Про затвердження Програми Літопису природи

На виконання Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. № 2456-XII (стаття 43 Літопис природи територій та об'єктів природно-заповідного фонду України),

1. Затвердити Програму Літопису природи для заповідників та національних природних парків, що додається.

2. Директорам природних і біосферних заповідників та національних природних парків щорічно забезпечувати організацію робіт щодо ведення Літопису природи відповідно до даної Програми.

3. Контроль за веденням Літопису природи заповідників та національних природних парків покласти на Державну службу заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України (Леоненко В.Б.).

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України Гриценка А.В. та академіка - секретаря Відділення загальної біології Національної академії наук України, академіка Національної академії наук України Гродзинського Д.М.

Ведення Літопису природи у заповідниках та національних природних парках України передбачене Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (1994 рік). На виконання даного закону діють Положення про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України (1998 рік) та Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України (2000 рік), зареєстровані Міністерством юстиції України. Цими документами визначено норму, що Літопис природи є основною формою узагальнення результатів наукових досліджень, головною науковою темою, яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформлюються у вигляді окремих томів. Кожний том Літопису природи затверджується директором природно-заповідної установи, в якій зберігається оригінал тому, а копії до першого травня поточного року надсилаються до органу, в підпорядкуванні якого перебуває природно-заповідна установа, а також Міністерства екології та природних ресурсів України. Воно здійснює методичне забезпечення ведення Літопису природи у біосферних і природних заповідниках, а також національних природних парках. Тому Літопис природи ведеться відповідно до вимог вищезазначених документів.

Тривалий час співробітники заповідників України, як і інших республік Радянського Союзу, працювали при складанні Літопису за методичним посібником К.П. Філонова та Ю.Д. Нухімовської (1985). Мережі національних природних парків та біосферних заповідників в Україні тоді ще не існувало. Новий методичний посібник містить програму досліджень для природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків. Безумовно необхідними для проведення досліджень в усіх цих категоріях є закладання наукових полігонів, проведення інвентаризаційних робіт по вивченню флори, рослинності, фауни заповідників і парків. Особлива увага повинна приділятися вивченню раритетної компоненти флори і фауни, в тому числі видів, занесених в чинні для України міжнародні переліки. Традиційними для природних заповідників є фенологічні дослідження, ведення календаря природи, які можуть проводитись і в біосферних заповідниках, національних природних парках. Загальний обсяг робіт по Літопису природи кожен природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк планує в залежності від забезпеченості штатними працівниками та обладнанням, можливості запрошувати спеціалістів інших установ.

Щиро дякуємо співробітникам заповідників та національних природних парків України, які проводили апробацію попереднього варіанту Літопису природи і надіслали свої зауваження та пропозиції, які здебільшого враховані в цьому виданні.

Планується перевидання цього методичного посібника із врахуванням зауважень тих, хто ним користується, і будуть вдячні за зауваження та побажання.

Окремі розділи роботи написали:

1.1, 11 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко;

9, 1.2 - д. б. н. С.Ю. Попович;

2, 8 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та д. б. н. С.Ю. Попович;

3, 7 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та к. б. н. О.І. Прядко;

4.1 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та к. б. н. І.А. Коротченко;

4.2 - д. б. н. С.Ю. Попович та к. б. н. О.І. Прядко;

5 - к. б. н. В.С. Гавриленко та В.П. Думенко;

6, 10 - к. б. н. Г.В. Парчук;

1.1. Територіальна структура

У першому томі Літопису вміщується текст документу про створення природного заповідника (ПЗ), національного природного парку (НПП), біосферного заповідника (БЗ). Наводиться картосхема, дані про його розміри, границі, адміністративне розташування. Вміщується зведена таблиця розподілу території за основними категоріями земель.

