Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ уранових руд

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 р. N 865, а також пункту 7 Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. N 432,

1. Затвердити Інструкцію із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ уранових руд (додається).

2. Інструкція є обов'язковою для виконання суб'єктами підприємницької діяльності, що здійснюють геологорозвідувальні роботи, проектування і будівництво уранодобувних підприємств, розроблення родовищ урану.

3. Ввести в дію Інструкцію з 1 липня 1999 року.

4. Із введенням у дію Інструкції вважати такою, що не застосовується в Україні, Інструкцію із застосування Класифікації запасів до родовищ радіоактивних руд (ДКЗ СРСР, 1985).

5. Начальнику відділу ДКЗ Панкратову І. М. подати Інструкцію на державну реєстрацію до Мін'юсту України.

6. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1.1. Інструкція із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ уранових руд (далі - Інструкція) встановлює: групування родовищ урану за промисловими типами; розподіл родовищ уранових руд за величиною запасів, вмістом урану і складність геологічної будови; принципи розподілу запасів урану за їхнім промисловим значенням, техніко-економічною і геологічною вивченістю; вимоги до вивченості родовищ урану, підрахунку запасів і підготовленості до промислового освоєння; принципи оцінки ресурсів урану перспективних ділянок надр відповідно до Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої постановою Кабінету Міністрів Україні від 5 травня 1997 р. N 432 (далі - Класифікація). Інструкція також враховує основні положення Класифікації ресурсів урану Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та Міжнародної рамкової класифікації ООН запасів і ресурсів родовищ (ЕКОСОР, 1997).

1.2. Положення та вимоги Інструкції є обов'язковими для виконання підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності, що здійснюють планування, фінансування й виконання геологорозвідувальних робіт, проектування й будівництво гірничодобувних підприємств та розроблення родовищ уранових руд.

Інструкція опрацьована на основі таких актів законодавства:

- Кодекс України про надра;

- Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. N 432);

- Положення про порядок проведення державної експертизи і оцінки запасів корисних копалин (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 р. N 865);

- Інструкція про зміст, оформлення і порядок подання на розгляд Державною комісією України по запасах корисних копалин при Державному комітеті України по геології і використанню надр матеріалів геолого-економічних оцінок родовищ металічних і неметалічних корисних копалин (затверджена наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин від 4 вересня 1995 р. N 35, зареєстрована в Мін'юсті України 1 листопада 1995 р. N 394/930).

В Інструкції наведені нижче терміни та визначення вживаються в такому значенні:

3.1. Уранова руда - природне або техногенне мінеральне утворення, що містить уран у концентрації достатній та у формі доступній для його промислового вилучення.

3.2. Поклад уранової руди - скупчення уранової руди в надрах або на поверхні землі, оконтурене відповідно до вимог кондицій щодо якості, кількості й умов залягання уранової сировини.

3.3. Родовище уранових руд - сукупність зближених покладів уранових руд у надрах, а також у місцях складування відходів виробництва або втрат продуктів перероблення уранової сировини, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. Родовище може бути однопокладовим і багатопокладовим. Межі родовища визначаються контурами розвіданих і попередньо розвіданих запасів.

3.4. Запаси урану (загальні запаси урану) - кількість урану, виявлена та підрахована на місці залягання за даними геологічного вивчення відкритих (ідентифікованих) родовищ (покладів) уранових руд за сіткою вимірів чи досліджень (перетинів).

3.5. Видобувні запаси урану - частина загальних запасів урану, видобування і перероблення якої в товарну продукцію гірничого підприємства економічно доцільні за умови раціонального використання сучасних технічних засобів і технологій та виконання вимог щодо охорони надр і довкілля. Видобувні запаси урану визначаються згідно з прийнятою оптимальною системою розроблення родовища й ураховують втрати й розубожування при видобуванні й переробленні уранової руди в товарну продукцію гірничо-металургійного виробництва.

3.6. Ресурси урану - кількість урану в невідкритих родовищах (покладах) певного геолого-промислового типу, оцінена як можлива для видобутку й перероблення при сучасному техніко-економічному рівні розроблення родовищ та перероблення уранової сировини за даними вивчення геологічної будови ділянок надр або окремих вимірів чи досліджень уранових проявів.

3.7. Товарна продукція уранового підприємства - продукція, вироблена на гірничо-металургійному урановому підприємстві відповідно до визначених стандартів і підготовлена до реалізації. Практично кінцевою товарною продукцією гірничо-металургійного підприємства є закис-окис урану (U3O8). Подальше перероблення його, включаючи збагачення за ізотопом 235 u та виготовлення тепловидільних елементів (ТВЕЛів), здійснюється на окремих підприємствах.

3.8. МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергії.

4.1. Уран (238 u) - радіоактивний елемент III групи періодичної системи Д.І.Менделєєва (родина актиноїдів), атомний номер z = 92, атомна маса А = 238,029. Уран - сріблясто-білий метал, легко піддається обробленню, порівняно м'який, густина його в a-формі рівна 19,05 +- 0,2 г/куб.см, твердість за Брінелем - 19,6-21,6 х 10(в ступ.2) Мн/кв.м (200 - 220 кгс/кв. мм).

Природний уран складається із суміші трьох ізотопів: 238u (99,2739 +- 0,0007%), 235u (0,7204 +- 0,0007%) і 234u (0,0057 +- 0,002%). Періоди напіврозпаду цих ізотопів відповідно рівні: 4,51 х 10(в ступ.9) років, 7,13 х 10(в ступ.8) років і 2,48 х 10(в ступ.5) років.

