VII. Реалізація антикорупційної програми
1. Нагляд та контроль за виконанням антикорупційної програми
Виходячи з положень Типової програми основними елементами системи контролю в юридичній особі виступають суб'єкти, на яких покладаються відповідні повноваження.
Як правило, це учасники (засновники), керівник і Уповноважений. Разом з тим існує низка винятків, оскільки у деяких юридичних особах можуть утворюватися керівні органи, наприклад, рада директорів або наглядова рада, які також мають загальні обов'язки з нагляду та контролю за діяльністю юридичної особи, що включатиме в себе і контроль, пов'язаний з виконанням антикорупційної програми юридичної особою. Втім керуючий орган, як і учасники чи засновники, зазвичай не здійснюють повсякденного управління, а відтак їх вплив на ефективність реалізації антикорупційної програми залежить від забезпечення їх інформацією на постійній основі.
Серед такої інформації основне місце посідає Звіт про результати виконання антикорупційної програми юридичної особи (далі - Звіт), який подається Уповноваженим і є основою для оцінки та прийняття стратегічних рішень щодо зміни антикорупційних стандартів в діяльності юридичної особи.
Водночас можливість прямої комунікації із Уповноваженим забезпечується не лише у зв'язку із поданням Звіту, оскільки в деяких випадках може йтися про порушення, які виходять від керівника юридичної особи, а отже учасники (засновники) або керуючий орган залишається єдиними суб'єктом всередині юридичної особи, який має повноваження для реагування.
Окремо слід звернути увагу на те, що у випадках, коли учасник (засновник) і керівник юридичної особи співпадає, відповідні повноваження щодо нагляду та контролю, передбачені в Типовій антикорупційній програмі, повинні визначатися юридичною особою як повноваження її керівника.
Загалом же в антикорупційній програмі рекомендується визначати коло питань та види інформації, з урахуванням повноважень учасників (засновників) юридичної особи, із якими Уповноважений може звертатися до них напряму. Це може стосуватися:
змін у законодавстві, які підвищують антикорупційні стандарти або змінюють порядок поводження із інформацією;
пропозицій щодо спільних дій юридичної особи;
необхідності перегляду рівня внутрішнього чи зовнішнього корупційного ризику тощо.
Більш широке коло питань та обсяг інформації може обговорюватись та доводитись Уповноваженим до відома керівника, адже саме він здійснює оперативне управління юридичною особою.
Окрім вже зазначених, це стосується:
актів планових та позапланових перевірок;
ініціювання та результатів службових розслідувань;
висновків антикорупційних перевірок ділових партнерів;
повідомлень про можливі порушення антикорупційної програми тощо.
Сам же Уповноважений відіграє головну роль в системі нагляду і контролю, адже на нього Законом покладається забезпечення реалізації антикорупційної програми юридичної особи.
В залежності від розміру та навантаження юридичної особи, функція нагляду і контролю за виконанням антикорупційної програми може бути покладена як на одну особу, у випадку малої або середньої юридичної особи, так і на підрозділ на чолі із Уповноваженим або навіть декілька додаткових підрозділів (наприклад: відділ, підпорядкований Уповноваженому; відділ внутрішнього аудиту / внутрішніх розслідувань тощо), якщо йдеться про велику юридичну особу. У випадку утворення підрозділів до тексту антикорупційної програми слід також включати положення щодо порядку їх створення, підпорядкування та взаємодії з Уповноваженим.
В контексті цих рекомендацій слід також згадати, що на сьогодні залишається чинною постанова Кабінету Міністрів України "Питання запобігання та виявлення корупції" від 04 вересня 2013 року № 706, якою передбачається утворення та функціонування підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, а також на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності.
Функції таких уповноважених підрозділів (осіб) є майже аналогічними тим, які покладаються на Уповноваженого згідно статей 62, 63 Закону. Проте останній є актом вищої юридичної сили, а відтак рекомендується надавати пріоритет саме його положенням, запроваджуючи в юридичних особах єдину посаду Уповноваженого і покладаючи на нього відповідні обов'язки щодо розробки та контролю за реалізацією антикорупційної програми.
При цьому звертаємо увагу на необхідність суворого дотримання вимоги частини четвертої статті 64 Закону щодо недопустимості суміщення виконання повноважень Уповноваженого із роботою на посадах, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону , а також будь-якою іншою діяльністю, яка створює реальний чи потенційний конфлікт інтересів з діяльністю юридичної особи та заборони, про яку йдеться у пункті 9 розділу VI Типової антикорупційної програми щодо покладення на Уповноваженого обов'язків, що не належать або виходять за межі його повноважень, визначених Законом і антикорупційною програмою, чи обмежують виконання ним повноважень.
Уповноважений юридичної особи, в якій прийняття антикорупційної програми є обов'язковим, наділений гарантіями від необґрунтованого звільнення. Йдеться про вимогу пункту 2 частини п'ятої статті 64 Закону щодо обов'язкового надання згоди Національного агентства на розірвання трудового договору з Уповноваженим з ініціативи керівника юридичної особи або її засновників (учасників).
