Про затвердження клінічних Протоколів надання медичної допомоги при невідкладних станах у дітей на шпитальному і до шпитальному етапах

1. В анамнезі: ревмокардит, дифтерійний міокардит, скарлатина, уроджені пороки серця, уроджені аномалії розвитку провідникової системи серця, гіпоксія, розлади метаболізму (гіперкаліємія, гіпокаліємія, гіпотермія, отруєння фосфорорганічними речовинами, бета-блокаторами, опіатами, барбітуратами, антагоністами кальцієвих каналів).

2. Клінічні симптоми: зниження ЧСС менш 65-70% від вікової норми, запаморочення, утрата свідомості, блідість або синюшність шкірних покривів.

3. ЕКГ-дослідження.

Медична допомога:

1. При вираженій задишці і стабільному стані життєво важливих функцій: інгаляція 100% кисню, контроль за подихом і серцевою діяльністю.

2. Госпіталізація в спеціалізоване відділення.

3. При незадовільній перфузії тканин, брадикардії менш 60 у 1 хв, артеріальної гіпотензії, брадіпное або патологічних типах подиху: катетеризація магістральних судин, після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, введення кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно - інтубація трахеї і переведення на ШВЛ 100% киснем.

4. Проведення зовнішнього масажу серця.

5. Внутрівенно адреналін 0,01 мг/кг (1:10000) або ендотрахеально 0,1 мг/кг (1:1000), що дорівнює 0,1 мл/кг; повторне введення кожні 3-5 хв у тій же дозі.

6. Внутрівенно атропін у дозі 0,02 мг/кг, повторне введення в тій же дозі, але не більш 0,5 мг для дітей раннього віку і 1,0 мг для дітей старшого віку.

7. Негайна госпіталізація до ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. По даним ЕКГ-дослідження: фібриляція шлуночків.

Медична допомога:

1. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

2. Після попередньої внутрівенної премедикації 0,1% метаціна 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл), введення кетаміну в дозі 5 мг/кг внутрівенно Ці проведення інтубації трахеї і переведення хворого на ШВЛ 100% киснем.

3.Катетеризація магістральних судин.

4. Послідовна електродефібриляція: 2 Дж/кг, 2-3 Дж/кг і 4 Дж/кг, у проміжках - закритий масаж серця.

5. При відсутності ефекту: внутрівенно адреналін у дозі 0,01 мг/кг (1 : 10000) або ендотрахеально 0,1 мг/кг (1 : 1000).

6. Через 30-60 с - дефібриляція 4 Дж/кг.

7. Внутрівенно лідокаїн 1 мг/кг кожні 5 хв до загальної дози 3 мг/кг.

8. Через 30-60 с - дефібриляція 4 Дж/кг.

9. Внутрівенно або ендотрахеально адреналін у дозі 0,1 мг/кг, повторні введення кожні 3-5 хв.

10. Через 30-60 сек - дефібриляція 4 Дж/кг.

11. Внутрівенно бретіліум у дозі 5 мг/кг, повторна доза - 10 мг/кг.

12. Через 30-60 сек - дефібриляція 4 Дж/кг.

14. Негайна госпіталізація до ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. З'ясувати (по можливості) обставини випадка (скільки часу знаходився у воді, механізм утоплення, властивості води на догоспитальному етапі практичного значення не мають).

2. При справжньому втопленні (аспірація рідини в легені) спостерігається ціаноз шкіри і слизових оболонок, набрякання шийних і великих підшкірних вен, виділення з ротової порожнини пінистої рідини.

3. При сінкопальному виді утоплення (рефлекторна зупинка серцевої діяльності і подиху при швидкому зануренні у воду) - шкіра бліда, виділень з носу і ротоглотки немає.

4. При асфіктичному утопленні (спочатку виникає ларінгоспазм із гіпоксією і гіперкапнією) - клініка подібна до справжнього втоплення; при цьому велика кількість води попадає в шлунок.

5. Термінова оцінка стану подиху і серцевої діяльності.

Медична допомога:

1. Покласти дитину, що потонула, через стегно своєї ноги лицем вниз і видалити воду з ротоглотки, дихальних шляхів і шлунка; очистити ротову порожнину від стороннього вмісту.

2. Провести реанімаційні заходи по загальним принципам (див. прот. - клінічна смерть).

3. При збереженому або відновленому подиху - інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, рання інтубація трахеї, ШВЛ.

4. Додати потерпілому положення Тренделенбурга (з піднятим ножним кінцем), зігріти пацієнта.

5. Дренування шлунка через зонд.

6. Термінова госпіталізація до ВІТ.

7. При підозрі на травму шийного відділу хребта:

7.1. Уникати зсуву голови стосовно корпуса, підтримувати голову і шию потерпілого на одному рівні зі спиною.

7.2. Укласти потерпілого на дошку і зафіксувати до неї (простирадлом, ковдрою, ременями і т.п.).

7.3. Накласти комір Шанца.

7.4. При проведенні реанімації - шию не розгинати.

Діагностичні критерії:

1. В анамнезі уточнити причину, характер і час виникнення опікової травми.

