Про затвердження Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98)

(Зображення має графічний характер. Не наводиться.) Мал.1

(Зображення має графічний характер. Не наводиться.) Мал.2

7.1.19. Напрямки маршрутів аерофотознімання при фотографуванні повинні бути "захід-схід", але допускається прокладання аерофотознімальних маршрутів і в інших напрямках, якщо при цьому скорочуються обсяги аерофотознімальних, польових і камеральних робіт.

7.1.20. Фотографування місцевості для стереоскопічного знімання рельєфу рівнинних районів виконують аерофотоапаратами з fk=70 мм, горбистих і гірських територій - fk= 100 мм.

7.1.21. Кольорову аероплівку рекомендується застосовувати при фотографуванні забудованих територій міст, відкритих гірських районів, деревонасаджень і чагарників в осінній період.

Спектрозональну аероплівку рекомендується застосовувати при фотографуванні районів з різноманітною природною рослинністю, плантаціями технічних культур, а також районів з надмірною вологістю поверхні.

7.1.22. Аерофотознімання міст і інших населених пунктів слід виконувати ранньою весною після сходу снігового покриву до розпускання листя на деревах і появи трав'янистої рослинності або восени - після опадання листя і засихання трав'янистої рослинності до появи снігового покриву.

Фотографування населених пунктів слід проводити при ясній сонячній погоді, в ранкові і післяобідні години, коли тіні найбільш прозорі.

7.1.23. Фотографування населених пунктів, промислових майданчиків при легкій хмарності верхнього ярусу або суцільній високій хмарності не рекомендується.

За таких умов допускається фотографування територій з незначною кількістю контурів і сільськогосподарських угідь.

7.1.24. Аерофотознімання великих промислових майданчиків, на яких є осередки диму, рекомендується виконувати двічі при різних напрямках вітру.

7.1.25. Аерофотознімання великих річкових долин проводять у період меженного рівня води в річках. У районах, де тривалість знімального періоду обмежена, аерофотознімання виконують незалежно від рівня води в річках, а для встановлення меженного рівня вздовж річок прокладають додаткові маршрути.

У зоні водосховищ аерофотознімання слід виконувати при нормальному підпорному горизонті води, який може припадати на різні пори року.

Аерофотознімання узбережжя з вираженими припливно-відпливними явищами слід виконувати при одному із граничних рівнів (відпливі) і прокладати додаткові маршрути вздовж берега при іншому граничному рівні (припливі).

7.1.26. Матеріали аерофотознімання приймають згідно з вимогами діючих нормативних документів з аерофотознімання та умовами договору.

7.1.27. При створенні топографічних планів великих масштабів, коли масштаб аерофотознімання вибирається у декілька разів дрібнішим від масштабу плану і підвищуються вимоги до точності розпізнавання на аерофотознімках точок геодезичної основи, рекомендується передбачати маркірування точок геодезичної основи.

7.1.28. Маркірування проводять перед аерофотозніманням з мінімальним розривом у часі.

При зніманні в масштабі 1:5000 маркірують пункти геодезичної основи і запроектовані розпізнавальні знаки: планові або планово-висотні. При зніманні в масштабах 1:2000, 1:1000 і 1:500 маркірують пункти геодезичної основи, планові (планово-висотні) розпізнавальні знаки, виходи (люки) підземних комунікацій, вхідні і вихідні орієнтири на осях маршрутів аерофотознімання.

Можуть маркіруватися також об'єкти, координати яких передбачається визначати в результаті побудови фотограмметричних мереж.

7.1.29. Маркіровані планові (планово-висотні) розпізнавальні знаки треба розташовувати таким чином, щоб на аерофотознімках їхнє зображення не закривалося зображеннями будівель, споруд, кронами дерев або їх тінями.

Якщо пункти геодезичної основи закріплені стінними знаками, то замість них маркірують тимчасові знаки або розміщені поблизу місцеві предмети, координати яких будуть визначені додатково.

