6.1.24. Телефонні апарати (таксофони), установлені на території та в приміщеннях підприємств, мають бути справними та забезпечувати можливість передачі безоплатного повідомлення про виникнення пожежі на центральний пункт пожежної охорони або в найближчий місцевий пожежний підрозділ.
На телефонах повинні бути таблички з номером виклику пожежної охорони та призначенням цього номера і інформацією, що дзвонити можна безкоштовно.
6.1.25. У вибухонебезпечних зонах телефонні апарати і сигнальні пристрої до них повинні бути виконані відповідно до категорії та групи вибухонебезпечної суміші.
6.2. Системи повідомлення людей про пожежу
6.2.1. Системи повідомлення людей про пожежу повинні забезпечувати відповідно до розроблених планів евакуації передавання сигналів повідомлень одночасно по всьому будинку (споруді), а в разі потреби - послідовно або вибірково в окремі його частини (поверхи, секції тощо).
6.2.2. Порядок використання систем повідомлень необхідно визначати в інструкціях з їх експлуатації та в планах евакуації, де потрібно також указувати осіб, які мають приводити систему в дію.
6.2.3. Кількість гучномовців, їх розміщення та потужність повинні забезпечувати необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Гучномовці не повинні мати регуляторів гучності, підключення їх до мережі слід виконувати без роз'ємних пристроїв.
6.2.4. Для передавання текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі та інші мережі мовлення, наявні на підприємстві (за умови надійного повідомлення).
6.2.5. Системи повідомлень та керування евакуацією необхідно виконувати з урахуванням можливості прямої трансляції мовного повідомлення та керівних команд через мікрофон для оперативного реагування в разі зміни обстановки або порушення нормальних умов евакуації.
6.2.6. Пункт, з якого здійснюється керування системою повідомлення, слід розташовувати на нижніх поверхах будівель переважно біля входу на сходових клітках, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.
При обладнанні приміщень УПС її приймально-контрольні прилади слід розташовувати в тому приміщенні, з якого здійснюється керування системою повідомлення.
6.2.7. У будівлях, де немає потреби в технічних засобах повідомлень про пожежу і керування евакуацією, керівник підприємства наказом визначає порядок оповіщення людей про пожежу та призначає відповідальних за це осіб.
6.2.8. У вибухонебезпечних зонах технічні засоби повідомлення про пожежу повинні мати виконання, що відповідає категорії та групі вибухонебезпечної суміші.
6.3. Засоби зв'язку
6.3.1. Населені пункти й окремо розташовані (віддалені) підприємства необхідно забезпечувати засобами зв'язку (телефонами, радіозв'язком, гучномовцями), передбачаючи можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-який час доби. Номер телефону для виклику пожежної охорони - 01.
Обов'язок щодо забезпечення засобами зв'язку населених пунктів покладається на місцеві органи влади і самоврядування, а на об'єктах - на їх власників.
6.3.2. Театри, кіноконцертні зали, нафтобази та інші потенційно небезпечні в пожежному відношенні підприємства повинні мати прямий телефонний зв'язок з найближчим підрозділом пожежної охорони або центральним пунктом пожежного зв'язку населеного пункту. Необхідність влаштування такого зв'язку визначається територіальними органами Державного пожежного нагляду.
6.3.3. У разі відсутності на об'єкті телефонного зв'язку слід на видних місцях указувати (за допомогою написів, табличок тощо) місцезнаходження найближчого телефону або спосіб виклику пожежної охорони.
6.4. Протипожежне водопостачання
6.4.1. Кожне підприємство повинно бути забезпечене необхідною кількістю води для здійснення пожежогасіння (виходячи з вимог будівельних норм та інших нормативних документів).
Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрати та напір води. У разі недостатнього напору на об'єктах необхідно встановлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.
6.4.2. Відповідальні за технічний стан пожежних гідрантів призначаються згідно з НАПБ А.01.001-2004.
6.4.3. Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщуватися згідно з вимогами будівельних норм та інших нормативних документів таким чином, щоб забезпечити безперешкодний забір води пожежними автомобілями.
Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх пожежний стан, не рідше двох разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, у холодний період утеплені, а стояки звільнені від води.
Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.
6.4.4. У разі відключення ділянок водогінної мережі та гідрантів або зменшення тиску мережі нижче за потрібний необхідно повідомляти про це підрозділи пожежної охорони.
6.4.5. Для контролю працездатності мережі зовнішнього протипожежного водопостачання необхідно один раз на рік проводити випробування на тиск та витрати води з оформленням акта. Випробування водогону повинно проводитися також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водогону.
6.4.6. Пожежні гідранти і водойми повинні мати під'їзди з твердим покриттям. За наявності на території об'єкта або поблизу нього (у радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел - річок, озер, басейнів, градирень тощо - до них повинні бути влаштовані під'їзди з майданчиками (пірсами) розмірами не менше 12 м х 12 м для встановлення пожежних автомобілів і забирання води будь-якої пори року.
6.4.7. У разі неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачати приймальні (мокрі) об'ємом не менше 3 куб.м, з'єднані з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з'єднувальному трубопроводі необхідно розміщувати в окремому колодязі засувку з виведеним під кришку люка штурвалом.
6.4.8. Витрачений під час гасіння пожежі протипожежний запас води з резервуарів має бути відновлений у якомога коротший термін, але не більший за той, що зазначений згідно із СНиП 2.04.02-84 "Водоснабжение. Наружные сети и сооружения".
На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм з установленням на них запірної арматури.
6.4.9. Пожежні резервуари (водойми) та їх обладнання повинні бути захищені від замерзання води.
Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше ніж 0,6 м х 0,6 м, які мають триматись у зручному для використання стані.
6.4.10. Підтримання у постійній готовності штучних водойм, водозабірних пристроїв, під'їздів до вододжерел покладається: на підприємстві - на його власника (орендаря); у населених пунктах - на органи місцевого самоврядування.