2. Глибина ушкодження тканин визначається таким способом:

- I ступінь - стадія еритеми - неповношаровий опік, ушкоджений епідерміс, спостерігається почервоніння шкіри, набряк і біль;

- II ступінь - стадія міхурів - неповношаровий опік, ушкоджений епідерміс до сосочкового шару шкіри, відзначаються міхури, наповнені серозно-геморагічною рідиною, набряк, сильний біль;

- III ступінь - стадія некрозу - повношаровий опік, ушкоджені всі шари шкіри до підшкірної жирової клітковини, бліда і суха шкіра, може бути обвуглювання, ущільнена поверхня ураженої ділянки, утрата чутливості на обпаленій ділянці; стадія поділяється на IIIА - поразку до паросткового шару шкіри, збережена регенеративна функція, IIIБ - уражений і паростковий шар шкіри;

- IV ступінь - стадія обвуглювання - поразка шкіри і глибоко лежачих тканин аж до кісток.

3. Визначення площі опікової поверхні:

- "правило долоні" - тільки для дітей старшого віку застосовується з метою визначення площі менш великих опіків, площа долонної поверхні дитини складає 1% усієї поверхні його тіла;

- "правило дев'ятки" - тільки для дітей старшого віку застосовується з метою визначення площі великих опіків - площа голови і шиї дорівнює 9% поверхні тіла, верхньої кінцівки - 9%, нижньої кінцівки - 18%, передньої поверхні тулуба - 18%, задньої поверхні тулуба - 18%, промежини - 1%;

для визначення простору опікової поразки в педіатричній практиці застосовується також діаграма Lund і Browder

4. Шокогенною у дітей вважається загальна площа опікової поверхні: у немовлят і дітей до 1 року - 5-7%, у дітей старше 1 року - більш 10%.

Медична допомога:

1. Припинити вплив фактора, що травмує.

2. Охолодження опікової поверхні, асептичні пов'язки (див. прот. - опіковий шок).

3. Раннє адекватне знеболювання і протишокова терапія (див. прот. - опіковий шок).

Діагностичні критерії:

1. Ознаки термічної поразки шкіри голови, лиця та шиї.

2. Стан слизових оболонок ротоглотки, гортані і роговиць.

3. Опалення волосків носових ходів, осиплість голосу, стрідорозний подих, дзвінкий кашель, виражений тахіпное.

4. Ознаки отруєння продуктами горіння (див. - отруєння продуктами горіння).

5. Рівень гемодінаміки, явища опікового шоку.

6. ЕКГ- контроль або моніторинг вітальних функцій.

Медична допомога:

1. Винести з закритого приміщення, автомобіля.

2. Інгаляція 100% кисню через лицьову маску в кількості 10-12 л/хв.

3. При ДН-III ст. або відсутності подиху - після попередньої внутрівенної премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл), внутрівенно ввести кетамін в дозі 5 мг/кг, провести інтубацію трахеї і переведення хворого на ШВЛ із подачею 100% кисню.

4. При ознаках клінічної смерті - СЛЦР за загальною схемою.

5. При термічних поразках важкого ступеня або часу транспортування більш 30 хвилин - інфузія сольових розчинів зі швидкістю 20-30 мл/кг/година або 7,5% розчину натрію хлориду - 2-4 мл/кг/година, або препаратів гидроксіетілкохмалю в дозі 4-8 мл/кг/год.

6. Анальгезія ненаркотичними анальгетиками.

7. Глюкокортикоїди: преднізолон 2-6 мг/кг або дексазон 0,2-0,5 мг/кг внутрівенно.

8. При наявності ознак ОДШ із явищами ларінго-бронхіолоспазма: інгаляція сальбутамола (вентоліна) 2-3 мг через інгалятор протягом 5-10 хв. або беродуалу 1-2 мл (20-40 крапель), або ввести внутрівенно 2,4% розчин еуфіліну в дозі 2-4 мг/кг.

8. Поставити зонд у шлунок.

9. За показниками (набряк гортані, неусунутий ларінгоспазм) - ургентна крикоконікотомія.

10. Госпіталізація до опікового центр або ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. Тяжкі ушкодження органів подиху виникають у всіх осіб, що знаходилися поблизу вогню, особливо при пожежах у закритих приміщеннях.

2. Важка патологія може розвиватися у потерпілих навіть без видимих ознак опіку шкіри, однак можуть бути опіки лиця, грудної клітини, ротоглотки, обпалені волоски носових ходів, сажа в мокротинні.

3. Об'єктивно спостерігаються диспное, захриплість голосу, стрідор і різнокаліберні хрипи на видиху.

4. Синдром нерідко по'єднується з черепно-мозковими травмами та травмами кісток, іншою патологією, що супроводжується порушенням свідомості.

5. Ознаки наростаючої гіпоксемії з метаболічним ацидозом.

6. Причинами важких ускладнень і смерті є глибокі порушення гемодінаміки і перфузії тканин, гіповолемія, карбоксигемоглобінемія, отруєння ціанідами, пригнічення функцій міокарда, аритмії серцевої діяльність, падіння вазомоторного тонусу, обструкція дихальних шляхів в наслідок набряку слизуватої і/або тотального бронхіолоспазму.

Медична допомога:

1. Корекція загрозливих для життя розладів: гіповолемії, обструкції дихальних шляхів, коматозних станів.

2. Інгаляція 100% кисню в кількості 6-10 л/хв.

3. При явищах обструкції дихальних шляхів - інгаляція бета-2-агоністів (сальбутамол, вентолін) 2-3 мг через інгалятор протягом 5-10 хв. або комбінованих бронхолітиків (беродуал 1-2 мл).

4. При необхідності - після попередньої внутрівенної премедікації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл), внутрівенно ввести кетамін в дозі 5 мг/кг - інтубація трахеї і переведення на ШВЛ із подачею 100% кисню.

5. Термінова госпіталізація до ВІТ.

