Про необхідність усунення Міністерством екології та природних ресурсів України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"

Відповідно до статті 30 Закону України від 11.09.2003 "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон) та на підставі звернень суб'єктів господарювання Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, повторно здійснивши експертизу наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99 № 204 (далі - Наказ № 204), яким затверджено Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон у зоні діяльності регіональних митниць і митниць (далі - Положення), зареєстрованого Міністерством юстиції України 15.11.99 за № 787/4080, та, беручи до уваги позицію громадськості щодо неповного виконання Міністерством екології та природних ресурсів України рішення Держпідприємництва України № 28 від 30.04.2014 "Про необхідність усунення Міністерством екології та природних ресурсів України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зазначає наступне.

Забезпечення екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць покладено на Державну екологічну інспекцію та територіальні органи Мінприроди постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.95 № 198 "Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон".

Відповідно до положень Наказу № 204 екологічний контроль суден проводиться з метою перевірки виконання ними вимог чинного законодавства та міжнародних угод України щодо запобігання забрудненню моря; наявності свідоцтв про стан судна та його водоохоронного обладнання; відповідності стану судна та його водоохоронного обладнання виданим на них свідоцтвам.

На сьогоднішній день Україна є учасницею кількох морських міжнародних конвенцій, зокрема таких як Конвенція про полегшення морського судноплавства 1965 р. (далі - Конвенція 1965 року) та Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 року (далі - Конвенція МАРПОЛ 73/78), що набрали чинності для України в 1993 році.

Так, пунктом 2.1 розділу 2 Конвенції 1965 року визначено, що державна влада не вимагає для залишення у себе при прибутті або відправленні суден, до яких ця Конвенція відноситься, яких-небудь інших документів крім тих, які вказані в цьому розділі.

Цими документами є:

- загальна декларація;

- декларація про вантаж;

- декларація про суднові припаси;

- декларація про особисті речі команди судна;

- суднова роль;

- список пасажирів;

- документ, що запропонований Всесвітньою поштовою конвенцією;

- морська санітарна декларація.

Разом з цим, згідно з положеннями Конвенції МАРПОЛ 73/78 судно, що зобов'язане мати Свідоцтво про запобігання забруднення з суден відповідно до положень правил цієї Конвенції, під час перебування в портах чи віддалених від берега терміналах, що знаходяться під юрисдикцією сторони Конвенції, підлягає інспектуванню, що здійснюється посадовими особами, які належним чином уповноважені на це стороною, учасницею Конвенції. При цьому зазначається, що будь-яке таке інспектування обмежується лише перевіркою наявності на судні такого чинного Свідоцтва, у разі якщо в такої сторони не буде очевидних підстав вважати, що стан судна чи його обладнання значною мірою не відповідає вказаним у Свідоцтві даним.

Водночас, всупереч вищезазначеному, пунктом 4.3 розділу 4 Положення передбачено, що під час контролю судна держекоінспектор самостійно або разом з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (далі - ДФІ) або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та спільно з капітаном (або іншою особою командного складу) проводять: огляд суднового водоохоронного обладнання на відповідність його встановленим правилам охорони морських вод від забруднення; зовнішній огляд судна й поверхні води поблизу нього; перевірку наявності пломб на осушувальних системах, баластових танках, сепараційних установках, системах зливу за борт лляльних та інших забруднених вод; відповідну перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України (пп. 4.3.2).

При огляді судна держекоінспектор самостійно або спільно з уповноваженим ДФІ або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю повинен перевірити наявність і оформленість відповідним чином документів, серед іншого, суднової екологічної декларації. Даним Положенням також затверджено форму даної декларації (додаток 5 до Положення ) (пп. 4.3.3).

У разі відсутності на судні потрібного документа або неналежного його оформлення і заповнення держекоінспектор повинен відзначити цей факт у Акті про перевірку, який складається в довільній формі (пп. 4.3.4).

Отже, відсутність у капітана судна фактично вигаданої Міністерством екології та природних ресурсів України суднової екологічної декларації надає екоінспектору право притягнути капітана судна до адміністративної відповідальності на підставі статті 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює, що невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від дев'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з цим, Водним кодексом України забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря у внутрішні морські води та територіальне море.

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що встановлюють вимоги щодо запобігання забрудненню та засміченню внутрішніх морських вод і територіального моря України підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, громадянами України, а також іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, українськими та іноземними суднами, які перебувають у цих водах (затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 269 від 29.02.2006), а також інших актів законодавства.

Зазначені вище положення чинного законодавства та міжнародних угод не мають жодних посилань на суднову екологічну декларацію та необхідність перевірки гарантій власника судна, зазначених у відповідній судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України.

Таким чином, наявність в Положенні норм, що зобов'язують подавати суднову екологічну декларацію, яка до того ж не передбачена жодним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, суперечить нормам міжнародного права та несе додаткове фінансове навантаження на судновласника.

Отже, наведені вище норми Положення порушують вимоги статті 5 Закону, відповідно до якої однією зі складових забезпечення здійснення державної регуляторної політики є недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти.

Крім того, дія зазначених вище положень Наказу № 204 порушує такі обов'язкові принципи державної регуляторної політики, передбачені статтею 4 Закону, як:

адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави.

Керуючись частиною третьою статті 27 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" , Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

запропонувати Міністерству екології та природних ресурсів України внести зміни до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99 № 204 "Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць" та виключити з його редакції абзац п'ятий підпункту 4.3.2 пункту 4.3 розділу 4, абзац другий підпункту 4.3.3 пункту 4.3 розділу 4 та додаток 5 до цього підпункту.

Рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва щодо усунення порушень принципів державної регуляторної політики підлягає виконанню у порядку, визначеному статтею 28 Закону, у двомісячний строк з дня прийняття такого рішення.

Виконання цього рішення передбачає підготовку проекту акта про внесення змін до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 08.09.99 № 204 "Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць" та подання у встановленому Законом порядку на погодження до уповноваженого органу не пізніш як за п'ять робочих днів до закінчення строку його виконання.

У разі невиконання рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики або не оскарження цього рішення органом виконавчої влади протягом встановленого в Законі строку, дія регуляторного акта, щодо якого було прийнято відповідне рішення, зупиняється наступного дня з дня закінчення строку виконання такого рішення.

Подання скарги щодо рішення уповноваженого органу не зупиняє дії цього рішення.