Ізотопи урану 238 u і 235u в результаті радіоактивного розпаду утворюють два радіоактивні ряди: уранорадієвий і актиноурановий. Кінцевими продуктами розпаду радіоактивних рядів урану 238u і 235u є стійкі ізотопи 206Pb і 207Pb та гелій. Через деякий час у радіоактивних рудах настає радіоактивна рівновага, при якій число атомів усіх елементів ряду, що розпадаються за одиницю часу, однакове. Оскільки основними гамма-випромінювачами в ряді урану є швидкорозпадні елементи - продукти розпаду радію, то при вимірах радіоактивності гамма-методом визначається вміст радію. Для переходу від вмісту радію до вмісту урану потрібно знати значення радіоактивної рівноваги між ними. Радіоактивна рівновага між ураном і радієм настає через 8 х 10(в ступ.5)років і спостерігається в стародавніх, добре збережених породах і мінералах. Під час радіоактивної рівноваги одному грамові урану відповідають 3,4 х 10(в ступ.мінус 7) грама радію. Внаслідок вибіркового розчину і виведення в природних умовах деяких елементів радіоактивного ряду відбувається порушення радіоактивної рівноваги між ураном і радієм, що характеризується CRa коефіцієнтом Крр = ---- х 2,94 х 10(в ступ.6), Cu

де СRa й Сu - вміст радію й урану.

Уран хімічно дуже активний елемент. Він швидко окиснюється на повітрі, розкладає воду при 102 град.C, легко реагує з усіма неметалами, утворює ряд інтерметалевих сполук. Уран виявляє в сполуках валентності +2, +3, +4, +5, +6. У природних умовах стійкі лише сполуки U(в ступ.4+) і U(в ступ.6+). З киснем уран утворює двооксид UO2, триоксид і велику кількість проміжних оксидів, найважливіший з яких U3O8. Уран і його сполуки радіаційно та хімічно токсичні.

4.2. Уран є сировиною для виготовлення ядерного палива та виробництва електричної і теплової енергії (АЕС, АСТ, АТЕЦ).

До ядерного палива належать природний ізотоп 235u (природне ядерне паливо) і штучні ізотопи 239u і 233u (вторинне ядерне паливо), що використовуються в ядерних реакторах на теплових та швидких нейтронах. Використання реакторів на швидких нейтронах дозволяє підвищити відсоток використання ядерної енергії з 1-1,5 до 40-50%, забезпечити розширене перероблення вторинного ядерного палива 239Pu, 233u і в максимальній мірі використовувати природний ізотоп 238u, кількість якого в сотню разів більше, ніж ізотопу 235u.

4.3. Уран належить до числа поширених у земній корі елементів. Кларк урану - 2,7х10 в ступ.мінус 4% (за Р.Тейлором). Число відомих у нинішній час уранових мінералів, а також мінералів, що містять цей метал, перевищує 200. Найважливіші з них наведені в таблиці 1.

Промислове значення, окрім вищенаведених, можуть мати також урановмісні мінерали рідкісних земель, урановмісні органічні сполуки та інші.

4.4. Технологічні властивості уранових руд визначаються за їхнім хімічним складом, вмістом урану, мінеральною формою основних і супутніх корисних компонентів та шкідливих домішок, текстурою і структурою руд.

Основним способом перероблення уранових руд є гідрометалургійний перероб. Залежно від конкретних особливостей руд, стадії гідрометалургійного переробу можуть передувати:

- механічне збагачення (гідроциклонування, вибіркове подрібнення, збагачення у важких суспензіях та ін.);

- радіометричне збагачення (кускове або дрібнопорційне сортування);

- інші способи збагачення (флотація, термічне оброблення та ін.).

4.4.1. Механічному збагаченню піддаються уранові руди, в яких урановмісні мінеральні утворення різко відрізняються за фізико-механічними властивостями від мінералів порід, що містять руду (наприклад, слюдкові руди в гранітах і сланцях, фосилізований урановий кістковий детрит у глинах та ін.).

4.4.2. Радіометричному збагаченню піддаються уранові руди, що характеризуються достатньою радіометричною контрастністю і механічними властивостями, які визначають високий вихід збагачених класів крупності при подрібненні (звичайно +25 мм або +15 мм). За показником контрастності (М) розрізняють руди особливо контрастні (М > 1,5), висококонтрастні (1,1 - 1,5), контрастні (0,7 - 1,1), слабоконтрастні (0,5 - 0,7) і неконтрастні (М < 0,5).

4.4.3. Інші способи попереднього збагачення застосовуються для уранових руд при потребі вилучення супутніх компонентів або шкідливих домішок. Супутніми корисними компонентами в рудах уранових родовищ можуть бути молібден, мідь, свинець, цинк, фосфор, золото, срібло, ванадій, реній, селен, сірка (в сульфідах), рідкісні землі, барит, флюорит і ін. Руди деяких родовищ містять у промислових концентраціях також нікель, кобальт, торій.

Вилучення деяких супутніх компонентів може бути здійснене в єдиній схемі гідрометалургійного перероблення з ураном (молібден, реній). Для інших (золото, срібло, сірка, ванадій, селен, поліметали, залізо) потрібне застосування спеціальних схем або введення в процес перероблення додаткових стадій: випалу, флотації, металургійної плавки та ін.

4.4.4. Гідрометалургійне перероблення уранових руд здійснюється за кислотною або содовою схемою, із застосуванням при потребі реагентів, що інтенсифікують процес (нагрів, тиск, додача окиснювачів). Вибір схеми перероблення і її економічні показники визначаються за хімічним складом руд і типом уранової мінералізації.

