Про затвердження Програми Літопису природи

5.2.1. Чисельність ссавців

В заповідниках та національних парках, що розташовані в районах з достатньо стійким сніговим покривом, як відносний метод кількісного обліку всіх видів ратичних, зайців, білки і більшості видів хижих, використовується підрахування слідів життєдіяльності цих звірів в зимовий період на маршрутах (трансектах). Для отримання найбільш коректних порівняльних даних та найбільшої стандартизації, такі маршрути повинні бути стаціонарними, а обліки проводитись при досить подібних метеорологічних умовах (Теплов, 1952; Новиков, 1953). Зокрема, рекомендується починати облік на другу добу після встановлення суцільного снігового покриву, при мінусовій температурі повітря і вітрі, швидкість якого не перевищує 10-12 м/сек. Обліковий маршрут (маршрути) повинен пролягати так, щоб охопити всі основні біотопи пропорційно їх площі в заповіднику чи національному парку (Теплов, 1952; Новиков, 1953). В гірських заповідниках (національних парках) маршрути повинні закладатися у кожному висотному поясі.

Результати зимового маршрутного обліку звірів заносяться в таблицю 11.

Таблицю 11 необхідно супроводити коментарем, пояснюючи, як саме підраховувались сліди - тільки в тому випадку, коли вони перетинали маршрут, чи й тоді, коли тягнулись вздовж нього не перетинаючись. Якщо сліди будь-якого виду, що обліковується, не були виявлені безпосередньо на обліковому маршруті, але під час проведення обліку все ж зареєстровані на території заповідника (національного парку), це обов'язково слід вказати у коментарі до таблиці.

В тому випадку, коли дані, отримані шляхом підрахунку слідів на маршрутах, використовувались для визначення абсолютної кількості звірів, слід вказати методи їх обробки.

У зв'язку з тим, що абсолютні обліки проводяться на ділянках певного розміру і конфігурації, результати таких обліків доцільно наводити за єдиною формою (табл. 11). Здебільшого, як цього потребує методологія моніторингових досліджень, в заповідниках облікові маршрути та ділянки є багаторічними стаціонарами, опис яких здійснюється за відомою схемою (Новиков, 1953; Фасулати, 1971) і має наводитись в "Літопису" в перший рік початку їх експлуатації. В подальшому при згадуванні цих стаціонарів робиться посилання на відповідний том "Літопису", в якому подано детальний їх опис (Филонов, Нухимовская, 1985).

Абсолютний облік лисиці та борсука (хижаків-норників) проводиться у весняно-літній період шляхом виявлення зайнятих цими видами нір і підрахунку тварин, що мешкають в них (Чиркова, 1952; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Таким же чином обліковуються тхір степовий і перегузня. Щодо ландшафтно-кліматичних умов цей метод є універсальним і може однаково успішно застосовуватись в будь-якій природній зоні. До того ж, він добре стандартизований, і вважається, що дані, які отримуються з його допомогою, майже точно відповідають реальній чисельності тварин (Чиркова, 1952; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). У невеликих за площею ПЗ, БЗ, НПП обліком заселених хижаками нір може бути охоплена вся територія. Якщо ж остання достатньо велика, облік можна проводити на вибіркових ділянках. Результати заносять у таблицю 12.

Особливості екології вовка значно ускладнюють його кількісний облік. До цього часу не розроблено загальноприйнятих стандартизованих методик обліку цього виду, кожна з яких окремо могла б дати точні дані про його абсолютну чисельність. Для отримання таких даних доцільне комбінування різних методів спостережень: багаторазового висліджування і складання схем переміщення тварин, фіксування їх голосової активності, прямих візуальних спостережень, картування місць розташування виводків, а також опитування (Жила, 2001). Цьому принципу поки що найбільше відповідає метод, запропонований Ю.П. Губарем (1987). Обліковуючи вовка, слід враховувати, що площа кожного з національних природних парків і природних заповідників, які існують зараз в Україні, є такою, що вона, очевидно, в тій чи іншій мірі може використовуватись не більше, ніж однією-трьома сім'ями вовків. Дані про чисельність вовка заносяться в таблицю 12. У коментарі до таблиці треба вказати, як саме використовується вовками територія, на якій проводився облік: постійне перебування і розмноження, періодичне відвідування, спорадичне відвідування тощо.