Звертаємо також увагу на обов'язок керівника юридичної особи повідомляти Національне агентство про звільнення особи з посади Уповноваженого юридичної особи протягом двох робочих днів та забезпечувати невідкладне подання нової кандидатури для затвердження учасникам (засновникам) на вказану посаду, якщо в юридичній особі це повноваження закріплене за ними.
Основними формами контролю Уповноваженого відповідно до Типової антикорупційної програми є:
1) розгляд і реагування на повідомлення про порушення вимог антикорупційної програми, вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень;
2) здійснення планових та позапланових перевірок діяльності працівників юридичної особи щодо виконання (реалізації) антикорупційної програми;
3) проведення експертизи організаційно-розпорядчих, юридичних, виробничих та фінансових документів, а також їх проектів.
В кожній із перелічених форм контролю важливим аспектом є забезпечення документування та зберігання відповідної інформації, що згідно з Типовою антикорупційною програмою передбачається здійснювати у тому числі у формі ведення реєстрів (рекомендовані зразки порядків ведення окремих реєстрів та форми їх ведення наведено у Додатках 3-9).
Зокрема, при веденні Реєстру повідомлень про порушення, рекомендується забезпечувати фіксацію дати їх надходження, форму надходження та описувати стислий зміст. При цьому, кожному повідомленню слід присвоювати порядковий номер, а також вказувати вжиті заходи реагування та їх результат. У випадку невідповідності змісту повідомлення вимогам, що висуваються для його розгляду, в Реєстрі також доцільно вказувати причини відмови від розгляду повідомлення.
Окремо по кожному розглянутому повідомленню рекомендується формувати справи, які, крім самого повідомлення, можуть містити:
1) додатки до повідомлення (копії документів, звуко-, відеозаписи тощо);
2) рішення Уповноваженого про залишення повідомлення без розгляду або про передачу повідомлення керівнику для ініціювання внутрішнього розслідування;
3) акт внутрішнього розслідування з додатками (у разі проведення розслідування);
4) копію наказу про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності (у разі наявності);
5) копію заяви до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції у разі виявлення ознак адміністративного або кримінального правопорушення (у разі наявності).
6) інформацію про вжиті заходи щодо усунення причин і наслідків корупційних діянь, якщо таке мало місце, а також заходів щодо запобігання таким діянням у майбутньому (у разі наявності).
При цьому, інформація, яка накопичується Уповноваженим, використовується, як правило, лише у цілях, визначених в антикорупційній програмі і не повинна перебувати у відкритому доступі.
Рекомендований зразок Порядку розгляду Уповноваженим повідомлень про факти порушення антикорупційної програми, вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень наведено у додатку 10.
Стосовно планових перевірок, то їх рекомендується проводити на основі затвердженого щорічного графіку, який може формуватися з урахуванням результатів оцінки ризиків та тих заходів, які були визначені у антикорупційній програмі для їх мінімізації. Головною метою таких перевірок є визначення через певні проміжки часу, чи були такі заходи вчасно виконані і чи є вони достатніми для мінімізації ризиків. У свою чергу позапланові перевірки доцільно проводити для перевірки стану дотримання антикорупційних стандартів працівниками на постійній основі та як засіб реагування та перевірки інформації, яка надходить до Уповноваженого.
При цьому кожна із перевірок - як планова, так і позапланова - повинні бути обґрунтованими і проводитися у найкоротші строки, не перешкоджаючи нормальному режиму роботи структурних підрозділів юридичної особи. Якщо акт містить ознаки порушення вимог антикорупційної програми, вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, керівнику слід призначати внутрішнє розслідування у порядку, встановленому розділом XV Типової антикорупційної програми .
У разі необхідності Уповноважений також може проводити експертизу організаційно-розпорядчих, юридичних, виробничих та фінансових документів, а також їх проектів з метою виявлення факторів, що сприяють або можуть сприяти порушенню вимог Антикорупційної програми, вчиненню корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень.
До таких факторів можуть бути віднесені:
1) відсутність чітких і прозорих процедур ухвалення рішення (обчислення певних сум);
2) надання занадто широких дискреційних повноважень при ухваленні рішення;
3) можливість ухвалювати рішення без обґрунтування;
4) наявність неефективних засобів контролю за здійсненням повноважень;
5) корупціогенні недоліки нормотворчої техніки та/або колізії і прогалини; відсутність або недостатність конкурсних процедур;
6) наявність в договорах положень про підвищену (у порівнянні з визначеною законодавством) відповідальність юридичної особи у разі невиконання умов договору;
7) відсутність або зменшена (у порівнянні із визначеною законодавством) договірна відповідальність ділових партнерів юридичної особи;
8) внесення до договорів змін або доповнень, які порушують законні інтереси юридичної особи;
9) інші чинники.
Для проведення експертизи Уповноваженому надаються права, передбачені підпунктами 1-3, 6 пункту 12 розділу VI Типової антикорупційної програми . За результатами експертизи Уповноваженому рекомендується складати письмовий висновок для подальшої передачі його керівнику для вжиття відповідних заходів.