В кожному томі Літопису наводяться відомості про адміністративне розташування природно-заповідної території, зокрема, АРК, область, район, село, вказується місцезнаходження центральної садиби установи, садиб філіалів чи відділень, шляхи сполучення з ними, а також населені пункти, які входять до складу природно-заповідної території і які її безпосередньо оточують (подається картосхема розташування).

Окремо наводиться адміністративний поділ природно-заповідної території на лісництва, ділянки, кордони тощо. Наводиться їх кількісний і якісний склад, назви, площі. Для лісництв вказується кількість природоохоронних обходів (подається картосхема адміністративного поділу).

За результатами проектування, лісовпорядкування та інших документів інвентаризації земельних ресурсів вміщується зведена таблиця розподілу природно-заповідної території за основними групами угідь, наприклад, як показано в таблиці 1.

В кінці цього розділу наводиться місцезнаходження природно-заповідної території у системах фізико-географічного та геоботанічного районувань.

Для БЗ розподіл території за групами угідь наводиться окремо для кожної функціональної зони.

Якщо у створеному ПЗ, НПП, БЗ переважають лісові насадження, лісовпорядкувальні партії після проведення лісовпорядкування готують форму № 1 "Розподіл державного лісового фонду за категоріями земель, групами та категоріями захисності лісів". Такі дані вміщуються в першому томі Літопису.

В наступних томах Літопису наводяться відомості про зміни розмірів та границь ПЗ, НПП, БЗ, а також про зміни типів угідь, зведення нових будівель, кордонів тощо.

Якщо навколо ПЗ та НПП встановлена охоронна зона, наводиться її схема, дані про землекористування, площу та категорії земель в цій зоні.

При черговому лісовпорядкуванні території ПЗ, НПП, БЗ, оцінюють якість виконаних лісогосподарських заходів і проектують господарську діяльність на наступний ревізійний період.

1.2. Функціональне зонування

1.2.1. Біосферні заповідники

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис функціональних зон та фіксування змін, які відбулися в них за попередній період. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон БЗ необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" на професійній основі, за рекомендаціями Севільської стратегії для біосферних резерватів (1996), а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання БЗ таких трьох функцій: а) збереження ландшафтів, екосистем, видів та генетичних різновидів; б) сприяння економічному, соціально-культурному, екологічно збалансованому та загальнолюдському розвитку; в) підтримка демонстраційних проектів, освіти, просвіти, досліджень, фонового моніторингу у сфері моніторингу довкілля на глобальному, національному та регіональному рівнях.

3. Всі зони покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим для функціонального зонування є розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком, коли заповідна зона межує із зоною антропогенних ландшафтів.

5. Пріоритетне і визначальне значення для виконання біосферним резерватом першої і основної функції у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу.

6. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

7. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем.

8. Заповідна зона.

8.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах.

8.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

8.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються небажані негативні природні або антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

8.4 Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

8.5 Оптимальною формою для збереження екосистем заповідної зони є компактна округла або овальна.

8.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі ґрунтові дороги тощо).

8.7. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах зони антропогенних ландшафтів вони оточуються ділянками буферної зони.

8.8. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами. Заказники та пам'ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

8.9. В територіальному аспекті заповідна зона має охоплювати у БЗ всі корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

8.10. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормової бази для копитних тварин, невеликі сінокоси тощо).

8.11. В таксономічному аспекті до заповідної зони мають бути віднесені ділянки, де виявлені об'єкти біорізноманіття, які увійшли до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод ( Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни - Париж, 1982, 1987; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

8.12. Величина площ заповідної зони визначається міжнародними стандартами для біосферних резерватів. Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

8.13. Заповідна зона БЗ, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити не менше половини від всієї площі БЗ, або сімдесят п'ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.14. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно малостабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити не менше сорока відсотків від всієї площі БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.15. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити не менше третини від всієї площі БЗ, або двадцять п'ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

9. Буферна зона

9.1. Буферна зона створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони.

9.2. Буферна зона чітко виділяється на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону.

