Про часткове скасування наказу Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді Федорової Г. Г., суддів: Вівдиченко Т. Р., Ключковича В. Ю., секретаря Павленко Т. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України про часткове скасування наказу Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року,

У березні 2012 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України (далі - відповідач), в якому просив частково скасувати наказ Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.11.2011 року наказом Міністра оборони України N 737 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року N 1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність з чинним законодавством було затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за N 24/20337.

Відповідно до п. 2 наказу Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року наказ Міністра оборони України від 06.10.2006 року N 577 "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за N 1171/13045 (із змінами), втратив чинність.

Позивач вважає, що при наданні певних прав, визначених в оскаржуваних пунктах Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями, Комісії по розподілу житла при Міністерстві оборони України, начальнику гарнізону, житловій комісії гарнізону, КЕЧ Міністр оборони України вийшов за межі наданих йому чинним законодавством повноважень, а оскаржувані пункти Інструкції не відповідають чинному законодавству.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 року N 2011-XII (далі - Закон N 2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзаців 1, 7 п. 1 ст. 12 Закону N 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 12 Закону N 2011-XII Кабінетом Міністрів України постановою від 03.08.2006 року N 1081 було затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок).

Згідно п. 4 Порядку центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення та Держспецтрансслужба, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом, а також щороку визначають обсяги службового житла і житла, що надається військовослужбовцям для постійного проживання.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року N 1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями" та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність з чинним законодавством наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 року N 577 було затверджено Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за N 1171/13045, яка визначала організацію забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил України, у тому числі які проходять військову службу у військових частинах, закладах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, у його структурних підрозділах, а також особам, звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

30 листопада 2011 року наказом Міністра оборони України N 737 було затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за N 24/20337 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2 наказу Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року наказ Міністра оборони України від 06.10.2006 року N 577 "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за N 1171/13045 (із змінами), втратив чинність з 06.02.2012 року.

Згідно пунктів 1.1, 1.2 Інструкції ця Інструкція визначає організацію: обліку військовослужбовців Збройних Сил України (далі - ЗС України) та осіб, звільнених у запас або відставку, що залишилися на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у ЗС України (далі - особи, звільнені з військової служби) (далі - облік); забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців ЗС України (крім військовослужбовців строкової військової служби), а також осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов (далі - члени сімей військовослужбовців); порядку надання жилої площі в гуртожитках; порядку оренди і оплати орендованого житла у ЗС України; порядку надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини; порядку створення та роботи житлових комісій; контролю за розподілом жилих приміщень у гарнізонах ЗС України, перевірки правильності оформлення облікових справ військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов.

Організація забезпечення військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їх сімей жилими приміщеннями полягає у визначенні повноважень посадових осіб МО України і ЗС України, прав і обов'язків військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей під час вирішення житлових питань.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції облік військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах, гарнізонах та квартирно-експлуатаційних органах. Узагальнені списки осіб, що перебувають на обліку, за всі військові частини знаходяться у ГКЕУ ЗС України.

На облік приймаються військовослужбовці, які потребують поліпшення житлових умов, з дня прийняття рішення житловою комісією військової частини, затвердженого командиром цієї військової частини (п. 2.5 Інструкції).

Згідно п. 2.6 Інструкції для зарахування на облік військовослужбовець подає через нетаємне діловодство військової частини рапорт, зразок якого наведений у додатку 1 до цієї Інструкції, на ім'я командира військової частини про зарахування на облік, який підписується повнолітніми членами сім'ї, що проживають разом з військовослужбовцем, мають самостійне право на отримання житла та бажають разом з ним перебувати на квартирному обліку.

Рапорт (додаток 1 до цієї Інструкції) реєструється секретарем житлової комісії військової частини в книзі реєстрації рапортів (заяв) про взяття на квартирний облік та внесення змін до облікової справи (додаток 2 до цієї Інструкції), яка ведеться в житловій комісії військової частини.

До рапорту (додаток 1 до цієї Інструкції) військовослужбовцем додаються такі документи: довідка з місця проживання про реєстрацію і склад сім'ї (Ф-3) (далі - Ф-3); витяг з послужного списку особової справи військовослужбовця; довідка про склад сім'ї з військової частини (Ф-5) (далі - Ф-5); довідка про проходження військової служби з військової частини (Ф-7) (далі - Ф-7); довідка (додаток 3 до цієї Інструкції) з попереднього місця служби про перебування на квартирному обліку; довідки (додаток 4 до цієї Інструкції) з попередніх місць служби про здачу житла у КЕВ (КЕЧ) району на території України (або їх ксерокопії, завірені в установленому порядку); довідка про те, чи перебувають члени сім'ї на квартирному обліку (у виконавчих органах сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад); ксерокопії паспортів повнолітніх членів сім'ї, ксерокопії свідоцтв про народження неповнолітніх членів сім'ї, свідоцтво про шлюб військовослужбовця; документи, що підтверджують право на першочергове чи позачергове одержання житла військовослужбовцем або членами його сім'ї, інші пільги.