6.4.11. Біля місць розташування пожежних гідрантів водойм повинні бути встановлені (відповідальні за встановлення - виходячи з підпункту 6.4.10 цих Правил) показники (об'ємні із світильником або плоскі із застосуванням покриттів, що відбивають світло) з нанесеними на них:
- для пожежного гідранта - літерним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водогінної мережі (глуха чи кільцева);
- для пожежної водойми - літерним індексом "ПВ", цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.
6.4.12. Водонапірні башти повинні бути забезпечені під'їздом і пристосовані для відбору води пожежною технікою будь-якої пори року. Не допускається використовувати для побутових та виробничих потреб запас води, призначений для пожежогасіння.
На корпус водонапірної башти слід наносити позначення, яке вказує на місце розташування пристрою для забирання води пожежною технікою.
6.4.13. Не допускається використовувати для побутових, виробничих та інших господарських потреб протипожежний запас води, що зберігається в резервуарах, водонапірних баштах, водоймах та інших ємнісних спорудах.
6.4.14. Необхідність улаштування внутрішнього протипожежного водогону, кількість вводів у будівлю, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються виходячи з вимог чинних будівельних норм.
6.4.15. Внутрішні пожежні крани слід установлювати в доступних місцях - біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей.
6.4.16. Кожен пожежний кран має бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стовбуром, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Елементи з'єднання пожежного крана, рукавів та ручного пожежного ствола мають бути однотипними.
Пожежний рукав необхідно тримати сухим, складеним в "гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та стовбура і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.
Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов'язаних з пожежогасінням, не допускається.
У вибухонебезпечних приміщеннях за наявності пилу пожежні крани повинні бути укомплектовані пожежними стовбурами, що подають воду як суцільним струменем, так і розпиленим.
6.4.17. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.
При виготовленні шаф рекомендується передбачити в них місце для зберігання двох вогнегасників. На дверцята шаф, у яких знаходяться вогнегасники, мають бути нанесені відповідні покажчики за ГОСТ 12.4.026-76.
Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен унеможливлювати різкий залом пожежного рукава в місці його приєднання.
6.4.18. На дверцятах пожежних шаф із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу "ПК" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Зовнішнє оформлення дверцят повинно відповідати вимогам чинних стандартів.
6.4.19. Пожежні крани не рідше одного разу на шість місяців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.
Пожежні крани повинні постійно бути справними і доступними для використання.
6.4.20. Установлені в будівлях з підвищеною кількістю поверхів відповідно до вимог будівельних норм пристрої (зовнішні патрубки з приєднуваними головками, засувки, зворотні клапани) для приєднання рукавів пожежних машин та подавання від них води у мережі внутрішнього протипожежного водогону повинні триматися у постійній готовності для використання в разі потреби.
6.4.21. У неопалювальних приміщеннях узимку вода з внутрішнього протипожежного водогону повинна заливатись. При цьому біля кранів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса необхідно ознайомити всіх працівників у приміщенні.
За наявності в неопалювальному приміщенні (будівлі) трьох і більше пожежних кранів на сухотрубній мережі внутрішнього протипожежного водогону в утепленому місці на вводі необхідно встановлювати засувку з електроприводом. Її відкриття та пуск насоса слід здійснювати дистанційно від пускових кнопок, установлених усередині шаф пожежних кранів.
6.5. Насосні станції
6.5.1. У приміщенні насосної станції повинні бути вивішені загальна схема протипожежного водопостачання та схема обв'язки насосів. На кожній засувці й пожежному насосі-підвищувачі слід надавати інформацію про їхнє призначення. Порядок увімкнення насосів-підвищувачів повинен визначатися інструкцією.
Приміщення насосних станцій повинні бути опалюваними, у них не дозволяється зберігання сторонніх предметів та устаткування.
Трубопроводи й насоси необхідно фарбувати у відповідний колір згідно з ГОСТ 12.4.026-76 та ГОСТ 14202-69.
6.5.2. Приміщення насосних станцій протипожежного водогону населених пунктів повинні мати прямий телефонний зв'язок з пожежною охороною.
6.5.3. Категорія надійності електропостачання насосних станцій (установок) повинна відповідати вимогам будівельних норм та ПУЕ.
6.5.4. Електрифіковані засувки повинні перевірятися не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси - щомісяця й утримуватись у постійній експлуатаційній готовності.
Не рідше одного разу на місяць повинна перевірятися надійність переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів) з реєстрацією результатів у журналі.
6.5.5. Розміщення запірної арматури на всмоктувальних і напірних трубопроводах пожежних насосів повинне забезпечувати можливість заміни або ремонту будь-якого насоса, зворотного клапана, запірної арматури без припинення подавання води в зовнішню мережу протипожежного водопроводу.
6.5.6. Біля входу в приміщення насосної станції слід розміщувати напис (табло) "Пожежна насосна станція" з освітленням уночі.
6.5.7. Якщо насосна станція не має постійного чергового персоналу, то приміщення повинно замикатися на замок, а місце зберігання ключів зазначається написом на дверях.
7. Вимоги утримання пожежної техніки та засобів пожежогасіння
7.1. Кількість та номенклатура видів пожежної техніки для захисту виробничих об'єктів (пожежних автомобілів, мотопомп, причепів тощо) регламентуються вимогами державних та (або) галузевих стандартів, будівельних норм, правил та інших чинних нормативних актів.
На стадії проектування повинна визначатися потреба об'єктів у пожежній техніці та засобах пожежогасіння.
7.2. Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю, інструментів для господарських, виробничих та інших потреб, не зв'язаних з гасінням пожежі або навчанням протипожежних формувань, забороняється.
У разі аварії або стихійного лиха застосування пожежної техніки для їх ліквідації можливе з дозволу органів державного пожежного нагляду.
