Про оскарження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 року № 43

Головуючий у I інстанції - Балац С.В.

Суддя-доповідач - Глущенко Я.Б.

11 лютого 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Глущенко Я.Б., суддів Бараненка І.І., Коротких А.Ю., при секретарі Токар М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Київської міської ради до Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання протиправними та скасування пунктів інструкції , за апеляційною скаргою Київської міської ради на постанову господарського суду м. Києва від 5 липня 2007 року, -

Київська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати пункт 1.4, абзаци 3, 5, 6 пункту 1.16, друге речення пункту 2.14, пункти 3.1, 3.2, 3.10, перше та четверте речення п. 5.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 року № 43 (зі змінами та доповненнями, внесеними наказами Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 року № 27, від 23.08.2001 року № 144, від 19.02.2002 року № 17, від 02.07.2003 року № 174, від 29.12.2003 року № 322) (надалі - Інструкція).

Постановою господарського суду м. Києва від 5 липня 2007 року позов залишено без задоволення у зв'язку з пропуском позивачем річного строку для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Київська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, однак постанову суду слід змінити з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 2, 201 ч. 1 п. 1 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Колегією суддів встановлено, що оскаржуваним п. 1.4 Інструкції визначено, що Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У відповідності до другого речення п. 2.14 Інструкції у разі відчуження земельних ділянок із земель приватної власності державний акт на право власності на земельну ділянку підписує відповідний державний орган земельних ресурсів на підставі копії відповідного договору, вірність якої засвідчена нотаріусом.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою видаються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України (3.2 Інструкції).

Першим та четвертим реченням п. 5.2 Інструкції передбачено, що для отримання дубліката власник утраченого (зіпсованого) державного акта на право постійного користування або на право власності на земельну ділянку письмово звертається до відповідного органу, яким було видано зазначений державний акт. Якщо протягом місяця з дня публікації ніяких повідомлень власнику не надійшло, то відповідний орган, яким було видано зазначений державний акт, дає доручення місцевому державному органу земельних ресурсів Держкомзему України виготовити дублікат утраченого (зіпсованого) зазначеного державного акта.

Оскаржуючи наведені положення Інструкції, позивач зазначає, що вони порушують права та інтереси Київської міської ради та її виконавчого органу щодо здійснення повноважень по видачі та державній реєстрації документів, які посвідчують право власності чи право користування земельними ділянками, розпорядження якими віднесено до компетенції Київської міської ради.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями апелянта, зважаючи на наступне.

Як зазначалося вище, оскаржуваними положеннями Інструкції, зокрема, визначено орган, до повноважень якого належить здійснення державної реєстрації документів, що посвідчують права на земельні ділянки, та видачі державних актів на право власності та право постійного користування земельними ділянками. Цим органом є відповідний структурний підрозділ Центру державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У свою чергу, відповідно до ст. 140 Конституції України , статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, між іншого належить реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Однак зі змісту названої норми вбачається, що зазначені повноваження є делегованими, а не власними повноваженнями виконавчого органу міської ради.

У свою чергу, делегування - це передача функцій, повноважень на певний час із збереженням у делегуючого об'єкта права повернути їх до власного виконання.

Згідно статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються місцевим державним адміністраціям за рішенням обласних, районних рад.

Наразі жодного нормативно-правового акта, який би на законодавчому рівні делегував відповідними радам спірні повноваження, не існує, що не виключає можливості здійснення цих повноважень органом виконавчої влади, яким в даному випадку є Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Зазначене не суперечить і вимогам частини першої статті 204 Земельного кодексу України , абзаців першого, третього частини третьої, пункту 11 частини четвертої Положення про державний комітет України по земельних ресурсах , затвердженого Указом Президента України № 970 від 14.09.2000 року, які передбачають, що державна реєстрація прав на земельні ділянки та документів, що їх посвідчують, яка є частиною державного земельного кадастру, відноситься до повноважень Держкомзему України. Відтак, виконавчий комітет органу місцевого самоврядування не може здійснювати державну реєстрацію прав на землю та документів, що їх посвідчують, у зв'язку з чим пункти 3.1 та 3.2 Інструкції відповідають чинному законодавству України.

Згідно з п. 3.10 Інструкції у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Колегію суддів приймається до уваги, що вказівка про повернення державного акту міститься у самих формах державних актів на право власності та на право постійного користування земельними ділянками, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою", а тому колегія суддів вважає, що пункт 3.10 також не порушує прав та інтересів Київської міської ради щодо зберігання другого примірника державного акту.

Крім того, законодавством України до повноважень органів місцевого самоврядування не віднесено видачу дублікатів державних актів, а також не визначено особу, до повноважень якої відноситься видача дублікатів, через що п. 5.2 Інструкції не може порушувати прав Київської міської ради щодо здійснення своїх повноважень по розпорядженню відповідними земельними ділянками.

Що ж стосується п. 2.14 Інструкції, який передбачає, що у разі відчуження земельних ділянок із земель приватної власності державний акт на право власності на земельну ділянку підписує відповідний державний орган земельних ресурсів на підставі копії відповідного договору, вірність якого засвідчена нотаріусом, то судовою колегією встановлено, що він також не суперечить постанові КМУ від 02.04.2002 року № 449, оскільки затверджена форма державного акту на право власності на земельну ділянку передбачає підпис начальника відповідного відділу земельних ресурсів.

Одночасно слід зазначити, що п. 2.14 не підлягає застосуванню у разі зміни цільового призначення/використання земельної ділянки, адже зміна цільового призначення не є її відчуженням. До того ж, п. 2.14 Інструкції не може суперечити правовим актам вищої юридичної сили, оскільки такими актами не визначена особа, що підписує державний акт у згаданому випадку, що свідчить про безпідставність позовних вимог Київської міської ради і в цій частині.

Колегія суддів також вважає, що оскаржувані абзаци пункту 1.16 Інструкції , які передбачають вимоги до технічної документації зі складання державного акта, відповідають статті 56 Закону України "Про землеустрій" , оскільки вони є складовими частинам переліку обмежень прав на земельні ділянки і наявних земельних сервітутів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Київської міської ради є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні належить відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.

Між тим, як на підставу для відмови у позові, суд першої інстанції послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки наведені ним у рішенні підстави про відмову в задоволенні позову не відповідають нормам процесуального права.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в один рік.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З огляду на зміст зазначених норм процесуального права, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю правової вимоги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, не встановивши обґрунтованості заявлених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з відмовою позивачу в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м. Києва від 5 липня 2007 року змінити.

У задоволенні позову Київської міської ради відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Повний текст постанови виготовлений 16 лютого 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 17 лютого 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.