4.4.5. За речовинним складом уранових руд виділяються такі основні технологічні типи (таблиця 2):

4.4.6. За характером уранової мінералізації руди поділяються на такі основні типи:

1) настуранові й уранінітові;

2) кофініт-настуран-чернієві;

3) бранеритові й настуран-бранеритові (настуран-кофініт-бранеритові);

4) руди зі складними урановмісними, торієвмісними й рідкісноземельними мінералами (монацит, лопарит, торит, евдіаліт, сфен, пірохлор, гатчетоліт і ін.);

5) настуран-апатитові;

6) уранослюдкові.

4.4.7. Шкідливими домішками в уранових рудах можуть бути фосфор (при його малих вмістах), циркон, органічна речовина, карбонати (при кислотному переробленні), сульфідна сірка (при содовому переробленні). Найбільш сприятливими є силікатні руди слюдкового і настуранового складу, найменш - карбонатні з титанатами урану.

4.4.8. При гідрометалургійному переробленні, незалежно від схеми, що застосовується (кислотної або содової), отримується один вид готової продукції на всіх гідрометалургійних заводах - закис-окис урану (U3O8). Вилучення урану з руди в закис-окис коливається в межах 85 - 97 % відповідно до содових і кислотних схем. Подальше перероблення закису-окису включає афінаж з отриманням особливо чистих (ядерна чистота) сполук, виробництво металевого урану, збагачування за ізотопом 235u і, нарешті, отримання двоокису збагаченого урану - найпоширенішої сировини для виробництва ТВЕЛів.

4.5. Розроблення уранових родовищ здійснюється гірничим способом (підземним чи відкритим) або підземним вилуговуванням (свердловинними системами з поверхні, з підземних гірничих виробок або комбінованими). При гірничому способі розроблення вся рудна маса, що видобувається, піддається радіометричному сортуванню в транспортних засобах (вагонетках та ін.) на радіометричній контрольній станції (РКС) з виділенням і роздільним складуванням порожньої породи, кондиційної і некондиційної руди.

4.6. Розроблення родовищ урану способом підземного вилуговування (ПВ) включає подавання в рудоносний пласт або блок хімічного реагенту, що переводить уран з мінералів у розчин, фільтрацію вилуговувального розчину через рудоносну товщу, повернення урановмісних розчинів на поверхню й наступне сорбційне вилучення урану з розчинів. Переведення урану в розчин у процесі ПВ здійснюється безпосередньо в надрах за допомогою робочого реагенту - водного розчину сірчаної кислоти (кислотний спосіб ПВ) або бікарбонату лугів (карбонатний спосіб ПВ). В останньому випадку потрібно вводити окиснювач - перекис водню, кисень (повітря або вільний), гіпохлориди лужних металів тощо.

В основу розподілу уранових родовищ за їх геолого-промисловими типами покладена типізація, прийнята МАГАТЕ. Виділено п'ятнадцять основних типів уранових родовищ, в порядку зменшення їхнього промислово-економічного значення, які зарекомендували себе як стійкі (сталі) постачальники уранової мінеральної сировини на світовий ринок.

Встановлення геолого-промислового типу прояву уранової мінералізації або рудопрояву дає можливість геологорозвіднику проектувати роботи щодо їх подальшої геолого-економічної оцінки, а кількість урану, що міститься в них, відносити до ресурсів або запасів.

5.1. Родовища, пов'язані із зонами незгоди. Родовища цього типу тяжіють до поверхні незгоди між ранньопротерозойськими складчастими комплексами і пізньопротерозойськими платформними відкладами в протоплатформних депресійних структурах. Інтенсивно дислоковані утворення ранньопротерозойських мобільних поясів, утворені різноманітними сланцями, в т. ч. вуглистими й карбонатними, гнейсами, а також ультраметаморфічними гранітизованими породами (мігматитами, гранітами), які звичайно характеризуються підвищеними концентраціями урану. Платформовий чохол депресій, що майже горизонтально залягає на розмитій поверхні складчастого фундаменту, утворений неметаморфізованими осадовими породами й вулканітами. Уранове зруденіння розвивається або безпосередньо в зоні регіональної незгоди над горизонтами вуглистих порід, або у зв'язку з такими горизонтами в фундаменті під поверхнею незгоди.

В западині Атабаска виявлено близько 15 уранових і нікеле-уранових родовищ цього типу із сумарними запасами урану, що оцінюються в 470 тис.т, з яких 110 тис.т характеризуються середнім вмістом урану 12%; 160 тис.т із середнім вмістом урану 15%; 90 тис.т із середнім вмістом урану 2,15%. Основне зруденіння у формі сплющених лінз масивних настуранових руд з бранеритом, кофінітом, сульфідами й арсенідами нікелю та кобальту, що залягають безпосередньо в зоні незгоди, локалізовано в хлоритових і глинястих метасоматитах. Змінення вмісних порід і рудна мінералізація простежуються за тектонічними порушеннями у фундаменті до 100 і більше метрів від поверхні незгоди, а в деяких випадках аргілізація і обілення відмічаються по зонах тріщинуватості в пісковиках чохла на висоту до 300 м від головних рудних тіл.

У рудному районі Алігейтор-Рівер виявлено чотири родовища типу "незгоди", серед яких найбільшими є Джабілука (понад 180 тис.т урану із середнім вмістом 0,39 %) і Рейнджер (105 тис.т із середнім вмістом 0,27%). Протоплатформовий рифейський чохол значною мірою еродований і родовища розташовуються в кристалічних породах фундаменту біля ерозійного краю чохла. Зруденіння контролюється тектонічними зонами субзгідних порушень і має стратиформні ознаки, локалізуючись у тісному зв'язку з горизонтами вуглистих сланців. Рудна мінералізація представлена оксидами урану з незначною кількістю бранериту й кофініту; вона утворює вкрапленість, прожилки й цемент брекчій в магнезіальних метасоматитах, складених хлоритом і магнезитом.