7.3. Пересувну пожежну техніку (пожежні автомобілі, мотопомпи, причіпні та інше обладнання) слід тримати в опалюваних приміщеннях або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах) з температурою середовища не нижче 10 град.С, які мають освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, пристрої та обладнання, необхідні для гарантування нормальних і безпечних умов роботи.
7.4. Пересувна пожежна техніка постійно повинна перебувати в повній готовності до застосування за тривогою: бути справною, заправленою пально-мастильними матеріалами, забезпечена запасом вогнегасних речовин і повним комплектом придатного до застосування пожежного обладнання, інструмента та інвентарю.
7.5. За кожною одиницею пересувної пожежної техніки слід закріплювати водія (моториста), що пройшов спеціальну підготовку та бойову обслугу (із складу членів ДПД).
На підприємстві слід розробити порядок направлення і прибуття пересувної пожежної техніки до місця пожежі.
7.6. Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пересувної пожежної техніки слід випробувати її на відповідність вимогам нормативно-технічної документації за участю представників пожежної охорони.
7.7. Види, періодичність, зміст і технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пересувної пожежної техніки повинні відповідати вимогам, установленим в експлуатаційній документації на неї.
Перевірка стану агрегатів проводиться перед пуском двигуна, про що слід зробити запис у спеціальному журналі, який зберігається в приміщенні, де встановлена ця техніка.
7.8. Будівлі, споруди, виробничі, адміністративні, складські й допоміжні приміщення, технологічні установки, а також відкриті площадки для зберігання матеріалів, продукції, обладнання, стоянки автотранспортної техніки повинні бути забезпечені засобами гасіння пожеж: вогнегасниками, пожежним інвентарем (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати тощо) та ручним пожежним інструментом (гаки, ломи, сокири тощо).
7.9. Місця, де зберігається пересувна пожежна техніка та засоби гасіння пожеж, потрібно зазначати на вказівних знаках, які слід розміщувати на видних місцях на висоті 2-2,5 м як усередині, так і за межами приміщення.
7.10. Норми і потреби в первинних засобах пожежогасіння для підприємств розраховуються відповідно до НАПБ Б.03.001-2004.
7.11. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях, спорудах і на території підприємств, як правило, слід установлювати спеціальні пожежні щити (стенди).
На пожежних щитах (стендах) слід розміщувати ті первинні засоби гасіння пожеж, які можуть застосовуватись у даному приміщенні, споруді, установі.
7.12. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори відповідно до вимог ГОСТ 12.4.026-76.
7.13. На пожежних щитах (стендах), ящиках для піску і бочках для води слід указувати їх порядкові номери. Порядковий номер пожежного щита (далі - ПЩ) позначають після алфавітного індексу ПЩ.
7.14. У складі ПЩ пісок можна замінити флюсом, карналітом, кальцинованою содою, вогнегасним порошком, глиноземом або іншими з належними вогнегасними характеристиками, негорючими та сипучими матеріалами.
7.15. ПЩ повинні забезпечувати:
- захист вогнегасників від падання прямого сонячного проміння, а також захист знімних комплектувальних виробів від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів і стендів, що встановлюються поза приміщеннями);
- зручність і оперативність зняття (виймання) закріплених на щиті (стенді) комплектувальних виробів.
7.16. ПЩ, інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкод при евакуації. Їх слід установлювати в легкодоступних і видних місцях (коридорах, на входах і виходах з приміщень тощо).
7.17. Переносні вогнегасники слід розміщувати:
- на висоті не більше ніж 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані не менше ніж 1,2 м від краю дверей при їх відчиненні;
- у пожежних шафах разом з пожежними кранами у спеціальних тумбах або на ПЩ.
7.18. Конструкція або зовнішнє оформлення тумби чи шафи для розміщення вогнегасників повинна бути такою, щоб можна було візуально визначити тип вогнегасника, який зберігається в ній.
Навішувати вогнегасники на кронштейни, розміщувати їх у тумбах чи пожежних шафах слід так, щоб можна було прочитати маркувальні написи на корпусі.
7.19. Вогнегасники всіх типів повинні мати сертифікати відповідності та проходити технічне обслуговування на спеціалізованих підприємствах, які мають ліцензію на провадження відповідного виду господарської діяльності.
7.20. Періодичність технічного обслуговування вогнегасників усіх типів повинна відповідати експлуатаційній документації, але не рідше одного разу на 2 роки.
7.21. Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
- пломби на пристроях ручного пуску;
- облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на підприємстві системою нумерації;
- ярлики і маркувальні написи на корпусі;
- червоний сигнальний колір згідно з державним стандартом.
7.22. Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами слід перезаряджати або перевіряти, а на цей час на захищуваних площах їх слід заміняти відповідною кількістю заряджених вогнегасників.
7.23. Вогнегасники, установлені ззовні приміщення або в неопалюваному приміщенні підприємства і не призначені для експлуатації при мінусових температурах, на холодний період (+5 град.С і нижче) слід знімати.
Біля місць зберігання вогнегасників вивішуються покажчики "Вогнегасники зберігаються тут", а в тих місцях, де були зняті вогнегасники, - таблички із зазначенням найближчого пункту, де вони є.
7.24. Покривала з негорючого теплоізоляційного полотна розмірами не менше ніж 1 м х 1 м рекомендується зберігати в металевих футлярах з кришками, які періодично (не рідше одного разу на три місяці) слід просушувати й очищувати від пилу.
У місцях застосування і зберігання ЛЗР та ГР розміри полотен слід збільшити до 2 м х 1,5 м та 2 м х 2 м.
7.25. Забороняється комплектування пожежних щитів у вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б ломами, сокирами, відрами та металевими лопатами (совками), які можуть спричиняти іскріння.
7.26. Відповідальними за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами гасіння пожеж, забезпечення технічного обслуговування, навчання працівників підприємств правилам користування вогнегасниками є керівники цих підприємств або орендарі згідно з договором оренди.
