до умов кредитного договору.

Кредитні операції (кредит) - вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу). Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на "стандартні", "під контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".

Класифікація кредитних операцій - це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції. Оцінка рівня кредитного ризику здійснюється згідно з порядком, установленим у главах 4, 5, 6 та 7 цього Положення.

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником процентів і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

"Стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним.

"Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації.

"Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором;

"Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька";

"Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Безнадійна заборгованість - заборгованість за кредитною операцією, що класифікована банком як безнадійна відповідно до вимог цього Положення.

Платоспроможність - здатність позичальника (контрагента банку) своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань.

Кредитоспроможність - наявність у позичальника/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і проценти за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

Інвестиційний проект - проект, що впроваджується позичальниками (суб'єктами господарювання) на умовах фінансової самоокупності та для якого передбачається співфінансування проекту позичальником або іншими інвесторами в розмірі не менше ніж 20 % його вартості.

Кредитування під інвестиційний проект - довгострокове кредитування інвестиційних проектів під майбутні доходи (що має одержати створюване/реконструйоване підприємство та за рахунок яких забезпечуватиметься повернення кредиту), яке передбачає як оцінку банком інвестиційного проекту щодо його фінансової самоокупності, так і практичну реалізацію цього проекту (оцінку бізнес-плану реалізації проекту). Під час оцінки реалізації інвестиційного проекту банком визначається здатність позичальника ефективно реалізувати інвестиційний проект та отримати заплановані результати; надійність та стабільність бізнесу, яким займається позичальник, протягом часу, що потрібний для завершення проекту і повернення кредиту, врахування як позичальником, так і банком усіх ризиків, що наявні під час кредитування під інвестиційний проект.

Однорідні споживчі кредити - це кредити на поточні потреби, які надані позичальнику - фізичній особі, і загальна сума їх за одним чи декількома кредитними договорами (незалежно від наявності забезпечення) не перевищує 20000 гривень.

Портфель однорідних споживчих кредитів - це загальна сума заборгованості за однорідними споживчими кредитами (балансові рахунки 2202, 2203, 2207, 2620 А, 2625 А), що надані банком на поточні потреби позичальникам - фізичним особам, у кредитних договорах з якими є письмова згода позичальника на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього та відомості за цими договорами надані банком до бюро кредитних історій.

Пільговий кредит - кредит, що надається банком позичальнику на більш сприятливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами банку, які визначають його кредитну та облікову політику.

3.1. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку5);

5 Обов'язкова оцінка фінансового стану контрагентів за факторинговими операціями не вимагається. За операціями з урахування векселів здійснюється оцінка фінансового стану визначеної банком особи із числа зобов'язаних за векселем осіб.

стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і процентів (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

рівень забезпечення кредитної операції.

Класифікація заборгованості за кредитами, які включені до портфеля однорідних споживчих кредитів, здійснюється залежно від своєчасності погашення позичальником основного боргу та/або процентів/комісій за кредитом відповідно до пункту 6.1 глави 6 цього Положення.

4.1. Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Банк під час здійснення оцінки фінансового стану позичальника зобов'язаний ураховувати основні показники, установлені в пунктах 4.3 та 4.6 цієї глави.

Банк під час здійснення оцінки фінансового стану позичальника має право встановлювати додаткові (суб'єктивні) показники.

Установлені банком додаткові (суб'єктивні) показники, які використовуються ним для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи або фізичної особи-підприємця, мають ураховувати особливості видів економічної діяльності зазначених позичальників.

Оцінку фінансового стану позичальника/контрагента банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником/контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для:

банків - не рідше ніж один раз на місяць;

інших юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці;

фізичних осіб - періодичність оцінки їх фінансового стану визначається банками самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу та строковості кредиту, але не рідше ніж один раз у рік (або за результатами фінансового року). Якщо обслуговування кредитної заборгованості відбувається із простроченням або пролонгацією, то оцінка фінансового стану позичальника - фізичної особи має відбуватися постійно (щомісяця або щокварталу) протягом періоду несвоєчасного погашення боргу - крім випадків, пов'язаних з поважними причинами (документально підтверджені факти відрядження, хвороба тощо).

Банк перевіряє кредитоспроможність позичальника, заборгованість за кредитом якого включена до портфеля однорідних споживчих кредитів, за власною методикою.

Банк самостійно встановлює періодичність перегляду кредитоспроможності позичальника за кредитами, заборгованість за якими включена до портфеля однорідних споживчих кредитів.

Результати оцінки фінансового стану позичальників/контрагентів банку мають зберігатися в банку відповідно до строків зберігання документів з кредитування, встановлених законодавством України, особливо щодо великих кредитів, кредитів пов'язаним з банком особам (інсайдерам).

Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

4.2. Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Банк визначає клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) на підставі загальної суми балів за основними та додатковими (суб'єктивними) показниками. Питома вага суми балів за додатковими (суб'єктивними) показниками не може перевищувати 30% від визначеної банком загальної суми балів за результатами оцінки фінансового стану позичальника.

4.3. Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності.

4.3.1. Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

де Ао - оборотні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

4.3.2. Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

де Вк - власний капітал підприємства,

Ан - необоротні активи.

коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),

Вк - власний капітал.

4.3.3. Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

рентабельність активів:

де Пч - чистий прибуток,

А - активи;

рентабельність продажу:

де Пч - чистий прибуток,

Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

4.3.4. Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів) та для суб'єктів господарської діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті, - з урахуванням зміни валютного курсу:

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск - сума кредиту та проценти за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу),

n - кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

4.3.5. Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

інша інформація.

4.4. Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць з використанням методів, що використовуються у вітчизняній та світовій банківській практиці, у тому числі з урахуванням:

інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

аналізу якості активів і пасивів;

аналізу прибутків і збитків;

інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

щорічного аудиторського висновку.

4.5. Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас "А" - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники - банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.