Про внесення змін та доповнень до розяснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею"

У зв'язку зі змінами, які сталися у чинному законодавстві, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне внести зміни та доповнення до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", виклавши його в такій редакції:

"Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт", іншими актами законодавства України.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначено Законом України "Про залізничний транспорт".

Питання, пов'язані з укладенням та виконанням договору перевезення, у тому числі залізничним транспортом, регулюються статтями 908 - 928 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 306 - 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно з статтями 908 ЦК України, 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.

Відповідно до статей 908 ЦК України, 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами.

Статут залізниць України (далі - Статут) згідно зі статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 N 457, з подальшими змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 N 1510 та від 25.12.2002 N 1973) .

Статтею 5 Статуту на Міністерство транспорту України (далі - Мінтранс України, Мінтрансзв'язку України) покладено затвердження Правил перевезення вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, а також інших нормативних документів.

До їх затвердження у повному обсязі у вирішенні спорів мають застосовуватись згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" відповідні нормативні акти Союзу РСР у частині, що не суперечить Статуту, наприклад, Технічні умови навантаження та кріплення вантажів (МПС СССР, 1990).

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Отже, у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, господарським судам необхідно керуватися:

- Законом України "Про транспорт";

- Законом України "Про залізничний транспорт";

- статтями 908 - 928 ЦК України, статтями 306 - 315 ГК України;

- Статутом;

- Правилами планування перевезень вантажів; Правилами приймання вантажів до перевезення ; Правилами пломбування вагонів і контейнерів; Правилами оформлення перевізних документів; Правилами обчислення термінів доставки вантажів; Правилами користування вагонами і контейнерами; Правилами зберігання вантажів; Правилами видачі вантажів; Правилами переадресування вантажів; Правилами реалізації вантажів; Правилами розрахунків за перевезення вантажів; Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій; Правилами перевезення вантажів з оголошеною вартістю; Правилами перевезення вантажів навалом і насипом; Правилами перевезення вантажів у вагонах відкритого типу; Правилами перевезення вантажів, які змерзаються; Правилами перевезення вантажів маршрутами відправника; Правилами перевезення вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів); Правилами перевезень швидкопсувних вантажів; Правилами перевезення тварин, птиці та інших вантажів, які підлягають державному ветеринарно-санітарному контролю; Правилами перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю; Правилами перевезення вантажів у транспортних пакетах; Правилами перевезення вантажів в універсальних контейнерах; Правилами перевезень вантажів у спеціальних та спеціалізованих контейнерах відправників і одержувачів; Правилами перевезення вантажів дрібними відправками; Правилами перевезення вантажів залізничними лініями вузької колії; Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні; Правилами складання актів; Правилами заявлення та розгляду претензій, затвердженими наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 N 644 (з подальшими змінами і доповненнями), Правилами перевезення наливних вантажів (частина друга Правил перевезень вантажів, затверджених наказом Мінтрансу від 18.04.2003 N 299) ; Правилами реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Мінтрансзв'язку України від 28.09.2004 N 856;

- Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України - Тарифним керівництвом N 1, затвердженим наказом Мінтрансу України від 15.11.99 N 551 (далі - Тарифне керівництво N 1);

- Правилами перевезення небезпечних вантажів, затвердженими 05.04.96 на п'ятнадцятому засіданні Ради залізничного транспорту держав - учасниць СНД;

- іншими нормативними документами, затвердженими Мінтрансом (Мінтрансзв'язку) України у встановленому порядку.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Такими угодами є, зокрема, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - СМГС), яка діє з 1 листопада 1951 року, та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ), до якої Україна приєдналась згідно з Законом України від 05.06.2003 N 943-IV, Угода про пряме залізнично-поромне сполучення Іллічівськ - Варна та Іллічівськ - Поті/Батумі, ратифікована Верховною Радою України 16.03.2000.

1.1. Згідно зі статтями 914 ЦК України, 307 ГК України, статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 17 Статуту перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами розрахунків за перевезення вантажів (додаток N 1 до пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.

