Попередні судові інстанції, проаналізувавши зазначені в оспорюваному рішенні факти порушень, встановили, що Товариством при складанні актів про порушення Правил, виконанні експертизи лічильників електроенергії у споживачів - суб'єктів господарювання, здійсненні донарахування коштів за електроенергію допускало порушення Правил, у тому числі пунктів 4.5, 4.11, 7.31, 7.32 цього нормативно-правового акта.
У зв'язку з цим зазначені судові інстанції дійшли висновку про те, що дії Товариства, які полягали у спонуканні споживачів електроенергії під загрозою припинення електропостачання їх об'єктів, до сплати на користь названого товариства грошових сум, донарахованих цим споживачам за актами (як узгодженими, так і не узгодженими споживачами) порушення Правил та згідно з висновками запровадженої Товариством експертизи оригінальності відтиску тавра державного повірника, за недоведеності фактів втручання споживачів у роботу приладів обліку електроенергії з метою заниження їх показників (зокрема, у випадках цілісності пломб Товариства) є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону України "Про електроенергетику" захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюється, зокрема, Законом України "Про захист економічної конкуренції".
Згідно з пунктом 1.10 Правил спірні питання між споживачем та постачальником електричної енергії або електропередавальною організацією розглядаються в межах наданих законодавством повноважень, зокрема, Антимонопольним комітетом України.
Стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" відносить до основних завдань названого Комітету, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Статтею 13 названого Закону визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке, зокрема, тягне за собою накладання штрафу в розмірах, передбачених статтею 52 названого Закону.
З урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, що входять до предмету доказування в ній, та зазначених приписів законодавства названі судові інстанції дійшли правильного висновку про відповідність оспорюваного рішення вимогам закону та визначеній законом компетенції органу, який його прийняв, і відтак про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не взяті до уваги Вищим господарським судом України з огляду на таке.
В обґрунтування цих доводів скаржник посилається на статтю 29 ГК України, якою, на його думку, визначено вичерпний перелік дій, що визнаються зловживанням монопольним становищем, та вважає, що його дії, зазначені в оспорюваному рішенні, під цей перелік не підпадають. Однак скаржником не враховано припис частини першої статті 41 ГК України, за яким законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. Саме таким "іншим законодавчим актом" у даному разі є Закон "Про захист економічної конкуренції", за нормами якого кваліфіковано дії Товариства.
Порушень чи неправильного застосування попередніми судовими інстанціями вимог інших нормативно-правових актів, на які посилається скаржник, Вищим господарським судом України також не встановлено.
Доводи скаржника, пов'язані з оцінкою доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги з огляду на приписи частини другої статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, за якими касаційна інстанція не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі "узагальнені результати по споживачам, по яким проводилася перевірка ЕТВ АМК України", не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі.
Отже, визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
6. Визнання господарським судом спору між суб'єктами господарювання звичайним господарським спором з приводу виконання договірних зобов'язань, який має поодинокий характер і можливість виникнення якого не виключається навіть за умов існування значної конкуренції на ринку, стало підставою для висновку господарського суду про відсутність у діях суб'єкта господарювання ознак зловживання монопольним становищем на товарному ринку.
Відкрите акціонерне товариство в особі міських електричних мереж (далі - Обленерго) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії З...кого обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України відповідача (далі - територіальне відділення АМК) від 01.09.2004 N 67-рш "Про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
Територіальне відділення АМК подало до суду зустрічний позов про стягнення з Обленерго штрафу в сумі 5 000 грн. на підставі зазначеного рішення адміністративної колегії від 01.09.2004 N 67-рш.
Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Це рішення суду мотивовано прийняттям відповідачем оспорюваного рішення з дотриманням вимог чинного законодавства.
Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено та позов Обленерго задоволено частково: визнано недійсними пункти 2-4 рішення адміністративної колегії відповідача від 01.09.2004 N 67-рш, в іншій частині первісного позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано посиланням на відсутність у діях позивача порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Територіальне відділення АМК у касаційній скарзі просило Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення місцевого господарського суду від 13.12.2004.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 01.09.2004 адміністративною колегією відділення АМК прийнято рішення N 67-рш "Про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яким:
визнано, що Обленерго за результатами своєї діяльності в 2003 році займає монопольне становище: на ринку передачі електроенергії як суб'єкт природної монополії з часткою 100%, на ринку постачання електроенергії з часткою 90,8% в межах відповідної області (пункт 1);
дії Обленерго у вигляді безпідставного застосування штрафних санкцій до товариства з обмеженою відповідальністю "С.-Медик" (далі - ТОВ "С.-Медик") на підставі необґрунтованого зменшення граничної величини споживання електричної енергії на лютий 2004 року до 0 кВт/год визнано порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України від 11.01.2001 N 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон N 2210), шляхом зловживання монопольним становищем на ринку у вигляді дій, які призвели до ущемлення інтересів споживача, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, та встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);
за вчинення зазначених порушень на Обленерго накладено штраф у сумі 5 000 грн. (пункт 3);
Обленерго зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом скасування лімітного повідомлення від 26.03.2004 N 1995/19 про зменшення ТОВ "С.-Медик" граничної величини споживання електричної енергії та штрафних санкцій, виставлених ТОВ "С.-Медик" у сумі 803,52 грн. (без ПДВ) за перевищення у лютому 2004 договірної величини споживання електроенергії, про що повідомити ТОВ "С.-Медик" та територіальне відділення АМК у 10-денний термін з дня отримання цього рішення (пункт 4);
- підставою для прийняття відповідачем оспорюваного рішення було коригування позивачем ТОВ "С.-Медик" граничних величин електричної енергії та потужності в лютому 2004 року, зменшення величини споживання електричної енергії та нарахування штрафних санкцій у розмірі п'ятикратної вартості перевищення граничної величини обсягу споживання електричної енергії (803,52 грн., без ПДВ) з посиланням на договір від 05.11.2003 N 4304;
- рішенням місцевого господарського суду від 21.07.2004 зі справи N 13/409 Обленерго відмовлено у стягненні зазначених штрафних санкцій внаслідок визнання неукладеним договору від 05.11.2003 N 4304.
Встановивши одні й ті ж самі фактичні обставини справи, попередні судові інстанції дали їм різну юридичну оцінку, внаслідок чого апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності в діях Обленерго, пов'язаних з його оцінкою виконання ТОВ "С.-Медик" договірних зобов'язань з оплати електричної енергії, ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Факт зайняття Обленерго монопольного становища на ринку не оспорюється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 N 441 "Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємств електроенергетичної галузі" затверджено Порядок постачання електричної енергії споживачам, згідно з яким проводиться регулювання постачання електричної енергії шляхом встановлення граничних величин її споживання (пункт 1 цього Порядку). При цьому безпосередньо порядок встановлення і доведення до споживачів граничних величин споживання електричної енергії та потужності визначено пунктом 11 зазначеного Порядку.
Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадку перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення, державних професійно-технічних навчальних закладів) сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону N 2210 (в редакції, що була чинною на час прийняття відповідачем рішення, правомірність якого оспорюється) зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Пунктом 1 частини другої цієї статті Закону передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- Обленерго і ТОВ "С.-Медик" 08.10.1998 укладено договір N 4304 на використання електричної енергії, а в подальшому здійснювалися заходи з укладення нового договору, на який позивач посилається як на договір про постачання електричної енергії від 05.11.2003 N 4304;
- спір між Обленерго і ТОВ "С.-Медик" виник внаслідок неналежного виконання останнім, на думку позивача, договірних зобов'язань;
- коригування граничних величин електричної енергії та потужності в лютому 2004 року, зменшення величини споживання електричної енергії та нарахування штрафних санкцій Обленерго мотивувало посиланням на умови договору від 05.11.2003 N 4304;
- з приводу стягнення з ТОВ "С.-Медик" нарахованих санкцій Обленерго звернулося до місцевого господарського суду, рішенням якого від 21.07.2004 зі справи N 13/409 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на неукладеність договору від 05.11.2003 N 4304.
