Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Неврологія"

На виконання доручення Прем'єр-міністра України від 12.03.2003 N 14494 до доручення Президента України від 06.03.2003 N 1-1/252 щодо прискорення розроблення і запровадження протоколів лікування

1. Затвердити клінічні протоколи надання медичної допомоги за спеціальністю "Неврологія" хворим на:

1.4. диспиркуляторну енцефалопатію (додається);

1.5. епілепсію (додається);

1.6. хворобу Паркінсона (додається);

1.7. розсіяний склероз (додається);

1.8. боковий аміотрофічний склероз (додається);

1.9. мігрень (додається);

1.10. вегето-судинну дистонію (додається);

1.11. наслідки черепно-мозкової травми (додається);

1.12. дорсалгії (додається);

1.13. запальні захворювання центральної нервової системи (додається).

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам головних управлінь охорони здоров'я Дніпропетровської, Луганської, Львівської та Харківської, Київської, Головного управління охорони здоров'я та медицини катастроф Черкаської, управління охорони здоров'я та курортів Вінницької, управління охорони здоров'я та медицини катастроф Одеської, управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської та управління охорони здоров'я Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити впровадження клінічних протоколів надання медичної допомоги, затверджених цим наказом, в підпорядкованих лікувально-профілактичних закладах.

3. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Бідного В.Г.

Код МКХ-10

В МКХ - 10 термін дисциркуляторна енцефалопатії (ДЕ) відсутній. Мають місце 3 рубрики, що відповідають терміну ДЕ: I67.3 - прогресуюча судинна лейкоенцефалопатія (хвороба Бінсвангера), I67.4 - гіпертензивна енцефалопатії та I67.8 - ішемія мозку (хронічна).

ДЕ - повільно прогресуюче дифузне та вогнищеве ураження речовини головного мозку, обумовлене хронічним порушенням кровообігу або епізодами гострих порушень мозкового кровообігу. Захворювання частіше за все розвивається на тлі атеросклерозу, гіпертонічної хвороби. Причиною ДЕ можуть бути хвороби серця, цукровий діабет, васкуліти та ін.

В залежності від ступеня вираженості клініко-неврологічних та когнітивних порушень виділяють 3 стадії ДЕ.

Для постановки діагнозу ДЕ необхідні наступні критерії:

1) наявність клініко-неврологічних симптомів та синдромів;

2) наявність когнітивних і або емоціонально-афективних порушень, підтверджених за допомогою психодіагностичних методів;

3) наявність структурних змін головного мозку за даними нейровізуалізації (КТ, МРТ);

4) наявність серцево-судинних захворювань (атеросклероз, АГ та ін., виявлені за анамнезом та інструментальними методами);

5) наявність причинно-наслідкових зв'язків між 1 та 2;

6) клінічні та параклінічні ознаки прогресування цереброваскулярної недостатності.

Хворі на ДЕ підлягають амбулаторному обстеженню та лікуванню в районних поліклініках під наглядом невролога та сімейного лікаря. В складних випадках додаткове обстеження та уточнення діагнозу проводиться в неврологічних відділеннях районних, міських або обласних лікарень із залученням при необхідності кардіолога, ендокринолога, психіатра.

При недостатній ефективності амбулаторного лікування, декомпенсації захворювання та при наявності ускладнень хворі підлягають стаціонарному лікуванню в неврологічних відділеннях районних, міських або обласних лікарень.

1. Клініко-неврологічне обстеження (з обов'язковим вимірюванням АТ та аускультації магістральних судин голови та шиї);

2. Психодіагностичне обстеження;

3. КТ, МРТ головного мозку;

4. Лабораторне обстеження (загальні аналізи крові та сечі, креатинін, холестерин, тригліцеріди, глюкоза, коагулограма, калій, натрій крові);

5. Електрокардіографія;

6. Огляд очного дна;

7. Ультразвукова допплерографія екстра та інтракраніальних судин головного мозку.

Додаткові дослідження при необхідності:

1. ЕхоКГ;

2. Добовий моніторинг АТ;

3. Електроенцефалографія (хворим з епі-нападами, пароксизмальними станами).

1. Лікування серцево-судинного захворювання, що стало причиною розвитку ДЕ (гіпотензивна, гіполіпідемічна терапія та ін.).

2. Поліпшення кровопостачання мозку (вазоактивні препарати).

3. Поліпшення метаболізму головного мозку (нейропротектори та ін.).