Цей договір не замінює договір на перевезення конкретного вантажу і його наявність не звільняє сторони від обов'язку укласти договір про експлуатацію залізничних під'їзних колій або про подачу та забирання вагонів у передбачених Статутом випадках.

Наявність договору про організацію перевезень вантажів не звільняє вантажовідправника від обов'язку з подання планів та заявок на перевезення вантажів у порядку і в строки, передбачені Правилами планування перевезень вантажів.

Оскільки Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) не регулюють порядку планування перевезення вантажів, то умови планування перевезень імпортних та експортних вантажів та відповідальність за цими перевезеннями врегульовані приписами транспортного законодавства України - Статутом залізниць та Правилами планування перевезень вантажів.

Пунктом 2.1 названих Правил визначено, що місячне планування перевезень вантажів у межах України, на експорт у треті країни та країни СНД, у Латвійську Республіку, Литовську Республіку та Естонську Республіку здійснюється на підставі замовлень відправників у порядку, встановленому цими Правилами.

Розділ 3 Правил планування перевезень вантажів встановлює порядок планування перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів, згідно з яким відправники експортних вантажів надають залізницям відправлення замовлення на перевезення вантажів, оформлені відповідно до пункту 2.2 цих Правил.

Відповідно до частини шостої статті 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів послугами залізничного транспорту, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхніх послуг, тому укладення договору про організацію перевезень є обов'язковим для залізниці. Правилами перевезень вантажів передбачені обов'язкові умови таких договорів.

1.2. Взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів згідно зі статтею 21 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 71 Статуту визначаються договором. Порядок розроблення та форми таких договорів встановлено Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій (додатки 1 та 2 до пункту 2.1). Порядок виконання перевалочних операцій на під'їзних коліях морських (річкових) портів визначається договором, що укладається залізницею з портом за формою, яку також встановлено названими Правилами (додаток 3 до пункту 2.1). Отже, взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатися Статутом, Правилами перевезення та відповідними договорами.

З огляду на приписи статей 181 ГК України та 10 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) спори з приводу розбіжностей, які виникають під час укладення відповідних договорів, можуть бути передані на вирішення господарського суду.

У застосуванні відповідних норм господарському суду слід мати на увазі приписи статті 22 Закону України "Про залізничний транспорт" і статті 10 Закону України "Про природні монополії", а також частини шостої статті 179 ГК України, згідно з якими залізниці, за наявності технічної можливості, не мають права відмовляти підприємствам в укладенні зазначених договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство не позбавлене права на звернення до господарського суду з позовом про спонукання залізниці до укладення відповідного договору.

1.3. Статут і Правила обслуговування залізничних під'їзних колій не надають начальнику дирекції перевезень залізниці або начальнику станції права підписувати від свого імені договір експлуатації залізничної під'їзної колії та договір подачі та забирання вагонів. Згідно зі статтею 77 Статуту і пунктом 3.5 цих Правил з боку залізниці договори підписує начальник залізниці (особа, що виконує його обов'язки) або особа, уповноважена начальником залізниці (за довіреністю).

1.4. Згідно з частиною другою статті 22 Статуту додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюються залізницею на підставі окремих договорів.

У відповідності до частини першої статті 181 ГК України допускається укладення цих договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Залізниці вправі також на підставі угод надавати у користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на примикання під'їзних колій та будівництво тимчасових споруд (статті 9, 12 Статуту і пункт 1.9 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій) . Розмір відповідної плати встановлюється сторонами у договорі.

Збір за утримання ділянок землі, наданих залізницями в тимчасове користування іншим підприємствам і організаціям для складування вантажів, улаштування примикання під'їзних колій і в інших випадках є регульованим і встановлений пунктом 22 таблиці 4 пункту 9 розділу 2 Тарифного керівництва N 1.