8. Об'єкти виробництва і зберігання продукції
Усі об'єкти АПК повинні бути оснащені первинними засобами пожежогасіння згідно з НАПБ Б.03.001-2004.
8.1. Збирання зернових
8.1.1. До початку збирання врожаю вся збиральна техніка, агрегати та автомобілі повинні мати відрегульовані системи живлення, змащення, охолодження, запалювання, а також бути оснащеними справними іскрогасниками, обладнаними первинними засобами пожежогасіння (комбайни і трактори - двома вогнегасниками, двома штиковими лопатами, двома мітлами; автомобілі - вогнегасником та штиковою лопатою). Трактористи, комбайнери, їх помічники та інші особи, задіяні на роботах по збиранню врожаю, повинні пройти протипожежний інструктаж.
8.1.2. Корпуси комбайнів повинні бути оснащені заземлювальним металевим ланцюгом 10 см, який торкається землі.
8.1.3. Збиральну техніку необхідно регулярно перевіряти на щільність з'єднання вихлопної труби з патрубком випускного колектора та колектора з блоком двигуна. У разі появи ознак пробивання прокладок роботу слід припинити до їх заміни.
8.1.4. Під час роботи комбайна з підбирачем потрібно стежити, щоб пружинні зубці підбирача не потрапляли всередину кожуха барабана. У такому разі потрібно негайно зупинити комбайн і звільнити зубці.
8.1.5. Забороняється сіяти колосові культури на смугах відчуження залізниць та шосейних доріг. Копиці скошеної на цих смугах трави необхідно розташовувати не ближче 30 м від хлібних масивів.
8.1.6. Перед дозріванням колосових (у період воскової стиглості) хлібні поля в місцях прилягання їх до лісових та торф'яних масивів, степової смуги, автомобільних шляхів та залізниць мають бути обкошені (з прибиранням скошеного) і оборані смугою не менше 4 м завширшки.
8.1.7. У період воскової стиглості збіжжя перед косовицею хлібні масиви необхідно розбити на ділянки площею не більше 50 га. Між ділянками слід робити прокоси не менше 8 м завширшки. Скошений хліб з прокосів потрібно негайно прибирати. Посередині прокосів робиться проорана смуга не менше 4 м завширшки.
8.1.8. Тимчасові польові стани необхідно розташовувати не ближче 100 м від хлібних масивів, токів, скирт тощо. Майданчики польових станів та зернотоків оборюються смугою не менше 4 м завширшки.
8.1.9. Безпосередньо на хлібному масиві площею понад 25 га, з якого збирається врожай, необхідно мати напоготові трактор з плугом на випадок пожежі.
У разі групового методу збирання до складу збирально-транспортних загонів необхідно включати спеціалізовані автомобілі з насосами (авторідинорозкидачі, водороздавачі та ін.), пристосовані для гасіння пожеж зернових.
8.1.10. Зернотоки слід розміщувати від будинків та споруд не ближче 50 м, а від хлібних масивів - не ближче 100 м. Майданчик для току повинен бути очищений від рослинного покрову.
Стоянки туристів, пасіки допускається розміщувати не ближче 100 м від хлібних масивів. Полювання у хлібних масивах та поблизу них забороняється.
8.1.11. Трактори, комбайни та інші самохідні машини, обладнані електричним пуском двигуна, повинні мати вимикач для відключення акумулятора від споживача струму. Клеми акумулятора, стартера дистанційного електромагнітного пускача та генератора повинні бути захищені від потрапляння на них струмопровідних предметів, їх електропроводка повинна бути справною і надійно закріпленою.
8.1.12. Радіатори двигунів, вали бітерів, соломонабивачів, транспортерів, підбирачів, шнеки та інші вузли й деталі збиральних машин повинні своєчасно очищуватись від пилу, соломи та зерна.
8.1.13. У польових умовах заправляти паливом збиральну техніку потрібно за межами поля (не ближче 30 м) паливозаправниками, коли заглушені двигуни.
8.1.14. У місцях зберігання сільськогосподарської та іншої техніки, що використовується під час збирання врожаю, у приміщеннях ремонтних майстерень повинні дотримуватися протипожежних вимог, викладених у розділі 7 цих Правил.
У разі тимчасового зберігання (стоянок) тракторів, комбайнів, автомобілів та інших самохідних машин у польових умовах необхідно розміщувати їх на очищених від стерні та сухої трави майданчиках, віддалених від скирт соломи, сіна, токів, хлібних масивів на відстані не менше 100 м, а від будинків - не менше 50 м. Ці майданчики мають бути оборані смугою не менше 4 м завширшки.
Ремонт збиральних машин і агрегатів за потреби допускається не ближче 30 м від хлібних масивів та інших посівів.
8.1.15. У період збирання забороняється спалювання стерні, післяжнивних залишків та розведення багать на полях.
8.1.16. Не дозволяється:
- робота тракторів, самохідних шасі, автомобілів та іншої збиральної техніки без капотів або з відкритими капотами (для запобігання потраплянню соломи на випускний колектор двигуна). На комбайнах та інших машинах з двигунами внутрішнього згоряння, які не мають капотів, випускний колектор повинен бути захищений металевим щитком, що закриває його вздовж усієї довжини зверху та збоку;
- застосування паяльних ламп для випалювання пилу в радіаторах двигунів;
- заправляння збиральної техніки в хлібних масивах;
- заправляння машин у нічний час у польових умовах.
8.2. Заготівля, зберігання грубих кормів. Скиртування
8.2.1. Стоянка автомобілів, тракторів та інших транспортних засобів на території складів грубих кормів забороняється.
8.2.2. Під час роботи трактора з тросово-рамочною волокушею її трос або ланцюг повинен бути такої довжини, щоб солома знаходилася на відстані не ближче 5 м від трактора. На гаку троса слід установлювати обмежувач, який перешкоджає ковзанню кільця по тросу.
