Про затвердження Інструкції з водолазних робіт у Збройних Силах України

Для витягування ланки ПМП використовується остропочний пристрій (мал. 11), виготовлений силами військ, який складається з круглої скоби діаметром 20-25 см-3 двома 15-метровими м’якими тросами 2 перегином 19-20 мм, затискачами 3 і петлями 4 на кінцях.

Водолаз, що робить остроплення, повинен одягти петлі остроплювального пристосування на ролики для складання ланки і закріпити їх. Для остроплення порома водолаз бере із собою додатковий кінець, за допомогою якого підтягує пристосування до ролика для складання ланки. Кругла скоба остропувального пристосування викидається на буй або залишається на плавзасобі для наступного з’єднання її з тяговим тросом. Часто доступ до роликів для складання ланки під водою ускладнений, тому остроплення можна робити за буксирні рими порома (ланки).

2.207. Витягування перекинутої техніки звичайно здійснюється тільки після її встановлення на ходову частину, тому що сила, потрібна для витягування перекинутої техніки, може бути в 5 разів більше її маси. Крім того, таке витягування техніки може привести до сильного її ушкодження.

2.208. Найбільш поширеним способом евакуації затонулої техніки є витягування її на берег. Командир підрозділу, виходячи з даних обстеження і наявних у його розпорядженні тягових засобів, наявності тросів і такелажного устаткування, складає розрахункову схему витягування.

Розрахункові схеми залежно від типу затонулої техніки, її стану, положення на дні і щільності ґрунту можуть бути трьох видів:

витягування техніки зі справною ходовою частиною по твердому ґрунту дна річки;

витягування техніки зі справною ходовою частиною по багнистому ґрунту;

витягування техніки волоком по ґрунту.

Розрахунок в усіх випадках зводиться до визначення необхідного тягового зусилля Rвит, що дорівнює силі опору витягуванню R застряглої техніки. Сила опору витягуванню R залежить від великої кількості причин (характеру техніки, що застрягла, її технічного стану, стану ґрунту дна тощо) і визначається за наближеними емпіричними формулами.

У першому випадку під час витягування техніки на гусеничній базі із справною ходовою частиною по твердому ґрунту сила опору витягуванню R визначається за формулою

Середнє значення коефіцієнта фі для гусеничних машин у разі кам’янисто-піщаного дна буде дорівнювати 0,15-0,20, а у разі мулистого ґрунту - 0,20-0,25.

У другому випадку сила опору витягуванню R визначається за формулою (для значень альфа до 60° і h до 1,5 м)

Орієнтовні значення тягових зусиль, необхідних для витягування техніки, наведені в таблиці 14.

У третьому випадку під час витягування понтонів, поромів волоком по ґрунту, сила опору витягуванню R визначається за формулою

Однак, такий розрахунок сили опору витягуванню R не завжди виявиться повним, тому що можуть виникнути додаткові опори, викликані заклинюванням гусениць, розбіжністю сили тяги з напрямком витягування, заповненням техніки, наносним піском або мулом. Тоді це додаткове зусилля визначається за формулою

Таким чином, залежно від розрахункового тягового зусилля (опору), необхідного для витягування техніки на берег, підбирають тягач або лебідки і необхідні буксири. Залежно від об’єму робіт командир підрозділу призначає команду евакуації під керівництвом офіцера. Склад команди та її оснащення можуть змінюватись під конкретну задачу. Як правило, команда повинна складатися з двох розрахунків: берегового і водолазного.

2.209. Береговий розрахунок, виходячи з прийнятої схеми витягування, обирає місце і встановлює тяговий засіб, влаштовує анкер, розмотує тяговий трос, а у разі використання поліспаста робить запасовку троса в поліспаст і укладає його на плавзасіб для подачі до затонулої техніки.

2.210. Водолазний розрахунок робить остроплення затонулого засобу і за потреби розчищення траси витягування. Спуски водолазів для остроплення здійснюють з плаваючих засобів, обладнаних для проведення водолазних робіт. Орієнтуючись по бую, прикріпленому до затонулого транспорту, плаваючий засіб, обладнаний для водолазних спусків, надійно закріплюється на якорях 3-5 м вище за течією від затонулого транспорту. На течії понад 0,8 м/с, як правило, необхідно використовувати важкі якорі.

2.211. Остроплення колісних автомобілів доцільно робити за задній буксирний гак. Якщо буксирний гак вирваний, то за задню частину рами. У цьому випадку під час витягування не відбувається вивертання передніх коліс і вони вільно рухаються коліями, проробленими задніми колесами автомобіля (особливо в слабких ґрунтах).

