Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про схвалення рішення Президента України про направлення 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України до Держави Кувейт для надання допомоги в захисті цивільного населення цієї держави від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про схвалення рішення Президента України про направлення 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України до Держави Кувейт для надання допомоги в захисті цивільного населення цієї держави від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт" від 20 березня 2003 року N 633-IV.

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 52 народні депутати України - порушив питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про схвалення рішення Президента України про направлення 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України до Держави Кувейт для надання допомоги в захисті цивільного населення цієї держави від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт" (далі - Закон про схвалення рішення Президента України) .

Народні депутати України вважають, що Закон про схвалення рішення Президента України був прийнятий з порушенням процедури ухвалення та набрання ним чинності, оскільки згідно зі статтями 2, 3 Закону України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав" від 2 березня 2000 року N 1518-III підрозділ Збройних Сил України може бути направлений до іншої держави та перебувати на території цієї держави лише тимчасово на підставі міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Надання такої згоди відбувається шляхом прийняття закону про ратифікацію договору (пункти 3, 23 статті 85, пункт 2 частини другої статті 92 Конституції України, стаття 7 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 року N 3767-XII, який має бути схвалений відповідно до статті 94 Конституції України.

Як зазначається у конституційному поданні, Закон про схвалення рішення Президента України був прийнятий після прийняття Закону України "Про ратифікацію Угоди (у формі обміну листами) між Україною та Державою Кувейт про надання допомоги 19-м окремим батальйоном радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України в захисті цивільного населення Держави Кувейт від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт" (далі - Закон про ратифікацію Угоди) від 20 березня 2003 року N 632-IV, який ще не був підписаний Головою Верховної Ради України, не направлений Президенту України та не був оприлюднений, як це передбачено статтею 94 Конституції України.

Недотримання зазначених вимог, пов'язаних з процедурою ухвалення і набрання чинності Законом про ратифікацію Угоди, на думку народних депутатів України, свідчить про те, що з правової точки зору не було міжнародного договору (згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), який мав бути підставою для прийняття Закону про схвалення рішення Президента України.

2. Третя колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 6 червня 2003 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пунктів 2, З статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України"; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Відповідно до частини першої статті 152 Конституції України закони та інші правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2000 року N 9-рп/2000 (справа про ратифікацію Хартії про мови, 1992 р.) зазначено, що неконституційним може бути визнаний такий правовий акт, стосовно якого були порушені процесуальні вимоги, що встановлюються Конституцією України, а не іншими правовими актами.

Зазначені у конституційному поданні закони України були прийняті Верховною Радою України відповідно до її повноважень.

У конституційному поданні не наведено правового обгрунтування щодо недодержання Верховною Радою України положень статті 9, пунктів 3, 23 частини першої статті 85, статті 94 Конституції України при прийнятті Закону про схвалення рішення Президента України. Однак у конституційному поданні йдеться про те, що цей Закон прийнятий всупереч вимогам статей 2, 3 Закону України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав". Крім цього, обгрунтовуючи неконституційність Закону про схвалення рішення Президента України, суб'єкт права на конституційне подання посилається також на те, що Угода (у формі обміну листами) між Україною та Державою Кувейт не містила деяких положень, які згідно з Законом України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав" (стаття 3) неодмінно мають бути в такому документі.

Таким чином, у конституційному поданні фактично порушується питання щодо законності, що не належить до повноважень Конституційного Суду України.

4. Законом України від 5 червня 2003 року N 897-IV Верховна Рада України схвалила рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак.

Указом Президента України "Про передислокацію 19 окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України з території Держави Кувейт у Республіку Ірак" від 30 липня 2003 року N 768/2003 цей батальйон передислоковано з території Держави Кувейт у Республіку Ірак і його включено до складу миротворчого контингенту для участі України в міжнародній миротворчій операції в Республіці Ірак.

Зважаючи на ці обставини, Конституційний Суд України не вбачає підстав для відкриття конституційного провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 39, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про схвалення рішення Президента України про направлення 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України до Держави Кувейт для надання допомоги в захисті цивільного населення цієї держави від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт" на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України"; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена.