Про затвердження Інструкції з водолазних робіт у Збройних Силах України

2.367. У разі розмиву трубопроводу по довжині більш як 25 м та швидкості течії 0,5 м/с рекомендується застосовувати бетонні масиви вагою до 5,0 т (мал. 25), встановлюючи їх з двох сторін розмитої ділянки трубопроводу.

До бетонних масивів трубопровід прикріплюють за допомогою кутиків та швелерів. Бетонні масиви встановлюються через 25-30 м по довжині розмитої ділянки. Закріплений трубопровід обсипають камінням у вигляді призми. Ширина її берми приймається залежно від кількості ниток трубопроводу із запасом по сторонах по 0,75 м, відкоси 1:1,5. Кутики та швелери встановлюють на болтах.

2.368. Малі тріщини в напірних трубопроводах можуть бути зароблені як зварюванням, так і постановкою заплати із шматків труби більшого діаметра з обварюванням його по контуру. Щоб заплата утримувалася на трубі та була до неї щільно притиснена, застосовуються бугелі та інші затискачі. Течія біля фланцевого з’єднання або по фланцю напірного трубопроводу може бути знешкоджена постановкою муфти на болтах. Муфта складається з двох половин стальної труби більшого діаметра та ставиться на гумовій прокладці з ретельною підгонкою на місці та закріпленням болтами. Зазор між муфтою та трубою заповнюється цементним розчином складом 1:2 або 1:1,5. Розчин подається по шлангу під тиском.

2.369. Ремонт безнапірних трубопроводів може також бути виконаний поставленням дерев’яного ящика із заливанням у нього бетону складом 1:1-2 або 1:1-2,5 (мал. 26). Бетон подається по шлангу або трубі неприливним потоком. Нижній отвір шланга (труби) повинен знаходитися біля основи ящика, щоб бетон, який витікає зі шланга, попадав у бетонну масу, що вкладається. Останній, піднімаючись доверху, буде витісняти з ящика воду, не змішуючись із оточуючою водою (підводне бетонування по методу вертикально пересувної труби). Ящик повинен бути щільним. Щілини між трубопроводом та стінками ящика заробляються під водою мішковиною.

2.370. Під час укладання кабелів водолазу забороняється перебувати поперед кабелю, що укладається.

2.371. Під час укладання кабелю кабелеукладальною машиною або її робочим органом перебувати під водою водолазу забороняється. Спуски водолаза дозволяються лише після укладання кабелю і припинення роботи кабелеукладальної машини або її робочого органа.

2.372. Під час водолазних робіт з укладання, огляду або ремонту кабелів повинна бути виключена випадкова подача напруги в кабель. Для цього керівник водолазних робіт повинен погодити режим роботи з відповідальним представником замовника.

2.373. Під час протягування кабелю через захисні труби берегового колодязя водолаз повинен стежити, щоб його рука, шланг або сигнальний кінець разом із кабелем не були втягнені в захисну трубу.

2.374. Під час ремонту підводних кабельних ліній застосовують водонепроникні муфти, які є свинцевими циліндричними муфтами, в які заливається рідинна маса або епоксидна смола. Після загустіння маси в муфті утворюється пробка, яка перешкоджає розповсюдженню води вздовж кабелю. Підготовлена свинцева муфта поміщається в чавунну муфту трохи більшого розміру. Монтаж кабелю та постановка муфт виконуються спеціалістами на палубі плавзасобу, з якого ведуться водолазні роботи. Готова муфта спускається на ґрунт і її положення на місці перевіряється водолазом. Під час ремонту кабельних переходів з’єднувальні кінці кабелю відмиваються гідромонітором з ґрунту, потім їх піднімають на плавзасіб і спеціалісти перевіряють стан, з’єднують їх та монтують муфту, після чого кабелі з муфтою передають водолазу для опускання на дно.

2.375. Перед виконанням водолазних робіт на естакадах, морських стаціонарних платформах (далі - МСП) і плавучих бурових установках (далі - ПБУ) обслуговуючий персонал повинен бути попереджений про початок водолазних робіт, а відповідальний представник замовника повинен погодити заходи безпеки. Проводити на естакаді, МСП або ПБУ роботи, які можуть створювати загрозу безпеці водолазів, а також викидати предмети та сміття забороняється.

2.376. Під час огляду опор (паль, оболонок, труб тощо) споруд естакадного типу водолаз не повинен обходити перешкоди більше ніж на 180°, при цьому він повинен стежити, щоб його шланг або сигнальний кінець не чіплявся за монтажні петлі та інші виступаючі деталі споруд.

Огляд підстав і опор висотою більше 12 м водолаз повинен починати з нижньої частини, піднімаючись у міру обслуговування конструкції і не порушуючи при цьому режим декомпресії.

Водолазу забороняється робити огляд гідротехнічних споруд, опор або споруд естакадного типу без рукавиць, також проходити під навислими над ґрунтом частинами споруд (тримати сигнальний кінець чистим, не давати великої слабини); оберігати скло ілюмінаторів або шолома-маски від ударів об виступаючі частини конструкцій.

2.377. Роботи з установки залізобетонних конструкцій (кутових блоків, оболонок, масивів, плит тощо) у гідротехнічну споруду повинні виконуватися при швидкості течії не більше 1 м/с. Під час робіт уночі або при обмеженій видимості повинно застосовуватися підводне та надводне освітлення.