4. Лікування неврологічних симптомів та синдромів.

5. Корекція когнітивних та емоційно-афективних порушень.

6. Хворим високого ризику розвитку мозкового інсульту та хворим з перенесеними ТІА або інсультами показано довготривалий прийом дезагрегантів або антикоагулянтів непрямої дії.

7. Каротидна ендартеректомія (за показаннями).

Попередження розвитку мозкового інсульту, деменції та зменшення темпів прогресування захворювання.

Амбулаторне лікування проводиться 1-2 рази на рік протягом 30-60 діб. Стаціонарне лікування потрібне при недостатній ефективності амбулаторного лікування, наявності ускладнень (декомпенсації та ознаках транзиторних ішемічних атак, судинної деменції, швидких темпах прогресування захворювання). Тривалість стаціонарного лікування - від 10 до 15 діб.

Відсутність подальшого прогресування порушень функції ЦНС, відсутність гострих порушень мозкового кровообігу та судинної деменції.

Можливі побічні дії препаратів згідно їх фармакологічних властивостей.

Хворі повинні знаходитись на диспансерному спостереженні за місцем проживання або роботи. Щорічно обов'язкове обстеження в рамках діагностичної програми, при необхідності обстеження та лікування - 1-2 рази на рік. Хворим з ознаками стенозу внутрішньої сонної артерії більш 50% показано дуплексне обстеження 2 рази на рік та консультація ангіохірурга.

Хворі на артеріальну гіпертензію повинні отримувати дієту із обмеженням солі до 5 г на добу. Хворим з гіперхолістеренемією обмежується вживання тваринних жирів та інших продуктів, які містять холестерин. Рекомендується дієта збагачена W-3 поліненасиченими жирними кислотами (морська риба). При зайвій вазі обмежується енергетична цінність їжі. При наявності шкідливих звичок - відмова від тютюнопаління, обмеження вживання алкоголю.

У випадку втрати працездатності хворі направляються на МСЕК. Відмова від роботи в нічний час, нормалізація режиму сну та відпочинку. Оптимізація фізичної активності. Не рекомендується перебування під прямими сонячними променями, переохолодження та перегрівання.

Код МКХ-10: G45

Епілепсія - хронічне прогредієнтне захворювання головного мозку, яке виявляється повторними пароксизмами внаслідок надмірних нейронних розрядів, і нерідко змінами особистості. Епілепсія є поліетіологічне захворювання, тому визначення окремих етіологічних факторів визначається лише як передумова для розвитку епілепсії і підвищує ризик її появи. Прийнято виділяти три види епілепсії: набута, вроджена та спадкова.

Епілептичні напади класифікуються таким чином:

1. Парціальні напади:

- прості парціальні напади;

- комплексні парціальні напади;

- парціальні напади з вторинною генералізацією.

2. Генералізовані напади:

- абсанси;

- міоклонічні напади;

- клонічні напади;

- тонічні напади;

- тоніко-клонічні;

- атонічні напади.

3. Некласифіковані напади: ідиопатична та симптоматична та криптогенна епілепсія.

Клінічний перебіг епілепсії та її лікування обумовлені типом нападів, їхньою частотою, тривалістю, етіологічними факторами, а також наявністю чи відсутністю психічних розладів.

Хворі з дебютом епілепсії повинні бути обстежені у неврологічному стаціонарі або в епілептологічному центрі з подальшим наглядом невролога в поліклініці. Середня тривалість лікування захворювання у неврологічному стаціонарі залежить від стану хворого, частоти нападів та етіології епілепсії - від 10 до 14 діб. Диспансерний нагляд невролога поліклініки здійснюється 1 раз в три місяці.

У хворих, які потребують додаткового лікування (крім прийому антиконвульсантів) тривалість лікування в умовах поліклініки складає 5-10 діб.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2++ рівень C.

1. Клініко-неврологічне обстеження хворого;

2. Електроенцефалографія з функціональними навантаженнями протягом не менше 20 хвилин за міжнародною схемою "10-20";

3. Електроенцефалографічне моніторування, при необхідності;

4. Ультразвукова допплерографія судин головного мозку та шиї;

5. КТ або МРТ головного мозку;

6. Електрокардіографічне обстеження, при необхідності електрокардіографічне моніторування;

7. Генетичне дослідження;

8. Аналіз крові клінічний (гемоглобін, гематокріт, лейкоцитарна формула, кількість тромбоцитів, показники згортання крові);

9. Аналіз сечі клінічний (білок, цукор, мікроскопія, кетони, наявність крові);

10. Біохімічне дослідження крові (електроліти, білок, мочевина, імуноглобуліни, кальцій, трансамінази, лужна фосфатаза, фосфат, магній, білірубін, креатинін, амілаза);

11. Огляд терапевта;

12. Консультація психіатра.