1.5. Відповідно до статей 909 ЦК України, 307 ГК України, статті 22 СМГС, статті 22 Статуту за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення конкретного вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди про перевезення вантажу, яка укладається на бланку встановленої форми між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і одночасно є договором застави вантажу як гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за дане конкретне перевезення.

1.6. Пунктом 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власник вагона (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".

Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у пункті 17 розділу 1 Тарифного керівництва N 1.

Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі втрати частини вагонів із групи, оформленої одним перевізним документом, - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом розмірах; право заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу; а також обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом N 1, а також інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

Пункт 6.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів передбачає, що місячне планування перевезень вантажів у власних вагонах здійснюється відправником за окремим замовленням та за погодженням з власником вагонів. Залізниця затверджує плани перевезень у власних вагонах, які попередньо погоджені відправником із власником вагонів. Таким чином, забезпечення вантажовідправників власними приватними вагонами здійснює власник вагонів на підставі укладених ним з вантажовідправником договорів без участі залізниці.

2.1. Відповідно до статті 925 ЦК України, статті 315 ГК України, статті 130 Статуту пред'явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред'явлення претензії до звернення з позовом до залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць, вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд.

Водночас статтею 5 ГПК України передбачено, що порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. До такого законодавства належить Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка передбачає досудовий претензійний порядок врегулювання спорів, обов'язковий для дотримання.

Залучення залізниці, в тому числі за ініціативою господарського суду, до участі у справі як відповідача може мати місце лише тоді, коли право на пред'явлення до неї претензії та подання позову належить позивачеві та за наявності відповідних правовстановлюючих документів - квитанції в прийманні вантажу, накладної та комерційного акта.

2.2. У залежності від підстав пред'явлення претензій стаття 130 Статуту регулює питання про те, кому (вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) належить право звернення до залізниці з претензією, а отже, і з позовом.

Власник вантажу, якщо він не є відправником або одержувачем вантажу, не має права від свого імені заявляти претензію або позов до залізниці з приводу втрати, нестачі або псування вантажу під час перевезення.

При перевезенні вантажів в міжнародному сполученні право вимоги до залізниці має вантажовідправник - до залізниці відправлення, вантажоодержувач - до залізниці призначення або уповноважена ними по довіреності особа.

Поряд з цим стаття 133 Статуту допускає передачу такого права вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, а також вищій організації. Передача цих прав може здійснюватись лише за попередньою згодою іншої сторони і засвідчується переуступним написом на відповідному транспортному документі - квитанції в прийманні вантажу, накладній.

Крім того, стаття 133 Статуту передбачає передачу права пред'явлення претензій та подання позовів вантажовідправником або вантажоодержувачем уповноваженій особі, яка виступає від їх імені (в тому числі і власнику вантажу). Така передача оформлюється довіреністю на право виконувати певні дії в інтересах вантажовідправника або вантажоодержувача. У цьому разі позивачем у справі виступає вантажовідправник або вантажоодержувач, що передав право пред'явлення претензії та подання позову, а не уповноважена особа, яка представляє їх інтереси у судових органах. У разі задоволення претензії або позову кошти відповідно перераховуються або стягуються на користь вантажовідправника чи вантажоодержувача.

Переуступка права може здійснюватись як у цілому на пред'явлення претензії та подання позову, так і окремо на кожну з цих дій. Якщо є переуступний напис на пред'явлення претензії, то додаткового оформлення переуступки права на подання позову не вимагається. Переуступка права на подання позову допускається і тоді, коли претензію до залізниці було пред'явлено вантажоодержувачем або вантажовідправником.

Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку статті 133 Статуту не є уступкою права вимоги у зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.

2.3. Стаття 926 ЦК України, частина шоста статті 315 ГК України встановлюють, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

У вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у прямому міжнародному сполученні, слід враховувати приписи параграфа 4 статті 29 СМГС, які мають застосовуватись господарським судом з урахуванням частини третьої статті 4 ГПК України, яка встановлює, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

2.4. Строки пред'явлення претензії до залізниці та порядок їх обчислення передбачено статтею 134 Статуту.