При цьому, враховуючи, що Типова антикорупційна програма фактично надає право Уповноваженому самостійно визначати методологію та порядок проведення експертизи, в якості прикладу для використання може бути рекомендований Порядок проведення антикорупційної експертизи, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2015 року № 383/5, а також затверджена ним методологія проведення такої експертизи.
2. Оцінка результатів та перегляд антикорупційної програми
Як вже зазначалося, реалізацію антикорупційної програми рекомендується розглядати як безперервний процес. При цьому, невід'ємною складовою цього процесу є удосконалення антикорупційної програми на підставі оцінки щорічного Звіту її виконання.
Проте, це не означає, що оцінка і перегляд програми можуть проводиться тільки в зв'язку зі Звітом. Оцінювати слід також результати перевірок, розслідувань або іншої важливої інформації, отриманої Уповноваженим або керівником чи іншими працівниками юридичної особи.
Наприклад, оцінка результатів перевірки може містити низку відповідей на питання щодо ефективності конкретних процесів, таких як:
розробка (до визначеного в програмі строку) заходів щодо мінімізації того чи іншого ризику;
практика застосування кодексу етики чи інших антикорупційних заходів, визначених у програмі;
дотримання законодавчих обмежень благодійних внесків або фінансування політичних партій тощо.
Оцінка результатів перевірок, як і оцінка Звіту допомагає виявити недоліки та напрямки для оптимізації і спрощення або зниження фінансових витрат на реалізацію антикорупційної програми в різних точках її життєвого циклу.
У той же час, оцінка Звіту, на відміну від оцінок результатів перевірок, є комплексним дослідженням, а тому вимагає застосування загальних критеріїв для оцінки заходів, визначених у програмі.
У міжнародній практиці згадуються такі критерії як:
ефективність - допомагає оцінити, які з антикорупційних заходів, закріплених в програмі, і якою мірою сприяли досягненню конкретних цілей (наприклад, мінімізації корупційних ризиків з діловими партнерами);
економічність - дозволяє оцінити адекватність витрат на реалізацію антикорупційних заходів;
стійкість - допомагає спрогнозувати, якою мірою антикорупційні заходи і їх результати допоможуть звести до мінімуму корупційні ризики в довгостроковій перспективі, Основні елементи антикорупційної програми можуть бути оцінені і на підставі інших критеріїв, визначених юридичною особою.
У тих випадках, коли оцінка вказує на те, що окремі елементи програми не відповідають очікуваним результатам, Уповноваженим розробляються пропозиції щодо удосконалення її положень.
Крім того, зміни до програми можуть бути зумовлені низкою внутрішніх та зовнішніх факторів, які не залежать від результатів оцінки. Зокрема, у зв'язку з прийняттям нових законів та/або підзаконних актів, які суттєво змінюють правове регулювання в тій чи іншій сфері (наприклад, нові правила, які забороняють або вводять обмеження на готівкові розрахунки або бартерні операції).
Зміни в програмі можуть бути також пов'язані з ліквідацією (скороченням) посад або структурних підрозділів в самій юридичній особі. Зменшення кількості ділових партнерів, а відтак і корупційних ризиків, може також зумовити необхідність виключення з антикорупційної програми відповідних положень. Водночас прямо протилежних заходів може вимагати вихід юридичної особи на новий ринок і збільшення кількості ділових партнерів.
Слід також звертати увагу на те, що деякі фактори можуть бути не очевидні. Наприклад, останнім часом прийнято цілу низку змін до законодавства про доступ до раніше закритої інформації, якою володіють державні органи. Застосування положень законодавства може призвести до неможливості надання юридичною особою гарантій нерозкриття певної інформації в договорах зі своїми діловими партнерами.
Підготовка Звіту вимагає збору і обліку різноманітної інформації з різних джерел, серед яких, крім зазначених у Типовий антикорупційної програмі, слід згадати:
результати зовнішніх аудитів;
самооцінки і оцінки навичок працівників;
відгуки ділових партнерів про заходи, передбачені антикорупційною програмою;
результати порівняльних аналізів антикорупційних заходів, що застосовуються іншими юридичними особами, які працюють в тій же галузі;
звіти міжнародних організацій, державних органів та громадських організацій щодо ефективності антикорупційних заходів.
Звіт слід доводити до відома не тільки учасників (засновників) та керівника, але і працівників та ділових партнерів, в тому числі для того, щоб продемонструвати незмінну зацікавленість юридичної особи у виконанні антикорупційної програми.
VIII. Антикорупційні заходи загального характеру у діяльності юридичної особи
1. Навчання для працівників
Серед анти корупційних заходів загального характеру велике значення має належним чином організоване навчання працівників. Високий рівень обізнаності щодо основних положень антикорупційного законодавства, а також усвідомлення значення вказаних норм з боку рядових працівників та керівників всіх рівнів суттєво впливає на попередження та протидію корупційним правопорушенням. Ефективність антикорупційної програми і якісне втілення передбачених нею стандартів та правил напряму залежить від заходів з навчання або підвищення кваліфікації працівників у сфері запобігання та виявлення корупції.
