Про затвердження Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98)

- елементи змісту розрізнених оригіналів одного аркуша карти повинні бути узгоджені між собою, щоб при виданні плану забезпечити необхідні суміщення і узгодження елементів, що друкуються фарбами різного кольору;

- розміри сторін і діагоналей рамок видавничих оригіналів повинні дорівнювати теоретичним або відрізнятися від них не більш як на 0,2 мм для оригіналів, що виготовлені на прозорому пластику, і не більше як 0,5 мм - для оригіналів, що виготовлені на креслярському папері.

10.10. Основними методами виготовлення видавничих оригіналів є:

гравірування або креслення на прозорих пластиках, що мало деформуються;

креслення на пластиках спеціальною кольоровою тушшю з наступним контактним, фотомеханічним або електронним кольороділенням;

креслення на папері, що наклеєний на алюміній або інший матеріал, що мало деформується.

При підготовці видавничого оригіналу методом гравірування гравіруються і виготовляються роздільні оригінали елементів змісту (контур, рельєф, гідрографія).

При кресленні на пластиках спеціальною кольоровою тушшю технологія передбачає виготовлення двох видавничих оригіналів: першого суміщеного з багатокольоровим штриховим навантаженням для друку кольоровими фарбами і другого - решти навантаження для друкування чорною фарбою.

При підготовці видавничого оригіналу креслення на ватмані, що наклеєний на малодеформовану основу, із складального (польового) оригіналу виготовляють синю копію.

10.11. Доцільно підготовку планів до видання проводити методом роздільного креслення на пластиках або в комплексі з гравіруванням, щоб забезпечити високу якість продукції.

10.12. Плани масштабу 1:5000 і 1:2000 треба видавати однокольоровими, але не виключається видання (за вимогою) трикольорових штрихових топографічних планів (чорний, синій, коричневий) з заливкою водної поверхні і проїздів з твердим покриттям.

11.1. Результати топографічних знімань можуть бути представлені у вигляді цифрового або електронного топографічного плану.

Цифровий топографічний план - це цифрова модель місцевості, що сформована з урахуванням законів картографічної генералізації у прийнятих для планів проекціях, розграфлення, системі координат та висот і записана на магнітних (оптичних) носіях.

Цифровий топографічний план, візуалізований з використанням програмних і технічних засобів у прийнятій системі умовних знаків, прийнято називати електронним топографічним планом.

11.2. Цифрові топографічні плани одержують шляхом запису просторових координат об'єктів місцевості і кодів їх характеристик у числовому вигляді в процесі польового топографічного знімання, а також фотограмметричним шляхом за аерофотознімками (цифровими знімками) і за графічними оригіналами.

11.3. Застосування цифрових та електронних топографічних планів дає змогу автоматизувати:

- складання топографічних планів у різних масштабах, їх оновлення і тиражування (видання);

- розв'язання прикладних задач із використанням додаткової інформації.

11.4. Цифрові топографічні плани місцевості повинні задовольняти такі вимоги:

- створюватися із занесенням інформації на номенклатурні планшети, що покривають місцевість у рамках топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500;

- створюватися у системі координат 1942 р. у проекції Гаусса і Балтійській 1977 р. системі висот. В окремих випадках можуть створюватися в місцевій системі координат і висот, що зв'язана з загальнодержавною;

- забезпечувати можливість машинного визначення даних про місцеположення об'єктів та їх характеристик згідно з прийнятими умовними знаками;

- включати цифрові значення кількісних та якісних характеристик і кодів об'єктів у Єдиній системі класифікації і кодування картографічної інформації*;

- мати класифікацію об'єктів та елементів місцевості, яка відповідає класифікації, що прийнята для топографічних планів масштабу 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500;

- мати середні помилки в плані і по висоті, що відповідають пп.1.1.13, 1.1.14, 1.1.15, 1.1.16 цієї Інструкції;

- включати поряд з масивами даних відповідних елементів зміст топографічних планів і службово-довідкову інформацію.