7.1.30. Для маркірування застосовують дешеві матеріали. Обов'язковою умовою вибору матеріалу і барвника для маркірування є забезпечення максимального контрасту між маркірувальним знаком і фоном місцевості.

При маркіруванні на вулицях і дорогах з твердим покриттям, в незабудованих територіях - з трав'яною рослинністю, а також у місцях, де немає впевненості в тому, що належного контрасту знака з фоном не буде забезпечено, додатково створюється штучний фон.

7.1.31. У забудованій території маркірувальні знаки повинні мати форму хреста, який складається з чотирьох променів з вільним простором у центрі, квадрата або круга (кола).

Розміри маркірувальних знаків, залежно від масштабу фотографування, обирають так, щоб зображення на аерофотознімку знаків білого або жовтого кольору були не менше:

- довжина і ширина одного променя знака "хрест" відповідно 0,16 мм і 0,05 мм;

- вільний простір у центрі між протилежними променями - 0,05 мм;

- сторона квадрата або діаметр круга (кола) - 0,10 мм.

У знака "хрест" темного кольору ширина променя повинна бути збільшена в 1,5 раза.

Якщо геодезичний пункт має добре помітне обкопування, то його можна маркірувати кругом або квадратом. Такою ж формою маркерів маркірують у незабудованій території планово-висотні і планові розпізнавальні знаки.

Маркірувальні знаки повинні бути симетричними відносно центрів об'єктів, що маркіруються.

7.1.32. Маркірувальні знаки осей маршрутів аерофотознімання оформляють у вигляді стрілок і прямокутників (смуг) довжиною 0,6 мм, шириною 0,10-0,15 мм у масштабі фотографування.

7.1.33. На кожен маркірувальний знак заводять спеціальну картку, в якій вказують: місцезнаходження замаркірованої точки (назва об'єкта, номенклатура планшета, номер точки), що замаркіровано (пункт геодезичної основи, запроектований розпізнавальний знак, вісь маршруту, кришка люка і т.ін.), абрис, розміри і форма маркірувального знака, висота його над поверхнею землі (см), матеріал, що використаний для маркірування; після виконання аерофотознімання проставляють номер аерофотознімка.

7.1.34. Розміщення планових розпізнавальних знаків проектується як доповнення до існуючих на місцевості пунктів геодезичної мережі для забезпечення необхідною плановою основою кожної секції фотограмметричної мережі.

Для планових розпізнавальних знаків вибирають контурні точки, які розпізнаються на аерознімку і місцевості з точністю не менше 0,1 мм у масштабі створюваного плану. Забороняється використовувати для планових розпізнавальних знаків контури з нечіткими краями, а також контури, які знаходяться на крутих схилах, на дні ярів, балок.

7.1.35. У залежності від програми, яку застосовують при обчисленні і зрівнюванні координат точок згущення фотограмметричних мереж, розробляють проект розміщення планових розпізнавальних знаків за такими схемами:

- стандартне* розміщення планових розпізнавальних знаків у секціях, маршрутах і блоках;

* Стандартним вважається розміщення планово-висотних розпізнавальних знаків, коли кожна стереопара на початку і в кінці секції забезпечена двома такими розпізнавальними знаками.

- довільне, але рівномірне розміщення планових розпізнавальних знаків по всій площі і периметру ділянки знімання.

Як розміщувати планові розпізнавальні знаки згідно з наведеними схемами, показано на мал. 1 і 2.

7.1.36. При стандартному розміщенні планових розпізнавальних знаків на кожній початковій і кінцевій стереопарах усіх секцій і маршрутів даються по дві опорні точки (розпізнавальні знаки), які знаходяться в зонах поперечного перекриття суміжних маршрутів. Інколи допускається розміщення розпізнавальних знаків по одному на суміжних стереопарах. На початкових і кінцевих стереопарах маршрутів розпізнавальні знаки розміщуються з зовнішньої сторони межі об'єкта. В окремих випадках допускається розміщення розпізнавальних знаків з внутрішньої сторони межі на віддалі не більше двох базисів від неї.

Ряди розпізнавальних знаків розташовують поблизу рамок планшетів і розміщують рядами перпендикулярно напрямкам аерознімальних маршрутів.