Загальні вимоги до заходів із навчання і підвищення кваліфікації вказано у розділі XIII Типової антикорупційної програми . Однак рекомендуємо, щоб вказані заходи, крім належної якості як за формою так і за своїм наповненням, відповідали передусім наступним вимогам:
1) регулярність проведення;
2) практичне спрямування змісту (моделювання ситуацій із тим, щоб працівники мали практичні навички реагування, наприклад, на вимагання неправомірної вигоди з боку представника державного органу або пропозиції такої вигоди з боку ділового партнера);
3) базування на прикладах із діяльності юридичної особи (насамперед, позитивні приклади поведінки конкретних працівників юридичної особи);
4) безпосереднє залучення учасників заходу до процесу навчання (надання переваги інтерактивним навчальним заходам та тестуванням над лекційною формою навчання або самостійним опануванням матеріалу).
Також однією із основних вимог є системність підходу до визначення тем та питань, які розглядаються на вказаних заходах. В Типовій антикорупційній програмі вказано, що підвищення кваліфікації здійснюється відповідно до затвердженого керівником юридичної особи тематичного плану-графіку на кожне півріччя, який готується Уповноваженим, тим не менш формування тематики навчальних заходів здійснює сам Уповноважений.
За загальним правилом тематика визначається на підставі: 1) пропозицій керівника, засновників (учасників), керівників структурних підрозділів; 2) результатів оцінки впровадження заходів антикорупційної програми; 3) результатів періодичної оцінки корупційних ризиків у діяльності юридичної особи; 4) результатів внутрішніх розслідувань; 5) звіту Уповноваженого перед засновниками (учасниками).
Однак, поряд з цим Уповноважений має забезпечити наявність узагальненої статистики щодо видів, тематики та дат проведених заходів, вести базу викладачів/лекторів, що дозволятиме в тому числі убезпечити юридичну особу від звинувачень у неналежному контролі за антикорупційною підготовкою працівників. Крім того, для планування навчальних заходів повинно обов'язково братися до уваги ефективність вказаних заходів, в тому числі за допомогою аналізу ступеню виконання відповідних антикорупційних заходів, яким було присвячено навчання, за допомогою опитування учасників навчальних заходів, а також виходячи із найбільших проблемних питань, визначених Уповноваженим на основі моніторингу впровадження антикорупційної програми.
Навчання та підвищення кваліфікації організовується та планується безпосередньо Уповноваженим та повинно стосуватися всіх без виключення працівників та керівників всіх рівнів. Є доцільним проведення загальних навчань при прийнятті на роботу, тематичних занять для окремих категорій працівників, залежно від їх трудової функції, а також окремо для різних рівнів керівного складу юридичної особи. З метою зменшення фінансового навантаження на юридичну особу Уповноваженим рекомендується активно використовувати пропозиції ділових партнерів, бізнес-асоціацій чи громадських організацій щодо участі працівників юридичної особи у організованих ними навчаннях.
2. Захист та заохочення осіб, які повідомляють про факти порушень
Оскільки корупція є латентним явищем, інформація, повідомлена викривачами, має надзвичайно велику роль у протидії корупції. Відтак законодавство містить низку гарантій для викривачів. Так, відповідно до Закону, викривача не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівництва іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог антикорупційного законодавства.
У разі витоку конфіденційної інформації про викривача, керівник юридичної особи, Уповноважений за заявою такого працівника або за власною ініціативою повинен невідкладно вжити всіх заходів для уникнення настання негативних наслідків для викривача, пов'язаних з таким розголошенням.
Співпраця з викривачами повинна бути одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого, який створює всі умови для повідомлення ними інформації про корупцію. Так, на видних місцях у приміщеннях юридичної особи слід розміщувати детальні пам'ятки для тих, хто бажає повідомили про корупцію.
Такі пам'ятки також бажано періодично поширювати серед працівників в паперовій та електронній формі.
Пам'ятки, зокрема, можуть в себе включати наступну інформацію:
1) алгоритм дій викривача при здійсненні повідомлення;
2) номери спеціальних телефонних ліній для звернення з повідомленнями;
3) адреси електронної скриньки для звернення з повідомленнями;
4) контакти особи, уповноваженої на розгляд повідомлень;
5) інформацію про спеціально уповноважені органи державної влади, до яких може звернутись особа з відповідним повідомленням;
6) умови конфіденційності осіб, які здійснюють повідомлення, а також процедури захисту таких осіб.
Процедури захисту працівників, які повідомили інформацію про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, повинні бути ефективними та вчасними. Працівники, повідомляючи про факти корупції або інформацію про такі факти, повинні мати переконаність у тому, що вони не стануть внаслідок цього об'єктом помсти з боку своїх не доброчесних колег, не будуть об'єктом переслідувань від керівництва та колег, не отримають негативних наслідків щодо оцінки своєї роботи тощо.
Захист працівників, що повідомляють про порушення антикорупційних стандартів, має починатися ще з механізму повідомлення про факти корупції. Юридичній особі слід забезпечувати, щоб канали для подібних повідомлень були конфіденційними, могли передбачати анонімність заявника. Крім того, бажаним є забезпечити і конфіденційність самого факту відвідування працівниками юридичної особи Уповноваженого.