2.378. Спуск водолаза під воду для установки залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду або її огляду дозволяється тільки після того, як нижня частина конструкції буде повністю перебувати на ґрунті не нижче встановленої конструкції або у висячому положенні над місцем її установки на відстані не більше 0,1 м по висоті від місця установки. Якщо під час опускання конструкцій необхідна присутність водолаза для спостереження за правильністю їх установки, водолазу дозволяється перебувати на спусковому кінці вище конструкції та осторонь від неї.

Під час установки залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду водолаз повинен перебувати на безпечній відстані від опущеної конструкції з таким розрахунком, щоб виключалася можливість притиснення його самого, а також шланга і сигнального кінця до сусідніх елементів. Безпечна відстань повинна визначатися проектом проведення робіт і радіусом дії кранової стріли з урахуванням габаритів вантажу.

2.379. Важкі елементи гідротехнічних споруд варто піднімати з ґрунту з урахуванням сил присмоктування, застосовуючи стропи, траверси та інші пристрої. Після остроплення та обтягування стропів водолаз повинен виходити на поверхню.

Дрібні камені, деталі та інші предмети варто піднімати в баддях, кошиках або з використанням храпців.

Просовувати руки або ноги в щілини між конструкціями гідротехнічних споруд для визначення зазорів між ними водолазу забороняється.

2.380. Під час обстеження або ремонту гідротехнічної споруди в районі спуску водолаза забивання паль підйом або спуск вантажів, переміщення плавзасобів та інші роботи в радіусі менше 50 м від місця роботи водолаза забороняються.

2.381. Під час візуального обстеження гідротехнічних споруд водолаз передає інформацію по зв’язку, а в необхідних випадках, робить виміри, замальовку окремих елементів підводних об’єктів.

Обстеження гідротехнічних споруд водолазами здійснюється горизонтальним або вертикальним шляхом.

2.382. Перед виконанням водолазних робіт на гідротехнічних спорудах водолази повинні бути ознайомлені із кресленнями (макетами) та їх улаштуванням або проінструктовані щодо заходів безпеки під час виконання робіт. Керівник водолазних робіт повинен переконатися, чи досить стійкі споруди і їх окремі елементи. Якщо споруди або їх елементи нестійкі і можуть загрожувати безпеці водолазів, спуски забороняються.

2.383. Проведення водолазних робіт з огляду та очищення водозабірних споруд без припинення роботи цих споруд забороняється.

Робота біля водозабірної споруди повинна проводитися відповідно до годинного графіка, з додатковим повідомленням адміністрації цієї споруди про місце і час роботи водолаза.

2.384. Для забезпечення безпеки водолазів під час проведення водолазних робіт на водопропускних спорудах і пристроях діючих гідровузлів повинні бути проведені такі заходи:

зупинити або закрити таку кількість агрегатів або затворів, щоб у радіусі не менше 50 м від місця роботи водолаза швидкість бігу води не перевищувала 0,5 м/с;

закрити напрямні апарати і спускові пристрої регулювання турбін;

вимкнути механізми пуску агрегатів, підйому затворів і відкриття воріт (зняти напругу, вимкнути гідравлічні пристрої тощо);

на вимкнених пристроях встановити таблички "Не вмикати, працюють люди".

2.385. Проведення будь-яких робіт під водою в зонах шлюзів, гідроелектростанцій, насосних станцій, гребель та інших споруд, без одержання відповідного письмового дозволу (допуску), який надається адміністрацією споруди або гідровузла, забороняється.

Дозвіл (допуск) на проведення водолазних робіт повинен надаватися адміністрацією гідротехнічної споруди у 2 примірниках. Один надається керівнику водолазних робіт, другий (копія) - начальнику вахти гідроспоруди.

У дозволі (допуску) повинно бути визначено:

характер роботи;

місце розгортання водолазної станції;

умови проведення водолазних робіт;

заходи безпеки під час проведення водолазних робіт.

Дозвіл (допуск) видається на строк, не більше однієї доби, із зазначенням точного часу початку і закінчення водолазних робіт.

2.386. Під час проведення водолазних робіт у районі гідротехнічних споруд пуск гідротурбін, насосів, маневрування затворами або шлюзування суден тощо забороняються.

Допуск до водолазних спусків дозволяється тільки після відключення силових електричних ланцюгів і ланцюгів керування механізмами.

2.387. Спуск водолаза дозволяється тільки в захисному пристрої (альтанці), що виключає можливість безпосереднього контакту водолаза з місцем фільтрації води.

Робота водолаза без захисного пристрою (альтанки) і спеціального огородження його від присмоктування може бути допущена за умов, зазначених у таблиці 16.

2.388. При пошкодженні на глибині більше 10 м незалежно від розмірів пошкодження і при глибині пошкодження менше 10 м, але при розмірах пошкодження більше зазначених у таблиці 16 робота водолаза повинна проводитися зі спеціальної захисної альтанки, а у разі, коли є небезпека, що тиск води може притягнути водолаза до пошкодженого місця або затягти його в наскрізний отвір, спуск водолаза до місця проведення робіт під водою дозволяється тільки після підведення до пошкодженої ділянки споруди дерев’яного щита (пластиру).

2.389. В окремих випадках можуть зустрічатися роботи, пов’язані з обстеженням та ремонтом гідротехнічних споруд (греблі, перемички, шлюзи, водозабори тощо). Порядок обстеження може бути різним залежно від характеру спорудження. Так, спорудження з масивної кладки обстежують горизонтальними ходами, ряжеві, пальні, шпунтові конструкції - вертикальними. В інших випадках напрямок огляду залежить від висоти підводної частини спорудження та місцевих умов.