Під час роботи трактора в агрегаті із скиртоукладником випускний колектор та випускна труба двигуна повинні бути захищені від потрапляння соломи і перебувати під постійним наглядом.
8.2.3. Трактори та автомобілі, що працюють на механічному навантаженні і на транспортуванні соломи та сіна, необхідно обладнати іскрогасниками.
Для запобігання загорянням кормів від безпосереднього зіткнення з вихлопними трубами, колекторами або глушниками автомобілі та трактори-тягачі, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах, не повинні під'їжджати до скирт, штабелів ближче 3 м.
8.2.4. Під час навантаження кормів безпосередньо в кузов автомобіля його двигун має бути заглушений. Перед виїздом слід ретельно оглянути місце стоянки і прибрати солому, сіно поблизу вихлопної труби.
8.2.5. Площа основи однієї скирти не повинна перевищувати 300 кв.м, а штабеля пресованого сіна чи соломи - 500 кв.м.
Біля штабеля пресованого сіна чи соломи необхідно мати два гаки завдовжки не менше висоти штабеля.
Скирти на відстані 5 м від основи повинні бути оборані захисними смугами не менше 4 м завширшки.
8.2.6. Протипожежні розриви між скиртами, штабелями мають бути не менше 20 м.
Відстань від скирт, штабелів грубих кормів повинна бути не менше 15 м до ліній електропередач, 20 м - до доріг, 50 м - до будинків та споруд.
8.2.7. Скирти, штабелі дозволяється розташовувати попарно, при цьому розриви між скиртами, штабелями в одній парі мають бути не менше 6 м, а між сусідніми парами - не менше 30 м. Протипожежні розриви між двома парами повинні бути проорані смугою не менше 4 м завширшки на відстані 5 м від основи скирти, штабеля.
8.2.8. Сіно необхідно складувати в конічні копиці або під навіси з вологістю, яка відповідає ГОСТ 27978-88 та ДСТУ 4674:2006.
Розриви між копицями з сіном, що має підвищену вологість, повинні становити не менше 20 м. У копицях сіна з підвищеною вологістю, схильного до самозагоряння, необхідно впродовж 60 днів після скиртування здійснювати температурний контроль за допомогою ртутних термометрів, які вставляють у металеві труби і розміщають у копиці на різній глибині. Якщо температура перевищує 50 град.С, копицю слід розібрати та просушити.
8.2.9. Площа протипожежного відсіку будинку для зберігання грубих кормів не повинна перевищувати 1000 кв.м, а кількість кормів - 200 тонн.
8.2.10. Вбудовані (прибудовані) приміщення, де зберігається запас грубих кормів, має відокремлюватись від будинків протипожежними перегородками 1-го типу й перекриттями 3-го типу з урахуванням підпункту 9.6.1 цих Правил. Прибудовані чи вбудовані приміщення повинні мати виходи безпосередньо назовні.
8.2.11. Штучне сушіння сіна повинно здійснюватися агрегатами (установками) заводського виготовлення.
Під час досушування грубих кормів у закритих приміщеннях вентилятори мають встановлюватися із зовнішнього боку будинків (споруд) на відстані не менше 1 м від негорючих стін (перегородок), не ближче 2 м від огороджувальних конструкцій, виконаних з матеріалів груп горючості Г1, Г2, та не ближче 2,5 м від огороджувальних конструкцій з матеріалів груп горючості груп Г3, Г4. Повітроводи мають бути виконані з негорючих матеріалів.
Місця встановлення вентиляторів повинні бути огороджені. Повітрозабірний отвір вентилятора необхідно захищати від потрапляння горючих матеріалів (сіна, соломи тощо) металевою сіткою з чарунками не більше 25 мм х 25 мм.
8.2.12. Пускова електроапаратура повинна знаходитись у місцях, що дозволяють спостерігати за процесом запуску вентиляторів, на окремо розташованій опорі і на відстані не менше 5 м від будинків (споруд).
Під час досушування грубих кормів під навісом (у скирті) вентилятор повинен установлюватися на відстані не менше 2,5 м від навісу (скирти). Провід (кабель), який живить електродвигун, необхідно прокладати під землею. Повітровід повинен бути виконаний з негорючого матеріалу.
8.2.13. На закритих складах (навісах) грубих кормів загальний електричний вимикач повинен розміщуватися поза будівлями (навісами) на негорючій стіні, а для будинків (навісів) з горючих матеріалів - на окремо розташованій опорі і бути вміщеним у шафу або нішу, які після закінчення робіт пломбуються.
Установлення електровимикачів усередині складів (навісів) не дозволяється.
8.2.14. Місця постійного складування грубих кормів мають бути огороджені та обладнані блискавкозахистом.
8.3. Зерносклади, зерносушарні
8.3.1. Щороку перед початком збирання врожаю зерносклади та зерносушарні повинні перевірятися керівником (власником) ОАПК на відповідність вимогам пожежної безпеки. Виявлені недоліки щодо їх протипожежного стану необхідно усувати до початку сушіння та приймання зерна.
8.3.2. Зерносклади слід розміщувати в окремо розташованих будівлях. Ворота в них повинні відчинятися назовні й нічим не захаращуватися.
8.3.3. У разі завантаження складів зерновим насипом відстань від верху насипу до горючих конструкцій покриття, а також світильників та електропроводів має бути не менше 0,5 м.
У місцях транспортування зерна через отвори в протипожежних перешкодах слід установлювати захисні пристрої (протипожежні клапани та ін.).