2.5. Оскільки пред'явлення залізницям претензій до подання позову не є обов'язковим, позовну заяву не може бути повернуто або позов залишено без розгляду у зв'язку з неподанням доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, крім позовів, що виникають з перевезення на підставі міжнародних угод.

При пред'явленні позовів, що виникають з перевезення вантажів на підставі міжнародних угод, господарським судам слід враховувати, що Угодою з міжнародного залізничного вантажного сполучення (СМГС) передбачено обов'язковий претензійний порядок врегулювання спору.

2.6. Якщо позивач до подання позову пред'явив залізниці претензію, а вона не повернула додані до претензії документи разом з відповіддю на претензію або взагалі не відповіла на претензію, господарський суд у порядку статті 38 ГПК України при підготовці справи до розгляду зобов'язує залізницю надати відповідні документи.

2.7. Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю) .

Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Однак, пунктом 8 Правил заявлення та розгляду претензій передбачено додання до претензії, яку заявляє одержувач про повну втрату вантажу, документа про оплату вартості вантажу при неможливості надання квитанції про приймання вантажу до перевезення.

У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватися належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки відповідно до статей 114 та 115 Статуту залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність, виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

2.8. Якщо залізниця визнала претензію, але не перерахувала відповідні кошти заявнику претензії, останній вправі подати у встановленому порядку позов про стягнення визнаної суми в межах скороченого шестимісячного строку позовної давності.

При цьому судам слід враховувати норми статті 264 ЦК України, відповідно до яких перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Господарським судам слід мати на увазі, що в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 (з подальшими змінами та доповненнями), не зазначено повідомлення залізниці про визнання претензії.

Законом України від 15.03.2006 N 3538-IV внесено зміни до Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якими, зокрема, з переліку рішень, які підлягають виконанню Державною виконавчою службою, виключено визнану у встановленому порядку претензію.

2.9. Правила пред'явлення та розгляду претензій допускають пред'явлення однієї претензії про відшкодування за втрату, псування або пошкодження вантажу не більше як за п'ятьма відправками, які завантажені однорідним вантажем на одній станції одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного одержувача. Що ж до претензій, які пред'являються з інших підстав, наприклад, про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень або штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, то кількість об'єднуваних в одній претензії вимог не обмежується.

Статут не обмежує права позивача об'єднати кілька вимог в одній позовній заяві. У вирішенні відповідного питання слід керуватися статтею 58 ГПК. Суддя має право повернути позовну заяву без розгляду, якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору (пункт 5 частини першої статті 63 ГПК України).

В одній позовній заяві до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) не повинні об'єднуватись вимоги, які відповідно до чинного законодавства не підлягають задоволенню за рахунок залізниці, наприклад, відшкодування за пошкодження вантажу і штраф за поставку неякісної продукції, або які не пов'язані між собою наданими доказами.

2.10. Спори, що виникають з договору перевезення, в тому числі у прямому міжнародному залізничному сполученні, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред'явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії; це передбачено статтею 16 ГПК (виключна підсудність).

Відповідно до статті 131 Статуту позови про відшкодування вартості вантажу втраченого, пошкодженого або такого, який прибув з нестачею, при перевезенні вантажів у прямому залізничному сполученні в межах залізниць України заявляються як одержувачем, так і відправником, а також від їх імені уповноваженою особою у всіх випадках до залізниці призначення, яка несе відповідальність за всі залізниці - учасниці перевезення, і залучати до участі у справі як іншого відповідача або третю особу залізницю відправлення та транзитні залізниці у суду немає підстав.

Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення претензії за не збережені перевезення пред'являються компетентним органам залізниць, перелік яких встановлено у додатку N 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода має на увазі усі залізниці однієї держави. Додаток N 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні "Укрзалізницю" (Головне комерційне управління).

