ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Л И С Т
| 06.07.2009 | № 972/01/13-09 |
Голові Монастирищенського
районного суду
Черкаської області
У Вищому адміністративному суді України розглянуто Ваше звернення щодо роз’яснення окремих питань застосування законодавства при вирішенні адміністративних справ, у зв’язку з чим повідомляємо наступне.
1. Який розмір нарахування та виплати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2007, 2008 роках?
Конституційний Суд України в рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Таким чином, з 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв’язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою – статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI " Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтю 6 цього Закону викладено в наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів". Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у редакції цього
Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
2. Чи поширюються положення частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на осіб, яким надано статус дітей війни?
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов’язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.
Статтею 10 цього Закону визначено коло осіб, на яких поширюється його чинність. Перелік цих осіб є вичерпним і не може тлумачитися більш широко. Відповідно до зазначеної норми такі пільги не поширюються на осіб, які мають статус дітей війни.
3. Який строк звернення до суду у справах про оскарження постанови про адміністративне правопорушення?
Порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення встановлено статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зазначеною нормою визначено альтернативний порядок оскарження таких постанов – досудовий та судовий, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого зазначеним Кодексом або іншими законами. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
У зв’язку з цим судам під час розгляду такої категорії справ слід застосовувати строки звернення до суду, встановлені статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто десять днів з дня винесення постанови.
4. Чи є необхідним проведення фіксування технічними засобами чи ведення з наступним виготовленням письмового протоколу розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні?
За визначенням, наведеним у пункті 10 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження – це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що однією з ознак письмового провадження є розгляд справи без проведення судового засідання. У зв’язку з цим норми, що регулюють порядок ведення судових засідань, не поширюються на письмове провадження.
За таких обставин для письмового провадження відсутня необхідність здійснення технічної фіксації розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні.
Відповідно, під час письмового провадження не є необхідним ведення журналу судового засідання, передбаченого статтею 42 Кодексу адміністративного судочинства України.
| Заступник Голови Вищого адміністративного суду України | О. Панченко |