11.5. Технологія створення цифрових топографічних планів передбачає такі основні процеси:

- збір цифрової інформації;

- цифрову обробку;

- накопичення і зберігання;

- графічне відображення;

- редагування.

11.6. Збір цифрової інформації відбувається у процесі наземного знімання, фотограмметричної обробки знімків, перетворення у цифрову форму графічних оригіналів.

11.7. Цифрова обробка топографічної інформації вміщує три самостійних етапи робіт.

Перший етап - це первинна обробка зібраної різноманітної топографічної інформації і приведення її до єдиного уніфікованого вигляду. Вона передбачає обчислення плоских або просторових координат знімальних точок у заданій системі, формування знімальної інформації за її належністю до об'єктів місцевості.

Другим етапом цифрової обробки є створення цифрової моделі місцевості (ЦММ). В основі цифрового моделювання місцевості лежить така організація результатів знімання ситуації і рельєфу, яка дає змогу відображати точки області моделювання в дискретне середовище топографічної інформації, тобто для кожної точки даної області отримувати заданий набір топографічних даних.

Третій етап цифрової обробки топографічної інформації полягає у формуванні на основі ЦММ цифрових моделей всіх елементів створюванного плану, тобто в перетворенні ЦММ у цифровий та електронний топографічний план. На цьому етапі інформація, що є в ЦММ, трансформується в топографічну у відповідності з конкретними вимогами до змісту, масштабу, висоти перерізу рельєфу, математичної основи, системи умовних знаків тощо. Конкретними об'єктами є окремі структури цифрової моделі місцевості. До цієї обробки входять калібрування, апроксимація рельєфу та інтерполювання горизонталей, формування моделей умовних знаків, розміщення цих знаків, автоматизоване редагування і генералізація, зшивання та нарізання інформації, зв'язки по рамках тощо.

11.8. Накопичення і зберігання ЦММ, цифрових та електронних топографічних планів здійснюється в банку цифрових картографічних даних. Банк даних представляє собою систему, в яку входять накопичуваний фонд даних (бази даних) і програмні комплекси, що забезпечують роботу з цими даними на ЕОМ (система управління базами даних). У банку даних здійснюється стандартизація і накопичення потрібної інформації, приведення отриманих у різний час і різних за формою даних до єдиного вигляду, їх узгодження, оновлення та доповнення. Він дає змогу оперативно приймати і видавати потрібну інформацію, забезпечує високий рівень автоматизації накопичення, зберігання і видачі даних користувачеві.

11.9. Заключним процесом створення цифрових топографічних планів є відображення планів за допомогою ЕОМ і систем графічного виводу, тобто отримання видавничого оригіналу для його наступного можливого тиражування.

11.10. На всіх етапах створення цифрових топографічних планів здійснюється редагування.

Редагування - це система керівництва процесами створення цифрових топографічних планів, які грунтуються на вимогах, що висуваються до них і до технології їх виготовлення.

11.11. Редагування передбачає такі процеси:

- редакційно-підготовчі роботи;

- редагування в процесі збору цифрової інформації, цифрової обробки;

- перевірку і приймання закінчених етапів робіт і готової продукції.

Метою редагування створюваних цифрових топографічних планів є:

- забезпечення їх високої якості з тим, щоб цифрові топографічні плани найповніше відповідали своєму призначенню і вимогам, що до них ставляться;

- економічність технології.

11.12. Цифрові та електронні топографічні плани передають на зберігання у банк даних і видають споживачеві у форматах, що визначені нормативними документами, які встановлюються Укргеодезкартографією. Основними з них є:

- система класифікації картографічної інформації;

- обмінні формати цифрових топографічних даних;

- вимоги до повноти, точності та достовірності цифрових топографічних планів.

12.1. Складання технічного звіту є завершальним видом робіт на об'єкті.

12.2. Технічні звіти складають згідно з вимогами нормативних документів.