Рись в Україні збереглась в Карпатах та на Поліссі. Враховуючи природні умови цих регіонів, найбільш точні дані про абсолютну чисельність виду можна отримати шляхом багаторазового висліджування в зимовий період і виявлення індивідуальних ділянок одиночних особин або дорослих самок з молодими особинами. Цей метод може бути застосований також для отримання даних про абсолютну чисельність дикого кота. Результати кількісного обліку цих тварин заносяться в таблицю і теж супроводжуються коментарем про характер їх перебування на обстеженій території (див. вище).

Як показали багаторічні дослідження, в умовах лісової зони досить точні дані про абсолютну чисельність ведмедя бурого можна отримати методом картування індивідуальних ділянок, здійснюваного на підставі багаторазового висліджування та ідентифікації відбитків плантарної мозолі звірів (Пажетнов, Кораблев, 1979; Филонов, Калецкая, 1986; Пажетнов, 1990). За В.С. Пажетновим (1990), дана методика є достатньо простою, а, отже, добре стандартизованою. Результати обліку ведмедя зводяться в таблицю. В коментарях, так само, як і для інших великих або рідкісних видів, вказується характер перебування цих звірів на дослідженій території (див. вище).

Всі існуючі методи обліку більшості видів куницевих (куниць кам'яної і лісової, тхора лісового, горностая, ласки) адаптовані до наявності суцільного снігового покриву, на якому реєструються їх сліди (Теплов, 1952а; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Так, певні дані про абсолютну чисельність цих видів можна отримати, використовуючи результати маршрутних обліків (Формозов, 1932; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Але найбільш точні дані про кількість особин будь-якого з цих видів дасть лише багаторазове висліджування та картування індивідуальних ділянок звірів (Теплов, 1952а; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Ласку можна обліковувати також на стрічковидних ділянках. Суть метода полягає в тому, що по краях видовженої, вузької облікової ділянки, що має ширину 10 м, а довжину кілька кілометрів, підраховуються всі вхідні та вихідні сліди. В результаті визначається кількість тварин, що перебуває на дослідженій площі (Теплов, 1952а). Підсумки обліку куницевих заносяться в таблицю.

У заповідниках та національних парках, розташованих в південних районах України, облік куницевих вказаними методами часто є неможливим через відсутність стійкого снігового покриву. Але інших методик, які б дозволяли одержати абсолютні дані про чисельність названих видів, поки що не розроблено.

Облік видри та норок (європейської, американської) проводиться в осінньо-зимовий період шляхом обстеження берегів водойм. Реєструються всі виявлені сліди життєдіяльності цих видів (Теплов, 1952а; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Результати проведення обліку заносяться в таблицю 13, в якій, таким чином, відображується відносна чисельність звірів. Слід підкреслити, що американська та європейська норки мають дуже схожі сліди, тому цей облік вимагає особливої уваги. Проводячи багаторазове висліджування та картуючи сліди, можна виявити індивідуальні ділянки тварин і одержати дані про їх абсолютну чисельність (Теплов, 1952а;).

Облік зайців (русака, біляка) проводиться методом прогону на стаціонарних ділянках, для яких рекомендується прямокутна конфігурація (Теплов, 1952б; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). У лісових районах України облік зайців слід проводити в зимовий період за наявності снігового покриву (Теплов, 1952б; Новиков, 1953). Перед початком прогону по периметру облікової ділянки затоптуються всі сліди, що вже існують, а число тварин на ній визначається, головним чином, за кількістю свіжих слідів, які з'явились після прогону. В степових та лісостепових районах коректні дані про чисельність зайців можна отримати і без наявності снігу, безпосередньо візуально обліковуючи сполоханих тварин. У відкритих біотопах обліковцям, що просуваються по ділянці, рекомендується натягти між собою шнур, який допоможе визначати ширину облікової ділянки, а також сполохувати тварин. Результати обліку заносяться в таблицю.