5.2. Родовища в пісковиках. Більшість рудних покладів уранових родовищ цього типу знаходяться в породах, що відкладались в річкових або прибережно-морських умовах. Рудні поклади практично завжди представлені середньо- або грубозернистими, слабо сортованими пісковиками, що містять пірит і органічну речовину рослинного походження, які часто перешаровуються з туфами. Неокиснені рудні поклади у аркозових і кварцових пісковиках містять уранову смолку й кофініт. У вивітрених пісковиках утворюються вторинні мінерали урану: карнотит, тюямуніт і уранофан.

До цього типу належать родовища уранової формації в проникних породах, пов'язані із зонами пластового окиснення в ділянках молодих орогенів: Уч-Кудук, Суграли, Сабирсай, Канжуган, Карамурун, Ірколь, Мінкудук, Інкай. Уранове зруденіння пристосовуване до сіроколірних, в основному проникних порід артезіанських басейнів. Рудні поклади мають у розрізі форму ролів - подовжених серпоподібних пластів або лінз, а в плані, як правило, стрічок, що облямовують фронт пластово-окиснених порід. Розміри їх за протяжністю звичайно сягають перших кілометрів, а в окремих випадках - перших десятків кілометрів; ширина досягає декількох десятків - сотень метрів; потужність - перших метрів, а для "мішкової" частини покладу - перших десятків метрів. Руди алюмосилікатні, вкраплені, комплексні, неконтрастні, переважно бідні й рядові. Рудними мінералами є уранові черні, кофініт, настуран. Супутніми корисними компонентами є селен, молібден, реній. За кількістю запасів родовища відносяться до середніх, великих і унікальних.

До типу пісковикових відносяться й родовища уранової формації у відкладах палеодолин платформового етапу розвитку стабілізованих областей, пов'язані із зонами грунтового й пластового окиснення: Девладовське, Братське, Санарське, Семізбай, Добровольське, Долматовське, Малинівське. Зруденіння формується в палеоруслах на межі зон грунтового окиснення із сіроколірними породами, багатими органічною речовиною, і представлене дрібними й середніми лінзоподібними пластоподібними і стрічкоподібними покладами, протяжністю в сотні метрів - перші кілометри, шириною в десятки і перші сотні метрів, потужністю від часток метра до перших метрів. Руди алюмосилікатні, бідні, неконтрастні, тонковкраплені. Уранова мінералізація в основному пов'язана з пелітоморфною глинясто-вуглистою масою цементу пісків і рослинними залишками, що обвуглились, або представлена урановими чернями із незначною кількістю настурану й уранових слюдок. За масштабами родовища відносяться до дрібних, а за вмістом урану в рудах - до бідних або убогих.

5.3. Родовища у кварцово-галькових конгломератах розповсюджені в фундаменті або обрамленні стародавніх платформ і активізованих щитів. Вони проявлені в основному стратиграфічно нижче середньопротерозойського комплексу порід і вище порід архейського фундаменту. Типовими представниками цього типу є родовища Вітватерсранд, Єліот-Лейк, Блайнд-Ривер, Жакобіна. Стародавні золотоносні й ураноносні кварцово-галькові конгломерати залягають у базальних шарах вулканогенно-осадових відкладів пологих синкліналей або палеодолин, порушених скидами й дайками основного й середнього складу. Зруденіння контролюється літолого-фаціальними особливостями порід і локалізоване в прошарках кварцових конгломератів. Вмісні породи серицитизовані, хлоритизовані, піритизовані. Рудні тіла представлені полого залеглими пластами і зближеними лінзами; межі рудних тіл встановлюються за даними опробування. Руди алюмосилікатні, бідні й рядові, вкраплені. Вміст урану коливається від 0,005 до 0,1 %, золота від часток до 6 - 10 г/т. Уранова мінералізація представлена уранінітом, бранеритом, тухолітом, кофінітом. У рудах наявні також ураноторит, монацит, циркон, ксенотим, органічна речовина; широко поширений пірит (до 20 %). У деяких родовищах відзначається підвищена кількість торію, скандію, в незначних кількостях зустрічається галеніт, ковелін, кобальтин, мілерит. За масштабами зруденіння родовища належать до великих і унікальних. Видобування урану зі стародавніх конгломератів (понад 5 % у загальному виробництві) продовжується як супутній під час розроблення комплексних золотоуранових родовищ Вітватерсранду. На Українському щиті в межах Криворізько-Кременчуцької зони виявлено декілька рудопроявів і невелике Миколо-Козельське родовище, що належить до цього типу.

5.4. У жильних родовищах уранова мінералізація заповнює порожнини, тріщини, розломи, порові пустоти, брекчії і штокверки. Конфігурація рудної частини жили змінюється в широких межах від масивних покладів уранової смолки до заповнених урановою смолкою вузьких тріщин, розломів і тріщинних зон. Жильні родовища звичайно тісно пов'язані з інтрузіями лейкократових гранітоїдів.