Водночас необхідно мати на увазі, що згідно з пунктом 19 названого Додатка перелік компетентних органів, які розглядають претензії, що випливають з договору перевезення, укладеного відповідно до СМГС, та підстави заявлення позовів, є вичерпним. Отже, претензії та позови, які виникають з інших правових підстав, ніж зазначені у вказаному пункті 19 (зокрема, по розрахунках за перевезення та додаткові послуги) мають пред'являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до органу, зазначеному у Додатку N 19 до Угоди ("Укрзалізниці").

Визначення залізниці - відповідача по претензіях та позовах, що виникають із перевезення вантажів у міжнародному сполученні на підставі Конвенції, наведено у статті 55 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ).

2.11. Господарським судам слід мати на увазі, що Інструкція з актово-претензійної роботи на залізницях держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, затверджена Радою по залізничному транспорту держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав 26 - 27.05.94 визнана такою, що не застосовується на залізницях України з 01.09 2003.

2.12. Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені ЦК України. Однак частиною другою статті 9 названого Кодексу визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, таким законом є ГК України.

Частина п'ята статті 315 ГК України та стаття 136 Статуту встановлюють шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.

З урахуванням частини другої статті 9 ЦК України, статті 315 ГК України та статті 136 Статуту позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний строк, який обчислюється відповідно до статті 134 Статуту - з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (складання комерційного акта, акта загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо).

Цей строк не є присічним, і тому в разі, коли його пропущено з поважних причин, суд має право поновити згаданий строк на підставі статті 267 ЦК України.

Строки, встановлені статтею 315 ГК України та статтею 136 Статуту, не поширюються на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, які регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення.

Стаття 58 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) строк позовної давності для позовів, що ґрунтуються на договорі перевезення, встановлює в один рік, а в передбачених у цій статті випадках - 2 роки, які призупиняються на час розгляду залізницею заявленої до неї претензії. Припинене за давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване шляхом зустрічного позову або заперечення.

Дев'ятимісячний строк позовної давності, встановлений у статті 31 СМГС, призупиняється на час розгляду залізницею ("Укрзалізницею") заявленої до неї претензії, але не більше, ніж на 180 днів; цей строк згідно з параграфом 4 статті 31 Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його пропуску.

2.13. Статут не надає права на звернення до суду з позовами структурним підрозділам залізничного транспорту загального користування. Право на звернення з позовами до вантажовідправників (вантажоодержувачів) за змістом статей 1 та 137 Статуту мають відповідні залізниці як юридичні особи, а не їх дирекції, станції та інші структурні підрозділи.

Оскільки стаття 54 ГПК надає право підписувати позовні заяви уповноваженій посадовій особі позивача або його представнику, посадові особи структурного підрозділу залізниці можуть підписувати процесуальні документи від імені залізниці за наявності відповідного доручення або довіреності, а також представляти інтереси залізниці у судових органах.

2.14. За змістом частини другої статті 924 ЦК України, статті 314 ГК України, статті 105 Статуту сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

Також понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

3.1. Відповідно до статей 909 ЦК України та 307 ГК України, статті 110 Статуту за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало.

У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 110 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

3.2. Статтею 34 ГПК передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею, перелік таких доказів установлено статтями 130 і 133 Статуту. При цьому накладна, вантажна (квитанція про приймання вантажу до перевезення), багажна, вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць у випадках, передбачених статтею 129 Статуту.

Стаття 129 Статуту та пункт 2 Правил складання актів містять перелік обставин, за наявності яких залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини, або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач чи відправник вантажу. Форму такого акта визначено у додатку 1 до Правил складання актів. Комерційні акти у міжнародних перевезеннях складаються відповідно до угод про міжнародне сполучення.

Обов'язок скласти комерційний акт виникає у залізниці лише у випадках, коли вона згідно зі статтею 52 Статуту зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу і при цьому виявлено псування, пошкодження чи недостачу вантажу, що перевищує встановлені норми.