2.390. Для горизонтальних ходів споруду розбивають на ділянки по 25-30 м, межі яких відзначають кінцями з тягарями або визначають за характерними місцями споруди, наприклад швами. Орієнтирами при вертикальних ходах служать два направляючі кінці з тягарями, які переставляють почергово у міру обстеження, при горизонтальних ходах - шви спорудження. Відстань між горизонтальними та вертикальними ходами встановлюють залежно від умов видимості під водою в межах від 1 до 5 м. У разі виявлення пошкоджень водолаз повинен встановити їх місце та розміри. Самі пошкодження можуть бути різними залежно від характеру споруди.

2.391. Споруди з масивної кладки частіше всього мають зсуви та нахили масивів, а також пошкодження самих масивів: поверхневі раковини, відколи та тріщини, відшарування бетону та інші дефекти. Споруди з бетону можуть мати різні пошкодження, а в деяких випадках - нахили через підмивання основи (ліжка), на якій вони встановлені.

2.392. Для фіксування результатів водолазного обстеження завчасно заготовляють схеми споруди для нанесення на них обстежених ділянок і знайдених пошкоджень та дефектів. Як правило, одноразово обстежують підводну частину споруди і прилягаючу до неї ділянку ґрунту, тому доцільніше мати дві схеми, на одній з яких відображені вертикальні та похилені частини споруди, а на другій - прилягаюча до неї ділянка ґрунту від основи споруди на задану ширину обстеження.

2.393. Найбільш суттєвим пошкодженням вважаються нахили споруджень, які можуть бути виявлені за положенням вертикальних направляючих кінців та спеціально занурених підвісів (мал. 27). Виявлені нахили заміряються за допомогою підвісів та лінійок. При нахилі стінок убік води підвіс утримують на її верхній кромці і водолаз заміряє лінійкою відстань між основою стінки та підвісом. Якщо стінка має нахил убік берега, водолаз наглядає за підвісом та подає команди під час його переміщення так, щоб тягар доторкнувся до основи стінки. У цьому разі величину відхилення заміряють лінійкою між верхньою кромкою стінки та ниткою підвісу наверху.

2.394. Розміри раковин у бетонній стінці та пробоїн у пальових і ряжевих конструкціях водолаз вимірює лінійкою у вертикальному та горизонтальному напрямках, а при великих розмірах пошкодження ці заміри проводять два водолази мірним лінем. Для проведення замірів глибини пошкодження на нього накладають планку, від якої проводять заміри в декількох місцях лінійкою або щупом.

2.395. Дрібні пошкодження - тріщини та шви, які розійшлися, водолаз замірює лінійкою в декількох місцях, кожний раз фіксуючи місце заміряння по глибині або горизонтальній відстані. Вимір пошкоджень та зносу пальних конструкцій водолази проводять штангенциркулем, встановлюючи їх на заданих глибинах. Після встановлення штангенциркуля в необхідному місці водолаз затискає його гвинтом та дає команду на підйом штангенциркуля на поверхню, де проводиться замір розміру пошкодження лінійкою.

2.396. Під час обстеження гребель та інших напірних конструкцій через небезпеку затягування водолаза напором води в промоїну він не повинен наближатися до неї. Для визначення місцезнаходження промоїни, її розмірів водолаз використовує жердину, яка має на кінці мішок із клоччям. Держачи жердину попереду по ходу обстеження, водолаз общупує поверхню ділянки спорудження, яке обстежується, і тільки впевнившись у відсутності присмоктування мішка, просувається вперед. Виявивши присмоктування мішка або напір води, водолаз повинен обережно обійти це місце та встановити характер і величину пошкодження.

2.397. Спуск водолаза до місця наскрізних пошкоджень для їх усунення проводиться, як правило, із застосуванням огороджуючого приладдя у вигляді захисної альтанки. Перед спуском водолаза з поверхні води проводиться зменшення живого попереку щілини шляхом закриття пошкодженого місця колодами, балками, трубами тощо. Для успішного виконання робіт із ремонту гідротехнічних споруд, які мають наскрізні підводні пошкодження, вибираються фізично сильні водолази, які мають досвід роботи на швидкій течії та добре знайомі з будовою гідротехнічної споруди та порядком виконання робіт.

2.398. Ефективність обстеження дна залежить від видимості під водою. Видимість під водою підрозділяється на 9 балів залежно від відстані між маскою або ілюмінатором до видимого у воді предмета (таблиця 17).

2.399. До водолазних робіт з обстеження та очищення дна акваторій допускаються водолази всіх кваліфікацій, що володіють прийомами остроплення та підйому затонулих предметів, користування простими такелажними інструментами і піднімальними застосуваннями та пристроями.

2.400. Пошук затоплених предметів або обстеження акваторій водолазним способом повинні здійснюватися тільки в тих випадках, коли це неможливо виконати іншими засобами виявлення предметів (тралення, підводне телебачення, акустичні засоби, пристрої для виявлення металу, гідролокатори, кінокамери тощо).

2.401. Круговий спосіб застосовується під час обстеження та пошуку на малих площах дна акваторії та здійснюється ходінням по ґрунту навколо баласту спускового кінця на відстанях від баласту, обумовлених довжиною ходового кінця. Як ходовий використовують кінець довжиною 15-20 м з мітками по всій довжині через 2-3 м залежно від видимості під водою. Пошук починається рухом по колу з радіусом, рівним довжині провідника від баласту до першої мітки. Варто почергово рухатися за годинниковою стрілкою та проти неї, щоб не заплутати ходовий кінець і шланг-сигнал.