З огляду на наведене апеляційний господарський суд визнав, що спір між Обленерго та ТОВ "С.-Медик" є звичайним господарським спором (який вирішено в судовому порядку на користь ТОВ "С.-Медик") з приводу виконання договірних зобов'язань, який має поодинокий характер і можливість виникнення якого не виключається навіть в умовах існування значної конкуренції на ринку, внаслідок чого дійшов висновку про те, що відділення АМК не мало підстав для кваліфікацій дій позивача як зловживання монопольним становищем на ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживача, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, що свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні адміністративної колегії відповідача від 01.09.2004 N 67-рш, обставинам справи. Ці доводи суду апеляційної інстанції не спростовано.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону N 2210 підставою для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
7. У вирішенні питань про наявність чи відсутність у діях (бездіяльності) суб'єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку господарському суду необхідно з'ясовувати та відображати в судовому рішенні, яким чином такі дії (бездіяльність) призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів і в чому конкретно полягають відповідні негативні наслідки.
Відкрите акціонерне товариство (далі - Обленерго) звернулося до господарського суду до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 12.01.2005 N 1-рш у справі N 02/60-04 (далі - оспорюване рішення).
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у первісному позові відмовлено; зустрічний позов задоволено частково: з Обленерго стягнуто в доход державного бюджету штраф у сумі 7000 грн.; в іншій частині зустрічного позову відмовлено; на Обленерго віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що накладення територіальним відділенням АМК штрафу на Обленерго відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон); пеня в сумі 525 грн. стягненню не підлягає, оскільки згідно з пунктом 3 частини п'ятої статті 56 Закону її нарахування зупиняється на час розгляду чи перегляду судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Обленерго просило рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним оспорюване рішення, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими інстанціями норм матеріального права, зокрема, статті 13 Закону та статті 27 Господарського кодексу України. Крім того скаржник зазначав, що ним не вчинено дій, що їх можливо було б кваліфікувати як зловживання монопольним становищем, а отже, не було й підстав для застосування до нього штрафу згідно з оспорюваним рішенням.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- оспорюване рішення прийнято за результатами розгляду справи N 02/60-04, розпочатої на підставі заяви товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ), з огляду на таке:
Обленерго в особі структурного підрозділу - Б...кого району електричних мереж (далі - РЕМ) на підставі договору на постачання електроенергії від 22.02.2002 N 106 (далі - Договір) зобов'язалося відпускати ТОВ електроенергію, а назване товариство мало щомісячно надавати енергопостачальній організації письмові звіти про використану електроенергію з показаннями розрахункових електролічильників та своєчасно розраховуватися за неї;
у Договорі зазначено тип, номер, місце встановлення лічильника, а також розрахунковий коефіцієнт (20) втрати потужності в трансформаторі;
перед укладанням Договору 08.02.2002 інспектором РЕМ та директором складено "Відомості про розрахунковий облік" ТОВ, в яких зазначалися дані про лічильник активної електроенергії та про те, що шафа вузла обліку опломбована без напруги пломбою РЕМ N 04-1 шт.;
22.02.2002 у названих "Відомостях" сторонами Договору зазначено, що схема підключення розрахункового обліку під навантаженням перевірена інспектором РЕМ, а також про те, що пломбу з відтиском N 04 РЕМ, встановлену на дверях шафи обліку, прийняла на зберігання директор ТОВ;
15.03.2004 під час рейдової перевірки названого товариства інспектором РЕМ виявлено порушення Правил користування електричною енергією у вигляді підключення зустрічно трансформатора струму фази вузла обміну, про що складено акта від 15.03.2004 N 635106;
17.03.2004 РЕМ вручено ТОВ припис про усунення порушень; у приписі зазначалося, що в разі його невиконання подачу електроенергії названому товариству буде припинено з 25.03.2004;
на підставі зазначеного акта та згідно з "Методикою обчислення обсягу електричної енергії, недорахованої внаслідок порушення споживачем - юридичною особою Правил користування електричною енергією" (затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 05.12.2001 N 1197, з наступними змінами), РЕМ здійснено розрахунок кількості недоврахованої електроенергії у розмірі 32 460 кВт/г на суму 6 755,88 грн.;