Діагностичні критерії

1. Хімічні опіки викликають корозійні рідини - концентровані кислоти і їдкі луги.

2. Кислоти виконують припікальну та некротичну дію, коагуляцію білків тканин; лугу розчиняють білки і викликають каллікваційні некрози.

3. Ознаками хімічного опіку у разі попадання рідини усередину є: опік шкіри обличчя, слизової оболонки губ, ротоглотки, осиплість голосу, болючий синдром, задишка.

Медична допомога:

1. Видалити одяг з ураженої поверхні, видалити зі шкіри тверді (порошкові) хімічні речовини.

2. Промити опікову поверхню (за винятком опіків вапном) рясною кількістю проточної води.

3. При опіках очей необхідно підтримувати віка під час промивання, нахилити голову набік для вільного витікання рідини.

4. Визначити наявність або відсутність ознак ОДШ.

5. Анальгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із диазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово; при великій поразці або вираженому болючому синдромі - промедол 0,01 мг/кг або 1% розчин 0,1 мл/рік життя, але не більш 1 мл внутрім'язово або внутрівенно.

6. При попаданні рідини всередину і порушенні подиху - після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенне введення кетаміну в дозі 5 мг/кг - інтубація трахеї і переведення хворого на ШВЛ із подачею 100% кисню.

7. При явищах ларінго-бронхіолоспазма - інгаляція сальбутамола (вентоліна) 2-3 мг через інгалятор протягом 5-10 хв. або беродуал 1-2 мл 920-40 краплі), або внутрівенно 2,4% розчин еуфілліна 2-4 мг/кг, потім - 0,75 мл/кг/година.

8. При явищах шоку - інфузія сольових розчинів в обсязі 20-30 мл/кг/година або препаратів гидроксієтилкрохмалю 8 мл/кг/ в годину; преднізолон 2-3 мг/кг або гідрокортизон 5-10 мг/кг внутрівенно або внутрім'язово.

9. Уведення товстого шлункового зонда, змазаного вазеліном, промивання шлунка до чистих промивних вод.

10. Термінова госпіталізація до ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. Поразки електрострумом можливі при безпосередньому контакті з провідником електроструму, через електродугу, від "крокової напруги", що виникає при зіткненні ділянок тіла з землею поблизу лежачого на ґрунті електропроводу.

2. Вражаюча дія електроструму залежить від його фізичних характеристик (сили і напруги, виду і частоти), умов контакту і стану організму.

3. При поразці електрострумом виникають специфічний і неспецифічний його вплив на організм: специфічне виявляється в біологічному, електрохімічному, тепловому і механічному ефектах.

4. Біологічний ефект виявляється порушенням функції зовнішнього подиху, фібриляцієй шлуночків, артеріальною гіпертензією; електрохімічний - виникненням коагуляційного і калікваційного некрозу тканин у місці входу і виходу петель струму; тепловий - электроопіком (аж до обвуглювання тканин); механічний - розшаруванням і розривом тканин.

5. Неспецифічна дія електроструму виявляється впливом світлового випромінювання на органи зору (опіки роговиці, електроофтальмія і т.д.), поразкою органа слуху (розриви барабанної перетинки) при виникненні вибуху від вольтової дуги.

1. Виникають при поразці блискавкою, при яких впливають електрострум надвисокої напруги, ударна хвиля, надсильний світловий і звуковий імпульси.

2. Розрізняють чотири ступені тяжкості поразки блискавкою:

- I ступінь - короткочасні судорожні скорочення м'язів без утрати свідомості;

- II ступінь - судороги з утратою свідомості при збереженому подиху і серцевій діяльності;

- III ступінь - утрата свідомості, порушення подиху і серцевої діяльності;

- IV ступінь - блискавична смерть.

1. Розрізняють контактні ушкодження (справжні електроопіки), опіки спалахом вольтової дуги, вторинні термічні опіки, змішані і комбіновані поразки.

2. Справжні електроопіки розташовуються в місцях входу і виходу петель струму, що позначаються як "знаки струму", в основному вони глибокі.

3. Опіки спалахом вольтової дуги виявляються електроофтальмією.

4. Вторинні термічні опіки виникають при загоранні одягу, оточуючих предметів.

Медична допомога:

1. Звільнити потерпілого від впливу електроструму, дотримуючись правил особистої безпеки.

2. У випадках клінічної смерті - реанімаційні заходи.

3. ЕКГ-контроль для верифікації порушень ритму серцевої діяльності.

4. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном) 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово; при великих опіках - промедол 0,01 мг/кг внутрівенно з діазепамом.

5. При наявності опіків - асептичні пов'язки.

6. Госпіталізація до опікового відділення або ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. Тривалий вплив теплового фактора на організм дитини може викликати загальне перегрівання і/або тепловий удар.

2. При загальному перегріванні скарги на слабість, головний біль; шкірні покриви вологі, підвищення температури тіла, тахікардія, ортостатична гіпертензія. У важких випадках спостерігаються нестабільність АТ, аритмії серцевої діяльності, мігренеподібні і міньероподібні пароксизми, астенія, уповільнення зорово-моторних реакцій.

