Щодо звітності, яка повинна подаватися до банку з метою достовірного визначення ним платоспроможності позичальника

Національний банк України розглянув лист щодо звітності, яка повинна подаватися до банку з метою достовірного визначення ним платоспроможності позичальника, і надає такі роз'яснення.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуючись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Згідно з п. 1.8 глави 1 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. N 368 (зі змінами), під час розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше контрагентів, що несуть спільний економічний ризик, вважаються одним контрагентом, якщо:

а) один контрагент є власником істотної участі іншого (інших);

б) два або більше контрагентів мають хоча б одного спільного власника їх істотних часток (незалежно від того, чи він є також клієнтом банку);

в) контрагенти використовують кредитні кошти для проведення спільної діяльності таким чином, що джерело повернення кредиту є для них спільним;

г) кредитні кошти, що надані банком одному контрагенту (групі контрагентів), використовуються цим контрагентом (групою контрагентів) як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом цього банку.

Вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника, викладені в главі 4 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. N 279 (зі змінами, затвердженими постановою Правління НБУ від 19.03.2003 р. N 119) , є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Вимоги щодо надання позичальником звітності та інших матеріалів для видачі, перевірки забезпечення кредиту і контролю за його використанням і поверненням визначаються кредитним договором. Якщо банк вважає операції з внесками до статутних фондів дочірніх підприємств суттєвими для визначення фінансового стану материнського підприємства як позичальника, він може вимагати у такого позичальника надавати звітність з урахуванням показників дочірніх підприємств.

Відповідальність позичальника на підставі статті 222 Кримінального кодексу України "Шахрайство з фінансовими ресурсами" встановлюється виключно судом.