Про введення в дію Інструкції N 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", приведену у відповідність до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності

Уповноважений банк не пізніше дня, наступного за днем встановлення сублімітів, доводить до відповідного обласного управління Національного банку України інформацію про встановлені субліміти.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти.

Операції, що впливають на відкриту валютну позицію уповноваженого банку:

- купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

- одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

- купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

- надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

- погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат);

- інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній). Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України банківської ліцензії на право проведення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.

Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції у гривневому еквіваленті проводиться за діючим на звітну дату офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України.

При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

Загальна величина відкритої валютної позиції в цілому по уповноваженому банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих відкритих валютних позицій та всіх коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма валютами.

Приклад розрахунку загальної відкритої валютної позиції банку

Первинні дані:

Капітал банку за станом на перше число звітного місяця - 5000000 грн.

Активи та зобов'язання банку за балансовими та позабалансовими рахунками за кожною іноземною валютою, які відображені у балансі згідно з переліком операцій, що впливають на відкриту валютну позицію банку.

Довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ і підсумовуються:

в) Курси, встановлені Національним банком України.

Загальна величина відкритої валютною позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку за кожною іноземною валютою.

Розрахунок встановленого нормативу загальної величини відкритої валютної позиції банку:

При розрахунку зваженої відкритої валютної позиції банку активи та зобов'язання за балансовими і позабалансовими рахунками банку зважуються на коефіцієнтні ваги з урахуванням строку, що залишився до розрахунку.

Механізм розрахунку зваженої відкритої валютної позиції такий самий, як і при розрахунку загальної відкритої валютної позиції.

4.1. Здійснення контролю за дотриманням економічних нормативів діяльності банків

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденими формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності на кожне 1 число місяця).

Штрафні санкції за порушення всіх економічних нормативів застосовуються до банку як юридичної особи на підставі щомісячної звітності, де нормативи розраховуються на підставі щоденних балансів за таким механізмом:

Механізм розрахунку щомісячних економічних нормативів комерційного банку

1. Розрахунок середньої арифметичної:

2. Розрахунок середньолінійного відхилення:

де:

Xi - значення економічного нормативу за i-й робочий день,

Xi - XS - абсолютне значення відхилення за i-й робочий день,

n - кількість робочих днів в місяці.

3. Перерахування середньої арифметичної Xd

При розрахунку xd складова A(i) береться за наступними правилами:

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів здійснюють відділи банківського нагляду обласних управлінь і Департамент безвиїзного нагляду Національного банку України.

Комерційні банки десятого числа кожного місяця надають регіональним управлінням Національного банку України за встановленими формами звіти щодо дотримання економічних нормативів (у двох примірниках).

Регіональні управління щомісяця протягом 4-х робочих днів після отримання необхідних даних перевіряють дотримання комерційними банками економічних нормативів і не пізніше 14-го числа надсилають управлінню аналізу діяльності комерційних банків та контролю економічних нормативів затверджені підписом та печаткою звітні форми комерційних банків про дотримання економічних нормативів за кожним банком окремо.

Відповідальність за достовірність даних покладається на комерційний банк.

4.2. Застосування заходів впливу

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів застосовуються диференційно згідно з статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенням "Про застосування Національним банком України санкцій за порушення банківського законодавства", затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16.05.95 р. за N 115, з урахуванням змін та доповнень.

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів:

Приклад розрахунку штрафних санкцій за порушення нормативів максимального розміру ризику на одного позичальника (Н9), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н11), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств наданих інсайдерам (Н12), інвестування (Н15).

1. Первинні дані:

Фактична сума ризику на одного позичальника - 800000 грн.

Кількість компонентів ризику - 1 (сукупна заборгованість за кредитами та зобов'язаннями у відношенні одного позичальника).

Річна відсоткова ставка - 35 %.

Тривалість дії домовленості - 30 днів.

Капітал - 3100 тис.грн.

Розрахунок штрафу:

1. Визначається нормативна сума (НС) припустимого ризику банку щодо одного позичальника:

2. Визначається понаднормативна сума (ПНС) ризику:

3. Визначається сума штрафу:

Штрафні санкції за порушення максимального розміру ризику на одного позичальника (Н9), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н11), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств наданих інсайдерам (Н12) застосовуються за кожний випадок порушення.

Приклади розрахунку штрафних санкцій за порушення нормативів платоспроможності, достатності капіталу банку, ліквідності, відкритої валютної позиції.

1. Нормативу платоспроможності:

Для визначення суми штрафу відсоток відхилення множиться на суму прибутку банку, який залишається у розпорядженні комерційного банку після сплати усіх обов'язкових платежів у бюджет.