У населених пунктах проектують додаткові (контрольні) розпізнавальні знаки по межі між забудованою і незабудованою територією.

7.1.37. При довільній схемі розміщення планових розпізнавальних знаків опорними точками в більшості випадків є пункти полігонометрії різних класів і розрядів або контурні точки. У разі відсутності пунктів полігонометрії за опорні точки приймають тверді контурні точки з чіткими кутами (близькі до 90 град.).

Розпізнавальні знаки розміщують рівномірно по площі і периметру об'єкта. По периметру розпізнавальні знаки розміщують у районах точок поворотів межі, а на прямих відрізках - між точками поворотів.

По площі розпізнавальні знаки розміщують у напрямках аерознімальних маршрутів через 6-8 базисів у масштабі аерознімання і в будь-якому місці стереопари, а поперек маршрутів - через 1-2 маршрути.

7.1.38. Для контролю фотограмметричного згущення в кожному блоці вибирають 2-3 контрольні планові точки. Контрольними точками можуть бути розпізнані точки геодезичної основи (пункти тріангуляції, полігонометрії), точки знімальної основи або характерні точки, що визначені в процесі планової прив'язки.

7.1.39. Якщо масштаб аерофотознімання відрізняється від масштабу створюваного плану більше ніж у два рази, то розпізнавання і оформлення розпізнавальних знаків ведеться на фрагментах знімків, які приведені до масштабу створюваного плану.

7.1.40. Замаркіровані геодезичні пункти і контурні точки на аерознімках (фрагментах) наколювати забороняється, а оформлення розпізнавального знака виконують так:

На лицьовій стороні аерознімка креслять коло червоного кольору діаметром 10 мм з центром у розпізнаній точці і праворуч підписують номер геодезичного пункту (точки). На зворотній стороні знімка олівцем обводять місце знака кружком діаметром 3 мм і праворуч нього роблять короткий запис такого змісту:

7.1.41. Якщо розпізнавальним знаком є чітка контурна точка, то такий розпізнавальний знак наколюється на аерознімку або на фрагменті аерознімка.

На лицьовій стороні накол обводять кружком червоного кольору діаметром 10 мм і праворуч проставляють номер точки.

На зворотній стороні знімка олівцем накол обводять кружком діаметром 3 мм. Зліва дають абрис положення знака в більшому масштабі, ніж масштаб фрагмента знімка. Зліва стрілкою показують напрямок південь-північ.

Праворуч від кружка дають короткий опис положення розпізнавального знака, підпис виконавця роботи і дату виконання.

Номери розпізнавальних знаків, як правило, повинні відповідати номерам аерознімків.

7.1.42. Розпізнавальні знаки закріплюють на місцевості згідно з вимогами пп.3.19-3.26 цієї Інструкції.

7.1.43. Координати і висоти розпізнавальних знаків визначають геодезичними способами з врахуванням вимог, що викладені у розділах 4.5 і 5. Спосіб визначення координат вибирають у залежності від характеру місцевості і щільності пунктів геодезичної мережі.

7.1.44. Незамаркіровані розпізнавальні знаки при стандартній схемі розміщення підлягають вибірковому польовому контролю, але не менше 25% від загальної кількості розпізнавальних знаків на об'єкті.

Незамаркіровані розпізнавальні знаки при довільній схемі розміщення підлягають 100-процентному польовому контролю.

Контрольне розпізнавання розпізнавальних знаків виконує інший виконавець на другому примірнику аерознімків. Основні і контрольні наколи перевіряє керівник робіт. Якщо основний і контрольний наколи не ідентичні, то проводиться додатковий контроль і виявляються причини розбіжностей.

7.1.45. Після закінчення польових робіт з планової і висотної підготовки аерофотознімків здають:

- аерофотознімки з оформленими розпізнавальними знаками і точками геодезичної основи, вкладені в конверт із зазначенням номерів знімків і їх кількості;

- аерофотознімки з точками контрольного розпізнавання і порівнювальної відомості;

- каталоги координат з матеріалами обчислень;

- репродукції накидного монтажу, на яких нанесений виконаний проект польових робіт;

- формуляри планів;

- журнали кутових і лінійних вимірювань з визначення координат розпізнавальних знаків.