на зазначену суму РЕМ виписав ТОВ рахунок від 15.03.2004 N 106;
- на письмовий запит територіального відділення АМК щодо причин відсутності в акті від 15.03.2004 відомостей про пошкодження чи зрив пломби на шафі, в якій встановлено вузол обліку ТОВ, та про наявність у названого товариства можливості зміни підключення трансформатора струму В - "включення зустрічно" без пошкодження та зриву пломб на шафі Обленерго надало таку інформацію:
"... В акті не було зазначено про порушення пломби на шафі, в якій встановлено вузол обліку Товариства, так як при візуальному огляді підозри на її пошкодження не виникало. Можливості зміни схеми підключення фази В без пошкодження або зриву пломби на шафі обліку ТОВ не мало";
- рішенням місцевого господарського суду від 18.01.2005 зі справи N 21/247 відмовлено у позові Обленерго до ТОВ про стягнення 6 775,88 грн. недорахованої електроенергії та 435,14 грн. пені згідно з актом про порушення правил користування електроенергією від 15.03.2004 N 365106;
- за підсумками 2004 року Обленерго як суб'єкт природної монополії займає монопольне становище на ринках (з частками по 100%) передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами (що перебувають в його власності) та постачання електричної енергії за регульованим тарифом у межах існуючих власних місцевих (локальних) електромереж у територіальних межах відповідної області;
- оспорюваним рішенням дії Обленерго, які полягали у складанні акта N 635106 про порушення Правил користування електричною енергією з боку ТОВ за відсутності доказів навмисного пошкодження ним вузла обліку та зміни полярності підключення трансформатора струму фази В та у вимозі відшкодування збитків, визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції; згідно з частиною другою статті 52 Закону Обленерго притягнуто до відповідальності у вигляді накладення штрафу в розмірі 7 000 грн., що відповідає вимогам частини п'ятої статті 50 Закону.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Попередні судові інстанції у розгляді справи дійшли висновку про те, що, склавши акт від 15.03.2004 N 635106 за відсутності навмисного пошкодження ТОВ вузла обліку та вимагаючи відшкодувати збитки, Обленерго ущемило інтереси споживача - ТОВ. Однак з таким висновком погодитись не можна. З установлених названими інстанціями фактичних обставин справи, в тому числі з дослідженого ними змісту оспорюваного рішення, не вбачається, що самі лише складання згаданого акта та вимога про відшкодування збитків потягли або можуть потягти за собою якісь певні негативні наслідки для ТОВ, і в чому конкретно такі наслідки полягають. Зокрема, з установлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що за результатами складання акта перевірки від 15.03.2004 N 635106 та вручення РЕМ припису ТОВ про усунення порушень подача електроенергії названому товариству не припинялася, донарахована вартість електроенергії в сумі 6 775,88 грн. та пеня не стягувалися і, за встановленими обставинами справи, й не могли бути стягнуті (у такому стягненні було відмовлено господарським судом); тобто ніякого реального чи, принаймі, можливого ущемлення інтересів суб'єкта господарювання не відбулося. Отже, у територіального відділення АМК у прийнятті оспорюваного рішення та у попередніх судових інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень не було достатніх правових підстав для кваліфікації дій Обленерго за ознаками частини першої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону, а відтак і для застосування до названого товариства штрафу на підставі статті 52 Закону.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що оспорюване рішення не відповідає вимогам зазначених норм Закону і порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, первісний позов - задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
8. Господарський суд у вирішенні спору не повинен здійснювати дослідження ринків товарів, у тому числі товарні та територіальні межі ринку, питання формування цін на ринках товарів тощо, визначати власними силами монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання на ринку, оскілки відповідні функції здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України.
Закрите акціонерне товариство "С. будівництво" (далі - ЗАТ "С. будівництво") звернулося до господарського суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК) про визнання недійсним рішення АМК від 03.12.2004 N 480-р у справі N 26-25/34-04 та зобов'язання надати дозвіл на придбання акцій; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - відкрите акціонерне товариство "К...електромонтаж" (далі - ВАТ "К...електромонтаж").