8.3.4. Під час експлуатації зерноскладів та зерносушарень не дозволяється:
- зберігати вкупі із зерном небезпечні в пожежному відношенні матеріали, а також будь-яке устаткування;
- застосовувати всередині складських приміщень зерноочисні та інші машини з двигунами внутрішнього згоряння;
- застосовувати електропобутові та саморобні електронагрівальні прилади;
- працювати на пересувних механізмах, коли зачинені ворота з обох боків складу;
- засипати зерно вище рівня транспортерної стрічки і допускати тертя стрічки об конструкції транспортера;
- розпалювати сушарки, які працюють на твердому паливі, за допомогою ЛЗР та ГР, а ті, що працюють на рідкому паливі, - за допомогою смолоскипів;
- залишати без нагляду зерносушарки, що працюють;
- працювати на сушарках з несправними: приладами контролю температури і автоматики відключення подавання палива в разі згасання факела в топці; системою електрозапалювання.
8.3.5. Відстань між складом зерна та пересувним сушильним агрегатом має бути не менше 10 м.
8.3.6. Будова топок сушарок повинна унеможливлювати вилітання іскор. Димові труби слід обладнувати іскрогасниками, а в місцях їх проходження через горючі конструкції потрібно влаштовувати відповідні за розмірами протипожежні відступи (розділки).
8.3.7. Сушильна камера сушарок шахтного та жалюзійного типів повинна заповнюватися зерном таким чином, щоб над сушильними коробами або жалюзями був шар зерна не менше 0,4 м завтовшки.
8.3.8. Сушильні агрегати, які працюють на рідкому паливі, повинні бути обладнані приладами контролю теплоносія та автоматики безпеки, що забезпечують відключення подавання палива в разі згасання факела в топці, підвищення температури та падіння тиску повітря перед форсункою.
8.3.9. Під час роботи сушарки повинен здійснюватися контроль за температурою зерна шляхом відбирання проб кожні дві години.
8.3.10. Для запобігання утворенню застійних ділянок очищення завантажувально-розвантажувальних механізмів сушарки від пилу та зерна необхідно проводити через кожну добу.
8.3.11. Під час вентилювання зерна в зерноскладах вентилятори слід установлювати на відстані не менше 2 м від стін з матеріалів груп горючості Г1, Г2 та не ближче 2,5 м від стін з матеріалів груп горючості Г3, Г4. Повітроводи мають виготовлятися з негорючих матеріалів.
8.3.12. Дерев'яні конструкції (опори, галереї тощо) всередині зерноскладів, очисних та робочих башт повинні бути оброблені вогнезахисною речовиною.
8.4. Приготування і зберігання вітамінного трав'яного борошна
8.4.1. Агрегати для приготування вітамінного трав'яного борошна повинні бути встановлені під навісом або в приміщеннях. Конструкції навісів та приміщень виконуються з матеріалів груп горючості Г3, Г4, мають бути оброблені вогнезахисними засобами, які забезпечують I або II групу вогнезахисної ефективності.
Агрегати повинні мати справні прилади контролю температурного режиму та автоматику безпеки, котра відключає подавання палива в разі обриву полум'я форсунки.
8.4.2. Протипожежні розриви від пункту приготування трав'яного борошна до будинків, споруд, цистерн з пально-мастильними матеріалами повинні бути не менше 50 м, а до відкритих складів грубих кормів - не менше 150 м.
8.4.3. Витратний паливний бак слід установлювати поза приміщенням агрегата на відстані не менше 2 м від зовнішньої стіни з негорючих матеріалів (без отворів). Паливопроводи повинні виготовлятися з металевих труб і мати не менш двох вентилів: один - біля агрегата, а другий - біля паливного бака.
8.4.4. Щоб уникнути забивання циклона сухою масою та для запобігання її загорянню в сушильному барабані зелена маса повинна подрібнюватися до 30 мм завдовжки і безперервно подаватися в агрегат.
8.4.5. У разі виявлення горіння продукту в сушильному барабані необхідно останній до пожежі вихід продукту в кількості 150 кг та перший після ліквідації пожежі вихід продукту в кількості не менше 200 кг не складувати в загальному сховищі, а розміщати окремо в безпечному місці та тримати під наглядом не менше 48 годин.
8.4.6. Виготовлене й завантажене в мішки борошно необхідно витримати під навісом не менше 48 годин для зниження його температури.
8.4.7. Вітамінне трав'яне борошно повинно зберігатися в окремо розташованому складі або в ізольованому від інших приміщень протипожежними стінами й перекриттями відсікові, який має самостійний вихід та надійну вентиляцію. Не дозволяється потрапляння вологи у склад, зберігання борошна навалом, а також разом з іншими речовинами та матеріалами.
8.4.8. Мішки з борошном повинні складатися у штабелі заввишки не більше 2 м, по два мішки в ряду. Проходи між рядами повинні бути не менше 1 м завширшки, а вздовж стін - 0,8 м.
8.4.9. Щоб уникнути самозагоряння борошна, що зберігається, необхідно періодично контролювати його температуру.
8.5. Первинна обробка льону, коноплі, хмелю та інших технічних культур
8.5.1. Приміщення для обробки льону, коноплі, хмелю та інших технічних культур (далі - технічні культури) мають бути ізольовані від машинного відділення. Вихлопні труби двигунів внутрішнього згоряння слід обладнувати іскрогасниками. У разі виведення труб через горючі конструкції повинні влаштовуватися протипожежні переділки розміром не менше 0,25 м.
8.5.2. Зберігання сировини (соломки, трести) може здійснюватися у скиртах, шохах (під навісами), закритих складах, а волокна та клоччя - лише в закритих складах.
8.5.3. Забороняється:
- влаштування пічного опалення у м'яльно-тіпальному цеху;
- зберігання та обмолочування технічних культур на території ферм, ремонтних майстерень, гаражів тощо;
- в'їзд автомашин, тракторів до виробничих приміщень, складів продукції та шохів (автомашини повинні зупинятися на відстані не ближче 5 м, а трактори - не ближче 10 м від зазначених будинків, скирт та шохів).
8.5.4. Автомобілі, трактори та інші самохідні машини, які в'їжджають на територію пункту обробки технічних культур, повинні бути обладнані справними іскрогасниками.