Облік ратичних в лісових заповідниках та національних парках проводиться в зимовий період методом прогону, як це описано вище (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). В заповідниках і національних парках, територія яких представлена переважно відкритими біотопами, ці тварини обліковуються шляхом прямого візуального підрахунку на певній території. Таким же чином обліковують ратичних у альпійському поясі гір (Новиков, 1953). В заповідниках зі стійким сніговим покривом нерідко застосовується метод подвійного облягання (Русанов, 1973). У багатьох випадках можна рекомендувати також авіаційний облік, який дозволяє за короткий час визначити абсолютну чисельність цих тварин на всій території, що підлягає обстеженню (Булахов и др., 1986). Результати обліку заносять в таблицю 12, яка супроводжується коментарем відносно характеру перебування ратичних на дослідженій території (див. вище).

Для визначення чисельності бабака, ховрахів та тушканчиків застосовується діляночний облік (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986), результати якого заносяться в таблицю. Остання обов'язково супроводжується поясненням, як саме він проводився.

Облік чисельності мишовидних гризунів та дрібних комахоїдних ссавців ведеться переважно відносними методами. Для отримання найбільш коректних порівняльних даних ці обліки повинні проводитись на стаціонарних ділянках.

В ряді випадків для обліку дрібних ссавців доцільно застосовувати ловчі канавки, споряджені циліндрами. В порівнянні з будь-якими пастками вони менш вибіркові щодо видового складу тварин, що відловлюються. Глибина та ширина канавок повинні бути стандартними (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986; Загороднюк, 2002). У зв'язку з тим, що канавки є стаціонарними пристроями обліку, кожна з них нумерується і описується в перший рік експлуатації у відповідному томі "Літопису". В подальшому при її згадуванні робиться посилання на цей том. Результати обліку дрібних ссавців за допомогою ловчих канавок заносяться в таблицю 14.

Розбір пелеток хижих птахів дає гарні дані, перш за все, для фауністичних досліджень, але як метод кількісного обліку мишоподібних та інших дрібних ссавців потребує подальшої розробки та стандартизації.

Найбільш точні дані про абсолютну чисельність мікромамалій можна одержати шляхом ізоляції певної території, а потім повним виловом на ній тварин пастками або вручну, розкопуючи нори (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Результати такого обліку заносяться в таблицю 12.

Обліки такої специфічної групи як кажани проводять шляхом обстеження ймовірних місць їх перебування (дупла, печери, горища тощо). Хороші результати дає новий метод використання спеціалізованого ультразвукового детектора.

5.2.2. Чисельність птахів

Для здійснення моніторингу стану популяцій птахів важливо вибрати найбільш характерні біотопи в природному ядрі, буферній зоні, а для біосферних заповідників - і в зонах типового землекористування. Враховуючи особливу рухливість об'єкта досліджень, для збору даних необхідно мати у штаті професійно підготовленого фахівця, або планувати кошти для виконання робіт спеціалістами інших наукових установ.

З самого початку організації орнітологічних досліджень необхідно визначитись із закладкою базових орнітологічних стаціонарів, котрі повинні слугувати невизначено довгий час.

Бажано, щоб стаціонарні орнітологічні площі співпадали зі стаціонарами ботаніків, що значно полегшить проведення геоботанічного опису зменшить витрати часу на складання загальної фітоценотичної характеристики орнітологічного стаціонару (див. розділ 2.1). Відомо, що в умовах лісу площа орнітологічного стаціонару повинна бути не менше 10 гектарів, відкритій місцевості - до 50 га. В гірських умовах важливим елементом організації досліджень буде врахування макро-, мезо- та мікрорельєфів, які суттєво впливають на біотопи і, відповідно, на видове різноманіття та розподіл птахів. Тому в таких умовах важливим є застосування методу екологічного профілю, на який необхідно "нанизати" стаціонари.

Для характеристики чисельності птахів необхідно врахувати сезонність перебування значної кількості видів, тому слід визначати кількість особин в період гніздування, міграцій та під час зимівлі. В залежності від рельєфу, складності біоценозів вибирають найбільш придатні методики обліку. Для проведення стаціонарних обліків необхідно встановити, виявити репрезентативні біотопи. Для цього слід провести пілотне обстеження території. В гірських умовах необхідно врахувати особливості висотної зональності, яка буде простежуватися не тільки в рослинному, але й тваринному світі, у тому числі й на чисельності птахів. Із величезної кількості методик обліків найчастіше застосовуються методи лінійних трансект з фіксованою (Владышевский, 1960), на дальність виявлення (Равкин, 1967, Щеголев, 1977)), методом вибіркових квадратів на стаціонарних площах. У невеликих за площею заповідниках - ділянки Українського степового, Опукському, Казантипському, Мис Мартьян - можна проводити абсолютний облік, розбивши всю територію на квадрати. Непогані результати дає точковий метод виявлення співочих птахів. Допомогу в організації таких досліджень можна знайти в роботах вітчизняних і зарубіжних авторів (Владышевский, 1960; Вергелес, 1994; Наумов, 1963;. Щеголев, 1977; Бибби и др., 2000).