2.212. Для остроплення використовується заздалегідь заготовлений трос із петлями на кінцях довжиною біля 15 м, один кінець якого кріпиться водолазом до буксирного гака, другий викидається (на буй) або залишається на плавзасобі для наступного з’єднання його з тяговим тросом.

2.213. Подача тягового троса від тягача (лебідки) до затонулої техніки здійснюється за допомогою плавзасобів. Кінець тягового троса обов’язково повинен бути закріплений на плавзасобі, а сам трос акуратно складений зигзагом на його платформі. З’єднання остропувального троса з тяговим здійснюється на плавзасобі за допомогою такелажної скоби, яка після з’єднання тросів обов’язково повинна бути зашпунтована.

2.214. Схема підйому затонулої техніки визначається масою і конструкцією засобу, що піднімається, наявністю понтонів (поромів), вантажопідйомних і такелажних засобів.

З ПМП можуть бути використані 40- або 60-тонні пороми, дообладнані укосиною. Під час вибору схеми підйому і вантажопідйомних засобів необхідно, крім маси затонулого засобу, враховувати сили присмоктування його до ґрунту. Під час розрахунків підйому затонулої техніки сили присмоктування виражаються коефіцієнтом, що є відношенням сили до піднімальної маси затонулої техніки.

Коефіцієнт сили присмоктування (Кп ) для різних ґрунтів наведений у таблиці 15.

Затонула техніка, виготовлена з металу, у воді втрачає біля 15% ваги. У цьому разі піднімальна сила буде виражатися формулою

Відривна сила розраховується за формулою

Для підйому затонулих засобів можуть використовуватися ланки ПМП, з яких збирається 40- або 60-тонний пором з укосинами, виготовленими з підручних матеріалів силами військ (малюнки 12, 13).

2.215. Для дообладнання укосиною пором причалює до берега так, щоб нижні сполучні вушка порома були повернені до берега. На другій понтонній ланці порома встановлюється і кріпиться тросами до замка порома лебідка. Потім до порому підноситься заздалегідь зібрана укосина, башмаки якої сполучаються з вушками порома і кріпляться штирями. Одна стійка укосини кріпиться сполучним висувним пальцем, наявним на вушку порома, друга - пальцем перетином 50 мм і довжиною 150-180 мм з отвором для шплінта. Тут само, на березі, до верхнього кінця укосини за допомогою тросової петлі кріпиться верхній блок поліспаста і кінці відтяжок. Нижній блок поліспаста тимчасово для підйому укосини закріплюється за нижню схватку укосини, після чого відбувається запасування троса в поліспаст.

Підйом укосини здійснюється лебідкою, встановленою на поромі, доти, доки кут, утворений укосиною і дзеркалом води, не буде дорівнювати 60°. У такому положенні укосина закріплюється відтяжками за верхні ґудзики другої (у 60-тонному поромі третьої) понтонної ланки порома. Перетин відтяжок береться не менше 13,0 мм. Щоб запобігти складанню понтонних ланок порома під час підйому затонулої техніки, ланки в палубній частині з’єднуються між собою чотирма тросовими стяжками. Після закріплення укосини відтяжками нижній блок поліспаста відв’язується від нижньої схватки і до нього приєднується піднімальна балка. Зібраний пором повинен мати не менше 3-4 якорів.

2.216. 40-тонним поромом, обладнаним укосиною, можна піднімати вантажі до 5 т. Для підйому вантажів до 8 т необхідно використовувати 60-тонний пором.

2.217. Остроплення гусеничних плаваючих засобів здійснюється за осі двох середніх опорних катків, за правий (лівий) передній буксирний гак і за ліву (праву) вісь заднього опорного катка. Кріплення тросів за осі катків здійснюється такелажною скобою.

2.218. Остроплення понтонних автомобілів здійснюється в чотирьох точках. Біля передньої частини кріплення здійснюється двома тросами, пропущеними під буфер і закріпленими на буксирних гаках. В задній частині автомобіля кріплення здійснюється за задні зовнішні колеса. Петля троса пропускається через отвори диску колеса, протягується між колесами назовні і за допомогою такелажної скоби з’єднується з тросом.

2.219. Підйом засобів здійснюється лебідкою, встановленою на поромі, з дотриманням запобіжних заходів. Під час підйому затонулих плаваючих засобів доцільно в момент виходу їхніх бортів із води робити відкачку води, що полегшить подальший підйом. Для відкачування води, використовуються будь-які насоси. Після підйому затонулий засіб разом із поромом буксирується до берега.