2.402. Пошук по ходовому кінцю застосовується під час ретельного обстеження ґрунту в умовах поганої видимості, а також на течії. Водолаз рухається по заздалегідь прокладеному канату та в межах видимості робить пошук. Якщо ведеться пошук замулених предметів, крім вибухонебезпечних предметів (далі - ВНП), водолаз під час проходів обстежує ґрунт щупом або використовує прилади пошуку та виявлення.

Обстеження з альтанки, що буксирується, може виконуватися в будь-якому виді водолазного спорядження зі швидкістю не більше 1м/с.

2.403. Галсовий спосіб застосовується під час обстеження та пошуку на великих площах дна акваторії як з використанням підводних засобів руху, так і без. При цьому водолаз переміщується у квадраті пошуку галсами по надводних і підводних орієнтирах. Ширина обстежуваної смуги одного галса залежить від ступеня прозорості води і, як правило, не перевищує 15 м.

В умовах поганої видимості під водою під час використання підводних засобів руху галсовий спосіб застосовувати забороняється.

2.404. Водолазні роботи з очищення дна в місцях купання (на об’єктах для масового відпочинку) повинні проводитися на глибинах до 2 м, а в місцях, обладнаних для стрибків у воду, - на глибинах, що забезпечують безпеку під час пірнання.

2.405. До непізнаних предметів водолаз повинен підходити обережно, уважно вивчити їх особливості, написи на них і повідомити командиру спусків форму, розміри і зовнішні характерні ознаки.

У разі виникнення підозри, що виявлений невідомий предмет становить небезпеку вибуху, хімічного забруднення або зараження навколишнього середовища, командир спуску зобов’язаний негайно припинити водолазні роботи і повідомити про це керівника водолазних робіт для вжиття необхідних заходів. Місцезнаходження предмета повинне бути огороджене буями.

Вести водолазні роботи з остроплення та підйому предмета до його розпізнання та обстеження забороняється.

2.406. До плавання на підводних засобах руху (далі - ПЗР) допускаються водолази, що вивчили їх улаштування, правила експлуатації, техніку безпеки, здали залік ВКК і допущені наказом командира військової частини.

2.407. Плавання на ПЗР забороняється:

при швидкості течії більше 1 м/с;

при хвилюванні більше 2 балів;

при видимості під водою менше 3 м;

при атмосферній видимості менше 500 м;

при силі вітру більше 3 балів;

при наявності в районі обстеження льоду, у тому числі битого;

у судноплавних місцях;

у місцях, стиснутих для маневрування плавзасобу забезпечення;

у разі відсутності плавзасобу забезпечення.

2.408. Під час плавання на ПЗР швидкість руху повинна обиратися з урахуванням видимості під водою, швидкості течії, рельєфу дна та повинна забезпечувати огляд усієї поверхні дна району обстеження.

ПЗР повинні обслуговуватися плавзасобом, що вдвічі перевищує їх швидкість руху.

2.409. Під час виконання робіт із використанням ПЗР застосовується водолазне спорядження регенеративного типу із відкритою схемою дихання (в автономному варіанті). Тривалість перебування водолаза під водою визначається часом дії дихального апарата на робочій глибині обстеження та часом токсичної дії кисню. Під час роботи в спорядженні регенеративного типу особлива увага повинна приділятися контролю за витратою кисню з кисневого балона дихального апарата, що відбувається під час зміни руху ПЗР по глибині.

2.410. Водолазні спуски з використанням індивідуальних ПЗР проводяться з сигнальним або контрольним кінцем з буєм. Сигнальний і контрольний кінці повинні кріпитися безпосередньо на водолазі.

2.411. Під час плавання на індивідуальних ПЗР буй повинен мати позитивну плавучість не менше 5 кгс, довжина контрольного кінця повинна перевищувати глибину району водолазних спусків на 50%. Контрольний кінець на відстані 1,5 м від водолаза повинен бути в гумовій оболонці з метою виключення намотування його на гвинт ПЗР.

2.412. Для забезпечення нічних спусків або в умовах поганої видимості буї повинні бути світлими. У разі видимості на поверхні води менше 50 м спуски дозволяються тільки з використанням сигнальних кінців.

2.413. Під час початкової підготовки водолазів плавання на індивідуальному ПЗР дозволяється з сигнальним кінцем, закріпленим на катері (шлюпці) у водолаза, що забезпечує.

2.414. Плавання водолазів на індивідуальних ПЗР може проводитися як поодинці, так і у складі групи в "зв’язці". Кількість водолазів у "зв’язці" залежить від характеру завдання, що виконується, індивідуальних якостей водолазів і характеристик плавзасобу, що забезпечує.

При груповому плаванні на індивідуальних ПЗР у "зв’язці" кількість контрольних кінців на групу визначається в кожному конкретному випадку і повинна бути не менше ніж:

при парному плаванні - один контрольний кінець із закріпленням його на водолазі, що веде;

при більшій кількості водолазів у "зв’язці" - два контрольних кінці із закріпленням їх на першому та останньому водолазах.

2.415. Командир спуску під час використання технічних засобів зв’язку повинен постійно підтримувати зв’язок із водолазами, а також забезпечити постійне спостереження за буями контрольних кінців.

2.416. Під час плавання водолазів на ПЗР на плавзасобі забезпечення повинен бути в постійній готовності водолаз, що страхує, одягнений у спорядження з відкритою схемою дихання.

У разі втрати зв’язку із працюючим водолазом водолаз, що страхує, повинен негайно спуститися під воду по контрольному (сигнальному) кінцю і за потреби надати допомогу водолазу.