Результати обліку птахів в гніздовий період лісових та степових екосистем на стаціонарних маршрутах або пробних площах подаються в окремій таблиці 15.

Окремо у такій же таблиці слід подати чисельність зимової фауни. В пояснювальному тексті необхідно буде послатись на методику обліку, при першому її застосуванні подати математичні викладки. В подальшому достатньо лише посилань, але слід описувати умови кожного року, при яких проводились обліки, які могли вплинути на поселення птахів тощо.

Обліки тетеревиних та фазанових птахів проводяться переважно в лісових, лісостепових, гірських та степових заповідниках. Для глухарів, тетеревів, фазана результативним є облік на токах за методиками Кирикова С.В. зі співавторами (1952), Данилова М.М. (1963) та ін. Результати обліку відображаються у таблиці 16.

У степовій зоні доцільно проводити обліки сірої куріпки в буферній зоні або зоні антропогенних ландшафтів маршрутним методом вздовж вітроупорів. Обліки проводяться навесні по сформованих парах куріпок, та восени або зимою - обліком зграйок. Результати теж подаються у таблиці 17.

Перепілку можна підраховувати на слух, стежачи за "боєм" самців. В біотопах з низьким травостоєм облік легко проводити підрахунком піднятих на крило птахів після протягування мотузки з дзвіночками. Результати обліку перераховуються на площу і теж відображаються у таблиці 18.

Заповідники, що мають водно-болотні комплекси, проводять обліки водоплавних птахів. В період гніздування нерідко застосовують суцільний облік птахів в колоніях безпосереднім їх відвідуванням і переліком гнізд. При цьому слід враховувати можливу шкоду від таких відвідувань. Можна застосовувати дистанційне фотографування, відеозапис, що значно скоротить час перебування в колонії і зменшить фактор турбування. Із класичних методів обліку можна порекомендувати методики, описані Ісаковим Ю.О. (1952), Приклонським С.Г. (1973). Результати подаються у таблиці 19.

Одночасно проводяться обліки птахів на постійних маршрутах вздовж берегових ліній водойм. Встановлюється періодичність проведення обліків, результати яких також відображуються в таблиці 20 за Філоновим К.П., Нухімовською Ю.Д. (1985).

Території заповідників та національних природних парків України знаходяться на маршрутах сезонних міграцій птахів. Тому важливо визначити місця сезонних скупчень і здійснювати регулярні обліки. Найкращі результати дають обліки на місцях ночівель птахів. Практикують вечірні та ранкові обліки. Для цього влаштовують спостережні пункти вздовж узбережжя водойми, узлісся, болота і ведуть підрахунок особин, що прилітають на ночівлю та тих, що вилітають з облікової території. За різницею встановлюють кількість птахів, що залишається. Для проведення візуальних спостережень міграції доцільно використовувати загальноприйняті методики (Воинственский и др., 1977; Кумари, 1955). Проведенням регулярних обліків в межах сезону отримують динамічну картину формування сезонного скупчення. Результати подаються у вигляді графіка, де на осі ординат відображаються дати обліку, а на осі абсцис - чисельність.

Хижих птахів обліковують шляхом пошуку та обстеження заселених гнізд. Слід врахувати, що деякі крупні хижаки (беркут, могильник, великий підорлик та ін.) гніздяться з року в рік в одних і тих же гніздах. Знайдені гнізда описують, вказують особливості розміщення та біотоп. Важливо визначити кількість пташенят; це можна зробити шляхом перевірки гнізда чи його оглядом з іншого дерева або скелі. Гнізда вказують на схемі заповідника. Схеми щороку поновлюють. Дрібні хижаки часто мають резервні гнізда, які використовуються у різні роки. Соколи зазвичай використовують чужі гнізда, тому слід здійснювати перевірку гнізд сорок, граків та інших птахів, котрі можуть бути використані цими птахами.