2.220. Для підйому затонулої техніки можуть використовуватися надувні морські суднопідйомні понтони типу МСП-5 і МСП-10 вантажопідійомністю відповідно 5 і 10 т. Остроплення затонулих засобів здійснюється за такі точки, що забезпечують їхній підйом без ушкодження. Наповнення понтонів повітрям здійснюється від пересувної компресорної станції водолазної.

2.221. Підйом затонулих засобів може здійснюватися також і за допомогою плавучих кранів. Для виконання підйомних робіт у цьому випадку стропи заводяться під затонулий засіб або понтон. Ця операція може бути виконана шляхом підрізання провідника, проштовхування провідника за допомогою жердини під затонулий засіб, за який потім протягується строп, або шляхом протягування провідника через промитий тунель.

Після підрізання провідника водолаз заводить його під носову або кормову частину затонулого засобу і дає йому правильний напрямок, після чого саме підрізання виконується з поверхні лебідками або буксируванням. Робота з промивання тунелів здійснюється струменем води під великим тиском від мотопомпи.

2.222. При огляді тунелю під час промивання, щоб не опинитися під струменем води з великим тиском, рекомендується припиняти подачу води до шланга або знижувати тиск.

2.223. Коли стропи підведені під судно, їх обтягують, потім усі вони одягаються на гак плавучого крана, підв’язуються під ним і знову рівномірно обтягуються. Як тільки стропи почнуть переміщатися до середини судна, водолаз зупиняє роботу і накладає найтови, закріплюючи їх за міцні частини судна.

2.224. В процесі підйому озброєння і техніки плавучим краном водолазом здійснюється остроплення за міцні деталі, або ж стропи підводяться знизу для обхвату техніки, що піднімається.

2.225. Підйом і евакуація затонулої техніки можуть здійснюватися також і комбінованим способом (мал. 16). Сутність комбінованого способу у здійсненні евакуації затонулої техніки тяговим засобом з берега за допомогою троса, запасованого в поліспаст, один блок якого кріпиться до плавучої опори, а другий - до затонулої техніки. Як плаваюча опора можуть бути використані різних типів пороми табельних переправних парків.

Для евакуації затонулої техніки масою до 25 т доцільно використовувати 60-тонний пором ПМП. Як поліспаст використовуються будь-які блоки, що забезпечують своєю вантажопідйомністю підйом затонулої техніки.

Улаштування зібраного порома (без напівланки) здійснюється біля берега. У центрі порома до покладених брусів (прогинань, балок) знизу за допомогою троса прикріплюється верхній блок поліспаста. Другий блок поліспаста влаштовується на березі і здійснюється запасування тросу в поліспаст. Спочатку трос вводиться через нижній блок на верхній, знову до нижнього блока і так далі залежно від кратності поліспаста.

Після запасування троса в поліспаст нижній блок поліспаста укладають на пором так, щоб не переплутати гілки троса в поліспасті. Інший трос, що виходить із нижнього блока поліспаста, зигзагоподібно укладається на палубі порома, кінець якого прикріплюється до тягового засобу на березі. Пором буксирується до місця остроплення затонулої техніки з розмотуванням троса. В міру встановлення порома над затонулим об’єктом нижній блок поліспаста обережно опускається у воду, а в пором вводиться і закріплюється напівланка.

2.226. Спуск водолаза для остроплення проводиться безпосередньо з порому. Остроплення затонулої техніки полягає в під’єднанні нижнього блока поліспаста до буксирного крюка затонулої техніки, після попереднього натягування тягового троса якоря, на якому стояв пором.

2.227. Основним способом евакуації затонулої техніки взимку є витягування її на берег по дну річки або підйом на лід з подальшою буксировкою на берег. Виконання робіт починається з визначення несучої спроможності льоду в різних точках робочого майданчика і на трасі від робочого майданчика до берега. Несуча спроможність льоду за температури 0-30° С залежить в основному від його товщини. Мінімальна товщина льоду визначається за формулою

Під час короткочасних відлиг (не більше трьох діб) розрахункова товщина льоду, обчислена за формулами або визначена за таблицею 13, збільшується на 25%. Організація робіт з витягування затонулої техніки залежить від несучої спроможності льоду. Якщо несуча спроможність льоду настільки мала, що не дозволяє вести будь-які підготовчі роботи і, насамперед, робити спуск водолазів із льоду для остроплення затонулої техніки, то здійснюється суцільна майна від затонулої техніки до берега і роботи з витягування проводяться так само, як і влітку.

2.228. Якщо несуча спроможність льоду дозволяє вести підготовчі роботи з остроплення затонулої техніки з льоду, то в цьому випадку над затонулим засобом здійснюється ополонка для спуску водолазів, біля берега для виходу затонулого засобу вирубується майна, між ополонкою і майною у льоду здійснюється наскрізна канава для спуску під лід тягового троса. Спосіб остроплення та остропувальні пристосування використовуються такі самі, як і влітку.