2.417. Для обстеження поверхні дна акваторії з використанням ПЗР одночасно спускати під воду більше трьох водолазів забороняється.

Парне (групове) плавання з використанням ПЗР в одному районі дозволяється тільки на паралельних курсах в одному напрямку з відповідним забезпеченням надводними плавзасобами кожного ПЗР.

2.418. Покладення ПЗР на ґрунт і сходження з нього водолаза здійснюються тільки з дозволу командира спуску за наявності надійного зв’язку з водолазом і буя контрольного кінця на поверхні. У цьому разі допускається використання контрольного кінця як сигнального. Місце покладення ПЗР на ґрунт попередньо оглядається на відсутність каменів та інших предметів, що заважають.

Термінове (аварійне) покидання кабіни-носія водолазом дозволяється тільки після вимкнення двигуна.

2.419. У надводному положенні водолазу забороняється виходити з кабіни та залишати ПЗР до приходу плавзасобу, що забезпечує, і подачі йому в руки кидального кінця з огинанням, що має плавучість.

Огинання кидального кінця повинно бути закріплено на водолазі до його виходу з кабіни.

2.420. Підходити на ПЗР до берега, корабля, причалу дозволяється тільки в надводному положенні з дотриманням заходів безпеки, щоб уникнути зіткнень, ударів і намотування на гвинти швартовних кінців.

2.421. Під час обслуговування підводних апаратів (далі - ПА) водолазами виконуються такі роботи:

віддача тросів спуско-піднімального пристрою судна-носія від підводного апарата під час його спуску на воду;

заведення троса з судна або шлюпки на ПА з метою буксирування та остроплення тросами СПП з подальшим підняттям і постановкою ПА в ангар судна-носія;

ремонт забортних отворів ПА;

пошук аварійного ПА та за потреби встановлення зв’язку з його екіпажем;

видалення намотування з рушіїв ПА;

надання допомоги екіпажу в разі виходу з аварійного ПА;

ліквідація протікання міцного корпусу;

остроплення та підйом із ґрунту аварійного ПА.

2.422. Організація водолазних робіт з обслуговування ПА повинна відповідати вимогам, викладеним у попередніх розділах цієї Інструкції.

Водолазні роботи виконуються, як правило, у плавальних комплектах спорядження.

3.1. Проведення підводних підривних робіт принципово не відрізняється від підривних робіт, які проводяться на суші. Вибухова речовина, приладдя для підриву та способи підриву однакові в обох випадках. Розташування зарядів у воді проводиться так, як і на суші, поверхневими зарядами або зарядами, які поміщаються в шпури. Як забивка зарядів під час підводних робіт використовується сама вода. Під час підриву об’єкта під водою може не бути розрахункової формули; у таких випадках можна користуватися формулою для підриву даного об’єкта на суші із зменшенням заряду для води на 25-50%. Зменшення заряду для підводних вибухів пояснюється тим, що вода як щільне, практично не стискаюче середовище має значну інерцію, а тому сприяє більшій концентрації енергії вибуху, збільшуючи тиск газів вибуху на об’єкт.

Особливості проведення підривних робіт у воді полягають у труднощах детального обстеження об’єкта, що підривається, впливі течії, недостатній видимості та потребі ретельної герметизації заряду і засобів підриву. Все це значно збільшує строки виконання підривних робіт. Тому для успішного виконання робіт необхідна продумана організація робіт та ретельне виконання правил безпеки.

3.2. Підводні підривні роботи виконуються водолазами, що пройшли відповідну підготовку, одержали кваліфікацію "водолаз-підривник" і допущені до проведення водолазних підривних робіт відповідно до вимог цієї Інструкції.

3.3. До керівництва підводними підривними роботами допускаються водолазні спеціалісти, допущені до керівництва цими роботами наказом командира військової частини. До виконання підривних робіт підвищеної складності повинні залучатися спеціалісти-сапери (підривники), призначені в установленому порядку.

3.4. Усі особи, що беруть участь у підривних роботах, включаючи весь обслуговуючий і допоміжний персонал, повинні бути проінструктовані з питань заходів безпеки під час підривних робіт керівником підривних робіт, ознайомлені з правилами безпечного використання вибухових речовин (далі - ВР) та засобів підриву (далі - ЗП), а також з порядком проведення підривних робіт на даному об’єкті, про що здійснюється запис у журналі інструктажів з охорони праці.

3.5. Перед початком підводних підривних робіт необхідно:

зібрати всі відомості про об’єкт, що підривається (креслення, описання, розповіді очевидців);

провести ретельну водолазну розвідку (обслідування) об’єкта;

провести розрахунки, скласти схему об’єкта, що підривається;

підготувати необхідні матеріали, ВР і приладдя для проведення підриву із запасом 20% розрахункових даних;

виготовити на березі та ретельно герметизувати заряди і вибухову мережу;

перевірити джерела живлення та електровимірювальні пристрої;

натренувати водолазів на суші і під водою, а також проінструктувати їх щодо заходів безпеки;

визначити межі безпечної зони як на березі, так і по акваторії, вжити заходів до безпеки особового складу, охорони плавзасобів та споруджень у межах цієї зони.

Про ведення підривних робіт керівник робіт повинен повідомити адміністрацію місцевої влади, старшого начальника даного району із зазначенням часу, місця робіт і маси зарядів, що підриваються.

Величина зарядів для об’єкта, що підривається, визначається керівником робіт.

