Про визнання незаконним та нечинним наказу N 113/5 від 15.01.2013

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів - Логвиненко А. О. (доповідач), Донець О. Є., Мороз В. Ф., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Міністерства юстиції України на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 р. у справі за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_4 до відповідача Міністерства юстиції України (за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва) про визнання незаконним та нечинним наказу,

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 р., задоволено позов ОСОБА_4: визнано незаконним та нечинним наказ Міністерства юстиції України (далі Мінюст) від 15.01.2013 р.

Не погодившись з судовими рішеннями, Мінюст звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник послався на те, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог та незаконність наказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Мінюсту від 15.01.2013 р. N 113/5 затверджено Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Пунктом 1.2 Порядку обумовлено, що він поширюється на всіх фізичних осіб, які отримали в установленому порядку свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), у тому числі, які отримали таке свідоцтво на заміну ліцензії на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) відповідно до пункту 6 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

Таким чином, з огляду на приписи статті першої Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 1160-IV), наказом відповідача прийнято та затверджено регуляторний акт.

Законом N 1160-IV внормовано процедуру прийняття регуляторних актів, яка передбачає обов'язкове оприлюднення проектів регуляторних актів, їх погодження з уповноваженим органом, тощо.

Здійснивши аналіз залучених до справи доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність задоволення заявленого позову, оскільки відповідачем при затвердженні Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) не додержано вимог Закону N 1160-IV щодо процедури прийняття регуляторного акту.

Доводи касаційної скарги правильність цих висновків не спростовують, а твердження відповідача про те, що Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих не є регуляторним актом, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону N 1160-IV.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями - 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України,

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. ст. 235 - 244 КАС України.