Перелічені матеріали систематизують за трапеціями дрібнішого масштабу.

7.1.46. Висотна підготовка аерофотознімків полягає у визначенні висот планових опорних точок (планові розпізнавальні знаки) або чітких контурів (висотні розпізнавальні знаки) і може виконуватися як повна (суцільна), так і розріджена підготовка, в залежності від висоти перерізу рельєфу, характеру місцевості тощо.

7.1.47. Повну висотну підготовку проводять у населених пунктах усіх категорій. На незабудованих територіях може виконуватися як повна, так і розріджена висотна підготовка.

7.1.48. При повній висотній підготовці висотні розпізнавальні знаки розташовуються в кутах кожної стереопари в зонах поперечного і потрійного поздовжнього перекриття.

7.1.49. При розрідженій висотній підготовці висотні розпізнавальні знаки розміщуються попарно, по обидві сторони від осі маршруту в зонах поперечного перекриття аерознімків подібно до розміщення планових за стандартною схемою. У цих випадках висотні розпізнавальні знаки одночасно є планово-висотними. Крім планово-висотних розпізнавальних знаків, на кожні дві секції (одна секція - 6-8 базисів на маршруті) в зоні поперечного перекриття маршрутів на віддалі 3-4 базисів дається додатково один висотний розпізнавальний знак.

7.1.50. Висотні розпізнавальні знаки вибирають на контурах, які надійно розпізнаються. Помилка в розпізнаванні точки на місцевості і ототожненні її на аерознімку не повинна призводити до помилки у висоті точки більше 1/10 висоти основного перерізу рельєфу. Забороняється вибирати для висотних розпізнавальних знаків контури, що розміщені на крутих схилах.

7.1.51. При висотній підготовці визначають позначки урізів води в річках та інших водоймах, а також позначки характерних і чітких контурних точок у проміжках між розпізнавальними знаками.

Урізи води повинні бути приведені до: рівня на дату аерофотознімання або рівня фактичних даних на дату вимірів, або до меженного рівня. Поряд з позначкою урізу води проставляють дату його визначення.

7.1.52. Висотні розпізнавальні знаки позначають на аерофотознімках наколом, обведеним на лицьовій стороні кружком діаметром 10 мм; підписують номер точки і її позначку.

На зворотній стороні аерознімка точку обводять кружком діаметром 3 мм, нумерують і дають короткий опис розпізнаної точки і її положення відносно найближчих мікроформ рельєфу. При потребі дають абрис або профіль місцевості.

7.1.53. Висоти розпізнавальних знаків визначають технічним нівелюванням (при зніманні з висотою перерізу рельєфу 0,25; 0,5; 1 м) і тригонометричним нівелюванням (при зніманні горбистих і гірських районів з висотою перерізу рельєфу 2 м і більше).

7.1.54. Під час проведення висотної підготовки аерофотознімків визначають висоти контрольних точок.

Контрольними точками можуть бути пункти тріангуляції і полігонометрії, точки знімальної мережі, грунтові репери, а також характерні точки місцевості, що визначаються при виконанні висотної підготовки, і точки контрольних ходів.

7.1.55. При повній висотній підготовці контролюється розпізнавання не менше 25% всіх висотних розпізнавальних знаків, а при розрідженій висотній підготовці - 100% всіх незамаркірованих висотних розпізнавальних знаків.

7.1.56. Після закінчення польових робіт з висотної підготовки в камеральне виробництво передають:

- аерофотознімки з оформленими висотними розпізнавальними знаками;

- аерофотознімки з контрольним розпізнаванням і порівняльна відомість;

- оформлена репродукція накидного монтажу;

- журнали вимірювань;

- каталог висот і матеріали обчислень.

Матеріали систематизують по трапеціях дрібнішого масштабу.