Уповноважений для полегшення комунікації із викривачами може розробляти типові шаблони письмових повідомлень та форму електронного повідомлення із зазначенням:
1) питань, які дозволять ідентифікувати особу, інформація про діяльність або бездіяльність якої надається у повідомленні;
2) обставин, які підтверджують повідомлення;
3) способів зворотного зв'язку з особою для з'ясування додаткової інформації, не порушуючи при цьому умов конфіденційності.
Заходи для захисту викривача пропонується визначати засновниками (учасниками) або керівником спільно з Уповноваженим і впроваджувати за умови письмової згоди працівника. Перелік зазначених заходів та порядок їх застосування може бути передбачений або в антикорупційній програмі, або в окремому документі.
При цьому такими заходами можуть бути:
1) можливість викривача скористатися захищеним каналом передачі інформації, а також право залишитися анонімним;
2) непримушення викривача викладати наявну в нього інформацію у письмовій формі;
3) гарантування викривачу, що він не буде названий під час процедур притягнення винної особи до дисціплінарної відповідальності;
4) у разі надходження погроз або протиправних дій з боку недоброчесних колег - юридична особа повинна надати за свій рахунок юридичну допомогу, зокрема, забезпечити адвокатом у разі необхідності;
5) надання викривачу позачергової відпустки на час проведення службової перевірки чи службового розслідування щодо його повідомлення;
6) переведення викривача за його згодою на іншу рівноцінну посаду (якщо є така можливість), або надання викривачу за його згодою робочого місця в іншому приміщенні юридичної особи (якщо є така можливість).
Разом із розробленими заходам захисту викривачів, юридичній особі вкрай бажано мати також і працюючу модель заохочення викривачів. Важливо, щоб заохочення викривачів здійснювалося на постійній основі, а ступінь заохочення залежав від чітких критеріїв. Про варіанти заохочення всі працівники юридичної особи мають бути заздалегідь повідомлені у зрозумілий і чіткий спосіб.
Види заохочень можуть бути встановлено, у тому числі, у вигляді;
1) надання грошової премії;
2) підвищення заробітної плати;
3) надання позачергової відпустки за рахунок юридичної особи;
4) цінний подарунок;
5) інші заохочувальні заходи матеріального або нематеріального характеру.
При цьому звертаємо увагу на те, що офіційні формулювання, які будуть використовуватися у документах юридичної особи при призначенні заохочення для викривача, не повинні (крім випадків, коли викривач надає на це згоду) вказувати на те, що їхньою підставою є повідомлення працівником про корупцію у діяльності юридичної особи.
3. Конфлікт інтересів
Конфлікт інтересів у діяльності працівників юридичної особи є прямою причиною корупції та пов'язаних з корупцією правопорушень. Суть конфлікту інтересів зводиться до того, що особа, яка має певний приватний інтерес у сфері, де вона виконує свою трудову функцію, як правило не може об'єктивно або неупереджено ухвалити пов'язане з цим інтересом рішення, або вчинити чи не вчинити дії під час виконання своїх повноважень, І тому така особа має бути повністю або частково усунута від ухвалення рішення або вчинення (чи не вчинення) відповідних дій в рамках своїх службових повноважень.
Відомо, що слід розрізняти потенційний та реальний конфлікт інтересів. Потенційним конфліктом інтересів називають ситуацію, коли працівник юридичної особи має певні приватні інтереси у сфері, де він виконує свої службові або представницькі повноваження, і це може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Реальний конфлікт інтересів виникає у тих ситуаціях, коли наявна фактична суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Для уникнення ситуацій, де може бути конфлікт інтересів, в антикорупційній програмі юридичної особи слід чітко регламентувати обмеження, дотримання яких сприяє запобіганню конфлікту інтересів. Частина цих обмежень вже визначена у Типовій антикорупційній програмі (заборона використання повноважень, інформації або майна юридичної особи у власних цілях; обмеження щодо одержання подарунків тощо). Однак юридична особа, зважаючи на специфіку своєї діяльності, може також запровадити і додаткові стандарти у цій сфері.
Наприклад, у трудових договорах та внутрішніх документах (включаючи, передусім антикорупційну програму) є можливим вказати на:
1) заборону особам, які займають одну із визначеного юридичною особою переліку посад, мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам. У такому випадку слід визначити, що особи, які претендують на зайняття однієї із визначеного переліку посад, зобов'язані повідомити керівництво юридичної особи, на посаду в якій вони претендують, про працюючих у цій юридичній особі близьких їм осіб;
2) заборону особам, які займають одну із визначеного юридичною особою переліку посад, одночасно працювати за сумісництвом (чи займатися підприємницькою діяльністю особисто або через інших осіб) у сферах, де створюється конкуренція продукції або послугам юридичної особи;
3) заборону особам, які займають одну із визначеного юридичною особою переліку посад, розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом.