9.3. Ширина буферної зони визначається науковими рекомен-даціями, може збільшуватися залежно від виникнення загроз, але не може бути меншою одного кілометра.

9.4. Буферною зоною необхідно оточувати особливо цінні природні комплекси, що мають місце у зоні антропогенних ландшафтів. В цьому випадку її ширина також визначається науковими рекомендаціями.

10. Зона антропогенних ландшафтів.

10.1. Зона антропогенних ландшафтів виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів.

10.2. Зона антропогенних ландшафтів оточує по периферії буферну зону, не обмежується у просторі, її розміри можуть змінюватись у зв'язку з проблемами, що виникають.

Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" для природних заповідників проведення функціонального зонування не передбачене. Тому, вся територія ПЗ представляє заповідну зону, за винятком господарської ділянки, яка створюється для особистих потреб ПЗ. Вона може складати не більше 1 - 2 % всієї площі природно-заповідної території.

За результатами багаторічних досліджень багатьох вчених доведено, що у ПЗ часто виникає ситуація, коли необхідно втручатися шляхом регулювання процесів з метою збереження. В такому разі можна виділяти ділянки з регульовано заповідним режимом на фоні ділянок з абсолютно заповідним режимом. Це є елементами біосозологічного олігофункціонального зонування. В такому разі детально описуються основні об'єкти збереження, для яких встановилися ці ділянки, а також співвідношення їх площ, механізми збереження та регулювання, біотехнічні та созотехнічні заходи.

Окремо описується охоронна зона (площа, функції, характер розташування тощо).

1.2.2. Національні природні парки

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис та фіксування змін, які відбулися у співвідношенні функціональних зон. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон НПП необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України", за рекомендаціями Міжнародного Союзу охорони природи для національних парків, а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання НПП таких функцій: а) збереження біорізноманіття на рівні ландшафтів, екосистем, видів, популяцій та генетичних різновидів; б) сприяння науковому, рекреаційному, туристичному, еколого-освітньому, культурно-виховному та іншому загальнолюдському розвитку; в) забезпечення сталого природокористування. При виділенні функціональних зон повинні враховуватися типові, репрезентативні та рідкісні для даного екорегіону екосистеми та їх екологічний стан.

3. Всі зони у різній мірі покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим методом функціонального зонування є розробка схеми розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. У разі неможливості розташування зон концентричними колами запроваджуються інші созологічно доцільні модифікації функціонального зонування - крупномозаїчне, кластерне, паліативне та ін. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком. Не бажано, щоб заповідна зона межувала із господарською зоною.

5. Функціональне зонування може мати і специфічні риси залежно від географічного місцерозташування НПП.

6. Пріоритетне і визначальне значення у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу. За нею закріплюється виконання НПП першої і основної функції.

7. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

8. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем. Залежно від ступеня трансформованості екосистем НПП розраховується співвідношення площ функціональних зон.

9. Заповідна зона.

9.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах відповідно до мети охорони.

9.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

9.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються негативні природні чи антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

9.4. Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

9.5. Оптимальною для збереження екосистем формою заповідної зони є компактна округла або овальна.

9.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі ґрунтові дороги тощо).

9.7. Заповідна зона як правило оточується зоною регульованої рекреації, зрідка зоною стаціонарної рекреації, якщо вона на межі із заповідною зоною представлена природними територіями шириною не менше в один кілометр.

9.8. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах господарської чи зони стаціонарної рекреації, вони оточуються ділянками зони регульованої рекреації.

9.9. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами в зонах - господарській, регульованої та стаціонарної рекреації. Заказники та пам'ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

9.10. В територіальному аспекті заповідна зона охоплює всі у НПП корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, праліси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

9.11. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормова база для копитних тварин, дрібні сінокоси тощо).