2.229. Водолаз, що спустився під лід, прикріплює до затонулого засобу остропувальне пристосування, другий кінець якого на поверхні льоду з’єднується такелажною скобою з кінцем тягового троса від тягача (лебідки), після чого трос через вирубану в льоду канаву опускається на дно.

2.230. За великої товщини льоду або значної віддаленості затонулого засобу від берега замість наскрізної канави від берегової майни до затонулої техніки по прямій лінії робиться ряд невеликих ополонок. Під ними від берега за допомогою багрів пропускається дерев’яна жердина з прив’язаним до неї пеньковим канатом. За пеньковий канат від тягача протягується тяговий трос, що потім і з’єднується з остропувальним пристосуванням, приєднаним до затонулої техніки. Якщо затонулий засіб знаходиться поблизу берега, біля берега робиться одна майна. В неї спускається водолаз із тонким тросом і блоком, за допомогою яких йому подається кінець тягового троса для закріплення до затонулого засобу.

2.231. Підйом затонулої техніки на лід можливий за умови товщини льоду, яка витримує сумарне навантаження від техніки, що піднімається, і піднімального пристрою.

2.232. У разі обпирання піднімального пристрою на опори малої площі (ноги укосини) тривкість льоду перевіряється на місцеве продавлювання. Питомий тиск опори на лід не повинен перевищувати 9 кгс/см-2. Якщо питомий тиск опори на лід більше припустимого, під неї робляться підкладки з колод.

Найбільш поширеним способом підйому затонулої техніки на лід масою до 10 т є підйом із використанням двоногої дерев’яної укосини, що виготовляється з двох колод довжиною по 7 м, діаметром 20 см, з’єднаних у верхній частині болтом і схватками (мал. 16).

Укосина підтримується вантою із сталевого троса діаметром 15,5 мм, закріпленою одним кінцем за верх укосини, а другим за анкер, закладений під лід на відстані не менше 10 м від основи укосини (мал. 17).

Підйом затонулої техніки проводиться тягачем або лебідкою тягача через поліспаст із використанням балки, що піднімає.

2.233. Підйом затонулих кораблів і суден, бойової техніки (далі - об’єктів) є найбільш важкою і тривалою за часом підводною роботою, сутність якої зводиться або до відновлення плавучості об’єкта, або до прикладення до нього зовнішніх піднімальних зусиль.

2.234. Для суднопідйомних робіт характерні всі види водолазних робіт:

обстеження об’єкта для розробки проекту його підйому;

герметизація відсіків і видалення з них води та непотрібних вантажів, грунторозмивочні та грунтоприбиральні роботи, пов’язані із заведенням підкільних стропів;

трудомісткі такелажні роботи, які проводяться під час остроплення та найтовки понтонів;

роботи, пов’язані з усуненням пошкоджень корпуса і трубопроводів для забезпечення герметичності об’єкта в процесі постановки його на плав.

2.235. Перед обстеженням затонулого об’єкта необхідно проінструктувати водолазів щодо порядку ведення робіт, ознайомити за схемами або кресленнями з розташуванням його надбудов, відсіків, внутрішніх приміщень, головних механізмів і систем, з характером і масою вантажу, що підлягає вивантаженню, можливими способами його остроплення та із заходами безпеки під час виконання цих робіт.

2.236. Водолазне обстеження проводиться досвідченими водолазами, а у найбільш відповідальних місцях воно проводиться двічі різними водолазами. У випадку, коли результати обстеження двома водолазами збігаються, вони заносяться до акта обстеження затонулого об’єкта (додаток 25). У разі розбіжностей результатів обстеження вони перевіряються третім водолазом більш високої кваліфікації (або водолазним спеціалістом).

2.237. Спусковий кінець для спуску першого водолаза на затонулий об’єкт повинен опускатися, за можливості, безпосередньо на місце майбутніх робіт. Під час обстеження затонулого об’єкта ззовні, водолаз повинен бути дуже уважним, щоб не провалитися у відкритий люк або пробоїну, а також постійно стежити за чистотою шланга-кабелю.

2.238. Обстеження затонулого об’єкта, як правило, проводиться двічі: після його виявлення і безпосередньо перед початком суднопідйомних робіт. У випадку, якщо перед першим обстеженням об’єкта і розробкою проекту пройшов значний час (місяць або більше), необхідно провести додаткове передпроектне обстеження. Питання, що підлягають з’ясуванню під час обстеження, визначаються тим, хто розробляє проект підйому.