Одним із важливих аспектів роботи Уповноваженого є наявність в юридичній особі чіткого та зрозумілого алгоритму дій для кожного працівника, який стикається у своїй діяльності з потенційним або реальним конфліктом інтересів. Для кращої самостійної ідентифікації працівниками конфліктів інтересів у своїй діяльності, Уповноважений може в разі необхідності розробити конкретні стандарти усунення конфлікту інтересів для різних категорій посад юридичної особи.
Так, наприклад, про конфлікт інтересів працівник має повідомити свого безпосереднього керівника не пізніше наступного робочого дня з дати, коли дізнався чи повинен був дізнатися про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів. При цьому він повинен не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
В свою чергу керівник підрозділу подає керівнику юридичної особи пропозицію про врегулювання конфлікту інтересів підлеглого працівника у вигляді службової записки, у якій зазначає обґрунтування необхідності застосування обраного заходу. Буде доцільним, якщо існуватиме норма про те, що вказана службова записка має обов'язково візуватися Уповноваженим, який перевіряє її відповідність законодавству.
У разі виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів у керівника юридичної особи, він письмово повідомляє про це Уповноваженого та засновників (учасників).
У разі виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів у Уповноваженого він письмово повідомляє про це керівника.
Антикорупційна програма юридичної особи може передбачати положення про те, що у разі виникнення конфлікту інтересів у діяльності керівного складу, засновників, Уповноважений обов'язково надає рекомендації щодо способу врегулювання такого конфлікту.
Рішення про врегулювання конфлікту інтересів ухвалюється, зважаючи на застосування одного із передбачених Типовою антикорупційною програмою способів: усунення працівника від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті; встановлення додаткового контролю за виконанням працівником відповідного завдання, вчиненням ним певних дій чи прийняття рішень; обмеження у доступі працівника до певної інформації; перегляду обсягу функціональних обов'язків працівника; переведення працівника на іншу посаду; звільнення працівника.
Конкретний спосіб врегулювання конфлікту інтересів може обиратися на підставі взяття до уваги наступних факторів:
1) заяви працівника, посадової особи юридичної особи про наявність конфлікту інтересів;
2) службової записки безпосереднього керівника особи з пропозицією певного заходу врегулювання конфлікту інтересів;
3) документів та іншої інформації, пов'язаних з обставинами конфлікту інтересів, включаючи пояснення інших працівників та посадових осіб юридичної особи (у разі наявності);
4) положень антикорупційного законодавства, антикорупційної програми, ухвалених рішенням Уповноваженого стандартів усунення конфлікту інтересів для різних категорій посад юридичної особи;
5) рекомендацій Уповноваженого (якщо конфлікт інтересів виник у діяльності посадової особи юридичної особи, її керівника, засновників);
6) письмових пояснень особи, в діяльності якої виник конфлікт інтересів (у разі їх наявності).
Більш детальну інформацію про приклади і види конфлікту інтересів, їх причини, а також способи їх врегулювання можна знайти у Методичних рекомендаціях з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняних до них осіб (затверджено рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 14 липня 2016 року № 2).
Крім механізму дій, пов'язаного із урегулюванням конфлікту інтересів, Уповноважений за погодженням із керівником юридичної особи може запровадити серед окремих категорій працівників декларування наявних приватних інтересів у сфері, де працівник виконує свої службові повноваження.
Зазначене декларування рекомендується здійснювати на основі спеціального внутрішнього положення, затвердженого керівником юридичної особи за погодженням з Уповноваженим. У положенні пропонуємо передбачити, що певні категорії працівників та посадові осіби юридичної особи не менше одного разу на рік, у строк визначений Уповноваженим, зобов'язані подати декларацію про наявні приватні інтереси у сфері, де працівник виконує свої службові повноваження. Положення може також передбачати можливість для працівників подавати зміни та доповнення до декларацій. Таку ж декларацію доцільно подавати і при прийнятті працівників на роботу на певні категорії посад.
Врахування інформації, викладеної у декларації, дозволятиме керівнику структурного підрозділу, керівнику юридичної особи або Уповноваженому більш ефективно здійснювати заходи антикорупційної політики, доручати виконання завдань тим підлеглим, які мають найменші приватні інтереси у певній сфері, а також в цілому зменшити ризики виникнення конфлікту інтересів.
У свою чергу відмова працівника, посадової особи підписати декларацію, надання недостовірної інформації, приховування інформації може бути підставою для застосування до такої особи дисциплінарних та інших санкцій відповідно до законодавства.
Уповноваженому рекомендується зберігати оригінали всіх декларацій, а також вести їх реєстр. Вказані декларації та інформацію про них доцільно зберігати протягом часу роботи особи в юридичній особі, а також протягом трьох років після її звільнення.
4. Подарунки, фінансування політичних партій, благодійна діяльність та представницькі витрати
Іншою важливою складовою антикорупційної програми юридичної особи, яка тісно пов'язана із питанням конфлікту інтересів, є внутрішня та зовнішня політика щодо подарунків та інших витрат юридичної особи.