3. При тепловому ударі розрізняють 4 ступеню тяжкості стану:

* тепловий удар легкого ступеню - слабість, головний біль, запаморочення, спрага, нудота; температура нормальна або субфебрільна, рясне потовідділення; тахікардія;

* тепловий удар середньої тяжкості - пульсуючий головний біль, нудота, блювота; температура тіла підвищена до 38-39 град. С, шкіра гіперемірована, рясне потовідділення; дратівливість, немотивований гнів; гіперрефлексія, порушення координації рухів; виражена тахікардія;

* тепловий удар важкого ступеню - сильний головний біль, запаморочення, порушення зору, багаторазова блювота; психомоторне порушення, дезорієнтація, порушення свідомості; гіперрефлексія, тонічні і клонічні судороги, патологічні рефлекси, парези і паралічі; температура тіла підвищена до 40-41 град. С, виражена тахікардія, аритмія серцевої діяльності; може розвиватися мозкова кома;

* тепловий удар украй важкого ступеня - клінічна смерть.

Медична допомога:

1. Ізолювати потерпілого в прохолодне місце. Холодна вода або лід (у целофанових мішках) на шию, у пахвові западини, на пахові області. Жаропонижуючі ліки недоцільні.

2. Інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв.

3. Бензодіазепіни (седуксен, реланіум, діазепам, сибазон) у дозі 0,2-0,5 мг/кг внутрім'язово.

4. Глюкокортикоїди в дозі 2-3 мг/кг (по преднізолону) внутрім'язово.

5. При судомах - бензодіазепіни 0,5 мг/кг внутрівенно або 1% гексенал 5-7 мг/кг, при відсутності ефекту - інтубація трахеї (без премедикації атропіном) і переведення на ШВЛ.

6. Інфузія 0,9% NaCl з 5% розчином глюкози в співвідношенні 1:1 у дозі 20 мл/кг/година.

7. При необхідності - СЛЦР.

8. Госпіталізація до соматичного стаціонару, у важких випадках - до ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. При впливі низьких температур на організм дитини можуть виникати місцеві (локальні) ушкодження у вигляді відморожень і/або загального переохолодження організму.

2. З'ясувати час перебування на холоді, можливість вживання алкоголю.

3. Враховувати, що в механізмі загального переохолодження ведучу роль має не стільки температура навколишнього середовища, скільки його підвищена вологість.

4. При локальних відмороженнях розрізняють 4 ступеню ушкодження тканин:

I ступінь - шкіра бліда, оніміла, "задубілі" кінцівки,

II ступінь - міхури із серозно-геморрагічним умістом,

III ступінь - повний некроз шкіри,

IV ступінь - некроз сухожиль і м'язів.

5. При загальному переохолодженні розрізняють 4 ступеню важкості стану:

* перший ступінь - температура тіла в межах 36-37 град. С за рахунок збільшеної теплопродукції, біль різної інтенсивності, гіпо- або анестезія шкіри;

* другий ступінь - температура знижується до 35-34 град. С, бліда і холодна шкіра, помірна тахікардія, артеріальна гіпертензія, легке психічне порушення;

* третій ступінь - температура тіла знижується до 34-30 град. С, м'язовий тремор переходить у задубіння, зникнення больового відчуття; свідомість поплутана, тахікардія змінюється брадикардією і аритмією, артеріальна гіпотензія;

* четвертий ступінь - холодовий шок.

Медична допомога:

1. При відмороженнях - зігрівання уражених ділянок грілками, пластиковими мішками з теплою водою; заборонено розтирати снігом або льодом. Помістити потерпілого в тепле приміщення.

2. Накладення на відморожені ділянки сухих асептичних пов'язок.

3. При загальному важкому замерзанні - реанімаційні заходи.

4. При загальному замерзанні - не змінювати різко положення тіла (можливе виникнення фібриляції, а при заледенінні - травми).

5. При виникненні фібриляції - дефібриляція, при відсутності ефекту - продовжити зігрівання і повторна дефібриляція при температурі тіла не менш 35 град. С.

6. При загрозливих порушеннях подиху - після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл), введення внутрівенно, кетаміну в дозі 5 мг/кг і проведення інтубації трахеї і переведення хворого на ШВЛ теплою киснево-повітряною сумішшю, при неможливості інтубації - крікоконікотомія.

7. При явищах холодового шоку - катетеризація магістральних судин, інфузія теплого (38-40 град. С) ізотонічного розчину натрію хлориду в кількості 10-20 мл/кг за годину.

8. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном) 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово або промедол 0,01 мг/кг внутрівенно з діазепамом.

10. Госпіталізація: при легких ступенях відмороження - доставка до травматологічного пункту, при средньоважких і важких - до опікового відділення; при холодовому шоці - до ВІТ.

1. З огляду на вікові анатомо-фізіологічні особливості розвитку дитячого організму, варто розцінювати будь-яку підозру на патологію органів черевної порожнини як показання до госпіталізації дитини.

2. Клінічна картина більшості захворювань і травм органів черевної порожнини має фазний плин і залежить від часу початку захворювання.

3. Недосконалість судинної регуляції в дітей при ургентній патології органів черевної порожнини швидко приводить до розвитку гіповолемічного синдрому аж до шоку, а також - наростаючим явищам загальної інтоксикації з тахікардією, не відповідній температурі тіла (симптом "ножиців").

Критерії діагностики:

1. Скарги на болі в животі, виникають поступово і носять постійний характер. Біль з'являється в епігастрії і через 2-3 години локалізується в правої підвздошній області (симптом Кохера-Волковича). Під час болю діти частіше лежать на правому боці, бо як у положенні на лівому боці біль підсилюєються (симптом Сітковского).

2. Блювота одно- або дворазова, у дітей до 3 літнього віку - може бути багаторазова, у більшості випадків - затримка стулу, при тазовому розташуванні відростка - стул стає частішим, при ретроцекальному - дизурія.

3. Температура тіла субфебрільна, у дітей до 3 років -фебрільна.