7.1.57. Обов'язковою складовою технології створення топографічних планів стереотопографічним методом є дешифрування фотографічного зображення, в процесі якого на фотопланах або на окремих аерофотознімках розпізнають та креслять умовними знаками предмети й контури місцевості, наносять всі буквені та цифрові характеристики об'єктів знімання.

7.1.58. Топографічне дешифрування поділяється на польове та камеральне. При великомасштабному топографічному зніманні поєднують польове та камеральне дешифрування. У залежності від топографічної вивченості району знімання та прийнятої технології виконання робіт польове дешифрування виконується до камерального або після нього.

Камеральне дешифрування виконують за допомогою стереоприладів з використанням картографічних матеріалів, зібраних на даний район знімання.

7.1.59. Дешифрування на місцевості населених пунктів та об'єктів з великою контурною навантаженістю може виконуватися на фотопланах або на збільшених аерофотознімках, що приведені до масштабу створюваного плану.

На ділянках з малоконтурною навантаженістю дешифрування дозволяється виконувати на аерофотознімках у масштабі аерофотознімання, якщо її масштаб у 2-2,5 раза дрібніший від масштабу створюваного плану.

7.1.60. При будь-якому методі дешифрування в процесі підготовки робіт здійснюється збір та вивчення матеріалів картографічного значення:

- топографічні карти і плани близьких масштабів;

- дані геодезичних обстежень місцевості;

- звіти попередніх знімань;

- планшети спеціалізованих топографічних знімань (плани земель землекористувачів, плани нафтових, газових та інших родовищ, виконавчі плани після закінчення будівництва);

- черговий план забудови на всю територію міських земель, на якому фіксуються поточні зміни;

- схематичний план міста, на якому є назви всіх майданів, вулиць, провулків тощо;

- плани обмірів будівель;

- плани розміщення наземних та підземних інженерних мереж;

- поздовжні профілі залізниць та автомобільних доріг;

- дані про водомірні пости;

- дані про покриття вулиць;

- довідники (адміністративно-територіального поділу, залізниць та річкових шляхів сполучення, аеродромів, гідрометеослужби та ін.).

Усі матеріали повинні бути проаналізовані з точки зору їх точності та можливості використання.

У процесі дешифрування здійснюється перевірка та доповнення географічних назв.

7.1.61. Польове дешифрування виконують перед камеральним у таких випадках:

- об'єкт знімання недостатньо забезпечений матеріалами картографічного значення;

- матеріали аерофотознімання значно застаріли;

- фотограмметричне визначення висот для кількісних характеристик з потрібною точністю неможливе через рослинний покрив;

- значна концентрація малих та слабо контрастних об'єктів на окремих ділянках, які камерально не розпізнаються на аерофотознімках або розпізнаються непевно.

7.1.62. Польове дешифрування у всіх інших випадках виконують після камерального. Обстежуються ділянки з об'єктами і контурами, які непевно розпізнаються на аерофотознімках (малі розміри, слабкий контраст, наявність тіней, особливості ситуації), даються характеристики об'єктів, яких бракує, наносяться промірами (або іншими способами) місцеві предмети та кути контурів, які не відобразилися при аерозніманні. Результати фіксують на зворотному боці аерофотознімків, а при роботі на фотосхемах, фотопланах або графічних оригіналах планів - безпосередньо на них.

Якщо в процесі дешифрування населених пунктів у масштабах 1:1000 та 1:500 потрібно виконати значний обсяг вимірювань в натурі, то дані вимірювань оформлюють на аерофотознімках тільки у вигляді написів або окремих абрисів, які потім використовують при складанні контурної частини оригіналу плану.

З метою усунення пропусків та неточностей у зображенні предметів місцевості виконують польове обстеження складеного та викресленого фотоплану.

7.1.63. На топографічних планах у масштабах 1:5000-1:500 обов'язково зображують предмети місцевості, ситуацію та рельєф, що передбачені в розділі "Зміст топографічних планів" даної Інструкції.

Повнота та детальність дешифрування обумовлюються чинними умовними знаками та додатковими технічними вимогами до планів спеціального призначення.