Сов обліковують у лютому - березні методом крапкового обліку, шляхом реєстрації голосів. При його застосуванні важливо визначити дальність виявлення. У травні-червні непогані результати може дати облік виводків сов, які подають характерні звуки.

5.2.3. Чисельність плазунів та земноводних

Земноводні і плазуни зустрічаються в усіх заповідниках України. Відомо, що за біоценотичною роллю в наземних екосистемах представники цих класів нерідко не поступаються іншим хребетним. Дані про широко розповсюджені види, зібрані в різних заповідниках і національних парках, можуть знайти узагальнення і порівняння.

Контроль за чисельністю рідкісних видів є важливим показником стану їх популяцій, тому організація облікових заходів обов'язкова для тих заповідників, де вони зустрічаються. Як правило, застосовується маршрутний облік, коли плазунів і земноводних враховують у фіксованій смузі на маршруті як правило шириною 2-4 м. Земноводних, постійно пов'язаних з водою, підраховують вздовж берегової лінії. Позитивні результати дають обліки ропух під час розмноження. Обліки пуголовків та видів, що мешкають у воді (тритони, черепаха болотна тощо) проводять переважно методом загального відлову у водоймі дрібночарунковими неводами. Результати обліків відображаються в таблиці 21.

В тексті дається пояснення методики особливостей проходження маршруту.

Слід відмітити, що для заповідників, та тих національних природних парків, на території яких зустрічається переважна більшість рідкісних видів фауни України цих класів, заходи з обліку цих тварин повинні входити в число пріоритетних.

5.2.4. Чисельність риб

Облік чисельності риб проводиться контрольними відловами. Доцільно застосувати методику, яка використовувалась у попередніх "Літописах" за Гордєєвим М.О., Пермітіним І.Є. (1969). Відловлювання риби проводять у повільно текучих водоймах, на озерах чи морських затоках - стандартною одностінною сіткою довжиною 40 метрів, в якій через кожні 10 метрів змінюється розмір чарунки - 1, 26, 40 та 60 мм у кожній сітці. Сітка встановлюється на одну добу. Періодичність відловлювання - тричі на кожний сезон. При встановленні сітки дрібночарункова ділянка встановлюється найближче до берега. Всі спіймані риби обстежуються, вимірюється довжина тіла, збирається луска, зяброві кришки, отоліти або колючі промені, проводиться зважування. Всі дані заносяться у журнал. Дані узагальнюються у таблиці 22.

Для більш детального вивчення іхтіофауни окремого об'єкта заповідника чи національного природного парку слід використовувати докладніші методики, викладені в роботі І.Ф. Правдіна "Руководство по изучению рыб" (1966).

5.2.5. Чисельність наземних безхребетних

Всі безхребетні дуже чутливо реагують на найменші зміни погодних умов та мікроклімату. У зв'язку з цим загальним правилом кількісного обліку (відносного або абсолютного) цих тварин є проведення таких робіт лише при певних погодних умовах.

Методом відносного обліку населення безхребетних трав'яного ярусу є косіння ентомологічним сачком. Рекомендується сачок з шовкової тканини, з діаметром кільця 30 см та довжиною ручки 1,5 м, або сачок з капрону з діаметром кільця 35-40 см. Більший діаметр кільця підвищує його уловистість і збільшує видовий спектр улову. Одиницею обліку є кількість особин безхребетних, добутих за 100 помахів сачком, які робляться за 5 прийомів (по 20 помахів) (Фасулати, 1971). Для отримання найбільш коректних порівняльних даних косіння слід проводити на стаціонарних ділянках, опис яких робиться за певною схемою (Новиков, 1953; Фасулати, 1971) в перший рік їх експлуатації і наводиться у відповідному томі "Літопису". В подальшому при згадуванні таких ділянок робиться посилання на цей том. Результати косіння ентомологічним сачком заносяться в таблицю 23. Застосовуючи метод косіння, слід брати до уваги, що з його допомогою можна одержати досить точні дані лише по відношенню до мало активних або дрібних форм безхребетних.