Додаткове обстеження може проводитися й у тому випадку, коли між розробкою проекту і початком робіт був шторм.

2.239. Обстеження проводиться для з’ясування та уточнення таких даних:

положення затонулого об’єкта на ґрунті і його стан;

характер та обсяг наявних пошкоджень.

2.240. Визначення положення затонулого об’єкта на ґрунті проводиться виміром глибини до ґрунту (8-10 вимірів) біля бортів корабля, його штевнів, а також глибина до палуби в цих самих місцях. Глибини виміряються лотом зі шлюпки (місця установки лота стосовно затонулого корабля вказує водолаз, що перебуває в цей час на ґрунті).

2.241. Глибина занурення країв і бортів у ґрунт може визначатися за формулою

Також для визначення глибини занурення країв і бортів у ґрунт керівник робіт вказує місця, де водолаз лотом визначає відстань від палуби до ґрунту (ставить на лотліні мітки, що відповідають точкам проміру), а потім на поверхні виміряється відстань від відповідної мітки до кінця лота. З цією метою також можна використовувати водолазну рулетку.

Результати вимірів наносяться на ескіз корабля, отримані точки з’єднуються лінією, що визначає рельєф ґрунту вздовж борту.

За результатами промірів складається планшет глибин, на якому відзначаються окремі великі перешкоди (камені, частини корпусу, суднові конструкції тощо) для визначення можливості підходу до об’єкта. На планшеті глибин також схематично зазначаються положення корабля, масштаб, відхилення горизонту води від найменшого теоретичного рівня (повна, середня і мала вода).

На великих глибинах планшет складається за даними обстеження підводним апаратом.

2.242. Характер і щільність ґрунту встановлюються під час аналізу проб, які беруть водолази. Проби ґрунту відбираються в декількох місцях по довжині корабля і поблизу його як з поверхні ґрунту, так і на глибині до двох метрів у спеціально відмитих контрольних котлованах. Твердість ґрунту визначається щупом, одночасно виміряється товщина мулу над ґрунтом. За винесеними 6-8 пробами на місці проводиться їх аналіз (визначаються коефіцієнти пористості для пісків, консистенція для глин, кут природного укосу). Щільність ґрунту визначається зважуванням.

2.243. Курс затонулого корабля визначається за компасом рятувального судна, яке становиться у створ кормової і носової вішок.

Крен і диферент затонулого корабля визначають за допомогою водолазного маятникового креноміра або шляхом вимірів. Під час виміру кутів кренометр установлюється на конструкціях корабля, поверхні яких мають посадку без крену та диференту, строго горизонтальні або вертикальні та розходяться поблизу його міделя. Для визначення крену водолаз ставить кренометр на палубу в діаметральній площині, очистивши його від ґрунту. Зсув кренометра стосовно діаметральної площини корабля призводить до неправильних показань внаслідок впливу прогину бімсів. Встановивши кренометр, водолаз віддає стопор маятника, що кренить, на початок шкали. Приводить маятник у стан спокою і затискає стопор. У разі гарної видимості під водою повідомляє дані по телефону або подає кренометр наверх, де і відраховують кут крену.

2.244. Роботи по заміру глибин проводять зі шлюпки. Глибини вимірюють із можливою точністю, застосовуючи для малих глибин футшток, а для великих - лот, який встановлюється на об’єкті водолазом. Прозорість води визначають стандартним диском, а швидкість течії за допомогою гідрометричної вертушки.

2.245. За наявності креслень, формулярів та інших документів головні розміри затонулого корабля перевіряються водолазом. Крім того, він знімає розміри надбудов та визначає місця розташування на палубі щогл, палубних механізмів тощо. За відсутності креслень і документації водолаз заміряє основні розміри затонулого корабля за допомогою мірного ліня (лотліня), що закріплюється в початковій точці та розмотується з котушки до кінцевої точки і там закріплюється, не допускаючи при цьому провисання лотліня. Потім водолаз перевіряє проходження ліня, одночасно по його довжині (за потреби) наносить мітки, що відмічають будь-які примітні вироби на кораблі, при цьому він повідомляє по телефону, чому відповідає кожна мітка. Лінь з кінцевими та проміжними марками піднімається на поверхню, з нього знімаються необхідні розміри. Вертикальні розміри на затонулому кораблі виміряються лотом. За наявності документів із цього або однотипного корабля робота спрощується і зводиться до підтвердження документальних даних фактичними.