4. Язик обкладений білим або жовтуватим нальотом, може бути вологий, але частіше - сухий.

5. Патогномонічними симптомами є: болючість при пальпації в правої підвздошній області (симптом Філатова), пасивна напруга м'язів у правої підвздошній області, симптом Ровзінга (поява болю в правої підвздошній області при різкому натисненні-поштовху в лівої підвздошній області), симптом Щьоткіна-Блюмберга, "кашлевого поштовху" - біль у правої підвздошній області в момент кашлю. Ректальне дослідження виявляє болісність стінки прямої кишки попереду і праворуч.

6. Інші симптоми у дітей малоінформативні.

Медична допомога:

1. Аналгетики і спазмолітики не вводити.

2. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Скарги на постійні болі в правому підребер'ї з іррадіацією в праве плече або лопатку, нудоту, блювоту, підвищення температури тіла, сухість і гіркота в роті.

2. Об'єктивно: шкіряні покриви і видимі слизові оболонки бліді із субіктерічним відтінком. При пальпації визначається локальна болючість у проекції жовчного міхура або нижнього краю печінки при вдиху (симптом Кера), напруга м'язів передньої черевної стінки, позитивні симптоми Ортнера (біль при легкому постукуванні по правій реберній дузі), Мерфі (неможливість глибокого вдиху через біль при зануренні пальців у праву підхрящову область нижче краю печінки).

Медична допомога:

1. Можливе введення спазмолітиков (но-шпа, папаверін) у дозі 0,2 мл/рік життя. Анальгетики не вводити.

2. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. У дітей зустрічається рідко, може бути наслідком інфекційного процесу (паротит) або травми підшлункової залози.

2. Починається гостро з появи болю в епігастрії оперезуючого характеру з іррадіацією в поперек, болі супроводжуються неприборканою блювотою, що не приносить полегшення.

3. Можливий розвиток колапсу і шоку.

4. Об'єктивно: порушення мікроциркуляції ("мармурова шкіра"), температура тіла нормальна або субфебрільна, язик сухий, обкладений.

5. Патогномонічними симптомами є: виражена болісність при пальпації в надчревній області ліворуч, у лівій підхрящовій області й в області лівого реберно-хребетного кута (симптом Мейо-Робсона), симптом Воскресенського (відсутність пульсації черевної аорти в епігастральній області), Керте (поперечна резистентність черевної стінки). На початку приступу живіт м'який, в наслідок чого з'являється напруга м'язів передньої черевної стінки, позитивний симптом Щьоткіна-Блюмберга.

6. Для дітей характерна невідповідність проявів больового синдрому напрузі м'язів передньої черевної стінки (живіт на початку захворювання звичайно м'який).

7. Швидко розвивається динамічна кишкова непрохідність.

Медична допомога:

1. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном) 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово.

2. Холод на епігастральну область.

3. Катетеризація магістральних судин, інфузія 0,9% натрію хлориду у дозі 5-10 мл/кг в годину.

4. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Гостра кишкова непрохідність може поділятися на вроджену і придбану, за механізмом розвитку - на механічну і динамічну (спастичну і паралітичну).

2. Основним симптомом вродженої високої ГКН є блювота, що з'являється, як правило, з перших годин або днів життя, носить завзятий характер, у випадку повної непрохідності - безперервна. При низької ГКН - здуття живота і затримка стула, блювота приєднюється пізніше, не носить стійкого характеру, має смердючий запах ("калова блювота"). Наростає інтоксикація; при огляді виявляється різке здуття живота і посилена, видима на око, перистальтика (симптом Вааля).

3. Придбана механічна непрохідність поділяється на обтураційну, странгуляційну і змішану (інвагінаційну) непрохідність.

4. Інвагінація кишечнику спостерігається, головним чином, у дітей грудного віку (90%) і полягає в тім, що одна частина кишки укорінюється в іншу і викликає обтурацію кишковику.

5. Початок гострий, дитина неспокійна, плаче, корчиться від болю, приступ занепокоєння закінчується раптово, потім повторюються знову; приступи болю відповідають хвилям перистальтики, блідість шкіри, вираження обличчя страждальницьке.

6. Блювота спочатку рефлекторна, потім постійна; кал з домішкою крові, потім виділяється слиз, пофарбована кров'ю.

7. Через передню черевну стінку пальпується інвагінат, після ректального дослідження з анусу виділяється слиз і кров.

8. Причиною обтураційнної ГКН у дітей найчастіше є копростаз, пухлини кишечнику, аскариди. Спостерігається асіметрія живота, частіше - западіння в правої підвздошній області.

9. В анамнезі відзначаються ранні запори; при повній обтурації кишечнику стан дитини прогресивно погіршується, наростає здуття живота, з'являється блювота, розвиваються явища інтоксикації. Наростає тахікардія, рання гіповолемія.

10. Странгіляційна ГКН може бути обумовлена вродженими аномаліями кишечнику або спаєчним процесом.

11. З'являються сильні приступоподібні болі в животі; дитина бліда, метається, приймає колін-ліктьове положення; болі супроводжуються блювотою і затримкою стула; нерідко розвивається колаптоїдний стан; живіт спочатку не роздутий, м'який, прослухується посилена перистальтика, що булькає.

12. Динамічна ГКН - одна з найчастіших у дитячому віці, розрізняють паралітичну і спастичну форми, переважає паралітична. Дана форма розвивається як ускладнення на фоні іншої патології.

