Щодо надання роз’яснення

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України розглянув питання, викладені у листі <…>, та повідомляє таке.

Нормативно-правовими актами, що регулюють відносини щодо раціоналізаторських пропозицій в Україні, є Цивільний кодекс України (далі - ЦКУ) (глави 35 і 41 четвертої книги) та Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. N 479/92 із відповідними змінами до нього (далі - Тимчасове положення).

Відповідно до статті 484 ЦКУ автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.

Тимчасовим положенням встановлено право автора раціоналізаторської пропозиції на винагороду, визначено її мінімальний розмір та порядок сплати (пункт 53). Оскільки ЦКУ не містить визначення того, що слід розуміти під поняттям "добросовісне заохочення", то таку винагороду можна розглядати як один із можливих варіантів добросовісного заохочення.

Згідно з пунктом 53 Тимчасового положення розмір винагороди не може бути менше:

10 відсотків доходу, одержуваного щорічно підприємством від використання раціоналізаторської пропозиції;

2 відсотків від частки собівартості продукції (робіт і послуг), що припадає на раціоналізаторську пропозицію, корисний ефект від якої не впливає на одержання доходу.

Винагорода виплачується автору відповідно до договору, але не пізніше трьох місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції.

Отже, для виплати винагороди автор раціоналізаторської пропозиції має укласти з підприємством, що планує її використовувати (або вже використовує), відповідний договір.

На цьому етапі корисним є звернутись до зразків документів, зокрема договорів, у тому числі договору про добросовісне заохочення за використання раціоналізаторської пропозиції , затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.04 р. N 986 і рекомендованих підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності застосовувати їх для врегулювання правовідносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності (далі - ОПІВ), регулювання яких передбачено на договірних засадах.

Під час укладання договору про винагороду (добросовісне заохочення) важливу увагу слід приділити узгодженню розмірів, термінів та інших умов виплати авторської винагороди з порядком утворення відповідного джерела - доходу (прибутку) підприємства, організації, установи від використання (реалізації) ОПІВ, у тому числі раціоналізаторської пропозиції.

За взаємною згодою сторін у договорі про винагороду може бути передбачена і одноразова виплата винагороди, особливо коли використання ОПІВ не приводить до одержання економічної вигоди, а частку собівартості продукції (робіт, послуг), що припадає на долю ОПІВ, визначити практично неможливо.

Як показник результатів господарської діяльності юридичної особи, що вибирається для визначення розміру винагороди, можна застосовувати дохід, прибуток, економічний ефект, одержаний від використання ОПІВ у виготовленій продукції, собівартість чи ціна цієї продукції тощо. Щоб уникнути непорозумінь у відносинах між роботодавцем і творцем, цей показник, порядок і методику його визначення слід указати в договорі.

У разі, якщо показником ефективності вибрано економічний ефект, то рекомендується для його визначення використовувати "Методику (основные положення) определения экономической эффективности использования в народном хозяйстве новой техники, изобретений и рационализаторских предложений", затверджену постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах науки і техніки, Держпланом СРСР, Академією наук СРСР, Державним комітетом у справах винаходів і відкриттів СРСР від 14.02.1977 р. N 48/16/13/3 (Москва, 1977).

Якщо таким показником вибрано прибуток, то визначати його рекомендується згідно з методичними рекомендаціями "Визначення прибутку від використання об'єктів промислової власності" (Методичні рекомендації), затвердженими наказом Держпатенту України від 26 серпня 1998 року N 80 (газета "Світ" N 33, вересень 1998 року, "Методики оцінки прав інтелектуальної власності" (збірник), УкрІНТЕІ, ІІВП, Київ, 1998, ст. 8).

Якщо економічним показником для визначення розміру винагороди вибрано дохід, то рекомендується використовувати "Тимчасову методику (основні положення) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій", затверджену головою Держпатенту України 1 грудня 1992 року за погодженням з Мінстатом і Мінфіном України (газета "Інновація", грудень 1992 року, "Методики оцінки прав інтелектуальної власності" (збірник), УкрІНТЕІ, ІІВП, Київ, 1998, ст. 38). Останні два документи розміщені у базі "ЛігаБізнесінформ".

Методичні рекомендації та тимчасова методика не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України, тому носять рекомендаційний характер та не є обов'язковими для використання, крім випадків, коли використання, наприклад, саме зазначеної методики визначення доходу чи прибутку передбачено договором між творцем ОПІВ і роботодавцем.

Нормативним актом, який встановлює єдиний принцип визначення розміру винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, які не створюють економії, а створюють інший позитивний ефект, є "Инструкция по определению размера вознаграждения за изобретения и рационализаторские предложения, не создающие экономии" , затверджена 15 січня 1974 року Головою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів (далі - Інструкція).

Саме про застосування Інструкції при визначенні розміру винагороди у випадку, коли використання раціоналізаторської пропозиції не сприяє одержанню матеріальної вигоди, зазначено у п. 6.2 Договору про добросовісне заохочення за використання раціоналізаторської пропозиції. Зокрема, в цьому пункті вказано на конкретну формулу, за якою визначається розмір винагороди залежно від коефіцієнтів позитивного ефекту, серійності випуску продукції з використанням раціоналізаторської пропозиції, складності вирішення технічної задачі та, що числові значення цих коефіцієнтів установлюються відповідно до Інструкції.

В Інструкції, зокрема, даються загальні підходи до визначення коефіцієнтів обсягу використання раціоналізаторської пропозиції, в тому числі щодо одиничного, дрібносерійного, серійного, крупносерійного та масового виробництв. Керуючись цими підходами, підприємство може самостійно розробити та затвердити в установленому порядку критерії віднесення продукції до відповідних типів виробництва з урахуванням його специфіки.

Слід зазначити, що при визначенні розміру винагороди в усіх вище перерахованих випадках передбачено проведення відповідних розрахунків економічної чи дійсної цінності ОПІВ (з обґрунтуванням коефіцієнтів). Тому такі розрахунки мають бути підставою для виплати винагороди творцеві ОПІВ, зокрема авторові раціоналізаторської пропозиції.

Враховуючи вищевикладене, нормативно-правовими актами з питань інтелектуальної власності, в тому числі, які регулюють правовідносини, пов'язані з раціоналізаторськими пропозиціями, не передбачено обов'язковості визначення винагороди автору раціоналізаторської пропозиції, виходячи з ринкової вартості, якщо це не вказано у відповідному договорі.

Зазначене цілком кореспондується з положеннями нормативно-правових актів з оцінки майнових прав інтелектуальної власності, зокрема, Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 N 1185 (далі - Стандарт), та Методики оцінки майнових прав інтелектуальної власності , затвердженої наказом Фонду державного майна України від 25.06.2008 N 740 (далі - Методика). Це стосується як визначення самого терміна "авторська винагорода" (пункт 2 Стандарту), так і щодо права оцінювача самостійно визначати доцільність застосування в рамках кожного з методичних підходів того чи іншого методу оцінки, у тому числі, виходячи з ринкової вартості ОПІВ (пункт 2.4 Методики).