9.12. В таксономічному аспекті до заповідної зони повинні бути віднесені об'єкти біорізноманіття з приналежністю їх до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод ( Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни - Париж, 1982, 1987); Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

9.13. У разі неможливості віднесення біорізноманіття зазначених вище категорій до основного ядра заповідної зони, їх місцезростання та знаходження набувають статусу особливо цінних природних комплексів у інших зонах.

9.14. Розміри величин площ заповідної зони визначаються міжнародними стандартами, які є характерними для національних парків (II категорія МСОП). Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

9.15. Мінімальна величина ділянки заповідної зони при крупномозаїчній її структурі має бути більшою за площу в одну тисячу гектарів.

9.16. Заповідна зона НПП, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити більше третини від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною, або сімдесят п'ять відсотків від площі природних територій НПП.

9.17. Заповідна зона НПП, який створено у екологічно мало стабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити більше двадцяти відсотків від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною або п'ятдесят відсотків від площі природних територій НПП.

9.18. Заповідна зона НПП, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити більше третини від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною, або двадцять п'ять відсотків від площі природних територій НПП.

10. Зона регульованої рекреації.

10.1. Зона регульованої рекреації створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони, а також регулювання рекреаційних потоків.

10.2. Зона регульованої рекреації має бути виділена на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону. Ширина оточуючої смуги визначається науковими рекомендаціями, але не меншою одного кілометра.

10.3. До зони регульованої рекреації відносяться лише природні території, що мають насамперед рекреаційне, еколого-освітнє, культурно-виховне та науково-пізнавальне значення.

10.4. Площа зони регульованої рекреації не бажано, щоб була більшою за площу заповідної зони, яка поряд із рекреаційним відіграє пріоритетне природоохоронне значення для установи природно-заповідного фонду. Вона може зменшуватися на користь заповідної зони.

11. Господарська зона.

11.1. Господарська зона виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природними ресурсами.

11.2. Як правило вона може оточувати зони стаціонарної та регульованої рекреації, не обмежується у просторі, її розміри можуть мінятися у зв'язку з проблемами, що виникають.

11.3. Площа господарської зони має бути меншою за площу зони регульованої рекреації, яка також відіграє охоронну роль. Вона може зменшуватися на користь зони стаціонарної рекреації.

12. Зона стаціонарної рекреації.

12.1. Зона стаціонарної рекреації межує із зоною регульованої рекреації та господарською.

12.2. Площа зони стаціонарної рекреації є найменшою серед інших зон НПП.

В цьому розділі наводиться картосхема функціонального зонування, а в кожному томі подаються зміни меж, які відбулися протягом звітного року.

До наукових полігонів на природно-заповідних територіях належать стаціонарні ділянки спостережень, постійні пробні площі (далі - ппп), профілі та трансекти. Вони забезпечують вивчення природного розвитку екосистем та змін внаслідок антропогенного впливу.

2.1. Постійні пробні площі

Для закладання ппп ділянок, призначених для стеження за станом різних компонентів природних комплексів, доцільно використовувати ті самі ділянки, які можуть бути прилеглими одна до одної частинами одного угруповання. Це полегшить працю фахівців, які зможуть отримати всебічний опис даної ділянки, зменшить порушення наземного покриву, викликані закладанням площ, та проведенням на них спостережень, збільшить можливості для комплексного аналізу динаміки різних компонентів природних комплексів, в тому числі впливу рекреації.

Ппп мають відбивати всю сукупність основних варіантів корінних або близьких до них угруповань, представлених в ПЗ, НПП, БЗ. Тому вони мусять бути приурочені насамперед до основних елементів рельєфу (плакорів, схилів, долин тощо). В гірських місцевостях ці площі мусять закладатися в різних висотних поясах, в ПЗ, НПП, БЗ, розташованих в долинах річок - в заплаві, на терасах, міжрічкових просторах тощо.

