МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Л И С Т
| 06.09.2007 N 556/13/155-07 |
Про розгляд звернення
Департамент з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці розглянув <...> звернення і повідомляє.
1. Щодо строків та періодичності виплати заробітної плати
Відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" (стаття 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
За порушення встановлених термінів виплати заробітної [плати] посадова особа, винна в цьому порушенні, може бути притягнута, зокрема, до адміністративної відповідальності (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
2. Щодо надбавки за класність водіям
Відповідно до чинного законодавства (стаття 15 Закону України "Про оплату праці"; стаття 97 КЗпП України госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників, в т.ч. умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.
Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 - 2005 рр., яка продовжує діяти до прийняття нової угоди, встановлена виплата надбавки за класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів: водіям 2-го класу - 10 відсотків, водіям 1-го класу - 25 відсотків встановленої тарифної ставки за відпрацьований водієм час.
Така ж норма щодо розмірів та умов виплати надбавки за класність водіям встановлена Галузевою угодою між Міністерством транспорту та зв'язку України, Всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців автомобільного транспорту і спільним представницьким органом профспілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України і Всеукраїнською незалежною профспілкою працівників транспорту по підгалузі автомобільного транспорту на 2007 рік, якою регламентуються умови та розміри оплати праці працівників автотранспортних підприємств.
Положення генеральної, галузевої угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (стаття 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").
Відповідно до статті 14 Закону України "Про оплату праці" підприємствам дозволяється у випадку фінансових труднощів, на період їх подолання, але не більш як шість місяців, застосовувати норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці.
На підприємства, які при підписанні галузевої угоди не були представлені хоча б однією із сторін (власник або уповноважений ним орган, як одна сторона чи від сторони трудового колективу - профспілка), норми угоди не діють безпосередньо і не є обов'язковими.
Отже, враховуючи викладене, госпрозрахункові підприємства, з урахуванням їх фінансових можливостей, самостійно вирішують питання встановлення водіям надбавок за класність у колективному договорі або іншому локальному документі підприємства про оплату праці.
3. Щодо проведення індексації заробітної плати найманим працівникам приватним підприємцем
Грошові доходи громадян індексують відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів громадян" (нова редакція від 06.02.03 р. N 491 та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. N 1078 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.06 р. N 690, далі - Порядок.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення поширюється на всі підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню. Тобто виплата сум індексації повинна здійснюватися з того ж джерела, з якого виплачується заробітна плата.
4. Щодо доплати за роботу у гірських районах
Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, визначені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (далі - Закон).
Статтею 6 Закону встановлено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.95 р. N 648 "Про умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах" (із змінами) на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішеннями Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.
Дія вищезазначеної постанови поширюється на працівників, які постійно працюють на підприємствах, установах і організаціях, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, незалежно від того, проживають вони в цьому населеному пункті чи ні.
Згідно із статтею 5 Закону статус особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють в цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.96 р. N 345, посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону.
У разі коли підприємство, установа, організація, розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, і на них поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.95 р. N 648.
5. Щодо компенсації витрат на підвищену оплату [праці] працівників за роботу в гірських районах
Госпрозрахункові підприємства, відповідно до статті 15 Закону України "Про оплату праці", самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством,генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Статтею 4 Закону України "Про оплату праці" чітко визначені джерела коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, та госпрозрахункових підприємств.
Так, для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел, а для госпрозрахункових підприємств - це частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.
Зазначені підприємства здійснюють свою діяльність на засадах самоокупності, забезпечуючи при цьому виконання норм діючого законодавства щодо оплати праці працівників, в тому числі і тих, що працюють на підприємствах, розташованих в гірських населених пунктах, за рахунок доходів від своєї господарської діяльності.
6. Щодо державних гарантій, передбачених державою, на розвиток і зміцнення підприємництва
За роз'ясненням із зазначеного питання пропонуємо звернутися до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
7. Щодо перенесення щорічної відпустки два роки підряд за бажанням працівника
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про відпустки" забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Частиною другою статті 12 Закону України "Про відпустки" передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці N 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше як протягом одного року і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка.
Стаття 12 зазначеної Конвенції передбачає, що угода про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, відповідно до національних умов, визнаються недійсними або забороняються.
Відповідно до зазначеного факт ненадання, а також невикористання працівником відпустки за декілька попередніх років поза межами, визначеними Законом України "Про відпустки", є грубим порушенням чинного законодавства як з боку роботодавця, так і з боку самого працівника.
8. Щодо надання за вимогою підприємцю оригіналу або копії протоколу проведеної перевірки державним інспектором праці про дотримання законодавства про працю
Чинним законодавством не передбачено надання суб'єкту перевірки оригіналу або копії протоколу, складеного державним інспектором праці за результатами перевірки дотримання законодавства про працю.
| Заступник директора Департаменту - начальник відділу | А.Литвин |