8.5.5. Транспортні засоби, коли вони під'їжджають до скирт (шохів), повинні бути повернені до них боком, протилежним напрямку виходу вихлопних газів.
8.5.6. На території пункту обробки технічних культур місця для паління слід розміщати не ближче 30 м від виробничих будинків та місць складування готової продукції.
8.5.7. Дахи будинків первинної обробки льону та інших технічних культур мають виготовлятися з негорючих матеріалів.
8.5.8. Природне сушіння трести хмелю повинно здійснюватися на спеціально відведених ділянках.
Штучне сушіння трести хмелю необхідно здійснювати лише у спеціальних сушарнях, клунях (стодолах).
8.5.9. Сушарні, розміщені у виробничих будівлях, повинні бути відділені від інших приміщень протипожежними перегородками 1-го типу.
Горючі конструкції будинків сушарень та сушильних камер, які розташовані окремо, мають бути поштукатурені з обох боків.
8.5.10. Стаціонарні сушарні (ССЛ-ВИСХОМ, ЗС-ВИСХОМ та ін.), якщо вони використовуються для сушіння, повинні відповідати таким умовам:
- склепіння і внутрішні поверхні стінок топки печі та циклона виготовляють з обпаленої цегли, а іззовні піч штукатурять та білять вапном;
- повітроводи іззовні захищають шаром негорючої теплоізоляції (не менше 50 мм), а в місцях з'єднань установлюють прокладки з негорючих теплоізоляційних матеріалів;
- температуру теплоносія в корпусі вентилятора контролюють термометром у металевій оправі;
- на початку підземного розподільчого каналу встановлюють іскрогасник;
- стінки каналів виготовляють з цегли, канали зверху перекривають залізобетонними плитами або іншими негорючими конструкціями;
- у місці проходження димової труби через обрешітку покрівлі влаштовують переділку розміром не менше 0,5 м.
8.5.11. Конструкція печей, які влаштовують у клунях для сушіння льонотрести, хмелю, повинна виключати потрапляння іскор усередину приміщення.
У клунях та сушарнях улаштування над піччю колосників для укладання льону або хмелю забороняється. Відстань від печі до конструкцій з матеріалів груп горючості Г3, Г4 повинна бути не менше 1 м, а до конструкцій з матеріалів груп горючості Г1, Г2 - не менше 0,7 м. Колосники з боку печі повинні мати огорожу на всю висоту приміщення.
8.5.12. У сушарнях та клунях слід дотримуватися таких вимог:
- температура теплоносія під час сушіння льонотрести повинна бути не більше 80 град.С, а під час сушіння головок льону - не більше 50 град.С;
- у топці печі повинно забезпечуватися повне згоряння палива, у димових газах не повинно бути іскор та незгорілих часток палива;
- вентилятор слід умикати не раніше ніж через годину після початку паління. Не можна допускати появи в сушильних камерах теплоносія з ознаками диму;
- після однієї зміни роботи сушарки необхідно видалити попіл з топкового простору, осадкових камер, циклона-іскрогасника та камери змішування. Димові труби слід очищати кожні 10 днів роботи сушарки;
- очищення лотків та сушильних камер від опалої трести та різних відходів необхідно здійснювати щоразу перед завантаженням нової трести для сушіння. Зберігання запасу трести і льоноволокна в приміщенні сушарні забороняється;
- після завантаження трести в сушарню необхідно прибрати опалі стебла та стебла, що звисають з колосників, старанно очистити від трести піч, стіни, підлогу. Складувати тресту впритул до будівлі сушарні забороняється.
8.5.13. Приміщення м'яльно-тіпального агрегата повинно мати вентиляцію. Біля кожного тіпального агрегата повинні бути влаштовані зонти. Верстати слід з усіх боків закривати знімними й відкидними щитами, які не допускають розповсюдження пороху по приміщенню.
8.5.14. Вентиляційні труби слід обладнувати засувками (шиберами), які встановлюють перед вентиляторами та за ними. До вентиляторів має бути забезпечений вільний доступ обслуговувального персоналу.
8.5.15. Кількість трести, яка є у виробничому приміщенні, не повинна перевищувати змінної потреби. Складуватися вона повинна в штабелі на відстані не менше 3 м від машин. Готову продукцію з приміщень слід прибирати на склад не рідше двох разів за зміну.
8.5.16. Щодня по закінченні робочого дня приміщення м'яльно-тіпального цеху повинно бути старанно прибране від волокна, пилу та костриці, а верстати, стіни та внутрішні поверхні покриття цеху обметені, збірники костриці очищені.
8.5.17. У сушарнях тютюну стелажі та етажерки повинні бути виготовлені з негорючих матеріалів. У вогневих сушарках над жаровими трубами слід влаштовувати металеві козирки, які захищають їх від подання тютюну.
8.5.18. Зовнішнє освітлення тютюнових сараїв та сушарень необхідно влаштовувати за допомогою прожекторів, установлених на негорючих опорах за межами приміщень.
8.6. Тваринницькі та птахівницькі будівлі і споруди
8.6.1. Приміщення у тваринницьких та птахівницьких фермах, призначені для розміщення вакуум-насосів з двигунами внутрішнього згоряння, електрокалориферів, теплогенераторів та інших небезпечних у пожежному відношенні агрегатів (установок), склади для зберігання запасу грубих кормів, прибудовані до цих будинків або вбудовані в них, повинні відділятися від приміщень для утримання худоби, інших тварин та птиці протипожежними перегородками 1-го типу та перекриттями 3-го типу, а також мати окремі виходи безпосередньо назовні.
Улаштування отворів у зазначених протипожежних перегородках та перекриттях не допускається, за винятком виходів з приміщень для зберігання поточного запасу грубих кормів та підстилки, захищених протипожежними дверима 2-го типу і обладнаних пристроями для самозачинення.