Необхідно забезпечити системою постійних спостережень також похідні угруповання, динамічні процеси в яких виявляються особливо наглядно. Це можуть бути ділянки, на яких мають місце демутаційні процеси після зняття антропогенного пресу внаслідок створення ПЗ, НПП, БЗ. До таких ділянок належать і території, де відобразилася дія стихійних факторів (пожеж, повені тощо), і ділянки із різним ступенем впливу рекреації.

Мережа ппп повинна також забезпечити спостереження за станом популяцій окремих видів рослин та тварин, тому пробні площі мусять охоплювати місцезнаходження рідкісних та цінних видів із врахуванням різних екологічних умов їх зростання.

Ппп повинні бути чітко фіксовані на місцевості системою маркувальних знаків і мати свою нумерацію. Кожна них включається до мережі ділянок спостереження. Її місцезнаходження фіксується на схемі ПЗ, НПП, БЗ. Це ж стосується і ділянок, на яких проводять дослідження сторонні організації. Пересування, зміни нумерації ппп неприпустимі і можуть проводитися лише у виняткових випадках. Тоді площа, яка створюється, отримує свій номер, старий номер площі, яка закривається, ліквідується, а в архівах ПЗ, НПП, БЗ лишається весь матеріал, що стосується площі під цим номером. Щоб запобігти плутанині, новій ппп не можна присвоювати номер тієї площі, що ліквідується. Якщо закладається зовсім нова ппп, вона описується, наноситься на картографічну основу, дані про неї вміщуються у даному розділі чергового тому Літопису.

Якщо на природно-заповідній території не проводилася інвентаризація ппп, її слід здійснити і матеріали внести в черговий том Літопису.

Кількість ппп залежить від різноманітності природних умов і розміру природно-заповідної території, кількості науковців, можливостей діставатися до площ. Розміри площ визначаються метою дослідження (вони наводяться в ряді розділів далі), типом рослинності, складністю структури ценозів, але вони мусять підходити для спостережень протягом тривалого часу.

На кожну ппп мусить бути заведений паспорт, зразки яких наводяться далі.

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення та об'єкти спостережень.

1.2. Дата закладання.

1.3. Розміри площі та її розміщення на території (із прив'язкою до лісотаксаційної або іншої картосхеми).

1.4. Маркування (із зображенням маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарію).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Фізико-географічна характеристика.

2.1. Положення в рельєфі, висота над рівнем моря (для гірських). Форми мікрорельєфу.

2.2. Загальна характеристика ґрунту, підстилаючих та ґрунтоутворюючих порід.

2.3. Вірогідна глибина залягання ґрунтових вод (при можливості) та характер зволоження. Якщо велися заміри рівнів ґрунтових вод, наводяться межі коливань за ряд років. Якщо такі заміри не проводилися, наводиться разове визначення та його дата.

2.4. Ґрунт. Наводиться ґрунтовий розріз (вертикальний масштаб 1:20), виконаний із використанням умовних позначень, який відбиває механічний склад ґрунтів, ступінь виявленості горизонтів. Визначення ґрунту проводиться за схемою: тип, рід, вид. Можуть наводитися також підтип і варіанти виду ґрунту. При наявності фахівців робиться аналітична характеристика ґрунту за схемою, запропонованою В.С. Гельтманом із співавторами (Гельтман и др., 1988).

3. Екологічні фактори негативного впливу на природний комплекс (в минулому і нині).

3.1. Антропогенні (особлива увага приділяється впливу рекреації).

3.2. Пірогенні.

3.3. Інші види впливу.

4. Характеристика рослинного угруповання.

4.1. Назва угруповання за домінуючими видами.

4.2. Деревостан.

4.2.1. Формула видового складу.

4.2.2. Зімкненість крон (загальна).

4.2.3. Повнота.

4.2.4. Яруси.

4.2.5. Характеристика порід (включає для кожної породи чисельність, клас віку або абсолютний вік, життєвість, бонітет, висоту - максимальну та середню, діаметр - максимальний та середній).