Інші документи житлова комісія запитує в разі потреби через командира (начальника) військової частини у відповідних державних органів, установ, організацій, громадян.

Дані про військовослужбовців, які зараховані на квартирний облік, заносяться до книги обліку осіб, які перебувають у черзі на поліпшення житлових умов (одержання житла для постійного проживання) (додаток 6 до цієї Інструкції), яка ведеться в житлових комісіях військових частин. Дані зазначених книг повинні щорічно звірятися (уточнюватися) під час проведення щорічної перереєстрації облікових справ.

Відповідно до п. 2.7 Інструкції у місячний строк після зарахування військовослужбовця на облік секретарем житлової комісії військової частини на нього оформлюються облікова справа (додаток 7 до цієї Інструкції) у двох примірниках, у якій містяться документи, перелічені в пункті 2.9 цього розділу, та витяг із протоколу засідання житлової комісії військової частини про зарахування військовослужбовця на квартирний облік.

У разі внесення змін до облікової справи (додаток 7 до цієї Інструкції) у двотижневий строк з дня реєстрації рапорту (заяви) (додаток 12 до цієї Інструкції) секретарем житлової комісії військової частини в книзі реєстрації рапортів (заяв) про взяття на квартирний облік та внесення змін до облікової справи (додаток 2 до цієї Інструкції), яка ведеться в житловій комісії військової частини, представниками житлової комісії здійснюється обстеження житлових умов військовослужбовця, особи, звільненої з військової служби, та складається довідка про перевірку житлових умов (додаток 5 до цієї Інструкції) (п. 2.12 Інструкції).

Отже, як вбачається з вищевикладеного, оскаржувана Інструкція визначає механізм, організацію дій певних посадових осіб та права і обов'язки суб'єктів, що звертаються до цих посадових осіб при вирішенні питань щодо забезпечення житлом.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що вимоги Інструкції з приводу надання додаткових документів при вирішенні питання про взяття військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов, чи при з'ясуванні питань при вже перебуванні таких осіб на обліку та норми Інструкції, які дозволяють певним посадовим особам житлових комісій військових частин здійснювати обстеження житлових умов осіб, які потребують поліпшення житлових умов, не суперечать чинному законодавству.

Так, з п. 23 Порядку вбачається, що для зарахування на облік військовослужбовець подає рапорт на ім'я безпосереднього командира (начальника), до якого додається визначений в даному пункті перелік документів. Інші документи житлова комісія запитує у разі потреби через командира військової частини у відповідних державних органів, установ, організацій, громадян.

Тобто, як вбачається з наведеного, що житлова комісія не позбавлена права витребовувати додаткові документи в разі потреби.

Відповідно до п. 30 Порядку військовослужбовці знімаються з обліку у разі:

- поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла;

- засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження;

- звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

- подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто надання дозволу на проведення обстеження житлових умов є правомірним, адже з'ясування обставин, чи відповідають дійсності надані відомості, за своєю суттю передбачає вчинення певних дій щодо перевірки таких відомостей.

Також колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні завдання, повноваження, функції Міністерства оборони України встановлені Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року N 406/2011 (далі - Положення).

Так, згідно п. п. 76, 128 ч. 4 Положення Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань затверджує інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил та членам їх сімей житлових приміщень; затверджує інструкцію з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міноборони України.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України.

Міністр у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Згідно підпунктів 1, 22 п. 10 Положення Міністр: очолює Міноборони України, здійснює керівництво його діяльністю; підписує накази Міноборони України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що відповідач діяв поза межами своєї компетенції, зокрема, щодо наділення певними повноваженнями комісій та посадових осіб у військових частинах з приводу вирішення питань забезпечення житлом військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до абз. 1 п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 року N 731 (далі - Положення), державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 року "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та цього Положення.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.92 року N 493/12 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (далі - Указ) установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно абз. 2 п. 1 Положення державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 4 Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

- зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

- мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Згідно п. 2 Указу державну реєстрацію здійснюють:

- нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - Міністерство юстиції України;

- нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим - Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;

- нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю - обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

- нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів - районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.

Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 8, 13 Положення нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати вимогам законодавства про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами і викладатися згідно з правописом та з дотриманням правил нормопроектувальної техніки.

У державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт: не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire; видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт: порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства; видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (на підставі повідомлення Держкомпідприємництва або його територіального органу); не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій; викладено з порушенням правил правопису та нормопроектувальної техніки; не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Нормативно-правовий акт, у державній реєстрації якого відмовлено, підлягає скасуванню органом, що його видав, у 5-денний термін з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації акта чи висновку за результатами розгляду скарги на рішення про відмову в державній реєстрації акта.

У разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта за встановленою Мін'юстом формою, заносить його до державного реєстру та на оригіналі акта робить напис встановленого зразка про дату державної реєстрації і номер акта згідно з державним реєстром (п. 12 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Міністра оборони України N 737 від 30.11.2011 року "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями" пройшов державну реєстрацію, що дає підстави вважати, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам чинного законодавства та є законним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Проте позивачем не було доведено обґрунтованості заявлених позовних вимог, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.