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: визнано недійсним рішення АМК від 03.12.2004 N 480-р "Про відмову у наданні дозволу на концентрацію" (далі - оспорюване рішення); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; з АМК на користь ЗАТ "С. будівництво" стягнуто 21,25 грн. державного мита і 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив, зокрема, з того, що оспорюване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, та за недоведеності обставин, які АМК визнано встановленими.
Постановою апеляційного господарського суду апеляційні скарги АМК і ВАТ "К...електромонтаж" задоволено частково; рішення місцевого господарського суду змінено, і його резолютивну частину викладено у новій редакції, згідно з якою: у задоволенні позову відмовлено повністю; із ЗАТ "С. будівництво" на користь ВАТ "К...електромонтаж" стягнуто 42,50 грн. державного мита з апеляційної скарги. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ "С. будівництво" просило скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а саме: визнати недійсним оспорюване рішення з моменту його прийняття; зобов'язати АМК протягом п'яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили надати ЗАТ "С. будівництво" дозвіл на придбання акцій ВАТ "К...електромонтаж" у кількості, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі ВАТ "К...електромонтаж". Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ЗАТ "С. будівництво" є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "С. будівництво";
- 22.12.2003 ТОВ "С. будівництво" звернулося до АМК із заявою N 27 про надання дозволу на економічну концентрацію, а саме на придбання акцій ВАТ "К...електромонтаж" у кількості, що забезпечить покупцеві перевищення 25% голосів у вищому органі управління емітента (ВАТ "К...електромонтаж");
- оспорюваним рішенням ТОВ "С. будівництво" відмовлено у наданні відповідного дозволу;
- оспорюване рішення ґрунтувалося на тому, що:
ВАТ "К...електромонтаж" займає монопольне становище на регіональному ринку монтажу електропроводки і арматури в межах території міста К.;
метою придбання ТОВ "С. будівництво" акцій ВАТ "К...електромонтаж" є акумуляція пакетів акцій низки будівельних підприємств у таких розмірах, які дозволять реально управляти цими підприємствами, здійснювати контроль над їх виробничою та фінансовою діяльністю;
панельне житлове будівництво є окремим товарним ринком;
територіальними (географічними) межами ринку панельного будівництва є територія міста К.;
ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3" займають монопольне становище на регіональному ринку панельного будівництва в межах території міста К.;
основними споживачами послуг ВАТ "К...електромонтаж" є, зокрема, ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3";
відтак придбання ТОВ "С. будівництво" акцій ВАТ "К...електромонтаж" та набуття покупцем вирішального впливу на діяльність емітента, який займає монопольне (домінуюче) становище на регіональному ринку монтажу електропроводки і арматури, з огляду на раніше наданий рішенням АМК від 30.12.2003 N 453-р дозвіл ТОВ "С. будівництво" придбати акції ВАТ "ДБК N 3", що забезпечує покупцеві перевищення 25% голосів у вищому органі управління емітента, який займає монопольне (домінуюче) становище на регіональному ринку підрядних робіт з панельного житлового будівництва в межах території міста К., може призвести до суттєвого обмеження конкуренції на регіональному ринку панельного житлового будівництва;
- відповідні висновки АМК ґрунтуються на доказах: заяві ЗАТ "С. будівництво" від 22.12.2003 N 27, економічному обґрунтуванні концентрації, листах ЗАТ "С. будівництво" від 14.05.2004 N 14, від 31.08.2004 N 33, листах ВАТ "К...електромонтаж" від 20.02.2004 N 208 (з додатком), від 30.03.2004 N 328 (з додатком), від 30.06.2004 N 649 (з додатком), листі ВАТ "ДБК N 4" від 02.08.2004 N 05-1076, листі відповідного міського управління статистики від 22.03.2004 N 08-527, листах АТХК "К...міськбуд" від 16.04.2004 N 22-1455 та від 15.07.2004 N 22-2873;
- з довідки АТХК "К...міськбуд" N 22-2471 вбачається, що ця холдингова компанія є єдиною будівельною компанією, яка має у своєму складі домобудівні комбінати, що будують панельні будинки; панельне будівництво названою холдинговою компанією проводиться лише у місті К. та його здійснюють виключно ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3", і всі електромонтажні роботи у будинках виконує тільки ВАТ "К...електромонтаж", а послуги механізації надає ВАТ "Б...механізація";
- судом апеляційної інстанції з'ясовано відсутність фактичних даних, у тому числі поданих ЗАТ "С. будівництво", які свідчили б про застосування АМК у прийнятті оспорюваного рішення недостовірних чи неправдивих даних.
Стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначає основним завданням АМК участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання, сприяння розвитку добросовісної конкуренції тощо.
Згідно з частиною другою статті 7 названого Закону цей Комітет у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції має, зокрема, такі повноваження:
розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;
приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;
проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);
визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на органи АМК покладено здійснення державного контролю за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація) - з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції.
Частиною другою до концентрації віднесено, зокрема, безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про захист економічної конкуренції" АМК чи адміністративна колегія АМК надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.
При цьому стаття 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає монополізацію як досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару підтримання або посилення цього становища. Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання визначається згідно з приписами статті 12 названого Закону.
Таким чином, відмова АМК (адміністративної колегії АМК) у наданні дозволу на концентрацію безпосередньо пов'язується з тим, що остання призводить до певних наслідків у вигляді монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції (на всьому ринку чи в значній його частині).
З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи вбачається, що у прийнятті оспорюваного рішення АМК виходив, зокрема, з того, що ВАТ "К...електромонтаж", ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3" займали монопольне (домінуюче) становище на певних ринках, що й спонукало АМК до висновку про можливість суттєвого обмеження конкуренції на регіональному ринку панельного житлового будівництва у разі набуття позивачем вирішального впливу на діяльність ВАТ "К...електромонтаж".
Відповідно до згаданої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розпорядженням АМК від 05.03.2002 N 49-р затверджено Методику визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі - Методика), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за N 317/6605 як нормативно-правовий акт, який виданий органом виконавчої влади і підпадає під ознаки статті 1 Указу Президента України від 03.02.1992 N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".
Згідно з пунктами 1.2 і 1.3 Методики:
- вона встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках;
- метою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань, зокрема, контролю за узгодженими діями, концентрацією.
З наведеного випливає, що прийняттю оспорюваного рішення мало передувати визначення АМК монопольного (домінуючого) становища певних суб'єктів господарювання на певних ринках у відповідності з приписами Методики. Відтак попередні судові інстанції у розгляді даної справи повинні були з'ясувати обставини, пов'язані з тим, чи відбулося визначення монопольного (домінуючого) становища названих суб'єктів господарювання на зазначених в оспорюваному рішенні ринках згідно з Методикою. Таке встановлення включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Із необхідності таких встановлення та визначення, здійснюваних АМК чи його органом, виходив й Верховний Суд України у прийнятті постанови від 13.09.2005 N 39/225.
Однак місцевий господарський суд названих обставин не з'ясував, натомість вдавшись до самостійного дослідження на підставі Методики ринків товарів, у тому числі товарних та територіальних меж ринку, питань формування цін на ринках товарів тощо, перебравши на себе не притаманні суду і не віднесені до його повноважень функції, які здійснюються виключно органами АМК. Суд мав перевірити правильність застосування АМК норм матеріального і процесуального права у прийнятті оспорюваного рішення, але не повинен був здійснювати визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку власними силами.
Судом апеляційної інстанції зазначені обставини також не було з'ясовано.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим апеляційний господарський суд припустився й неправильного застосування матеріального права, умотивувавши оскаржувану постанову посиланням на статтю 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", яку виключено згідно із Законом України від 20.11.2003 N 1294-IV і яка, отже, не була чинною на час прийняття оспорюваного рішення. Крім того, апеляційний господарський суд безпідставно зазначив про те, що "для визначення спірних питань необхідно мати спеціальні знання у галузі будівництва, яких суд не має". Відсутність спеціальних знань у будь-якій галузі не може бути перешкодою для здійснення судочинства, у разі ж необхідності роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд не позбавлений права і можливості призначити судову експертизу (стаття 41 ГПК України.