1. Лікування захворювання, яке є етіологічним чинником епілепсії (в т.ч. хірургічне), якщо можливо.

2. Терапія антиконвульсантами.

3. Симптоматична терапія (вітамінотерапія, метаболічна терапія, загальноміцніюча терапія).

4. Хірургічне лікування рефракторної епілепсії.

Припинення епілептичних нападів або зменшення їх частоти без розвитку побічної дії антиконвульсантів. Нормалізація психічного стану.

1. Клінічний - ступінь зменшення кількості епілептичних нападів протягом не менше 6 місяців. Стабільність ефективності антиконвульсантів протягом 6 місяців без розвитку побічний дій антиепілептичних препаратів.

2. Соціально-психологічний - відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.

Надмірна седація та когнитивні порушення (при застосуванні аналогів фенобарбіталу, фенітоїну, карбамазепіну) - при клінічно значимому рівню виразливості - заміна антиконвульсанту на такий, що є ефективним при наявному типу нападів, але не викликає седацію та когнетивні порушення.

Серцево-судинні розлади (порушення серцевого ритму) - виникає при застосуванні фенітоіну та карбамазепіну - контроль ЕКГ при наявності порушень ритму, заміна на антиепілептичний препарат іншої групи.

Шкіряні висипи - найбільш часто виникають при застосуванні карбамазепіну та ламотріджину (може виникати при застосуванні інших антиепілептичних препаратів) при тривалості та клінічній виразливості - заміна антиепілептичного препарату.

Запаморочення (головокружляння) - може виникати при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів. Може припинятися самостійно. При тривалості та клінічній виразливості заміна протиепілептичного препарату.

Можуть спостерігатися ті чи інші побічні дії, що специфічні для різних антиепілептичних препаратів.

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітньої роботи з пацієнтом та його родиною, спрямовану на прийняття хвороби, позитивне сприйняття терапії.

Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

Без специфічних дієтичних рекомендацій.

Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня соціального функціонування згідно із чинним законодавством.

Код МКХ-10: G20-21

Хвороба Паркінсона - це хронічне повільно прогресуюче захворювання екстрапірамідної системи, що характеризується наявністю не менше двох із трьох синдромів: акінезії, ригідності, тремору, до яких можуть приєднуватися вегетативні порушення (гіпергідроз, гіперсалівація) та порушення психіки.

Етіологія, патогенез - дегенерація нігральних нейронів та їхніх аксонів, що іннервують стріатум. Класифікація: в сучасній нозології виділяють паркінсонізм первинний (ідіопатичний паркінсонізм чи хвороба Паркінсона і ювенільний паркінсонізм), симптоматичний паркінсонізм і паркінсоноподібний синдром.

Клінічними ознаками хвороби Паркінсона є:

гіпокінезія, ригідність, тремор покою; постуральні порушення; порушення психіки (брадіфренія, депресія, деменція), вегетативні порушення.

Усі хворі з хворобою Паркінсона підлягають лікуванню та обстеженню у неврологічних відділеннях з подальшим постійним наглядом невролога поліклініки. Середня тривалість лікування захворювання у стаціонарі залежить від стану хворого - від 10 до 18 днів. Тривалість лікування захворювання у поліклініці складає від 4 до 20 днів.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2+ рівень (C).

1. Клініко-неврологічний огляд;

2. Дофаміновий тест;

3. КТ або МРТ головного мозку;

4. Аналіз крові клінічний;

5. Аналіз сечі клінічний;

6. Біохімічне дослідження крові (цукор крові, печінкові проби);

7. Електроенцефалографія;

8. Електроміографія;

9. Консультація окуліста;

10. Консультація терапевта.

Базисна терапія: Агоністи дофамінових рецепторів, центральні холінолітики, інгібітори моноамінооксидази типу В, ліки, що містять L-ДОФА.

Симптоматична терапія: нейропротектори, вазоактивні препарати, антиоксиданти, вітамінотерапія.

Хірургічне лікування: стереотактичне руйнування вентролатерального ядра таламуса.