4.3. Підріст: склад порід, зімкненість, характер розподілу по площі, віковий склад, висота - максимальна та середня, життєвість, походження.

4.4. Підлісок: видовий склад, зімкненість, характер розподілу, висота - максимальна та середня, життєвість.

4.5. Трав'яно-чагарничковий ярус: аспект, загальне проективне покриття, характер горизонтального розміщення на площі, вертикальної будови, видовий склад (для кожного з видів, які наводяться по вертикальних під'ярусах, вказуються - проективне покриття, висота, фенофаза).

4.6. Моховий або лишайниковий покрив - покриття, видовий склад та доля участі видів, характер розподілу.

4.7. Підстилка: потужність, ступінь розкладу, розміщення в мікрорельєфі.

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані по регулярних спостереженнях на пробній ділянці.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на стаціонарній пробній ділянці, в тому числі роботи, виконані із використанням отриманих на ній даних.

7. Підпис виконавця.

Паспорт стаціонарів для ботанічних площ, які закладені на трав'яних та трав'яно-мохових ценозах (лучних, степових, болотних) відрізняється від попереднього характеристикою рослинного угруповання (п. 4). Наводимо схему опису п. 4 для такого паспорту.

4. Характеристика рослинного угруповання.

4.1. Назва угруповання за домінуючими видами.

4.2. Аспект.

4.3. Загальне проективне покриття.

4.4. Вертикальна будова по ярусах, висота ярусів.

4.5. Горизонтальна будова (мозаїчність), характер розміщення мікроугруповань та причина, що їх обумовлює.

4.6. Видовий склад по ярусах згори донизу. Для кожного з видів вказується проективне покриття, висота, фенофаза.

4.6. Моховий та лишайниковий покрив - покриття, видовий склад та доля участі кожного виду, характер розподілу. Для сфагнових боліт - потужність шару сфагнового покриву.

4.7. Вітош: потужність, ступінь розкладу, розміщення на площі.

Якщо пробна площа закладається в основному для зоологічних спостережень, в її паспорті приділяється основна увага спеціальним зоологічним відомостям, а характеристика рослинного покриву наводиться в узагальненому вигляді.

Наводимо зразок паспорта на ппп для зоологічних досліджень.

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення площі та об'єкти спостережень.

1.2. Дата закладання площі.

1.3. Розміри площі та її розміщення на території (із прив'язкою до картосхеми).

1.4. Маркування (із зображенням маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарію).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Характеристика природних умов.

2.1. Положення в рельєфі, висота над рівнем моря (для гірських). Форми мікрорельєфу.

2.2. Характеристика підстилаючих та ґрунтоутворюючих порід.

2.3. Характер зволоження.

2.4. Ґрунти (механічний склад, тип та вид ґрунту).

3. Фактори негативного впливу на природний комплекс (в минулому і нині).

3.1. Антропогенні.

3.2. Пірогенні.

3.3. Інші види впливу.

3.4. Рослинний покрив (назва синтаксономічної одиниці рослинного угруповання, для лісових ділянок - вік деревостану).

4. Спеціальні відомості.

4.1. Дата проведення спостережень.

4.2. Характеристика угруповання тварин (фауністичного комплексу). Тут наводиться кількість зареєстрованих видів і сумарна чисельність особин.

4.3. Характеристика стану популяцій окремих видів.

4.3.1. Розміщення популяцій на території пробної площі з картосхемами розміщення індивідуальних територій, а також гнізд, нір тощо.

4.3.2. Фенологія розмноження.

4.4. Випадки загибелі тварин, в тому числі кладок, пташенят, причини загибелі.

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані по регулярних спостереженнях на пробній ділянці.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на стаціонарній пробній ділянці, в тому числі роботи, виконані із використанням отриманих на ній даних.

7. Підпис виконавця.

