Про оскарження положень постанови Кабінету Міністрів України щодо переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Беспалова О.О., суддів - Парінова А.Б., Губської О.А., при секретарі - Кропивному Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Кабінету Міністрів України ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 р. незаконними та скасування постанови в цій частині,

У жовтні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом, в якому просив про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 р. незаконними та скасування постанови в цій частині.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2011 р. адміністративний позов було задоволено частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню щодо визнання незаконними положень пункту 21 розділу 1 у частині виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних осіб, зокрема за попереднім замовленням та пункту 10 розділу 2 у частині забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, автоматизованих баз даних та пошукових систем через сегменти локальних і корпоративних мереж постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

З таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (пункт 1) затверджено Перелік платних послуг, які можуть, надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності (далі - Перелік).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем оскаржується підпункт 21 пункту 1 та підпункт 10 пункту 2 постанови. Проте, таких пунктів у спірній постанові немає, а норми, на які посилається позивач містяться у Переліку, затвердженому відповідною постановою Уряду.

Крім того не можливо погодитись із висновком суду першої інстанції стосовно того, що віднесення до платних послуг виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних осіб, зокрема за попереднім замовленням (підпункту 21 розділу 1 Переліку) та забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, автоматизованих баз даних та пошукових систем через локальних і корпоративних мереж (підпункт 10 розділу 2 Переліку) суперечать ст. ст. 54 та 65 Закону України "Про вищу освіту" , а також, що відповідні норми порушують права позивача як особи, що навчається у вищому навчальному закладі з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що посилаючись на вказані норми суд першої інстанції не врахував, що Перелік платних послуг затверджено не тільки для вищих закладів освіти, а й для будь-яких навчальних закладів та інших установ і закладів освіти державної і комунальної форми власності. Крім того судом також не враховано, що такі платні послуги передбачено надавати всім фізичним особам.

Можливість надання навчальними закладами платних послуг передбачена частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" , згідно з якою додатковими джерелами фінансування є, в тому числі, кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів та плата за надання додаткових освітніх послуг.

У той же час стаття 29 Закону України "Про освіту" передбачає, що структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Відтак, затверджений Урядом Перелік платних послуг стосується навчальних закладів усієї системи освіти.

Стаття 51 Закону України "Про професійно-технічну освіту" передбачає, що додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами; надання додаткових платних освітніх послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, при прийнятті рішення суд першої інстанції не врахував всіх норм законодавства, які регулюють надання платних послуг в галузі освіти, та відповідно до яких видана оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що норми Переліку не суперечать і Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до ст. 65 вказаного Закону вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності. При цьому перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Частина 4 цієї статті передбачає, що вищий навчальний заклад не може надавати платні послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності на заміну або в рамках освітньої діяльності, що фінансується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Колегія суддів звертає увагу на визначення освітньої діяльності, що мітиться у статті 1 Закону України "Про вищу освіту" , згідно з яким освітня діяльність - діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа.

Відтак, не можуть надаватися вищими закладами освіти платні послуги особам, навчання яких фінансується з комунального чи державного бюджетів, та які надаються в рамках освітньої діяльності, тобто пов'язані з програмою навчання, необхідною для отримання диплому.

Крім того, слід звернути увагу, що дана стаття не вказує на обмеження щодо надання додаткових платних послуг особам, які здобувають вищу освіту за контрактом, або іншим особам, які не здобувають вищу освіту у конкретному закладі, однак які можуть отримувати в ньому додаткові платні послуги, а також юридичним особам.

Разом з тим, додаткові освітні послуги можуть згідно з цією нормою надаватись і особам, що навчаються за рахунок бюджетних коштів, якщо ці послуги не пов'язані безпосередньо з проходженням такою особою програми навчання, необхідної для отримання диплому.

Апеляційна інстанція звертає увагу, що відповідно до абзацу 16 пункту 1 статті 54 Закону України "Про вищу освіту" особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу.

На підставі цього суд першої інстанції прийшов до висновку, що надання платних послуг з виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних осіб, зокрема, за попередніми замовленнями.

Колегія суддів зазначає, що Перелік не передбачає плати за користування особами, які навчаються, бібліотечними, інформаційними фондами навчального закладу. Перелік передбачає плату за виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення інших фізичних осіб (підпункт 21 розділу 1 Переліку). Це може бути, зокрема, підготовка певних витягів із наукових праць чи рефератів, довідок на певну тему, підготовка копій документів по запиту тощо, тобто надання послуг, які безпосередньо не стосуються проходження програми навчання, необхідної для отримання диплому і в цьому випадку права позивача не порушуються, оскільки його право на безоплатне користування даними послугами захищені ст. 54 Закону України "Про вищу освіту".

Також, забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, автоматизованих баз даних та пошукових систем через сегменти локальних і корпоративних мереж на платній основі передбаченого п. 2 Переліку, який в свою чергу віднесений до сфери наукової та науково-технічної діяльності.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що вказані платні послуги не являються невід'ємною частиною процесу навчання, який здійснюється у вищих навчальних закладах згідно з навчальними планами та програмами навчальних дисциплін з метою здобуття вищої освіти.

З аналізу наведених норм, вбачається, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо невідповідності згаданих вище положень спірної постанови Закону України "Про вищу освіту" , які порушили права позивача.

Відтак на думку суду апеляційної інстанції судом першої інстанції безпідставно задоволено позов.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції винесена з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення.

Суд першої інстанції не врахувавши вищевказане, допустивши порушення норм матеріального права, виніс необгрунтовану та незаконну постанову.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

Апеляційну скаргу представника Кабінету Міністрів України ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 р. незаконними та скасування постанови в цій частині - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2011 р. в частині задоволення позову скасувати.

В цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.