В стаціонарі - зменшення виразності тремора, ригідності, гіпокінезії, поліпшення можливостей самообслуговування, функції ходи, рухового стереотипу. Корекція депресивної симптоматики, вегетативних порушень.

На амбулаторному рівні - соціально-побутова адаптація хворого, поліпшення якості життя, зменшення впливу провокуючих екзогенних чинників (психогенних, коморбідних і т.п.), підтримка прихильності хворого (комплайенсу) схемі терапевтичних заходів.

Тривалість лікування - від 3 тижнів до 6 і більше місяців.

Поліпшення самопочуття, уповільнення прогресування захворювання, стабілізація об'єктивного і суб'єктивного станів, зменшення ступеню інвалідизації, попередження віддалених ускладнень терапії.

Моторні флюктуації (виникають при тривалому лікуванні препаратами леводопи): феномен виснаження разової дози (для корекції рекомендується збільшення кратності прийомів леводопи; застосування пролонгованих форм леводопи; введення у схему лікування агоністів дофамінових рецепторів; оптимізація всмоктування леводопи, тобто режиму та дієти); феномен віддаленого ефекту прийнятої дози (для корекції рекомендується застосування препаратів леводопи швидкої дії; регуляція функції шлунково-кишкового тракту, корекція режиму прийняття їжі та дієти); феномен нерівномірної дії однакових доз леводопи протягом доби (для корекції - пролонговані форми леводопи, зменшення у денному раціоні кількості білкової їжі, натще призначення вечірніх доз препаратів, додання до лікування агоністів дофамінових рецепторів); феномен "застигання" (для корекції - лікувальна гімнастика).

Дискінезії - для корекції рекомендується корекція схеми левадопатерапії; призначення або збільшення дози агоністів дофамінових рецепторів, амантадину;

Акінетичний криз (невідкладний стан) - терміново призначити леводопу, якщо хворий не ковтає - через зонд, на початку в нижчій дозі від тої, яку хворий приймав раніше, поступово підвищити її протягом 1-2 діб; внутрішньовенне крапельне введення амантадину сульфату (200 мг 1-3 рази на добу) протягом 10 днів; підтримування життєво важливих функцій (ШВЛ, шлунковий зонд), корекція водно-електролітного балансу, температури тіла.

Ортостатична гіпотензія - для корекції - дієта з підвищеним вмістом солі, вживання більшої кількості рідини, флудрикортизон.

Порушення сечовиділення - для корекції - антихолінергічні препарати; детрузитол; баклофен.

Закрепи - для корекції - дієта, випивати 1-1,5 л води; фізичні вправи; відміна холінолітичних препаратів; призначення послаблюючих.

Дисфагія - для корекції - дієта, проводити харчування хворого в періоди включення, у важких випадках проводити харчування через гастростому.

Когнітивні порушення - для корекції - відміна холінолітичних препаратів, призначення церебролізину та інших ноотропів.

Порушення сну - для корекції - стимуляція денної активності, малі дози бензодіазепінів.

Реабілітаційні заходи в амбулаторних умовах: прийом рекомендованих схем протипаркінсонічних препаратів; чітке дотримання терапевтичного режиму, обов'язкове використання умовно-рефлекторного тренінгу та лікувальної фізкультури упродовж тривалого часу, тренінг навичок самообслуговання, заходи соціальної реабілітації з хворим та його родиною; динамічне спостереження лікарем, своєчасна корекція терапевтичних схем.

Загальний стіл, особливих дієтичних призначень та обмежень не має, але режим прийому їжі повинен ураховувати особливості фармакокінетики препаратів леводопи.

Визначаються індивідуально з урахуванням ступеню інвалідізації, можливостей соціально-побутової та професійної адаптації згідно із чинним законодавством.

Код МКХ-10: G35

Усі хворі на розсіяний склероз підлягають обстеженню та лікуванню у спеціалізованих відділеннях або центрах розсіяного склерозу з подальшим наглядом спеціалістів цього медичного закладу та невролога поліклініки. Середня тривалість лікування захворювання у стаціонарі залежить від стану хворого та ступеню інвалідізації - від 7 до 21 днів.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 1++ (A) рівень.

1. Огляд невролога.

2. МРТ головного та спинного (при необхідності) мозку з контрастом для визначення вогнищ деміелінізації.

3. Консультація окуліста.

4. Викликані потенціали - зорові, слухові, сомато-сенсорні.

5. Лабораторні дослідження крові та сечі.