Родовище Обершлем-Альберода із сумарними запасами урану в 80 тис. т утворене декількома тисячами карбонатно-настуранових (з кофінітом) жил, що локалізуються в екзоконтакті гранітної інтрузії, з віддаленням від якої більше ніж на 1 км зруденіння виклинюється. Понад 90 % рудних жил локалізується в пачці переверствування вуглистих і крем'янистих сланців, роговиків, які містять вуглець, метабазити, кварц-слюдисті сланці, піддані контактному метаморфізму і навколожильному лужному метасоматозу. Загальна потужність продуктивної пачки, ускладненої пошаровими тектонічними порушеннями, змінюється від 1000 - 1200 м поблизу поверхні до 100 - 150 м на глибинах 1500 - 1800 м, де вона зрізається гранітною інтрузією. Близько половини запасів родовища зосереджено в декількох десятках великих жил, потужність яких складає 0,2 - 0,4 м (в роздувах до 1 м і більш), а довжина в плані і по падінню досягає багатьох сотень метрів, інколи до 1,0 - 1,5 км. У площині жил уран розподілений нерівномірно: найбільш багаті його концентрації (цілі відсотки і перші десятки відсотків) приурочені до уплощених лінз і стовпоподібних покладів, що простежуються по падінню на перші сотні метрів. Інші родовища (Цобес, Іогангеоргенштадт, Яхимов, Талерхойзер) розташовані на ділянках з потужністю продуктивної пачки, що не перевищує перших сотень метрів; воні відрізняються значно меншою кількістю рудних жил і характеризуються запасами урану від сотень тонн до 3 - 8 тисяч тонн. В Україні виявлені рудопрояви і малі родовища жильного типу, кращі з яких - Червоношахтарське і Північно-Березнянське.

5.5. Родовища в складних брекчіях утворилися в континентальному режимі протерозойського анорогенного періоду. Породами, що їх вміщують, є фельзитові вулканокластичні й осадові утворення. Уранова мінералізація виявлена в породах, які безпосередньо перекривають гранітоїдні комплекси фундаменту. Руди утворюються здебільшого в дві фази мінералізації - ранню стратиформну й пізню накладену.

Представником цього типу є родовище Олімпік-Дам. Структурою, що містить мідь, уран, золото, срібло, родовища Олімпік-Дам є витягнутий прогин (трог, грабен). Товща, що містить зруденіння, представлена поліміктовими брекчіями з переважною кількістю маси, що цементує, інтенсивне гематитизованими й хлоритизованими. Рудні тіла проявлені в багатих гематитом брекчіях, розташованих у гранітах середньопротерозойського віку. На родовищі існує декілька типів брекчій: від гранітної через гематит-гранітну до багатої гематитом брекчії. Мідь-уран-золото-срібна мінералізація утворює велику кількість рудних зон здебільшого в гематитових брекчіях. Родовище незгідно перекрито 300 м товщею верхньопротерозойських і кембрійських морських відкладів. Основними мідними мінералами на родовищах є халькопірит, борніт і халькозин. Вміст міді в борніт-халькозинових зонах - 4-6%, а в халькопіритових зонах звичайно менше 3%. Уранова мінералізація асоціює з усією гамою мідних руд і представлена здебільшого уранінітом і меншою мірою кофінітом і бранеритом. Запаси родовища Олімпік-Дам становлять близько 30 млн т міді, зі вмістом її в руді 1,12 - 4 %; 1 мільйон тонн урану з вмістом 0,04 - 0,07%; 1200 тонн золота зі вмістом 0,6 г/т та значну кількість срібла зі вмістом 6 г/т.

5.6. Інтрузивні родовища. Сингенетичні магматогенні родовища цього типу асоціюють з інтрузивними або анатектичними комплексами різноманітного петрохімічного складу (аляскіти, граніти, монцоніти, лужні сієніти, карбонатити і пегматити). Прикладами подібного типу родовищ є: Росінг в Намібії, Ілімаусак в Гренландії, Південне, Лозоватське і Калинівське в Україні.

Рудними об'єктами цього типу, які становлять практичний інтерес, є так звані "порфірові" уранові й торій-уранові родовища, що утворилися на кристалічних щитах в кінцеві (калієві) стадії протерозойської гранітизації. Зруденіння подібного типу на докембрійських щитах світу розвинуте дуже широко, але лише в окремих випадках набуває промислового значення. На родовищі Росінг налічується близько 130 тис.т урану при середньому його вмісті в рудах 0,04-0,55%. Зруденіння утворює тіла складної конфігурації з розмірами в поперечині до 700 м. Значно меншими масштабами характеризуються родовища в постгранітизаційних пегматоїдах і кремній-калієвих метасоматитах, такі як Південне, Калинівське, Лозоватське в Україні. Запаси урану в цих родовищах досягають 5-7 тис.т при середньому його вмісті 0,05-0,07%.

До інтрузивного типу родовищ належать і достатньо поширені урановорудні об'єкти, що розташовуються в масивах високорадіоактивних гранітів. Такі родовища відкриті в межах Центрального Французького масиву (Лимузен, Буа-Нуар, Форез-Мадлен), палеозойської складчастої зони Забайкалля (Гірниче, Березівське), в активізованих зонах Південно-Китайської платформи. Вони характеризуються підвищеними вмістами урану і торію (10-15 г/т урану і 25-30 г/т торію), що зумовлено наявністю в них розсіяного уранініту, меншою мірою - урановмісних мінералів. Вік рудовмісних гранітів варіює від верхньопалеозойського в Центральному Французькому масиві до мезозойського в інших районах.

Розміщення родовищ у гранітах визначається зонами підвищеної тріщинуватості, спряженими з регіональними тектонічними порушеннями. Урановорудні тіла пов'язані з метасоматитами різного складу. Зруденіння в палеозойських гранітах локалізоване в породах, що зазнали дорудних кварцосерицитових і рудосупроводжувальних хлорито-альбітових (епісієнітових) змін й представлене настурановою, настурано-бранерито-кофінітовою з апатитом мінералізацією. В мезозойських гранітоїдах зруденіння пов'язане, в основному, з зонами аргілізації і цеолітизації, що містять настуран і уранові слюдки.

Рудні тіла мають форму жил крутого падіння й штокверкових покладів, поширюються на глибину не більше 500-700 м. Запаси урану в окремих родовищах цього типу змінюються в межах сотень - перших тисяч тонн, при середніх вмістах урану в рудах до 0,12%. Загальні запаси урану в родовищах Центрального Французького масиву складають 70 тис.т. Інтрузивні родовища урану широко поширені в Китаї.