Проміжки між умовними знаками об'єктів не повинні бути меншими за 0,3 мм.

При дешифруванні забудованої території на топографічних планах масштабу 1:5000 виходи колодязів (люки) підземних комунікацій не показують.

У масштабі 1:2000 на забудованій території оглядові колодязі (люки) показують на планах за додатковими вимогами; на незабудованій території наносять всі люки.

На планах масштабів 1:1000 та 1:500 показують всі види підземних комунікацій та їх виходи на поверхню за даними відповідних служб населеного пункту або промислового об'єкта.

7.1.64. Найменша площа контурів, яку належить зображувати на планах у масштабах 1:5000-1:500, повинна бути:

- 20 кв.мм - для по-господарськи цінних угідь;

- 50 кв.мм - для ділянок, що не мають господарського значення.

7.1.65. Якщо дешифрування високих об'єктів (будинків, споруд) ведеться за контуром даху, то слід враховувати поправки за зміщення зображення їх верхніх частин внаслідок центрального проектування та наявності карнизів. Ширину карнизів та навісів дахів треба враховувати при зніманні в масштабі 1:2000 та більшому. Поправка враховується, якщо вона перевищує графічну точність плану.

7.1.66. Ширину карнизів та навісів можна визначити:

- відповідним фотограмметричним вимірюванням;

- порівнюванням розмірів, що одержані із фотограмметричних вимірювань і промірів при технічній інвентаризації;

- вимірюваннями в натурі.

Крім того, при оконтурюванні будівель на фотопланах потрібно враховувати різномасштабність зображення даху та цоколю будинку. Величини поправок будуть тим більші, чим більші масштаб фотоплану, габарити будівель (як у плані, так і по висоті), і тим менші, чим більші висота фотографування і фокусна відстань камери АФА.

При виконанні дешифрування в межах забудованих територій кількість предметів місцевості може бути така, що всіх їх нанести на свої місця неможливо. У таких випадках важливіші за значенням предмети показують точно на своїх місцях, а менш важливі можуть бути трохи зміщені або зовсім не показані.

7.1.67. Відкриті розробки корисних копалин (пісок, гравій тощо) показують по контуру частково освоєні площі та зазначають матеріал видобування та глибину кар'єру (до 0,1 м).

Якщо на аерофотознімках є фотозображення об'єктів, яких на час виконання топографічних робіт вже немає на місцевості, то їх закреслюють на фотоплані синіми лініями.

Результати дешифрування на кожній ділянці викреслюють не пізніше наступного дня після роботи в полі.

7.1.68. Дешифрування, незалежно від технологічних варіантів знімання, слід контролювати і приймати безпосередньо на місцевості. У процесі контролю перевіряється повнота та правильність дешифрування та нанесення на топографічні плани об'єктів місцевості.

Точність нанесення та креслення на топопланах контурів і об'єктів місцевості повинна відповідати вимогам пп.1.1.16 та 1.1.17 цієї Інструкції.

7.1.69. Топографічне знімання на фотопланах та графічних планах (комбіноване знімання) виконують при неможливості фотограмметричного визначення з необхідною точністю висот точок земної поверхні через наявність рослинного покриву або якщо використання стереотопографічного знімання недоцільне з технічних або організаційних причин.

7.1.70. При комбінованому зніманні на фотопланах (графічних планах) безпосередньо в полі визначають висоти точок, рельєф місцевості зображують горизонталями та умовними знаками, дешифрують контури і наносять об'єкти, які не відобразилися на аерофотознімках.

7.1.71. Знімання виконують на фотопланах (фотокопіях), виготовлених на напівматовому або матовому фотопапері, що наклеєний на тверду основу або на графічних планах.

До кожного графічного плану для виконання польових робіт додається комплект аерофотознімків у масштабі, що близький до масштабу знімання.

7.1.72. Планову знімальну основу (планову підготовку аерофотознімків) при комбінованому зніманні виконують у відповідності з пунктами 7.1.34-7.1.45 цієї Інструкції.

