Про визнання протиправною та нечинною постанови

Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Гордієнко Л.М., за участі позивача ОСОБА_1, представника відповідача Шокуна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 р. (повне судове рішення 28 серпня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови

07.05.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)" від 30.11.2016 № 929 в частині абзаців 2-5 пункту 161 та про зобов'язати вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна постанова прийнята відповідачем поза межами повноважень, встановлені вимоги про вивіски та зовнішні рекламні конструкції аптечного закладу, які суперечать положенням законів України, порушують принцип свободи підприємницької діяльності та принцип непорушності прав інтелектуальної власності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2019 р.позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)" від 30.11.2016 № 929 в частині абзаців 2-5 пункту 161.

Членом колегії суддів висловлена окрема думка з приводу необґрунтованості позовних вимог.

Приймаючі рішення у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючи спірну постанову відповідачем не взято до уваги положення спеціального Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" № 3689-XII (надалі - Закон № 3689-XII), оскільки постанова, як підзаконний нормативно-правовий акт не може за своєю правовою сутністю суперечити положенням вказаного закону.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не правильно тлумаченні положення Закону № 3689-XII, оскільки вказаний закон регулює питання використання знаку для товарів та послуг (товарного знаку), а не умови ліцензування видів господарської діяльності порядок видачі яких затверджено положенням Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, підтримавши позицію висловлену у відзиві.

Справу розглянуто у межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем і основним видом діяльності є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (47.73), що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.14).

Власником знаку для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" є ОСОБА_2 з яким позивач, як ліцензіат, уклала ліцензійний договір № 1 від 22.04.2019 про надання права на використання торгової марки (т.1 а.с.16).

Згідно умов вказаного договору, зокрема п. 1.5, невиключна ліцензія за цим Договором надається Ліцензіатові для використання відповідно до умов цього Договору та умов, які визначені у Свідоцтві (за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації послуг), зокрема: Клас 35: Інтерактивне рекламування через комп'ютерну мережу; комерційна інформація і консультації для споживачів (центри підтримки споживачів); послуги з постачання для інших (закуповування товарів та надавання постачальницьких послуг іншим фірмам); послуги щодо роздрібного або оптового продажу фармацевтичних, ветеринарних і гігієнічних препаратів та медичних товарів; представлення продуктів через засоби комунікації з метою роздрібного продажу; розповсюджування рекламних матеріалів; розсилання поштою рекламних матеріалів.

Вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, і не є спірними.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про Кабінет Міністрів України" (надалі - Закон № 794) визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Згідно частини 1 та 2 статті 1 Закону № 794 Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Статтею 2 Закону № 794 визначені основні завдання Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 1 та 2 стаття 3 Закону № 794 діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 794 передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Статтею 20 Закону № 794 встановлені основні повноваження Кабінету Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 7, абзацу першого частини другої статті 9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" Кабінет Міністрів України постановою № 929 від 30.11.2016 затвердив Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (надалі - Постанова № 929).

Пунктом 1 Постанови № 929 встановлено, що ці Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії для провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів).

Згідно пункту 2 Постанови № 929 дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб'єктів господарювання, зокрема на зареєстрованих в установленому законодавством порядку юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі - суб'єкт господарювання).

Пунктом 161 Постанови № 929 передбачено, що на фасаді будівлі, в якій розміщується аптечний заклад, установлюється вивіска із зазначенням виду закладу. На видному місці перед входом до аптечного закладу розміщується інформація про найменування ліцензіата, режим роботи аптечного закладу.

На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, розміщувати найменування ліцензіата, найменування аптечного закладу та/або знака для товарів і послуг (логотипа), який належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що найменування ліцензіата, найменування аптечного закладу та/або знак для товарів та послуг (логотип) не містить:

вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі;

інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення;

порівнянь з іншими аптечними закладами.

За бажанням ліцензіат встановлює сигнальний покажчик аптечного закладу та його структурного підрозділу, загальний опис якого затверджується МОЗ.

Аптечним закладам присвоюється порядковий номер та за бажанням ліцензіата найменування.

Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.2015 № 222-VIII(надалі - Закон № 222-VIII) регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Частиною 1 статті 1 Закону № 222-VIII визначені поняття: ліцензіат - суб'єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності; ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії; ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Відповідно до частини 1 та 1 статті 9 Закону № 222-VIII ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам. Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Разом з тим, згідно з частиною десятою статті 9 Закону № 222-VIII, до ліцензійних умов не можуть бути включені вимоги: 1) щодо додержання законодавства України у відповідній сфері та/або окремих законів у цілому; 2) законодавства, обов'язкові до виконання всіма суб'єктами господарювання.

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15.13.1993 № 3689-XII (надалі - Закон № 3689-XII) є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

Відповідно до частини другої, четвертої, восьмої статті 16 Закону № 3689-XII свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Використанням знака визнається, зокрема, нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є ліцензіатом у порядку укладання вищенаведеного ліцензійного договору на використання знаку для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Тобто, з моменту підписання ліцензійного договору у позивача виникло право використання знаку для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", зокрема й шляхом нанесення його на вивіску та зовнішні рекламні конструкції аптечного закладу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Колегія суддів наголошує, що обмеження щодо здійснення майнових прав інтелектуальної власності можуть встановлюватися виключно законами, а не будь-якими іншими актами, що мають нижчу юридичну силу. Обмеження може встановлюватися виключно при дотримання умови, що воно не створить істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Отже, обмеження, встановлене спірною постановою (абзац 2-5 п. 161) створюючи істотні перешкоди для нормальної реалізації прав та інтересів, практично унеможливлює їх здійснення.

Приймаючі спірну постанову відповідачем не взято до уваги положення Закону № 3689-XII.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності спірної постанови в частині, оскільки відповідачем протиправно було встановлено вимоги до вивісок, оскільки ліцензійні умови не передбачають можливості регламентування аспектів діяльності підприємств в обраний спосіб, підзаконний нормативно-правові акт не може за своєю правовою сутністю суперечити положенням законів.

Згідно ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії"(Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

Таким чином, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України .

Згідно зі ст. 316 КАС України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено 18.11.2019.

Керуючись ст.ст. 139, 242 - 244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України , суд

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 р. (повне судове рішення 28 серпня 2019 року) - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 р.(повне судове рішення 28 серпня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.