2.246. У разі повної відсутності інформації водолаз встановлює такі основні розміри і характеристики корабля:

клас, тип, назву корабля або його номер;

довжину корабля по верхній палубі;

ширину корабля по міделю (по верхній палубі);

висоту борту біля міделя;

довжину, висоту і розташування надбудов;

наявність якорів у клюзах, приблизну довжину витравленого якірного ланцюга і її напрямок стосовно діаметральної площини корабля;

розміри вантажних трюмів, їх розташування, розміри люків і комінгсів, розміри та розташування вентиляційних шахт;

тип керма, кількість гребних гвинтів;

форму та конфігурацію форштевня, ахтерштевня, корми корабля, наявність бортових кілів, розташування щогл, палубних механізмів тощо.

2.247. Під час зовнішнього огляду затонулого корабля визначаються:

наявність ілюмінаторів, їх кількість і стан (розбиті, закриті, відкриті);

ступінь обростання корпусу;

положення і стан рулів;

наявність виступаючих за борт предметів і обладнання (шлюпбалки, канати, патрубки циркуляційних трас тощо);

пошкодження корпусу (місцезнаходження, надводні та підводні, розміри пробоїн: малі - до 0,2 м-2, середні - до 0,5 м-2, великі - до 2 м-2, дуже великі - понад 2 м-2, їх кількість і конфігурація). Форма і розміри пробоїн визначаються за допомогою шаблонів (дротового або шляхом окреслення на дерев’яному шаблоні) або зняттям вимірів (водолазними лінійками, рулетками або лінями), при цьому встановлюються наявність тріщин, вм’ятин, величина і напрямок загину заусенців (всередину або назовні корпусу). У випадку, коли пробоїна частково перебуває у ґрунті, проводиться розмив і видалення ґрунту в даному місці, після чого визначаються розміри та характер пробоїни;

стан надбудов, ангарів, рубок, палуб, комінгсів люків, пускових установок, торпедних апаратів тощо;

наявність ґрунту на палубі корабля;

стан днища, наявність у ньому пошкоджень;

наявність і кількість ґрунту в трюмах і відсіках корабля, особливо у відсіках із пробоїнами та у суміжних з ними відсіках;

положення та стан котлів і головних механізмів (збереглися на фундаментах або зірвані з них тощо);

наявність, характер, кількість і стан вантажу в трюмах і на верхній палубі.

До складу водолазного обстеження може бути включено одержання інших даних, які виявляться необхідними у кожному конкретному випадку.

2.248. За результатами обстеження складається акт обстеження затонулого об’єкта (додаток 25), до якого додаються:

планшет глибин;

ескіз (фотографії) загального розташування і положення об’єкта на ґрунті;

ескізи (фотографії) виявлених пошкоджень.

2.249. Ескіз виявлених пошкоджень може бути сполучений з ескізом загального розташування і положення об’єкта на ґрунті. Крім того, в акті докладно описують обставини аварії і загибелі корабля, а також заходи, вжиті для порятунку, записують мету і можливість підйому корабля, обґрунтовують найбільш доцільний метод підйому, тривалість робіт і пору року, коли можна проводити роботи, вказують основні необхідні плавучі та технічні засоби. Можливо, що обстеження дасть підставу вважати підйом недоцільним. У висновку акта таке рішення обґрунтовується. Акт підписується керівником робіт і особами, що виконували обстеження. Після перевірки повноти і якості даних, акт підписується і затверджується посадовими особами корабля і організації ЗС України.

2.250. Перед вивантаженням вантажів або розбиранням механізмів водолази повинні бути проінструктовані керівником водолазних робіт щодо того, як і в якій послідовності буде проводитися вивантаження або розбирання, а також зняття механізмів. Вести розвантажувальні роботи треба тільки справними вантажопідйомними пристроями і механізмами, а також надійними канатами, стропами і загарбними пристосуваннями. Їх необхідно оглянути та перевірити перед початком роботи. Стропи, канати повинні мати клейма або бирки, що вказують на їх вантажопідйомність.

2.251. Перед остропленням вантажу або секцій металоконструкцій водолаз зобов’язаний оглянути вантаж, визначити його масу та центр ваги металоконструкцій, перевірити чи немає попереджуючого напису на тарі "Обережно", "Скло", "Верх не кантувати" тощо, обрати спосіб остроплення і переміщення вантажу.

2.252. Під час остроплення вантажів водолаз повинен уважно стежити за тим, щоб його шланг або сигнальний кінець не потрапив під стропи.

Водолаз повинен надійно остропувати вантаж таким чином, щоб у підвішеному стані він був добре збалансований і не міг вивалитися зі строп. За потреби для підйому вантажу повинні застосовуватися вантажопідйомні пристрої (траверси, балансири).

2.253. Перед підйомом вантаж повинен бути піднятий на невелику висоту і витриманий не менше 5 хвилин для перевірки надійності остроплення. За відсутності видимості під водою вивантаження вантажів за участю водолазів не допускається. Проходити, стояти або виконувати будь-які роботи під вантажем, що піднімається, забороняється.

Спускатися і підніматися на вантажному канаті водолазу забороняється.

2.254. Піднімаючи вантаж із трюму (відсіку) після обтягування його стропом водолаз повинен вийти на палубу корабля (судна), дати команду про підйом вантажу і вести спостереження за виходом вантажу із просвіту люка. Після початку підйому вантажу із трюму, переконавшись, що вантаж піднімається, вільно виходить із просвіту люка, водолаз у разі роботи на глибинах до 30 м повинен відійти убік на безпечну відстань. У разі роботи на глибинах більше 30 м, а також за відсутності видимості водолаза піднімають на першу зупинку або на поверхню. Під час підйому або спуску вантажу направляти його руками забороняється.

Водолазу забороняється перебувати в зоні радіуса дії стріли вантажопідйомного пристрою з урахуванням габаритів вантажу.

Залишатися в трюмі під час підйому вантажу водолазу забороняється. У випадку захвату шланга або сигнального кінця, в будь-якій іншій ситуації підйом повинен негайно припинятися за першою вимогою працюючого водолаза, після чого водолаз і командир спуску повинні вжити заходів щодо звільнення шланга або сигнального кінця.

2.255. Під час розвантаження затонулих об’єктів з метою запобігання небезпечному завалу остроплення та підйом вантажів варто починати з верхнього укладання. Для підйому сортового заліза, бочок та іншого вантажу в штатному упакуванні необхідно застосовувати спеціальні пристосування (захвати, струбцини, храпці тощо).

Не можна захоплювати струбцинами більше одного стандартного листа і профільного прокату. За наявності отворів потрібно застосовувати чекелі, а не струбцини. Водолаз, що застосовує струбцини, повинен переконатися у тому, що вони перебувають у справному стані і захоплюють вантаж досить міцно та надійно. За сили вітру 4 бали і більше забороняється підйом вантажів, що мають парусність. Листи, профілі та інші вантажі довжиною більше 4 м потрібно піднімати за допомогою коромисла.

Дрібні вантажі допускається піднімати в металевих сітках і кошиках.

Під час остроплення великогабаритних секцій металу з використанням підводно-вибухового методу водолаз повинен стежити за тим, щоб стропи не потрапляли на гострі краї конструкцій, для чого необхідно використовувати дерев’яні подушки. Під час підйому великогабаритної секції плавкраном водолаз повинен попередньо вийти наверх.

Розвантажувальні роботи під водою із застосуванням незручних для використання одним водолазом загарбних пристосувань повинні виконуватися не менше ніж двома водолазами.

Піднімати або опускати вантажі та металоконструкції треба плавно, без ривків і на малій швидкості.

2.256. Всі операції з розвантаження під водою виконуються за командами водолаза, що робить остроплення. Пропускати або вибирати піднімальний строп без команди водолаза, а також пересувати корабель, з якого ведуться роботи, під час перебування водолаза під водою забороняється.

2.257. Розвантажувальні роботи необхідно припиняти за умови хвилювання поверхні води у місцях проведення робіт понад 2 бали, а вивантаження вибухонебезпечних вантажів - за хвилювання понад 1 бал.

2.258. Вивантаження вибухонебезпечних і хімічно небезпечних вантажів (боєприпасів, вибухових речовин, горючих рідин, газів, отрутних і отруйних речовин) проводиться відповідно до спеціально розроблених інструкцій і під керівництвом фахівців (саперів, артилеристів, хіміків).

2.259. До пошуку та підйому боєприпасів допускаються водолази, що пройшли спеціальну підготовку та здали іспити відповідній ВКК.

Під час робіт з підйому боєприпасів із затонулих кораблів забороняється:

робити удари по боєприпасах, що перебувають як в упаковці, так і без неї;

перекантовувати і кидати ящики з боєприпасами;

відвертати головні або донні підривники, від’єднувати снаряд від гільзи, розкривати упаковку із зарядами.

2.260. Після аналізу результатів водолазного обстеження і виконання необхідних інженерних розрахунків визначають піднімальну масу корабля і точки прикладання піднімальних зусиль. На підставі розрахунків розробляють схему розміщення піднімальних стропів, після одержання якої водолази приступають до розмітки тунелів.