5.7. Фосфоритоносні родовища. Подібні родовища вважаються нетрадиційними, й уран видобувається з них як супутній продукт, наприклад, у жовнових фосфоритових родовищах Флориди (США), де фосфатні породи неоген-палеогенового віку поширені дуже широко й займають площу 386 кв. км. Вміст окису урану в грубозернистих фосфатних утвореннях складає 0,01 - 0,02 %, у тонкозернистих - 0,005 - 0,015 %. Промислові запаси фосфоритових руд Флориди оцінюються в 5 млр т з запасами урану в них понад 500 тис. т.

5.8. Родовища в трубках обрушення. Родовища цього типу приурочені до карстових структур. Вони виявлені в урановорудній провінції Колорадо (США). Родовища цього типу являють собою трубоподібні вертикальні тіла карстового походження. Характерним для будови трубок є чергування проникних і водоупорних шарів у карстовій порожнині. Скупчення уранових мінералів утворюють гнізда й лінзи, що тяжіють до проникних порід і брекчій. Основним рудним мінералом є уранова смолка, відзначається кальцит, гіпс, незначна кількість халькопіриту, галеніту, сфалериту. Вміст урану в руді в окремих випадках досягає цілих відсотків, але середній - близький до 0,5 %. Розміри окремих родовищ, як правило, середні. Абсолютний вік зруденіння 220 - 200 млн. років.

Утворення уранових руд пов'язане з інфільтраційними процесами. Урановмісні грунтові води, попадаючи в карстові вирви, просочувались по них вниз і відкладали уран на окиснювально-відновлювальному бар'єрі в обілених і піритизованих брекчіях.

5.9. Вулканічні родовища. Уранові родовища цього типу представлені стратиформними і структурно-приуроченими покладами в кислих вулканічних породах зон тектоно-магматичної активізації рухомих поясів. Вони розташовуються переважно в межах вулканічних депресій і являють собою тектонічно відокремлені блоки з телескопованим проявленням багатостадійного й поліфаціального ліпаритового, андезитового й базальтового вулканізму та інтрузивного магматизму, що супроводжує його.

Представниками цього типу є родовища Стрельцівського рудного поля в Забайкаллі. Тут у межах депресійної структури загальною площею 220 кв. км виявлено і розвідано 18 уранових родовищ з запасами урану порядку 300 тис. т і вмістом його в рудах від 0,1 до цілих відсотків. Зруденіння контролюється зонами крутоскидних розломів, що розсікають полого залеглі покриви стратифікованого розрізу над виступами локальних блоків фундаменту в центральній, найбільш мобільній частині депресії. Положення штокверкових рудних тіл у вулканогенно-осадовому розрізі визначається інтенсивністю тектоніки, що призводить до тріщинуватості. По падінню штокверкове зруденіння верхнього структурного поверху переходить у крутоспадні лінзоподібні поклади в породах гранітизованого фундаменту. У вулканогенно-осадовому розрізі зруденіння представлене прожилково-вкрапленими й прожилковими настурановими й настуран-кофінітовими рудами з мікролускуватим молібденітом та іордизитом. У гранітоїдному фундаменті, поряд з настурановими й настуран-кофінітовими рудами, широко розвинута бранеритова мінералізація.

До цього самого типу належать широко розповсюджені в Казахстані й Середній Азії уранові й урано-молібденові родовища, що зустрічаються в зонах континентального вулканізму: Алатаньга, Каттасай, Джекиндек, Майлікатан, Курдай, Бота-Бурум, Кизилсай, Балкашино. Вони локалізовані в крутоспадних жерловинах палеовулканів, екструзивах і субвулканічних інтрузивах. Положення цих родовищ визначається магмаконтролюючими кільцевими розломами в крайових частинах депресій у поєднанні із січними розривами. Найбільш висока концентрація й великий розмах зруденіння (до 1000 м і більше) відмічається в палеовулканах і субвулканічних інтрузивах, перекритих на час рудоутворення вулканогенно-осадовими породами або полого залеглими дайками різноманітного складу. Розміщення рудних тіл визначається складно побудованими зонами тріщинуватості, в яких розташовуються штокверки з урановим зруденінням, локалізовані, головним чином, у крайових частинах рудовмісних жерловин або субвулканічних інтрузій. Рудна мінералізація представлена настураном і кофінітом в асоціації з молібденовими мінералами - фемолітом та іордизитом і розвинута в породах, що зазнали кварц-серицитових та кварц-гідрослюдистих змін. Запаси урану в цих родовищах складають від 1 до 5 - 6 тис. т, при середньому вмісті урану 0,1 - 0,15 %, однак в окремих об'єктах, приурочених до багатофазових екструзій, сумарні запаси досягають 18 - 20 тис. т (родовище Бота-Бурум).

5.10. Приповерхневі родовища. До цього типу родовищ відносять широку групу урановмісних осадів від третинного до сучасного віку, що залягають на невеликій глибині. Уранові родовища цього типу асоціюють з калькретами. До цього ж типу належать концентрації урану в торфах і болотах, карстових порожнинах та інших структурах заповнення.

