Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів за участю органів державної податкової служби.

1. Відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності пені за порушення строків зарахування виручки в іноземній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

Закрите акціонерне товариство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за порушення термінів розрахунків з експортно-імпортних операцій.

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено з посиланням на те, що пеня не є податком чи іншим обов'язковим платежем, тому у стягненні пені слід керуватись статтею 72 Цивільного кодексу України, яка передбачає скорочені строки позовної давності.

Постановою заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни з тих же мотивів.

Розглянувши заяву державної податкової інспекції про перевірку постанови в порядку нагляду та перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Під час здійснення розрахунків в іноземній валюті позивачем порушено терміни зарахування виручки і поставки продукції, передбачені статтями 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон).

Відповідно до статті 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Статтею 2 Цивільного кодексу України передбачено, що до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується. З огляду на викладене відносини, що виникають внаслідок застосування податковими органами пені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зарахування валютної виручки в іноземній валюти, не регулюються цивільним законодавством.

За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду по перегляду рішень, ухвал, постанов задовольнила заяву державної податкової інспекції, рішення та постанову арбітражного суду скасувала, у задоволенні позову відмовила.

2. Пеня за порушення 90-денного терміну надходження валютної виручки застосовується до резидента незалежно від причин, з яких цей термін порушено.

Підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за затримку зарахування на рахунок валютних коштів.

Рішенням арбітражного суду у позові відмовлено, оскільки оплата за виконані позивачем роботи не надійшла в Україну у вигляді валютної виручки або товару. Голова арбітражного суду залишив рішення без зміни.

Підприємство звернулося до Вищого арбітражного суду України з заявою про перевірку постанови арбітражного суду в порядку нагляду, посилаючись на те, що кошти на рахунок підприємства не надійшли з вини нерезидента, який внаслідок економічної кризи не зміг сплатити обумовлені договором кошти в грошовому або товарному виразі.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов перевіривши матеріали справи та доводи заявника, відмовила в задоволенні заяви, постанову арбітражного суду залишила без зміни з таких підстав.

Рішення про застосування та стягнення пені прийнято державною податковою інспекцією за результатами перевірки, якою виявлено несвоєчасне повернення валютних коштів з-за кордону за відвантажену на експорт продукцію, чим порушено статтю 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон) та пункт 11 Указу Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

Закон не ставить стягнення пені за порушення встановлених термінів зарахування виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках в залежність від причин, з яких ці терміни порушено. Підставою для застосування встановлених Законом санкцій є лише факт порушення терміну відповідного зарахування виручки в іноземній валюті.

Відповідно до статті 4 Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

З огляду на викладене рішення та постанова арбітражного суду відповідають чинному законодавству України та фактичним обставинам справи.

3. Відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників та землекористувачів від сплати земельного податку.

Державне підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за несплату земельного податку.

Рішенням арбітражного суду у позові відмовлено з посиланням на те, що позивач є платником податку на землю. Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни.

Підприємство у заяві про перевірку постанови в порядку нагляду просило скасувати постанову у зв'язку з відсутністю оформлених документів на земельну ділянку.

Розглянувши доводи заявника та перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Згідно з наказом Міністра транспорту України та акту приймання-передачі позивачу передані виробничі приміщення. З моменту отримання зазначених приміщень підприємство не вносило плату за землю.

Відповідно до частини третьої статті 30 Земельного кодексу України при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Законом України "Про плату за землю" передбачено, що використання землі в Україні є платним.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про плату за землю" та статті 15 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 N 378/96-ВР власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відсутність оформленого документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не звільняє позивача від сплати земельного податку, оскільки право користування земельною ділянкою виникає відповідно до статті 30 Земельного кодексу України.

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов відмовлено в задоволенні заяви, постанову арбітражного суду залишено без зміни.

4. Сума податку на додану вартість підлягає відшкодуванню на підставі податкової декларації за звітний період протягом місяця, наступного після подачі такої декларації.

До арбітражного суду звернулося підприємство з позовом про відшкодування державною податковою інспекцією суми податку на додану вартість.

Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з посиланням на підпункти 7.7.1 та 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР з наступними змінами (далі - Закон).

Постановою заступника голови арбітражного суду зазначене рішення залишено без зміни.

У заяві про перевірку постанови арбітражного суду державна податкова інспекція просила відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на наказ Державної податкової адміністрації України від 25.03.98 N 139 "Про посилення контролю за проведенням установленого порядку відшкодування податку на додану вартість", яким визначено, що відшкодування податку на додану вартість в сумі більше 10 000 гривень проводиться після документальної перевірки платника та зустрічних перевірок його постачальників, за наявності дозволу на відшкодування вищестоящого податкового органу.

Перевіривши доводи заявника та матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила без зміни постанову арбітражного суду з таких підстав.

Позивач заявив вимогу про відшкодування суми податку на додану вартість на підставі податкової декларації. Державна податкова інспекція за результатами перевірки підтвердила правомірність нарахування платником податку суми відшкодування з бюджету, але зазначила, що остаточне рішення про відшкодування суми податку на додану вартість із бюджету буде прийнято після отримання результатів зустрічних перевірок, що підтверджують сплату податку на додану вартість до бюджету постачальниками.

