Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України", пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю" у звязку зі статтею 4 Закону України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні"

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича - доповідача,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Мачужак Ярослави Василівни,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 21, ст. 156), статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 року N 4-93 (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 12, ст. 107), пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 року N 2535-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 38, ст. 560; 1996 р., N 45, ст. 238; 2005 р., NN 17-19, ст. 267) у зв'язку зі статтею 4 Закону України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" від 19 вересня 1997 року N 535/97-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 47, ст. 294; 2002 р., N 9, ст. 68).

Заслухавши суддю-доповідача Домбровського І.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 49 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України", пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю" у зв'язку зі статтею 4 Закону України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" (далі - Закон N 535).

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень цих законів народні депутати України аргументують так.

Верховна Рада України 19 вересня 1997 року прийняла Закон N 535, яким встановлені особливості господарської діяльності підприємств по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них. Статтею 2 Закону N 535 передбачено тимчасове, до 1 січня 2008 року, надання певних преференцій підприємствам шляхом внесення змін і доповнень до законодавчих актів України з питань оподаткування. Відповідно до статті 4 Закону N 535 законодавчі акти, прийняті після набрання ним чинності, які скасовують або скорочують пільги, визначені ним, не поширюються на підприємства по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі.

Положеннями статей 18, 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статті 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування", статті 397 Господарського кодексу України встановлені гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені щодо інвестицій, здійснених у період цих гарантій.

Верховна Рада України 25 березня 2005 року прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" N 2505-IV (далі - Закон N 2505-IV), положеннями якого достроково скасовані преференції для підприємств, що діють згідно із Законом N 535.

Неоднозначне застосування положень Закону N 535, зокрема статті 4, та законодавчих актів щодо оподаткування призвело до виникнення спорів між підприємствами автомобілебудування та органами виконавчої влади при визначенні пріоритетності їх норм. При цьому, як стверджує суб'єкт права на конституційне подання, судами України та іншими органами державної влади неоднозначно застосовуються положення зазначених законів.

Так, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі виходить з того, що з прийняттям Закону N 2505-IV підприємства, які діють згідно із Законом N 535, втратили встановлені для них пільги і повинні сплачувати податок на додану вартість при реалізації автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них власного виробництва на загальних підставах (податкове повідомлення рішення від 13 червня 2006 року N 0000541312/0, прийняте на підставі акта N 31/08-02/25480917 від 24 травня 2006 року).

Запорізька митниця також вважає, що пільги, встановлені Законом N 535, втратили чинність (картка відмови у прийнятті митної декларації від 11 квітня 2006 року), оскільки Законом N 2505-IV виключено пункт 11.18 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", частину шосту статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України".

Натомість господарський суд Запорізької області вказує на пріоритетність норм Закону N 535 перед іншими нормативними актами, які скасовують або скорочують встановлені ним пільги, що підтверджується статтею 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" (постанова від 26 липня 2006 року у справі N 23/335/06-АП, постанова від 29 грудня 2005 року у справі N 9/437-АП).

Запорізький апеляційний господарський суд стверджує, що положення статті 4 Закону N 535 є спеціальними щодо положень Закону N 2505-IV, отже, зазначені гарантії чинні, а положення Закону N 535 є обов'язковими до виконання (ухвала від 7 грудня 2006 року у справі N 23/335/06-АП, постанова від 31 березня 2006 року у справі N 9/437-АП). Ця правова оцінка підтверджена Вищим адміністративним судом України (ухвала від 21 лютого 2007 року у справі N 23/335/06-АП, ухвала від 22 листопада 2006 року у справі N 9/437-АП).

На думку авторів клопотання, суперечлива практика застосування органами державної влади та судами загальної юрисдикції України положень зазначених законів свідчить про їх неоднозначне розуміння при розв'язанні спорів між суб'єктами господарських відносин і суб'єктами владних повноважень (податковими та митними органами), що зумовлює практичну необхідність в офіційному тлумаченні положень цих законів.

Виходячи з цього суб'єкт права на конституційне подання звертається з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" та пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю" у зв'язку зі статтею 4 Закону N 535, щоб забезпечити їх виконання з урахуванням інших законів України, які регулюють аналогічні питання, і роз'яснити:

1) чи є положення статті 4 Закону N 535 підставою для непоширення на підприємства по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них з інвестицією, які діють відповідно до Закону N 535, законодавчих актів, прийнятих після набрання ним чинності, які скасовують або скорочують пільги таких підприємств;

2) чи зберігається для підприємств по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них з інвестицією, які діють відповідно до Закону N 535, після 31 березня 2005 року в повному обсязі чинність положень пунктів 11.18, 11.19 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла до 31 березня 2005 року, частини шостої статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" в редакції, що діяла до 31 березня 2005 року;

3) чи поширюється на зазначені підприємства дія положень пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю".

Крім того, автори клопотання просять роз'яснити, чи передбачають встановлені положеннями статті 4 Закону N 535 державні гарантії здійснення інвестицій, непоширення у подальшому дії законодавчих актів, які регулюють правовідносини в галузі податкового, митного, земельного законодавства, і чи можуть скасовувати або скорочувати визначені Законом N 535 пільги щодо підприємств по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих до них.

2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 10 жовтня 2007 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

До повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України (пункт 2 частини першої статті 150 Конституції України) .

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України (частина перша статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України") . В конституційному поданні повинно зазначатися правове обгрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні правового акта (його окремих положень) (пункт 4 частини другої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України") .

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України його юрисдикція поширюється лише на чинні нормативно-правові акти (пункт 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року N 15-рп/2001) .

Аналіз матеріалів конституційного подання свідчить про недотримання його авторами зазначених вимог.

Клопотання народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" фактично зводиться до необхідності роз'яснення пунктів 11.18, 11.19 цієї статті, а щодо тлумачення положень статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" - до необхідності тлумачення положень частини шостої зазначеної статті.

Проте Законом N 2505-IV пункти 11.18, 11.19 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та частина шоста статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" виключені, а отже, втратили чинність. Тому в цій частині конституційного подання є підстави для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Що стосується клопотання народних депутатів України про офіційне тлумачення пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю", то на порушення вимог пункту 4 статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" в конституційному поданні немає правового обгрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні зазначеної норми Закону. За таких обставин Конституційний Суд України вважає за необхідне відмовити у відкритті конституційного провадження в цій частині згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 13, 39, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР, статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 року N 4-93, пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 року N 2535-XII у зв'язку зі статтею 4 Закону України "Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" від 19 вересня 1997 року N 535/97-ВР на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам Закону України "Про Конституційний Суд України"; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.