6. Імунологічні дослідження.

7. Дослідження спинно-мозкової рідини на наявність ДНК вірусів, тропних до нервової тканини та, по можливості, визначення олігоклонального імуноглобуліну G.

8. Функціональна діагностика (ЕЕГ, РЕГ, Ехо-ЕГ, електроміографія).

Загострення лікуються за допомогою: глюкокортикостероїди; плазмаферез з пульс-терапією метилпреднізолоном.

Стабільно-хвилеподібні та початкові етапи прогредієнтних типів перебігу: глатирамера ацетат; бета-інтерферони; альфа-інтерферони; аміксин; імуноглобулін людський донорський.

При прогредієнтних формах - цитостатики: азатіоприн, метотрексат, мітоксантрон.

Інгібітори протеаз: трасісол або контрікал.

Противірусна терапія при необхідності.

Препарати, які стимулюють процеси ремієлінізації: вітамін Є, кокарбоксилаза; віт. B12; вітамін C, альфа-ліпоєва кислота; ретаболіл.

Препарати, які покращують нервово-м'язову провідність.

Десенсибілізуюча терапія.

Метаболічна терапія.

Судинна терапія.

Симптоматична терапія.

Препарати, які знижують спастичний гіпертонус.

Відсутність загострень, зменшення їх кількості та зниження їх тяжкості. Припинення прогредієнтності перебігу. Покращення якості життя. Стабілізація стану хворого, зменшення неврологічного дефіциту, ступеню інвалідізації.

Лікування загострень у спеціалізованному стаціонарі 14 днів. Симптоматичну терапію можливо проводити за місцем проживання.

Клінічний - зменшення неврологічного дефіциту та виразності ступеню інвалідізації за шкалою EDSS.

Соціально-психологічний - адаптація хворого і родичів.

Бетаферон: грипоподібний синдром (лихоманка, головний біль, міалгії, поліартралгії); місцеві реакції (гіперемія, болючість); серцево-судинні реакції (артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія); гематологічні реакції (лейкопенія, тромбоцитопенія); неврологічні синдроми (зростання спастичності, рідше - посилення інших неврологічних проявів на тлі грипоподібного синдрому);

поява депресивного синдрому з суіцидальними думками;

Копаксон: почервоніння та затвердіння у місці ін'єкції; почуття стягування в грудній клітині; задишка, серцебиття; почуття тривоги, занепокоєння.

Глюкокортикоїди: інсомнія; легка ейфорія; тривога; металевий присмак в роті; підвищений апетит; нудота; шлунково-кишкові розлади (гострі виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі); головний біль; міалгії; підвищення цукру в крові; підвищення артеріального тиску.

Імуноглобулін: головний біль; міалгії; артралгії; лихоманка; шкірні висипки.

Плазмаферез: стійка артеріальна гіпотонія; виразкова хвороба шлунку і 12-ти палої кишки у стадії загострення; геморой в стадії загострення.

Метаболічна терапія: рідкі алергічні реакції; гостра ниркова недостатність; епілептичні напади; диспептичні явища.

Противірусна терапія: диспептичі явища; підвищення активності ферментів печінки; підвищення вмісту білірубіну в плазмі крові; головний біль; підвищена стомлюваність; шкірні алергічні реакції.

Мітоксантрон: головний біль, нудота, блювання; інфекції верхніх дихальних та сечостатевих шляхів; кардіотоксичний ефект; аменорея.

Основною умовою медичної допомоги є своєчасне лікування загострень, призначення адекватної превентивної терапії з урахуванням типу перебігу захворювання.

Дієта, збагачена вітамінами та мікроелементами. Обмеження копчених продуктів.

Особливі вимоги не передбачені.

Код МКХ-10: G12.2

Усі хворі на БАС підлягають обстеженню та лікуванню у неврологічному стаціонарі і у термінальній стадії - у реабілітаційному відділенні або з подальшим переведенням у хоспіс.

Хворі з вираженними бульбарними порушеннями та дихальною недостатністю підлягають лікуванню у реанімаційному відділенні для проведення штучної вентиляції легенів (ШВЛ), трахеостомії, гастростомії. Оскільки це захворювання має хронічний та прогредієнтний перебіг, то нагляд та лікування невролога є постійним (нагляд невролога поліклініки для своєчасного переведення у спеціалізованний стаціонар). Середня тривалість лікування захворювання залежить від стану хвороби, тобто у початковій стадії відповідає нормам перебування у стаціонарі при інших нейродегенеративних захворюваннях, а у термінальній стадії строк вказати неможливо.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2+ рівень (C).