Якщо прибуток, наприклад, дорівнює 10000 грн., то сума штрафу становить:

Штраф за порушення нормативу достатності капіталу банку (Н4) розраховується аналогічно розрахунку за порушення нормативу платоспроможності.

Якщо банком порушено норматив платоспроможності та достатності капіталу штраф стягується за розрахунком більшої суми.

2. Нормативу ліквідності:

Якщо банком порушено декілька нормативів ліквідності штраф стягується за розрахунком більшої суми, тобто 1000 грн.

Штраф за порушення нормативів відкритої валютної позиції розраховується аналогічно розрахунку за порушення нормативів ліквідності.

У разі щоквартального перерозподілу банками прибутку при застосуванні штрафів брати розрахункову суму прибутку за кожний місяць.

Рекомендоване обмеження при порушенні нормативу категорії капіталу (Н5):

- Банки, що відносяться до категорії 1 не можуть у будь-якій формі проводити розподіл капіталу.

- Банки, що відносяться до категорії 2 можуть проводити розподіл капіталу в обсязі,що не перевищує 50% меншої із сум: загальних доходів за виключенням витрат та розрахункової суми розподілу капіталу за останні 5 кварталів; або понаднормативного капіталу.

- Банки, що відносяться до категорії 2 можуть проводити викуп власних акцій тільки в межах зазначеного ліміту і тільки якщо такий викуп не призведе до порушення банком нормативу мінімального розміру статутного капіталу.

- Банки, що відносяться до категорії 3 можуть проводити розподіл капіталу у межах 50% свого понаднормативного капіталу.

Банки, що відносяться до категорії 3 можуть проводити викуп власних акцій тільки у межах зазначеного ліміту і тільки якщо такий викуп не призведе до порушення банком нормативу мінімального розміру статутного капіталу.

Встановлення Національним банком України індивідуальних економічних нормативів.

Деякі типи банківських операцій великого ризику можуть не підлягати обмеженням щодо відсотка капіталу або відсотка у загальному обсязі активів. У цьому разі комерційні банки мають право звернутись до Правління Національного банку України з клопотанням про встановлення індивідуальних економічних нормативів при проведенні:

- короткострокових міжбанківських операцій;

- операцій з центральними органами уряду або уповноваженими ними фінансовими установами країн, що включені до категорії А;

- операцій із забезпечення готівкою або цінними паперами урядів або уповноважених ними фінансових установ країн, що включені до категорії А.

Перелік країн, що включені до категорії А: Австралія, Австрія, Бельгія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нова Зеландія, Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Нідерланди, Швейцарія, Швеція та Японія.

Встановлення індивідуальних економічних нормативів поширюється на:

- норматив платоспроможності (Н3);

- нормативи ліквідності (Н6, Н7, Н8);

- норматив питомої ваги високоліквідних активів у робочих активах банку (Н8);

- норматив максимального розміру ризику на одного позичальника (Н9);

- максимальний розмір кредитів,гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н11).

Комерційні банки мають звертатись з клопотанням до Національного банку України щодо встановлення їм індивідуальних економічних нормативів ще до того, як операція фактично буде відбуватися.

Для отримання дозволу на встановлення індивідуальних економічних нормативів слід надати:

1. Лист з відповідним клопотанням комерційного банку з детальним описом операції та її наслідків.

2. Документи, що підтверджують необхідність та економічне обгрунтування операції.

3. Клопотання Кабінету Міністрів України або окремих міністерств.

4. Висновок та пропозиції регіонального управління Національного банку України.

Пакет зазначених документів подається Департаменту безвиїзного нагляду Національного банку України, який готує пропозиції на розгляд Правління Національного банку України.

Причинами відмови у наданні дозволу можуть бути:

- негативний висновок регіонального управління Національного банку України;

- неякісна структура активів;

- надто ризикована кредитна політика;

- збиткова діяльність протягом останніх трьох місяців до подання клопотання;

- неоднаразові порушення економічних нормативів чи оціночних показників;

- рейтингова оцінка за системою "CAMEL" - 3,4 або 5.

Остаточне рішення про надання дозволу на встановлення індивідуальних економічних нормативів приймає Правління Національного банку України, яке оформлюється окремою постановою Правління, контроль за виконанням покладається на Департамент безвиїзного нагляду і відповідне регіональне управління Національного банку України.

Комерційні банки, які здійснюють обмін готівкової іноземної валюти на підставі агентських угод з уповноваженими банками мають право звертатись до Департаменту безвиїзного нагляду Національного банку України з питанням щодо встановлення їм індивідуальних нормативів тільки по відкритій валютній позиції.

