Про затвердження Правил пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт на суднах, які ремонтуються та будуються на судноремонтних підприємствах рибного господарства України

1.2. При будівництві й модернізації судна заходи пожежної безпеки повинні розроблятися на стадії технічного проектування організацією-проектантом і узгоджуватися з СРП.

1.3. При поставленні судна на ремонт технологічна служба СРП, на основі опрацювання ремонтних відомостей, повинна:

визначити максимальну кількість вогневих робіт, які можна виконати поза судном;

скласти перелік вогневих робіт, які можуть бути виконані лише на судні;

визначити і скласти перелік організаційних і технічних заходів з забезпечення пожежної безпеки, живучості й остійності судна, вимог техніки безпеки й охорони праці при виконанні ремонтних робіт.

1.4. Вогневі роботи на судні, яке ремонтується, виконуються за технологічними інструкціями, розробником яких має бути СРП або, за його замовленням, організація-проектант, яка здійснює технічне обслуговування при ремонті судна.

2.1. Для проведення вогневих робіт на судні на основі ремонтних відомостей, актів приймання судна у ремонт і суднової документації розробляється технологічна інструкція.

2.2. Технологічна інструкція розробляється до початку вогневих робіт відділом головного технолога (технічним відділом), передається будівельнику, якого призначено наказом по СРП відповідальним за ремонт судна.

2.3. Технологічна інструкція повинна містити розділи:

особливості пожежної безпеки на судні, яке ремонтується;

попередні роботи і обов'язкові заходи безпеки при проведенні вогневих робіт;

забезпечення пожежного посту засобами пожежогасіння.

2.4. У розділі "Особливості пожежонебезпечності судна, яке ремонтується" повинні бути відображені:

особливості стану судна, що визначають його пожежну небезпечність на момент прийняття у ремонт;

наявність на судні палива й місце його зберігання;

випадки розлиття ГР;

характеристики теплоізоляційних матеріалів за вогнестійкістю;

стан пожежних систем і черговість їх ремонту;

наявність первинних засобів пожежогасіння;

наявність на судні ЛЗМ і ГМ.

2.5. У розділі "Попередні роботи і обов'язкові заходи безпеки при проведенні вогневих робіт" слід помістити таблицю 1, заповнивши її графи.

2.6. У розділі "Забезпечення пожежного посту засобами пожежогасіння" слід помістити таблицю 2, заповнивши її графи.

3.1. Розроблена технологічна документація на проведення вогневих робіт на суднах, які ремонтуються та будуються, повинна бути узгоджена з:

цехами-виконавцями;

відділом головного будівельника;

службою техніки безпеки;

судновласником;

СПБ СРП.

3.2. Затверджується технологічна документація головним інженером СРП.

15. У потрібних випадках дозвіл на провертання гребного вала, гвинтів підрулювального пристрою і лопатей ГРК дає капітан судна, повідомивши про це старшину водолазної станції і отримавши від нього підтвердження про вихід водолаза з води.

1. Перевірка вибухонебезпечності газового середовища в тих паливних ємкостях та інших суднових приміщеннях, в яких можливе випаровування нафтопродуктів, виконується з метою визначення можливості безпечного проведення на суднах ремонтних робіт, а також для одержання дозволу на поставлення судна в док.

2. При перебуванні судна в ремонті аналіз загазованості забезпечує СРП, при цьому воно несе відповідальність за правильність аналізів.

3. Пожежна небезпека ЛЗР та ГР у процесі їх перевантаження та зберігання повинна визначатися на основі концентраційних або температурних меж їх займання (вибуху).

Орієнтація за температурними межами вибуху може здійснюватись тільки для тих закритих ємкостей, у газовому просторі яких можуть утворюватися насичені концентрації парів цього нафтопродукту. Під час перевірок відкритих ємкостей, приміщень та будь-яких ємкостей, звільнених від нафтопродуктів, слід визначати концентрацію парів нафтопродуктів безпосередньо в повітрі ємкості (приміщення).