Цей зв'язок проявляється в тому, що досить часто подарунки стають передумовою виникнення конфлікту інтересів або є його наслідком. Адже, будь-який навіть незначний подарунок або перспектива його отримання при певних умовах, викликає особисту зацікавленість, що здатне утворити конфлікт впливаючи на об'єктивність та неупередженість вчинення певної дії чи прийняття рішення.
У Типовій антикорупційній програмі досить детально відображено основні стандарти щодо подарунків, закріплені у Законі. В цьому контексті важливо відмітити, що незважаючи на різницю у правовому статусі юридичних осіб, для яких затвердження антикорупційної програми є обов'язковим, ціла низка заборон та обмежень стосовно "зовнішніх" подарунків діє для них однаковою мірою, а для комунальних та державних підприємств "внутрішні" подарунки заборонені так само, як і для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Йдеться, насамперед, про чіткі заборони надання подарунків особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 1 частини першої статті 3 Закону ) та посадовим особам юридичних осіб публічного права (пункт 2 частини першої статті 3 Закону ). Більш детальне роз'яснення поняття посадових осіб юридичної особи публічного права наводиться у підрозділі 5 цього розділу.
Так, згідно статті 23 Закону вищевказаним особам забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:
1) у зв'язку із здійсненням такими особами діяльності, пов'язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.
Якщо ж дві вищевказані умови відсутні, то вартість подарунка для таких осіб не може перевищувати один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не може перевищувати двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.
Без обмежень можуть отримуватись подарунки, які:
1) даруються близькими особами; або
2) як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
Подарунки, одержані як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним підприємствам, установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Всі інші працівники юридичних осіб прямо не обмежені Законом у отриманні подарунків. Водночас, якщо подарунок є неправомірною вигодою (різниця полягає у вартості), тобто у випадку, коли посадова особа або працівник юридичної особи одержала його для себе чи третьої особи за вчинення дії чи бездіяльності в інтересах того, хто її пропонує чи надає чи в інтересах третьої особи, з використанням наданих їй повноважень, свого становища або у зв'язку з її діяльністю на користь роботодавця, її діяння є протиправними відповідно до статей 354 та 368-3 Кримінального кодексу України.
Крім того, будь-яка осудна особа, що досягла 16-річного віку, несе відповідальність за одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої особи за вплив на прийняття рішення певною особою (частини друга і третя статті 369-2 Кримінального кодексу України ).
У разі виявлення подарунка, щодо якого існує заборона у його одержанні, у службовому приміщенні, а також у разі надходження пропозиції подарунка згідно з положеннями Типової антикорупційної програми працівники, керівник юридичної особи зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, вжити таких заходів:
1) відмовитися від пропозиції;
2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;
3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа працівників Юридичної особи;
4) письмово повідомити про пропозицію Уповноваженого та безпосереднього керівника (за наявності) або керівника Юридичної особи.
Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та Уповноваженим або її безпосереднім керівником чи керівником Юридичної особи. Рекомендована форма акта про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою або забороненим подарунком, наведено у додатку 11.
Іще більш жорсткі обмеження для юридичних осіб діють щодо фінансування політичних партій.
Так статтею 15 Закону України "Про політичні партії в Україні" встановлено заборону на здійснення внесків на підтримку політичних партій:
державними та комунальними підприємствами, установами та організаціями, а також юридичними особами, в яких не менше десяти відсотків статутного капіталу або прав голосу прямо або опосередковано належать державі, органам місцевого самоврядування чи нерезидентам або кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону;
іноземними юридичними особами, а також юридичними особами, кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є іноземці чи особи без громадянства;
юридичними особами, з якими укладено договір про закупівлю робіт, товарів чи послуг для забезпечення потреб держави або територіальної громади згідно із Законом України "Про здійснення державних закупівель" , - протягом строку дії такого договору та протягом одного року після припинення його, крім випадків, якщо загальна сума коштів, отримана за таким договором протягом строку дії договору та протягом двох років після припинення його дії, не перевищує 10 відсотків загальної суми доходу юридичної особи за відповідний період;
юридичними особами, які мають непогашений податковий борг.
У свою чергу для тих юридичних осіб, які не підпадають під вказані обмеження, загальний розмір (сума) внеску (внесків) на підтримку політичної партії протягом року не може перевищувати восьмисот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому здійснювалися внески.
При цьому, якщо юридична особа здійснює або може здійснювати вирішальний вплив на діяльність однієї або кількох юридичних осіб (зокрема, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи), внески такої юридичної особи і підконтрольних їй юридичних осіб вважаються внеском однієї особи і обмежуються загальним розміром (сумою) внеску (внесків), вказаним вище. Розмір (сума) внеску у формі робіт, товарів або послуг визначається на основі ринкової вартості ідентичних або подібних робіт, товарів та послуг на відповідному ринку за методологією, розробленою та затвердженою Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Умови благодійної допомоги, яка може здійснюватися юридичною особою, визначаються, як правило, відповідним договором, який при цьому повинен відповідати вимогам Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації" та іншим законам, які визначають додаткові види благодійної діяльності та особливості регулювання певних видів благодійної діяльності.