Вищий господарський суд України касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "С. будівництво" задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи скасував, а справу було передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
9. Неподання суб'єктом господарювання певної інформації на надісланий органом Антимонопольного комітету України у межах його повноважень запит є конкретним актом невиконання конкретної заснованої на законі вимоги державного органу незалежно від того, чи надсилалися таким органом даному суб'єктові господарювання у подальшому інші запити з таких самих питань, але з іншими строками виконання.
Повне господарське товариство фірма (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 30.03.2005 N 12/п-2 (далі - оспорюване рішення) та припинення провадження зі справи N 39/2-04.
Рішенням місцевого господарського суду відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного рішення; в частині позовних вимог про закриття провадження зі справи N 39/2-04 провадження з даної справи N 15/172-О-05 припинено. У прийнятті рішення суд виходив з того, що оспорюване рішення відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон); що ж до закриття провадження зі справи N 39/2-04, то воно є компетенцією відповідача зі справи, а не господарського суду, і тому спір у цій частині не підлягає вирішенню в господарських судах України.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просило скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду, задовольнити позов з даної справи та визнати недійсним оспорюване рішення. Скаргу мотивовано: неправильним застосуванням господарським судом у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі пункту 13 статті 50 Закону; тим, що витребувану територіальним відділенням АМК інформацію було надано у визначений ним строк (з урахуванням встановлення цим відділенням "додаткового строку" надання інформації - до 10.12.2004); крім того, судом не застосовано норму права, якою передбачено право позивача на подання заяви про продовження строку надання інформації на вимогу територіального відділення АМК.
Перевіривши на підставі встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з пунктом 1 оспорюваного рішення дії Товариства, які полягали у неподанні територіальному відділенню АМК інформації у встановлені головою цього відділення строки, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону, а відповідно до пункту 2 оспорюваного рішення на назване товариство накладено штраф у сумі 1 700 грн. на підставі абзацу четвертого частини другої статті 52 Закону;
- оспорюване рішення прийнято у зв'язку з тим, що:
08.11.2004 територіальне відділення АМК надіслало Товариству запит N 497-25/2, отриманий названою фірмою 12.11.2004, про що свідчить лист дирекції "Укрпошта" від 16.12.2004 N 01-21/833;
у запиті територіальне відділення АМК просило: надати йому інформацію щодо організаційно-правової форми підприємства; надати копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, копії установчих документів підприємства, а у разі оренди - надати копію договору оренди земельної ділянки, укладеного з органом місцевого самоврядування для здійснення підприємницької діяльності з надання ринкових послуг, або ж копію документа про власність, у разі викупу земельної ділянки - "паспортну кількість торгових місць комплексних послуг по наданню торгових місць для реалізації продовольчих та непродовольчих товарів, які надаються ринком, що є на ринку, за їх видами (магазини, кіоски, палатки, відкриті прилавки, контейнери) та відсоток їх заповнення протягом 2003 року та 9 місяців 2004 року"; повідомити відсоток заброньованих торгових місць стосовно загальної кількості торгових місць за такий же період, а також іншу інформацію;
відповідну інформацію було запропоновано надати у строк до 19.11.2004, що Товариством не виконано, із заявою про продовження строку воно не зверталося;
за основу розрахунку суми штрафу територіальним відділенням АМК взято доход Товариства, а не доход безпосередньо від діяльності ринку, який є структурним підрозділом названої фірми без прав юридичної особи.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голову територіального відділення названого Комітету уповноважено, зокрема, при розгляді заяв викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових осіб і працівників суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв, а також фізичних осіб.
Аналогічний за змістом припис міститься і в підпункті 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженому розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 N 32-р.
Згідно з статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України":
- вимоги голови територіального відділення АМК в межах його компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законом;
- невиконання вимог голови територіального відділення АМК тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Статтею 22-1 названого Закону встановлено, зокрема, таке:
суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції;
документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, надаються на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.
Згідно з пунктом 13 статті 50 Закону неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до приписів абзацу четвертого частини другої статті 52 Закону органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи, зокрема, на суб'єктів господарювання за порушення, передбачені пунктом 9, 13-16 та 18 статті 50 цього Закону, у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені законодавчі приписи господарським судом прийнято правильне рішення з даної справи.
Що ж до доводів касаційної скарги, то їх не може бути взято до уваги з огляду на таке.