Для виконання робіт із застосуванням відкритого вогню та інших джерел, що можуть викликати спалах парів нафтопродуктів, вибухонебезпечною слід уважати концентрацію, яка не перевищує 50% від нижньої межі займання (див. таблицю 1).

4. Ємкості, які пред'явлено до перевірки складу повітря, мають бути звільнені від нафтопродуктів, зачищені до повного видалення із внутрішньої поверхні видимих залишків нафтопродуктів і старанно провентильовані.

5. Суднова адміністрація проводить внутрішній огляд ємкостей з-під нафтопродуктів і складає акт, в якому фіксує відсутність видимих залишків нафтопродуктів.

Відбір проби повітря із ємкостей для визначення наявності і концентрації в них вибухонебезпечних парів та газів проводиться тільки після складання актів про внутрішній огляд.

6. Для визначення концентрації парів нафтопродуктів рекомендується застосовувати газоаналізатори.

Аналізи повітря виконуються відповідно до заводської інструкції з експлуатації, яка додається до приладу.

Всі газоаналізатори, що перебувають в експлуатації і призначені для визначення концентрації в повітрі вибухонебезпечних парів нафтопродуктів, повинні проходити державну перевірку один раз на рік. Результати перевірки заносяться до паспорта приладу.

7. Концентрацію парів нафтопродуктів визначають у місцях найбільшої можливої концентрації вуглеводнів, тобто в найбільш віддаленому від горловини (входу) місці - між палубою (дном) і переділками приміщення, де через недостатню циркуляцію повітря утворюється "повітряний мішок", а саме: біля заклепкових швів та з'єднань.

Якщо вимір проводиться безпосередньо в танку, то в цьому випадку слід дотримуватися правил техніки безпеки згідно з НАОП 4.0.00-1.01-91.

8. Результати аналізу, проведеного в паливних ємкостях та інших суднових приміщеннях, що перебувають під дією парів нафтопродуктів, записуються у наряді-допуску.

Строк дії запису - одна доба.

При користуванні відкритим вогнем аналіз загазованості повинен бути проведений перед виконанням робіт.

На основі акта про внутрішній огляд ємкостей та результатів аналізу повітря в паливних ємкостях та інших суднових приміщеннях видається наряд-допуск на виконання тимчасових вогневих робіт, а СПБ санкціонує їх у частині дотримання пожежної безпеки.

Примітки: 1. Є припустимим розміщення вогнегасників у коридорі на групу приміщень сумарною площею до 50 кв.м за умови, що входи до цих приміщень розташовано поруч, в одному коридорі.

2. На місцях виконання вогневих робіт установлюється ящик з піском або бочка з водою ємкістю 250 л і два відра.

3. Біля місць проведення вогневих робіт слід також розташовувати порошкові вогнегасники.

(1) Може застосовуватись один із зазначених типів вогнегасників.

(2) Не менше двох вогнегасників на коридор.

(3) При наявності в приміщеннях будівельних риштувань вогнегасники мають розміщуватись на кожному ярусі риштувань.

(4) Не менше двох вогнегасників на кожному ярусі риштувань.

1. До первинних засобів пожежогасіння належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, пожежні покривала, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

2. Для визначення видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід ураховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості ГР, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри приміщень, відкритих палуб та установок.

3. Потрібну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного приміщення, а також для відкритих палуб.

4. Покривала повинні мати розмір не менше 1x1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2x1,5 м, 2x2 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів "A", "B", "D", (E).

5. Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності ГМ.

6. Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.009 повинні мати місткість не менш як 0,2 куб.м і бути укомплектованими пожежним відром місткістю не менше 0,008 куб.м.

7. Ручний пожежний інвентар має розміщуватись в легкодоступних місцях, його закріплення повинно надійно утримувати інвентар і водночас дозволяти легко знімати його з місць кріплення.

8. Ящики для піску повинні мати місткість 0,5 або 1,0 куб.м та бути укомплектованими совковою лопатою.

9. Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється залежно від їхньої вогнегасної здатності, граничної площі та класу пожежі ГМ і ГР у захищуваному приміщенні або на об'єкті.