1. Огляд невролога.

2. Комплексна електроміографія (голкова та стимуляційна).

3. Викликані потенціали мозку (ССВП, ЗВП, РЗОО, АСВП).

4. Транскраніальна магнітна стимуляція (кортіко-цервікальний шлях та кортіко-люмбальний шлях).

5. МРТ головного та спинного мозку.

6. Рентгенографія краніо-вертебрального переходу та хребта.

7. Лабораторні дослідження крові та сечі.

8. Імунологічні дослідження (розгорнута імунограма з урахуванням цитокінів).

9. Дослідження спинно-мозкової рідини.

Ефективних методів лікування немає. Останнім часом одержані дані щодо ефективності препаратів, які мають вплив на глутаматну нейротрансмісію, а також введення нейротрофічних росткових факторів: фактори росту нервів (NGF), нейротрофічний фактор мозкового походження (BDNF), циліарний нейротрофічний фактор (CNTF), антиоксидантна терапія, стволові клітини.

Симптоматична терапія не втратила своєї значимості і також використовується при лікуванні хворих на БАС. Вітамінотерапія, біогенні стимулятори рослинного та тваринного походження, анаболітичні гормони. При периферичному паралічі, при виразному бульбарному синдромі рекомендовано перевести на ШВЛ.

Зупинення швидко прогресуючих типів БАС, покращення самопочуття, зменшення неврологічного дефіциту, подовження терміну життя.

При підозрі на хворобу мотонейрону (БАС) діагностика та лікування проводяться одночасно і для чіткого встановлення цього діагнозу потрібно спостереження за хворими 2 тижні у стаціонарі, 2 тижні вдома на протязі 6 місяців.

Клінічний - поліпшення дихальної функції, зменшення бульбарних порушень, зменшення дефіциту маси тіла за допомогою інтерального харчування.

Соціально-психологічний - адаптація хворого і родичів.

Немає.

Основною умовою медичної допомоги є своєчасне призначення хворому ШВЛ в умовах реанімаційного відділення та організація інтерального харчування. При неможливості догляду родичами - подальше оформлення у хоспіс.

Своєчасне інтеральне харчування, продукти, збагачені білками та мікроелементами.

Немає.

Код МКХ-10: G43

Мігрень проявляється рецидивуючими приступами головного болю, який починається з лобно-скронево-очної області та розповсюджується на половину голови (гемікранія).

Етіологія: в основі захворювання - спадкова неповноцінність нейрогуморальної регуляції. Патогенез: судинні порушення, біохімічні зміни, пароксизмальний зрив центрального контролю болю та центральної нейроваскулярної регуляції, яка викликана різноманітними ендогенними та екзогенними впливами.

Варіанти клінічного перебігу мігрені: I. Мігрень без аури (проста форма) та II. Мігрень з аурою.

Діагностика та лікування у поліклініці надається лікарем-неврологом. Тривалість лікування в поліклініці складає від 1 до 7 днів. Лікування мігренозного статусу необхідно проводити у неврологічному стаціонарі. Тривалість лікування від 1 до 7 діб.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 1+ рівень (B).

1. Клінічний огляд;

2. Пульс;

3. Артеріальний тиск;

4. Температура тіла;

5. Аналіз крові клінічний;

6. Аналіз сечі клінічний;

7. Електроенцефалографія, реоенцефалографія;

8. Ультразвукова допплерографія магістральних судин голови та шиї;

9. КТ або МРТ головного мозку;

10. Консультація окуліста;

11. Консультація терапевта.

Профілактичне лікування мігрені проводиться за допомогою бета-адреноблокаторів, трициклічних антидепресантів, нестероїдних протизапальних препаратів, препаратів серотонінового ряду, антиепілептичних засобів.

Немедикаментозні методи лікування - фізіотерапевтичні процедури, гірудотерапія, рефлексотерапія, біологічний зворотний зв'язок, психотерапевтичні засоби.

Зменшення частоти, або припинення приступів, поліпшення загального стану.

Стаціонарне лікування при частих приступах та ускладненнях, тривалість амбулаторного спостереження і лікування визначається індивідуально.

Відсутність приступів.

Можливі побічні дії препаратів згідно їх фармакологічних властивостей.

Хворі не потребують диспансерного нагляду.