2.2. Профілі та трансекти

Профілі та трансекти закладаються з метою проведення різних видів спостережень - екологічних, фенологічних, зоологічних тощо - з тим, щоб ними були охоплені різні геоморфологічні елементи екосистем. Бажано, щоб вище охарактеризовані пробні ділянки розміщувалися на профілях або трансектах, що розширить можливості для порівняльних досліджень, комплексного аналізу динаміки природних комплексів.

Профілі, закладені в межах ПЗ, НПП, БЗ, бажано проводити через різні зони і виводити на суміжні території в тих випадках, коли наявний не весь динамічний ряд угруповань.

Фенологічні маршрути або профілі бажано хоча би частково "накладати" на екологічні, зоологічні та інші види профілів, щоб на останніх могли бути використані фенологічні дані.

Профілі та трансекти відмічаються стовпами - на відкритих територіях через 250-500 м, в лісі та гірських умовах через 100 - 250 м в залежності від рельєфу і типу лісу. На закладених трансектах проводиться картування рослинності (масштаб його залежить від ширини трансекти та типів рослинності), карта трансекти зберігається серед наукових матеріалів. Картування повторюється кожні 5 - 10 років в залежності від переважаючих типів рослинності (на трав'яних типах частіше). Бажано проводити картування в певний місяць при оптимальному розвиткові рослинності.

На профілі складаються паспорти. Наводимо узагальнений зразок паспорта, який має бути конкретизований відносно завдань профілю (маршруту).

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення профілю, об'єкти спостережень. Дата закладання,

1.2. Стаціонарні ділянки, які є на профілі.

1.3. Загальна протяжність і розташування на території (наводиться розміщення на картосхемі заповідника, парку). Схема профілю (бажано з нівелюванням поверхні).

1.4. Маркування (наводиться зображення маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарного обладнання).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Природні умови на профілі.

2.1. Загальна характеристика ландшафту (із наведенням положення території в схемі природного районування).

2.2. Рельєф та форми мікрорельєфу (можливо - по окремих частинах профілю).

2.3. Загальна характеристика рослинного покриву (можливо - по окремих частинах профілю).

3. Антропогенний вплив на територію профілю в минулому і нині.

4. Спеціальні відомості.

4.1. Періодичність спостережень на ділянках профілю, дати проведення спостережень.

4.2. Особливості погодних умов під час спостережень.

4.3. Результати спеціальних обліків на ділянках та відрізках профілю (цей пункт має бути розширений та диференційований в залежності від призначення профілю).

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані за результатами спостережень.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на профілі і наукові праці, виконані із використанням цих матеріалів.

7. Підпис виконавця.

3.1. Клімат

3.1.1. Основні метеорологічні показники

Метеостанція є обов'язковою частиною природно-заповідної науково-дослідної установи. В рівнинних умовах метеостанцію бажано розташовувати в центрі території, в гірських, які охоплюються декілька вертикальних поясів - мати декілька метеостанцій в основних поясах.

Відбір та систематизація метеоданих повинні відповідати завданням, поставленим перед Літописом. Якщо в новостворених ПЗ, НПП, БЗ чи їх філіалах іще немає метеостанцій, можна тимчасово користуватися показниками найближчої метеостанції з обов'язковою вказівкою її місцезнаходження та номеру. Проте, віддаленість від об'єктів спостережень робить ці показники недостатньо точними.

Обов'язковим є отримання таких метеоданих:

1. Температура повітря (середньодобова, максимальна, мінімальна) по термометрах у стаціонарній будці.

2. Мінімальна температура на ґрунті (по мінімальному термометру на висоті 2 см над поверхнею ґрунту), бажано заміряти також максимальну та давати середньодобову температуру на поверхні ґрунту.

3. Відносна вологість (в %).

4. Опади (в мм за осадкоміром).

5. Кількість днів із дощем та снігом.

6. Висота снігового покриву біля постійної рейки в см.

Основні метеоелементи вміщуються в таблицю (табл. 2) по місяцях.