Для відносного обліку безхребетних, що мешкають на поверхні ґрунту, передусім, жуків, застосовуються пастки Барбера (Фасулати, 1971). Зазвичай, це скляні банки з діаметром отвору 72 мм, ємністю 0,5 л. На території біотопу (стаціонарної ділянки), що досліджується, в лінію з інтервалом 10 м виставляється 20 таких пасток. У десять з них в якості фіксатора додається 4 %-вий формалін; решта працює без нього (стандартна лінія). Одиницею обліку є кількість тварин, відловлених за 100 пастко-діб. Дані відлову, що одержані пастками з фіксатором та без нього, усереднюються (Феоктистов, 1980; Грюнталь, 1981) і заносяться в таблицю 24.

Відносний облік літаючих форм безхребетних, що активні у темний час доби (багато видів метеликів та жуків), ведеться за допомогою світлових пасток (Фасулати, 1971). Одиницею обліку є кількість тварин, що прилетіли до пастки за одну годину. У зв'язку з тим, що достатньої стандартизації відносно типу таких пасток та параметрів джерела світла ще не досягнуто, всі необхідні дані про це повинні бути докладно вказані. Результати обліку світловими пастками заносяться в таблицю 25. В коментарі до неї слід вказати, на території якого біотопу або облікової ділянки він проводився.

Для збирання жуків, що літають низько, можна рекомендувати так звані "віконні пастки". Для збирання та обліку комах, що добре літають, нині широко використовують пастки Матеза. Також широко використовують вилов (та облік) комах на принади.

Абсолютний облік безхребетних поверхні ґрунту, трав'яного покриву або чагарникової рослинності проводиться за допомогою біоценометру (Фасулати, 1971; Программа..., 1966). Існує кілька модифікацій останніх, тому слід вказати, який саме біоценометр використовувався в роботі. Обліки проводяться на стаціонарних ділянках, опис яких та наступне посилання на нього робляться за певними правилами (див. вище). Результати абсолютного обліку безхребетних заносяться в таблицю 26.

За допомогою біоценометру неможна одержати коректні дані про форми комах, що добре літають. Абсолютний облік таких тварин (джмілів, бджіл, ос, великих метеликів та двокрилих) проводиться наступним шляхом: за допомогою кілочків та шнура обмежується стаціонарна облікова ділянка площею 1 х 100 м (про правила її опису та наступне посилання на це див. вище), на якій тричі на день, в певний час та за певних погодних умов, ведеться прямий візуальний облік безхребетних. Такі обліки мають повторюватись не менше, ніж 3 рази на тиждень (Фасулати, 1971). Результати обліку узагальнюються і заносяться в таблицю 27.

Абсолютний облік безхребетних, що мешкають в кронах дерев, досі слабо розроблений, дуже трудомісткий і не стандартизований. Найбільш точні дані можна одержати шляхом вибіркового обліку тварин на окремих гілках і наступної екстраполяції цих даних на певну площу (Фасулати, 1971). Результати такого обліку заносяться в таблицю 27. Але слід брати до уваги, що таким способом більш-менш коректні дані будуть отримані лише про малорухливі форми. Для визначення відносної чисельності тварин, що мешкають в кронах дерев, найбільш доцільно застосовувати обкошування крон стандартним ентомологічним сачком. Принципи, техніка та схема обліку в цьому разі будуть такими, як при обкошуванні трав'янистої або чагарникової рослинності (див. вище). Таким способом обліку мешканців крон ним будуть охоплюватись не лише дрібні, малорухливі форми, але й ті, що добре літають. Результати відносного обліку заносяться в таблицю 23.

Абсолютний облік ґрунтової мезофауни (жуки, багатоніжки, кільчасті черви тощо) проводиться методом ґрунтових розкопок. Для цього на кожній типовій ділянці закладається кілька ям, кожна площею 0,5 х 0,5 м. Розкопування ведеться шарами. Рекомендується прив'язувати шари до ґрунтових горизонтів (Фасулати, 1971; Гиляров, 1987; Программа..., 1966). Для кількісного обліку ґрунтової мікрофауни (нематоди, акариформні кліщі, колемболи тощо) та найпростіших застосовується будь-який з розроблених, стандартних методів (Фасулати, 1971; Дунгер, 1987; Корганова, 1987; Программа..., 1966). Всі дані про облік ґрунтової фауни заносяться в таблицю 28.

Для обліку імаго комарів, мошок, сліпців та інших двокрилих, що ссуть кров вищих хребетних, застосовуються відносні методи. Із них найбільш стандартизованим є облік таких комах за допомогою пастки Мончадського та Радзивиловської. Розміри пастки повинні бути стандартними. Приманкою в цьому разі є людина, а одиницею обліку - кількість комах, що піймані пасткою після 5-ти хвилин експозиції приманки (стандартна проба) (Фасулати, 1971). Для отримання найбільш коректних порівняльних даних обліки слід проводити на стаціонарних ділянках. Результати заносяться в таблицю 29.

Для визначення чисельності іксодових кліщів застосовується відносний метод обліку за допомогою пропашника, волокуші або екрана. Розміри цих приладів повинні бути стандартними (Фасулати, 1971). Обліки слід проводити на стаціонарних маршрутах (про правила їх опису та наступне посилання на це див. вище). Одиницею обліку є кількість кліщів, зібраних цими приладами на протязі 100 м. Результати обліку заносяться в таблицю 30.

5.3. Екологічний моніторинг фонових і рідкісних видів та фауністичних угруповань

Для ведення цього розділу дослідникам необхідно визначитись з кількістю видів, за якими можна провести комплекс спостережень за найбільшою чисельністю параметрів, котрі змогли б в перспективі дати цінні дані для з'ясування змін у довгостроковому розрізі часу. Тому, на нашу думку, у кожному заповіднику слід визначити хоча б 10 найбільш характерних, а також всі рідкісні види, результати спостережень за якими будуть щороку відображатись за всіма або більшістю наведених у цьому розділі параметрами. Кількість видів, що характеризуються за поданою нижче схемою, може бути збільшена при наявності в установі достатньої кількості фахівців.

До найбільш характерних відомостей, які підлягають обов'язковій реєстрації та опису, входять: територіальний розподіл та концентрація тварин в конкретних біотопах, формування територіальних зв'язків, фенологічні явища з біології розмноження ссавців, птахів, плазунів, земноводних, безхребетних: передшлюбна поведінка, особливості статевої конкуренції, настання часу шлюбних ігор та власне парування, ікрометання тощо, строки линяння. Важливим є щорічне відображення результатів розмноження: з'ясування числа новонароджених на одну самку, кількості пташенят до числа відкладених яєць, числа гусениць 1-ої вікової та інших категорій до числа контрольних яєць, пуголовків до числа ікринок тощо. Надалі не менш важливим є визначення виживальності сформованих особин чи проміжних форм на початок і кінець вікового періоду. Надзвичайно важливим є встановлення щорічної структури популяції на кінець репродуктивного циклу (для хребетних - ювенільні, генеративні, сенільні особини). Всі перелічені дані легко відображаються в таблицях або в діаграмах при сучасній комп'ютерній обробці.

Зміни в структурі популяції стаються завдяки смертності та іншим чинникам, таким як міграції, природні катаклізми, втручання людини. Тому їх слід відображати в щорічному літописному звіті. Описуються також особливості екології та поведінки тварин при їх розміщенні в різних функціональних зонах ПЗ, БЗ, НПП. Для Біосферного заповідника "Асканія-Нова" важливим є відображення життєдіяльності ссавців та птахів, які довгий час акліматизуються на півдні України.

Мічення і повторні відлови

Одним з важливих напрямів наукової діяльності заповідників завжди було кільцювання птахів та мічення ссавців. Для цього застосовуються традиційні способи мічення на гніздах, методи відловлювання сітками, живоловками тощо. При складанні звітів необхідно повністю відтворювати схему звіту Центру кільцювання, оскільки ним відпрацьована уніфікована методика збору і обробки інформації. При надходженні з Центру кільцювання зворотної відповіді вона обов'язково має подаватись у щорічному звіті. При масових поверненнях складається схема взаємозв'язків заповідної території з регіоном, визначаються міграційні коридори, місця зимівель тощо.

6.1. Збереження видів флори і фауни

У табличній формі надається інформація щодо знаходження окремих видів рослин і тварин, занесені до Червоної книги України, регіональних (обласних) червоних списків, додатків міжнародних конвенцій, Європейського червоного списку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі.