Отже, для побудови збалансованої політики юридичної особи щодо подарунків та інших подібних витрат їй слід чітко дотримуватись обмежень та заборон, які визначені на сьогодні законами, запроваджуючи чіткі алгоритми дій для своїх працівників щодо зовнішніх та внутрішніх процедур.
Відносно подарунків процедури, впроваджені юридичною особою, можуть бути орієнтовані на:
1) повну заборону будь-яких "зовнішніх" подарунків, згідно закону;
2) обмеження об'єму і частоти "внутрішніх" подарунків. При цьому, обмеження доцільно здійснювати за такими критеріями:
а) максимальної суми (сума може варіюватися залежно від регіону або виду подарунка);
б) частоти (обмежувати максимально можливу кількість подарунків, наприклад, протягом року);
в) визначення заборон на певні періоди (наприклад, заборони на подарунки в ході переговорів про укладення договору або протягом певного строку після них);
г) визначення прийнятності (з урахуванням особливостей регіону, галузі і посади особи, яка дарує або приймає подарунок, визначати його допустимість);
д) запровадження принципу дзеркальності (правило про заборону на прийняття подарунків або знаків вдячності за вартістю не більше, ніж особа сама може подарувати);
є) запровадження принципу схвалення (правило про обов'язковість надання згоди відповідного керівника до отримання подарунків);
є) запровадження контролю (правило про документування і часткової або повної оплати вартості подарунка при перевищенні гранично встановленої або ж порушення вимог щодо частоти їх отримання).
Рекомендована форма повідомлення про факт пропозиції або отримання подарунка в рамках загальновизнаних уявлень про гостинність наведена у додатку 12.
Відносно фінансування політичних партій і благодійних внесків процедури, впроваджені юридичною особою, можуть бути орієнтовані на:
а) заборону внесків, згідно із законом;
б) запровадження системи контролю одержувача дозволених політичних і благодійних внесків, з тим щоб вони не використовувались як канал для отримання неправомірної вигоди (це може включати, наприклад, вивчення джерел в Інтернеті або відповідні запити, з тим щоб переконатися у відсутності фактів злочинних дій отримувача);
в) схвалення відповідних внесків керівником юридичної особи;
г) публічне розкриття відповідних внесків юридичної особи.
Відносно представницьких витрат процедури, впроваджені юридичною особою, можуть бути орієнтовані на:
а) дотримання при здійсненні оплати процедур ділового партнера та вимог закону щодо осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
б) обмеження оплати розумним рівнем (визначається юридичною особою);
в) схвалення оплати керівником юридичної особи;
г) забезпечення розкриття інформації для керівництва ділового партнера про оплати, здійснені щодо їх представника;
д) публічне розкриття інформації про оплати здійсненні щодо осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
є) заборону будь-яких оплат, не пов'язаних із виконанням договору (наприклад, пов'язаних з відпусткою чи іншим відпочинком третіх осіб).
5. Декларування доходів та видатків
Одним із загальновизнаних на міжнародному рівні ефективних інструментів запобігання корупції в державній сфері є декларація осіб, уповноважених на виконання державних функцій.
Головне завдання такої декларації, на відміну від загальнообов'язкової податкової декларації, полягає в підвищенні прозорості та довіри громадян до таких осіб.
Втім, це стосується не лише цієї категорії, адже коло суб'єктів, які прямо чи опосередковано задіяні у реалізації функцій держави або місцевого самоврядування, та діяльність яких фінансується за рахунок коштів державного бюджету набагато ширше.
Саме тому, законодавцем було зобов'язано подавати електронну декларацію своїх доходів і видатків не лише осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, а й цілу низку інших категорій громадян.
В контексті даних рекомендацій, це стосується осіб, зазначених у підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону , а саме посадових осіб юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону .
З урахуванням положень статті 81 Цивільного кодексу України, це означає, що йдеться про посадових осіб державних та комунальних підприємств, які утворені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, адже саме вони є юридичними особами публічного права.
Таким чином, посадові особи таких підприємств (інших юридичних осіб) є суб'єктами декларування, на яких поширюються дія розділу VII ("Фінансовий контроль") Закону з урахуванням особливостей, визначених частиною п'ятою статті 45 Закону.
При цьому Національне агентство у пункті 3 своїх офіційних роз'яснень щодо застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 року № 3, у цілях визначення суб'єктів, на яких поширюється дія Закону, зазначило, що під "посадовими особами юридичних осіб публічного права" (відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 3 Закону ) слід розуміти працівників юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.
Крім того, при визначенні посадових осіб державних чи комунальних підприємств слід враховувати також положення Господарського кодексу України. Відповідно до частини третьої статті 65 Господарського кодексу , керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. Так, суб'єктами декларування у державному чи комунальному підприємстві є керівник цього підприємства, його головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), члени виконавчого та інших органів управління підприємства, передбачені його статутом. Перелік посадових осіб, визначений кодексом, не може бути змінений статутом чи рішенням підприємства. Крім того, статутом підприємства його посадовими особами можуть бути додатково визнані й інші особи, які, відповідно, будуть виступати суб'єктами декларування відповідно до Закону.