13. Характерні повторна блювота з домішкою зелені, наростаючого здуття живота, відсутність стула і газів, виражена інтоксикація; у результаті високого стояння діафрагми утрудняється подих; живіт м'який, перистальтика не прослухується.

14. На догоспітальному етапі діагноз ГКН "ймовірностний" і необхідності в нозологічній деталізації немає.

15. Обов'язковим є огляд усіх місць можливого виходження грижі, як причини розвитку непрохідності внаслідок обмеження грижового вмісту.

Медична допомога:

1. Аналгезія: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном) 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово.

2. Ранній початок інфузійнної терапії, катетеризація магістральних судин, інфузія 0,9% натрію хлорид у дозі 5-10 мл/кг/година.

3. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Звичайно батьки точно вказують час, коли дитина стає неспокійною, плаче, скаржиться на болі в області грижового випинання.

2. Грижове випинання стає напруженим, різко больовим при пальпації і не вправляється.

3. Пізніше болі зменшуються, дитина стає млявою, з'являється нудота і блювота, розвивається ГКН із затримкою стула і газів.

Медична допомога:

1. Грижу не вправляти!

2. Знеболювання закисно-кисневим наркозом або трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,3-0,5 мг/кг із діазепамом (седуксеном) 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово.

3. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Виникає як ускладнення гострих запальних захворювань і травм органів черевної порожнини і таза, як гематогенне або лімфогенне ускладнення.

2. Загальний стан важкий, загальмованість, змушене положення тіла.

3. Риси обличчя загострені, шкіра і слизові оболонки різко бліді, язик обкладений, сухий як "щітка".

4. Нестабільна гемодінаміка, тахікардія, у важких випадках - інфекційно-токсичний шок.

5. Живіт роздутий, напружений, різко болючий у всіх відділах, позитивні симптоми подразнення очеревини.

6. Перистальтика відсутня, затримка стула і газів, оліго- або анурія.

Медична допомога:

1. Ранній початок інфузійної терапії, катетеризація магістральних судин, інфузія 0,9% натрію хлориду у дозі 5-10 мл/кг за годину.

2. Анальгетики і спазмолітики не вводити!

3. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Черепно-мозкова травма - стан, що виникає в наслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа і зовнішніх покровів голови. До важкої черепно-мозкової травми відносяться забите місце і стиснення головного мозку, внутрічерепні крововиливи.

2. З'ясувати механізм виникнення травми, час після травми, тривалість утрати свідомості.

3. Ступінь порушення свідомості - сопор, ступор, кома.

4. Колір шкірних покривів: ціаноз, акроцианоз, блідість, "мармуровість".

5. Неврологічні розлади - спочатку переважає загальномозкова симптоматика, потім можуть бути судоми, парези або паралічі, анізокорія, осередкова неврологічна симптоматика.

6. Порушення подиху - тахіпное, брадіпное, патологічні типи подиху.

7.Гемодінамічні порушення - тахікардія, брадикардія, аритмії серцевої діяльності, асистолія.

Медична допомога:

1. За показниками - реанімаційні заходи.

2. При збереженій свідомості, сопорі або комі I ст. - інсуфляція 100% кисню через носовий катетер або ларінгеальну маску; при комі II-III ст. - після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфат 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, інтубація трахеї і переведення на ШВЛ.

3. Іммобілізація: комір Шанца, горизонтальне положення на твердій рівній поверхні.

4. Катетеризація магістральних судин при гіпотензії - інфузія кристаллоїдів зі швидкістю 15-20 мл/кг/годину.

5. При порушенні свідомості і судомах - бензодіазепіни (реланіум, седуксен, сібазон) у дозі 0,2-0,5 мг/кг внутрім'язово, при триваючому приступі з порушенням акта подиху - після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфат 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, тіопентал натрію 3-5 мг/кг внутрівенно (1% розчин), інтубація трахеї і переведення на ШВЛ.

6. Лазікс 2-3 мг/кг внутрім'язово або внутрівенно.

7. Госпіталізація до нейротравматологічного (нейрохірургічного) відділення або ВІТ.

Діагностичні критерії:

1. З'ясувати механізм і час одержання травми.

2. Локалізація травми, біль, вимушене положення або деформація в місці ушкодження, зниження або відсутність активних рухів.

3. Визначити обсяг крововтрати (дефіцит ОЦК), у тому числі - внутріпорожнинної і внутрітканьової.

4. Колір шкірних покривів - ціаноз, акроцианоз, блідість, "мармурність", гіпергідроз.

5. Визначити наявність явищ травматичного шоку.

Медична допомога:

1. Тимчасова зупинка кровотечі, асептичні пов'язки, імобілізація ушкоджених кінцівок.

2. Знеболювання: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово, при переломах трубчастих кіст - промедол 0,1 мл/рік життя внутрім'язово або кетамін 5-8 мг/кг внутрім'язово.

3. При наявності ознак шоку - сольові розчини 20 мл/кг за годину або 7,5% розчин натрію хлориду 4-6 мл/кг за годину, або препарати ГЕК 6-10 мл/кг за годину.

4. При легких скелетних травмах - доставити хворого до травматологічного пункту, при важких - госпіталізація до травматологічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Ушкодження грудної клітки підрозділяються на закриті (забиті місця, стиснення, переломи ребер) і відкриті. Останні можуть бути проникаючими і непроникаючими, розрізняють травми з ушкодженням і без ушкодження органів грудної клітки.

2. Скарги на біль в області грудної клітини різного характеру, задишку, наявність (відсутність) кровохаркатіння або легеневої кровотечі.