3.6. Шнур, що детонує, ріжуть на відрізки чистим і гострим ножем на дерев’яній підкладці. Кожний розріз роблять на новому місці підкладки. Після кожного зрізу залишки шнура (крупинки ВР), що залишилися на ножі і підкладці, ретельно зчищають. Відрізати шнур, що детонує, вставлений у капсуль-детонатор (далі - КД), забороняється.

3.7. Забезпечення безпеки під час проведення підводних підривних робіт, приймання, транспортування, зберігання ВР і порядок їхнього обліку, а також виготовлення зарядів і їх підрив повинні відповідати вимогам чинного законодавства України.

3.8. ВР та ЗП, які застосовуються під час підводних підривних робіт, повинні відповідати вимогам відповідних державних стандартів або технічних умов, затверджених у встановленому порядку.

3.9. Підводні підривні роботи проводяться тільки вдень і лише у виняткових випадках за рішенням керівника підривних робіт на об’єкті, а уночі з обов’язковим забезпеченням місця робіт освітленням.

3.10. Підводні підривні роботи поблизу промислових, транспортних і інших об’єктів повинні проводитися за погодженням з адміністрацією цих об’єктів.

3.11. Під час проведення підривів рух транспортними шляхами, що перебувають у небезпечній зоні, повинен бути припинений. Час проведення підривів і припинення руху транспортними шляхами повинні бути погоджені з адміністрацією підприємств, що здійснюють експлуатацію цих шляхів.

3.12. Підривати підводні заряди дозволяється тільки електричним способом і за допомогою шнура, що детонує. Під час виконання підводних підривних робіт у районі укладання силових підводних кабелів дозволяється використовувати тільки шнури, що детонують. Підривати заряди під водою вогневим способом забороняється.

3.13. Водолазні підривні роботи виконуються зі шлюпки, з берега або з льоду. Вести підривні роботи із самохідних плавзасобів забороняється.

3.14. Під час виконання робіт зі шлюпки в ній повинно бути не більше 5 чоловік: водолазний спеціаліст - керівник підривних робіт, він же командир шлюпки, двоє веслярів, водолаз-підривник і водолаз, що страхує. В чотиримісній шлюпці дозволяється сполучати обов’язки водолаза, що страхує, і весляра. Один з веслярів повинен мати допуск до виконання обов’язків водолаза, що страхує. Іншим особам перебувати в шлюпці забороняється. Весь особовий склад шлюпки повинен бути в рятувальних жилетах.

3.15. У шлюпці може бути не більше 20 окремих зарядів загальною масою до 40 кг. При використанні шнурових зарядів гранична маса визначається керівником робіт з урахуванням технології їх укладання. Переносити заряд необхідно на носилках з бортиками висотою не менше 15 см. Заряди повинні укладатися тільки в кормовій частині шлюпки і так, щоб вони не могли зміщатися під час перевезення. Переносити та укладати в шлюпку заряди дозволяється особовому складу, що забезпечує підривні роботи, проінструктованому щодо заходів безпеки. Шлюпка з вибуховими речовинами повинна перебувати на відстані 4-5 м від водолазного бота (катера), і тільки в момент передачі заряду її підтягують до борта, передають заряд водолазу, що спускається, і відводять назад. ВР та ЗП повинні переноситися в окремих сумках або касетах. Детонатори і бойовики повинні переноситися тільки підривником або керівником підривних робіт. Переносити можна не більше 12 кг ВР. Перевозити в шлюпці із зарядами та засобами підриву інші вантажі забороняється.

3.16. В шлюпці забороняється виготовляти або переробляти заряди, перевіряти заряди та електродетонатори, перевіряти плавучість заряду зануренням у воду, виправляти ізоляцію зарядів або бойовиків, запалювати вогонь і курити.

3.17. Електрична мережа, яка використовується для підводних вибухів, повинна бути 2-провідною, складатися з проводів, надійно ізольованих від води. Використання води як зворотного проводу забороняється.

Як джерело струму для підриву варто використовувати конденсаторні підривні прилади і машинки.

3.18. Для підводних підривних робіт повинні використовуватися тільки водонепроникні електродетонатори, в яких, крім перевірки на провідність (справність містка накалювання), здійснюється перевірка відповідності їх опору, зазначеному на упаковці.

3.19. Під час ведення підривних робіт у відкритому морі підготовка зарядів повинна проводитися на судні (баржі) у спеціально відведеному місці або приміщенні, так само, як і на березі. Споряджені заряди повинні передаватися із судна (баржі) на шлюпку для наступної подачі водолазу-підривнику.

3.20. Проведення підривних робіт забезпечується телефонним або радіотелефонним зв’язком між судном і шлюпкою, з якої ведуться роботи.

3.21. Розфасовувати ВР, виготовляти заряди і монтувати електричну підривну мережу треба на березі, вантажити на плавзасіб у готовому для підриву вигляді, цілком або окремими лініями.

3.22. Перед укладанням зарядів на судні, що веде підривні роботи, піднімається сигнал (вдень - червоний прапор "H", уночі або при обмеженій видимості - червоний вогонь), що попереджає всі судна та інші плавзасоби про ведення підривних робіт.

При веденні підривних робіт з мостів, дамб і берега для виставляння сигналів встановлюють щоглу.

Під час виконання підводних підривних робіт, крім підйому попереджувальних сигналів, подаються звукові сигнали. Подача звукових сигналів голосом забороняється. Звукові сигнали повинні бути добре чутні, а світлові - добре видимі в межах небезпечної зони.

3.23. Роботи з укладання зарядів варто починати тільки після того, як керівник підривних робіт переконається, що в небезпечній зоні немає інших судів, плавзасобів, водолазів, що спускаються, людей, що купаються.