Розмітка місць положення тунелів проводиться за допомогою прядив’яного ліня, на якому в місцях, де за проектом намічене промивання тунелів, ставляться мітки з позначенням границь тунелів. Водолаз натягує розмічений лінь по борту затонулого корабля і закріплює його біля палуби. Правильність установки ліня повинна визначатися за місцезнаходженням корабельних конструкцій. У місцях міток на ліні водолаз приєднує вертикальні вагомі (до пристроїв на палубі або до приварених до борту обухів), що йдуть до ґрунту і служать покажчиком місць промивання тунелів.

2.261. Промивання тунелів для укладання піднімальних стропів під днищем затонулого корабля є однією з найскладніших, трудомістких і небезпечних водолазних робіт під час суднопідйомних робіт.

В процесі визначення обсягів ґрунтоприбиральних робіт необхідно враховувати кути природного укосу ґрунту і ступінь занесення тунелів і котлованів наносами. Якщо корабель лежить на ґрунті так, що його діаметральна площина збігається з напрямком течії, а крен незначний (не більше 5-7° ), розробку ґрунту рекомендується починати з верхнього (щодо течії) краю корабля з будь-якого борту. За наявності крену розробку ґрунту варто починати з боку борту, що піднімається.

Розробку ґрунтів біля борту корабля доцільно починати в місцях з найменшою швидкістю відкладення наносів, а місця з найбільшими наносами рекомендується розробляти в останню чергу.

2.262. Промивання тунелів варто вести безупинно з максимальною інтенсивністю, щоб уникнути їх замету ґрунтом. У промитий тунель необхідно відразу ж заводити провідник, а потім протягувати строп.

Промивання тунелів і відмив котлованів проводяться пневматичними або гідравлічними ґрунтососами (водоструминними ежекторами) з розпушуванням ґрунтґу за потреби напірним струменем від гідромонітора.

Гідравлічні ґрунтососи (водоструминні ежектори) доцільно застосовувати на глибинах до 25-30 м, а пневматичні ґрунтососи діаметром 150 і 200 мм - на глибинах не менше 8-10 м.

Для полегшення роботи водолаза пневматичний або гідравлічний ґрунтосос повинен бути підвішений до стріли або крана-укосини, встановлених на плавзасобі, що забезпечує. Засоби для відсмоктування та розмивання ґрунту повинні подаватися водолазу на розвантажувальних тросах. Всі переміщення ґрунтососа (ежектора) і напірних шлангів гідромонітора проводяться тільки за командами водолаза.

Під час розробки ґрунту пневматичним ґрунтососом верхній кінець відливного шланга, як правило, виводиться на поверхню на висоту 0,2-0,3 м і відтягується вбік напрямку течії, підвішується на пеньковому канаті до борту плавзасобу або до плавучих предметів достатньої величини. Це дає можливість оцінювати інтенсивність роботи ґрунтососа.

На глибинах більше 30 м відливний шланг гідравлічного ґрунтососа на поверхню не виноситься, а піднімається на 5-10 м вище всмоктувального патрубка і відводиться вбік від розмивної ділянки.

Промивання тунелю проводять, як правило, працюючи одночасно гідростовбуром і ґрунтососом. Ґрунтосос утримують за ручки на корпусі та погойдуючи, переміщують у напрямку промивання.

У тих випадках, коли ширина корабля не перевищує 5-6 м, або за наявності великого крену, промивання може проводитися з одного борту. Під час промивання водолазу необхідно стежити за тим, щоб тунель йшов перпендикулярно борту корабля, орієнтуючись за листами обшивання корпусу.

Висота тунелю біля корпусу корабля приймається близько 1,5-1,8 м, а в міру наближення до кіля зменшується до розмірів, що забезпечують прохід водолаза під кілем. Перед промиванням тунелю попередньо проводиться промивання тунельних котлованів навпроти навішених на борту щитів.

Під час зустрічного промивання тунелю двома водолазами з обох бортів затонулого корабля перемичка, що залишається, близько 3-4 м протикається сталевою голкою із закріпленим провідником зі сталевого каната діаметром 11-15 мм.

2.263. Під час промивання тунелю під корпусом корабля, що лежить на ґрунті, гідророзмивочними засобами у випадку одночасної роботи двох або більше водолазів відстань між ними повинна бути не менше 10 м. Дії водолазів повинні постійно узгоджуватися. Водолаз не повинен випускати з рук гідравлічний стовбур, що перебуває під тиском.

Струмінь із гідравлічного стовбура не повинен направлятися вбік інших водолазів.

Водолаз повинен спостерігати за тим, щоб розмитий ґрунт не відкладався позаду нього і не замивав вихід з тунелю, для чого необхідно періодично направляти струмінь води вбік виходу.