3. Оцінити загальний стан, колір шкіри і слизових оболонок, показники подиху і гемодінаміки.

4. Ознаки переломів (деформація, крепітація кісткових уламків) наявність підшкірної емфіземи, парадоксального подиху, гемо- або пневмотораксу.

5. Наявність ознак травматичного шоку.

Медична допомога:

1. Знеболювання. Трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово. Імобілізація при переломах ребер (лейкопластирні пов'язки, туге бинтування простирадлом, фіксація здорової руки з боку перелому).

2. При порушеннях гемодінаміки або плевро-пульмональному шоці - протишокова терапія,

3. За показниками - оксігенація 100% киснем, ДШВЛ або ШВЛ, реанімаційні заходи.

4. При легких ушкодженнях - доставити до травматологічного пункту, при важких - госпіталізація в спеціалізоване відділення.

Діагностичні критерії:

1. Скарги на біль у грудній клітині, її характер, задишку по інспіраторному типу, кашель.

2. Оцінити загальний стан, колір шкіри і слизових оболонок (звичайно розповсюджений ціаноз).

3. Показники подиху (ритм, частота, характер) і гемодінаміки.

4. Наявність поранень, ознак переломів, підшкірної емфіземи.

5. Розрізняють відкритий, закритий і клапанний пневмоторакс, два останніх види звичайно напружені.

6. При відкритому пневмотораксі спостерігається парадоксальний подих і "клекотання" повітря через рану, при перкусії над областю пневмотораксу - "коробковий" звук.

7. При закритому або клапанному пневмотораксі - ознаки наростаючих ГДН і ССН, розширення ушкодженої половини грудної клітки, ослаблення або відсутність подиху і голосової передачі, при перкусії - тимпаніт, зсув границь серця і трахеї в здорову сторону.

Медична допомога:

1. При відкритому пневмотораксі: туалет рани, асептична герметична пов'язка (окклюзійна), анальгезія - трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово, інсуфляція 100% кисню.

2. При закритому ненапруженому пневмотораксі: анальгезіятрамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрім'язово, інсуфляція 100% кисню; при напруженому - переведення пневмотораксу у відкритий шляхом пункції товстою голкою в III-IV межребір'ї по середньоключичній лінії, підготувати клапан з гумової рукавички, фіксувати голівку пункційної голки лейкопластирем.

3. При клапанному - перевести у відкритий, аналгезія, симптоматична терапія.

4. При плевро-пульмональному шоці - протишокова терапія.

5. Госпіталізація до торакального або хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Виникає внаслідок прогресивно наростаючого внутріперикардіального або медіастинального тиску через травму грудної клітини, розшаровання аневризми аорти, пухлини, туберкульозу, ОПН і інших причин.

2. Об'єктивно спостерігаються: артеріальна гіпотензія, тахіпное, тахікардія, парадоксальний пульс (може бути відсутнім на периферії), розширення шийних вен.

3. На ЕКГ - синусова тахікардія, зниження вольтажу, електрична альтернація, що є достовірною ознакою тампонади.

Медична допомога:

1. Оксигенотерапія 100% киснем.

2. При часі транспортування більш 30 хвилин або прогресуючому погіршенні стану - дренування перикардіальної порожнини шляхом пункції в V межребір'ї по парастернальній лінії або в області верхівки серця (голка довжиною 120 мм і просвітом 1,6 мм).

3. Негайна госпіталізація до торакального відділення.

Діагностичні критерії:

1. Біль у верхньому відділі живота праворуч спостерігається при захворюваннях і травмах печінки або жовчного міхура з іррадіацією в праве плече або грудну клітку праворуч; при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки і поразках підшлункової залози з іррадіацією в спину або оперезуючому характеру; при нирковокам'яній хворобі з іррадіацією в пахову область або яєчка.

2. Біль у верхньому відділі живота ліворуч спостерігається при захворюваннях і поразках шлунка, підшлункової залози, селезінки, селезінкового вигину поперечної ободочної кишки, лівої нирки, грижі стравохідного відділу діафрагми.

3. Біль у нижніх відділах живота праворуч спостерігається при апендициті, поразці нижніх відділів підвздошної кишки, сліпої і восходящого відділу ободочної кишки, правої нирки і статевих органів.

4. Біль у нижній частині живота ліворуч спостерігається при поразці поперечної ободочної і сигмовидної кишок, лівої нирки, статевих органів.

5. Локалізація болю не завжди відповідає анатомічному розташуванню органа.

6. Характер болю буває частіше:

Схваткоподібний, спостерігаються при спастичних скороченнях гладкої мускулатури порожнинних органів, отруєннях свинцем, діабетичній прекомі, гіпоглікемічних станах, механічній ОКН, нирковій і печінковій коліках;

постійно наростаючий, характерний для запальних процесів у черевній порожнині; раптова поява болю типу "кинджального удару" свідчить про внутрішньочеревну катастрофу: перфорацію порожнистого органу, гнійника, ехінококкової кісти, внутрішньочеревної кровотечі, емболії судин брижі, селезінки, нирок.

7. Біль може бути настільки інтенсивним, що викликає явища абдомінального шоку.

8. Диспептичні розлади, затримка стулу і газів або пронос найчастіше варіюють і можуть супроводжувати різну черевну патологію.

9. Напруга м'язів передньої стінки живота і поява симптомів подразнення очеревини завжди свідчать про гостру черевнево-порожнинну патологію.

Діагностичні критерії:

1. Біль виникає гостро слідом за травмою, розлита по всьому животі, поступово наростає, часто постійного характеру, підсилюється при рухах і зміні положенні тіла.