Претензія підприємства про відшкодування з бюджету спірної суми податку на додану вартість залишена без задоволення.

Стаття 7 Закону визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Що ж до права податкових органів на проведення зустрічних перевірок, то вони повинні здійснюватись у терміни, визначені Законом, тобто протягом місяця, наступного після подачі декларації.

5. Застосування податковим органом ставок акцизного збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим нормативним актом, є підставою для визнання відповідного рішення податкового органу недійсним.

До арбітражного суду звернулося закрите акціонерне товариство з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення вимог Указу Президента України від 24.06.98 N 680/98 "Про ставки акцизного збору на нафтопродукти" (далі - Указ).

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено. Голова арбітражного суду області залишив рішення без зміни.

Державна податкова інспекція у заяві про перевірку постанови в порядку нагляду просила Вищий арбітражний суд України скасувати цю постанову, оскільки арбітражним судом у розгляді справи було допущено порушення норм матеріального права України.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що постанова голови арбітражного суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи з таких підстав.

Позивач, реалізуючи нафтопродукти у лютому 1999 року, застосував ставки акцизного збору, встановлені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)" від 23.12.97 (далі - Закон).

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" в редакції від 05.03.98 ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Стаття 1 Закону України "Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від 14.10.98 містить аналогічне положення.

Законом встановлено ставки акцизного збору на нафтопродукти, згідно яких позивач здійснив розрахунки.

Відповідачем зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог Указу, оскільки відповідно до розділу XV Конституції України Президент України має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами.

Оскільки ставки акцизного збору на нафтопродукти були врегульовані Законом, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову голови арбітражного суду без зміни.

6. Включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її оформлення, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законом відповідальності.

Підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом до державної податкової адміністрації про визнання недійсним її рішення про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.

Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з мотивів відсутності вини позивача у порушенні його контрагентом - платником податку на додану вартість вимог щодо оформлення податкових накладних. Податкові органи не мають права визнавати податкові накладні недійсними та застосовувати у зв'язку з цим фінансові санкції до підприємств, що включили до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість, підтверджені такими накладними.

Постановою голови арбітражного суду згадане рішення залишено без зміни з тих же підстав.

Державна податкова адміністрація звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою, де просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки угоди, за якими здійснювалися розрахунки з віднесенням позивачем на рахунок податкового кредиту спірних сум податку на додану вартість, визнані арбітражним судом недійсними.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, встановила таке.

Позивачем укладено угоди, визнані в подальшому недійсними арбітражним судом, згідно з якими передбачалося придбання позивачем товарів, причому продавцем складалися податкові накладні на підтвердження сплати податку на додану вартість, на підставі яких позивач відносив суми податку, сплачені у складі ціни товару, до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР з подальшими змінами (далі - Закон) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Контрагент підприємства - продавець товарів не був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкові накладні складені з численними порушеннями вимог до їх оформлення, передбаченими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 165, тому не надають покупцеві права віднести до податкового кредиту суми податку на додану вартість.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки податковим органом суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, не підтверджуються зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді застосування встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахованих на суму непідтвердженого податкового кредиту.

З огляду на викладене державною податковою адміністрацією обгрунтовано нараховане до сплати суму безпідставно віднесеного до податкового кредиту податку на додану вартість. Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України рішення, а також постанова голови арбітражного суду скасовані, у задоволенні позову відмовлено.

7. Строк подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду може бути відновлено, якщо причина пропуску цього строку є поважною.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги підприємства про визнання недійсним рішення державної податкової адміністрації з огляду на відсутність порушення податкового законодавства позивачем.

Державна податкова адміністрація звернулася із заявою про перевірку в порядку нагляду рішення арбітражного суду, однак арбітражний суд повернув заяву без розгляду, вказавши заявнику на порушення вимог розділу XII Арбітражного процесуального кодексу України, тобто на відсутність належних доказів про надіслання копії заяви позивачу.

Ухвалою першого заступника голови арбітражного суду у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку, з яким відповідач звернувся після усунення зауважень суду, відмовлено.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку ухвали в порядку нагляду відповідач звернув увагу на те, що заяву про перевірку рішення суду було подано у строк, передбачений статтею 102 Арбітражного процесуального кодексу України, однак працівниками пошти при оформленні відправлення копії заяви позивачу була допущена помилка у написанні адреси позивача, що в подальшому й призвело до повернення заяви без розгляду і відмови у задоволенні клопотання про відновлення строку.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала ухвалу арбітражного суду та відновила пропущений процесуальний строк для подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач отримав копію заяви державної податкової адміністрації про перевірку рішення і надав відзив на цю заяву. Наведене свідчить, що права позивача як учасника арбітражного процесу не порушено.

Зважаючи на викладене, перевірену ухвалу арбітражного суду визнано такою, що винесена без врахування зазначених обставин і скасовано, а пропущений процесуальний строк відновлено.