При порушенні комерційним банком встановлених індивідуальних нормативів до нього будуть застосовуватись заходи впливу згідно з статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенням "Про застосування Національним банком України санкцій за порушення банківського законодавства", затвердженим постановою Правління Національного банку України від 16.05.95 р. за N 115, з урахуванням змін та доповнень.

Економічний аналіз діяльності комерційного банку складається з трьох основних частин:

1. Аналізу балансу.

2. Аналізу форм звітності.

3. Порівняльного аналізу.

Основними завданнями аналізу діяльності комерційного банку є:

- визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

- дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

- підтримання стану адекватності і достатності капіталу.

Аналіз прибутковості, ліквідності і достатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління і таким чином визначити здатність банку конкурувати на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.

Аналіз фінансової звітності - це процес, який має за мету визначити оцінку поточного і минулого фінансового стану банку і основних результатів його діяльності. При цьому першочерговою метою аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогнозу майбутніх результатів діяльності банку.

При аналізі застосовуються квартальні або річні дані щодо прибутків та збитків, підраховуються середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та обчислюються:

- Стан надходжень - через прибуток на середні активи та на капітал.

- Коефіцієнти приросту ключових показників (позик, депозитів та капіталу) персоналу.

- Продуктивність роботи персоналу, що вимірюється через доход на працівника та окупності витрат на утримання персоналу.

- Середні процентні ставки, отримані та сплачені.

- Вартість посередництва.

Цей підхід поєднує дані балансового звіту та звіту про фінансові результати для вироблення ключових індикаторів (коефіцієнтів) діяльності, що не залежать від розміру банку і, таким чином, можуть прямо співставлятися з іншими банками та між собою впродовж певного періоду часу. Оскільки доходи та видатки аналізуються стосовно середніх активів та зобов'язань за період звіту про фінансові результати, то можуть порівнюватися періоди часу із різною тривалістю. Звісно, таке порівняння може бути зроблене лише в тому разі, якщо установа не зазнає сезонних змін, як це відбувається з банками, які обслуговують сільськогосподарські підприємства.

Усі управлінські рішення та зовнішні обмеження мають вплив на коефіцієнти доходу на активи та доходу на капітал (визначених вище), що є двома найважливішими вимірами здатності банку генерувати власний капітал для забезпечення зростання та подолання економічних труднощів.

5.1. Аналіз балансового звіту

Основою для аналізу діяльності банку є балансовий звіт, в якому активи відображаються ліворуч, а зобов'язання та капітал (пасиви) - праворуч. Активи і пасиви подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності.

Таблиця N 3 наводить приклад балансового звіту за згрупованими статтями.

Форма балансу концентрує увагу на типах активів та пасивів. Підхід до аналізу полягає в розмежуванні депозитів на депозити до запитання, термінові та ощадні. Вважається, що депозити до запитання пов'язані з проведенням розрахунків і через це вони досить стабільні та нечутливі до процентної ставки. Термінові депозити переважно складаються з чутливих до процентної ставки "придбаних" депозитів корпорацій та фізичних осіб. Ощадні рахунки становлять досить стабільні заощадження загальної громадськості. Тенденція сплачувати проценти за рахунками до запитання руйнує традиційні кордони між цими типами рахунків, їх відносною ціною та стабільністю. Позики та депозити класифікуються не тільки за строком погашення, яка у балансі у будь-якому випадку викривлена, оскільки ті строки погашення, які показані у балансі щодо кредитів та депозитів, взагалі відображають первинну, початкову тривалість, а не період часу, що залишилися до погашення. Однак деякі системи звітності не вимагають таких додаткових підпорядкованих звітів і приходять до компромісу, показуючи активи та пасиви за строками, що залишилися до їх погашення, втрачаючи інформацію про інструменти та їх цілі.

Позабалансові статті - зобов'язання, прийняті банком від імені свого клієнта, що можуть змусити банк виділити кошти (можливо, видати позику у разі відсутності грошей у клієнта), становлять собою кредитний ризик установи і через це додаються до активів, зважених на ризик при підрахунку достатності капіталу.

Основними видами аналізу балансу банку є:

Аналіз структури - дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом часу, проводити співставлення з такими установами. Такий формат, крім того, відображає ті банківські операції, які банк або не проводить, або звітує про них неадекватно.

Коефіцієнтний аналіз балансового звіту проводиться з використанням трьох основних коефіцієнтів:

Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських активів за мінусом міжбанківських пасивів та позичок від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

Коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт визначається сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені на основні депозити (включаючи до запитання, термінові та ощадні депозити за винятком короткотермінових грошового ринку та довготермінових запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні позик. "Нормальний" рівень залежить від країни, однак 70-80% може складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) та дохідністю (яка, звичайно, краща від більш високого коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи привілейованому кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних контрактивних рахунків. Вони мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками, що віднімаються із останніх надходжень і, таким чином, із резерву капіталу. Також важливо, що "позики", які використані в цьому коефіцієнті, мають бути чисті від резерву під збитки.

Коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт подає "реальний" капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складнощям. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зваження кожної категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов'язань до зважених на ризик активів.

Існують також інші коефіцієнти, що використовуються в різних випадках, але їхнє використання може призвести до зменшення віддачі. Такими коефіцієнтами є:

Доходні активи до загальних активів. Складаються з доходних активів (підпроцентні депозити, розміщення цінних паперів, позики, авізо та інструменти капіталу), поділених на загальні активи. Цей показник має показувати, наскільки продуктивно керівництво використовує активи. Однак деяке "непродуктивне" використання є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, вони необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги резервування можуть призвести до того, що банк не матиме згоди використовувати деякі активи. Цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

Співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики мають використовувати деякі міркування з приводу того,що є прийнятим для кожної конкретної країни. У наведеному прикладі підраховано кілька варіацій перших двох показників, але останні два проігноровано через їх обмежене використання в країнах, що розглядаються.

5.2. Аналіз прибутків та збитків

Таблиця 3 наводить узагальнену форму звіту про фінансові результати,тобто про прибутки та збитки (за важливістю статей, починаючи з процентної різниці та доходу від плати за послуги і операційними видатками). Потім покриваються позаопераційні доходи та видатки, забезпечення під збитки за позиками та податки.

Аналіз структури базується на відсоткових значеннях, кожного рядку по відношенню до загального підсумку. Зміни відносної важливості статей протягом часу показують зміни питомої ваги операцій банку. Наприклад, підвищена залежність від доходу від комісії може сигналізувати про проблеми банку щодо основних надходжень від процентної різниці і про те, що керівництво, можливо, намагається підняти доход від плати за послуги через надання нетрадиційних послуг.

Коефіцієнтний аналіз передбачає аналіз структури за рахунок віднесення доходів та видатків до відповідних статей балансу.

Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всі мають свої завдання щодо висвітлення специфічних аспектів стану банку. Таблиця показує найбільш поширені коефіцієнти фінансового стану. Ці коефіцієнти подають дані у відсотковому виразі, протягом одного року, що може висвітлювати поточні тенденції, а тому внутрішнє керівництво та наглядацькі органи повинні обчислювати коефіцієнти щоквартально чи щомісячно.

Коефіцієнти в межах одного року можуть бути перекручені сезонними змінами, особливо тоді, коли банки здійснюють фінансування сільськогосподарських робіт або коли деякі накопичення можуть здійснюватися тільки один раз на рік чи на півроку. Таким чином, найкориснішим буде аналіз тенденцій за кілька років, що дає змогу відокремити вплив сезонних факторів на ключові коефіцієнти фінансового стану.

Коефіцієнти фінансового стану банку залежать від тих ринкових умов, за яких банку доводиться працювати, включаючи макрофінансову політику, розумні законодавчі акти та стандарти ведення бухгалтерського обліку, конкуренцію та практику ведення бізнесу. Коефіцієнтний аналіз може бути ускладнений змінами економічного циклу чи ринкових процентних ставок. У ринковій економіці собівартість кредитування, звичайно, випливає із собівартості фінансування. Це означає, що якщо ринкова ліквідність підтримується (переважно внаслідок зусиль центрального банку знизити інфляцію), то депозитна ставка зростатиме,спричиняючи зростання витрат банку на залучення коштів. Якщо прибутковість падає, то банк відповідає на це піднесенням ставки кредитування, з тим, щоб відновити ту процентну маржу, що існувала до початку циклу. Із стабілізацією ліквідності на ринку процентні ставки підуть вниз, причому депозитна ставка першою, а за нею - кредитна ставка, за встановленою тенденцією зниження. Надходження банку від різниці процентних ставок зменшуватимуться впродовж періоду зростання ставок та збільшуватимуться впродовж періоду зниження.

5.3. Коефіцієнти прибутковості комерційного банку

Двома найбільш важливими засобами аналізу прибутковості банку є показники доходу на активи та доходу на капітал.

Банки для поглибленого аналізу та визначення ефективності, продуктивності роботи персоналу, спреду, непроцентного доходу та собівартості посередництва використовуються ряд коефіцієнтів. Ці коефіцієнти наведено нижче.

Цей коефіцієнт може використовуватись як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку.

5.4. Коефіцієнти ефективності діяльності комерційного банку

Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Таким чином, він виключає вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, і - звідси - на прибутки банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і цим самим дає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.