12.3. Технічні звіти повинні вміщувати дані про кожен з видів робіт, повністю характеризувати методи та якість виконаних робіт і всі особливості технології їх виконання.

12.4. На весь комплекс робіт на об'єкті повинен складатися один комплексний технічний звіт.

Якщо технічним проектом передбачено виконання робіт на об'єкті впродовж кількох років, то допускається роздільне складання технічного звіту за видами робіт (геодезичні, топографічні та ін.) або складання технічного звіту окремо по роках. Кількість технічних звітів окремо по роках не повинна перевищувати трьох на одному об'єкті. Випадки складання комплексного або окремого технічного звіту передбачають у технічному проекті.

12.5. Технічні звіти про геодезичні роботи, що виконані у невеликих містах і населених пунктах, а також на ділянках незабудованої території при незначному обсязі робіт брошурують в 1-3 книги; допускається їх брошурування спільно з каталогами координат і висот пунктів тріангуляції, трилатерації, полігонометрії, нівелювання, з відомостями перевищень і з таблицями виміряних горизонтальних напрямків.

12.6. При складанні технічних звітів про геодезичні роботи в населених пунктах потрібні дані наводять з матеріалів обчислень у місцевій системі координат.

12.7. При складанні технічних звітів про топографічні роботи, а також про створення цифрових топографічних планів потрібні дані наводять з матеріалів знімання у державній або місцевій системах координат.

12.8. Комплексні або окремі технічні звіти мають вміщувати:

загальні відомості (назва організації і рік проведення робіт; перелік інструкцій та інших нормативних документів, якими керувалися при виконанні відповідних робіт; адміністративна належність району робіт; зміст і призначення робіт; масштаб знімання; переріз рельєфу; метод знімання);

короткий опис фізико- та економіко-географічних умов району робіт;

відомості про аерофотознімальні і топографо-геодезичні роботи попередніх років (перелік і рік виконання робіт; назва організації, що виконала роботи; точність і ступінь використання робіт; збереженість геодезичних пунктів за результатами обстеження);

відомості про виконані аерофотознімальні роботи (назва організації, що виконала аерофотознімання; масштаб аерофотознімання; формат і перекриття аерофотознімків; характеристика АФА; показання спецприладів);

відомості про геодезичну основу (види і обсяги робіт; прийнята система координат і висот; щільність пунктів; побудова знаків і типи центрів; точність і методи вимірювання; контроль і приймання робіт, їх метрологічне забезпечення та результати досліджень; методи зрівнювання);

відомості про знімальну планову і висотну основи (призначення і щільність мережі; закріплення точок; методика вимірювання кутів, ліній, висот; точність вимірювання);

відомості про дешифрування та знімання контурів і рельєфу (методи; масштаб; переріз рельєфу; основа, на якій проведені роботи; використання матеріалів раніше виконаних знімань; методика прокладання знімальних ходів; точність ходів; контроль і його результати);

відомості про камеральні роботи (обчислювальні роботи, побудова планово-висотних фотограмметричних мереж; виготовлення фотопланів; складання оригіналу плану; створення цифрового топографічного плану і методи; характеристика приладів і їх точність; оцінка якості робіт; підготовка планів до видання; редакційні роботи; контроль і приймання робіт).

12.9. До технічного звіту про геодезичні роботи додають схеми планової та висотної мереж у місцевій системі координат.

До технічного звіту про топографічні роботи додають схеми виконаних аерофотознімальних, польових топографічних робіт з показом розграфлення і номенклатури планшетів та виділенням планів за методами знімання і перерізу рельєфу.

До звітів також додають акти контролю і приймання робіт.

При розвитку геодезичних мереж згущення і знімальних мереж виникають випадки, коли вимірювання горизонтальних кутів проводяться при позацентровому положенні осі приладу (центрування) або візирної цілі (редукція).

Елементи центрувань і редукцій визначають графічно на центрувальному листі. Визначення виконують з трьох станцій таким чином, щоб проектувальні площини перетиналися під кутами, близькими до 120 град. або 60 град.