3.24. Під час проведення підводних підривів зарядів загальною масою до 50 кг робота водолазів та купання людей не допускаються в радіусі 1000 м, при зарядах масою більше 50 кг - у радіусі 2000 м.

3.25. Перед початком підривних робіт водолаз-підривник повинен спуститися під воду для огляду і підготовки місць закладання зарядів. Для подальших занурень водолазів до місць закладання зарядів необхідно від спускового кінця простягнути та закріпити ходовий кінець.

3.26. Під час всіх операцій з ВР необхідно дотримуватися обережності, не допускаючи різких поштовхів і струсів цих речовин. Курити і користуватися відкритим вогнем на відстані менше 100 м від місця розташування ВР та ЗП забороняється.

3.27. Провідники електродетонаторів і шнур, що детонує, повинні прикріплюватися до зарядів шпагатом так, щоб виключити передачу натягу провідникам детонаторів під час опускання зарядів під воду.

Для запобігання розривам проводів електричної підривної мережі на течії варто з’єднати заряди між собою рослинними канатами меншої довжини, ніж у проводів, що з’єднують.

3.28. Подача зарядів водолазу повинна здійснюватися відповідно до проекту проведення робіт.

Споряджений для закладання заряд повинен подаватися підривником або керівником підривних робіт безпосередньо в руки водолазу з берега, льоду або шлюпки, при цьому водолаз обов’язково повинен бути у воді не менше ніж по груди.

Подача споряджених зарядів водолазу, що перебуває у воді, по сигнальному кінці або будь-якому іншому канату, а також опускання їх на електричних проводах або шнурі, що детонує, забороняється.

3.29. Під час підготовки до підривних робіт дозволяється подавати на пеньковому кінці (або за допомогою будь-яких вантажопідйомних засобів) ВР та готові заряди (в упаковці та без неї), що не мають електродетонаторів або шнура, що детонує.

3.30. Водолазу варто подавати в руки тільки по одному спорядженому заряду. За потреби подачі водолазу декількох дрібних зарядів (загальною масою до 20 кг) їх варто вкладати в кошик із гніздами, що подають зі шлюпки.

3.31. Спуск водолаза зі спорядженим зарядом повинен проводитися по спусковому, а якщо потрібно, і по ходовому кінцю, закріпленому в місцях закладання заряду. Під час проведення підводних підривних робіт з берега спуск водолаза проводиться по ходовому кінцю. Спускаючись на ґрунт або об’єкт, водолаз тримає в одній руці заряд, а іншою рукою тримається за спусковий кінець.

3.32. Сигнальний кінець (кабель-сигнал) і водолазний шланг повинні йти в інший бік від електричних проводів, щоб вони не могли переплутатися.

3.33. Під час спуску водолаз не повинен допускати ударів, зачіпати проводами за будь-які предмети, а також притискати заряд до спускового або ходового кінця.

3.34. Після встановлення спорядженого електродетонатором або шнуром, що детонує, заряду, його провід (шнур, що детонує) повинен бути закріплений поблизу заряду. Після цього водолаз повинен простежити за тим, щоб, відходячи від заряду, не зачепитися за електричні проводи або шнур, що детонує. Після підйому водолаз повинен повністю вийти з води. Командир спуску повинен його оглянути та переконатися в тому, що працюючий водолаз не виніс на спорядженні проводи або шнур, що детонує, і самих зарядів. З цією самою метою піднімається з води водолазний трап.

3.35. Проводи електродетонаторів у всіх випадках, крім моментів їх перевірки і самого підриву, так само, як і проводи електричної підривної мережі, повинні бути коротко замкнутими та ізольованими.

3.36. Заряди великої довжини з піроксилінового пороху, що не мають проміжних детонаторів, дозволяється занурювати на ґрунт із корми несамохідних плавзасобів у міру буксирування їх по трасі прокладання або протягувати на канаті під льодом у разі роботи з льоду. Такі заряди підривають за допомогою бойовиків. Великі заряди укладаються на місце також без засобів підриву.

3.37. Перевірка справності електропідривної мережі, приєднання її до джерела струму та підрив зарядів дозволяються тільки після того, як водолаз, що встановлював заряди, буде піднятий з води, і коли шлюпка та засоби, що забезпечують, будуть відведені на безпечну відстань R (м), рівну 15? м, де м - маса заряду, що підривається, кг.

3.38. Підривати заряди дозволяється тільки підривнику - керівнику підривних робіт. Перед підривом варто переконатися, що вжито всіх необхідних заходів безпеки, всі водолази вийшли з води і забезпечена охорона меж небезпечної зони. Радіус небезпечної зони не повинен бути менше подвійної безпечної відстані.

Перед підривом зарядів особовий склад, що перебуває на березі або льоду, а також самохідний плавзасіб і шлюпка відходять на безпечну відстань, визначену керівником робіт.

3.39. Про проведення підривних робіт із самохідного плавзасобу сповіщаються інші кораблі (плавзасоби) підйомом прапора "H".

Заряд не можна підривати доти, доки інші кораблі (плавзасоби), якщо з них проводилися водолазні спуски, не нададуть відповідь на піднятий сигнал спуском своїх попереджувальних сигналів, що означає: "Всі водолази вийшли з води".

3.40. Перед проведенням підриву подається команда (сигнал) "Приготуватися", за цією командою звільняються від ізоляції і приєднуються до підривної машинки (джерела живлення) кінці магістральних проводів, підривна машинка заряджається (заводиться).