8.6.2. Випускна труба вакуум-насоса з двигуном внутрішнього згоряння повинна бути обладнана іскрогасником, а в разі проходження через горючі конструкції мати протипожежну переділку розміром не менше 0,25 м.
8.6.3. Брама та двері приміщень, призначені для виведення худоби, повинні відчинятися лише назовні, нічим не захаращуватися і не перекриватися. Зачиняти їх допускається лише на засувки, гачки та клямки, що легко відчиняються.
8.6.4. У приміщеннях для тварин та птиці забороняється захаращувати шляхи евакуації, зберігати корми в тамбурах та проходах, улаштовувати майстерні, стоянки автотранспорту, тракторів, сільгосптехніки, а також проводити будь-які роботи, не пов'язані з обслуговуванням ферм.
В'їзд до цих приміщень тракторів, автомобілів та сільськогосподарських машин, вихлопні труби яких не обладнані іскрогасниками, не дозволяється.
8.6.5. На молочнотоварних фермах за наявності 20 і більше голів худоби необхідно застосовувати груповий спосіб прив'язування, який забезпечує під час пожежі швидке звільнення та виведення тварин із приміщень.
У разі застосування індивідуального способу прив'язування ланцюги повинні мати мотузкові вставки, а у тваринницькому приміщенні необхідно мати комплект ножів (не менше чотирьох штук) для перерізування цих вставок.
8.6.6. Допускається зберігання грубих кормів (сіна, соломи) та підстилки в горищних приміщеннях ферм за умови:
- наявності негорючих покрівель і утеплювача або захисту горючого перекриття та утеплювача (збоку горища) глиняною обмазкою шаром не менше 30 мм завтовшки;
- огородження негорючими матеріалами димоходів за периметром на відстані не менше 1 м;
- захисту електропроводки на горищі від механічних пошкоджень.
8.6.7. Розподільчі щити, вимикачі, запобіжники слід установлювати в тамбурах або на зовнішніх стінах тваринницьких приміщень з розміщенням їх у негорючих шафках.
Не дозволяється прокладати електропроводи та кабелі транзитом через приміщення тваринницьких ферм, складувати під електропроводкою сіно, солому тощо, розміщувати електропроводи над місцями перебування тварин.
8.6.8. У разі встановлення та експлуатації електричних брудерів слід дотримуватися таких вимог:
- відстань до підстилки та горючих предметів повинна бути по вертикалі не менше 0,8 м, а по горизонталі - не менше 0,25 м;
- нагрівні елементи всіх типів повинні бути заводського виготовлення, застосування відкритих нагрівних елементів не допускається;
- забезпечення брудерів електроенергією повинно здійснюватися самостійними лініями від розподільчого щита;
- для кожного брудера має бути самостійний вимикач, а також передбачений пристрій захисту від короткого замикання, перевантаження тощо;
- розподільчий щит повинен мати вимикач для знеструмлення всієї електромережі, а також необхідні апарати захисту;
- температурний режим під брудером повинен підтримуватися автоматично.
8.6.9. Пересувні ультрафіолетові установки та їх електрообладнання повинні бути віддалені від горючих матеріалів не менше ніж на 1 м і не повинні зазнавати механічних впливів.
8.6.10. Проводи, прокладені до електробрудерів та ультрафіолетових установок, повинні прокладатися на висоті не менше 2,5 м від рівня підлоги та на відстані не менше 0,1 м від конструкцій з матеріалів груп горючості Г2, Г3, Г4.
8.6.11. Не допускається застосування печей місцевого обігрівання на твердому паливі, а також ламп розжарювання без захисного скла (ковпаків) для обігрівання пташників, приміщень для утримання курчат, маток з поросятами, пологових відділень для великої рогатої худоби та овець.
8.6.12. Електроводонагрівники повинні встановлюватися, як правило, у відокремлених приміщеннях. У разі їх розміщення в приміщеннях для утримання тварин та птиці (за наявності дозволу територіальних органів державного пожежного нагляду) вони повинні мати захисні огорожі із суцільного негорючого матеріалу, що встановлюється на відстані 1,5 м (за периметром) від водонагрівника.
8.6.13. Для забезпечення пожежної безпеки електронагрівальної бетонної підлоги потрібно виконувати такі вимоги:
- укладку електронагрівальних плит (панелей) необхідно здійснювати на основу з негорючих матеріалів;
- електроживлення електронагрівальних плит (панелей) потрібно виконувати самостійними лініями. Перетин проводів (кабелів) живлення, способи укладки і захисту від ненормальних режимів роботи повинні відповідати вимогам ПУЕ;
- щити, які закривають канали з шинопроводами, повинні виготовлятися з негорючих матеріалів і виключати попадання в канали горючих речовин, матеріалів і предметів;
- температура на поверхні електронагрівальної бетонної підлоги повинна контролюватися і регулюватися справними терморегуляторами.
8.6.14. Кожні 10 днів слід проводити огляд клемних і контактних з'єднань, контролювати ступінь нагрівання обмоток знижувальних трансформаторів.
8.6.15. Забороняється:
- змінювати схеми підключення до електромережі нагрівальних плит (панелей), що передбачені проектом або паспортом на ці вироби;
- використовувати плити (панелі) з відкритими електронагрівальними проводами, з тріщинами, сколами;
- залишати без догляду електронагрівальне обладнання.
8.6.16. Поверхню електронагрівальних плит (панелей), канали шинопроводів потрібно щоденно очищати від горючих матеріалів (залишків корму, сміття, пилу тощо).
8.6.17. Під час монтажу та експлуатації тепловиробних установок (водогрійних котлів, теплогенераторів тощо), призначених для повітряного опалення та вентиляції тваринницьких, птахівницьких та інших приміщень (будинків) сільськогосподарського призначення, мають виконуватися вимоги Інструкції про заходи пожежної безпеки під час монтажу та експлуатації теплогенераторів, парових і водогрійних котлів з обладнанням, яке працює на твердому, рідкому та газоподібному паливі.