Згідно зі стандартом ISO 3941-77 пожежі поділяються на 5 класів. Боротьба з пожежами кожного класу має свої специфічні властивості.

Для успішного гасіння пожежі слід застосовувати найбільш ефективні вогнегасні засоби і способи, точний вибір яких прискорюється і полегшується за допомогою наступних основних рекомендацій:

Пожежі класу A - пожежі твердих речовин. До цих речовин належать деревина та вироби з неї, тканини та папір, гума та пластмаси, рибне борошно, макуха. Гасіння проводиться, переважно, водою.

Пожежі класу B - пожежі ГР або твердих речовин. До цих речовин належать нафта та рідкі нафтопродукти, жири, фарби та розчинники (ЛЗР і ГР). Гасіння таких пожеж проводиться, переважно, за допомогою піни. Піна покриває поверхню рідини, що горить, і відділяє її від осередку горіння та окислення. Крім того, ГР можна гасити розпиленою водою, порошками, вуглекислотою.

Пожежі класу C - пожежі газів. До їх числа належать ГГ, які використовуються у технологічному спорядженні. Гасіння ГГ проводиться точно скерованими струменями води або за допомогою вогнегасних порошків.

Пожежі класу D - пожежі металів та їх сплавів. До числа цих металів (сплавів) належать натрій, калій, магній, титан, алюміній тощо. Для гасіння таких пожеж використовують теплопоглинальні вогнегасні речовини, наприклад, деякі порошки, які не вступають у реакцію з матеріалами, які горять.

Пожежі класу (E) - пожежі, пов'язані з горінням електроустановок.

Для боротьби з такими пожежами використовують вогнегасні речовини, що не є провідниками електроструму (вуглекислий газ, хладон, порошки).

10. При виборі типу вогнегасника слід ураховувати:

категорію приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою;

кліматичні умови, умови зберігання, обираючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання;

специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які можуть призвести під час гасіння до псування обладнання, вантажів тощо.

11. Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлюється розмірами можливих осередків пожеж, у разі значного їх поширення рекомендується використовувати пересувні вогнегасники.

Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, мають бути передбачені додаткові ефективні засоби пожежогасіння.

12. Для граничної площі приміщень різних категорій (максимальної площі, що захищається одним вогнегасником або їх групою) слід передбачати кількість вогнегасників одного з типів, зазначену в таблицях 1 та 2 перед знаками "++" або "+".

13. У місцях наявності великої кількості ЛЗР, ГР та легкогорючих матеріалів (каучук, гума тощо) доцільно встановлювати стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВП-100, ОУ-25, ОУ-80, ОП-100, ОПА-100, ОП-250 тощо.

14. Приміщення, які обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежогасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50%, виходячи з їх розрахункової кількості, за умови, що установки при ремонті судна перебувають у роботоздатному стані.

15. Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати: 20 м - для кают, кают-компаній, рубки тощо; 30 м - для приміщень категорій А, Б, В (ГГ та ГР); 40 м - для приміщень категорій В, Г; 70 м - для приміщень категорії Д.

16. За наявності декількох невеликих приміщень з однаковим рівнем пожежної безпеки кількість потрібних вогнегасників визначається згідно з пунктом 15 та таблицями 1 або 2 з урахуванням сумарної площі цих приміщень.

Примітки до таблиць 1 і 2:

1. Максимальні площі можливих осередків пожеж класів A та B у приміщеннях, в яких передбачається використання вогнегасників, не повинні перевищувати вогнегасної спроможності вогнегасників, що використовуються.

2. Для гасіння осередків пожеж різних класів порошкові та комбіновані вогнегасники повинні мати відповідні заряди: для класу A - порошок ABC (E); для класів B, C та (E) - BC (E) або ABC (E) та для класу D - D.

3. У таблицях 1 та 2 знаком "++" позначені вогнегасники, рекомендовані до оснащення приміщень, знаком "+" - вогнегасники, застосування яких дозволяється в разі відсутності рекомендованих вогнегасників та за наявності відповідного обгрунтування; знаком "-" - вогнегасники, оснащення приміщень якими неприпустиме.