Про відмову у задоволенні клопотання народного депутата України Семенюк Валентини Петрівни про розяснення Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий, суддя-доповідач,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Станік Сюзанни Романівни, '

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання про роз'яснення Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) за клопотанням народного депутата України Семенюк Валентини Петрівни.

Заслухавши суддю-доповідача Селівона М.Ф. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

I. Представник суб'єкта права на конституційне подання - народний депутат України Семенюк В.П. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про роз'яснення Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Ярового Сергія Івановича та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини згаданого Рішення "в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так:

1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності".

Автор звернення, зокрема, просить дати відповіді на такі запитання:

1. Чи розуміти визначення у підпункті 1.1 резолютивної частини Рішення "допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.)" як тлумачення терміна "допоміжні приміщення", чи тлумачення цього терміна в Рішенні не давалося, а перелічені в дужках приміщення взято вибірково зі статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"?

2. Чи віднесені Рішенням до допоміжних приміщень усі, без винятку, підвали чи, як випливає зі статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", лише їх частина, яка функціонально призначена для забезпечення експлуатації будинку (технічні приміщення, бойлерні, котельні, сміттєзбірники та інші підвальні приміщення технічного призначення), а також для побутового обслуговування мешканців будинку? Що при цьому конкретно треба розуміти під терміном "побутове обслуговування мешканців будинку", оскільки побутове обслуговування в цілому є галуззю народного господарства?

3. Чи поширюється визначення терміна "нежилі приміщення", викладене у статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", на частину підвальних приміщень, які є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин?

4. Чи поширюється визначення нежилих приміщень у статті 4 Житлового кодексу Української РСР на частину підвальних приміщень, які призначені і використовуються для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру?

5. Якими статтями Цивільного кодексу України, окрім статті 382, слід керуватись при визначенні спільного майна, зокрема майна права спільної часткової власності, яка для власників квартир у главі 28 "Право власності на житло" цього Кодексу взагалі не передбачена?

II. Розглядаючи зазначене звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що за змістом параграфа 57 Регламенту Конституційного Суду України рішення Конституційного Суду України може бути роз'яснене лише в межах його змісту і з тих питань, які остаточно вирішені на пленарному засіданні Конституційного Суду України.

У Рішенні від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004, відповідно до заявлених у конституційному зверненні і конституційному поданні клопотань, дано офіційне тлумачення положень частини першої статті 1 та пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" щодо права власників приватизованих квартир (кімнат у квартирах) на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.). Зокрема, вирішено питання, коли і на яких підставах виникає право спільної власності на допоміжні приміщення, чим таке право підтверджується та чи потрібно для набуття права спільної власності на допоміжні приміщення здійснити, як це практикувалося, додаткові дії - створити товариство чи об'єднання співвласників багатоквартирного будинку і обов'язково вступити до нього, прийняти будинок на свій баланс, укласти договір з постачальниками комунальних послуг, сплатити збір за користування цими послугами, зареєструвати допоміжні приміщення в бюро технічної інвентаризації тощо.

Таким чином, предметом розгляду Конституційного Суду України були питання, що стосуються набуття громадянами права спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків при приватизації квартир (кімнат у квартирах).

Саме в цьому аспекті Конституційним Судом України дано офіційне тлумачення відповідних положень Закону. Питання про тлумачення терміна "допоміжні приміщення" Конституційний Суд України не вирішував, оскільки в конституційних поданні і зверненні воно не порушувалося.

Тому наведений у підпункті 1.1 резолютивної частини Рішення перелік допоміжних приміщень "(підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.)" не є офіційним тлумаченням терміна "допоміжні приміщення" та інших термінів, що вживаються у законах, які згадані у клопотанні народного депутата України Семенюк В.П.

Пункт 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", офіційне тлумачення положень якого було дано Конституційним Судом України, не містить термінів "побутове обслуговування мешканців будинку", "нежилі приміщення". Вони вживаються у статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та у статті 4 Житлового кодексу Української РСР, які не були предметом розгляду Конституційного Суду України у згаданому провадженні.

Клопотання щодо роз'яснення, якими статтями Цивільного кодексу України "слід керуватися при визначенні спільного майна, зокрема майна права спільної часткової власності", про необхідність надання якого також наголошується у клопотанні, не охоплюється змістом питань, які вирішувалися Конституційним Судом України.

Отже, питання, за роз'ясненням яких звернулася народний депутат України Семенюк В.П., не були предметом розгляду Конституційного Суду України при прийнятті Рішення, а тому підстав для їх роз'яснення немає.

III. Відмовляючи у наданні роз'яснення Рішення від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 слід мати на увазі, що згідно з положенням пункту 3 параграфа 57 Регламенту Конституційного Суду України рішення, висновок Конституційного Суду України можуть бути роз'яснені лише за клопотанням однієї із сторін конституційного провадження. Тобто сторона конституційного провадження самостійно звертається до Конституційного Суду України з відповідним клопотанням.

Стороною конституційного провадження відповідно до положень параграфа 32 Регламенту Конституційного Суду України, зокрема, є суб'єкти права на конституційне подання, конституційне звернення, які звернулися до Конституційного Суду України.

З конституційним поданням про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до Конституційного Суду України зверталися 60 народних депутатів України, які, як і автор конституційного звернення Яровий С.І. та інші громадяни, є стороною у цій справі.

Представник сторони конституційного провадження відповідно до статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України" має правовий статус учасника конституційного провадження і діє лише в межах положень, визначених параграфом 34 Регламенту Конституційного Суду України, які не передбачають його права самостійно заявляти клопотання про роз'яснення рішення Конституційного Суду України.

З огляду на викладене підстав для задоволення клопотання про роз'яснення Рішення від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 немає.

Враховуючи наведене та керуючись параграфом 57 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України

1. Відмовити у задоволенні клопотання народного депутата України Семенюк Валентини Петрівни про роз'яснення Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена.