ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
| 20.12.2018 N 5315/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК |
Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), розглянула щодо практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненнях.
Згідно з ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076) адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом N 5076.
Пунктом 3 ст. 4 Закону N 5076 встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Інформація про обрані адвокатом організаційні форми адвокатської діяльності вноситься до Єдиного реєстру адвокатів України відповідно до ст. 17 Закону N 5076.
Адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ст. 1 Закону N 5076).
Адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ст. 13 Закону N 5076).
Згідно з нормами пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність, за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Відповідно до п. 178.1 ст. 178 особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст. 65 Кодексу.
Згідно зі ст. 65 Кодексу, ст. 5 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI " Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464), Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 р. N 1162 та Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. N 1588, для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати до контролюючого органу за місцем постійного проживання заяву за формою N 5-ОПП, заяву за формою N 1-ЄСВ та копію свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.
Отже, обов'язок стати на облік в контролюючих органах самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, як платник податків і як платник єдиного внеску виникає у адвоката, якщо до Єдиного реєстру адвокатів України внесено запис про здійснення адвокатської діяльності індивідуально.
Відповідно до п. 5 частини першої ст. 4 Закону N 2464 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску (п. 5 частини першої ст. 4 Закону N 2464).
Згідно із п. 2 частини першої ст. 7 Закону N 2464 (у редакції Закону України від 28.12.2014 р. N 77-VIII) у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник мав право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом N 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Звертаємо увагу, що з 01.01.2017 р. відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року N 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.
Так, відповідно до п. 2 частини першої ст. 7 Закону N 2464, у разі якщо платник єдиного внеску, визначений п. 5 частини першої ст. 4 Закону N 2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, з 01.01.2017 р. Законом N 2464 обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 частини першої ст. 4 Закону N 2464, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.
З 01 січня 2018 року Законом України від 03.10.2017 р. N 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" до п. 2 частини першої ст. 7 Закону N 2464 внесено зміни, а саме, для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал).
Водночас, платниками єдиного внеску, відповідно до п. 4 частини першої ст. 4 Закону є, зокрема, фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.
Для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткуванні, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом N 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 частини першої ст. 7 Закону N 2464).
Крім того, згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону N 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464).
Враховуючи викладене, з 01.01.2017 р. платник єдиного внеску, визначений п. 5 частини першої ст. 4 Закону N 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем і на те, що він одночасно є платником єдиного внеску фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.