Проектування центра С, осі приладу J і візирної цілі V проводять за допомогою вивіреного теодоліта при двох положеннях вертикального круга з відстаней, що більші або дорівнюють висоті знака.

Кожен із дев'яти напрямків відмічають чотирма точками на краях центрувального листа (двома точками відмічають напрямок, що одержаний при одному крузі, і двома - при другому).

Між кожною парою точок намічають середню точку. З'єднують однозначні середні точки прямими лініями, одержують пересічення проекцій напрямків із точок стоянки теодоліта на C, J і V.

Якщо замість точок на перетинах одержали трикутники похибок, то вишукувані точки намічають у середині цих трикутників. Сторони трикутників похибок не повинні бути більше 5 мм при проектуванні осі приладу і центра пункту і 10 мм - при проектуванні візирного циліндра.

Лінійні елементи центрування l в метрах і редукції l1 вимірюють на центрувальному листі з точністю до міліметрів від точки С до J і від С до V.

Кутові елементи центрування і редукції будують при проекції осі приладу J і візірної цілі V; вимірюють їх транспортиром до частки градуса за ходом годинникової стрілки від напрямку на проекцію центра даного пункту до напрямків, що прокреслені на два інші пункти.

Кут між напрямками на пункти, що визначений як різниця графічно виміряних напрямків, не повинен відрізнятися від кута, що виміряний на пункті приладом, більше ніж на 2 град. при l < 10 см, на 1 град. при 1 <-= l <-= 20 см і на 0,5 град. при l > 20 см.

При лінійних вимірюваннях елементи центрування віддалемірів і редукції відбивачів визначають так само, як і при кутових спостереженнях, але на центрувальних листах обов'язково прокреслюють лінії на всі пункти, до яких вимірювалися відстані.

Поправкою у виміряну відстань за позацентрове положення віддалеміра і відбивача є проекція відрізку між центром пункта і центром приладу на відповідні напрямки.

Поправки за центрування і редукцію у виміряні лінії одержують безпосередньо з листа визначення.

1. Перевірка працездатності та взаємодії рухомих вузлів теодоліта. Перевірка стійкості штатива і підставки.

2. Перевірка та юстування наставних рівнів.

3. Перевірка правильності встановлення ниток зорової труби.

4. Перевірка перпендикулярності візирної осі до осі обертання зорової труби (колімаційна помилка). Величина подвійної колімаційної помилки не повинна перевищувати 20''.

5. Перевірка перпендикулярності горизонтальної та вертикальної осей. Величина перпендикулярності осей (кут і) не повинен бути більше 5''.

6. Перевірка суміщення візирної осі оптичного центриру з віссю обертання алідади.

7. Перевірка роботи компенсатора.

8. Перевірка місця нуля (зеніту) вертикального круга.

9. Дослідження систематичних помилок оптичного мікрометра, які не повинні перевищувати 1'' для теодолітів типу Т-1 і 1''.5 - для теодолітів типу Т-2;

10. Визначення помилок суміщення штрихів по горизонтальному і вертикальному кругах. Середня квадратична помилка одного суміщення в теодоліті типу Т-1 не повинна перевищувати 0.3'' для мікрометра горизонтального круга і 0.6'' для мікрометра вертикального круга; у теодолітах типу Т-2 відповідні величини повинні бути 0.5'' і 0.6'';

11. Визначення мертвого ходу оптичного мікрометра. Окремі різниці "право мінус ліво" повинні лежати в границях від -1'' до +1'' у теодолітів типу Т-1.

12. Дослідження ексцентриситету горизонтального круга. Ексцентриситет лімба не повинен перевищувати 20'' для теодолітів типу Т-1 і 40'' для теодолітів типу Т-2.

13. Визначення ексцентриситету алідади горизонтального круга. Ексцентриситет алідади горизонтального круга не повинен перевищувати 20'' для теодолітів типу Т-l і 40'' для теодолітів типу Т2.