Після перевірки виконання попередньої команди подається команда (сигнал) "Вогонь", за якою натисканням кнопки "Вибух" (поворотом ключа, замиканням контакту) здійснюється підключення підривної машинки (джерела струму) до електропідривної мережі.

3.41. Піднятий сигнал (прапор "H") не дозволяється спускати доти, доки керівник підривних робіт не переконається, що підрив відбутися не може.

Після підриву зарядів проводи від’єднуються від джерела струму, замикаються коротко, вибираються із води та намотуються на котушку.

Якщо підриву не було, спуск водолаза для огляду зарядів і подальших робіт дозволяється тільки через:

30 хвилин - після відключення проводів у разі застосування електродетонаторів миттєвої дії;

45 хвилин - після відключення проводів у разі застосування електродетонаторів уповільненої дії.

Заряд, що не підірвався, піднімати наверх забороняється, він підривається іншим зарядом. Якщо заряд, що не підірвався, підірвати відразу не можна, поблизу нього повинен бути виставлений буй (віха), що попереджає про наявність заряду під водою.

3.42. Вести підривні роботи під час грози, туману, при рясному снігопаді та заливному дощі забороняється. Якщо підірвати закладений водолазом заряд до початку грози неможливо, то кінці магістрального електричного проводу варто ретельно ізолювати і на рослинному кінці (буйрепі) з буєм опустити на ґрунт. До поновлення підривних робіт люди та плавзасоби повинні бути відведені, а люди перебувати за межами небезпечної зони.

3.43. Підривні роботи припиняються у разі хвилювання понад 2 бали або вітру понад 4 бали. Під час виконання підривних робіт з берега або льоду повинні виконуватись такі самі правила подачі, перевезення та укладання зарядів, як і під час робіт із плавзасобів.

3.44. ВР розфасовується та укладається в заряди необхідної форми та ваги.

Порохоподібна ВР поміщається в оболонку. КД вставляють усередину заряду через отвір для засипання ВР. Пресована та плавлена ВР застосовується без оболонки.

Проводи електродетонатора та шнур, що детонує, закріплюють до заряду, щоб під час встановлення їх не пошкодити або не витягнути із заряду.

3.45. Під час спуску під воду водолазу дозволяється брати в руки не більше ніж один заряд. За потреби перенесення декількох невеликих зарядів їх підвішують на спеціальному поясі або опускають у кошику з гніздами (мал. 28).

3.46. Робота водолазів під водою повинна обмежуватися встановленням зарядів на об’єкті. Якщо місце встановлення заряду заросло водоростями або засмічене, водолаз очищає його, для забезпечення щільного прилягання заряду до конструкції, що підривається. Заряд закріплюється так, щоб він не зрушив з місця під впливом течії або натягання проводів.

3.47. Підрив зарядів шнуром, що детонує, без капсуль-детонаторів широко застосовується під час проведення підводних підривних робіт, оскільки встановлена їх висока надійність і мала загроза самопідриву водолаза під час доставки та встановлення заряду на місце під водою (мал. 29).

За цього способу на підготовлений заряд щільно накладають 6-8 витків шнура, що детонує, один кінець якого ретельно ізолюється від води мастикою або ізоляційною стрічкою, а до іншого кінця, який виходить на поверхню, перед підривом приєднується електродетонатор. ВР, яка боїться вологи, обов’язково повинна герметизуватися. Як герметичні оболонки можуть використовуватися банки, мішки, дерев’яні ящики, металеві труби, шланги тощо. Мішок із тканини (мал. 30), призначений для оболонки заряду, набивається сіном чи сухим піском та покривається зверху за допомогою щітки шаром смоли або мастики.

Для осмолення зарядних ящиків, шлангів застосовують вар з додаванням до нього 20% рідкої смоли. Замість вару можна брати напіврідку звичайну смолу, змішувати її з салом та додавати для стійкості 10-15% гашене вапно, попіл або сухий пісок. Як тільки смола застигне, набивку з мішка викидають та споряджають його ВР. Після наповнення мішка ВР змащують внутрішні сторони на глибину 7-10 см смолою чи мастикою та щільно зав’язують його в двох місцях. Якщо заряд ВР більше 5 кг, то мішок перев’язується кінцем для зручності перенесення його та зберігання електродетонатора від можливого висмикування із заряду. На мал. 31 показана герметизація заряду з використанням пляшки, металевої труби та відрізка шланга як оболонки. В металевих оболонках всі шви повинні бути ретельно звареними або запаяними. Паяння або зварювання після спорядження оболонки ВР не дозволяється. Для герметизації кришки та місця виведення провідників застосовується вар, смола та мастика.

3.48. В невеличкі шпури заряди вкладають під час підривання скельних порід. Шпури робляться водолазом за допомогою пневматичного бурильного молотка або вручну. За зарядом водолаз виходить на поверхню, де одержує кошик, в який зложені з’єднані шнуром, що детонує, заряди, та спускається по спусковому кінцю, притримуючи кошик, що опускається на тросі. Потім укладає заряди в шпури, слідкуючи за цілістю шнура, що детонує. Заложивши останній заряд, перевіряє цілість електропроводів, подає пустий кошик наверх та виходить з води.

3.49. У котловани укладають зосереджені заряди. Опускання заряду вагою більше 10 кг до місця закладки проводиться на тросі. Водолаз супроводжує заряд до ґрунту, підтягує його та укладає в котловані так, щоб запал був повернутий догори. Якщо одночасно підривається більше 50 кг ВР, водолаз вкладає заряди декількома зв’язками.