Виготовлення фотопланів та всі пов'язані з цим фотограмметричні роботи виконують відповідно до існуючих нормативних документів щодо створення топографічних планів.

7.1.73. При комбінованому зніманні висотну основу, що потрібна для знімання рельєфу місцевості, створюють шляхом прокладання основних знімальних висотних ходів.

7.1.74. Проект знімальної основи розробляють до початку польових робіт з використанням існуючої на даний район робіт карти найбільшого масштабу, на яку попередньо наносять всі пункти геодезичної основи і рамки планшетів знімання.

7.1.75. Основні висотні ходи проектуються у вигляді окремих ходів і систем ходів, що утворюють вузлові точки та замкнуті полігони, їх проектування треба виконувати так, щоб точки ходів рівномірно розподілялися по всій площі знімання. Усі точки планових знімальних мереж, які є в межах площі знімання, слід включати в основні висотні ходи.

7.1.76. Основні висотні ходи є вихідними для розвитку знімальних ходів, і вони повинні опиратися на репери та марки нівелірної мережі, пункти державної геодезичної мережі, геодезичної мережі згущення 1 та 2 розрядів і знімальних мереж, висоти яких визначені нівелюванням IV класу. При зніманнях з висотами перерізу рельєфу 2 та 5 м висотною основою можуть бути пункти, висоти яких визначені тригонометричним нівелюванням при умові, що похибка визначення їх висот не перевищує 1/5 прийнятої висоти перерізу рельєфу.

7.1.77. Точки основних висотних ходів повинні розпізнаватися на фотоплані. При неможливості розпізнавання їх планове положення визначається в процесі знімання графічними прямими та зворотними засічками по пунктах геодезичної мережі або по розпізнаних чітких контурах способом створів або іншим способом. З цією метою на місцевості, яка не має чітких контурів (степ, суцільні масиви ріллі тощо), розвивається розріджена геометрична мережа.

7.1.78. При зніманнях з перерізом рельєфу 0,25; 0,5 та 1 м основні висотні ходи прокладають технічним нівелюванням згідно з пп.4.5.15-4.5.21 цієї Інструкції.

7.1.79. При зніманнях з перерізом рельєфу 2 та 5 м у рівнинно-пересіченій та гірській місцевостях основні ходи дозволяється прокладати способом тригонометричного нівелювання теодолітом-тахеометром або кіпрегелем.

Кути нахилу вимірюють одним прийомом при двох положеннях вертикального круга в прямому та зворотному напрямках, а при роботі номограмним кіпрегелем двічі визначають перевищення при "крузі зліва" на різні висоти рейки.

Якщо кути нахилу ліній менші 5 град., тоді основний висотний хід тригонометричного нівелювання можна прокладати при установці інструменту через точку приблизно на рівних відстанях між рейками. Кожне перевищення в цьому випадку визначають двічі при наведенні горизонтальної нитки труби кіпрегеля на дві висоти рейки, які відрізняються між собою не менше ніж на 1 м, і обчислюють як середнє з двох значень.

При вимірюванні відстаней від інструменту до рейки нитковим віддалеміром довжина сторін висотних ходів не повинна перевищувати 250 м.

Відстань від інструменту до рейки при вимірюванні номограмним кіпрегелем не повинна перевищувати 150 м. За сприятливих умов допускається збільшення відстанні до 200 м.

Розбіжність між прямим та зворотним перевищенням або між перевищеннями, що визначені при наведенні на різні висоти рейки однієї і тієї ж лінії, допускається до 10 см, якщо довжина лінії 250 м, і 4 см на кожні 100 м при більших відстанях.

7.1.80. Основні висотні ходи слід зрівнювати безпосередньо в журналі з використанням калькулятора та інших обчислювальних приладів. Нев'язка в ходах розподіляється пропорціонально довжині ліній.

7.1.81. Питання про закріплення на місцевості вузлових і найбільш важливих точок основних висотних ходів центрами тривалого збереження вирішується при розробці та затвердженні технічного проекту в залежності від призначення знімання.