2. Блювота часта, іноді з домішкою свіжої крові (при ушкодженнях шлунка і дванадцятипалої кишки).

3. Стул частіше затриманий, гази не відходять.

4. Загальний стан важкий, холодний піт, тахікардія, температура тіла підвищується поступово.

5. Живіт звичайної форми, "доскоподібна" напруга м'язів передньої черевної стінки, різка хворобливість при пальпації і перкусії.

6. Виражений симптом Щьоткіна-Блюмберга, зникнення або зменшення печінкової тупості (визначати в напівсидячому положенні хворого), іноді притуплення перкуторного звуку в пологих частинах живота, аускультативно - ослаблення кишкових шумів.

7. При ректальному дослідженні визначається нависання і різка хворобливість передньої стінки прямої кишки.

Діагностичні критерії:

1. Біль раптова, не має чіткої локалізації, іррадіює у грудну клітину, лопатки, плечі, характерне зменшення болю в напівсидячому положенні і симптом "ванця-киванця".

2. Блювота виникає рідко.

3. Дефекація і відхождення газів за звичай не порушені.

4. Загальний стан важкий: блідість, холодний піт, психомоторне порушення; тахікардія, артеріальна гіпотензія, температура в перші години нормальна.

5. Живіт незначно роздутий, при пальпації м'який або помірно напружений; позитивні симптоми Щьоткіна-Блюмберга і Куленкампфа; при перкусії спостерігається притуплення в пологих частинах живота.

6. При ректальному дослідженні - нависання і хворобливість передньої стінки прямої кишки.

Діагностичні критерії:

1. Джерелом кровотечі є частіше язвенно-ерозивні поразки слизової оболонки шлунка, ушкодження паренхіматозних органів і судин брижі.

2. Загальний стан важкий, обумовлений явищами наростаючого геморагічного шоку.

3. Живіт помірно роздутий, м'який, при пальпації визначається розлита хворобливість, при перкусії - притуплення в пологих частинах живота.

4. Симптом Щьоткіна-Блюмберга різко позитивний.

Діагностичні критерії:

1. Виникають при ушкодженнях нирок, підшлункової залози, дванадцятипалої кишки.

2. Стан важкий, обумовлений явищами травматичного або гіповолемічного шоку.

3. Живіт м'який, помірно роздутий.

4. Напруга м'язів передньої черевної стінки і симптоми подразнення очеревини відсутні.

5. Позитивні симптоми Піттса-Беленса-Томайера (зсув границь перкуторної тупості при повороті хворого на протилежний бік) і Джойса (відсутність границь перкуторної тупості).

Діагностичні критерії:

1. Поранення черевної стінки можуть бути різних розмірів проникаючі і непроникаючі в черевну порожнину, з ушкодженням і без ушкодження внутрішніх органів.

2. Безумовною ознакою проникаючого поранення черевної порожнини є випадіння сальника або інших органів.

3. Клінічна картина і важкість стану залежать від характеру поранення і його ускладнень, симптоми яких описані у вищенаведених розділах.

Медична допомога:

1. При закритих ушкодженнях органів черевної порожнини: інгаляційний закисно - кисневий наркоз (при відсутності ознак кровотечі) або внутрішньовенна анестезія кетамином 3-5 мг/кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг. Наркотичні і ненаркотичні анальгетики не використовувати.

2. При відкритій травмі живота - внутрішньовенна анестезія кетаміном 3-5 мг/кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг, при випадінні внутрішніх органів - їх не вправляти, накрити стерильною серветкою або простирадлом, змоченими теплим стерильним розчином фурацілліну або 0,9% розчину натрію хлориду.

3. При явищах абдомінального шоку - протишокова терапія.

4. Госпіталізація до хірургічного відділення.

Діагностичні критерії:

1. Розрізняють ізольовані переломи (лонної, сідничних, підвздошних кісток) і численні переломи кісток таза.

2. Численні переломи супроводжуються масивною крововтратою в заочеревинний простір і тазову клітковину з явищами шоку різного ступеня.

3. При переломах кісток тазу найчастішими ускладненнями є розриви сечового міхура і сечівника, у жінок - геніталій.

4. Пальпація лонних кісток і гребенів підвздошних кісток болюсна, позитивний симптом "прилиплої п'яти" на стороні ушкодження, абсолютними ознаками є дефект в області лона при розривах симфізу, явний зсув догори однієї з частин таза, укорочення стегна, "зникнення" великого вертіла.

5. При позаочеревному розриві сечового міхура відзначається різка болісність, обмежене сечовипускання або повна затримка сечі; сечовий міхур при пальпації і перкусії над лоном не визначається; при катетеризації (гумовим катетером) виділяється незначна кількість кров'янистої сечі.

6. При внутріочеревинному розриві сечового міхура спостерігається різкий біль внизу живота, що супроводжується явищами подразнення очеревини; при катетеризації виділення сечі немає.

7. При розриві уретри (практично спостерігається тільки у чоловіків) відзначається гостра затримка сечі, над лоном пальпується збільшений і напружений сечовий міхур, катетеризація сечового міхура не вдається.

Медична допомога:

1. Інгаляційний закисно-кисневий наркоз (при відсутності ознак кровотечі) або внутрішньовенна анестезія кетаміном - 3-5 мг/кг із діазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг.

2. Іммобілізація в "положенні жаби" на твердій поверхні.

3. При неможливості катетеризації переповненого сечового міхура - черезшкіна надлобкова пункція.