Представником цього типу є карнотитове родовище Йілірі в калькретах Західної Австралії. Родовище зустрінуте в зоні розвитку архейських порід фундаменту, що зазнав неодноразової ерозії. Породи фундаменту представлені в основному гранітами й частково іншими різновидами, що руйнувалися в умовах гумідного клімату (крейдяний час) і різко аридного в сучасний період. Утворення крейдяного віку на древньому плато представлені каоліновими й кремнієвими породами. Рудовмісні відклади, що залягають нижче поверхні врізаного перезаглибленого плато, складаються з алювіальних глин, пісків і калькретів. Рудні поклади розташовуються в палеодолинах з періодично діючими водними потоками. Басейн потоків являє собою закриту систему, у якій відбувається повний гіпергенний геохімічний цикл від процесів вилуговування до накопичування розчинених елементів. Рудне тіло, лінзоподібної форми, розташовується паралельно поверхні й рівню грунтових вод на площі 9 х 0,75 - 1,5 км. Потужність його складає від 3 до 7 м. Основна частина рудного тіла розташовується нижче рівня грунтових вод у нижній перехідній зоні між калькретовим і глинясто-кварцовим горизонтами. Уранові руди представлені карнотитом у калькретах та інших алювіальних відкладах, зцементованих карбонатним матеріалом. Карнотит утворює пластинки на стінках порожнин, тріщин та інколи обростає плівкою (сорочкою) опалу. Геохімічною умовою формування руд є випаровування на бар'єрах в середині калькретів, поблизу або нижче сучасного рівня грунтових вод. Запаси урану родовища Йілірі оцінюються в 40 тис.т при середньому вмісті 0,15%, причому половина їх має вміст 0,36%. Руди залягають поблизу від поверхні на глибині до 8 м.

5.11. Метасоматичні родовища. Родовища цього типу зустрічаються в зонах тектономагматичної активізації докембрійських щитів і пов'язані з прирозломними лужними метасоматитами. Вони виявлені на багатьох докембрійських щитах світу.

У Центральноукраїнському рудному районі родовища локалізовані в натрієвих метасоматитах і виникли в результаті протоактивізації, яка проявилась в епоху віком 1800 - 1700 млн років, що зближена в часі з глобальною ранньопротерозойською гранітизацією. Тут відомо декілька родовищ: Северинське (40 тис.т урану), Ватутінське (25 тис.т). Мічурінське (20 тис.т) та ін. Там, де натрієві метасоматити розвиваються в складчасто-розривних порушеннях серед залізо-магнезіальних порід, вони представлені лужно-амфіболовими породами й егіринітами з оксидною урановою мінералізацією. Там, де натрієвому метасоматозу в зонах розломів піддавалися алюмосилікатні породи (гнейси, мігматити, граніти), утворилися рибекіт-егіринові й хлоритові альбітити зі складною урановою мінералізацією, в якій визначна роль належить середньонизькотемпературному бранериту.

В Ельконському рудному районі Алданського щита уранове зруденіння пов'язане з прирозломними калієвими метасоматитами й обумовлене процесами мезозойської тектоно-магматичної активізації (150-120 млн років), що проявилася в утворенні складного інтрузивного комплексу глибоко диференційованих лужно-земельних, сублужних і лужних порід калієвого ряду та в підновленні стародавніх і виникненні нових розломів. У районі загальною площею близько 1000 кв. км налічується близько 400 рудних зон з пірит-карбонат-калішпатовими метасоматитами, що несуть бранеритову мінералізацію. Сумарні запаси урану в цьому районі складають сотні тисяч тонн і, в основному, сконцентровані в окремих відрізках регіональних зон омолоджених розломів.

В обох рудних районах вміст урану в рудах рядовий і рідко перевищує 0,1-0,12%. Уранові руди Українського кристалічного щита монометальні, на Алданському щиті ураноносні калієві метасоматити містять золото в концентрації 0,5 - 2,0 г/т.

До цього типу належать також уранові родовища Кокчетавського рудного району (Ішимське, Манибайське, Грачівське). Родовища цього рудного району локалізуються в різних породах: сланцях, аркозах, яшмоїдах, вапняках, гранітах, метавулканітах у віковому діапазоні від силуру до девону. Провідним фактором, що визначає розміщення цих родовищ, є вузли пересічення й примикання довгоживучих розломів. Рудні поклади являють собою уплощені лінзоподібні чи трубоподібні штокверки, розвинуті по тектонічних зонах дроблення. Навколорудні зміни вмісних порід відповідають лужному типу (альбітизація). На більшості родовищ основним урановим мінералом є настуран, часто в асоціації з кофінітом. Характерним супутником є молібденіт. Багато родовищ простежується на значну глибину (більше 1 км).

5.12. Метаморфічні родовища. Уранові родовища цього типу виявлені в метаосадах або метавулканітах, у яких відсутні прямі ознаки постметаморфічної мінералізації. Прикладом таких родовищ є родовище Форстау в Австрії.

5.13. Родовища в лігнітах. Родовища цього типу класифікуються головним чином як нетрадиційні уранові ресурси, пов'язані з лігнітами, а також з глинами й пісковиками, що безпосередньо прилягають до лігніту. До цього типу належать рідкісноземельно-фосфор-уранові родовища Закаспію в морських глинах з кістковими залишками фауни (Мелове, Токмак, Тасмурун, Степове). Зруденіння пов'язане тут із скупченнями ураноносного фосфатизованого кісткового детриту риб у піритоносних темних глинах палеоген-неогенового віку. Більша частина урану, рідкіх земель й фосфору міститься у фтор-апатиті, невелика частина урану утворює комплексні урано-фосфатні сполуки. Рудні поклади являють собою стратифіковані пласти значного розміру з пологим падінням, витриманою невеликою потужністю (0,3-1,5 м) й рівномірним розподілом урану. Руди фосфатні бідні, неконтрастні, комплексні й складаються в основному з глинястих мінералів (70 %), сульфідів заліза й кісткового детриту (20% і більш). Руди мають низький вміст урану (0,03-0,05%), однак кістковий детрит легко відділяється промиванням. Вміст урану в детритовому концентраті підвищується в 2-3 рази, а вміст фосфорного ангідриду досягає 30%. Промислову цінність становлять уран, рідкісні землі й фосфор. Найбільшим родовищем району із запасами 44 тис.т урану є Мелове. Запаси інших родовищ складають від 4 до 9 тис.т.