Усі проміжні точки закріплюють на місцевості тимчасовими центрами (дерев'яні кілки, залізничні костилі та ін.).

7.1.82. Для забезпечення потрібної точності знімання рельєфу на суміжних планшетах намічають спільні точки зв'язку. Точками зв'язку можуть бути постійні або тимчасові репери нівелювання, що знаходяться поблизу рамок планшетів. Якщо їх нема, системи основних висотних ходів суміжних планшетів повинні мати не менше однієї спільної точки.

Розходження по висоті на точках зв'язку не повинні перевищувати 1/5 висоти перерізу рельєфу.

Розходження у плановому положенні точок зв'язку не повинні перевищувати 1 мм на плані.

Якщо висотну знімальну основу створюють одночасно на блок трапецій тоді спеціальні точки зв'язку між цими трапеціями не потрібні.

7.1.83. Висоти знімальних точок визначають прокладанням знімальних ходів, що опираються на точки основних висотних ходів і пункти геодезичної основи. Знімальні ходи прокладають після ув'язування основних висотних ходів.

Кількість знімальних точок визначають залежно від складності рельєфу місцевості, забудованості або наявності лісу на ділянках знімання. Помилки визначення висот точок не повинні перевищувати 1/5 висоти перерізу рельєфу.

7.1.84. При зніманні з перерізом рельєфу 0,25; 0,5 та 1 м знімальні ходи прокладають способом геометричного нівелювання нівеліром або кіпрегелем з рівнем на трубі (мензульні ходи).

7.1.85. При зніманні з перерізом рельєфу через 2 та 5 м знімальні ходи можна прокладати методом тригонометричного нівелювання згідно з пп.4.5.23-4.5.29 цієї Інструкції.

7.1.86. Точки знімальних ходів краще намічувати на чітких, що добре розпізнаються, контурах. Якщо знімальна точка не розпізнається на плані, тоді її положення визначають:

- зворотною засічкою по пунктах геодезичної основи та геометричної мережі або по чітко розпізнаних контурах методом наближень;

- лінійною засічкою від трьох або більше чітко розпізнаних контурів;

- промірюванням відстаней від двох чітких контурів, що розміщені на прямолінійному контурі - дорозі, межі, канаві тощо;

- методом продовження по напрямку і віддалі, що визначені від попередньої точки, з перевіркою зворотними засічками по пунктах геодезичної основи або розпізнаних контурах.

7.1.87. Допустимі довжини ходів та нев'язки в залежності від перерізу рельєфу та методу визначення висот точок наведено в таблицях 17, 17а.

7.1.88. Знімальні ходи ув'язують у відповідному розділі журналу топографічного знімання.

7.1.89. Знімання рельєфу на фотопланах або графічних планах виконують за допомогою мензули і кіпрегеля, а в плоскорівнинній місцевості - і нівеліра.

Висотні точки (пікети), що потрібні для зображення рельєфу, визначають з точок основних та знімальних висотних ходів і пунктів геодезичної основи.

7.1.90. Пікетні точки під час знімання рельєфу треба визначати на характерних формах рельєфу - вершинах, вододілах, хребтах, сідловинах, улоговинах, долинах, лощинах та в місцях зміни крутизни схилу. Крім того, повинні визначатися висоти характерних контурних точок місцевості (перехрестя доріг, просік, різких вигинів контурів, гребеня дамб, поверхні землі біля мостів, шлюзів, колодязів та ін.), які підписуються на плані.

7.1.91. На плані визначають урізи води в річках, струмках, каналах та інших водних басейнах на момент знімання.

Висоти урізів води та характерних точок місцевості визначають з точністю, що прийнята для визначення висот точок у знімальних ходах.

7.1.92. У рівнинній місцевості при зніманні з перерізом рельєфу через 0,25, 0,5 та 1 м з кутами нахилу до 2 град. висоти пікетів визначають горизонтальним променем кіпрегеля з рівнем на трубі або нівеліром, що встановлюється поряд з мензулою.

Рейки використовують із сантиметровими та двосантиметровими поділками.