Обмеження споживання шоколаду, цитрусових, твердих сирів. Відмова від тютюнопаління, обмеження вживання алкоголю, газованих напитків.

Дозовані фізичні навантаження, режим сну та обмеження роботи за комп'ютером.

Код МКХ-10 - вегето-судинна дистонія - G90

Ознаки та критерії діагностики: поліетіологічне захворювання. Клінічні прояви обумовлені незбалансованістю функцій симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, які проявляються різноманітною перманентною та пароксизмальною симптоматикою особливо при фізичному та емоційному навантаженні, нестійкість пульсу, артеріального тиску, підвищення температури тіла, цефалгії, кардіалгії, емоційна лабільність, ортостатичні реакції, панічні розлади.

Хворі на вазомоторну дистонію підлягають обстеженню та лікуванню у амбулаторно-поліклінічних установах. У поліклініці хворому надає медичну допомогу невролог, сімейний лікар, терапевт. Середня тривалість лікування захворювання у поліклініці складає від 3 до 12 днів. Хворі з частими пароксизмальними станами підлягають обстеженню та лікуванню в умовах неврологічного стаціонару. Середня тривалість лікування хворого у стаціонарі складає 3-5 днів.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2+ рівень (C).

1. Огляд невролога (збір скарг, анамнезу).

2. Огляд суміжних спеціалістів (терапевта, кардіолога, ендокринолога, отоларинголога, окуліста).

3. Вимірювання АТ.

4. Лабораторні дослідження.

5. Електрокардіографія.

6. Електроенцефалографія.

7. Ехоенцефалографія.

8. Ехокардіографія (за показаннями).

Седативні, вегетотропні тонізуючі (адаптогени), альфа та бета-адреноблокатори, гіпотензивні препарати, салуретики, антидепресанти, ноотропи, венотоніки, вітамінотерапія, антипароксизмальні препарати.

Немедикаментозні методи лікування (фізіотерапевтичне лікування, рефлексотерапія, масах, психотерапія, лікувальна фізкультура, дозовані фізичні навантаження).

Зменшення вираженості скарг хворого, поліпшення стану, одужання.

Госпіталізація потребується лише в окремих випадках. Перебування в спеціалізованому стаціонарі обмежується терміном, необхідним для досягнення мети етапу активної терапії.

Нормалізація стану, АТ та ЧСС, підвищення толерантності до фізичних та емоційних навантажень.

Можливі побічні дії препаратів, згідно їх фармакологічних властивостей.

Хворі не потребують диспансерного нагляду. Можливе санаторно-курортне лікування.

Дієтичні обмеження енергетичної цінності їжі при зайвій вазі, обмеження споживання солі при підйомах АТ.

Не рекомендується перебування під прямими сонячними променями, переохолодження та перегрівання. Показана нормалізація режиму праці та відпочинку, сну (відмовитись від роботи у нічні години), доцільно виключення стресових ситуацій, відмова від тютюнопаління, обмежене вживання алкоголю.

Код МКХ-10: віддалені наслідки черепно-мозкової травми - T90

Черепно-мозкова травм (ЧМТ) - це важлива медико-соціальна проблема. Останні роки в Україні частота поширеності хворих з ЧМТ зростає і на сьогодні стає 4-4,2 на 100 тис. населення. У 50-80% або у 2-х з 3-х постраждалих формуються віддалені наслідки закритих черепно-мозкових травм (ВНЗЧМТ), що протікають з частими станами декомпенсації з тимчасовою непрацездатністю, нерідко (11-12% постраждалих) мають стійку інвалідізацію.

Варіанти ВНЗЧМТ можна розподілити на 2 категорії: а) порушення, що мають чітко окреслену нейроморфологічну основу - це церебральні лептоменінгіти, атрофії, кісти, гематоми. Дана категорія хворих знаходиться під наглядом нейрохірургів та неврологів;

б) порушення, нейроморфологічна основа яких не має локально осередкового характеру - у цієї категорії хворих визначаються різного ступеня вираженості клінічні синдроми у сполученні з різними неврологічними, неврозоподібними, психопатологічними та соматичними порушеннями.

Серед клінічних проявів захворювання вирізняються домінуючі клінічні синдроми: лікворно-гіпертензійний, лікворно-гіпотензіонний, вестибулярний, астенічний, епілептичний, гіпоталамічний, підкорковий синдроми, цереброваскулярні порушення.