5.14. Родовища в чорних сланцях. До цього типу відносяться родовища Ронненбурзького рудного поля, просторово пов'язаного з горст-антиклінальним виступом, складеним дислокованими палеозойськими хлорит-гідрослюдистими й вуглецево-кремнієвими сланцями, що відслонюються в межах підняття з-під перекриваючих їх платформових пеліт-карбонатних відкладів пермського віку. Уранові руди утворюють пластові й лінзоподібні тіла потужністю в сотні метрів, причому більшість рудних тіл зустрічається в зоні контакту сланців ордовика й крем'янистих високовуглецевих (до 14 % вуглецю) сланців силуру, а також до контактів вуглецевих сланців з діабазами й вапняками. Зруденіння контролюється переважно зонами підвищеної тріщинуватості, де рудовмісні породи зазнали слабкої гідрослюдизації, а у вуглецевих сланцях відзначається обілення, зумовлене "вигоранням" органічної речовини. Загальні запаси Роннебургзького рудного поля становлять понад 150 тис. т урану зі вмістом його в руді соті частки відсотка. У той же час на родовищах Шмірхау і Пайтцдорф, що формувалися безпосередньо під покривом пермських платформових відкладів, руди мають прожилковий характер і представлені настураном, а вміст урану зростає до десятих часток відсотка, а місцями й до цілих відсотків.

5.15. Родовища інших типів. До цієї групи належать промислові родовища, що за своїми геологічними позиціями не можуть бути включені в жоден з описаних вище геолого-промислових типів родовищ.

6.1. Виявлені скупчення мінералів з підвищеною концентрацією урану поділяються на:

- прояви мінералізації урану в знахідках;

- рудопрояви урану в покладах з непромисловими або невизначеними параметрами;

- родовища урану.

Родовища урану за кількістю запасів поділяються на чотири групи:

- малі родовища із запасами в сотні тонн;

- середні родовища із запасами в тисячі тонн;

- великі родовища із запасами в десятки тисяч тонн;

- унікальні родовища із запасами в сотні тисяч тонн.

6.2. За вмістом урану розрізняються:

- убогі руди із вмістом урану менше 0,05 %;

- бідні руди із вмістом урану 0,05 - 0,10 %;

- рядові руди із вмістом урану 0,10 - 0,20 %;

- багаті руди III сорту із вмістом урану 0,20 - 0,50 %;

- багаті руди II сорту із вмістом урану 0,50 - 1,00 %;

- багаті руди I сорту із вмістом урану більш 1,00 %.

6.3. За розмірами й формою рудних покладів, мінливістю їх потужності, складності внутрішньої будови та особливостями розподілу корисних і шкідливих компонентів у рудах родовища урану або їхні ділянки, що є мінерально-сировинною базою для окремого підприємства, поділяються на чотири групи згідно з п.20 Класифікації:

1) До першої групи відносяться родовища (ділянки) простої геологічної будови, утворені переважно крупними пологого падіння практично суцільними (коефіцієнт рудоносності біля 1) пластовими покладами з витриманою потужністю, непорушеним або слабко порушеним заляганням і рівномірним розподілом корисних і шкідливих компонентів (коефіцієнт варіації до 40 %). Площа покладів досягає десятків квадратних кілометрів. За потужністю поклади обмежені геологічними контактами перекривальних й підстелювальних порід. Природні типи й сорти корисних копалин, що підлягають селективному розробленню, можуть бути оконтурені під час розвідувальних робіт, а їхні запаси визначені в геометризованому контурі.

2) До другої групи відносяться родовища (ділянки) складної геологічної будови з мінливою потужністю, складною внутрішньою будовою рудних покладів, невитриманою якістю руд і нерівномірним розподілом урану (коефіцієнт варіації 40 - 100 %). Природні типи й сорти корисних копалин, що підлягають селективному відробленню, на родовищах другої групи не можуть бути оконтурені під час розвідувальних робіт, а їхні запаси - визначені в геометризованому контурі. Проте, можливість виконтурення ділянок з обов'язковими показниками якості повинна бути доведена в блоці деталізації або на експлуатованому родовищі-аналозі. На родовищах другої групи виділяються такі морфологічні типи покладів:

2а) Крупні й середні пологозалеглі пластоподібні й ролоподібні поклади відносно простої форми з витриманим поширенням зруденіння по площі, складної внутрішньої будови з переривчастим розподілом зруденіння за потужністю. Розміри рудних покладів досягають сотень тисяч квадратних метрів - перших квадратних кілометрів. До цієї ж групи відносяться більш складні пластоподібні поклади, що складаються лінзоподібними рудними тілами різної потужності, розташованими багатоярусно. Межі рудних покладів встановлюються за даними випробування, але положення покладів у розрізі в цілому контролюється літологічними межами та межами ділянок виклинювання зони пластового окиснення.

2б) Крупні й середні жилоподібні поклади крутого падіння з відносно витриманою потужністю, порівняно простої форми, сталими елементами залягання та високою рудонасиченістю (коефіцієнт рудоносності 0,7 - 1,0), але нерівномірним розподілом урану. Площа рудних тіл досягає багатьох сотень тисяч квадратних метрів - перших квадратних кілометрів. Потужність рудних покладів, як правило, складає перші метри, межі їх звичайно визначаються за даними випробування, але положення покладів у цілому чітко контролюється тектонічними елементами або зонами розвитку метасоматозу.