У разі вилучення або знищення підкарантинного вантажу карантинний інспектор складає акт загальної форми, у разі вилучення або знищення такого вантажу на прикордонній станції комерційний акт складається за участю представника карантинної інспекції. Витрати, пов'язані з поверненням та переадресуванням підкарантинних вантажів, розкриттям та упакуванням таких вантажів, доставкою їх до місця знезараження, стягуються на станції призначення з одержувача на підставі акта загальної форми про всі такі випадки та відмітки у накладній про складання такого акта (пункти 2.14 та 2.15 Правил перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю) .

3.3. Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі вантажів одержувач не може вимагати від залізниці проведення перевірки та складання комерційного акта: після початку вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування; коли одержувач розпочав вивантаження без представника станції; у випадку видачі швидкопсувних вантажів, що прибули у справних рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну перевезення і режиму обслуговування.

Згідно з пунктом 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари також не складається у разі відсутності пошкодження вантажу.

Інші обставини, за наявності яких складається акт загальної форми, передбачено пунктом 3 Правил складання актів, а форму таких актів визначено додатком 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.

У разі витікання, псування або підмочування вантажу внаслідок технічної несправності вагона (контейнера), крім комерційного акта, складається також акт про технічний стан вагона (додаток 2 до Правил складання актів) .

Господарським судам слід мати на увазі таке. Стаття 24 Статуту надає залізницям право перевіряти правильність відомостей, зазначених відправником у залізничній накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, у тому числі і після прибуття вантажу на станцію призначення. Пункт 26 Тарифного керівництва також надає залізниці право на договірних засадах зважувати та перевіряти масу вантажів при прийманні, видачі і перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами перевезення, і згідно зі статтею 129 Статуту складати комерційний акт. Тому складання залізницею комерційного акта у випадках, коли залізниця не зобов'язана була видавати вантаж з перевіркою, не може бути підставою для визнання відповідного комерційного акта таким, що не має доказового значення.

Порядок складання комерційних актів передбачено Правилами складання актів. Якщо у комерційному акті відсутній докладний опис обставин, за яких сталося незбереження вантажу, зокрема, про стан запірно-пломбувальних пристроїв та пломб, технічного стану вагона (контейнера) тощо, залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, доки не доведе відсутність своєї вини.

Відповідно до статті 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Отже, комерційний акт є тільки одним з доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи. Зокрема, комерційний акт може оцінюватися як такий, що не має сили доказу, якщо він не відповідає фактичним обставинам: наприклад, комерційний акт констатує, що недостачу вантажу встановлено на попутній станції, однак, на зворотному боці накладної відсутня відмітка про складений на попутній станції комерційний акт та не перевірено стан вантажу на станції призначення, як це передбачено Правилами складання актів.

3.4. Якщо начальник залізничної станції необґрунтовано відмовився скласти комерційний акт або акт загальної форми, вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову в порядку, передбаченому пунктом 16 Правил складання актів, і здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 N П-6, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 N П-7, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 02.04.98 N 81/38/101/235/122.

У разі додержання порядку оскарження відмови начальника станції у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією або позовом, до яких необхідно додати докази оскарження дій начальника залізничної станції та акти приймання вантажу.

3.5. Підставою для покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за позовом вантажоодержувача (вантажовідправника) є квитанція про приймання вантажу до перевезення, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий залізницею до перевезення. Якщо вантажоодержувач не має можливості пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку станції відправлення про прийняття його до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення залізниці від видачі зазначеної довідки або від вчинення відмітки про неприбуття вантажу доказами у вирішенні спору щодо відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема, документи, які підтверджують надіслання залізниці запиту про необхідність видачі довідки або оскарження до Дирекції залізничних перевезень відмови станції призначення від вчинення відмітки про неприбуття вантажу. Ці докази додаються до претензії або позовної заяви.

3.6. Вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано одержувачу на вимогу останнього протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення (стаття 117 Статуту) ; при цьому одержувач не повинен доводити місце та обставини втрати перевізником вантажу.