Групи видів латинською та українською мовою: Рослини: плауноподібні, папоротеподібні, голонасінні, покритонасінні з вказівкою родин; мохоподібні; водорості, лишайники, гриби; Тварини: ссавці, птахи, плазуни, земноводні, круглороті та риби; молюски, комахи, павукоподібні та багатоніжки, ракоподібні, черви круглі та кільчасті, гідроїдні поліпи та інші;

Назва виду латиною наводиться з прізвищем автора.

Далі надаються табличні дані та картосхеми щодо поширення та чисельності цих рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, їх збереження.

Типи перебування для тварин: осілий вид (скорочено - ос.), зустрічається в період розмноження (розмн.), під час зимівель (зим.), міграцій (міг.) чи на окремій стадії розвитку (стад.).

Чисельність видів рослин і тварин подається кількістю особин в межах всієї природно-заповідної території та додатково і, якщо це доцільно, для окремих ділянок (розмір ділянки чи іншу одиницю виміру необхідно наводити обов'язково). За неможливості точного визначення чисельності виду, проводиться приблизна її оцінка за схемою: 1-5, 6-10, 11-50, 51-100, 101-250, 251-500, 501-1000, 1001-10000, >10 тис. особин. Коли рівень чисельності популяції невідомий, то бажано вказати її хоча б приблизно >...(понад ...) або <.... (менше, ніж...). В певних випадках доцільно вказувати не кількість особин (при цифрі вказується мала латинська буква "i"- individuals; приклади: 50i, >1000i), а кількість пар особин ((при цифрі вказується мала латинська буква "p" - pairs; приклади: 50p, >100p) або навіть кількість самок (приклад: 20f) і самців (приклад: 30m) окремо.

Для ссавців, земноводних/плазунів та риб може робитися загальна оцінка як-то: "звичайний вид", маючи на увазі - категорії рідкісності "чисельний вид" (common, C), а також "рідкісний вид" (rare, R), "дуже рідкісний вид" (very rare, V) чи взагалі "вид присутній" (present, ставиться велика латинська буква "P").

Тенденція динаміки чисельності та поширення виду: задовільна і стабільна (задов.), ареал поширення і чисельність зменшується (зменш.), ареал поширення і чисельність збільшується (збільш.), вид зустрічається спорадично (спорад.).

Значущість збереження виду на даній території: надзвичайно важливо зберігати, оскільки вид є ендемічним для певного (вказати якого) регіону (надзв.); вид поширений на межі свого ареалу (на межі); вид широко поширений (пошир.); територія не є важливою для збереження цього виду (неважл.).

Актуальність збереження виду на даній території: проводиться постійний моніторинг за поширенням і чисельністю виду (контрол.), заплановані спеціальні заходи щодо збереження виду (план.), здійснення природоохоронних заходів щодо збереження виду передбачається згодом (передб.), вид зустрічається спорадично і не входить до складу пріоритетних видів даної території (безконтр.).

Оцінка збереження видів: "добре збереження" (добр.), "задовільне збереження" (задов.), "незадовільне збереження" (незадов.).

Розроблені протягом року менеджмент-плани (або зміни до раніше розроблених) збереження окремих видів рослин і тварин та типів природних середовищ наводяться в додатках Літопису. Ці менеджмент-плани затверджуються директором адміністрації установи ПЗФ за погодженням (поданням) відповідної науково-технічної ради. Плани проведення природоохоронних заходів та ліміти використання природних ресурсів, які потребуються для реалізації менеджмент-планів, погоджуються та затверджуються в установленому порядку.

На крапкових картах довільного масштабу (за умови достатньої наглядності) поширення окремих видів флори і фауни відображаються дані місць (ареалів) поширення, скупчення (зростань), гнізд тощо.

6.2. Збереження природних середовищ

Типи рідкісних природних середовищ Європи (див. Резолюцію № 4 (1996) Постійного комітету Бернської конвенції). Інформація щодо рідкісних та зникаючих типів природних середовищ подається в табличній формі з вказівкою коду та типу природного середовища, його площі в гектарах та відсотках від загальної площі, тенденції змін, значущість збереження, актуальності збереження та оцінки збереження.