Усі хворі з віддаленими наслідками ЧМТ підлягають лікуванню та обстеженню у неврологічних кабінетах поліклінік або неврологічних відділеннях обласних, міських та центральних районних лікарень залежно від тяжкості стану. Середня тривалість лікування захворювання у поліклініці складає від 3 до 12 днів. У поліклініці та у стаціонарі хворому надає медичну допомогу невролог, а лікування проводиться у стаціонарі неврологічного або нейрохірургічного профілю. Середня тривалість лікування захворювання у стаціонарі залежить від стану хворого - від 7 до 12 днів.

Ступінь - наукової доказовості запропонованих медичних заходів - 2++ (B) рівень.

1. Огляд невролога;

2. Огляд нейрохірурга;

3. Консультація окуліста;

4. Огляд терапевта;

5. Рентгенографія черепа;

6. КТ або МРТ головного мозку;

7. Електроенцефалографія;

8. Ехоенцефалографія;

9. Лабораторні дослідження;

10. Ультразвукова допплерографія судин головного мозку (за показаннями);

11. Електрокардіографія;

12. Ангіографія судин головного мозку (за показанням).

В залежності від клінічних проявів захворювання, призначають лікарські засоби, які спрямовані на зменшення вираженості неврологічних синдромів:

1. препарати для лікування лікворно-гіпертензійного синдрому - манніт, діуретики, венотоніки;

2. препарати для лікування головного болю - анальгетики, спазмолітики;

3. препарати для лікування вегето-судинних дисфункцій - вегетотропні препарати, альфа- та бета-адреноблокатори;

4. препарати для лікування астенічного та депресивного синдромів - транквілізатори, ноотропи, препарати фосфору, антидепресанти;

5. препарати для лікування церебросудинних порушень - венотоніки; вазоактивні препарати;

6. препарати для покращення вестибулярної функції;

7. препарати для лікування пароксизмальних станів та судом - протиепілептичні засоби;

8. препарати для лікування підкоркового синдрому - холінолітики, агоністи дофаміна;

9. симптоматична терапія.

Немедикаментозні методи (фізіотерапевтичне лікування, голкорефлексотерапія, лазеротерапія, масаж).

Покращення самопочуття. Стабілізування об'єктивного та суб'єктивного станів, зменшення проявів неврологічного дефіциту, зменшення інвалідизації. Відсутність хронізації процесу, зменшення проявів або зникнення ознак лікворної гіпертензії, церебрального арахноїдиту та пароксизмальних станів, астенічного, вестибуло-атактичного синдромів.

У спеціалізованому стаціонарі термін перебування повинен бути максимально коротким до досягнення мети етапу активної терапії.

1. Клінічний:

а) зменшення або зникнення клініко-неврологічної симптоматики та покращення самопочуття протягом 1-2 тижнів.

б) Відсутність ускладнень у вигляді формування стійкої лікворно-гіпертензійної, підкоркової симптоматики та пароксизмальних станів протягом 6 місяців.

в) Стійка редукція лікворно-гіпотензіонного, вестибулярного, астенічного, гіпоталамічного синдромів; цереброваскулярних порушень.

2. Соціальний - повне відновлення працездатності протягом від 2 тижнів до 3 місяців.

Можливі побічні дії препаратів згідно їх фармакологічних властивостей.

Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму.

Дотримування режиму сну, відпочинку. При епілептичному синдромі - заборонена робота на висоті, біля рухомих механізмів, на транспорті.

Санаторно-курортне лікування.

Не зловживати алкоголем, тютюнопалінням. Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Код МКХ-10: М54

М54.0 Панікуліт, що уражає ділянку шиї та спини

М54.1 Радикулопатія

М54.2 Цервікалгія

М54.3 Ішіалгія

М54.4 Люмбаго з ішіалгією

М54.5 Біль у нижній ділянці спини

М54.6 Біль у грудному відділі хребта

М54.8 Інші дорсалгії

М54.9 Дорсалгія, неуточнена

Амбулаторно; при наявності надмірного, тривалого стійкого больового синдрому медична допомога повинна надаватися у неврологічних або спеціалізованих вертеброневрологічних відділеннях стаціонарів; з урахуванням того, що дорсалгія має поліфакторну етіологію, може бути проявом соматичного, ортопедичного, ревматологічного захворювання, у випадках виявлення такої патології при проведенні диференційно-діагностичних заходів, подальше надання медичної допомоги доцільно проводити у спеціалізованих закладах (ревматологічних, ортопедичних та інших).